Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного права
| Вид материала | Документы |
- «Аналіз інвестиційного ринку України», 208.96kb.
- Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
- Тема предмет, метод, система трудового права, 4272.96kb.
- Затвердила бюджет та план роботи на 2012 рік 17 лютого 2012 року у Києві відбулися, 246.95kb.
- Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового, 2156.69kb.
- Зміст вступ, 570.69kb.
- 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
- Київський інститут інвестиційного менеджменту, 2659.68kb.
- Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права, 236.64kb.
- Планы семинарских занятий по административному праву тема Предмет и метод административного, 426.64kb.
1. Об'єктивні підстави державного регулювання інвестиційної діяльності
Інвестиційна діяльність як різновид господарської діяльності є, як правило, суспільно-корисною. Однак інвестори, здійснюючи таку діяльність з метою отримання прибутку, не завжди враховують суспільні (публічні) інтереси — суспільства в цілому, територіальної громади, окремих прошарків населення тощо стосовно безпечних і належних умов життя, праці, харчування. Прагнучи отримати максимальний прибуток, інвестори можуть порушувати при цьому вимоги щодо:
• якості продукції, робіт, послуг, які надаються іншим учасникам господарського життя та громадянам;
• збереження довкілля, раціонального використання природних ресурсів;
• дотримання умов містобудування;
• дотримання умов праці найманих працівників які здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій;
• дотримання норм антимонопольного законодавства;
• підтримання конкурентного середовища на ринку інвестицій та утримання від недобросовісної конкуренції.
Забезпечити здійснення інвестиційної діяльності з урахуванням суспільних інтересів у масштабі країни спроможна лише держава як виразник таких інтересів. У зв'язку з цим українським законодавством передбачається державне регулювання інвестиційної діяльності.
2. Правове забезпечення державного регулювання інвестиційної діяльності
Положення щодо державного регулювання, інвестиційної діяльності містяться в низці нормативних актів. Насамперед слід назвати Конституцію України. З метою захисту суспільних інтересів в процесі здійснення інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності Конституцією України (ст. 13) передбачається забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, в яку запроваджуються ринкові елементи господарювання.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.:
• закріплює форми державного регулювання інвестиційної діяльності (ст. 12);
• передбачає порядок прийняття рішень щодо республіканських державних інвестицій (ст. 13) та порядок розміщення державного замовлення (ст. 14);
• визначає основні засади здійснення державної експертизи інвестицій будівництва (ст. 15);
• передбачає регулювання інвестиційної діяльності не лише в масштабі країни, але й окремих регіонів шляхом надання відповідних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування (ст. 16);
• визначає основні засади ціноутворення у сфері інвестування (ст. 17).
Закон України «Про режим іноземного інвестування» від березня 1996 р:
передбачає обов'язкову державну реєстрацію іноземних інвестицій (ст. 13) та підстави відмови у такій реєстрації (ст. 14);
• закріплює обов’язковість статистичної звітності про іноземні інвестиції з боку органів, що здійснюють державну реєстрацію таких інвестицій, підприємств з іноземними інвестиціями, податкових органів і установ банку (ст. 15);
• визначає специфіку регулювання іноземних інвестицій у вільних економічних зонах (ст. 25).
Закон України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.
• встановлює основні вимоги до містобудівної діяльності (ст. 5);
• визначає державні органи, що здійснюють державне регулювання у сфері містобудування (ст. 7);
• визначає зміст державного регулювання у сфері містобудування (ст. 8); . .
• встановлює компетенцію державних органів і регіонів у сфері містобудування: Кабінету Міністрів України (ст. 9), Автономної республіки Крим (ст. 10), обласних рад народних депутатів (ст. 11), сільських, селищних, міських рад народних депутатів (ст. 12), місцевих державних адміністрацій (ст. 13), виконкомів місцевих (сільських, селищних, міських) рад народних депутатів (ст. 14) та спеціально уповноважених органів у сфері містобудування (ст. 15).
Закон України «Про відповідальність підприємств, установ, організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14 жовтня 1994 р. встановлює санкції за подібні порушення (господарсько-організаційні, майнові у формі відшкодування збитків, конфіскації, господарсько-адміністративного штрафу).
