Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материала

Документы

Содержание Можливості інвестиційного міжнародного співробітництва в сфері апк Постановка проблеми. Основні результати дослідження. Організація обліку платників податку на додану вартість Експортний потенціал металургійного підприємства на міжнародних регіональних ринках Особливості впливу суб’єктів правовідносин на формування облікової політики Список літератури

Подобный материал:

• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.

Перелік посилань

1. Портер, М. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів. / М. Портер. – К..: Основи, 1997.
   
2. Ван Хорна Дж. К. Основи управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1997.
   
3. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – К.: Ника-Центр, 1999.
   
4. Финансовый менеджмент: теория и практика./ под ред. Е.С. Стояновой. – М.: Перспектива, 2003.
   

Карамушко Наталія Анатоліївна, аспірант

Східноукраїнський національний університет ім.В.Даля, м. Луганськ


МОЖЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В СФЕРІ АПК


Актуальність теми. Для України входження у світове співтовариство на гідних умовах можливе, передусім, на основі ринкових трансформацій, забезпечення більшої відкритості, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, активізації інвестиційно-інноваційної діяльності.

В умовах дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів для забезпечення подальшого розвитку галузей агропромислового комплексу України потрібні значні інвестиції. За обмеженості внутрішніх джерел вагомим чинником фінансового забезпечення, техніко-технологічного оновлення та підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва може стати іноземний капітал як основний канал надходження інновацій.

Постановка проблеми. В умовах глибокої кризи, пережитої агропромисловим комплексом, особливо цінними є іноземні інвестиції в цю складну, з тривалим строком окупності сферу економіки. Обсяги залучення іноземних інвестицій в аграрне виробництво залишаються нині незначними, що зумовлено несприятливими політичними, соціально-економічними та екологічними чинниками. Зарубіжна практика та вітчизняний досвід ринкових перетворень дозволяють сказати, що «запуск» інвестиційного процесу може й повинен початися з галузей орієнтованих на кінцевий споживчий попит, насамперед, як це не парадоксально, із сільськогосподарського виробництва, харчової й легкої промисловості,тобто з тих галузей, які пережили найбільший спад виробництва[1]. Тому метою дослідження є аналіз можливостей агропромислових підприємств та визначення сфер взаємодії щодо інвестиційного міжнародного співробітництва.

Основні результати дослідження. Для інвестора надзвичайно важливим моментом при прийнятті рішення про інвестиції є аналіз інвестиційного клімату. Проте слід зазначити, що економіка України нині не може задовольнити вимоги західних інвесторів. Серед причин непривабливості українського інвестиційного клімату називають повільні темпи реформування й економіки, й законодавчої бази, а також нераціональний розподіл внутрішніх інвестицій - приватних і державних, високі податки, надмірне регулювання та заполітизованість економіки [2]. Незважаючи на всі вади, потік іноземних інвестицій в економіку України сьогодні збільшується. Це зумовлено такими чинниками: прагненням закріпитися на перспективному ринку збуту України, одержувати прибуток на довгостроковій основі, мати доступ до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції, використати відносно дешеву та кваліфіковану робочу силу, як важливий чинник зниження собівартості продукції.

Незважаючи на те, що прямі іноземні інвестиції у харчову та переробну промисловість України з 2002 року збільшились з 795,7 млн. дол. США до 1655,5 млн. дол. США у 2009 році, тобто вдвічі, спільні підприємства з іноземними інвестиціями поки що не забезпечують вирішення проблеми зайнятості населення в регіоні, а вироблена продукція не завжди вважається конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

Згідно зі стратегією ЄБРР для України, найбільші потенційні  конкурентні переваги у нашій державі має саме аграрний сектор. Основними формами іноземного інвестування у виробничу сферу АПК [3, с.21-23] можна вважати:

1. Співробітництво на компенсаційній основі. На умовах кредиту цільовим призначенням іноземним інвесторам надаються фінансові кошти та матеріально-технічні ресурси для створення виробничих та інших потужностей (будівництво, розширення виробництва, модернізація), а за певний термін, зумовлений у компенсаційній угоді, сторона, яка отримала інвестиції, розраховується зі своїм партнером. Погашення фінансової заборгованості здійснюється за рахунок виручки від реалізації продукції, що вироблена на створених у процесі співробітництва потужностях.
   
2. Спільна діяльність підприємств з іноземними партнерами, або співробітництво на умовах розподілу продукції, коли відбувається повне або часкове фінансування іноземним партнером спільного проекту. Ця діяльність ґрунтується на співробітництві між суб’єктами господарської діяльності України та іноземними суб’єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів (спільно виробленої продукції або прибутку) та ризиків від її здійснення
   
3. Підприємство з іноземними інвестиціями, тобто підприємства з часткою іноземних інвестицій у статутному фонді не менше 10%.
   

