Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
ЛІТЕРАТУРА
1. Байда О.Г. Мотивація праці як складова успіху організації / О.Г.Байда // Вісник. Київський інститут бізнесу та технологій. – 2006. – №1. – С.55-57
2. Замфірова Т.А. Теорії трудових відносин і мотивації праці / Т.А.Замфірова // Економіка і держава. – 2007. – №7. – С.86-88
3. Грищенко І.М. Роль мотивації в управлінні аграрного сектору / І.М.Грищенко // АГРОСВІТ. – 2007 - №.10. – С.55-59
Тетяна Валентинівна Кушнір
Миколаївський державний аграрний університет, Миколаїв
ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЇХ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
В аграрному секторі важливе місце посідає процес формування конкурентоспроможних сільськогосподарських підприємств ,які б забезпечили ефективне використання трудових і земельних ресурсів. Необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств є використання економічних методів управління, які впливають на удосконалення виробничої діяльності.
Наявність прогресивних методів управління та вміле їх використання є передумовою ефективності управління і господарських процесів у сільському господарстві. Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного члена.
Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку сільськогосподарських підприємств і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці. Найґрунтовніше теоретичні принципи та практичні проблеми функціонування економічних методів управління розглянуто у працях вітчизняних і зарубіжних науковців: Діброви А.Д., Завадського Й.С., Лігоненко Л.О., Мочерного С.В., Хміля Ф.І., Циглика І.І.
Економічні методи управління – це способи впливу на економічні процеси і явища через інтереси працівників, що досягається шляхом створення економічних умов, які спонукають працівників і підприємства діяти в потрібному напрямі для досягнення поставлених цілей.
Економічним методам управління приділяється найбільше уваги. Це обумовлено тим, що відносини управління визначаються, у першу чергу економічними відносинами й об'єктивними потребами й інтересами людей.
Принципове питання колективної організації праці - оволодіння економічними методами управління, що стосовно управління організацією являє собою сукупність економічних важелів, за допомогою яких досягається ефективна діяльність і задовольняються потреби колективу взагалі й особистості зокрема. Іншими словами, поставлена ціль досягається впливом на економічні інтереси керованого об'єкта.
Щоб економічні методи управління були дієвими, необхідно як мінімум забезпечити чутливість організації до економічних важелів. Без цього неможливо розширення прав структурних одиниць і самофінансування організації. У свою чергу розширення самостійності веде до більшої свободи колективів у господарській діяльності й економічних методах менеджменту. Тільки в умовах обґрунтованої самостійності можливий реальний перехід до економічних методів менеджменту: колектив розпоряджається матеріальними фондами, отриманим прибутком, зарплатою і реалізує свої економічні інтереси. Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей, резервів, що особливо важливо в перехідний до ринкових відносин період. Мова йде про зміну системи матеріального стимулювання з урахуванням економічних інтересів кожного. Проблема у даному випадку у тому, щоб створити умови, за яких економічні методи були б діючими і цілеспрямованими.
В основі економічних методів лежать фактори стимулювання. Вони поділяються на дві групи: зовнішні та внутрішні.
У групу зовнішніх факторів входять: реалізаційна ціна на продукцію, ціни на предмети матеріально-технічного постачання, кредити, податки, митні платежі, кошти держави на соціальну інфраструктуру, державні субсидії, тарифи за послуги, штрафи.
До внутрішніх факторів входять – аванс, основна зарплата, додаткова оплата, премії, майновий та земельний пай, дивіденди, внутрішньогосподарські ціни і тарифи.
До складу економічних методів управління належать організаційно-виробниче планування, метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської діяльності. Планування є одним з основних важелів в економічних методах управління. Зміст його, як функції управління, полягає в обґрунтованому визначенні основних напрямів і пропорцій розвитку виробництва з обліком матеріальних джерел його забезпечення та попиту ринку. Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всього підприємства і кожного підрозділу окремо на встановлений період у визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, строків і послідовності реалізації, у вияві матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань.
Економічний механізм функціонування та розвитку підприємств припускає використання методу комерційного розрахунку, виходячи із глобальної господарської політики і цілей підприємства, зокрема в галузі забезпечення рентабельності виробництва та збуту, розподілу капіталовкладень і розташування виробництва; фінансування й кредитування; розвитку технології, кадрової політики, політики придбання нових підприємств і структури капіталу тощо.
