План: Вступ Поняття та ознаки твору. Види об’єктів авторського права та їх загальна характеристика. Суб’єкти авторського права та їх суб’єктивні права

Вид материала

Документы

Содержание Поняття та ознаки твору Види об’єктів авторського права та їх загальна характеристика Суб’єкти авторського права Загальна характеристика особистих немайнових прав Загальна характеристика майнових прав автора Особливості обмеження виключних авторських прав Сутність меж і обмежень права власності Функції меж Функції обмежень Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності Джерела українського та міжнародного законодавства у сфері інтелектуальної власності: Основи законодавства про авторське право і Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав Список використаних джерел

Подобный материал:

• Тема 4: Суб’єкти міжнародного права, 161.34kb.
• План Вступ Розділ юридична особа як суб'єкт цивільного права поняття юридична особа, 584.87kb.
• План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру, 39.05kb.
• План Поняття І джерела права міжнародних договорів. Види міжнародних договорів, 177.23kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.
• План Вступ Об’єктивні ознаки розбою > 1 Об’єкт та предмет розбою Об’єктивна сторона, 594.35kb.
• Исні моделі, промислові зразки, торговельні марки, сорти рослин, інтегральні мікросхеми,, 24.6kb.
• Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного, 3158.66kb.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА


Кафедра гуманітарних дисциплін


ЗАЛІКОВА РОБОТА


Дисципліна: ІНФОРМАТИКА


Тема: Авторські права як об’єкти відносин, пов’язані з

Інтернетом


Виконала: студентки II курсу


Група ПБ-21 Півень Вікторія

Мудренок Віта

Перевірив:


Київ–2011

ПЛАН:

Вступ

1. Поняття та ознаки твору.
   
2. Види об’єктів авторського права та їх загальна характеристика.
   
3. Суб’єкти авторського права та їх суб’єктивні права.
   
4. Загальна характеристика особистих немайнових прав автора.
   
5. Загальна характеристика майнових прав автора.
   
6. Особливості обмеження виключних авторських прав.
   
7. Сутність меж і обмежень права власності.
   
8. Способи захисту авторського права.
   
9. Кримінально-правовий спосіб захисту авторського права.
   
10. Джерела українського та міжнародного законодавства у сфері інтелектуальної власності: Основи законодавства про авторське право і суміжні права.
    
11. Міжнародно-правова охорона авторського права.
    

Висновки


Вступ

Процес історичного розвитку авторського права в країнах континен­тальної Європи й англомовних країнах ішов по-різному. Континентальне європейське право розвивалося в напрям охорони прав авторів. В XIX ст. такі автори, як Віктор Гюго, очолили рух за ефективну охорону прав авторів усередині країни та за її межами. Авторське право в англомовних країнах розвивали видавці, спочатку шляхом укладання приватних угод між собою, а на початку XVIII ст. через прийняття законів. Тому в континентальному авторському праві більший акцент було зроблено на захисті інтересів автора. Правові норми охоплювали інтереси майнового і немайнового характеру. В англо-американському праві акцент було зроблено на посилену охорону економічних прав видавців. Проте у наші дні регулювання питань авторського права в міжнародних договорах призвело до дуже високого ступеня уніфікації правових норм у законодавстві різних країн світу та існує мало протиріч між авторами і видавцями. Сильна охорона авторських прав іде на користь обом сторонам. Якщо не було б видавців, тоді автори не могли б ефективно користуватися плодами своєї праці, з іншого боку–видавцям не було б що публікувати. Останнім часом автори (через асоціації) та видавці об’єднали зусилля в лобіюванні питань посилення охорони авторських прав на створені та перекладені твори, що стали загальним надбанням.

В наш час виник конфлікт між інтересами країн, які є експортерами за­хищеної авторським правом продукції, й країнами, що їх імпортують цю продукцію. Країни експортери, зокрема США, хотіли б бачити більш високі стандарти охорони авторських прав у країнах-імпортерах. Тобто якщо викорінити піратське використання авторських творів в цих країнах, тоді населеня буде змушене купувати ці твори у право власників з країн, що експортують продукцію, або купувати ліцензії. Країни-імпортери отримують економічну вигоду від слабкої або відсутньої охорони авторських прав. Кошти, що економляться від придбання недорогої піратської продукції, можуть бути використані на на виробничі потреби.

