План: Вступ Поняття та ознаки твору. Види об’єктів авторського права та їх загальна характеристика. Суб’єкти авторського права та їх суб’єктивні права
| Вид материала | Документы |
- Тема 4: Суб’єкти міжнародного права, 161.34kb.
- План Вступ Розділ юридична особа як суб'єкт цивільного права поняття юридична особа, 584.87kb.
- План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
- В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
- Відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру, 39.05kb.
- План Поняття І джерела права міжнародних договорів. Види міжнародних договорів, 177.23kb.
- Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.
- План Вступ Об’єктивні ознаки розбою > 1 Об’єкт та предмет розбою Об’єктивна сторона, 594.35kb.
- Исні моделі, промислові зразки, торговельні марки, сорти рослин, інтегральні мікросхеми,, 24.6kb.
- Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного, 3158.66kb.
Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності За новим Кримінальним кодексом України, який набрав чинність з 1 вересня 2001 p., кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності здійснюється статтями 176 і 177 цього Кодексу. Стаття 176 Кримінального кодексу України присвячена захисту авторського права і суміжних прав. Вона називається “Порушення авторського права і суміжних прав”, до яких відносить: - незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва,комп’ютерних програм і баз даних; - незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах,дискетах,інших носіях інформації; - інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права. Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 р. відтворення будь-якого твору науки, літератури і мистецтва є одним із способів використання такого твору. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Стаття 176 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність не тільки за відтворення творів науки, літератури і мистецтва, а й за їх розповсюдження в будь-якій формі і будь-яким способом. До об’єктів кримінального посягання зазначена стаття відносить також комп’ютерні програми і бази даних. Кримінальним порушенням є незаконне відтворення, розповсюдження виконання фонограм і програм мовлення, а також їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації. Відповідно до Закону України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм” від 23 березня 2000 р. відтворенням визнається виготовлення одного або більше примірників аудіовізуального твору чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, у тому числі в звуко- або відеозапи-су, а також запис твору чи фонограми для тимчасового або постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній чи іншій формі, яку “читає машина”. Розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів чи фонограм визнається випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів чи фонограм і наступні за цим будь-які дії розповсюджувачів цих примірників, які тягнуть, незалежно від способу, передачу права власності або передачу права володіння, або права користування,або права розпорядження на ці примірники. Відтворювач — юридична або фізична особа, яка замовила відтворення або самостійно здійснила таке відтворення на обладнанні, що є його власністю або перебуває у його володінні або користуванні. Розповсюджувач примірників аудіовізуальних творів чи фонограм— суб’єкт підприємницької діяльності, який придбав у власність або одержав у володіння (розпорядження) випущені в обіг примірники аудіовізуальних творів чи фонограм з метою їх передачі у власність або у володіння, користування, розпорядження третім особам шляхом продажу через мережу оптової, роздрібної або дрібнороздрібної торгівлі або в інший спосіб. Кримінальним правопорушенням є будь-яке інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права. До інших форм і способів використання чужих творів слід віднести публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по кабелях уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання у майновий найм чи у комерційний прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору; здавання в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку “читає” машина; імпорт примірників творів.Наведений перелік не є вичерпним. Відповідальність за наведені кримінальні правопорушення настає за двох таких умов: - об’єкт авторського права чи суміжних прав, на який було звернуто посягання,охороняється законом; - якщо злочинні дії завдали матеріальної шкоди суб’єкту авторського права чи суміжних прав у великому або в особливо великому розмірі. Стаття 176 Кримінального кодексу України чітко визначає, що слід розуміти під цими поняттями. Матеріальна шкода, вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм і аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації або сума доходу, отриманого в результаті незаконного опублікування, виконання, показу чи публічного оприлюднення творів, комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, продажу аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі — якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо злочинні дії завдали суб’єкту авторського права чи суміжних прав матеріальної шкоди у великому розмірі, то ці дії караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, — караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Дії, передбачені вище, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується умислом. Мотиви порушення авторського права і суміжних прав для кваліфікації злочину значення не мають. Спонукати до вчинення злочину можуть корисливість, кар’єризм або інша особиста зацікавленість. Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична особа — як посадова, так і приватна, в тому числі і сам автор, якщо він приховав співавторство інших осіб у створенні твору науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних,виконання,фонограми чи програми мовлення. Стаття 177 Кримінального кодексу України “Порушення прав на об’єкти промислової власності” має своїм призначенням кримінально-правовий захист патентних прав. Використання об’єктів промислової власності, які охороняються патентами або іншими охоронними документами (свідоцтвами), також може мати місце лише з дозволу патентовласника. Будь-яке використання об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника вважається незаконним (крім випадків, передбачених законом). Незаконним використанням об’єкта промислової власності вважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника. Але при цьому слід мати на увазі, що чинне законодавство України про промислову власність передбачає випадки використання об’єктів цієї власності, які не визнаються порушеннями патентних прав. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, кваліфікованого зазначення походження товару, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів,призначених для її виготовлення. Ті ж дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення. Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується умислом. Мотиви порушення прав промислової власності для кваліфікації злочину значення не мають. Спонукати до злочину можуть корисливість, кар’єризм або інша особиста зацікавленість. Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична особа — як посадова, так і приватна, в тому числі і сам творець об’єкта промислової власності, якщо він приховав співавторство інших осіб у створенні даного об’єкта. Матеріальна шкода у великому чи в особливо великому розмірі визначається аналогічно порядку її визначення для суб’єктів авторського права і суміжних прав. Джерела українського та міжнародного законодавства у сфері інтелектуальної власності: Основи законодавства про авторське право і суміжних прав Широкому колу щодо регулювання авторських і суміжних прав присвячена окрема глава 36 ЦК України «Право інтелектуальної власності на літературний, художний та інший твір (авторське право). Правові норми, що містяться в цих главах Кодексу, мають характер основ цивільного законодавстства щодо охорони і захисту авторських суспільних відносин. Авторське право є складовою частиною цивільного права, тому можуть бути застосовані всі правила Кодексу загального характеру, розраховані на регулювання всіх цивільних відносин. На авторські відносини поширюються норми, що містять правила про правочини, правосуб’єктність, засоби і способи захисту порушених прав, спадкового права і правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. ЦК України не підміняє собою всі інші закони, що регулюють цивільні відносини, а містить лише норми загального значення, оскільки закріплення в ньому спеціальних правил, присвячених регулюванню окремих аспектів відносин у їх розмаїтті, неможливе і не доцільне. Про це свідчить аналіз кодифікованого цивільного законодавства інших країн. Більш системно і детально положення ЦК України розкриті у спеціальному Законі України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року, який максимально наближений за рівнем авторсько-правової охорони до аналогічних законів найрозвинутіших країн, у ньому враховані принципові положення найважливіших міжнародних договорів і конвенцій, зокрема, Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Іншими важливими джерелами авторського права є закони з різних напрямів наукової, літературної і художньої творчої діяльності, які були прийняті Верховною Радою України за останні десять років. Серед них ссылка скрыта (1992 р.), ссылка скрыта (1992 р.), ссылка скрыта (1992 р.), ссылка скрыта (1993 р.), ссылка скрыта (1993 р.), ссылка скрыта (1996 р.), ссылка скрыта (1997 р.), ссылка скрыта (1998 р.), ссылка скрыта (2000 р.) та інші. Також до авторського права входять окремі статті законодавчих актів, що регулюють інші суспільні відносини. Ці статті передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав, статті цивільно-процесуального законодавства щодо порядку стягнень на авторську винагороду тощо. Іншими важливими джерелами авторського права є підзаконні акти, які покликані розвивати та деталізувати правила, що містяться в законах.Підзаконні акти у сфері авторського права і суміжних прав поділяються на три основні групи:
