Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материала

Документы

Содержание Управлінський потенціал: логіка формування поняття Стратегія: від мистецтва війни до мистецтва управління підприємствами Повышение конкурентоспособности предприятий малого и среднего бизнеса украины в условиях глобальной конкуренции

Подобный материал:

• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.

Дані Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) свідчать, що дедалі більше країн застосовують податкове сти­мулювання інноваційної діяльності. Так, у 2006 році 20 країн, що є членами ОЕСР, надавали податкові пільги підприємствам, які проводили ННТР, тоді як у 1995-му їх було лише 12. За оцінками фахівців ОЕСР, у май­бутньому кількість країн, що надаватимуть податкові пільги для інноваційної ді­яльності, значно збільшиться, одночасно зростатимуть і розміри пільг. Згідно даних ОЕСР найменший податковий тягар підприємства інноваційної діяльності мають в таких країнах як Іспанія, Канада, Чехія, Нова Зеландія, Португалія, Японія. Слід також зазначити, що в багатьох країнах існує диференціація пільгового оподаткування ННТР за розмірами підприємств. Для малих інноваційних підприємств порівня­но з великими більші податкові пільги встановлено в Італії, Канаді, Японії, Ні­дерландах і Данії.

Наприклад, у податковому законодавстві Іспанії, що стимулює інноваційну Діяльність, передбачається комбінація об'ємних і прирістних пільг. У 2006 році ін­новаційним підприємствам дозволялося списувати на собівартість 100 % витрат на ННТР. Також вони можуть претендувати на податковий кредит у розмірі 30 % від обсягу витрат на ННТР у поточному податковому році та 50 % від перевищен­ня середніх витрат за останні два роки. Крім того, додаткові пільги в інновацій­ній сфері запроваджено і на регіональному рівні.

У Канаді податкове стимулювання інноваційної діяльності передбачає, разом о 100-відсотковим віднесенням на собівартість кваліфікованих витрат на ННТР, надання інвестиційного податкового кредиту щодо сплати податку на прибуток шляхом зменшення оподатковуваного прибутку на 20-35% витрат на ННТР. На практиці це означає зниження суми податку на прибуток на 100-120%. Не використана у поточному році сума інвестиційного податкового кредиту може бути перенесена на податкові зобов’язання протягом наступних 20 років або попередніх трьох років з метою зменшення податку на прибуток у цих періодах. Для стимулювання розвитку малого інноваційного підприємництва ( з обсягом витрат на ННТР до 2 млн. канадських дол. на рік) дозволяється компенсувати невикористаний податковий кредит коштами.

У Франції з метою податкового стимулювання інноваційної діяльності в приватному секторі використовуються дві схеми. Перша Розрахована на нові компанії, що працюють у сфері високих технологій, витрати яких на ННТР перевищують 15 % їх валового доходу, - їх звільняють від сплати податку на прибуток протягом перших трьох років. Друга схема стимулює інноваційних підприємців, які здійснюють інвестиції у нові інноваційні проекти.

В Австралії починаючи з 2002 року компанії мають право відносити на собівартість 125 % витрат на проведення ННТР і, за умови перевищення у звітному періоді середнього рівня цих витрат за три попередні роки, претендувати на їх додаткові списання у розмірі 50 %.

Великобританія, яка тривалий час утримувалася від використання податкових пільг в інноваційній сфері, у 2000 році запровадила підвищену норму списання витрат на ННТР у розмірі 150 % для малого і середнього бізнесу, а з 2002-го — у розмірі 125 % для великих підприємств, що працюють із прибутком.