Комерційний розрахунок ґрунтується на загальних принципах ринкової економіки: максимальній самостійності економічних суб'єктів; повній їх відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів; соціальній захищеності громадян.
Отже, необхідною передумовою проведення ефективної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності та стійкого економічного розвитку підприємства є використання економічних методів управління. В умовах ринку економічні методи менеджменту отримують подальший розвиток, розширюється сфера їхньої дії, підвищується дієвість і результативність економічних стимулів, оскільки кожен робітник і кожен колектив має такі умови, за яких з'являється можливість найбільш повно поєднати особисті інтереси з загальнодержавними.
Куштим Сергій Миколайович
Харківський національний університет внутрішніх справ, м. Харків
Фінансова безпека як узагальнене досягнення стійкості фінансового результату
Посилення конкурентоспроможності вітчизняних суб’єктів господарювання нерозривно поєднано із забезпеченням фінансової безпеки їх функціонування. Ґрунтовність такого узагальнення пов’язано з тим, що саме фінансові аспекти порушеного питання в ринкових умовах господарювання є визначальними. Тож загалом це і визначає актуальність обраного напрямку дослідження.
Доцільність розгляду відміченого напрямку дослідження базується й на відповідній множині робіт, де зокрема варто виділити дослідження О. І. Барановського [1], М. М. Медвідь [3] та інших науковців. Однак, при цьому варто звернути увагу на те, що недостатньо висвітленими в контексті обраного напрямку дослідження є питання узагальнення різновидів фінансової безпеки, що може бути доречним при визначенні інструментарію з дотримання такої безпеки, або умов ведення господарської діяльності. Разом з цим такий розгляд слід визначити з погляду узагальненого фінансового аспекту діяльності суб’єкту господарювання, який, наприклад, за визначенням Л. В. Дікань та О. О. Вороніної розкривається у фінансовому результаті [2].
Отже, для розкриття можливих різновидів фінансової безпеки деякого суб’єкту господарювання доцільно звернути увагу на динаміку фінансового результату господарюючого суб’єкту.
У більш узагальненому випадку за значенням фінансового результату різновиди фінансової безпеки суб’єкту господарювання можна ранжувати від небезпечного (коли значення фінансового результату є негативними) до безпечного (коли значення фінансового результату є позитивними) стану. При цьому, виходячи з того, що сталість функціонування суб’єкту господарювання визначається безперервністю його діяльності, значення фінансового результату також можуть видозмінюватися на досліджуваному інтервалі часу. Тож варто говорити про різновиди фінансової безпеки на визначеному інтервалі часу.
Так, у разі отримання негативного фінансового результату на всьому визначеному інтервалі часу слід говорити про цілком небезпечний стан функціонування суб’єкту господарювання. У разі ж отримання позитивного фінансового результату на всьому визначеному інтервалі часу можна говорити про цілком безпечний стан функціонування суб’єкту господарювання.
Проте більшої уваги заслуговує оцінка зміни фінансового результату протягом досліджуваного інтервалу часу. В даному аспекті слід виділити зміни, які відбуваються або у межах одного й того ж фінансового результату (позитивного або негативного), або внаслідок чередування позитивних та негативних значень фінансового результату протягом досліджуваного часу. Відтак різновиди фінансової безпеки можна визначити наступним чином:
цілком та вкрай небезпечним є стан функціонування суб’єкту господарювання внаслідок погіршення значень його фінансового результату протягом усього досліджуваного часу;
вкрай небезпечним є стан функціонування суб’єкту господарювання внаслідок отримання негативних значень його фінансового результату протягом усього досліджуваного часу, але при цьому такі значення не погіршуються. Тобто, є наявні передумови щодо покращення загального стану функціонування досліджуваного суб’єкту господарювання;
цілком безпечний стан функціонування суб’єкту господарювання визначається наявністю покращеної динаміки значень фінансового результату суб’єкту господарювання;
цілком безпечний до умов господарювання є такий стан функціонування суб’єкту господарювання, який визначається позитивною динамікою значень його фінансового результату, але динаміка таких значень ні є цілком зростаючою. Тож ми припускаємо, що незначний вплив на сталість значень фінансового результату суб’єкту господарювання справляють умови ведення його діяльності;
стан суб’єкту господарювання можна визначити таким, що викликає занепокоєння, якщо на фоні чередування негативних та позитивних значень фінансового результату привалюють негативні значення протягом досліджуваного інтервалу часу;
стан суб’єкту господарювання можна визначити таким, що викликає оптимізм, якщо на фоні чередування негативних та позитивних значень фінансового результату привалюють позитивні значення протягом досліджуваного інтервалу часу.
