План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Робоча навчальна програма з дисципліни Порівняльне кримінальне право Загальна та особлива, 1940.23kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- Основи цивільного права загальна характеристика цивільного права України, 443.74kb.
- Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
- Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.
- 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
- План: Вступ Поняття та ознаки твору. Види об’єктів авторського права та їх загальна, 1729.04kb.
- Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
- Практикум з цивільного права (частина, 1819.31kb.
3. Зобов’язальне право
3.1. Загальне вчення про зобовязання
1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті
2. Підстави виникнення зобов'язань
3. Сторони в зобов'язанні
4. Виконання зобов'язань
5. Наслідки невиконання зобов'язань
6. Забезпечення зобов'язань
7. Припинення зобов'язання
Найуживаніші поняття і вислови з правових питань
Obligatio — зобов'язання
Obligatio est juris vinculum, quo necessitate abstringimur sol-vendae el secundum nostrae civitatis jura — зобов'язання є правові ланцюги, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави
Obligationum substantia non ideo consistit, ut aliquid corpus nostrum aut servitutem nostram faciat, sed ut alium nobis ob-stringat ad dandum aliquid vel faciendum vel praestandum —
сутність зобов'язання полягає не в тому, щоб зробити нашою яку-небудь тілесну річ або сервітут, але щоб зв'язати перед нами іншого в тому відношенні, аби він нам що-не-будь дав, зробив або надав
Facere— зробити
dare— дати
Praestare— надати (річ в тимчасове користування)
Ex contractu— з договору
Quasi ex contractu— ніби з договору
Ex delicto — з делікту
Quasi ex delicto — ніби з делікту
Cessio — уступка, передача
Roma communis nostra patria est — Рим наша спільна батьківщина
Ubi pure quis stipulatus fuerit, et cessit, et venit dies — в усіх зобов'язаннях, в яких строк не визначений, борг виникає негайно
In mora — прострочка
Dolus — намір
Culpa lata — груба необережність
Culpa levis — легка необережність
Culpa levis in absracto — конкретна легка необережність
Culpa in concreto — вина конкретної особи
Damnum emergens — фактично заподіяна шкода, зменшення наявного майна
Lucrum cessans — втрачена вигода
Vis major — непереборна сила, нездоланна сила
Casus — випадок
Casus a nullo praestare — за випадок ніхто не відповідає
Агга — завдаток
Arra poenalis — штрафний завдаток
Stipulatio poena — неустойка
Compensatio — залік
Credere — вірити, довіряти, давати позику
Creditor — кредитор, а також той, хто має право на який-небудь позов
Debere — бути зобов'язаним, бути боржником
Debitor — боржник
Damnum pati videtur, qui commodum amittit, quod consequi poterat — терпить збитки той, хто позбавляється вигоди, яку він міг отримати
Nemo damnum facit, nisi qui id fecit, quod facere jus non habet — лише той вчиняє шкоду, хто робить що-небудь, не маючи на це права
Dare — id est rem accipientis facere — дати — значить зробити так, аби річ стала власністю одержувача
Debitor intellegitur is, a quo invito exigi pecunia potest — під боржником розуміється той, з кого можна витребувати гроші проти його волі
Neque lucrum intellegitur nisi omni damno deducto, neque damnum nisi omni lucro damno — прибуток розуміється тільки з відрахуванням всіх витрат, витрати — тільки з урахуванням всіх прибутків
Nemo ex aliena jactura lucrum facere debet — ніхто не повинен наживатися на чужих збитках
Negantis probatio nulla est — заперечення не треба доводити
Omnis obligatjo vel ex contractu vel ex delicto nascitur — будь-яке зобов'язання виникає або з договору, або з правопорушення
Impossibilium nulla est obligatio — зобов'язання не виникає, якщо його предмет неможливий
Creditores accipiendos esse eos, quibus debentur in actione — кредитори — це ті, кому повинні на підставі позову
