Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного права

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

Тема 2. ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Поняття та система інвестиційного законодавства

Інвестиційна діяльність як різновид господарської діяльності має свою нормативну основу — інвестиційне законодавство.

Інвестиційне законодавство — це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини — щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю.

Як законодавчий інститут інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства. Йому притаманні риси, характерні як для законодавства взагалі, так і для господарського законодавства зокрема:

• розгалуженість і велика кількість нормативних актів. Об'єктивні причини цього — складність відносин у сфері інвестиційної діяльності, динамізм самої діяльності та її правового регулювання;

суб'єктивні причини — недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти в сфері інвестиційної діяльності, кожний з яких має своє правове забезпечення;

• наявність в системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (зокрема, виданих функціональним відомством — Державним комітетом у справах містобудування, архітектури та житлової політики України (Держбудом України) і локальних (установчих та внутрішніх документів суб'єктів інвестиційної діяльності, укладених між ними інвестиційних договорів, в т. ч. договорів підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних ї пов'язаних з ними робіт, договорів на постачання будівельних матеріалів і устаткування, договорів лізингу тощо) .

• відсутність Інвестиційного кодексу — роль кодифікаційного нормативного акту відіграє Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р., що є стрижнем інвестиційного законодавства;

• присутність нормативних актів СРСР, які застосовуються відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. (наприклад, Правила про договори підряду на капітальне будівництво, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1987 р. № 15502) та ін.;

• присутність дореформених нормативних актів, що значною частиною суперечать основним засадам правового регулювання в умовах запровадження ринкових відносин в економіку України (наприклад, гл. 29 Цивільного кодексу, згадані Правила про договори підряду на капітальне будівництво та ін.).

Система інвестиційного законодавства — це розташування масиву інвестиційно-правових норм із урахуванням зв'язків і залежностей між ними.

Як підгалузь господарського права інвестиційне право базується на господарському законодавстві, до системи якого входять нормативні акти загальної сфери дії, що регулюють господарську діяльність (в т. ч. пов'язану з інвестуванням) і функціонування її суб'єктів незалежно від видів і сфер цієї діяльності, а саме: Конституція України, кодекси:

Цивільний, Арбітражний процесуальний. Земельний та ін., закони України: «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про оренду державного та комунального майна», «Про страхування», «Про поставки продукції для державних потреб», «Про приватизацію державного майна», «Про кооперацію в СРСР», укази Президента України: «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 11 травня 1994 р., «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» від 12 березня 1996 р., декрети Кабінету Міністрів України: «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 р., «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 р. постанови Кабінету Міністрів України:

«Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998р. № 740, «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» від 3 липня 1998 р. № 1020⁷ та інші, відомчі нормативні акти, видані на підставі зазначених законів, указів, декретів і постанов. Зокрема, в сфері інвестиційного права діють:

положення Конституції України щодо: забезпечення державою соціального орієнтування економіки України (ст. 13); права громадян України володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (право приватної власності), а також користуватися об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41); права на підприємницьку діяльність (ст. 42); основних засад законодавчого регулювання відносин у сфері економіки (пункти 5, 7, 8, 9 ст. 91) та ін.;

положення кодексів: Цивільного (щодо правосуб’єктності учасників майнових відносин, зобов'язальне право (глави 14—19 та ін.); Арбітражного процесуального кодексів — щодо порядку укладення господарських договорів (статті 10—11) і розгляду (вирішення) господарських спорів; Кодексу законів про адміністративні правопорушення — адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві, гл. 13 — адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції і метрології тощо), Земельного кодексу — щодо використання земельних ділянок під забудову (статті 62, 68, 69) та ін.;

положення Законів України: «Про власність» — щодо регулювання відносин власності, права повното господарського відання на інвестиції, проектну та будівельну продукцію; «Про підприємства в Україні» — щодо визначення видів, організаційно-правових форм підприємств, в т. ч. будівельного комплексу, їхні права і обов'язки, договірного характеру взаємовідносин між підприємствами, в т. ч. за реалізації проектної та будівельної продукції;

«Про підприємництво» — щодо визначення основних засад здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. у сфері інвестування; «Про господарські товариства» — щодо особливості створення і діяльності суб'єктів господарювання (в т.ч. інвестиційної діяльності), що мають форму господарського товариства тощо.