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. закріплює правові засади та форми державного регулювання інвестицій на ринку цінних паперів та Державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних, визначає Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку як орган, уповноважений здійснювати державне регулювання ринку цінних паперів, а також визначає компетенцію цього органу.
Закон України «Про приватизацію державного майна» від 1919 лютого 1997 р. передбачає основні засади та форми державного контролю за інвестиційною діяльністю в процесі приватизації, а також відповідальність за порушення угод приватизації щодо вкладення інвестицій в об'єкти приватизації та дотримання умов післяприватизаційної експлуатації об'єктів.
Указ Президента України «Про Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України» від 9 грудня 1997 р. визначає компетенцію цього відомства, зокрема щодо:
• організації ліцензування окремих видів інвестиційної діяльності у будівництві;
в організації експертизи інвестиційних проектів будівництва;
• стандартизації у будівництві та виробництві будівельних матеріалів тощо.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» від 17 серпня 1998 р. № 1308 визначає порядок затвердження та державної експертизи інвестиційних програм і проектів залежно від джерел фінансування та важливості проектів.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік окремих видів проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця» від 6 квітня 1998 р. № 451 визначає перелік видів підприємницької діяльності (робіт, послуг) у будівництві, що потребують ліцензування. Особливості ліцензування та звітності інвестиційної діяльності у зовнішньоекономічній сфері визначаються Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій за межами України і Положення про порядок контролю та звітності щодо використання майнових інвестицій, які інвестуються за межами України» від 19 лютого 1996 р. № 229.
3. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності
Зміст державного регулювання інвестиційної діяльності досить значний. Так, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання інвестиційної діяльності включає:
• управління державними інвестиціями;
• регулювання умов інвестиційної діяльності;
• контроль за здійсненням інвестування усіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності.
Управління державними інвестиціями здійснюється загальноукраїнськими, республіканськими (АР Крим) та місцевими органами державної виконавчої влади й управління та включає: планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.
Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
• системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;
• проведення кредитної та амортизаційної політики, в т. ч. шляхом прискорення амортизації основних фондів;
• подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
• державних норм, правил і стандартів;
• антимонопольних заходів;
• роздержавлення та приватизації державної власності;
• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;
• політики ціноутворення;
• експертизи інвестиційних проектів будівництва;
• ліцензування спеціальних видів робіт у процесі здійснення інвестиційної діяльності в проектуванні, будівництві, вкладенні інвестицій за межі України;
• аналізу стану містобудування, прогнозування його розвитку;
• контролю за дотриманням інвестиційного законодавства, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, інвестиційних програм і проектів будівництва, раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів;
• інших заходів.
Державне регулювання у сфері інвестиційної діяльності здійснюється такими органами:
• Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України;
• Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів цієї Республіки;
• місцевими державними адміністраціями;
• органами місцевого самоврядування;
• спеціально уповноваженими на це державними органами: Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики (Держбудом України) — у сфері будівництва; Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку — у сфері інвестування в цінні папери; Фондом державного майна, його регіональними відділеннями та представництвами — при інвестуванні в об'єкти приватизації; Міністерством економіки — щодо реєстрації промислово-фінансових груп (далі ПФГ) та іншими міністерствами й відомствами.
4. Гарантії захисту інвестицій
Вкладення інвестицій здійснюється з метою отримання прибутку чи досягнення іншого соціального ефекту й тісно пов'язане з підприємницькою діяльністю, яка здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, з метою отримання ним прибутку. Отже, інвестиційна діяльність пов'язана з певним ризиком для інвестора. Тому обсяг інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх (іноземних) значною мірою залежить від ефективності правових гарантій для інвестора, передбачених законодавством України та міжнародними договорами України, положення яких трансформовані у національне законодавство.
Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності та джерел інвестування, включаючи й іноземні інвестиції. Усім інвесторам (в т. ч. іноземним) забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їхньому використанню та ліквідації.