Obligationimur aut re aut verbis aut simul utroque aut consensu aut lege aut jure honorario aut necessitate aut ex peccato — ми зобов'язуємося речами, словами, одночасно тим і другим, законом, гонорарним правом, необхідністю або правопорушенням
Non satis est dantis esse nummos et fieri accipientis, ut obligatio nascatur sed etiam hoc amino dari et accipi, ut obligatio constituatur — для встановлення зобов'язання недостатньо, аби гроші того, хто дає, перейшли до того, хто бере, необхідно ще, аби це робилося з наміром утворити зобов'язання
Naturales obligationes non ео solo aestimantur, si actio aliqua eorum nomine competit, verum etiam cum soluta pecunia repeti non potest — натуральні зобов'язання визначаються не тільки на підставі того, чи належить їм позовний захист, а й на підставі того, що уплачені гроші не можна витребувати назад
...est quidem res sanctissima civilis sapientia, sed quae pretio nummario non sit aestimanda nee dehonestanda — знання права гідне найвищої поваги, проте грішми його не можна ні оцінити, ні зганьбити
Qui mandat solved, ipse videtur — хто накаже іншому виконати, той ніби виконав (це) сам
Compensatio est debiti et crediti inter se contributio — залік є погашення взаємних зобов'язань і зустрічної вимоги
Satisfactio pro solutione est — задоволення (сатисфакція) вважається виконанням зобов'язання
conditio sine qua non — істотна умова договору
Periculum est in mora — прострочка (виконання) несе ризик
Ante litem contestatam dare debitorem oportere, post litem contestatam condemnari oportere, post condemnationem iud-icatum facere oportere — до засвідчення спору боржник зобов'язаний платити, після — він має бути примушений, після примусу повинно бути виконано судове рішення
Novatio est prioris debiti in aliam obligationem transfusio at-que translatio, hoc est cum ex praecedenti causa ita nova con-stituatur, ut prior frematur — новація є зміна і перенос попереднього боргу в інше зобов'язання, те, коли із попереднього зобов'язання створюється нове, а попереднє припиняється (договір погашення зобов'язання шляхом встановлення замість попереднього нового зобов'язання)
Pleno jure— з повним правом
Jurisdictio — судочинство, юрисдикція
Jurisprudentia est divinarum atque humanarum rexum notitia, justi atque injusti scientia — правова наука — є пізнавання божествених і людських мирських справ, знання справедливого і несправедливого
Justitia est constans et perpetua voluntas jus suum cuique tri-buendi — юстиція є незмінна і постійна воля надавати кожному його правомочності
Jusiurandum (клятва) speciem transactions continet maioremque habet auctoritatem quam res judicata — є різновид мирової угоди і має більшу силу, ніж законне судове рішення
Словник маловідомих термінів та визначень
Кредитор - сторона у зобов'язанні, за якою зберігалося право вимоги.
Боржник - сторона у зобов'язанні, яка повинна була вчинити якусь дію чи виконати умову.
Факт - реальна дія чи подія у повсякденному житті.
Правочин - правомірна дія, спрямована на досягнення певного правового результату.
Нексум - самозаклад боржника (Закони XII Таблиць).
1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті
Зобов'язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого) приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і цивільного обороту. Предметом зобов'язального права є певна поведінка зобов'язаної особи, її позитивні чи негативні дії.
У джерелах римського права зобов'язання (obligatio) визначається таким чином:
1. Зобов'язання — правові ланцюги, що змушують нас щось виконувати відповідно до законів нашої держави — obligatio est juris vinculum, quo necessitate abstringimur solvendae rei secundum nostrae civitatis jura (Д. 1.3.13).
2. Сутність зобов'язання полягає не в тому, щоб зробити нашим якийсь тілесний предмет або який-небудь сервітут, а щоб пов'язати іншого таким чином, щоб він нам що-небудь дав, зробив або надав — obligationum substantia non ideo consistit, ut aliquid corpus nostrum aut servitutem nostram faciat, sed ut alium nobis obstringat ad dandum aliquid vel faciendum vel praestandum (Д. 44.7.3).
