Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного права

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРАВА

Тема 1. ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРАВА

1. Поняття та види інвестицій

Інвестиційне право є новою підгалуззю господарського права, що вивчає специфіку правового регулювання інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.

Ключовими поняттями інвестиційного права є інвестиції, інвестиційна діяльність, інвестиційні правовідносини, суб'єкти інвестиційної діяльності. На розкритті цих понять насамперед і слід зупинитися.

Інвестиції в перекладі з англійської означають капіталовкладення. У вітчизняному та зарубіжному законодавстві і літературі є декілька визначень інвестицій. Ми зупинимося на двох — легальному за українським законодавством і одному з доктринальних.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. дається таке визначення інвестицій:

«Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект».

У п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 липня 1997 р. дається дещо інше, вужче поняття інвестицій: інвестиція визначається як господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на кошти або майно.

А. Богатирьов визначає інвестиції ширше — як продуктивні витрати, тобто витрати, спрямовані на відтворення життя, матеріальних і духовних благ як необхідних умов життя людини в суспільстві.

Поняття інвестиції тісно пов’язане з поняттям власності, оскільки включає також право володіння, користування та розпорядження рухомим і нерухомим майном, що вкладається в об'єкт інвестування і є результатом інвестиційної діяльності.

Інвестиції неоднорідні, а тому постає проблема їх класифікації.

Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками.

1. Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі види інвестицій:

• інвестиції у вигляді грошових коштів у національній або іноземній валюті, що визнається конвертованою Національним банком України;

• інвестиції у вигляді цільових банківських вкладів;

• інвестиції у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу);

• інвестиції у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

• інвестиції у вигляді майнових прав, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• інвестиції у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

• інвестиції у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, в т. ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

• інвестиції у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

• інвестиції у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

2. Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

3. За методами господарювання розрізняють:

реальні інвестиції, тобто спрямовані на збільшення реального капіталу та розширення матеріального виробництва;

фінансові інвестиції — вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 1.28 ст. 1) дає дещо інший поділ інвестицій на види в залежності від методів господарювання: на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Капітальна інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з названим Законом.

Фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції в свою чергу поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статут-ното фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і

пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

4. Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок);

непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб — інвестиційних або фінансових посередників).

5. Залежно від періоду інвестування виділяють:

короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року);

довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік).

6. Залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, та джерел інвестиційних коштів розрізняють:

приватні інвестиції (здійснюються фізичними особами та юридичними особами, які не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів);

державні інвестиції (здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів);

комунальні інвестиції (здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів та позичкових коштів);

змішані інвестиції (здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності).

Здійснення інвестицій може відбуватися у різних формах, а саме у формі:

• часткової участі у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та/або юридичними особами;

• створення підприємств, що повністю належать інвестору чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

• не забороненого законодавством України придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• у формі капітальних вкладень, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

• придбання самостійно інвестором (суб'єктом інвестиційної діяльності) чи за участю інших фізичних та/або юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

• придбання інших майнових прав;

• в інших формах, не заборонених законами України.

2. Поняття, види та форми інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність» (ст. 2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Залежно від суб'єктів інвестиційної діяльності, джерел інвестування та форм власності розрізняють такі її (цієї діяльності) види:

• інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами, підприємствами, господарськими об'єднаннями, спілками та товариствами, іншими юридичними особами, заснованими на приватній або колективній формі власності;

• інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади та управління України, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

• інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцевого самоврядування та 'їх виконкомами за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, а також комунальними підприємствами, об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичкових коштів;

• іноземне інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та Державами;

• спільне інвестування, що здійснююється громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Поділ інвестиційної діяльності на види має практичне значення: залежно від суб'єктів, форм власності та джерел інвестування може розрізнятися Правове регулювання інвестиційної діяльності. Зокрема, регулюється спеціальним законодавством інвестиційна діяльність, що здійснюється державними суб'єктами господарювання за рахунок бюджетних, позабюджетних і позичкових коштів; має спеціальний режим іноземне інвестування, в т. ч. спільне інвестування; спеціальний порядок встановлено для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення.

Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

а) інноваційна діяльність — така форма інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища;

б) капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти;

в) лізинг — довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого призначення (з поєднанням елементів відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям-лізензоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їхнє придбання;

г) корпоративна (в т. ч. акціонерна) форма інвестування — вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу; залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування розрізняють такі її види:

портфельне інвестування — вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1—5 до 10% статутного фонду) пакетів акцій з метою отримання дивідендів; як правило, так званий портфельний інвестор, вкладає інвестиції в кілька, чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі котрогось з таких підприємств;

фінансове інвестування — придбання значних за розміром (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;

стратегічне інвестування — вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплекса підприємства з метою здійснення над ним контроля і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства.