До підзаконних актів загального характеру належать постанови Кабінету Міністрів України у сфері авторського права і суміжних прав.До найважливіших належать постанови «Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури і мистецтва» від 3 березня 1992 р., «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994р., «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» від 18 липня 1995 р., «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 р., «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. Підзаконі нормативні акти загального характеру у сфері авторського права мають право приймати інші центральні органи виконавчої влади, зокрема, Міністерство освіти і науки, Міністерство культури, а також деякі інші органи управління за функціональним призначенням. Відомчі акти є важливими джерелами авторського права, що видаються тими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані організації, що використовують твори науки, літератури і мистецтва. Відомчі акти приймаються також тими міністерствами, яким підпорядковані спеціалізовані видавництва та організації, які використовують твори. Відомчі акти ґрунтуються на законах і підзаконних загального характеру, а у разі розбіжності з ними не підлягають заснуванню та можуть бути оскаржені в судовому порядку. Локальні акти у сфері авторського права стосуються проблем, пов’язаних із проведенням творчих конкурсів, організацією вернісажів і виставок, упрядкуванням реалізації творів образотворчого мистецтва. Внутрішні акти підприємства, установи та організації, які діють лише у межах окремої юридичної особи, представлені індивідуальними статутами і положеннями видавництв, редакцій газет і журналів, кіностудій, навчальних і наукових закладів, правилами їхньої роботи, посадовими інструкціями. Вони мають непряме відношення до регулювання авторських прав, але є важливими при укладанні авторських договорів. Локальні акти дозволяють визначити чи має юридична особа право займатися діяльністю,пов’язаною з використанням творів. Якщо таким правом вона не володіє, то укладений договір не матиме юридичної сили, що спричинить негативні наслідки. Локальні акти та акти відомчого характеру суворо відповідають закону і підзаконним актам загального характеру. Міжнародні договори й угоди є важливими джерелами українського авторського права. Серед них головними є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.), Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконнного відтворення їх фонограм (1971 р.), Брюсельська конвенція про розповсюдження сигналів, що містять програми, які передаються через супутники (1974 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.). Національне законодавство взагалі,і зокрема у сфері авторського права, базується на принципі: якщо міжнародним договором, у якому бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в Законі,то застосовуються правила міжнародного договору. Це має практичне значеня у тому, що норми міжнародних договорів мають перевагу перед внутрішнім національним законодавством, у зв’язку з цим їх роль у регулюванні авторських відносин надзвичайно важлива. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав Проблема міжнародно-правової охорони авторських і суміжних прав постала вкінці XIX ст. Об’єкти авторського права у галузі літератури, мистецтва перекладалися та інщими способами використовувалися без згоди авторів за кордоном. Тому актуальним стало питання уніфікації правових засад у сфері створення, використання та охорони об’єктів права інтелектуальної власності. Однією з перших конвенції, спрямованих на охорону авторських прав, Бернітська конвенція про охорону літератури та художніх творів 1886 р. Вона була пізніше багаторазово змінена і доповнена (Париж 1896р., Берлін 1908р., Брно 1914р.,Рим 1928р., Бруссель 1948р., Стокгольм 1967р., Париж 1971р. тощо.) Наслідком підписання Бернської конвенції стало створення Бернинського союзу, учасниками якого є понад 150 країн. Україна стала учасницею Берницької конвенції 25 жовтня 1995р., після набрання чинності Законом України від 31 травня 1995р. «Про приєднання до Берницької конвенції про охорону літературних та художніх творів». Адміністративним органом бернського союзу є Всесвітня організація інтерелектуальної власності. Бернська конвенція затвердила концепцію територіалізму щодо охорони об’єктів авторських прав. Цей принцип закріплено у статті Бернської конвенції, відповідно до якої автори будь-якої країни-учасниці мають в інших країнах-учасниць щодо власних творів (як опубліковане, так і не опубліковане), права, які надаються нині чи будуть надані у майбутньому відповідними законами цих країн власним громадянам, а також права, спеціально передбачені Конвенцією. Аналогічна охорона надається автором – громадянам держав, що не є учасницями цієї Конвенції щодо їх творів, у перше опублікованих одній з них країн-учасниць чи одночасно в зазначеній країні і країні-учасниці. Бернська конвенція у редакції 1971р. вже передбачила надання правової охорони авторських прав громадянам країн-учасниць і в тому випадку, коли їх твори вперше опубліковані поза територією країн-учасниць. Правова охорона неопублікованим творам надається авторам –– громадянам країн-учасниць коментованої Конвенції. Бернська конвенція установила мінімум конвенційної охорони, положення про яку уточнувалося в наступних