Розглядаючи механізм податкового стимулювання в країнах — членах ОЕСР і механізм надання пільг суб'єктам інноваційної діяльності, який свого часу був визначений в українському законодавстві, неважко побачити декілька принципо­вих відмінностей. По-перше, у промислово розвинутих країнах підприємство от­римує право скористатися податковими пільгами після здійснення витрат на ННТР, а у нас Законом України "Про інноваційну діяльність" передбачалося на­дання права на отримання пільг тим підприємствам, які мають свідоцтво про дер­жавну реєстрацію інноваційного проекту, в розмірі 50 % ПДВ і 50 % податку на прибуток. На перший погляд, це навіть більш прогресивний механізм податково­го стимулювання, адже мова йде про надання податкових пільг залежно від кін­цевих результатів інноваційної діяльності. Проте визначити в бухгалтерському і податковому обліку величину ПДВ і розмір прибутку від реалізації саме іннова­ційного проекту надзвичайно важко. Крім того, певна величина ПДВ і розміру прибутку не обов'язково є результатом реалізації інноваційного проекту. На них можуть впливати ринкові фактори: кон'юнктура ринку, ціни на ресурси тощо. Та­ким чином, критерій кваліфікованих витрат на ННТР не був задіяний. По-друге, У зарубіжних країнах значного поширення набули прирістні пільги, що стимулюють підприємства до розвитку інноваційної діяльності. По-третє, величина податкових пільг які надаються в промислово розвинутих країнах, є суттєвою для суб'єктів інноваційної діяльності, що, за умови контролю з боку фіскальних органів над формуванням валових витрат підприємств, робить розвиток інноваційної діяльності економічно вигідним. По-четверте, закордоном існує система контролю за цільовим використанням коштів інвестиційного податкового кредиту.

Для запровадження в Україні податкового стимулювання інноваційної діяльності, з огляду на світовий досвід у цій сфері, спочатку треба ввести чіткі правила формування валових витрат і налагодити ефективну систему боротьби з "мінімізацією" підприємствами прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Висновок: Введення податкової підтримки інноваційної діяльності в Україні є необхідним кроком на шляху побудови в нашій державі сучасної інноваційної економіки. Даний метод державної підтримки видається оптимальним в умовах обмеженості бюджету у фінансових ресурсах. Важливою умовою його запровадження є: розробка нормативно-правового забезпечення кваліфікування витрат на проведення ННТР, що підлягатимуть списанню на собівартість; нала­годження системи податкового контролю за інноваційними підприємствами, які користуватимуться цією пільгою; опрацювання оптимальних розмірів і періоду на­дання податкового кредиту.


УДК 658.336

Тригуб Ольга Леонідівна

Донецький національний університет

економіки і торгівлі імені Михайла

Туган-Барановського, м. Донецьк

Науковий керівник: к.е.н, доцент

Сіменко Інна Віталіївна


УПРАВЛІНСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ: ЛОГІКА ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ


Економіка України на сучасному етапі подолання світової фінансової та економічної кризи потребує оперативного, нестандартного вирішення існуючих проблем, серед яких однією з найголовніших є підвищення ефективності системи управління, що покликана забезпечить стабільне функціонування та стійкий розвиток вітчизняних субєктів господарювання. Особлива увага в системі управління належить управлінському персоналу як ключової домінанті в формуванні конкурентних переваг підприємства, досягненні високих фінансових показників та оптимального використання його потенційних можливостей.

Потенціал підприємства в сучасних умовах розглядається як своєрідний латентний ресурс його здатностей та можливостей. Його ефективне використання дозволяє підприємству досягти поставлені цілі та завдання з мінімальними витратами ресурсів і часу. При цьому особливе значення набуває управлінський потенціал підприємства, завдяки якому приймаються якісні управлінські рішення, спрямовані на оперативне реагування на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища.

Збільшення ролі управлінських ресурсів в забезпеченні конкурентоспроможності організації і необхідність об’єктивної інформації про стан та перспективи використання потенціальних можливостей цих ресурсів, роблять проблему оцінки й аналізу управлінського потенціалу дуже актуальними.

У зв'язку з цим метою статті є визначення поняття управлінського потенціалу на основі лексико-семантичного аналізу його формування.