До виникнення зобов'язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не стиснутий у своїй поведінці ніякими обмеженнями. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обтяжує себе обіцянками, обмежує свою волю, покладаючи на себе якісь правові обов'язки, правові пута. Саме тому у визначеннях зобов'язань римські юристи говорять про ланцюги, кайдани, пута тощо. За Законами XII таблиць в найдавніші часи до несправного боржника дійсно застосовувалися кайдани і пута. Таблиця III цих Законів містить норму, відповідно до якої кредитор у разі невиконання боржником зобов'язання мав право забрати його в свій дім і накласти на нього колодки або ланцюги вагою не менше, а якщо забажає, то й більше 15 фунтів.
Отже, зобов'язання — це правове відношення, внаслідок якого одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила (facere), дала (dare) або надала (praestare). Боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора.
Зобов'язання — це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов'язки сторін. Сторона, що має право вимагати, називається кредитором, а сторона, зобов'язана виконати його вимогу, — боржником.
Змістом вимоги кредитора є його право на певну поведінку боржника, яка може виявлятися в позитивній чи негативній дії. Отже, предметом зобов'язання завжди є дія, що має юридичне значення і породжує правові наслідки. Якщо дія не носить правового характеру, то вона не може породжувати юридично значимого зобов'язання. Різноманітність господарсько-економічних дій римляни згрупували в три групи: dare — дати, praestare — надати і facere — зробити. Цією тріадою і визначається зміст зобов'язання (порівняйте: зміст права власності також визначається тріадою — володіння, користування і розпорядження). Будь-яка дія боржника охоплюється однією із вимог кредитора: дати, надати або зробити.
Таким чином, зміст зобов'язання завжди має бути майновим, особистим, чітко визначеним, можливим до виконання і дозволеним. Майновий характер змісту зобов'язання полягає в тому, що в основі вимоги кредитора завжди лежить майновий інтерес. Поведінка боржника на вимогу кредитора зводилася до того, що боржник зобов'язаний був виконати саме майнову вимогу кредитора. В чому б ця вимога не полягала, її змістом завжди є майновий інтерес, вона має майновий характер. У давні часи зобов'язання могли зводитися до фізичного покарання боржника, до обмеження його волі. Боржника пов'язували мотузкою або кайданами певної ваги, тобто відповідальність була не майновою, а особистою. Але вже в 326 р. до н. е. заковування боржника в кайдани було відмінене.
Об'єкт зобов'язання був завжди особистий. Вимога кредитора спрямовувалася до конкретної, заздалегідь визначеної особи, з якою кредитор був пов'язаний чи то договором, чи будь-яким іншим зобов'язанням, і тільки ця особа була контрагентом кредитора. З іншого боку, право вимоги мала також конкретна особа, яка мала право вимагати від боржника певної поведінки. Отже, обидві сторони в зобов'язанні були пов'язані між собою певним правовим зв'язком. Звідси і назва цього правового явища: «зобов'язання», тобто зв'язані між собою.
Зобов'язання повинне бути чітко визначеним, тобто вимога кредитора зводилася до вимоги певної поведінки боржника. Останній обмежувався у своїй поведінці не взагалі, а лише в конкретному відношенні і в конкретних межах. Наприклад, боржник заборгував кредиторові певну суму, його поведінка (можливості) обмежувалася тільки цією сумою, тобто його майнові можливості були обмежені на цю певну суму боргу.
Об’єктом зобов'язання могли бути тільки такі юридичні дії, які були здатні до їхнього реального здійснення, тобто була фізична можливість фактичного виконання. Те, чого не можна було виконати, не могло бути предметом зобов'язання. Визнавалося нікчемним зобов'язання, якщо обіцяного об'єкта не існує в природі або він вже знищений. Не могла бути предметом зобов'язання дія, яку фізично в тих чи інших умовах виконати неможливо.
Предмет зобов'язання повинен бути дозволеним, тобто не суперечити чинному законодавству, зазначена дія повинна бути правомірною.