Всесвітня організація інтелектуальної власності у своїх виданнях та в мережі Інтернет намагається пропагувати користь від застосування сильної охорони авторських прав у менш розвинутих країнах. Вона хоче довести, що авторське право допомагає зберігати культурну національну самобутність у невеликих і менш розвинутих країнах, стимулюючи авторів охороною їх прав. Але здебільшого вони працюють на місцеві ринки, а тому їм мало користі від охорони прав у світовому масштабі. Авторське право справді сприяє захисту місцевої самобутності, але в іншому розумінні. Якщо в країні з невисоким рівнем доходу на душу населення забезпечиться сильна охорона авторських прав, то власники цих прав будуть прагнути свій продукт продати за високою ціною, а звідси випливатиме, що їх зможуть купити лише найза­можніші, при цьому більшість населення буде ізольовано від іноземних книг, журналів, музичних дисків. При цьому високі ціни будуть сприяти захисту національної розважальної індустрії й літератури. З іншого боку, якщо піратство досягне значного розмаху, то вартість продукції падає до рівня витрат на її виготовлення й долучення до споживання продукції більше сус­пільства, що потенційно загрожує занепадом національної культури розваг і літератури.

В XXI ст. гігантські багатонаціональні компанії у сфері засобів масової інформації у сфері засобів масової інформації й програмного забезпечення будуть домінувати на світовому ринку, використовуючи ефективність су­часних систем передавання інформації. Ефективність сучасних систем уже створила у сфері мистецтва й літератури тип економічних відносин «пере­можець одержує все». Популярні розробки у сфері програмного забезпе­чення, кінофільми й книги швидко перекладають найбільш поширеними світовими мовами й поширюють в усьому світі. У світі зростає кількість освічених і заможних людей, які читають мовою оригіналу, а тому значна частина прибутку спрямовується на посилення могутніх міжнародних компаній. Позитивним є і те, що споживачі різних країн мають постійний доступ до кращих світових творів інтелектуальної власності.


Поняття та ознаки твору

Термін «інтелектуальна власність» з’явився наприкінці XVIII ст. У французькому законодавстві. Традиції проприєтарного підходу до авторсько­го права виникли у Франції на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток у працях французьких філософів-прос­ввірителів Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція ,Руссо та ін. Відповідно до цієї теорії право будь-якого творчого результату–чи то літературного твору, чи винаходу, є його невід’ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та існує незалежно від визнання цього права державною владою. З часом суспільство прийшло до визнання права інте­лектуальної власності як одного із головних механізмів, що забезпечують розвиток творчості, бо захист прав автора дає стимул для творчої роботи.

До інституту прав інтелектуальної власності належить інститут ав­торського права і суміжних прав. Як сукупність правових норм авторське право та суміжні права є складовою частиною цивільного права. Тому на авторсько-правові відносини насамперед впливають загальні положення цивільного законодавства, зокрема, положення зобов’язального права, що регулюють права та обов’язки сторін угоди, їх відповідальність, яка настає у разі невиконання угоди на використання охоронюваних авторським правом творів. Загальними є також і умови щодо обсягу правомочностей на вико­ристання творів, території та термінів їх використання. Їх порушення спри­чиняє збитки морального та матеріального характеру, особливо в умовах нових інформаційних технологій.

У класичному розумінні авторське право розглядається в об’єктивному та суб’єктивному змісті. В об’єктивному розумінні авторське право-сукупність норм цивільного права, що регулюють відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, встановлення режиму їх вико­ристання, наділення їх авторів немайновими і майновими правами, захисту прав авторів та інших право володільців. В суб’єктивному розумінні–це су­купність прав, що належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва. Закон України "Про авторське право і суміжні права" (№ 2627-від 11.07. 2011 р. у новій редакції) переслідує задачу об’єднання інтересів автора і суспільства і створення сприятливих правових умов для творчої діяльності. У статті 1 цього Закону визначені основні терміни, а саме:

• Автор;
  
• Аудіовізуальний твір;
  
• База даних (компіляція даних);
  
• Виключне право;
  
• Виконавець;
  
• Виробник відеограми;
  
• Відеограма;
  
• Відтворення;
  
• Інформація про управління правами;
  
• Ім’я автора;
  
• Запис (звукозапис, відеозапис);
  
• Здавання у майновий найм;
  
• Комп’ютерна програма;
  
• Контрафактний примірник твору, фонограми;
  
• Оприлюднення (розкриття публіці) твору;
  
• Опублікування твору, фонограми, відеограми;
  
• Організація колективного управління( організація колективного управ­ліннямайновими правами);
  
• Організація мовлення;
  
• Організація ефірного мовлення;
  
• Та інші.
  

