Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного права
| Вид материала | Документы |
- «Аналіз інвестиційного ринку України», 208.96kb.
- Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
- Тема предмет, метод, система трудового права, 4272.96kb.
- Затвердила бюджет та план роботи на 2012 рік 17 лютого 2012 року у Києві відбулися, 246.95kb.
- Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового, 2156.69kb.
- Зміст вступ, 570.69kb.
- 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
- Київський інститут інвестиційного менеджменту, 2659.68kb.
- Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права, 236.64kb.
- Планы семинарских занятий по административному праву тема Предмет и метод административного, 426.64kb.
твердого розміру прибутку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності товариства не допускається;
• способом виходу з товариства: ЗАТ — через відчуження акцій, що належать акціонеру, а з ТОВ — відступлення частки іншому учаснику або третій особі (якщо це не заборонено установчими документами товариства) або сплатою самим товариством частки учасника, який подав заяву про вихід із товариства;
• наявністю в учасника ТОВ права виходу з товариства у будь-який момент і обов'язком останнього сплатити належну йому частку; акціонер ЗАТ може зробити це лише позбувшись акцій, які йому належали; при цьому він не вправі вимагати від ЗАТ викупити його акції, якщо такий порядок не передбачений установчими документами товариства.
Для ЗАТ характерна більша складність управління справами, що зумовлено такими чинниками:
• зазвичай більш значною, ніж у ТОВ, кількістю учасників/акціонерів;
• можливістю створення спостережної ради (ради товариства) як органу, що контролює діяльність правління ЗАТ, захищає інтереси акціонерів у перерві між загальними зборами, а також виконує деякі повноваження, делеговані йому загальними зборами;
• колегіальним характером виконавчого органу ЗАТ (у ТОВ може бути обраний чи колегіальний орган (дирекція), чи одноособовий директор);
• більш детальною регламентацією на законодавчому рівні діяльності органів ЗАТ і вимог до їхнього складу, ніж у ТОВ, хоча якість і ґрунтовність такого регулювання за українським законодавством значно поступається законодавству про торгові (господарські) товариства, в тому числі акціонерні, (Німеччини, США, тощо) і деяких постсоціалістичних країн Угорщини, Естонії, Російської Федерації та ін.);
•встановленням обмеження для АТ щодо періодичності сплати дивідендів (один раз на рік за підсумками календарного року), тоді як у ТОВ така периодичность встановлюєтьсяся зборами учасників
Загалом слід зазначити, що ЗАТ є більш складною організаційно-правовою формою здійснення підприємницької діяльності, ніж ТОВ, і тому більщ прийнятною для ведення значної за розмахом справи та з більшою кількістю учасників, ніж у ТОВ ЗАТ доцільно створювати у тому разі, якщо потрібно залучити інвестиції шляхом випуску привілейованих акцій та водночас обмежити коло акціонерів з перспективою, однак, перетворення ЗАТ на відкрите акціонерне товариство у майбутньому. Акціонерне товариство також доцільно створювати у тих випадках, коли започатковується страхова організація, засновники (а згодом — учасники) якої бажають обмежити свій ризик за можливі збитки межами сплачених часток, адже відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про страхування» використання організаційно-правової форми товариства з обмеженою відповідальністю для ведення страхової діяльності не допускається.
Водночас виключення законодавцем можливості для засновників (учасників) ЗАТ передбачити в його установчих документах додаткові (порівняно із законом) обмеження щодо можливостті відчуження акцій третім особам позбавляє ЗАТ однієї зі своїх характерних і привабливих (для інвесторів, що бажають контролювати рух учасників) рис.
Інвестування в статутний фонд, товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) пов'язане з більш значним ризиком, ніж у ТОВ. Це пояснюється тим, що учасники ТДВ несуть не лише ризик збитків за результати фінансово-господарської діяльності товариства у межах сплачених за акції сум, але й додаткову відповідальність, розмір якої, щоправда, обмежується установчими документами товариства, а щодо довірчих товариств (які мають діяти у формі ТДВ) — Декретом Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства»2. ТДВ має чимало спільних рис з ТОВ. Закон визначає ТДВ як господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки
1 Див.: Ч. 2 ст. 28 Закону України «Про господарські товариства в редакції Закону. «Про внесення змін до Закону України «Про господарські товариства» від 23 грудня 1997 р.