Правові гаранти захисту інвестицій, в т. ч. іноземних, поділяються на:
1) гарантії від зміни законодавства. Ці гаранти означають, що у разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови (ч. 1 ст. 18 Закону «Про інвестиційну діяльність»); Закон «Про режим іноземного інвестування» (ст. 8) гарантує іноземному інвестору у разі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що було чинним на момент вкладення інвестицій;
2) гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів і посадових осіб. Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону «Про інвестиційну діяльність» і ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані, до них також не можуть застосовуватися заходи, тотожні за наслідками. Закон «Про інвестиційну діяльність» (ч. 2 ст. 18) і ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» забороняє державним органам поза межами їхної компетенції втручатися в інвестиційну діяльність;
3) гарантії відшкодування збитків інвесторам. У разі порушення державними або іншими органами прав інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, завдані цим збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі названими органами (ч. 2 ст. 18 Закону «Про інвестиційну діяльність», ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування»).
4) гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності передбачають: а) заборону примусового припинення чи зупинення інвестиційної діяльності, крім визначених законом випадків і причин; б) гарантування інвестору: права приймати рішення про припинення інвестицій (з відшкодуванням іншим учасникам інвестиційної діяльності втрат від цього), права на повернення вкладених коштів і отриманого від цього прибутку передбаченими законом способами, а щодо іноземних інвестицій — закріплення за іноземним інвестором права на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення Цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті іноземного інвестування в сумі фактичного внеску, але з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестицій (ст. 21 Закону «Про інвестиційну діяльність», Сі. 11 Закону «Про режим іноземного інвестування»);
5) гарантії використання доходів, прибутків та інших сум, отриманих в результаті інвестування. Інвесторам гарантується право вільного використання отриманих від інвестування прибутків (доходів) після сплати передбачених законодавством податків та інших обов'язкових платежів, в т. ч. іноземним інвесторам — право безперешкодного та негайного переказу за кордон сум отриманого прибутку (після сплати податків та інших обов'язкових платежів) та інших коштів в іноземній валюті, якщо вони одержані на законних підставах;
6) гарантії судового захисту прав та законних інтересів інвесторів у разі їх порушення будь-якою особою. Пов'язані з інвестуванням спори, в т. ч. спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій, розглядаються в судах України (судом або арбітражним судом в межах їхньої компетенції); усі інші спори за участю іноземних інвесторів розглядаються в судах або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, в т. ч. за кордоном.
РОЗДІЛ II. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА
Тема 1. ПОНЯТТЯ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА
1. Поняття і види капітального будівництва
Термін «капітальне будівництво» є ключовим у будівельному праві. Він використовується в двох основних значеннях, перше з яких визначає капітальне будівництво як комплексну галузь народного господарства сфери матеріального виробництва, завдання якої — інвестування, відтворення основних фондів, перетворення інвестицій в будівельну продукцію.
Будівельна продукція відмежовується від продукції промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей народного господарства. Будівельна продукція — це економічне поняття, яке означає закінчене виробництвом будівництво, підготовлені до використання й прийняття в експлуатацію об'єкти виробничого та невиробничого призначення (підприємства, будівлі, споруди).
Будівельна продукція класифікується за видами. Видами будівельної продукції є об'єкти різних галузей народного господарства: промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку тощо. Класифікатор будівельної продукції містить понад 1700 її найменувань. Різноманітність будівельної продукції залежить від використання великої Кількості різноманітних матеріалів і призначення Цієї продукції.
Як вже зазначалося, капітальне будівництво як галузь народного господарства є комплексною за своїм характером і складом. Комплексність цієї галузі полягає в тому, що вона (галузь) включає Різнопрофільні підприємства: загальнобудівельні, проектні, вишукувальні, виробництва будівельних Матеріалів, будівельної механізації (транспортні), інжинірингові тощо. В будівельному праві недарма часто застосовується термін «будівельний комплекс» — стосовно економіки (народного господарства) країни або певних її регіонів (територій) та галузей народного господарства.
Будівельний комплекс у масштабі країни — це сукупність галузей народного господарства, підприємств та організацій, які виробляють будівельну продукцію для потреб економіки країни та експортування її за кордон (наприклад, будівельні матеріали, проектну продукцію тощо). До складу цього комплексу входять:
• проектні та проектно-вишукувальні підрядні організації;
• загальнобудівельні та спеціальнобудівельні підрядні організації;
• підприємства промисловості будівельних матеріалів, конструкцій та виробів;
• підприємства, що виробляють будівельну техніку;
• підприємства будівельної механізації;
• банки, що спеціалізуються на кредитуванні капітального будівництва;
- • страхові організації, що спеціалізуються на страхуванні будівельних ризиків;
• посередницькі та інжинірингові організації, що надають відповідні послуги учасникам будівельних правовідносин;
• органи державного та регіонального регулювання будівельних відносин, в т. ч. органи державного архітектурно-будівельного контролю.