Слід зазначити, що авторське право–це специфічна галузь права, харак­тертерною рисою якої є закріплення суб’єктивних прав автора на результати приватної творчості, створеної у процесі його інтелектуль­ної діяльності (літературні, музичні, театральні, художні, наукові та аудіові­зуальні твори). Авторське право охороняє зазначені твори з моменту їх створення. Законо­давство встановлює чіткий режим використання творів–хто і на яких умо­вах має право на використання твору. Тільки власник авторського права має вик­лючне право на використання твору, а всі інші особи лише право викорис­тання твору лише за згодою власника виключних авторських прав. Авторське право наділяє авторів та інших право власників особистими немайновими і майновими правами; визначає, що є відтворенням, виконанням, показом, оприлюдненням твору. Проте воно не регулює процедуру використання тво­рів.

Законодавство з авторського права жодної країни не дає чіткого визна­чення поняття «твір», як і чинне українське законодавство. Закон України "Про авторське право і суміжні права" дається лише визначення різновидів творів, таких як службовий твір, твір архітектури, твір образотворчого мис­тецтва, твір ужиткового мистецтва. Науковці звернули увагу на складність у визначенні твору-як предмета авторського права. Деякі з сучасних дослід­­ників розглядають твір як результат творчої діяльності автора, який має бути виражений в об’єктивній формі. Охоронювані авторським правом об’єкти–це результати творчої діяльності людини, які належать до галузей її діяльнос­ті, як наука, література і мистецтво. Твір у широкому значенні розуміють як науково-технічну категорію–твір науки, твір літератури і мистецтва.

Обороноспроможність об’єктів авторського права, які належать конкрет­ним фізичним особам, визначається за певними критеріями. Існують два за­гальних критерії:

• Коли авторське право поширюється на ті здобутки науки, літера­тури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності людини;
  
• Твір повинен існувати в об’єктивній формі;
  

Відсутність хоча одного з цих критеріїв означає те, що твір не може висту­пати як об’єкт авторського права. Тому об’єктом авторського права може бу­ти як твір у цілому, так і його частина, що відповідає критеріям охороноздат­ності і може використовуватись самостійно.

Аналіз зарубіжного законодавства, зокрема, США, Великобританії, Япо­нії,Франції, Росії–«творчість» є загальною вимогою для набуття об’єктом авторського права даного статусу. Проте юридична література містить різні думки щодо поняття творчості. Більшість вважає, що творчість–це свідомий та трудомісткий процес для досягнення визначеного результату, або вона є інтелектуальною діяльністю, яка закінчується результатом, що дає нові по­няття, образи та форми їх втілення, і є ідеальним відображенням об’єктив­ної дійсності. Інші вчені вважають, що творчість–це діяльність, яка створює щось якісно нове, що вирізняється неповторністю,оригінальністю та унікаль­ністю. У країнах англосаксонської системи права не вимагається, щоб ідея або форма вираження ідеї була оригінальною, а тільки, щоб праця була ство­рена безпосесередньо автором, а не скопійована ним.

Також показником творчого характеру твору є його новизна. Водночас деякі науковці вважають, що ознака новизни твору поглинається ознакою творчості. Ознака новизни, як самостійна ознака твору, необхідна лише у па­тентному праві, оскільки напряму пов’язана з пріоритетом, який невідомий авторському праву, бо авторське право охороняє форму твору.

Для авторського права сутність твору, його наукова, літературна та ху­дожня цінність значення не мають. Необхідно, щоб твір був виражений в об’єктивній формі( письмова, усна, звукова, відеозапис, об’ємно-просторова).

Важливо зазначити, що авторське право поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені твори, якщо вони існують у будь-якій об’єктивній формі. Найпоширенішими формами оприлюдненя, публічний показ, публіч­не виконання, передача в ефір. Твір є оприлюдненим з моменту, коли він став потенціально доступним для відома невизначеного кола осіб, які могли б реально його сприймати.


Види об’єктів авторського права та їх загальна характеристика

Об’єктом авторського права є твори науки, літератури і мистецтва, що ви­ражені у будь-якій формі. Твір–це результат творчої роботи автора, комплекс ідей, образів, поглядів.

Об’єктом авторського права може бути лише той твір, який відповідає оз­накам, що встановлені законодавством. До таких ознак твору належить:

• його творчий характер;
  
• оригінальність;
  
• вираження в об’єктивній формі.
  