Проте відповідне ранжування станів фінансової безпеки суб’єкту господарювання можливо подати й з погляду інших показників його діяльності відповідно до змістовності їх розкриття. Тобто, важливим в даному випадку є узагальнення фактору часу щодо змінності таких показників та їх впливу на стан функціонування суб’єкту господарювання, який розглядається.
Отже, наведене вище, дозволяє врахувати умови впливу на сталість функціонування та розвиток суб’єкту господарювання з погляду узагальнення його фінансового результату щодо відображення поняття фінансової безпеки з урахуванням фактору часу. Це є ґрунтовним зокрема при визначення різновидів інструментарію забезпечення фінансової безпеки суб’єкту господарювання та доцільності застосування такого інструментарію. Тож в такому аспекті також можна впливати й на загальну фінансову безпеку цілої галузі, до якої належить суб’єкт господарювання, який розглядається, що є ґрунтовним для подолання кризових явищ та створення умов до їх нерозповсюдження.
Література
1. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д.е.н. : спец. 08.03.01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / О. І. Барановський. – К.: НАНУ, Інститут економічного прогнозування, 2000. – 34 с.
2. Дікань Л. В. Фінансовий результат підприємств: теоретичні узагальнення та прикладний аналіз: Монографія / Л. В. Дікань, О. О. Вороніна. – Харків: СПД ФО Лібуркіна Л. М., 2008. – 92 с.
3. Медвідь М. М. Фінансова безпека регіонів України (на прикладі Харківської області): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. к.е.н. : спец. 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» / М. М. Медвідь. – Полтава.: ПНТУ ім. Ю. Кондратюка, 2008. – 23 с.
Левит Светлана Леонидовна
Одесский национальный политехнический университет, г. Одесса
ЛОГИСТИЧЕСКИЙ КОНТРОЛЛИНГ КАК МОДЕЛЬ УПРАВЛЕНИЯ ПРЕДПРИЯТИЕМ
Ключом к достижению мирового уровня логистики на отечественных предприятиях является применение современных концепций в управлении предприятием.
В условиях динамичных изменений особую актуальность контроллинг приобретает. Логистический контроллинг представляет собой основанную на технологиях системного анализа систему управления, которая действует в рамках единого информационного пространства и предлагает методики управления и принятия решений. Поскольку предприятия вынуждены адаптироваться к изменяющимся условиям, им приходится модифицировать цели и параметры функционирования. Для этого необходима оценка текущего состояния предприятия на основе финансового анализа, основываясь на результатах которого планируется дальнейшая деятельность.
Средние и крупные промышленные предприятия особенно нуждаются во внедрении системы логистического контроллинга, поскольку имеют ярко выраженную функциональную структуру, а, следовательно, испытывают потребность в реализации процессного подхода. Здесь система контроллинга может реализовать многоуровневую технологию адаптации и управления организационными изменениями. В украинских условиях перехода к рыночной экономике крупные промышленные предприятия испытывают потребность в использовании системы логистического контроллинга, так как она сможет обеспечить прозрачность материальных, информационных и финансовых потоков.
Типичный путь к оптимизации любого направления деятельности пролегает через процедуру, которая называется реинжиниринг логистического процесса. Основная идея заключается в том, что для оценки возможных и необходимых масштабов реорганизации, прежде всего, нужно выявить и изучить этапы выполнения конкретных действий. Все программы логистического реинжиниринга объединяют четыре основных свойства. Во-первых, цель состоит в повышении уровня интеграции некоторых или всех аспектов рассматриваемой деятельности. Аналитическими основаниями интеграции являются принципы системного анализа. Во-вторых, очень важным элементом реорганизации является критическое сравнение имеющейся системы с лучшими образцами отраслевой практики и восприятие передового опыта. В-третьих, для достижения нужного эффекта интеграции следует провести «разусреднение», или декомпозицию, соответствующих видов деятельности. Для этого необходимо наладить оценку эффективности и издержек по видам деятельности. Наконец, реинжиниринг предполагает постоянную работу над повышением качества.