Теоретичні і практичні аспекти управлінського потенціалу підприємства розкриті в роботах вітчизняних і зарубіжних авторів – спеціалістів з психології, економіки і управління. (Н. Смелзер, С.Л. Рубенштейн, Л.В. Вигодський, І.Т. Балабанов, А.А. Садєков, М.У. Сліже, Д.Н. Узнадзе, Є.Є. Румянцева, В.Н. Авдеєнко, В.А. Котлов, Є.В. Маслов, Н. Суслова, Х. Віссем, Є. Воутелайнен, Б. Голдстаїн, Г. Мінцберг, М. Портер, Т. Пітерс, Г. Поппель, Й. Ніссинен та інші). Проте, більшість цих досліджень має суто методичний характер, що недостатньо повно враховує специфічні особливості управлінського потенціалу підприємств в Україні. Більш того, відсутні глибокі наукові дослідження, які б розвивали теорію та методологію аналізу й оцінки використання управлінського потенціалу.

Аналіз чисельної наукової літератури з проблематики потенціалу підприємства дозволив виокремити певні недолікі, пов’язані з відсутністю:

- єдності думки вчених щодо визначення поняття «управлінський потенціал»;

- методологічної та методичної основ для аналізу та оцінки управлінського потенціалу із врахуванням особливостей окремих сфер виробництва.

Це свідчить про актуальність дослідження проблем управлінського потенціалу підприємства.

Категорія «потенціал» стосується майже всіх сфер людської діяльності і є предметом вивчення ряду суспільних наук: філософії, політології, соціології, педагогіки, психології, економіки. У соціально-психологічному аспекті якості людини як особи та його багатогранні можливості розглядаються в динаміці, в розвитку, пов'язує його з впливом соціального середовища.

Поняття суспільного потенціалу в різних областях науки та управлінської практики має багатозначний сенс і знайшло надзвичайно широке вживання. Щоб використовувати його в науковому аналізі, необхідно, як представляється, повніше розкрити його категоріальний зміст.

Термін «потенціал» в широкому сенсі - це засоби, запаси, джерела, що є в наявності і що можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення певної мети, здійснення плану, вирішення будь-якої задачі; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній області: економічний потенціал, виробничий потенціал.

У економічній науці визначення поняття «потенціал» в даний час є дискусійним. Всі підходи до його розгляду згідно В. Н. Авдеєнко і В.А. Котлову розділені на дві групи. До першої групи входять автори, що займаються економікою і соціологією праці і тому вони розглядають потенціал на рівні національної економіки або галузі в цілому, з чого витікають чинники й умови його розвитку (Р.П. Колосова, В.В. Адамчук). У іншу групу можна віднести авторів, що займаються питаннями управління персоналом (Е.В. Маслов, Ю.Г. Одегов, В.П. Журавльов та ін.). На наш погляд, реальне наукове і прикладне значення мають підходи другої групи.

Слід зазначити, що в літературі зустрічається більше 20 видів потенціалу, такі як економічний, фінансовий, виробничий, промисловий, стратегічний, людський, трудовий, кадровий та багато інших.

Суть дослідженого нами поняття управлінського потенціалу знаходиться в однієї площині з трудовим потенціалом, дослідження якого має достатню науково-методологічну базу. Слід відмітити, що на сьогоднішній день відсутне єдине визначення трудового потенціалу. Так М.М. Критський, розглядаючи трудовий потенціал як початковий пункт людського капіталу, відзначає, що «трудовий потенціал, інакше кажучи, праця в собі, що знаходить вираз в конкретному рівні розвитку здібностей і потреб суб'єкта, в певному способі праці і життєдіяльності, служить початковим пунктом людського капіталу». Ю.Г. Одегов дає наступне трактування: «Трудовий потенціал є конкретною формою матеріалізації людського чинника, виступає як персоніфікована (втілена в конкретних особах) робоча сила, взята в сукупності своїх якісних характеристик, як реалізованих, так і нереалізованих в певних організаційно-технічних і соціально-економічних умовах».

Оскільки у складі трудової діяльності виділився окремий вид - управлінська діяльність, то і у складі потенціалу можна спостерігати розділення на управлінський і виконавський потенціал.

Поняття управлінського потенціалу - не нове в економічній літературі. Про нього говорили і класики управлінської науки, і управлінці - практики. В той же час, не можна казати, що це поняття - звичайне і загальновживане. Навпаки, управлінський потенціал - це не загальновживаний термін і він вимагає свого уточнення.