Стародавнє римське право ще не знало поділу цивільного права на речове та зобов'язальне. Цей поділ усталився вже значно пізніше. Римські юристи вбачали лише право на річ і право вимагати здійснення певної дії. Такий поділ був зумовлений відповідними засобами захисту зазначених прав. Це відзначав ще Гай: «Особистим позовом буде, якщо ми вчиняємо проти того, хто відповідає за договором чи за злочин, тобто особистий позов буває тоді, коли ми формулюємо позовне прохання таким чином, що противник (відповідач) повинен або передати, або зробити, або надати що-небудь.
Речовий позов має місце тоді, коли ми заявляємо і стверджуємо, що фізична річ — наша, або порушуємо спір про те, що ми маємо яке-небудь право, наприклад, право користування водоводом, право користування-володіння, проходу, прогону худоби або право зводити будівлі вище встановленої міри, право просвіту, тобто право вимагати від сусіда, щоб він ніяким чином не затуляв виду...» (Гай, 4.3—4).
Таким чином, за особистим позовом кредитор мав право вимагати що-небудь дати, зробити або надати (dare, facere, praestare).
Dаге означає перенесення власності або встановлення спеціального речового права. Якщо об'єктом dare був, наприклад, раб (манципна річ), то це зумовлювало необхідність здійснення манципації або поступки речі перед магістратом. Проте таке зобов'язання ставало неможливим до виконання, коли раб гинув або ставав вільним. Коли об'єктом dare була річ, яка не належала відповідачу-боржнику, то він виконував зобов'язання лише за умови, що стане власником даної речі. Якщо об'єктом зобов'язання є річ кредитора, то таке зобов'язання буде нікчемним, оскільки власник не може одержати у власність свою ж річ.
Facere означає здійснення певних дій або утримання від цього на користь кредитора незалежно від речово-правового ефекту. Іншими словами, якщо боржник зобов'язаний був здійснити манципацію взагалі, то змістом предмета зобов'язання є саме facere, а не dare, хоча результатом манципації може бути саме перенесення власності.
Praestare означає певне надання боржником кредитору, наприклад, речі в тимчасове користування, позики грошей тощо. Проте значення слова praestare є до цього часу дискусійним. Інколи його перекладають як «нести відповідальність».
Таким чином, змістом зобов'язання завжди є певна дія або утримання від її здійснення. Але ці дії можуть стати предметом зобов'язання лише за умови, що вони мають правове значення, тобто породжують певні юридичні наслідки, їхнє невиконання тягне за собою юридичну відповідальність. Хлопець поцілував дівчину. Це, безперечно, багатозначний факт в їхньому житті. Але він не має правового значення, оскільки ніяких юридичних наслідків не породжує і тому зобов'язання з цього факту не виникає.
При цьому слід звернути увагу на те, що сторони в зобов'язанні рівні, непідпорядковані одна одній, незалежні одна від одної. Це означає, що боржник повинен поводитися в тих рамках, які визначаються правом вимоги кредитора. Іншими словами, боржник заборгував кредиторові 100 сестерцій, отже, він зобов'язаний перед кредитором лише в межах 100 сестерцій. Іншої поведінки кредитор від боржника вимагати не може і, якщо вимога кредитора буде перевищувати його право, боржник має право відмовитися від виконання такої вимоги.
У найпростішому вигляді зобов'язання є відношенням, в якому кредитор має право, а боржник несе обов'язок. Проте в чистому вигляді зобов'язань, де кредитор має тільки право, а боржник тільки обов'язок, виникає порівняно небагато. їх прийнято називати односторонніми, оскільки одна сторона має тільки права, а друга — несе тільки обов'язки. На практиці переважають зобов'язання, де кожна із сторін має певні права і несе відповідні обов'язки. Їх називають двосторонніми. Прикладом одностороннього може бути договір позики грошей: позикодавець має тільки право вимагати повернення грошей і не несе ніяких обов'язків, а боржник (позичальник) несе тільки обов'язки — повернути своєчасно борг. У нього немає ніяких прав щодо кредитора. Прикладами двосторонніх зобов'язань можуть бути договори купівлі-продажу, найму, доручення та інші. У договорі купівлі-продажу продавець має право вимагати сплати ціни, але він також зобов'язаний передати покупцеві продану річ.