Аналогічно діють у сфері інвестування інші нормативні акти господарського законодавства.

Спеціальне інвестиційне законодавство — це система нормативних актів, які спеціально присвячені регулюванню інвестиційної діяльності та відносини, що складаються між її суб'єктами. Своєю чергою спеціальне інвестиційне законодавство складається з загальної й особливої частин.

Перша (загальна частина) містить нормативні акти, що стосуються однаковою мірою всіх суб'єктів інвестиційного права, видів і стадій інвестиційної Діяльності, а також галузей народного господарства, в яких здіюйснюється інвестування та встановлюються інвестиційні договірні відносини. Стрижнем загальної частини спеціального інвестиційного законодавства є Закон України «Про інвестиційну Діяльність» від 18 серпня 1991 р. Це основний кодифікаційний акт, який визначає правові й економічні основи інвестиційної діяльності в Україні, а саме:

• розкриває поняття «інвестиції» (ст. 1), «інвестиційна діяльність» (ст. 2); :

• визначає види та форми інвестицій та інвестиційної діяльності (статті 1—3 );

• дає поняття капітальних вкладень (ст. 1), визначає їхні джерела (ст. 10);

• визначає об'єкти інвестування (ст. 4);

• дає визначення понять «суб'єкти інвестиційної діяльності», «інвестор» (ст. 5), закріплює їхні основні права (ст. 7) та обов'язки (ст. 8);

• визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб'єктами інвестиційної діяльності (ст. 9);

• визначає правові форми державного регулювання в сфері інвестування (ст. 12);

• закріплює порядок прийняття рішень щодо загальноукраїнських (республіканських) інвестицій (ст. 13);

• визначає принципи державного замовлення на капітальне будівництво (ст. 14);

• закріплює основні засади державної експертизи інвестиційних проектів будівництва(ст. 15);

• визначає принципи ціноутворення в сфері інвестиційної діяльності (ст. 17);

• закріплює державні гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності (ст. 18) та захисту інвестицій (ст. 19);

• визначає умови припинення інвестиційної діяльності (ст. 21) та основні засади відповідальності її суб'єктів.

Друга (спеціальна) частина включає нормативні акти, що регулюють особливості здійснення інвестиційної діяльності та функціонування її суб'єктів у певних галузях економіки (сільському господарстві, транспорті, промисловості тощо), сферах інвестиційної діяльності (проектуванні, будівництві, містобудуванні, приватизації державного майна, здійсненні лізингових операцій, інноваційній діяльності, кредитуванні, матеріально-технічному забезпеченні, страхуванні інвестиційних, у т. ч. будівельних ризиків), чи за участю окремих суб'єктів (іноземне інвестування).

Особлива частина інвестиційного законодавства складається з таких розділів:

правове регулювання капітального будівництва. до цього розділу відносяться нормативні акти, які регулюють особливості правового становища проектних і будівельних підприємств та органів управління будівельним комплексом (наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів» від 19 лютого 1993 р.; Закон України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р., який визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні та спрямований на формування повноцінного життєвого середовища; постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження типових положень про управління містобудування та архітектури обласної. Київської і Севастопольської міської ради народних депутатів, відділу містобудування та архітектури районної, районної й у містах Києві та Севастополі державної адміністрації» від 29 лютого 1996 р.), а також особливості договірних відносин у сфері проектування та будівництва (глава 29 Цивільного кодексу України «Підряд на капітальне будівництво», постанова Кабінету Міністрів України «Про проведення конкурсів (тендерів) у будівництві» від 1 вересня 1998 р. № 1369 Положення про договори на створення (передачу) науково-технічної продукції, затверджені постановою Державного комітету СРСР з науки та техніки від 19 листопада 1987 р. № 4355 та інші);