У межах окремих галузей і територій будівельні комплекси в сучасний період організовані як господарські системи, що очолюються господарськими об'єднаннями (концерном «Укрцемент», корпорацією «Укрмонтажспецбуд»), а також — холдинговими компаніями такими, як «Київміськбуд» та інші.
Термін «капітальне будівництво» використовується і в другому значенні — як різновид інвестиційної діяльності, а саме — господарської діяльності щодо виробництва основних фондів народного господарства, що полягає у здійсненні суб'єктами інвестиційної діяльності практичних дій щодо реалізації інвестицій в будівельну продукцію.
Як інвестиційна діяльність капітальне будівництво — це виконання робіт (вишукувально-розвідувальних, проектних, загальнобудівельних і спецільнобудівельних — монтажних, пусконалагоджувальних, робіт щодо упорядкування (озеленення) територій та ін.). Названі роботи виконуються різнопрофільними будівельними організаціями.
функціональним відомством з питань капітального будівництва є Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики (Держбуд України), який здійснює державне регулювання в сфері капітального будівництва шляхом: видання державних будівельних норм і правил, державних стандартів; забезпечення через систему відповідних органів державної експертизи інвестиційних проектів, ліцензування будівельних і пов'язаних з ними робіт, сертифікацію будівельної продукції; забезпечення здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за якістю будівельних робіт тощо.
Капітальне будівництво як різновид інвестиційної діяльності неоднорідне. Воно розмежовується залежно від форм виробництва та відтворення основних фондів. Відповідно до цього розрізняють такі види капітального будівництва:
• нове будівництво — це будівництво основних або допоміжних будівель і споруд або їх комплексів із заданими техніко-економічними показниками та призначенням, які споруджуються за єдиним проектом в першу та наступні черги, на визначених для цього об'єктах, нових майданчиках або майданчиках, звільнених від існуючих будівель;
• реновація — відтворення основних фондів діючих підприємств, будівель, споруд. Своєю чергою реновація поділяється на такі підвиди:
розширення — будівництво додатково до існуючих приміщень, будівель, споруд, що будуються в межах єдиного комплексу за окремими проектами, яке веде до збільшення будівельних габаритів об'єкта та (або) поліпшення його техніко-економічних показників;
реконструкція — комплекс будівельних робіт, пов’язаних зі зміною техніко-економічних показників або використання об'єкта за новим призначенням в межах існуючих будівельних габаритів. складовою частиною реконструкції об'єкта може бути його капітальний ремонт;
капітальний ремонт — це комплекс будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або покращенням експлуатаційних показників, зі зміною або відновленням несучих, або огороджувальних конструкцій та інженерного обладнання без зміни будівельних габаритів об'єкта, його техніко-економічних показників;
реставрація — повне чи часткове відновлення пошкоджених або втрачених будівель та художніх характеристик об'єкта у первісному чи відновленому вигляді на пам'ятниках архітектури. Складовою частиною реставрації може бути консервація або капітальний ремонт.
• Консервація (як ще один вид капітального будівництва) — це комплекс будівельних робіт, призначених для зберігання об'єкта, на якому припинено чи не ведеться будівництво на визначений час, і які включають тимчасові чи постійнодіючі захисні або конструктивні заходи, що запобігають руйнуванню об'єкта.
У зазначених визначеннях використовується ще два терміни, зміст яких необхідно з'ясувати: будова і об'єкт.
Будова — це сукупність будинків і споруд (об'єктів) різного призначення, будівництво, розширення чи реконструкція яких здійснюється, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією в обсязі, що визначений зведеним кошторисом.
Об'єкт — це окремий будинок, споруда з інженерним обладнанням, а також їхні комплекси з визначеними будівельними та виробничими показниками, на будівництво (розширення, реконструкції, капітальний ремонт, реставрацію чи консервацію) якого складається окремий проект (самостійний, об'єктний кошторис) і надається дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт.