2 Див.: Відомості Верховної Ради України.— 1993. № 19.— .Ст. 207.
визначених установчими документами розмірів. учасники такого товариства ризикують своїми внесками у разі несприятливого перебігу справ, а також несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства належним їм майном в однаковому для усіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах товариства.
Особливості правового становища ТДВ визначаються Законом України «Про господарські товариства» (ст. 65, а також статті 4, 11, 52— 64 з урахуванням особливостей, передбачених ст. 65).
Можна виділити такі основні риси ТДВ:
• господарська організація корпоративного типу;
• різновид господарського товариства з усіма притаманними останньому ознаками відповідно до законодавства України, включаючи наявність статусу юридичної особи та власного майна, яке формується за рахунок вкладів учасників, виробленої продукції, отриманих доходів, набутого за рахунок останніх та на інших законних підставах майна;
•установчі документи — установчий договір і статут;
• обов'язковість статутного та резервного фондів, що мають відповідати встановленим законом вимогам щодо їхнього мінімального розміру і порядку формування (ці вимоги аналогічні вимогам до статутного та резервного фонду ТОВ);
• поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);
• відповідальність товариства за власними повязаннями усім майном, що належить товариству на праві власності;
• наявність органів управління, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства і його представництво у зовнішніх відносинах (із третіми особами): збори учасників — вищий орган, дірекція (колегіальний) або директор (одноособовий)- виконавчий орган, ревізійна комісія — контрольний орган;
*субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств), або установчими документами ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їхніх вкладів;
• подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (в т. ч. змісту установчих документів), зокрема:
а) можливість формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства;
б) обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві (вносити основний та додаткові внески, якщо останні передбачені установчими документами чи рішенням зборів учасників);
в) обмеження обов'язкової персональної участі лише випадками прийняття зборами учасників рішень з питань, щодо яких закон вимагає одностайності (визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів внесення змін до статуту товариства; виключення учасника з товариства);
г) можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) за згодою решти учасників чи третім особам (якщо інше не передбачено установчими документами товариства);
д) обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбувається шляхом:
• виключення учасника з товариства;
• відступлення частки іншому учаснику (учасникам) за згодою решти учасників або третій особі, якщо інше не передбачено установчими документами товариства;
•спадкування частки учасника-фізичної особи або правонаступництва учасника-юридичної особи;
е) припинення участі в товаристві можливе у разі: 1) смерті учасника-фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника-юридичної особи;
2) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; 3) виключення учасника з товариства; 4) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством;
5) виділення частки учасника на вимогу кредиторів
лстаннього, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна;
є) порядок оплати вартості майна при виході учасника з товариства подібний до того, що встановлений для ТОВ.
ТДВ притаманна більшість позитивних і негативних ознак, що характеризують ТОВ. Однак є певна специфіка: до позитивних рис ТДВ належать: для учасників товариства — можливість займатися тими видами діяльності, що заборонена для ТОВ (довірче управління майном, довірчі операції — для такого різновиду ТДВ, як довірче товариство', страхова діяльність2); для кредиторів такого товариства — більш значна, ніж у ТОВ, можливість покриття заборгованості товариства не лише за рахунок його майна, а й за рахунок майна його учасників; однак відповідальність учасників є обмеженою кратним розміром до внеска кожного учасника, тому не гарантує повної сплати боргів товариства; до негативних рис для учасників товариства належить наявність додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства в однаковому для усіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
5. Особливості інвестування в господарські товариства, що належать до персональних об'єднань
Інвестування у статутні фонди (майно) підприємницьких організацій, що належать до персональних об'єднань, має свою специфіку. Інвестор у такому випадку має брати персональну участь у діяльності такої організації, за винятком тих випадків, коли він виступає у ролі вкладника командитного товариства або асоційованого члена сільськогосподарського виробничого кооперативу. Але для того, Щоб визначитися з особливостями правового становища інвестора в цих товариствах, слід розглянути характерні риси останніх.