А. Г. Богатирьов у своїй книзі «Інвестиційне право» наводить такі форми інвестування:

позичкове інвестування — здійснюється у формі позик і кредитів;

підприємницьке — здійснюється у вигляді прямих і портфельних інвестицій (при цьому він розглядає прямі інвестиції як інвестування безпосередньо у виробництво/підприємства різних форм власності та різних організаційно-правових форм, а портфельні інвестиції — як купівлю акцій, облігацій, інших цінних паперів підприємств, банків, інших учасників інвестиційного процесу).

Інвестиційна діяльність є складною за своїм змістом і включає комплекс різноманітних дій, що іменуються інвестиційним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії — досягнення окупності вкладень і отримання запланованого результату — прибутку або соціального ефекту. Інвестиційний цикл складається з таких основних етапів:

передінвестиційна фаза, що включає прийняття рішення про інвестування, визначення джерел інвестування та затвердження й експертизу інвестиційного проекту;

фаза інвестицій, що включає вкладення коштів в об'єкт інвестування та здійснення необхідних для цього практичний дій (наприклад, будівництво об'єкта);

експлуатаційна фаза — відшкодування інвестором витрачених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту (відбувається в результаті експлуатації об'єкта інвестування).

3. Поняття, зміст і види інвестиційних правовідносин

Правовідносини, що виникають з приводу та в процесі здійснення інвестиційної діяльності (реалізації інвестицій), умовно можна називати інвестиційними правовідносинами.

Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, що мають особливості, пов'язані зі специфікою інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.

Як вже зазначалося, інвестиційні відносини безпосередньо пов'язані з відносинами власності, оскільки передбачають володіння, користування та розпорядження інвестиціями й отриманим в результаті цього прибутком (доходом).

Суб'єктами інвестиційних правовідносин є інвестори та інші учасники інвестиційної діяльності.

Частина 2 ст. 5 Закону «Про інвестиційну діяльність» визначає інвесторів як таких учасників інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Своєю чергою інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Залежно від виду інвестицій (портфельні, фінансові чи стратегічні, внутрішні чи зовнішні) відповідно розрізняють портфельних, фінансових та стратегічних інвесторів, а також внутрішніх й іноземних.

Крім інвесторів учасниками інвестиційних правовідносин можуть виступати:

• виконавці — суб'єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій (наприклад, проектні, будівельні, впроваджувальні та інші організації, що виконують роботи, виготовляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій);

• банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;

• інвестиційні інститути, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, довірчі товариства (виконують роль фінансових посередників на ринку інвестицій);

• органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (господарські міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об'єднання тощо);

• органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності (в т. ч. Державний комітет України у справах архітектури, містобудування та житлової політики).

О. Р. Кібенко вирізняє ще таких учасників інвестиційних правовідносин, як одержувач інвестицій (особа, яка отримала від інвестора у власність або в користування майно, майнові права та інші цінності, що мають ринкову вартість, і використовує їх у власній господарській діяльності, включаючи подальше інвестування) та інвестиційний посередник (суб'єкт підприємницької діяльності, що на договірних підставах отримав від інвестора майно, майнові права та інші цінності для подальшого інвестування, яке здійснюється на професійних засадах).

Об'єкти інвестиційних правовідносин — це об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в які

вкладаються інвестиції (виробництво, підприємства, господарські товариства, основні фонди, техніка, технології, соціальна сфера, довкілля тощо).

Зміст інвестиційних правовідносин — права та обов'язки інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, що визначаються законом та укладеними між зазначеними особами договорами.

Стаття 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначає основні права суб'єктів інвестиційної діяльності, в т. ч. загальні для всіх учасників такої діяльності права:

• на розміщення інвестицій в будь-які об'єкти, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено законодавством України;

• самостійно визначати цілі, напрями, види і обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у т. ч. шляхом організації конкурсів і торгів;

• за рішенням інвестора володіти, користуватися і розпоряджатися інвестиціями, а також результатами їхнього здійснення відповідно до встановленого законом порядку і умов укладеного між ними (учасниками інвестиційної діяльності) договору;

• залучати фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску у встановленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Окремо за інвестором закріплюються права:

• самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України;

• набувати необхідне для здійснення інвестиційної діяльності майно у громадян і юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Основні обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності передбачаються ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Окремо за інвесторами закріплюються такі обов'язки:

• подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних інвестицій;

• одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

• одержати позитивний комплексний висновок

державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

До загальних обов'язків учасників інвестиційної діяльності належать наступні:

• додержуватися державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

• виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їхньої компетенції;

• подавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;

• не допускати недобросовісної конкуренції та виконувати вимоги антимонопольного регулювання;

• для виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця, одержати ліцензію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відносини між учасниками інвестиційної діяльності регулюються укладеним між ними договором, що умовно можна іменувати інвестиційним.

Інвестиційні правовідносини неоднорідні. Залежно від стадій інвестиційного циклу розрізняють:

• правовідносини на передінвестиційній стадії;

• правовідносини на стадії інвестицій — вкладення коштів;

• правовідносини на експлуатаційній стадії. Залежно від сфери інвестиційної діяльності розрізняють інвестиційні правовідносини у сферах:

капітального будівництва;

промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей народного господарства;

іноземного інвестування;

приватизації;

корпоративного підприємництва;

лізингу.