Визначення вищеназваних понять дається в ДБН А.3.1-2.93 «Терміни та визначення» і Положенні про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, затвердженому наказом Мінекономіки, Мінфіну, Держкоммістобудування України від 23 вересня 1996 № 127/201/173 (зареєстровано в Мінюсті України 10 жовтня 1996 р. за № 588/1613).
2. Способи капітального будівництва
Капітальне будівництво може здійснюватися різними способами.
Поняття «спосіб капітального будівництва» пояснює чиїми силами та у формі яких правовідносин здійснюється будівництво.
Способи капітального будівництва регламентуються нормами права, а, отже, мова йде про правові способи будівництва.
Чинне законодавство України знає два основні — підрядний та господарський способи та змішаний спосіб капітального будівництва — підрядно-господарський.
Підрядний спосіб — це господарські правовідносини, що складаються щодо підряду на капітальне будівництво. Передбачається, що замовник як суб'єкт інвестиційної діяльності підряджає на будівництво об'єкта будівельного підрядчика на відповідних договірних умовах.
Відносини, що складаються при цьому, регулюються договором підряду на капітальне будівництво.
Господарський спосіб — полягає у виконанні робіт і введенні об'єкта в експлуатацію силами самого забудовника, тобто того підприємства чи організації, яке є розпорядником інвестицій та яке має затверджену будівельну (проектно-кошторисну) документацію.
Будівництво за цього способу здійснюється силами власних будівельних підрозділів певної організації (підприємства) поряд з основною господарською діяльністю, для чого створюється управління (відділ, департамент) капітального будівництва.
Відносини, що складаються при цьому є внутрішньогосподарськими.
На практиці використовується ще й змішаний спосіб — підрядно-господарський, за якого частину Робіт виконує організація-забудовник власними силами, а на виконання решти робіт підряджає відповідні будівельні організації, укладаючи з ними договір підряду на капітальне будівництво (виконання будівельних і пов'язаних з ними Робіт).
3. Правовідносини з капітального будівництва
Предметом регулювання будівельного права є господарські відносини з капітального будівництва (це легальне визначення, закріплене в ст. З Цивільного кодексу України); умовно ми їх будемо іменувати будівельні правовідносини. Цим поняттям визначається одна сфера господарських правовідносин, а саме: відносини щодо безпосереднього здійснення капітального будівництва та керівництва цим процесом. Від інших господарських правовідносин названі відносини відмежовуються за критерієм матеріального змісту.
Будівельні правовідносини встановлюються їх суб'єктами як правова форма виробництва та реалізації за плату будівельної продукції.
Господарські правовідносини з капітального будівництва є комплексними, що зумовлено складністю (комплексністю) господарської діяльності в галузі капітального будівництва. Комплексність будівельних правовідносин полягає в тому, що вони включають:
• підрядні відносини щодо здійснення та виробництва вишукувальних і проектних робіт;
• відносини щодо будівельних підрядів;
• відносини щодо будівельних поставок;
• відносини щодо надання послуг, пов'язаних з капітальним будівництвом;
• відносини щодо організації проектних, будівельних та пов'язаних з ними робіт.
Комплексність правовідносин з капітального будівництва передбачає наявність у них основної діяльності, що регулюється правом. Це підрядна проектна та будівельна діяльність (проектні та будівельні підряди). Матеріальний зміст цих правовідносин полягає у виконанні та здачі організацією-підрядчиком замовленої роботи, а також прийняття й оплата її замовником.
Як підрядна діяльність ці правовідносини визначаються законом — главами 28 і 29 Цивільного кодексу України.
Правовідносини з капітального будівництва економічно являють собою особливий вид майнових товарно-грошових відносин. Їхнім предметом є специфічний товар — проектна та будівельна продукція, що виробляється й реалізується замовникові (на платній основі). Це якісно визначений майновий обмін.
Проектний підрядчик виробляє визначені (замовлені) замовником проектно-вишукувальні роботи кінцевим результатом яких є проектна продукція. Замовник приймає і оплачує цей товар.
Будівельний підрядчик виробляє визначені (замовлені) замовником будівельні роботи, кінцевим результатом яких є закінчений будівництвом, тобто готовий до експлуатації, об'єкт.