В узагальнюючому вигляді основні риси повного товариства, правове становище якого регулюється статтями 66—74 Закону України «Про господарські товариства» (а також статтями 1—23, що регулюють правове становище усіх видів господарських товариств), можна визначити так:
• господарська організація корпоративного типу;
• різновид господарського товариства;
• установчий документ — установчий договір;
• мінімальна кількість засновників/учасників --два;
• наявність у товариства власного майна, що формується за рахунок вкладів учасників, виробленої продукції, отриманого прибутку, набутого за рахунок прибутку та на інших законних підставах майна;
• відсутність законодавчих вимог до розміру та порядку формування основного (статутного) капіталу (ці питання регулюються установчим договором товариства);
• відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками;
• порядок управління справами товариства визначається в його установчому договорі;
• можливість використання таких схем управління: управління здійснюється спільно всіма учасниками; управління доручається одному учасникові; управління доручається частині учасників, які діють на підставі підписаного рештою учасників доручення;
• повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);
• субсидіарна повна (необмежена) відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями останнього;
при цьому учасники товариства відповідають перед кредиторами останнього як солідарні боржники;
• обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива за умов: а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правонаступництва у разі реорганізації учасника-юридичної особи чи спадкування у разі смерті учасника-фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких учасників; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь повідомити (за три місяці — якщо товариство було ство-пене на невизначений строк, за шість місяців — лише за наявності поважних причин, якщо товариство було створене на визначений строк); г) виключення учасника з повного товариства, що може мати місце у разі, якщо учасник систематично не виконанує свої обов'язки чи перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства; д) виділення частки учасника-боржника на вимогу його кредиторів;
• наявність законодавче встановлених обмежень для учасників конкурувати з повним товариством (тобто здійснювати від свого імені та в своїх інтересах угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах, крім акціонерного, які мають однорідну з повним товариством мету діяльності); порушення зазначених заборон вимагає від учасника товариства компенсувати збитки, заподіяні товариству такими діями;
• заборона звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями;
• можливість ліквідації повного товариства на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовляється виділити частку учасника-боржника для задоволення вимог кредиторів.
До позитивних рис повних товариств належать
для учасників:
• простота створення;
• наявність одного установчого документу — установчого договору;
• незначний ступінь регулювання з боку держави внутрішніх відносин у товаристві та визначення цих відносин установчим договором;
• відсутність законодавчих вимог до розміру статутного фонду товариства;
• простота управління, що здійснюється самими учасниками, та відповідно — відсутність органів товариства, що ускладнює і збільшує вартість управління справами;
для кредиторів:
• значні можливості повного покриття заборгованості товариства за рахунок майна останнього, а у разі його недостатності — за рахунок майна учасників;
•можливість звернутися за відшкодуванням непокритого майном товариства боргу останнього до будь-кого з учасників (усіх або частини учасників) що володіє (володіють) на праві власності необхід-ї ним для цього майном.
До негативних рис для учасників повного товариства належать;
• необмежена субсидіарна (додаткова) відповідальність за зобов'язаннями товариства;
• солідарний характер такої відповідальності;
• заборона конкурувати з товариством;
• складний порядок виходу з товариства (необхідність попередження про вихід щонайменше за три місяці, а у разі, якщо товариство було створене на визначений строк,— за шість місяців і за наявності для цього поважних причин);
• ризик виключення з товариства учасника, що не виконує покладені на нього обов'язки.
Наступною організаційно-правовою формою, в якій може здійснюватися інвестування, є коман-дитні товариства, в яких також переважають особисті елементи над майновими, хоча і меншою мірою, ніж у повному товаристві. Правове становище командитного товариства визначається статтями 75—83 Закону України «Про господарські товариства» (а також статтями 1—23, що регулюють діяльність усіх видів господарських товариств).
Коротко визначити характерні риси командитного товариства за українським законодавством можна таким чином:
• господарська організація корпоративного типу;
• різновид господарського товариства;
• наявність статусу юридичної особи;
• обов'язковість одного установчого документу — установчого договору;
• наявність власного майна, що формується за рахунок вкладів учасників, виробленої продукції, отриманих доходів та майна/коштів, набутих на інших законних підставах;
• відсутність законодавчих вимог до розміру статутного фонду та порядку його формування (ці питання регулюються установчим договором);
• наявність двох категорій учасників, як мінімум, по одному учаснику кожної категорії: а) повних учасників (правове становище яких аналогічне ровому становищу учасників повного товариства
- вкладників (які в управління справами не беруть участі і ризик яких за зобов'язаннями товариства обмежений розмірами сплаченого вкладу; сукупна частка вкладників обмежується 50 відсотків статутного фонду товариства);
• відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;
• порядок управління справами товариства (зокрема, у тому разі якщо в товаристві двоє і більше повних учасників) визначається установчим договором;
• можливість реорганізації у повне товариство,
якщо вибувають усі вкладники;
• обов'язкова ліквідація командитного товариства у разі вибуття з нього усіх повних учасників.