У двосторонніх зобов'язаннях права і обов'язки між сторонами можуть розподілятися рівномірно і нерівномірно. Якщо права і обов'язки кредитора відповідають правам і обов'язкам боржника, то таке зобов'язання називається синалагматичним або просто синалагма.
Як і будь-яке правовідношення, зобов'язання підлягає захисту з боку держави. Проте римське право знало зобов'язання, які не мали позовного захисту, тобто зобов'язання існувало, проте примусити боржника до його виконання силою державного примусу було неможливо. Таким було зобов'язання, за яким закінчився строк позовної давності, що випливало з пактів, та деякі інші. Вони одержали назву натуральних.
Проте натуральні зобов'язання, хоча й не мали позовного захисту, все ж не були позбавлені правового значення. Воно полягало в тому, що хоча зобов'язання втратило позовний захист, воно все ж не переставало існувати. Право вимоги і обов'язок виконати вимогу кредитора зберігалися, однак були позбавлені правового забезпечення. З цього випливало, що виконання натурального зобов'язання вважалося виконанням того, що боржнику належало виконати. Він не мав права на поворот виконаного.
Натуральні зобов'язання особливо поширилися у зв'язку з прийняттям сенату - консульта Македонія, внаслідок якого зобов'язання, укладені підвладними, були позбавлені позовного захисту. З розвитком рабського пекулія вони виникали також часто. Рабовласники, як вже зазначалося, призначали здібних й ініціативних рабів управителями своїх маєтків. Ведення господарства зумовлювало необхідність укладати цивільно-правові договори. Але через те, що раби не були дієздатними, договори, укладені ними, не мали позовного захисту. Вони також були натуральними.
Таким чином, склалася система цивільних і натуральних зобов'язань. Цивільними визнавалися зобов'язання, які захищалися цивільним правом. Проте така назва не зовсім точна, оскільки позовами захищалися не тільки цивільні зобов'язання, а й зобов'язання, засновані на законі, преторському праві, праві перегринів тощо. Отже, цивільні зобов'язання варто розуміти в широкому значенні, тобто, ті, які захищалися позовами, на відміну від тих, які позовами не захищалися.
Зобов'язання альтернативні і родові. Предметом альтернативного зобов'язання є не одна річ, а дві або кілька, з яких боржник має право вибрати будь-яку. Наприклад, сторони в зобов'язанні можуть передбачити можливість загибелі речі і на цей випадок визначити їй заміну: дати раба, що-небудь зробити або сплатити певну суму. При цьому зобов'язання припиняється виконанням лише однієї із цих дій. Якщо згодом з'ясується, що одну з дій виконати неможливо, то зобов'язання зберігає силу, але його предметом стає інша, ніби запасна дія.
Близьким до альтернативного є зобов'язання, в якому можливо замінити виконання. В такому зобов'язанні боржник має право запропонувати замість визначеного інше виконання. Таке зобов'язання почали називати факультативним. Предметом його є лише одна дія і, якщо вона стає неможливою до виконання, то боржнику надається можливість замість обумовленого виконання запропонувати інше. Прикладом такого факультативного зобов'язання може бути таке: заставодержець втратив володіння предметом застави, який потрапив до третьої особи. Він заявляє позов до цієї третьої особи про витребування предмета застави. Основне зобов'язання третьої особи — це повернення предмета застави, але третій особі за цим зобов'язанням надається пільга — заплатити заставодержцю борг, забезпечений цим предметом застави. Павло з цього приводу писав: «...§ 1. При зверненні стягнення на річ на підставі заставного права варто відмовитися від віндикації, якщо володілець, ким би він не був, забажає запропонувати йому (кредитору) платіж, і цим повинно бути перевірено право володільця, бо право того, хто заявляє вимогу, усувається внаслідок платежу за заставним зобов'язанням» (Д. 20.6.12.1).
Якщо предметом зобов'язання є родові речі, то такі зобов'язання так і називаються — родові. В них істотне значення має визначення родових речей за кількістю і якістю. В таких зобов'язаннях боржник за своїм вибороти має право здійснити заміну і видати кредитору зазначену кількість таких речей. Зобов'язання, в яких предметом є родові речі, не можуть припинятися неможливістю виконання, оскільки родові речі не гинуть, їх можна завжди замінити такими ж чи іншими.