• правовий режим іноземного інвестування: основним нормативним актом цього розділу є Закон-України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. (який визначає особливості правового режиму іноземного інвестування, в т. ч. дає визначення основним термінам — іноземні інвестиції, іноземні інвестори, підприємство з іноземними інвестиціями), а також видані на підставі цього Закону підзаконні нормативні акти;

• правове регулювання інвестування в процесі приватизації державного майна: до цього розділу входять закони України: «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 квітня 1992 р., що діє в редакції Закону від 15 травня 1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р., та Указ Президента України «Про Державну програму приватизації на 1999 р.» від 12 лютого 1999 р.; ці нормативні акти визначають принципи та порядок інвестування в процесі приватизації державного майна;

• корпоративна форма інвестування: основними нормативними актами цього розділу є закони України: «Про підприємства в Україні», від 27 березня 1991 р. (зокрема ст. 3 цього Закону, що визначає правове становище господарських об'єднань); «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 травня 1991 р. та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 травня 1996 р. (визначають правовий режим цінних паперів, основні засади державного регулювання діяльності їх емітентів та особливості обігу цих паперів), «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. /визначають правове становище цих організацій), «Про оренду державного і комунального майна» від 14 березня 1995 р.(визначають правові засади створення та діяльності орендних підприємств), «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р., «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. Закон СРСР «Про коопераціє в СРСР» від 26 травня 1988 р., «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. (визначає антимонопольні заходи у сфері підприємницької діяльності, в т. ч. щодо корпоративних її форм);

• правове регулювання інноваційної діяльності: поняття інноваційної діяльності та форми її здійснення визначаються Законом України «Про інвестиційну діяльність« (ст. 3), а пільги щодо оподаткування інноваційної діяльності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 7.14 ст. 7); питання створення та діяльності Державного інноваційного фонду регулюються постановами Кабінету Міністрів України «Про створення Державного інноваційного фонду» від 18 лютого 1992 р. № 77 та «Питання Державного інноваційного фонду» від 2 березня 1998 р. № 243, яким затверджено

Положення про цей фонд; правове становище технопарків та інноваційних структур регулюються Положенням про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 р. № 546. Однак важливість і складність інноваційної діяльності потребує спеціального правового регулювання в межах спеціального закону, в зв'язку з чим розроблено проект Закону України «Про інноваційну діяльність», який перебуває на розгляді у Верховній Раді України;

• правове регулювання лізингу, основним нормативним актом, що регулює пов’язані з лізингом відносини є Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.;

• особливості інвестиційної діяльності в окремих галузях народного господарства.

2. Поняття та види інвестиційно-правових норм

Інвестиційно-правові норми — це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила здійснення інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності. Інвестиційно-правові норми — це різновид господарсько-правових норм. Отже, їм притаманні ті самі ознаки, що і господарсько-правовим нормам:

• частина інвестиційно-правових норм звичайна за своєю структурою, тобто ці норми складаються з гіпотези, диспозиції та санкції;

• однак більшість інвестиційно-правових норм відрізняється неповною структурою. До них належать:

норми-принципи (в яких визначаються принципи здійснення інвестиційної діяльності, укладання інвестиційних договорів тощо);

норми-заборони, в яких відсутні санкції (що містяться в інших нормативних актах);

компетенційні норми — наприклад, щодо визначення компетенції Держбуду України, управлінь містобудування та архітектури на місцях, центрів ліцензування тощо;

техніка-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів або параметри здійснення господарської, в т. ч. інвестиційної, діяльності).