Наявність двох категорій учасників у командитному товаристві зумовлює порівняння їх правового становища як учасників-інвесторів.
Особливості правового становища повних учасників і вкладників командитного товариства
Повні учасники:
• беруть майнову та персональну участь у командитному товаристві;
• вносять вклади в порядку, встановленому установчим договором товариства;
• здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і управляють справами товариства;
• несуть субсидіарну майнову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення; якщо повних учасників двоє та більше, то вони відповідають перед кредиторами товариства як солідарні боржники;
• мають права і обов'язки аналогічні з правами і обов'язками учасників повного товариства: заборона конкурувати з товариством; вимога щодо попередження про вихід із товариства щонайменше за три місяці, а якщо товариство створене на визначений строк — за шість місяців і за наявності поважних причин для цього;
• якщо повних учасників двоє і більше, то вони можуть здійснювати управління справами спільно або доручати це одному чи кільком повним учасникам, які діють на підставі доручення, підписаного Рештоюучасників.
Вкладники:
• беруть лише майнову участь у товаристві (сплачують як основний, так і додаткові внески);
• на момент державної реєстрації товариства зобов'язані внести не менше 25 відсотків свого внеску;
• мають право брати участь у розподілі прибутку товариства відповідно до розміру своїх часток;
• вправі вимагати першочергового (переважно перед повними учасниками) повернення вкладу у разі ліквідації товариства;
• не беруть участь в управлінні справами товариства, але у разі необхідності на підставі і відповідно до виданих доручень можуть діяти від імені товариства;
• зобов'язані не перешкоджати здійсненню повними учасниками управління справами товариства;
• не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо повністю сплатили свої частки та не укладали угод від імені товариства без наявності відповідного доручення;
• несуть відповідальність нарівні з повними учасниками за укладеною без наявності відповідних повноважень в інтересах товариства угодою, у разі її схвалення товариством;
• самостійно відповідають усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, якщо без наявності відповідних повноважень уклали угоду від імені товариства і останнє не схвалило цю угоду.
Отже, залежно від цілей, що ставить перед собою інвестор, він може обрати ту форму участі в коман-дитному товаристві, яка його найбільш влаштовує. У разі, якщо він бажає впливати на перебіг справ у товаристві, йому доведеться обрати роль повного учасника з усіма наслідками такої участі, включаючи і додаткову повну відповідальність за зобов'язаннями товариства. Небажання інвестора брати на себе таку відповідальність, виключає для нього можливість участі в управлінні справами командитного товариства, хоч і забезпечує деякі переваги майнового характеру (відсутність додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, перевага перед повними учасниками у розподілі майна товариства у разі ліквідації останнього).
Командитним товариствам притаманна більшість позитивних і негативних ознак, які характеризують
повне товариство, з тією відмінністю, що до переваг першого належать:
• можливість для інвестора вибору форми участі в командитному товаристві — повний учасник чи
вкладник;
• можливість залучення до статутного фонду командитного товариства більше коштів, ніж у повному товаристві, за рахунок внесків вкладників.
6. Особливості інвестування у виробничі кооперативи
До персональних товариств прийнято відносити і виробничі кооперативи, хоча останні мають чимало відмінних ознак від господарських товариств.
Правове становище виробничих кооперативів регулюється Законом СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26 травня 1988 р.і та Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію»2 від 17 липня 1997 р.
Характерні ознаки виробничого кооперативу.