Для переробних галузей агропромислового комплексу серед зазначених форм міжнародного співробітництва найбільш прийнятна друга форма співпраці: для іноземних інвесторів це нові ринки збуту і джерела сировини, для переробних підприємств – можливість отримати нові довготермінові кредити, а для обох сторін одночасно – додаткові робочі місця. Але з метою уникнення втрати впливу Україні доцільно перейняти досвід Китаю: з моменту заснування СП 51% акцій має належати українській стороні; через 5-6 років – не менше 75 % акцій; через 10-12 років спільне підприємство має стати повністю українським. У зарубіжній економічній літературі спільні підприємства розглядаються як один з найбільш розвинутих видів спільної підприємницької діяльності, який передбачає: поєднання власності партнерів різних країн і утворення на цій основі виробничих фондів спільного підприємства, спільна участь у процесі виробництва та реалізації продукції, розвитку підприємства, спільна відповідальність за результати діяльності, розподіл прибутків і збитків відповідно вкладеному капіталу. Членство України у СОТ має позитивний вплив на цілий ряд чинників, що формують інституційне і макроекономічне середовище: приведення законодавства у відповідність з нормами і правилам СОТ стосується державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, системи стандартизації, митної справи, законодавства у сфері інтелектуальної власності тощо. Зокрема, прямий вплив на зниження індексу корумпованості і відповідно підвищення потенціалу конкурентоспроможності матиме забезпечення прозорості експортно-імпортних операцій у відповідності з правилами СОТ. Вважається, що членство у СОТ поліпшує інвестиційний клімат у країні і, відповідно, умови для іноземних інвестицій [4]. Країни, що приєднуються до організації, беруть на себе певні зобов’язання стосовно чотирьох напрямів, а саме: щодо доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; державної підтримки сільського господарства; експортної конкуренції у сільськогосподарській і продовольчій торгівлі; санітарних і фітосанітарних заходів[5].

Інтеграція у світовий господарський простір розширює можливості для використання світового досвіду, прилучення до високої ринкової ділової культури, переходу на новітні технології й методики, міжнародні стандарти й норми якості продукції. Участь країни у СОТ [4] потенційні інвестори розглядають як важливий елемент відкритої, прозорої й стабільної політики, як свідоцтво істотного поліпшення інвестиційного клімату,  сприяє створенню іміджу країни із прозорою економікою, відповідно, підвищується інвестиційна привабливість.

Висновки. Обраний країною шлях на євроінтеграцію та вступ до СОТ істотно вплинув як на стан агропромислового комплексу, так і на процес його інвестування. У випадку збереження в країні політичної стабільності, агропромисловий комплекс України може вважатися сферою, сприятливою для іноземного інвестування, при чому співробітництво на умовах розподілу продукції надає найбільші переваги як для інвестора, так і для переробної галузі АПК. Інвестиційні проекти із залученням іноземних інвесторів мають сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; супроводжуватися впровадженням сучасних ресурсоощадних та екологічно безпечних видів технологій; бути орієнтованими на найраціональніше використання сировинної бази України і сприяти зниженню імпортозалежності; зниженню енергоспоживання на одиницю продукції; а продукція підприємств зможе бути  конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

Література

1. Лаготюк В.О., Мегера А.А., Вдовичен А.А. Проблеми і перспективи інвестування в аграрній сфері ссылка скрыта
   
2. Детюк Т.Г. Інвестиційний клімат в Україні/Економіка та держава №1, 2009 - с.31-33
   
3. Мацибора Т.В. Іноземні інвестиції в АПК України: Монографія. – К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 186 с.
   
4. Ілляшенко К.В. перспективи інвестиційної діяльності в АПК за умов вступу України до СОТ ссылка скрыта
   
5. Іляшенко К.В. Перспективні напрямки розвитку інвестиційної політики в АПК України/ Економіка АПК №11, 2007 - с.120-125
   

Карапіря Марія Іванівна

магістрантка спеціальності «Оподаткування»

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, місто Луганськ


ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ


При ефективному податковому адмініструванні особливого значення набуває організація обліку платників податків. Облік являю собою одну з головних складових роботи податківців, яка впливає на ефективність надходження коштів до бюджету.

Метою дослідження є вивчення організації обліку платників податку на додану вартість та розробка пропозицій щодо його удосконалення.