редакціях. Наприклад положення Конвенція щодо кола об’єктів, авторських прав, строки охорони майнових прав є мінімальними для країн-учасниць, які трансформували положення Конвенції в національне законодавство. Але це не означає що в національних законах коло таких об’єктів не може бути розширеним, а термміни охорони тривалішими. Засади територіалізму виражається у з’ясуванні змісту авторських прав у Бернській конвенції. Обсяг прав визначається відповідно до закону країни, в якій обґрунтовується вимогам щодо охорони. Суб’єкту охорони надається національний режим, тобто ті самі права, які надаються законодавством цієї країни. Крім цього, автору надаються права, спеціально передбачені Бернською конвенцією. Здійснення авторських прав в країні охорони цих прав не залежить від охорони творів в країні їх походження. Бернською конвенцією визначений перелік виключних прав авторів. До них належить: право автора на переклад твору; право дозволяти його відтворення, дозволяти публічне виконання драматичних і музичних творів по радіо і телебаченню, переробку творів одного виду в інший, запис механічним способом музичних творів тощо. Перелік об’єктів авторського права в Бернській конвенції розширювався з розвитком суспільного прогресу.Конвенція визначає серед об’єктів авторського права :
Цей перелік не є остаточним і вичерпним. З внесенням змін до Бернської конвенції (які, вже зазначалося, неодноразово вносилися) розширюється коло об’єктів, що підлягають охороні. Право, вказано у колізійних нормах, застосовується до виникнення, змісту і припинення авторських прав, а також способів їх охорони. Так, Угодою з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS) посилена охорона прав володільця об’єкта інтелектуальної власності. У цій угоді передбачено що країни-учасниці будуть застосовувати матеріально-правові норми Бернської конвенції за винятком положень, регулюючих особистих немайнових прав. Отож країни, які не є членами Бернської союзу, мають міжнародно-правові забов’язання, передбачені Бернської конвенції. Угодою TRIPS значно розширено коло об’єктів правової охорони. Зокрема, до вже існуючого переліку були включені комп’ютерні програми. Автори комп’ютерних програм і виробники об’єктів звукозапису мають право дозволяти або забороняти комерційну аренду оригіналів або копій своїх результатів творчої діяльності. Це саме стосується кінофільмів. Були визначені терміни охорони майнових прав виробників відеограм,формограм,виконавців. Одним з важливих міжнародно-правових документів у сфері охорони авторських прав є Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право. Вона розроблялася під егідою ЮНЕСКО і підписана 6 вересня 1952р. Учасницями цієї конвенції є понад 100 країн. Україна є учасницею Бернської конвенції як правонаступник СРСР, для якого ця Конвенція набрала чинності 27 травня 1973р. У Женевській конвенції 1952р. переважають колізійні норми, відсилаючи розв’язання певних питань до національного законодавства. Женевська конвенція, як і Бернська, побудована на засадах принципу територіалізму. Це підкреслюється в ст. II Всесвітньої конвенції: «Випущені в світ твори громадян будь-якої Договірної Держави, рівно як і твори, вперше випущені в світ на території такої Держави, користуються в іншій Договірній Державі охороною, яку така Держава надає творам своїх громадян, які вперше випущені в світ на її власній території. Не випущені в світ твори громадян кожної Договірної Держави користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку ця Держава надає творам своїх громадян, що не випущені в світ». У Всесвітній конвенції визначено мету її підписання, а саме: створити умови для забезпечення достатньої та ефективної охорони прав автора та інших володільців авторських прав. Тому Всесвітня конвенція передбачає перелік майнових і особистих немайнових прав автора. У Всесвітній конвенції сформульоване поняття «випуск твору у світ». У контексті Конвенції – це відображення в будь-якій матеріальній формі і надання невизначеному колу осіб примірників творів для читання або ознайомлення іншим способом, достатнім для сприйняття. Всесвітньою конвенцією з авторського права передбачено знак охорони авторських прав, шляхом встановлення символів – ©. Нею були встановлені пільгові терміни для перекладу навчальних та наукових творів, після спливу яких можливий їх переклад без згоди авторів. Ще одією особливістю Всесвітньої конвенції, на відміну від Бернської, є те, що всесвітня конвенція не має зворотної сили. Положення міжнародних правових актів трансформовані в національне законодавство України. Відповідне положення міститься в законах України «Про міжнародне приватне право», «Про авторське право і суміжні права». В Законі України «Про міжнародне приватне право» передбачена колізійна норма щодо застосування законодавства країни, в якій вимагається охорона авторських прав. Згідно із Законом України « Про авторське право і суміжні права» правова охорона надається авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані. Але виражені в об’єктивній формі на території України. Для забезпечення охорони прав авторів у країнах СНД 24 вересня 1993р. було укладено багатосторонню угоду про