До техніко-економічних норм належать:

ДСТ — державні стандарти, які встановлюють організаційно-методичні та загальнотехнічні вимоги до об'єктів інвестування, в т. ч. будівництва та промисловості продукції будівельного призначення, забезпечуючи їхню розробку, виробництво (виготовлення) та експлуатацію (використання); затверджуються відповідним господарським міністерством, відомством, а у сфері будівництва — Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України (Держбудом України);

ДБН — державні будівельні норми — розробляються на продукцію, процеси та послуги в галузі містобудування (вишукування, проектування, зведення, реконструкції, планування та забудови населених пунктів і територій), а також у галузі організації, технології, управління та економіки будівництва — затверджуються Держбудом України;

ВБН — відомчі будівельні норми — розробляються зацікавленими відомствами за погодженням з Держбудом України за відсутності ДБН, а також у разі необхідності встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги ДБН, з урахуванням специфіки діяльності організацій та підприємств цього відомства;

РБН — регіональні будівельні норми — містять регіональні правила забудови населених пунктів і територій; розробляються місцевими державними адміністраціями за погодженням з Держбудом України;

ТУ — технічні умови — встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції будівельного та іншого призначення, її використання, пакування, маркування, приймання, контролю та випробування, транспортування та зберігання; затверджуються заінтересованими організаціями за погодженням з Держбудом України або іншим відомством, до сфери якого належить організація виробництва відповідної продукції.

До інвестиційно-правових норм з неповною структурою належать також рекомендаційні норми (в сучасних умовах розвитку ринкових відносин набувають особливого значення); їхня суть полягає в тому, що держава рекомендує певний порядок дій для суб'єктів інвестиційної діяльності (в т. ч. у сфері капітального будівництва), але не наполягає на ньому. Прикладом таких актів є: Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджені науково-технічною радою Держкоммістобудування, (протокол № 9 від 15 грудня 1993 р.); з питання застосування санкцій за порушення договірних будівельних зобов'язань — Правила про договори підряду на капітальне будівництво, затверджені постановою Радою Міністрів СРСР від 26 грудня 1987 р. № 1550 — щодо регульованих договорів (тобто таких, які укладаються не на підставі державного замовлення); зразки внутрішніх документів відкритого акціонерного товариства (Статут відкритого акціонерного товариства (далі — ВАТ), Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду ВАТ, Положення про фонди ВАТ, Положення про спостережну раду ВАТ тощо), затверджені розпорядженням Фонду державного майна України від 5 травня 1996 р. № 71-р., Примірний договір фінансового лізингу та Примірний інноваційний договір, що передбачає застосування фінансового лізингу, розроблені та затверджені Міністерством у справах науки і техніки (наказ від З березня 1998 р. № 59) і зареєстровані у Міністерстві юстиції 26 березня 1998 р. за № 204/2644.

Тема 3. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ДОГОВІР

1. Поняття та види інвестиційних договорів

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Термін «інвестиційний договір» використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. В першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У другому (вузькому) розумінні термін «інвестиційний договір» застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.

Охарактеризуємо спочатку інвестиційний договір у широкому розумінні, а у вузькому розумінні розглядатимемо його в процесі вивчення режиму іноземного інвестування.

Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічний предмет і мету.

Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності (інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративна форма, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбання майнових прав). Предметом інвестиційного договору можуть бути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.

Мета інвестиційного договору — це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони в процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування — здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату — одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.

Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі.

Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньої класифікації.

Залежно від кількості сторін інвестиційного договору розрізняють двосторонні та багатосторонні інвестиційні договори.

За критерієм ошатності чи безоплатності розрізняють сплатні та безоплатні інвестиційні договори. Перші мають місце за умовами якщо, інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однак останній може не залежати безпосередньо від результатів дій контрагента (як то має місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвестор отримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера, а від здійснення інвестицій). Інвестиційний договір може бути безоплатним у разі, якщо досягається певний соціальний ефект, наприклад, будівництво та облаштування приміщень для відпочинку працівників підприємства-інвестора.