Поняття «управлінський потенціал» як окремий термін не виділяється, хоча і зустрічається деяка його інтерпретація, наприклад Е.В. Бурдина описує кадровий потенціал системи управління; Л. Івановська, І Н. Суслова визначають потенціал управлінського персоналу як сукупність особових здібностей управлінських працівників, що досягли певних результатів і що мають можливості удосконалюватися в умовах, визначуваних системою управління, ефективно використовуючи при цьому ресурси даного підприємства.

Серед авторів, що займалися проблемою управлінського потенціалу останніми роками, можна відзначити Т. Пітерса. Він запропонував модель формування управлінського потенціалу комерційної організації, в основу якої був покладений принцип копіювання управлінських підходів в організаціях, що добилися значущих результатів в своїй області. Розробкою ідей управлінського потенціалу займалася також Р. Кантер, яка визначила стійкі характеристики таких складових управлінського потенціалу організації, як мотивація, делегування влади, винагорода, інноваційний процес, співпраця. Управлінський потенціал став предметом вивчення О.С. Віханського, Г. Мінцберга і інших авторів, що займаються проблемами стратегічного менеджменту.

Таким чином, узагальнюючи розглянуті визначення потенціалу і його розділення на види, можна зробити висновок, що універсального загальноприйнятого визначення управлінського потенціалу не існує. Ми пропонуємо використовувати наступне визначення:

Управлінський потенціал – це сукупність управлінських ресурсів підприємства і їх здібностей мобілізувати свої явні і латентні компетенції (знання, навики, досвід) для забезпечення стабільного функціонування і стійкого розвитку суб'єкта господарювання, підвищення його конкурентоспроможності і фінансової міцності.

Література

1. Критский М. М. Трудовой потенциал как исходный пункт че­ловеческого капитала // Трудовой потенциал: формирование и использование в условиях перестройки. Сборник научных тезисов. - ЛИЭИ. – Ленинград.- 1990. - с. 22.
   
2. Одегов Ю. Г. Трудовой потенциал предприятия: методы оцен­ки// Проблемы управления трудовыми ресурсами на современном этапе. Сборник научных тезисов. - ЛФЭИ. – Ленинград. - 1991. - с. 4.
   

Трухан Олександр Леонідович, к.е.н., доцент

Житомирський державний технологічний університет, м. Житомир


СТРАТЕГІЯ: ВІД МИСТЕЦТВА ВІЙНИ ДО МИСТЕЦТВА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ


Стратегічне управління підприємствами як галузь наукових досліджень значно молодіша його реальної практики. Тому досліджуючи еволюційний розвиток даного питання, доцільно провести аналіз класичних робіт по військовим стратегіям – від датованого 400р. до н.е. китайського трактату «Мистецтво війни» [4], до праць європейських полководців XIXст. Ф. Фоша та К. фон Клаузевиця [2]. Це не дивно, оскільки поняття «стратегія» прийшло до управління саме з військового мистецтва. Етимологія терміну «стратегія» походить від давньогрецького «stratos» – «військо» та «agein» – «вести», а отже, спочатку під ним розуміли мистецтво ведення війн [1].

Скільки себе пам’ятають, люди воюють, і секрети успіху в боротьбі були та залишаються предметом постійного вивчення і удосконалення. Якщо провести паралелі між військовою та управлінською термінологією, то можна чітко визначити, що військове поле битви слід пов’язувати з конкурентним середовищем, у якому функціонують різні компанії (супротивники, «ворожі табори»). Кожна сторона у такій конкурентній боротьбі прагне досягнути своєї мети та виштовхнути супротивника з ринку (знищити ворога), використовуючи при цьому стратегію і тактику управління [1, 3].

Виходячи з вищесказаного можна стверджувати, що для того щоб зрозуміти призначення та механізм розробки і реалізації стратегії управління підприємством, необхідно дослідити історичні витоки стратегічного «мистецтва» ведення війни.

Найкращий, найдавніший і найвідоміший (на думку відомого американського науковця у сфері історії стратегічного управління –Генрі Мінцберга [3]) трактат про стратегії належить перу китайського полководця та мислителя Сунь-Цзи та датується приблизно 400р. до н.е [4]. Трактат «Мистецтво війни» вивчається і в наші дні, особливо значний його вплив у Східній Азії.