Родові зобов'язання протиставляються зобов'язанням, предметом яких є індивідуально визначена річ. Істотна відмінність їх в тому, що при загибелі індивідуально визначеної речі виконання зобов'язання стає неможливим і втрачає свою чинність. Загибель родових речей, які складають предмет родового зобов'язання, не припиняє його. Боржник зобов'язаний замінити предмет зобов'язання іншими родовими речами такого ж роду і виконати.
Різновидністю є й грошові зобов'язання, предметом яких були гроші — родові речі, тому й вони визначаються правилами про родові зобов'язання. В них предмет вимоги оцінюється в грошовій сумі. Гроші на той час стали загальною заміною виконання. В разі неможливості виконання в натурі, що настало з вини боржника, а також у випадках прострочки виконання, збитки оцінювалися в грошах: «Скільки ця річ буде варта, стільки грошей, суддя, присуди». Як повідомляє Гай, за законом Аквілія (біля 289 р. до н. е.), шкода, неправомірно заподіяна чужому майну (рабу, тварині, іншому майну), відшкодовується шляхом грошового платежу: «Якщо хто-небудь протиправно вб'є чужого раба, або чужу рабиню, або четвероноге, або худобу, то хай він буде присуджений дати власнику стільки міді, скільки було вищою вартістю цього в поточному році» (Д. 9.2.2).
В Інституціях Гай підкреслює: «В усіх формулах, які мають кондемнацію, вона приписує грошову оцінку. Отже, якщо ми відшукуємо в суді яку-небудь річ, наприклад, землю, раба, одяг, золото, срібло суддя присуджує відповідачу не видачу самої речі, як це було раніше, а, зробивши оцінку спірної речі, присуджує його до грошової сплати» (Гай, 4.48).
При цьому варто пам'ятати, що грошова оцінка спірної речі і її присудження може мати місце лише при неможливості виконати зобов'язання в натурі.
Зрозуміло, що грошові зобов'язання поширились, коли зросло значення грошей у цивільному обороті. В найдавніші часи роль грошей виконувала худоба (про це свідчить походження терміна «гроші» — латинське слово — pecunia від pecus — худоба). Пізніше функцію грошей почала виконувати мідь у зливках за вагою, про що свідчить ритуал за допомогою міді і вагів. При вчиненні відчужування речей повинен бути присутнім вагар з терезами, якими визначалася вага міді за відчужувану річ.
Карбована грошова монета з'явилася в Римі біля 335 р. до н. е. За свідченням того ж Гая, до появи такої монети сила грошей визначалася їх вагою, а з її появою — тільки кількістю. Ще пізніше з'являється срібна карбована монета (біля 269 р. до н. е.), а в період принципату з'явилася ще й золота.
З розвитком цивільного обороту зростає значення родових і особливо грошових зобов'язань. Адже гроші — своєрідний товар, за користування яким можна брати плату. На грошові борги почали нараховувати проценти, тобто плату за користування капіталом. Проценти визначалися законом, але частіше договором.
Спочатку діяльність лихварів, яка зростала разом з цивільним оборотом, не знаходила підтримки з боку суспільства, вона вважалася такою, що не викликала поваги. Папініан засуджував нарахування процентів (Д. 22.1.3.4), а Ульпіан категорично заявляв, що не можна вимагати проценти в розмірі, який перевищує суму боргу: «Проценти вищі подвійного (розміру капіталу) і проценти на проценти не можуть бути включені в стипуляцію і не можуть бути предметом вимоги, а виплачені можуть бути витребувані назад таксамо як проценти на майбутні проценти» (Д. 12.6.26.1).
Лихварський промисел був вигідним і тому процвітав. З боку влади вживалися неодноразові спроби певним чином обмежити плату за користування капіталом, але вони не досягали цілі. Юстиніан з метою стримати зростання процентів за користування кредитами вирішив установити певні ставки процентів залежно від класу і громадського становища позикодавця. Високопоставлена особа могла стягувати не більше 4 процентів від суми позики, ремісник або купець — не більше 8, в інших випадках — 6. Але лихварі легко обходили ці заборони шляхом використання підставних осіб.