• створення на добровільних засадах; хоча закон не вимагає наявності в письмовій формі укладеного між засновниками виробничого кооперативу установчого договору, але домовленість (усний договір) між цими особами неодмінно присутня (адже без цього неможлива і сама організація);
• безпосереднє здійснення виробничо-господарської діяльності, а саме: виробництва товарів, продукції, виконання робіт, а також надання платних послуг іншим організацім та громадянам (виробнича діяльність Законом СРСР «Про кооперацію в СРСР» трактується досить широко: крім виробництва нових продукції і товарів, збирання та переробки вторинної сировини та відходів виробництва, до неї включаються також торгівля, побутове обслуговування, організація культурного дозвілля, медична допомога, надання правових, транспортно-
Дія-:. Відомості Верховної Ради СРСР.— 1988.— № 22.— ст. 355; Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Гади СРСР.- 1989.- № 19.- Ст. 350; 1990.- № 26- Ст. 489.
експедиційних, науково-дослідницьких, проектних конструкторських, впроваджувальних, спортивної оздоровчих та інших послуг, в т. ч. у сферах рибальства та виробництва рибної продукції, заготівлі деревини, видобувння корисних копалин, інших природних ресурсів та в інших сферах діяльності);
• наявність статусу юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації кооперативу, що здійснюється в загальному для всіх суб єктів підприємницької діяльності порядку;
• наявність статуту як обов'язкового установчого документу, який повинен містити такі відомості:
найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права і обов'язки членів кооперативу, його органи управління та контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу, формування фондів і розподілу доходів (прибутку), підстави та порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації та припинення діяльності кооперативу. В сільськогосподарському кооперативі додатково визначаються: форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами та виплатами на паї, а також інші положення, пов'язані зі специфікою діяльності кооперативу, якщо вони не суперечать чинному законодавству;
• функціонування з метою отримання прибутку, що дозволяє віднести виробничі кооперативи до суб'єктів підприємницької діяльності на відміну від споживчих кооперативів, основною метою яких є спільне ведення членами кооперативу господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, в т. ч. задоволення певних потреб членів кооперативу в продукції, роботах, послугах;
• корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників (членів) має бути не менше трьох, як правило, фізичних осіб, які досягли 16-річного віку (в сільськогосподарських кооперативах можлива участь юридичних осіб, зазвичай, у статусі асоційованих членів) і наявність основного капіталу, поділеного на паї (склад майна в сільськогосподарських кооперативах має свою специфіку, про що мова йтиме нижче);
«обов'язкова наявність резервного фонду, при гьому закон не визначає вимоги до його мінімального розміру, хоча передбачає порядок його формування (за рахунок не менше 5 відсотків від доходу/прибутку, що залишається у розпорядженні кооперативу після розрахунків з бюджетом та банками);
в сільськогосподарських кооперативах має бути пайовий (що відповідає статутному фонду) і неподільний фонд, що формується за рахунок вступних внесків членів, а у разі виходу останніх з кооперативу, ЦІ суми їм не повертаються (неподільний фонд виконує значною мірою роль резервного фонду та стабілізує майнову базу кооперативу);
• здійснення виробничо-господарської діяльності на засадах самофінансування та самоокупності, тобто основним джерелом поповнення коштів виробничого кооперативу є прибуток, отриманий від реалізації його продукції, робіт, послуг;
• корпоративний характер управління справами кооперативу, яке здійснюється його органами: вищим органом є загальні збори членів кооперативу чи збори уповноважених; виконавчим — правління на чолі з головою (колегіальний орган) або голова кооперативу (одноособовий орган); контрольним — ревізійна комісія чи ревізор. У сільськогосподарських кооперативах з кількістю членів понад 50, ще додатково може обиратися спостережна рада, яка контролює діяльність правління, а для здійснення управління оперативно-господарською діяльністю може найматися виконавчий директор або формуватися з найманих працівників виконавча дирекція як колегіальний орган;
• участь членів кооперативу в управлінні його справами здійснюється на засадах членства (у голосуванні на загальних зборах кожний член кооперативу має один голос, незалежно від розміру його паю);
• обов'язкова трудова участь членів кооперативу в його виробничо-господарській діяльності (за винятком асоційованих членів сільськогосподарських виробничих кооперативів);