За часом виконання розрізняють: а) інвестиційні договори з одноразовим та б) інвестиційні договори з тривалим виконанням. Договори з одноразовим виконанням передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу. А інвестиційні договори з тривалим виконанням обов'язково здійснюються протягом тривалого часу.

За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних договорів:

а) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності;

б) договори про передання майна у користування з метою здійснення інвестицій;

в) договори про передання майнових прав;

г) договори про спільну підприємницьку діяльність;

д) договори про виробничу кооперацію;

е) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності;

є) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності;

ж) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав;

з) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності;

й) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт;

і) договори економічної концесії: застосовуються переважно в країнах, що розвиваються або запроваджують ринкові економічні відносини, являють собою спеціальний дозвіл у формі привілею, який надається державою в особі уповноважених органів інвесторам, насамперед іноземним, на інвестиційну діяльність, пов'язану з економічним розвитком держави, що надає такий привілей.

Поділ інвестиційних договорів на види має певне практичне значення: договори, що належать до одного виду мають подібний правовий режим.

2. Функції інвестиційного договору

Інвестиційний договір виконує усі притаманні господарському договору функції:

• регулятивну, оскільки регулює відносини між сторонами, враховуючи специфіку відносин контрагентів — учасників інвестиційної діяльності в межах закону, а якщо останній взагалі не регулює певні умови чи порядок здійснення інвестиційної діяльності, то й доповнює прогалини закону (наприклад, щодо конкретного розміру санкцій за порушення умов інвестиційного договору, якщо такі санкції не передбачені законом);

• координаційну, сторони інвестиційного договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між собою його положень;

• інструменту планування (насамперед внутрішньофірмового): за допомогою (на підставі) цих договорів інвестор та інші учасники інвестиційної діяльності планують свою діяльність на певний проміжок часу (час підготовки та виконання договірних зобов'язань);

• контрольну: за допомогою інвестиційного договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності його учасників;

• охоронну: сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення котроюсь з них своїх договірних зобов'язань.

Для інвестиційного договору притаманна також і специфічна функція — опосередкування відносин, що складаються між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на здійснення інвестицій.

3. Зміст інвестиційного договору

Зміст інвестиційного договору — це сукупність його умов.

Розрізняють: а) істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна зі сторін; б) звичайні, відсутність яких не впливає на юридичну силу договору; вони мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін; в) випадкові умови, які не є характерними для інвестиційного договору.

До істотних умов інвестиційного договору відносяться:

1) предмет — інвестиції в будь-якій не забороненій законодавством України формі;

2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);

3) властива інвестиційним договорам спеціальна умова — форма та об'єкт інвестування;

4) ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній чи вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;

5) строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер (про внесення часток до статутного фонду господарського товариства, повної сплати акцій, здійснення виробничої кооперації тощо), а в ряді випадків — також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Чинним законодавством можуть передбачатися інші істотні умови для деяких категорій інвестиційних договорів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. у разі приватизації державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом до договору купівлі-продажу, що укладається при цьому, включаються як обов'язкові:

а) передбачені бізнес-планом або планом приватизації зобов'язання покупця чи б) зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.

До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести: умови про форми платежу; визначення порядку виконання та прийняття виконання; відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань; порядок розгляду спорів, що виникають між сторонами в процесі виконання договору; обставини, що звільняють сторони від відповідальності; страхування інвестиційних ризиків і обов'язки сторін щодо цього, способи забезпечення сторонами виконання договірних зобов'язань.

До випадкових умов можна віднести, наприклад,

надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо.

4. Форма інвестиційного договору

Інвестиційний договір укладається, як правило, в письмовій формі, як і інші різновиди господарських договорів (п. 1 ст. 44 Цивільного кодексу України). Усна форма застосовується щодо угод, які виконуються під час їх укладання (ст. 43 Цивільного Кодексу України), але з обов'язковим отриманням організацією чи індивідуальним підприємцем письмового документа, що стверджує одержання грошей та підстави цього, а також в деяких інших випадках. Необхідність укладання між суб'єктами підприємницької діяльності договорів, в т. ч. інвестиційних, у письмовій формі випливає також і з Указу Президента України «Про гербовий збір» від 6 листопада 1998, оскільки передбачається обов'язкове маркування таких договорів марками гербового збору .