Г. Мінцберг відносить працю Сунь-Цзи до наукового надбання стратегічної школи позиціонування стверджуючи, що даний науковий напрямок «фокусує свою і нашу увагу на виборі стратегій, як реальних позицій в конкурентних контекстах» [3, с.75]. Іншими словами, представники стратегічної школи позиціонування (М. Портер, Д. Шендел, К. Хаттен) вбачають основою стратегічного успіху підприємства правильно зайняту позицію у конкурентній боротьбі.

Отже, Сунь-Цзи виділяв п’ять головних (базових) елементів та чотири типи майстерності, що визначають конкурентну позицію. В сучасному розумінні (в дужках) базові елементи конкурентного успіху можуть бути інтерпретовані наступним чином:

1. Філософія (корпоративні культура, місія та цілі). Конкурент з сильною філософією – сильний конкурент. Ясна філософія спрощує прийняття рішень. Якщо ти зрозумієш філософію свого супротивника, ти зможеш передбачати його дії.

2. Небо (тенденції зовнішнього середовища в часі). Високі тенденції знаходяться поза зоною твого впливу. Ти повинен вміти передбачати їх зміни та адаптуватись до них.

3. Земля (ринок). Ти воюєш і на Землі, і за неї. Земля – основа всієї конкуренції, оскільки за неї люди і воюють. Конкуренти розрізняються на основі позицій, які вони займають на Землі. Ти можеш і повинен сам обирати поле бою. Твій вибір поля бою – ключовий компонент твого успіху.

4. Лідер (навчання та напрямок). Успіх конкурентного загону залежить від п’яти якостей його лідера: хоробрості, розуму, чіткості, довіри та турботи про людей.

5. Методи (організація і процеси). Ефективність методів залежить від п’яти факторів: система, організація, навчання, підтримка та стандарти.

Таким чином, бачимо, що основи мистецтва ведення війни за Сунь-Цзи знаходять своє застосування в сучасному стратегічному управлінні.

З більш сучасних праць, які сьогодні не втратили свого значення необхідно згадати роботу відомого військового стратега Карла фон Клаузевиця (І половина ХІХ ст). Його теоретичні розробки багато в чому базуються на аналізі наполеонівських війн [3]. У своєму трактаті «Про війну» К. Клаузевиць спробував запропонувати можливі шляхи зміни сталих поглядів на військову стратегію за допомогою запровадження гнучких принципів управління військами (в сучасних умовах гнучкість є одним з головних принципів ефективного стратегічного управління організацією). І хоча ця робота була недостатньо систематизованою (в сучасному розумінні глибини та структури наукових досліджень), вона спрямована на ті ж аспекти, які є центром уваги школи позиціонування сьогодні, а саме окреслює типи стратегій та співвідносить їх із зовнішніми, найбільш сприятливими умовами конкурентного середовища.

Крім військових аналогій, в сучасному розмаїтті концепцій стратегічного управління знайшли відображення і інші інтерпретації стратегій в історії людської цивілізації. Так, у знавців цієї проблематики у великій шані проникливі думки великого мислителя епохи Відродження М. Макіавелі про механіку політичного і військового управління (їх витоки виявляються в спадщині афінських стратегів V-VIст. до н.е.). Інше популярне тлумачення природи корпоративних стратегій підкреслюється вічністю природного відбору, що описується в термінах біологічних теорій. Б. Хендерсон, наприклад, стверджує, що еволюційна теорія Ч. Дарвіна, можливо, дає краще, ніж економічна наука, розуміння конкуренції в бізнесі [1].

Проте, передвісником стратегічного управління підприємствами, як наукової дисципліни, правомірніше вважати процес становлення і зростання в епоху інтенсивної (особливо в США) індустріалізації на рубежі XXст. крупних промислових корпорацій або, в термінології А. Чандлера, «сучасного ділового підприємства» [2]. Свого роду квінтесенцією таких організаційних змін стала легендарна реструктуризація компанії General Motors, проведена в 1921р. А. Слоуном на принципах відділення стратегічного управління від оперативного.