• розподіл чистого прибутку (після формування передбачених законом та статутом фондів) між членами кооперативу залежно від їхньої трудової участі, а в передбачених статутом випадках -— із врахуван-
ням майнового вкладу (в сільскогосподарських виробничих кооперативах використовуються кооперативні виплати, тобто розподіл доходу між членами кооперативу здійснюється залежно від їхньої трудової участі, і виплати часток доходу на паї);
• наявність у членів кооперативу права вільного виходу з кооперативу та права на отримання свого паю в натурі, цінних паперах або в грошовій формі а також майна (в натуральній формі), переданого кооперативу на праві користування;
• наявність у виробничого кооперативу майна що належить йому на праві власності; власністю кооперативу є майно і грошові кошти, передані його членами як пайовий внесок (за винятком земельних ділянок, що передаються членами сільськогосподарського кооперативу в рахунок паю, але на умовах користування), вироблена продукція, отримані від її реалізації доходи, дивіденди від акцій та відсотки за облігаціями, що належать кооперативу, кредити банків, а також набуте за рахунок власних і позичкових коштів та на інших законних підставах необхідне кооперативу майно (устаткування, сировина, матеріали, паливо тощо); це, однак, не виключає можливості залучення кооперативом майна інших осіб на праві користування (насамперед, платного, тобто оренди);
• можливість існування (в сільськогосподарських кооперативах) асоційованих членів, що за своїм правовим становищем подібні до вкладників команд итного товариства чи (певною мірою) до власників привілейованих акцій в акціонерному товаристві, хоча без гарантування виплати фіксованих відсотків від вкладу (асоційовані члени вносять лише майновий вклад, не зобов'язані брати участь у виробничій діяльності, мають лише право дорадчого голосу, але їм гарантується право на отримання частки доходу на свій пай, а у разі ліквідації кооперативу — першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу та повернення їхньої земельної ділянки у натурі);
• наявність додаткової обмеженої відповідальності у членів виробничого кооперативу (за винятком сільськогосподарського) за його зобов'язаннями; розмір такої відповідальності встановлюється
тя-п/том кооперативу, але не може бути меншим п одержаного членом кооперативу річного доходу'•
Особливості сільськогосподарського виробничого кооперативу:
•специфічний предмет діяльності — виробництво продукції сільського, рибного та лісового господарства;
можливість участі юридичних осіб, як асоційованих членів; . .
•обов'язкова наявність неподільного фонду, що формується за рахунок вступних внесків учасників та майна кооперативу (за винятком землі); у разі виходу члена кооперативу з останнього вступні внески не повертаються і виплати із зазначеного фонду не здійснюються; цей фонд може бути поділений між членами кооперативу лише у разі його ліквідації після виплати заробітної плати працівникам, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами (частини 4, 5 ст. 38 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»);
• збереження за членами кооперативу права власності на земельну ділянку, що передається кооперативу в рахунок пайової участі (ч. 2 ст. 20 цього Закону);
• можливість створення спостережної ради в кооперативах з кількістю членів понад 50 осіб (ст. 18), а також формування з найманих працівників виконавчої дирекції або найом одноособового виконавчого директора для здійснення управління оперативно-господарською діяльністю кооперативу (ст. 17);
• можливіть доручення функцій контрольного органу в кооперативах з незначною (до 10 осіб) кількістю членів одній особі — ревізору (ч. 1 ст. 19);
• відсутність у членів кооперативу субсидіарної відповідальності за борги кооперативу (ч. 1 ст. 23);
• можливість залучення до кооперативу асоційованих членів, які зробили пайовий внесок і визнають його статут, з наданням їм лише права дорад-
Див.: Ст. 43 Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» в Редакції Закону СРСР «Про внесення змін і доповнень до Закону СРСР від 6 червня 1990 р. «Про кооперацію в СРСР»
чого голосу, відсутністю у них обов'язку брати безпосередню трудову участь у діяльності кооперативу але наявністю першочергового (перед іншими членами кооперативу) права на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення земельних ділянок в натурі у разі ліквідації кооперативу (ст. 12);
• можливість створення для підготовки окремих питань за рішенням загальних зборів, а в період між ними — правлінням або спостережною радою спеціальних комісій з членів кооперативу із залученням як консультантів найманих працівників (ч. З ст. 13).