Питанням дослідження обліку платників з податку на додану вартість займалися такі вчені як Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Карпінський Б., Мельник В.М., Соколовська А.М., Варналій З.С., Сисоєва Л.Ю. та інші. Але в працях наведених авторів не порушуються проблеми обліку, не аналізуються недоліки організації обліку платників з ПДВ. Це зумовлює актуальність проведення досліджень.

Організація обліку платників податків включає такі етапи [1,с. 130]: прийом документів від платників, взяття їх на облік, формування облікової справи платника податків, ведення банку даних та реєстрів, ведення журналів обліку платників податків – юридичних та фізичних осіб, видача документів, що підтверджує перебування платника на податковому обліку, підтримку облікових даних в активному стані, звірку з органами державної реєстрації та виявлення платників, що ухиляються від сплати податків.

Для того, щоб виявити недоліки організації обліку ПДВ та причини їх виникнення, спочатку з’ясуємо, що таке податковий облік. Отже, податковий облік — це підсистема бухгалтерського обліку, яка на підставі затверджених державою правил виконує функції нарахування та сплати податків та подання інформації про це відповідним державним органам. Податковий облік, правила якого є регламентованими, регулює взаємовідносини між платником податку і державою по обсягах і структурі обов’язкових податкових платежів [6].

Мета ведення податкового обліку — визначення кінцевого результату (прибутку) для цілей оподаткування. Його призначення - за даними бухгалтерського обліку групувати потрібну інформацію у податкових деклараціях із податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства, складати розрахунки з акцизного збору і інших платежів до державного та місцевих бюджетів.

Податок на додану вартість виступає одним з основних бюджетоформуючих податків, основною проблемою якого є його адміністрування. Проблема адміністрування характерна більшості країн світу, це пояснюється успадкуванням від адміністративно – командної системи інституцій, які не характерні для ринкової економіки, проте в нашій країні вона є чи не гострішою в податковій сфері. Причини цього такі [3, с. 590]:

• наявність взаємної недовіри між платниками податків і податковими адміністраціями:
  
• недотримання податкового законодавства, традиції самостійного визначення і сплати податкових зобов'язань;
  
• відсутність апелювання до судів проти рішень податкових адміністрацій.
  

Обговорюють декілька варіантів розв'язання проблеми адміністрування ПДВ, а саме:

а) ведення помісячного звітування платників ПДВ, які застосовують спрощену систему оподаткування, що призведе до стабільних надходжень до бюджету [2, с. 32].

б) ефективне адміністрування ПДВ, удосконалення механізму відшкодування і моніторинг існуючих пільг [4, c. 29]

в) створення надійної бази контролю, базуючись на системі моніторингу ризиків, встановлення порядку справляння ПДВ за здійсненням прямих іноземних інвестицій, коли, наприклад, право на відшкодування ПДВ виникає з моменту реєстрації платника податку, а також ведення відповідальності за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість з боку держави у вигляді штрафних санкцій (пені) [3, c. 596].

Досвід зарубіжних країн свідчить, що найбільш вдалою формою спілкування платників із податковими органами є спілкування через засоби електронного зв'язку. Електронна форма податкової звітності не лише прискорить процедуру адміністрування ПДВ, але і зменшить паперовий документообіг із податковою службою та мінімізує втручання податкових органів у діяльність суб'єктів господарювання. Для цього необхідно внести зміни до законодавства про ПДВ щодо впровадження ефективного програмного забезпечення. При цьому слід зазначити, що програмне забезпечення для електронного адміністрування має бути безкоштовним та адаптованим під програми, якими нині користуються платники податку.

Отже, організація обліку платників з ПДВ потребує багато уваги, щодо його ефективної роботи. Для цього треба багато зусиль і розробок, які б усунули всі недоліки і проблеми, пов’язані з обліком ПДВ, тому що рівень його виконання впливає на результативність роботи податківців із платниками податків.

Список використаної літератури

1. Бечко П.К., Лиса И.В. Податковий менеджмент: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Бечко П.К., Лиса И.В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 288 с.

2. Карпінський Б., Залуцька Н. Податок на додану вартість як основа бюджетоутворення. // Економіст. – 2007. - №1 – с. 30 – 33.

3. Податкова політика України: стан проблеми та перспективи: монографія / П.В. Мельник, Л.Л. Тарангул, З.С. Варналій [та інші]; за ред. З.С. Варналія. – К.: Знання України, 2008. – 675 с.

4. Сисоєва Л.Ю. Наближення української системи оподаткування ПДВ до європейських стандартів. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №8 (87) – с. 25-30.