Таким чином, саме із спробами систематизації досвіду керівництва крупними промисловими компаніями в навчальних цілях слід пов’язувати початок сучасного етапу осмислення проблем стратегічного управління підприємствами.

Література:

1. Катькало В.С. Эволюция теории стратегического управления: монография / В.С. Катькало; С.-Петерб. гос. ун-т. – СПб.: Издат. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. – 548с.

2. Классики менеджмента / Под ред. М. Уорнера / Пер. с англ. под ред. Ю.Н.. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2001. – 1168с.

3. Минцберг Г., Альстрэнд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий / Пер. с англ.; Под ред. Ю.Н. Каптуревского. – С.П.б.: Питер, 2000. – 336с.

4. Сунь-Цзы, Г. Галиарди. Искусство управления. – СПб.: Издательский Дом «Нева», 2003. – 160с.


Тульку Ярослава Игоревна

Фонд исследования проблем безопасности и соблюдения законности, г. Донецк


ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ МАЛОГО И СРЕДНЕГО БИЗНЕСА УКРАИНЫ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛЬНОЙ КОНКУРЕНЦИИ


Малый и средний бизнес (МСБ) на сегодняшний день занимает ключевое место в социально-экономическом развитии любого государства и является основой для его устойчивого развития в целом.

Субъектам малого и среднего предпринимательства во всем мире присущи следующие характеристики:

• гибкость и оперативность в принятии и выполнении принимаемых решений;
  
• высокий уровень личной мотивации в достижении успеха и независимость в действиях;
  
• знание уровня спроса на местных рынках и способность быстро вводить изменения в производство продукции в ответ на требования конъюнктуры.
  

Также предприятия малого и среднего бизнеса сыграли ключевую роль в обеспечении экономической, общественно-политической и социальной стабильности многих стран. Именно этот сектор бизнеса способствовал:

• формированию среднего класса во Франции, Великобритании, Бельгии, Германии, Канаде, Испании;
  
• преодолению в свое время рецессии в Израиле и США;
  
• созданию новых рынков в Мексике, Канаде, Сингапуре, Японии;
  
• последовательному проведению реформ в Китае, Польше, Чехии, Венгрии, Словакии.
  

В дополнение к этому, являясь важной сферой в социальной, экономической и политической жизни любого государства, МСБ сегодня способен:

• преодолевать иждивенческие настроения среди населения существовать на социальные пособия, и формировать среди него позитивную установку на труд не просто ради выживания, а на активную занятость и успешную жизнедеятельность в целом;
  
• динамично расширять сферы приложения труда населения и создавать новые рабочие места и возможности для его трудоустройства;
  
• развивать новые формы предпринимательской деятельности и направления приложения творческих сил;
  
• а отдельному человеку, кроме всего прочего, предоставлять возможность лучше контролировать свое будущее, в большей мере объединять в одно целое работу, личную жизнь, самореализацию и проявление своих способностей и талантов.
  

Многочисленные исследования подтверждают тот факт, что для устойчивого экономического развития и успешной позиции государства в конкурентной борьбе очень важной является конкурентоспособность бизнеса.

С каждым днем экономика становится все более глобальной, а, следовательно, и конкуренция тоже. Многие отечественные компании уже ощутили на себе негативные последствия этого процесса: конкуренция усиливается, риски становятся более разнообразными, в том числе и с точки зрения последствий, требования к навыкам и знаниям персонала постоянно растут. Однако рассматривать международный характер коммерческой деятельности исключительно сквозь призму негативных событий было бы неправильно. Новые условия ведения бизнеса – это, прежде всего, новые возможности. Поэтому вопрос конкурентоспособности украинских предприятий МСБ в глобальной экономической среде является особенно актуальным сегодня и требует к себе особого внимания, как с теоретической, так и с практической точки зрения.

Таким образом, в условиях динамично изменяющейся глобальной среды повышение уровня конкурентоспособности украинского бизнеса должно стать одним из приоритетных аспектов внутригосударственной политики, важным предметом исследования экономической науки, а также главной стратегической задачей каждого предприятия в отдельности.