Специфіка інвестування у майно виробничого кооперативу:
• зазвичай вимагає обов'язкової трудової участі від члена кооперативу;
• участь в управлінні справами здійснюється на демократичних засадах (кожен член кооперативу (за винятком асоційованих членів, яким надається лише право дорадчого голосу), має лише один голос у загальних зборах членів кооперативу, що унеможливлює контроль за діяльністю кооперативу з боку члена кооперативу, який має значний за розмірами пай;
• інвестувати значні кошти з метою отримання прибутку без обов'язкової персональної (в т. ч. трудової) участі в справах кооперативу можна лише у ролі асоційованого члена сільськогосподарського виробничого кооперативу, що, однак, позбавляє інвестора можливості брати участь в управлінні справами кооперативу.
7. Особливості інвестування у господарські об'єднання та промислово-фінансові групи
Корпоративна форма інвестиційної діяльності може здійснюватися шляхом участі у господарському об'єднанні чи промислово-фінансовій групі.
Правове становище господарських об'єднань (далі ГО) визначається ст. З Закону України «Про підприємства в Україні». Основними рисами цих суб'єктів господарювання є:
• належність до господарських організацій корпоративного типу;
• добровільність створення на договірних засадах (за винятком державних ГО).
• установчий документ обов'язково має бути в Їоиіації та корпорації, в решті об'єднань (концерні
•консорціумі) укладання договору в письмовій аопмі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність лише статуту;
•належність до організацій, що здійснюють управління діяльністю їх учасників (в т. ч. Координацію підприемніцької діяльності) і є вторинними структурами;
•обов'язкова вимога до учасників ТО — наявність статусу юридичної особи, який за ними зберігається і за умови входження до об'єднання;
• відсутність — як основної — мети отримання
прибутку;
• мета діяльності — координація діяльності учасників об'єднання та їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);
• різноманітний склад учасників (підприємства
та інші господарські організації певної чи різних галузей народного господарства);
• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО та здійснення цим органом контролю за фукнціонуванням ГО;
• наявність статусу юридичної особи;
• можливість створення за різними принципами:
за галузевою, територіальною ознаками, за ступенем централізації управлінських функцій (асоціація, корпорація, концерн) або за іншими ознаками (поєднання промислового та банківського капіталів для досягнення певних цілей протягом визначеного строку — концерн);
• реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;
• регулювання питання представництва ГО (його головним підприємством або спеціально створеним виконавчим органом ГО) на локальному рівні (установчими документами ГО);
• добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, що ГО, їхніх зобов'язань за раніше укладеними договорами.
Своєрідним господарським об'єднанням, що має
спеціальне регулювання, є промислово-фінансові групи.
Правове становище промислово-фінансових груп (далі — ПФГ) в Україні регулюється Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р. і Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р.2
До характерних ознак ПФГ належать:
• господарські організації корпоративного типу;
• добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;
• наявність статусу юридичної особи у учасників;
• належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю їхніх учасників і є вторинними структурами;
• відсутність у ПФГ (як основної) мети отримання прибутку;
• мета створення — реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції;
• різноманітний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);
•обов'язкова участь у ПФГ банку та водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;
• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ з Антимонопольним комітетом і здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;
• відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;
• заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;
• наявність певних умов для створення ПФГ:
а) мети реалізації державних програм розвитку
Див.: Відомості Верховної Ради України.— 1996. № 23.
2 Див.: Урядовий кур'єр.— 1996.— 1 серпня.— С. 9.
пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки, а також виробництва кінце-«пїпоодукції, що необов'язково для ГО; б) укладанні між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної їгоди про сумісну діяльність; в) подання уповноваженою особою ініціатором (ініціаторами) створення ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо); мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентного сумі в сто мільйонів доларів США, починаючи з другого року після створення ПФГ;
- тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);
• обов'язковість укладання Генеральної угоди про сумісну діяльність між Головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулюють відносини між ними;
• відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, в т. ч. і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) — бути головним підприємством ПФГ;
•особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки України;
• вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ відбувається на підставі шляхом прийнятої Кабінетом Міністрів постанови і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;
• ПФГ діють відповідно до Закону «Про промислово-фінансові групи в Україні», постанови Кабміну України про створення відповідної ПФГ, Генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.
Використання організаційно-правових форм господарського об'єднання та промислово-фінансової групи доцільне у разі необхідності координації діяльності інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності з метою підвищення конкурентоспроможності продукції (і відповідно — прибутковості виробництва) та/або досягнення певного соціального ефекту.