співробітництво у галузі охорони авторського права і суміжних прав. Учасницями цієї Угоди є 11 країн, зокрема Україна. У цій Угоді передбачено обов’язок країн-учасниць дотримуватися забовязань які випливають з міжнародних договорів, зокрема укладеною за участю СРСР Всесвітнею конвенцією про авторське право. Також країн-учасниць забовязувались прийняти національне законодавство, спрямоване на забезпечення охорони авторського прав і суміжних прав відповідно до вимог Бернської, Женевської і Римської конвенції (відповідно в Україні та інших країнах СНД були затверджені закони про охорону авторських прав). Країн СНД – учасниці цієї Угоди зобов’язались застосовувати Всесвітню Конвенцію про авторське право як до творів, опублікованих після 27 травня 1973р.; так і до творів, що підлягали правовій охороні згідно з законодавством країни-учасниці до вказаної дати. Крім згаданої, 6 березня 1998р., в Москві країни СНД уклали Угоду про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Відповідно до цієї Угоди кожна із країн має право на основі взаємності надати фізичним і юридичним особам інших країн-учасниць режим не менш сприятливий, ніж громадянам своєї країни або юридичним особам стввориним на її території. Висновки Авторське право–це сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, встановлення режиму їх використання, наділення їх авторів особистими немайновими і майновими правами,захисту прав авторів та інших право володільців. Твір–це результат творчої роботи автора, комплекс ідей, образів, поглядів. Об’єктами авторського права є твори науки, літератури і мистецтва, які відповідають ознакам, що встановлені законодавством. До таких ознак належить його творчий характер, оригінальність та вираження в об’єктивній формі. До об’єктів авторського права відносять: літературні письмові твори белетристичного,публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру; виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп’ютерні програми; бази данних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектурні, містобудуванні і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об’єктів промислової власності… Охороні підлягають всі твори, зазначені у частині першій статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Законом визначено, що суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 «Об’єкти авторського права» ссылка скрыта, їхні спадкоємці та особи, яким автори або їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права. Також це питання регулює і ссылка скрыта у ст. 435, крім зазначеного визнає: «. Суб’єктами права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.» Твір може бути створено не однією особою, а групою осіб. За цих обставин виникає необхідність упорядкування авторського права між співавторами. У ст.13 ссылка скрыта визначено, що: «Співавторами є особи, спільною працею яких створено твір». Також про це питання йдеться і у ссылка скрыта у ст.436. Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку, громадянства,дієздатності. Малолітні неповнолітні, недієздатні, обмежено дієздатні особи можуть бути авторами творів. Особистими немайновими правами може володіти лише виключно автор твору, належать йому незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку поступки виключних прав на використання твору. Ці права не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Вони включають в себе: право автора на ім’я; право авторства; право на обнародування твору, включаючи право на відкликання; право на захист своєї репутації; вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Майнові права автора називаються так, бо незалежно від того хто одержує винагороду, прибуток, використання твору завжди приносить певні майнові вигоди. Вони можуть переходити до будь-яких інших суб’єктів авторського права згідно із законом чи договором спадкування. Майнові права включають в себе: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права встановлені законом; відтворення творів;публічне виконання і публічне сповіщення творів;публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників,антологій,енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу,відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу,відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів,комп'ютерних програм,баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або уформі,яку зчитує комп'ютер;імпорт примірників творів. Без згоди автора, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, законодавство допускає широке коло використання. Найпоширеніші випадки вільного використання твору:використання цитат(коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються;вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних,релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках,коли право на таке відтворення,публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором; відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії,публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;( Пункт 5 частини першої статті 21 в редакції Закону