5. Тимченко О.М., Кислиця А.В. Облік і контроль у системі адміністрування ПДВ: взаємозв’язок, напрями вдосконалення. // Фінанси України. – 2007. - № 8. – с. 91-99.

6. Научная студенческая электронная билиотека. // http: // www.yandex.com.


Китиця Андрій Георгійович,

Інститут проблем ринку та економіко-

екологічних досліджень НАН України, м. Одеса


ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МЕТАЛУРГІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА НА МІЖНАРОДНИХ РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКАХ


Адекватна адаптація України до світових глобалізаційних процесів неможлива без виявлення потенційних можливостей підприємств-експортерів та всебічного сприяння держави зовнішньоторговельним операціям вітчизняних виробничих і комерційних структур на світових ринках. Експорт для вітчизняних підприємств, які діють в умовах кризових процесів в економіці, виступає в якості стабілізуючого фактора виробництва, як джерело валютних та матеріально-технічних надходжень для модернізації основних фондів та впровадження новітніх технологій, без чого неможлива участь у конкурентній боротьбі не тільки на закордонних, але й на вітчизняних ринках.

Головною статтею українського експорту є продукція гірничо-металургійного комплексу, на яку припадає більше 30% від загального обсягу експорту країни. Тому саме зовнішньоекономічна діяльність металургійних підприємств виступає запорукою успішного сприйняття України конкурентами на світовій арені. Це обумовлює актуальність досліджень резервів росту потенційних можливостей окремих металургійних підприємств-експортерів, їх ефективного використання у боротьбі за конкурентну нішу на світовому ринку та вплив державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на формування експортного потенціалу підприємств.

Головною проблемою ефективної реалізації експортного потенціалу вітчизняних металургійних підприємств залишається відсутність дієвих економічних механізмів, які б стимулювали впровадження новітніх технологій у металургійне виробництво. В країні відсутня також цілісна система державної підтримки експорту в цілому, та експорту продукції високих переділів, зокрема. Так, експорт напівфабрикатів перевищує 30% від загального обсягу українського експорту металопрокату, в той час, як експорт легованого листа – не перевищує 3%. Це ставить під загрозу збереження стабільних темпів економічного росту в перспективі та обмежує шляхи зміцнення позицій України на світовому ринку.

Ефективна реалізація експортного потенціалу українських металургійних підприємств потребує координації дій усіх учасників цього процесу: металургійних підприємств, фінансово-кредитних установ, митних служб та зовнішньоторгових об’єднань, корпоративних структур, органів державного управління. Це обумовлює підхід до оцінки експортного потенціалу підприємства, з одного боку, як до важливого індикатора адаптаційної здатності суб’єкта, а з іншого – як до об’єкту управління на рівні усіх ланок національного господарства.

В умовах нестабільності зовнішнього середовища особливу роль в ефективній реалізації експортного потенціалу металургійного підриємства починає відігравати ризик-менеджмент. Як правило, постачання металургійної продукції в середньому відбувається через 3 місяця. За цей час на світовому ринку металопрокату може відбутися багато змін, перш за все, це зміна ціни. Тому розробка заходів подолання, а особливо, попередження кризових ситуацій на металургійному підприємстві в основному має відбуватися на основі короткострокових прогнозів – на 2-3 місяця. До того ж, експортна стратегія підприємства має бути гнучкою.

Розглядаючи умови формування експортного потенціалу підприємства, слід звернути увагу на зовнішні фактори. Найсуттєвішим серед зовнішніх чинників є умови конкуренції, яка з об’єктивних причин на міжнародній арені ще більш гостра, ніж на внутрішньому ринку. Формуючи експортний потенціал підприємства слід враховувати, зокрема: відмінності у законодавстві країни-експортера та країни-імпортера, наявність прямих та непрямих заборон на ввезення деяких видів продукції з боку країни-імпортера, інтенсивність конкуренції, цінові обмеження, рівень потенційного прибутку та можливу появу товарів-замінників.

Умови конкуренції визначають гостроту боротьби на ринку, але вони не вичерпують всіх зовнішніх чинників. Формуючи експортний потенціал підприємство повинно враховувати обсяг та структуру попиту на ринку, наявність зовнішньої системи збуту, міжнародних інститутів співробітництва, а також торгово-політичний стан зовнішнього середовища. Ці чинники відбивають інфраструктуру зовнішнього ринку і разом з умовами конкуренції впливають на експортні можливості підприємства.

Отже, очевидним є взаємозв’язок між підвищенням конкурентоспроможності продукції металургійних підприємств та нарощуванням їх експортного потенціалу: для того, щоб експортний потнеціал було реалізовано, необхідно, щоб продукція, яка випускається вітчизняними металургійними комбінатами, знайшла свого споживача на закордонних ринках, що свідчить про її конкурентоспроможність.