Господарські правовідносини з капітального будівництва — це комплексні господарсько-майнові правовідносини, змістом яких є виробництво та здача організацією-підрядчиком визначених (замовлених) замовником проектно-вишукувальних та/або будівельних і пов'язаних з ними робіт, приймання та сплата їх замовником, введення в дію закінченого будівництвом об'єкта.
Суб'єкти правовідносин з капітального будівництва — це суб’єкти господарської діяльності — учасники будівництва, які володіють сукупністю господарських прав і обов'язків (тобто господарською компетенцією). До них належать:
• господарські організації, в тому числі ті з них, предметом діяльності яких є виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт; ними можуть бути як підприємства, так і складні утворення — господарські об'єднання, холдингові компанії;
• підрозділи господарських організацій, що спеціалізуються на капітальному будівництві (управління, департаменти капітального будівництва);
вони виступають як суб'єкти внутрішньогосподарських відносин;
• підприємці-громадяни (індивідуальні підприємці, які здійснюють господарську діяльність з капітального будівництва, маючи статус офіційно зареєстрованого підприємця та відповідні ліцензії на виконання тих видів діяльності в сфері будівництва, які потребують спеціального дозволу — ліцензії);
• держава, яка діє в особі:
а) вищих органів державної виконавчої влади (як замовник щодо особливо важливих і великих за вартістю об'єктів, що мають загальнодержавне значення, виступає Кабінет Міністрів України;
б) галузевих та інших органів державного управління (господарських міністерств, відомств, державних господарських об'єднань і державних холдингових компаній);
в) місцевих державних адміністрацій;
• територіальні громади в особі відповідних рад народних депутатів, їх виконкомів.
Як суб'єкти правовідносин з капітального будівництва вищеназвані особи можуть виконувати різні функції та залежно від цього отримувати відповідне найменування.
Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності в сфері капітального будівництва, який приймає рішення про вкладення коштів (інвестицій) в об'єкти інвестування, що належать до основних фондів. ,
Замовник — це суб'єкт інвестиційної діяльності в галузі капітального будівництва, що замовляє у підрядчика виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт. У ролі замовника може виступати сам інвестор або уповноважена ним особа, в т. ч. консалтингова інжинірингова організація, що спеціалізується на будівництві.
Підрядчик — організація чи індивідуальний підприємець, що на договірних засадах за плату підряджається виконувати на замовлення замовника проектно-вишукувальні, будівельні та пов'язані з ними роботи. Залежно від обсягу повноважень і структури договірних зв'язків розрізняють генпідрядчиків (організації, що підряджаються забезпечити виконання усього обсягу робіт з капітального будівництва та відповідають за це перед замовником, хоча власними силами можуть виконувати лише частину робіт, а на решту мають підряджати субпідрядчиків; останні відповідають за виконання доручених їм робіт не перед замовником генерального підряду, а перед генпідрядчиком.
Підрядчики (генпідрядчики та субпідрядчики) забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці проектно-вишукувальних, будівельних і пов'язаних з ними робіт (підрядів).
Правовідносини в сфері капітального будівництва неоднорідні. Залежно від стадій інвестиційного процесу а будівництві (проектування та власне будівництво) та суб'єктів вони поділяються на певні види.
Інвестиційний процес у галузі капітального будівництва складається з двох основних стадій:
1 — вишукувальні та проектні роботи;
2 — будівництво та введення об'єктів в експлуатацію.
На першій стадії може бути два види правовідносин:
а) між замовником проекту та генпідрядчиком (підрядчиком), що зобов'язується забезпечити виконання (виконати) увесь обсяг замовлених проектно-вишукувальних робіт;
б) між генпідрячиком і субпідрядчиками щодо виконання за плату окремих видів і комплексів робіт на підставі договору субпідряду, предметом якого виступають спеціальні види вишукувальних (наприклад, геологорозвідувальні) робіт або технологічні частини проекту, Замовником у даному випадку виступає генеральний проектувальник, а субпідрядчиком — субпідрядна вишукувальна чи проектна організація.
Обидва види правовідносин на стадії проектування регулюються одним видом господарського договору — договором підряду на виконання проектних та вишукувальних робіт.