Недостаточная изученность вопросов конкурентоспособности именно предприятий малого и среднего бизнеса, и отсутствие полноценных исследований по этой теме также обуславливают актуальность изучения данного вопроса.

В связи с вышеперечисленными причинами автором было проведено исследование общего уровня конкурентоспособности отечественного бизнеса в глобальной конкурентной среде. В ходе исследования были выявлены отрицательные и положительные факторы, влияющие на уровень конкурентоспособности МСБ. По результатам исследования был разработан ряд мероприятий по повышению конкурентоспособности предприятий малого и среднего бизнеса на государственном и корпоративном уровне.

На государственном уровне такими мероприятиями должны стать:

• Установление макроэкономической стабильности в государстве (стабилизация индекса потребительских цен; поддержание стабильности национальной валюты; восстановление доверия к банковской системе; оптимизация общего объема государственного внешнего долга; оптимизация уровня налоговой нагрузки и упрощение налогового администрирования и т.д.).
  
• Создание благоприятных условий для открытия бизнеса (упрощение процедуры открытия, ведения и выхода из бизнеса; внедрение государственной регистрации предприятий в электронном виде с использованием электронной цифровой подписи; и т.д.).
  
• Упорядочение и упрощение процедуры получения документов разрешительного характера.
  
• Внедрение основ международного опыта в системе технического регулирования и рыночного надзора.
  
• Решение проблемных вопросов в сфере лицензирования предпринимательской деятельности.
  
• Создание благоприятных условий в сфере привлечения финансирования для малого и среднего бизнеса.
  
• Улучшение условий экспортной деятельности предприятий МСБ.
  
• Устранение отрицательного отношения бизнеса к органам государственного управления.
  
• Внедрение превентивных мер для ограничения влияния коррупции на бизнес-деятельность субъектов МСБ.
  

Учитывая специфику изученной национальной бизнес-среды и мировой опыт, также были сформулированы основные рекомендации по повышению конкурентоспособности предприятий малого и среднего бизнеса Украины на корпоративном уровне. Эти рекомендации вполне могут лечь в основу их стратегических планов. Определяющим при исследовании данного вопроса стал факт глобальности конкуренции, поэтому рекомендации разработаны именно в контексте условий глобальной конкуренции.

Основными направлениями повышения конкурентоспособности на корпоративном уровне должны стать:

• формирование глобального мировоззрения у менеджеров компаний и у персонала,
  
• целостный взгляд на ключевые бизнес-процессы организации,
  
• адаптация стратегии фирмы соответственно условиям глобальной конкуренции,
  
• развитие персонала (а именно: убеждение работников в необходимости перемен, формирование у персонала креативного мышления, осуществление прорыва в знаниях; самоорганизация и самоадаптация работников; укрепление корпоративного духа и формирование высокого уровня организационной культуры),
  
• выполнение основных условий, должно обеспечить эффективную работу с помощью передовых информационных технологий.
  

В завершении хотелось бы отметить, что Украине и МСБ следует обратить внимание на мировую практику самоорганизации бизнеса, которая свидетельствует, что предпринимательские объединения являются одной из наиболее эффективных форм самоорганизации делового сообщества и могут с успехом представлять интересы субъектов малого и среднего предпринимательства, выступая посредниками в диалоге между бизнесом и властью. Также самоорганизованные ассоциации бизнеса должны в перспективе стать основными функционерами в области регулирования отдельных отраслей хозяйственной деятельности (стандартизация, сертификация, лицензирование и т. п.). Это, в свою очередь, должно снизить государственные расходы на такого рода мероприятия и повысить эффективность деятельности предприятий малого и среднего бизнеса, а, следовательно, и их глобальную конкурентоспособность.

Таким образом, взаимодействие и эффективная работа трех сил: государства, бизнеса и бизнес-объединений должна максимально способствовать повышению общего уровня конкурентоспособности Украины в целом, и малого и среднего бизнеса, в частности.


Фоломкіна Інна Сергіївна

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, м. Донецьк