Логистический контроллинг является инструментом построения эффективной логистической системы предприятия и решает широкий круг задач, поставленных перед ним, при одновременном исполнении каждой из его функций: планирования, информационного обеспечения, анализа, контроля и управления. Эти ключевые функции взаимосвязаны и недостаточное внимание в области одной из них ведет к значительным повреждениям в общей системе.
Внедрение системы логистического контроллинга на предприятии представляет собой отдельный проект, реализуемый в рамках производственной деятельности предприятия, призванный улучшить основные показатели его финансово-хозяйственной деятельности. Проект представляет собой систему взаимосвязанных мероприятий, внедрение которых должно привести к поставленным основным целям.
Основные цели внедрения системы логистического контроллинга на производственном предприятии заключаются в следующем:
- обеспечение бесперебойного функционирования предприятия, которое напрямую зависит от эффективного удовлетворения потребностей в материалах, энергии, услугах;
- управление процессом закупок, контроль уровня и структуры материальных запасов, незавершенной и готовой продукции;
- реализация стратегии обеспечения качества продукции, которая возможна при тесном сотрудничестве с поставщиками;
- оптимизация расходов, связанных с логистической деятельностью, путем изменения структуры предприятия: распределения бизнес-процессов между самим предприятием и специализированной аутсорсинговой организацией.
Анализ экономического эффекта о внедрения системы логистическоо контроллинга на производственном предприятии проводится путем анализа основных показателей финансово-экономической деятельности. Влияние логистических процессов на финансовые результаты деятельности определяется, прежде всего, величиной затрат на них, а также объемами задействованных основных и оборотных средств. Максимизация доходов и минимизация расходов – важнейшие направления, которые, в конечном счете, определяют финансовый результат деятельности предприятия. О результативности внедрения мероприятий в рамках логистического контроллинга говорят показатели деловой активности, коэффициенты оборачиваемости. Эти показатели показывают, насколько эффективно предприятия используют свои средства и отображают скорость их превращения в денежную массу. Увеличение скорости оборота капитала отражает повышение производственно – технического потенциала предприятия.
Литвиненко Лариса Леонідівна
Національний авіаційний університет, м. Київ
ОСНОВНІ АСПЕКТИ АДАПТАЦІЇ АВІАКОМПАНІЙ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ РИНКУ ПАСАЖИРСЬКИХ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
Глобальна економіка характеризується динамікою та комплексністю соціально-економічних змін, що актуалізує питання соціально-економічної адаптації як окремих підприємств, так і національних економік в цілому. При цьому доцільно використовувати переваги глобалізації.
Ринок повітряних послуг набуває рис глобального, відбувається поширення політики дерегулювання в сфері авіації, і посилюється конкурентна боротьба між авіаперевізниками внаслідок відкриття ринків. При адаптації до умов глобалізації світових ринків авіаперевезень надзвичайно важливим стає управління ризиками, які виникають в перехідний період при проведенні реформ національної економіки.
Визначено, що пропозиція послуг пасажирських перевезень залежить від оцінки окремою авіакомпанією ринкового попиту на пасажирські перевезення, оцінки рентабельності маршруту як складової загальної мережі, пропускної спроможності аеропорту та можливостей навігаційної інфраструктури, наявних ресурсів авіакомпанії.
Відзначено, що авіакомпанії здійснюють свою діяльність у конкурентному середовищі, і їх виживання, безпосередньо залежить від адаптації їх бізнес-моделей і стратегій управління. Якщо авіакомпанія стає нерентабельною, вона буде неспроможною залучити капітал для покриття операційних витрат, що, в свою чергу, може гальмувати подальший розвиток повітряних перевезень.