Коло об’єктів авторського права достатньо широке і є невичерпне. Відпо­відно до ст. 8 Закон України "Про авторське право і суміжні права" (« Об’єк­ти авторського права») до об’єктів авторського права у галузі науки, літера­тури і мистецтва належать:

• літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, нау­кового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
  
• виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
  
• комп’ютерні програми;
  
• бази даних;
  
• музичні твори з текстом і без тексту;
  
• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
  
• аудіовізуальні твори;
  
• твори образотворчого мистецтва;
  
• твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
  
• фотографічні твори, у тому числі і твори виконані способами, подіб­ними до фотографії;
  
• твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про пра­вову охорону об’єктів промислової власності(Право промислової власності | Правник);
  
• ілюстрації, карти, плани. креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
  
• сценічні обробки творів,зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
  
• похідні твори;
  
• збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та анто­логії, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, кординацією або упо­рядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
  
• тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування україн­ською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
  
• інші твори;
  

За цим Законом охороні підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, ін­формація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на фор­му вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Наведений вище перелік об’єктів авторського права не може бути ви­черпним, бо людство перебуває в постійній динаміці і рухається в напрямі прогресу. Об’єкти авторського права класифікуються за їх зовнішніми фор­мами, жанрами, сферами застосування. Наприклад, твір літератури може бу­ти художнього, наукового, навчального характеру.

Окреме місце серед об’єктів авторського права посідають енциклопедії, антології, бази даних–так звані складені твори, що являють собою резуль­тат творчої праці щодо підбору, розташування, тобто упорядкування мате­ріалів. Упорядник збірника користується авторським правом за умови дот­римання ним прав авторів кожного з творі, включених до складеного тво­ру.

Не є об’єктом авторського права чисто технічна робота (передрук, літе­ратурна обробка, редагування, коректура і т. ін.).

Поряд з визначенням об’єктів авторського права, визначено також об’єк­ти, що не можуть бути об’єктами авторського права. Твори, які не є об’єкта­ми авторського права, визначені ст. 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Перелік цієї статті є чітким, вичерпним і включає:

• повідомлення про новини або поточні події, що мають характер зви­чайної прес-інформації;
  
• твори народної творчості ( фольклор);
  
• офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру ( закони, укази, постанови, судові рішення, державні стан­дарти тощо), видані органами державної влади у межах їх повнова­жень та їх офіційні переклади;
  
• державні символи України, державні нагороди; символи і знаки орга­нів державної влади, Збройних Сил України та інших військо­вих формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
  
• грошові знаки;
  
• розклади руху транспортних засобів, телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають кри­теріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
  

Відмічено, що «проекти офіційних символів знаків, зазначених у пунктах про державні символи... та грошові знаки частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відпо­відно до Закону України "Про авторські права і суміжні права" ».

Що стосується творчої праці із систематизації законів, судових рішень, адміністративних і тому подібних актів, то ця праця також породжує ав­торські права. Однак, похідні твори охороняються авторським правом у разі, коли вони ґрунтуються на творах, що не є об’єктами авторських прав.


Суб’єкти авторського права

Законом визначено, що суб’єктами авторського права є автори творів, заз­начених у частині першій статті 8 «Об’єкти авторського права» Закону України " Про авторське право і суміжні права", їхні спадкоємці та особи, яким автори або їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Важливим поняттям, що обумолює застосування цього Закону, є виник­нення авторського права, тобто презумпція авторства. Пояснення у ст. 11:

« 1. Первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псев­донімом, який ідентифікує автора.

2. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення . Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей».

Також це питання регулює і Цивільний кодекс України у ст. 435, крім зазначеного визнає:

«. Суб’єктами права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.»

Твір може бути створено не однією особою, а групою осіб. За цих обста­вин виникає необхідність упорядкування авторського права між співавтора­ми. У ст.13 Закон України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що:

«Співавторами є особи, спільною працею яких створено твір».

Також про це питання йдеться і у Цивільному кодексі України у ст.436.