Розрізняють декілька модифікацій письмової форми, що застосовуються при укладанні інвестиційних договорів:

• повна письмова форма — включає комплект необхідних для укладання договору документів (підписаний сторонами текст договору, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компроміс щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим органам);

• скорочена письмова форма — має вигляд комплекту листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку, якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірних зв'язок та істотні умови договору;

• договір приєднання — умови договору є заздалегідь визначеними та не підлягають корегуванню (наприклад, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

• нотаріальна форма — застосовується у разі придбання нерухомого майна (житлових будинків, квартир поза біржею), а також продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств (їхніх структурних підрозділів), застави нерухомого майна тощо.

5. Порядок укладання інвестиційного договору

Єдиного порядку укладання інвестиційного договору не існує. Якщо за адміністративно-командної економіки інвестиційні договори укладалися, як правило, на планових засадах у традиційному порядку, то в зв'язку з запровадженням в економіку України елементів ринкової системи господарювання широкого застосування набули нові форми:

• шляхом торгів (тендерів) на реалізацію майна, робіт, послуг — договір укладається з покупцем, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, чи роботи, послуги, що пропонуються;

• шляхом торгів (тендерів) на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг — договір укладається з тим продавцем або виконавцем, що запропонував найнижчу ціну за майно, що необхідно придбати,чи за виконання необхідних для інвестора (замовника) робіт;

• шляхом конкурсу — договір укладається з виконавцем, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання ;

• шляхом переговорів — укладанню основного договору передує підписання між сторонами протоколу про наміри чи передконтрактної угоди, в якій фіксуються наміри і обов'язок сторін в майбутньому укласти основний договір із заздалегідь визначеними параметрами.

Зберігся також і традиційний спосіб укладання інвестиційного договору як різновиду господарського, порядок якого регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України ( ст. 10 ), тобто шляхом надсилання зацікавленою стороною проекту договору майбутньому контрагенту з усіма притаманними цьому способу етапами (1 етап — розробка проекту договору та його надсилання майбутньому — потенційному контрагенту; 2 етап — розгляд одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у майбутнього контрагента виникли розбіжності з проектом договору — то складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору; 3 — розгляд і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, та передача переддоговірного спору на розгляд арбітражного суду протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей (якщо узгодження розбіжностей не відбулося); 4 етап — судове рішення, якщо розбіжності не були врегульовані і одна зі сторін передала спір на розгляд арбітражного суду).

6. Способи забезпечення належного виконання інвестиційних договорів

Інвестиційний договір укладається з метою його виконання, тобто здійснення інвестицій на тих умовах, що визначено в договорі. Реальному та належному виконанню інвестиційних договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють господарсько-правові та цивільно-правові способи забезпечення виконання договірних зобов'язань.

До перших належать:

• правова (в т. ч. договірна та претензійна-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного інвестиційного договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

• позитивне стимулювання, тобто надання стороні, що належним або покращеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних переваг або матеріальних цінностей (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що бупо передано йому інвестором для виконання обумовлених договором робіт);

• негативне стимулювання, тобто міри відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно з законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).

До других (цивільно-правових) способів, що широко застосовуються в інвестиційних договірних відносинах належать:

• застава (усі її види);

• гарантія (ст. 196 Цивільного кодексу України);

• порука (статті 191—194 Цивільного кодексу України);

• завдаток (ст. 195 Цивільного кодексу України);

До способів, що зменшують ризики учасників інвестиційної діяльності як сторін договору, належить також страхування інвестиційних ризиків.

Blog

Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного права

Содержание