N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003);видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих; відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою; публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі,виправданому характером таких церемоній відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою; відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 цього Закону. Захист авторського права і суміжних прав–це передбачені законом заходи щодо їх визнання та поновлення, припинення їх порушення, застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності. Захист прав авторів реалізується через механізм захисту,що становить систему форм,способів та засобів діяльності відповідних юрисдикційних органів і зацікавлених осіб,яка спрямована на визнання та поновлення порушених прав, припинення порушених прав і законних інтересів авторів, власників охоронних документів та застосування до правопорушників заходів державного примусу.Способом захисту авторського права і суміжних прав є закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру,за допомогою яких відновлюються або визнаються порушені або оспорені права і здійснюється вплив на порушника авторських та суміжних прав. Існують такі способи захисту авторського права як: цивільно-правовий, кримінально-правовий та адміністративно-правовий способи захисту авторського права. Кримінально-правовий спосіб захисту авторського права встановлюється національним законодавством поряд із засобами цивільно-правового захисту. За нормами ККУ кримінальним злочином визнається незаконне використання об’єктів авторського права, а саме: незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних; виконань,фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо-та відеокасетах,дискетах, інших носіях інформації або інше умисне порушення авторського права, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, якщо вони були вчинені повторно або за попередньою змовою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, або вчинені службовою особою з використанням службового становища, або організованою групою, або якщо завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (сст.176 ККУ). Не підпадають під кримінальне діяння порушення права авторства, права на ім’я та захист репутації автора, тобто особистих немайнових прав автора. Авторське право регулюється українським та міжнародним законодавством у сфері інтелектуальної власності. Джерелами українського законодавства є ЦК України (акт базисного характеру), спеціальний Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993, Основи законодавства України про культуру (1992 р.), закони України «Про інформацію»(1992р.), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні (1992р.), «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (1993 р.), «Про рекламу» (1996р.), «Про видавничу справу» (1997 р.), «Про кінематографію» (1998 р.), «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» (2000 р.), «Про міжнародне приватне право» та ін. Також вони регулюються підзаконними актами, які поділяються на три основні групи: підзаконні акти загального характеру, відомчі нормативні акти та локальні акти. Серед міжнародних договорів й угод головними є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.), Женевська (Всесвітня) конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971р.), Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що містить програми, які передаються через супутники (1974 р.),Всесвітня конвенція про авторське право (1952р.), Угода про співробітництво у галузі охорони авторського права і суміжних прав (24 вересня 1993 у країнах СНД), Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності (Москва 6 березня 1998р.). Це є важливо, оскільки національне законодавство базується на принципі: якщо міжнародним договором, у якому бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в Законі, то застосовується правила міжнародного договору (норми міжнародних договорів мають перевагу перед внутрішнім національним законодавством).
Список використаних джерел:
10) Иоффе О.С., Толстой Ю. К. Основи советского гражданского законодательства. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1962; 11) Малеина М.Н. Личные неимущественньые права граждан: понятие, осуществление, защита. — М.: “МЗ Пресе”, 2000; 12) Стоякин Г.Я. Меры защиты в советском гражданском праве: Автореф. дис.канд. юрид. наук: 12.00.03. — Свердловск, 1973; 13) Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): Монографія / Відп. ред. ЯМ. Шевченко. — К.: КНТ, 2008; 14) Цивільне право України. Частина перша / Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін. / За ред. ЧЛ.Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000; 15) Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК "Велби", 2004; 16) Особисті немайнові права інтелектуальної власності творців: Монографія / За заг. ред. В. В. Луця. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007; 17) Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. 2-е изд., исправленное и дополненное. — М.: "МЗ-Пресс", 2001; 18) ссылка скрыта; 19) ссылка скрыта; 20) ссылка скрыта; 21) ссылка скрыта; 22) ссылка скрыта; 23)ссылка скрыта; 24) ссылка скрыта; 25)ссылка скрыта; 26) ссылка скрыта; 27) ссылка скрыта; 28)ссылка скрыта |