Аналогічну структуру правовідносин маємо й на другій стадії капітального будівництва. Тут також складаються два види правовідносин:
а) між замовником об'єкта та підрядною будівельною організацією; предметом цих правовідносин є будівельна продукція (підряд на капітальне будівництво). Суб'єктами цих правовідносин є замовник і генеральний підрядчик, що зобов'язується забезпечити виконання всього комплексу замовлених будівельних робіт. Відносини щодо генпідряду на капітальне будівництво регулюються спеціальним видом договору — договору генпідряду на капітальне будівництво;
б) між генпідрядчиком і субпідрядчиками на виконання окремих комплексів робіт — будівельних підрядів, предметом яких є технологічно самостійні комплекси та види робіт. Суб'єктами цих нравовідносин є генпідрядчик і субпідрядчики. Правовідносини з субпідрядних робіт на капітальне
будівництво регулюються особливим видом договору — договором субпідряду на виконання окремих видів і комплексів будівельних робіт.
4. Будівельне законодавство
Будівельне законодавство — це система нормативних актів, що регулюють господарські відносини в сфері будівництва.
Будівельне законодавство базується на загальних актах господарського законодавства, до яких відносяться:
1) положення Конституції України щодо забезпечення державою соціального орієнтування економіки України, рівності перед законом усіх суб'єктів, права власності та господарювання, права на підприємницьку діяльність, засад законодавчого регулювання відносин у сфері економіки та ін.;
2) кодекси: Цивільний (положення щодо правосуб'єктності учасників майнових відносин, зобов'язальне право ( глави 14—19, 28, 29);
Арбітражний процесуальний кодекс — положення щодо порядку укладення, зміни та розірвання господарських договорів (статті 10—11) і розгляду (вирішення) господарських спорів; Кодекс законів про адміністративні правопорушення: гл. 8 — адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві…; гл. 13 — адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції і метрології...; Земельний кодекс — положення щодо використання земельних ділянок під забудову та ін.
3) Закони України: «Про власність» (регулює відносини власності, права повного господарського відання на інвестиції, проектну та будівельну продукцію); «Про підприємства в Україні» (визначає види, організаційно-правові форми підприємств, в т. ч. будівельного комплексу, їх права і обов'язки, визначає договірний характер взаємовідносин між підприємствами, в т. ч. при реалізації проектної та будівельної продукції); аналогічно діють у сфері капітального будівництва інші законодавчі акти.
Спеціальне будівельне законодавство — це система нормативних актів, які спеціально регулюють
капітальне будівництво як різновид інвестиційної діяльності та відносини з капітального будівництва, що складаються між суб'єктами господарської діяльності. Спеціальне будівельне законодавство складається із загальної і особливої частин.
Загальна частина об'єднує нормативні акти, що однаковою мірою стосуються усіх суб'єктів і видів інвестиційної діяльності в сфері капітального будівництва. До таких нормативних актів належать:
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 серпня 1991 р. Це основний кодифікаційний акт, який визначає правові та економічні основи капітального будівництва в Україні, а саме:
• дає поняття капітальних вкладень (ст. 1), визначає їхні джерела (ст. 10);
• визначає основні фонди як об'єкти інвестування (ст. 4);
• визначає суб'єкти інвестиційної діяльності (ст. 5), їхні права (ст. 7) та обов'язки (ст. 8);
• визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб'єктами інвестиційної діяльності
• визначає правові форми державного регулювання в сфері інвестування (ст. 12);
• встановлює порядок прийняття рішень щодо загальноукраїнських інвестицій, що здійснюються з державного бюджету (ст. 13);
• визначає принципи держзамовлення на капітальне будівництво (ст. 14);
* • визначає основні засади державної експертизи інвестиційних проектів будівництва (ст. 15);
• принципи ціноутворення в галузі капітального будівництва (ч. 2 ст. 17).
Закони «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 18 вересня 1991 р. і «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. визначають особливості інвестиційної діяльності будівництва за участю іноземних суб'єктів господарювання.