Проведений аналіз показує, що категорія “експортний потенціал підприємства” виступає як складова частина розробки маркетингової стратегії виходу на зовнішній ринок. Вона відбиває рівень конкурентоспроможності підприємства, його частку в міжнародному поділі праці та економічний ефект, що отримує національна економіка від міжнародної спеціалізації.


Клевець Володимира Богданівна

Тернопільський національний економічний університет,

Чортківський й інститут підприємництва і бізнесу, м. Чортків


ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ СУБ’ЄКТІВ ПРАВОВІДНОСИН НА ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ


Необхідність формування облікової політики безпосередньо на підприємстві зумовлена насамперед особливостями діяльності останнього, які не можуть бути відображені з достатньою повнотою в жодному нормативному документі внаслідок їх специфічності, хоч у цілому бухгалтерський облік на кожному підприємстві ґрунтується на відповідному нормативно-правовому забезпеченні – законах і так званих підзаконних актах (положеннях, інструкціях, вказівках, рекомендаціях, наказах тощо), які безпосередньо регулюють організацію бухгалтерського обліку і звітності, а також вимогах фінансового, господарського і земельного права. Тому ступінь свободи конкретного підприємства у формуванні облікової політики, як зазначають науковці, законодавчо обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку у вигляді переліку методик і облікових процедур.

Основними нормативно-правовими документами, які визначають необхідність облікової політики підприємства, є Закон України „Про бухгалтерський облік та формування звітності в Україні”, Бюджетний кодекс України, П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, у ст. 23 якого вказано, що підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику описом принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності.

Суб’єктами правовідносин, які мають певний вплив на облікову політику підприємства, виступають:

• держава та її державні органи, органи управління фінансами;
  
• органи місцевого самоврядування;
  
• юридичні особи – державні підприємства, кооперативні організації, приватні підприємства і організації;
  
• іноземні юридичні особи;
  
• громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, які постійно проживають в Україні і займаються підприємницькою діяльністю;
  
• змішані підприємства.
  

Окрім того, облікову політику підприємства треба формувати з урахуванням нормативно-правових актів, які видають банки , тобто установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених чинним законодавством. Отже, облікова політика підприємства чи установи повинна відображати такі правовідносини.

Облікова політика ґрунтується на вимогах, окреслених господарським правом України як сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництва та реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

Господарське право регулює господарські відносини, які мають враховуватись в обліковій політиці.

Таким чином, облікова політика присутня за умови ознаки суб’єкта господарського права, тобто наявності:

• певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність;
  
• юридично відокремленого й закріпленого за суб’єктом майна (основні фонди, обігові кошти тощо) через прийняття установчих документів, самостійного балансу, відкриття рахунків у банках;
  
• господарської правосуб’єктності, тобто можливості набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, виконувати зобов’язання, виступати у судових органах (рис. 1.).
  

Рис. 1. Суб’єкти господарювання в Україні


Водночас облікова політика залежить від статусу підприємства за критерієм чисельності працівників та обсягу товарообороту.

Облікова політика більшості підприємств та установ має враховувати вимоги земельного права – галузі права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як землевласників і землекористувачів.

Міністерство фінансів України листом від 21.12.05 за № 31 – 34000 – 10 – 5/27793 визначило, що питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженого управляти державним майном, органу, уповноваженого управляти корпоративними правами держави. Облікова політика визначається на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

У бюджетних установах сутність та необхідність облікової політики визначена Бюджетним кодексом, в якому вказано, що єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов’язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Основою облікової політики підприємства є облікова політика держави.

Отож, на кожному підприємстві треба формувати власну облікову політику з урахуванням нормативно-правових актів держави , особливості діяльності суб’єктів господарювання та доцільність вибору найоптимальнішого варіанта ведення бухгалтерського обліку

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Гуцайлюк Л. О. Облікова політика бюджетних установ в умовах ринкового середовища //Вісник СНУ ім. В. Даля. – 2003. – №1. – С. 39-41.
   
2. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16. 07. 1999 р. № 996. – ХІV.
   
3. Кірейцев Г.Г. Облікова політика підприємства //Бухгалтерія у сільському господарстві, 2000. – №4. – С. 2-7.
   
4. Коршикова Р. Облікова політика підприємства у 2003 році. //Все про бухгалтерський облік, 2003. – №4 (792) – С. 6-11.
   

Кобальчинская Евгения Александровна

Одесский Национальный Политехнический Университет, г. Одесса