Проаналізовані особливості трьох основних бізнес-моделей авіакомпаній при здійсненні пасажирських перевезень: модель регулярних авіакомпаній («full service network model of traditional carriers»), модель лоу-кост авіакомпаній («point-to-point model of low-cost carriers») і нерегулярних чартерних авіакомпаній («integrated holiday package services of non-scheduled charter airlines»). Також авіакомпанії можуть поєднувати в своїй діяльності дві бізнес-моделі – на одних маршрутах пропонувати лоу-кост послуги, на інших використовувати модель регулярних авіаперевезень («Air Berlin», «Aer Lingus» та ін.). Як результат – більша гнучкість, маневреність та адаптивність авіакомпанії за умов зміни факторів зовнішнього чи внутрішнього середовища.
Здатність адаптації авіакомпаній визначається спроможністю їх управлінського персоналу до свідомого управління змінами, виділення найбільш значимих із них, виявлення перспектив розвитку зовнішнього середовища авіакомпанії, визначення оптимальної альтернативи із сукупності можливих стратегічних напрямків. При чому кожна авіакомпанія має певний потенціал адаптації, що визначається межами, в рамках яких перетворення не впливають на найважливіші її характеристики.
Для ефективного пристосування авіакомпаній до умов нестабільного зовнішнього середовища необхідно використовувати систему адаптації – комплекс структур і механізмів для розробки напрямків адаптації авіакомпанії, підвищення гнучкості структури, збереження потенціалу адаптації, стимулювання спроможності до адаптації та поведінкової адаптації, скорочення періоду адаптації, забезпечення надійної довгострокової організації процесу прийняття рішень на всіх рівнях, що базуються на наданні своєчасної і точної інформації всередині авіакомпанії протягом тривалого періоду часу.
Вітчизняним авіакомпаніям, за умов функціонування у глобальному середовищі, необхідно керуватися принципами потенційної та активної адаптації для забезпечення врахування можливих змін умов функціонування при розробці плану стратегічного розвитку, в якому визначаються елементи адаптаційного потенціалу авіакомпанії та прогнозовані тенденції її розвитку, визначаються найбільш ефективні шляхи реагування на можливі зміни
Активна адаптація авіакомпанії має передбачати формування механізму реалізації адаптивних якостей, закладених у систему з можливістю коректування стратегії, що забезпечує розподіл ресурсів адаптаційного потенціалу та постійний контроль за реалізацією стратегії.
Активну адаптацію авіакомпаній України до умов глобалізації ринків авіаперевезень необхідно реалізовувати систематично і комплексно на базі реалізації наступних заходів: 1) формування та реалізації організаційно-економічного механізму адаптації авіакомпаній до умов глобального ринку пасажирських авіаперевезень, що забезпечив би діагностування та прогнозування змін факторів зовнішнього та внутрішнього середовища авіакомпанії, мінімізацію прояву негативних факторів, своєчасне та обґрунтоване прийняття управлінських рішень; 2) застосування гнучкої тарифної політики авіакомпаніями; 3) визначення ефективної структури парку повітряних суден відповідно до умов обслуговування існуючої/прогнозованої мережі повітряних маршрутів авіакомпанією; 4) удосконалення методів та форм співробітництва авіакомпаній України з авіаперевізниками інших країн.
Відзначено, що за умови адаптації авіатранспортної системи України до міжнародних норм та стандартів, можна досягнути наступних результатів: підвищення конкурентоспроможності вітчизняних авіаперевізників на світовому ринку авіапослуг; створення умов для динамічного розвитку зовнішньоекономічної діяльності та об’єктів української авіатранспортної інфраструктури, що забезпечувало би послідовну інтеграцію до авіатранспортної системи Європи; підвищення якості авіатранспортного обслуговування зовнішньої торгівлі України; збільшення обсягів інвестування в сферу авіації та сповільнення відтоку капіталу за межі країни; підвищення інноваційної складової в авіатранспортній галузі України; гармонізації та уніфікації українських нормативно-правових актів в сфері авіації з міжнародними нормами; освоєння нових міжнародних ринків авіатранспортних послуг.
Таким чином, на основі проведених досліджень можна зробити висновок, що від ефективної реалізації авіакомпаніями України механізму адаптації безпосередньо залежить їх конкурентоспроможність в умовах глобалізації ринку пасажирських авіаперевезень.
Литвиненко Сергій Леонідович, Габріелова Тетяна Юріївна
Національний авіаційний університет, Київ