До загальної частини відносяться також:
• джерела договірного будівельного права — глави 28 (загальний підряд) і 29 (підряд на капітальне будівництво). Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджені науково-технічною радою Мінбудархітектури України. (Протокол № 9 від 15 грудня 1993 р.);
• постанови Кабінету Міністрів України:
• «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» від 5 серпня 1992 р. № 449;
• «Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» від 17 серпня 1998 р. № 13083;
• «Про перелік окремих видів проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця» від 6 квітня 1998 р. № 451;
• «Про затвердження Положення про архітектурно-будівельний контроль» від 25 березня 1993 р. № 225 (діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 р. за № 253);
• «Про затвердження Положення про порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні» від 21 жовтня 1993 р. № 671;
• «Про проведення конкурсів (тендерів) у будівництві» від 1 вересня 1998 р. № 1369 та інші.
Слід назвати також союзні нормативні акти, що діють на території України. До них належать:
• Правила про договори підряду на капітальне будівництво, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1986 р.;
Положення про договори на створення (передачу) науково-технічної продукції, затверджене постановою Державного комітету СРСР з науки та техніки від 19 листопада 1987 р. № 435 за погодженням з Держпланом СРСР, Мінфіном СРСР, Держкомцін СРСР, Держарбітражем СРСР та інші.
Особлива частина спеціального будівельного законодавства складається з таких розділів:
1) управління капітальним будівництвом. Сюди відносяться всі нормативні акти, які регулюють правове становище органів управління будівельним комплексом (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження типових положень про управління містобудування та архітектури обласної. Київської і Севастопольської міської ради народних депутатів, відділу містобудування та архітектури районної, районної в містах Києві і Севастополі державної адміністрації») від 29 лютого 1996 р. № 267;
2) фінансування та кредитування будівництва, одним із нормативних актів цього розділу є Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України (затверджено наказом Мінекономіки, Мінфіну, Держкоммістобудування від 23 серпня 1996р. №127/201/173; зареєстровано в Мінюсті України 10 жовтня 1996 р. №588/1613);
3) проектування капітального будівництва; основними нормативними актами цього розділу є Правила про договори на виконання проектних та вишукувальних робіт, затверджені Держбудом СРСР, Держпланом СРСР та Міністерством фінансів СРСР 25 травня 1959 р.. Положення про договори на створення (передачу) науково-технічної продукції, затверджене постановою Державного комітету СРСР з науки та техніки від 19 листопада 1987 р. № 435 за погодженням з Держпланом
4) матеріально-технічне забезпечення капітального будівництва;
5) капітальне будівництво в окремих галузях народного господарства;
6) містобудування, житлово-цивільне будівництво. Основним нормативним актом цього розділу є Закон України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р., який визначає правові економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні та спрямований на формування повноцінного життєвого середовища.
Містобудування — це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, усіх суб'єктів господарювання, громадян і громадських організацій щодо створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку та планування територій, проектування, будівництво та реконструкцію об'єктів житлово-цивільного, виробничого призначення, спорудження інших об'єктів, регенерацію історичних поселень, реставрацію архітектурних комплексів і ансамблів, створення інженерної і транспортної інфраструктури.
Будівельному законодавству (як і всьому інвестиційному законодавству взагалі) притаманна така риса як, так би мовити, співіснування дореформених нормативних актів (Цивільний кодекс УРСР 1963 р., в т. ч. глави 28 і 29, Правила про договори підряду на капітальне будівництво та ін.) і нормативних актів, що були прийняті після взяття Україною курсу на запровадження ринкових економічних відносин (Положення про підрядні контракти в будівництві України, постанова Кабінету Міністрів України «Про проведення конкурсів (тендерів) у будівництві» від 1 вересня 1998 р. за № 1369 та ін.). Перші (дореформені нормативні акти) закріплюють принцип неповного відшкодування збитків, заподіяних порушенням умов договорів підряду на капітальне будівництво (ст. 356 Цивільного кодексу); передбачають надзвичайно низькі розміри штрафних санкцій за порушенім умов договору з боку Підрядчика (пункти 34 і 36 Правил про договори підряду на капітальне будівництво) і незначні гарантійні строки щодо якості будівельних робіт (ї\35 Правил); закріплюють численні обов'язки за Замовником, які він власними силами зазвичай не може виконати, а здебільшого — і не повинен цього робити (пункти 3.5—11 Правил) та ін. Зазначені Обставини зумовлюють необхідність вдосконалення будівельного законодавства.