Подільні і неподільні зобов'язання. Якщо предметом_здбовя-зання є подільна річ, то воно визнається подільним. Так, родові зобов’язання з загальним правилом були подільні, оскільки родові речі можна поділити на будь-які частини і вони при цьому не втрачають свого господарського призначення. Якщо ж предметом зобов'язання є неподільна річ, то воно визнавалося неподільним. Такими були, наприклад, зобов'язання виконати певну роботу (збудувати будинок, викопати рів тощо).
У разі необхідності поділити подільне зобов'язання проблем не виникало — поділили гроші, наприклад, між кількома спадкоємцями — і справі кінець. Складніше, коли предметом зобов'язання є неподільна річ і на неї претендують кілька спадкоємців. У такому разі кожен кредитор має право вимагати виконання зобов'язання на свою користь в цілому, але боржник зобов'язаний виконати зобов'язання тільки тією мірою, яка визначена цим зобов'язанням. Іншими словами, якщо боржник виконав зобов'язання на користь одного із кількох кредиторів, то він звільняється від вимог інших кредиторів за цим зобов'язанням, оскільки виконати його частинами неможливо — воно неподільне. У таких випадках можуть виникати проблеми з приводу виконання даного неподільного зобов'язання (детальніше про це йтиметься нижче).
Нарешті, за підставами виникнення зобов'язання поділялися на договірні позадоговірні. Якщо підставою виникнення зобов'язання був договір (контракт, пакт), то такі зобов'язання називалися договірними. Але зобов'язання могли виникати і без договору, наприклад, із неправомірної дії. Одна особа заподіяла майнову шкоду іншій, при цьому вони не були пов'язані договором. Потерпіла особа має право вимагати від заподіювана шкоди її відшкодування, отже, зобов’язання виникло без договору, а із факту заподіяння щкоди. Це і є позадоговірне зобов'язання.
У майнових відносинах зобов'язання займають провідне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівництво, транспортування, цивільний оборот товарів, побутове обслуговування населення, цивільно-правові операції щодо руху товарів здійснюються у формі цивільно-правового зобов'язання. Зобов'язання буквально пронизують сферу майнових відносин у будь-якому суспільстві і в усі часи. В наш бурхливий час кожний громадянин щоденно і багаторазово вступає в зобов'язально-правові відносини. Звертаючись за задоволенням своїх особистих і побутових потреб до сфери обслуговування, культури, охорони здоров'я тощо, він здійснює багато цивільно-правових дій, що породжують зобов'язання. Громадянин, що вчинив злочин або проступок, яким заподіяв майнову шкоду іншим особам, зобов'язаний цю шкоду відшкодувати, тобто виконати вимоги кредитора — це також зобов'язання. За свої неправомірні дії, якими заподіяна майнова шкода іншим особам, несуть відповідальність й організації — юридичні особи.
Отже, сфера застосування і впливу зобов'язань у цивільно-правовому обороті будь-якого суспільства на будь-якій стадії його розвитку досить велика. Це однаковою мірою стосується і Стародавнього Риму. Римські юристи розробили процес регулювання зобов'язально-правових відносин, договірну і позадоговірну майнову системи. Їхні договірні відносини відзначаються витонченістю, логічністю і гармонійністю.
Проте не слід перебільшувати роль зобов'язань і забувати, що саме зобов'язання було найдосконалішим засобом нещадної експлуатації не тільки рабів, а й нижчих верств населення. До класичне і класичне римське право ставить боржника в абсолютно безправне становище, в повну залежність від кредитора. Жодне законодавство пізнішого періоду не ставило боржника в таку жорстку і нещадну залежність від кредитора-лихваря, як законодавство Стародавніх Афін і Риму.
Римське зобов'язальне право сприймається пізнішими правовими системами. Основні його поняття зберігають життєдіяльність і в сучасному приватному праві.