Узагальнюючи вищесказане можна дати таке визначення інвестиційних правовідносин:

інвестиційні правовідносини — це різновид господарських правовідносин, що складаються (виникають)

між суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками цієї діяльності) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів і отримання прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту.

Сутність правового регулювання інвестиційної діяльності з метою її стимулювання полягає, з одного боку, в створенні сприятливих умов і гарантій інвесторам, конкурентного середовища на ринках праці, капіталів, товарів, а з другого боку — визначення правового статусу суб'єктів інвестування та їхніх організаційно-правових форм.

4. Поняття та система інвестиційного права

Інвестиційне право є підгалуззю господарського права, що регулює господарські відносини в сфері інвестування.

Формування в Україні інвестиційного права як підгалузі господарського права почалося з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р., а пізніше — Закону «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р., дію якого було зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 р.; певну роль відіграв Закон України «Про державну програму заохочення інвестицій в Україні», який втратив чинність разом з названим Декретом з прийняттям Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р.. 8 жовтня 1992 р. Верховною Радою України приймається Закон України «Про основи містобудування», а 14 жовтня 1994 р. — Закон «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування» • Відповідно до зазначених законодавчих актів приймаються підзаконні нормативні акти, в тому числі постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» від 5 серпня 1992 р. № 449, «Про затвердження інвестиційних програм і проектів та проведення державної експертизи інвестицій» від 15 серпня 1992 р. № 473, «Про порядок видачі учасникам інвестиційної діяльності ліцензій на виконання спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві» від 8 жовтня 1992 р. № 569 та багато інших.

Інвестиційне право має свій предмет — інвестиційні відносини, тобто суспільні економічні відносини, що складаються між суб'єктами інвестування щодо вкладення та реалізації інвестицій.

Для інвестиційного права як підгалузі господарського права притаманні ті самі методи правового регулювання, що і для господарського права:

метод автономних рішень (що передбачає можливість прийняття суб єктами інвестиційної діяльності самостійно, але в межах закону юридичне значущих рішень і обов'язок усіх інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень); метод владних приписів (що передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконувати ці рішення); метод координації або узгодження (що передбачає необхідність прийняття юридичне значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвестиційних договорів); метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері інвестиційної діяльності, що адресуються суб'єктам цієї діяльності як бажаний для суспільства варіант їхньої поведінки без обов'язку виконання рекомендацій). Отже, має місце поєднання приватноправових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності, вільне — але в межах закону — використання інвестицій та вільний вибір контрагентів, розпорядження результатами інвестування на власний розсуд тощо), а другі — захист суспільних інтересів в процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріплена необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій).

Джерелом інвестиційного права є інвестиційне законодавство, основою якого є названі та інші закони, а також численні підзаконні нормативні акти.

Таким чином, згідно з канонами юридичної науки інвестиційне право як нова підгалузь господарського права відповідає усім умовам визнання його у цій якості:

• наявність самостійного предмету правового регулювання — відокремленої групи господарських відносин, що іменуються інвестиційними;

• усвідомлення суспільством і державою необхідності та значущості інвестиційних відносин у системі господарських відносин і прийняття законодавчого рішення про правове регулювання цих відносин;

• наявність методів правового регулювання, аналогічних методам регулювання господарських відносин взагалі.

Таким чином, інвестиційне право — це підгалузь господарського права, що регулює інвестиційні господарські відносини за участю інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності із застосуванням методів правового регулювання, притаманних господарському праву, та базується на інвестиційному законодавстві як підгалузі господарського законодавства.

5. Поняття та система спецкурсу «Інвестиційне право»

Інвестиційне право як спецкурс господарського права вивчає специфіку господарських правовідносин У сфері інвестування, правове регулювання інвестиційної діяльності та практику застосування інвестиційно-правових норм у повсякденній правозастосовчій практиці.

Спецкурс «Інвестиційне право» складається з загальної та спеціальної частин. Перша містить теми, що стосуються усіх видів інвестицій, інвестиційної діяльності та її суб'єктів:

• Поняття і предмет інвестиційного права.

• Інвестиційне законодавство.

• Інвестиційний договір як правова форма взаємовідносин між суб'єктами інвестиційної діяльності.

• Державне регулювання інвестиційної діяльності та гарантії захисту інвестицій.

У спеціальній частині спецкурсу «Інвестиційне право» вивчаються особливості окремих форм здійснення інвестиційної діяльності та специфіка інвестування в окремих сферах господарювання. Спеціальна частина включає такі теми:

• Правове регулювання інвестиційної діяльності в сфері капітального будівництва

• Корпоративна форма інвестування.

• Правовий режим іноземного інвестування.

• Особливості інвестування в процесі приватизації.

• Правове регулювання лізингу як однієї з форм здійснення інвестиційної діяльності.

Blog

Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного права

Содержание