Автор твору – це фізична особа, творчою працею якої є створений твір. Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку, громадянства, дієздатності.
Малолітні неповнолітні, недієздатні, обмежено дієздатні особи можуть бути авторами творів.
Малолітні особи – це фізичні особи, які не досягли 14 років, вони мають часткову цивільну дієздатність. Історії відомо багато випадків, коли творцями творів ставали діти. Так, перший збірник віршів Ніки Турбіної був опублікований у 8 років.
Малолітні особи мають право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст.31 ЦКУУ). Однак авторські права за них здійснюють їх батьки або опікуни, вони від імені малолітніх укладають авторські договори, захищають їх права у випадках їх порушення та ін. Проте стороною у договорі є малолітній автор.
Неповнолітні діти віком від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність. Вони самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Їм належить право одержувати винагороду за використання власних творів і розпоряджатися цією винагородою.
За недієздатних осіб авторські права здійснюють опікуни як законні представники такої особи. Фізичні особи, дієздатність яких обмежена у зв’язку з психічним розладом, зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, внаслідок чого вони ставлять себе чи свою сім’ю у скрутне матеріальне становище, можуть здійснювати авторські права за згодою піклувальників.
Усі ці обмеження спрямовані на захист прав таких осіб від зловживань з боку правопорушників.
Авторські права іноземних громадян або осіб без громадянства охороняються і забезпечуються українським законодавством у таких випадках:

• якщо вони мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори;
  
• якщо їх твори були вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об’єктивній формі на території України;
  
• якщо їх твір вперше оприлюднений в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднений на території України (ст.3 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
  

Твір, створений у співавторстві, належить усім співав­торам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між авторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить усім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозво­лі на опублікування, інше використання або зміну твору.

У разі порушення спільного авторського права, кожен співавтор може до­водити своє право в судовому порядку.

Відповідно до цивільно-правової теорії є два види співавторства:

• нероздільне (важко виділити працю кожного). Твір, створений двома або більше співавторами, є єдиним цілим, його частини не мають самостійного значення (напр. романи І.Ільфа та Є.Петрова). Авторські права належать усім співавторам і можуть здійснюватися тільки спільно. Співавтори не можуть розпоряджатися твором особисто;
  
• роздільне ( складові частини чітко визначені і відомі). Твір є єдиним цілим, однак його частини мають самостійне значення і при цьому відомо, ким зі співавторів створені ці частини (наприклад, підручник, монографія, в яких вказуються автори окремих глав, розділів). Розпорядження таким твором як єдиним цілим здійснюється усіма співавторами спільно, однак кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами;
  

Для визначення співавторства необхідні такі умови:

1)Цільний твір (витяг окремої частини твору утрачає своє значення) Створений колективний твір, який є єдиним цілим, вилучення будь-якої частини з такого твору робить необхідними внести зміни в інші частини або неможливим його використання за призначенням;

2)Спільна творча праця (якщо один розповідає, а інший записує–це не співавторство) Не визнаються співавторами особи, що здійснювали технічну допомогу (друкарки, консультанти) або фінансову, матеріальну підтримку;

3) Для визнання осіб співавторами твору необхідна наявність угоди про співавторство. Під цією угодою слід розуміти взаємне волевиявлення сторін, яке спрямоване на спільну творчу працю. Така угода може укладатися в будь-якій формі, на будь-якому етапі роботи над твором. Важливим є те, щоб вона не порушувала прав співавторів, які охороняються законом;

4)Добровільність.

Авторське право на твір, створений спільною творчою працею, належить усім співавторам незалежно від вкладу кожного співавтора. Право на розпорядження твором належить усім співавторам, яке вони здійснюють спільно. Жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Питання про використання твору вирішуються одноголосно, а не більшістю голосів. Якщо співавтори не можуть самостійно вирішити суперечку, він передається до суду.
У юридичній літературі рекомендується укладати договір у письмовій формі, який і буде регулювати відносини між співавторами. Цим договором, як правило, визначається порядок і розмір винагороди, що належить кожному співавтору, порядок використання їх прізвищ та ін. Якщо такий договір відсутній, ніяких інших угод між співавторами не укладалось, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно ( ст.436 ЦКУУ).
Винагорода за використання твору належить авторам у рівних частинах, якщо договором не передбачено інше. Від співавторства відрізняють співро­бітництво, коли кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням конкретної організації. Ця колективна праця є цільною.

Співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його проводила (журналіст). Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка його дала.
Авторські права є первісними і виникають внаслідок створення самого твору.
Права усіх інших осіб є похідними, вони переходять від авторів. Разом з фізичними особами суб’єктами авторського права на твори науки, літератури і мистецтва згідно із законодавством України можуть бути юридичні особи.
Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа набуває окремі авторські права на підставі договору з автором твору, внаслідок створення твору автором у порядку виконання службових обов’язків, якщо твір перейшов до юридичної особи за заповітом та ін.
Юридична особа набуває авторські права, які первісно належать автору, тільки на підставах вказаних у законі. Юридична особа не може бути автором твору, тому що твір створюється тільки творчою працею фізичної особи, її права є вторинними (похідними). Юридична особа може створювати організаційні, матеріальні умови для творчої праці людини, але сама не може бути автором.
Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність переважна більшість творів належить юридичній особі на підставі виконання автором службового завдання. Ст.16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що роботодавцю належить виключне майнове право на службовий твір, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Особисте немайнове право на службовий твір належить автору. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюється трудовим договором або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Майнові права на твір, що створено у порядку виконання службового завдання, належать юридичній особі тільки в тих випадках, коли автор, по-перше, перебуває у трудових відносинах з роботодавцем; по-друге, трудовий договір містить обов’язок працівника створити твір; по-третє, роботодавець надавав автору матеріальну, фінансову та іншу допомогу для створення твору; по-четверте, необхідно визначити розмір винагороди, строки та порядок виплати.

Суб’єктами авторського права можуть бути спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, в тому числі держава Україна, до яких авторське право переходить згідно із законом чи договором.
Після смерті автора суб’єктами авторського права стають його спадкоємці. Спадкоємці одержують певне коло авторських прав у порядку спадкування за законом або за заповітом.
Цивільний кодекс установлює загальні правила спадкування (кн.6). Спадкоємцями за законом можуть бути громадяни, які входять до тієї чи іншої черги спадкоємців. Спадкоємцями за заповітом можуть бути фізичні, юридичні особи, держава.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст.29) визначає, що майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права авторів. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Таким чином, спадкоємці одержують у спадок майнові права, такі як право на використання твору, право на винагороду та ін. Особисті немайнові права автора мають виключний характер. Правонаступником автора можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, до яких перейшло авторське право на твір науки, літератури, мистецтва на підставі цивільно-правового договору. Проте автор передає за таким договором тільки майнові права, особисті немайнові права належать автору – творцю твору.
Правонаступником автора може бути і держава Україна. Після закінчення строку дії авторського права твір стає суспільним надбанням. Тобто він може вільно використовуватися будь-якою особою (без виплати авторської винагороди), за умов дотримання особистих немайнових прав автора. Користувачі зобов’язані дотримуватися права авторства, права на ім’я, протидіяти будь-яким посяганням на твір, честь та репутацію автора. Суб’єктами авторського права є не тільки творці оригінальних творів, але і такі творці похідних (залежних) творів, як упорядники і перекладачі.
Похідними творами визнаються твори, що є творчою переробкою інших існуючих творів без завдання шкоди їх охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору) чи їх творчим перекладом на іншу мову.
Упорядники – це особи, які організують, обробляють, систематизують або відновлюють твір, який є об’єктом авторського права. Авторське право  належить особі, яка підготувала збірник, самостійно обробила або систематизувала матеріал.
Переклад є самостійним об’єктом авторського права, а перекладач визначається суб’єктом авторського права. Перекладач має право позначити своє ім’я, право на винагороду, відтворення і поширення перекладу. Для здійснення перекладу необхідна згода автора первісного твору.
Таким чином, суб’єктами авторського права є широке коло осіб, але первісним суб’єктом є автор, який має виключні авторські права на свій твір.

З метою, щоб повідомити користувачам про наявність авторських прав використовуєте знак охорони авторського права, який складається з таких елементів:

• латинська літера «с» (зображення знака не наводиться ©);
  
• ім’я особи, яка має авторське право;
  
• рік першої публікації твору.
  

Для офіційного визнання авторського права певного суб’єкта з метою в подальшому користуватись правовим захистом, що передбачено Законом України" про авторське право і суміжні права", необхідно здійснити державну реєстрацію.

«Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабіне­том Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає катало­ги всіх державних реєстрацій.

Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від сплати якого пе­­рераховуються до Державного бюджету України. Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством.

Особа, яка володіє матеріальним об’єктом, в якому втілено твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації».

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків передбачених ст. 28 Закону України" Про авторське право і суміжні права".

Для творів оприлюднених анонімно або під псевдонімом, термін дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було опри­люднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдо­німом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а пос­лідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, термін дії ав­торського права визначається окремо, для кожної опублікованої ( оприлюд­неної) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опубліку­вання.

Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права стосовно не оприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Термін охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Дія строку охорони авторського права, встановленого частинами другою-сьомою цієї статті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених частинах.

Особисті немайнові права автора передбачені статтею 4 Закону, охоро­няються безстроково.