Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
ПРОБЛЕМИ КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОГО СЕКТОРУ
Для стабільного функціонування та розвитку підприємств аграрного сектору необхідні відповідні фінансові ресурси. Проте власних коштів для забезпечення стійкого розвитку досить часто підприємству недостатньо, тому виникає необхідність залучення коштів зі сторони. Саме тому створення сприятливих умов залучення кредитних ресурсів є актуальним питанням аграрного ринку України. Перш за все, це обумовлено тим, що доступність кредитних ресурсів визначає можливість нарощування виробничих потужностей та підвищення конкурентоспроможності продукції аграрних підприємств.
Законодавство України передбачає як бюджетне, так і приватне кредитування діяльності аграрних підприємств, а також використання таких інструментів, як: компенсація відсотків за коротко- і довгостроковими кредитами фінансових установ, взаємне кредитування, заставні операції, іпотечне кредитування.
Кредитування сільськогосподарських підприємств характеризується певними особливостями, що пов’язані зі специфікою цієї галузі, а саме: сезонний характер виробництва, залежність від природно-кліматичних умов, наявність постійного ризику в отриманні прибутку.
Слід виділити такі основниі проблеми у сфері кредитування аграрного сектору: по-перше, низька кредитоспроможність сільськогосподарських підприємств, що зумовлено низькою рентабельністю та нестабільністю руху грошових коштів; по-друге, недостатність кількість об'єктів заставного майна у виробників; по-третє, кризовий стан фінансової системи України; по-четверте, неналежне управління в банківській установі та відсутність кваліфікованих спеціалістів з оцінки сільськогосподарського майна; і, по-п'яте, відсутність зовнішнього фінансування та страхування ризиків.
Ці обставини визначають активну участь держави в кредитних відносинах аграрного сектору України, а саме впровадження механізму пільгового кредитування сільськогосподарських виробників, що передбачає надання поворотних позикових коштів на пільгових умовах та відшкодування витрат, які пов’язані зі сплатою відсоткових ставок за кредитами комерційних банків. Цю практику було започатковано ще у 2000 році, коли було ухвалено постанову КМУ від 25.02.2000 р. № 398 "Про додаткові заходи щодо кредитування комплексу сільськогосподарських робіт", яка передбачала надання кредитів з компенсацією у розмірі 50% облікової ставки НБУ на день укладення кредитної угоди, але не нижче 17,5% річних. У 2008 році було виділено більше 4,2 млрд. грн. на програми підтримки сільгоспвиробників. Однак, враховуючи той аспект, що рентабельність операційної діяльності сільськогосподарських підприємств для прикладу Львівської області за 2008 рік становить лише 3,8 %, а кількість збиткових підприємств - 25,7 %, слід відзначити про низкий рівень використання виділених коштів.
Станом на 2009 рік постановами КМУ від 26.02.2009 р. № 153 та 26.02.2009 р. № 199 передбачається компенсація підприємствам агропромислового комплексу відсоткової ставки за залученими кредитами у національній валюті в розмірі 1,5 облікової ставки Національного банку, що діє на дату нарахування відсотків за користування кредитами, та в іноземній валюті - в розмірі 12 % річних, але не вище розмірів, передбачених кредитними договорами. Таким чином, держава намагається створити сприятливі умови залучення коротко-та довгострокових кредитів у поточну господарську діяльність підприємств аграрного сектору.
Окрім того, для усунення вищевказаних проблем в сфері кредитування аграрного сектору слід оптимізувати нормативно-правові відносин щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, порядку проведення прилюдних торгів з аукціонів, державний земельний кадастр, іпотека, а саме впровадження заборони відчуження землі сільськогосподарського призначення, шляхом впровадження відповідних нормативних актів.
Також, враховуючи неспроможність банківського сектору задовольнити потребу виробників в кредитних ресурсах, вважаємо за доцільне створення такої фінансово-кредитної організації, яка б виконувала функції кредитора аграрного сектору України, налагодила відносини з комерційними банками для залучення фінансових ресурсів в аграрний сектор країни, а також займалась страхування ризиків та наданням гарантій повернення кредитів. Це все сприятиме покращенню кредитного забезпечення агарарних підприємств, зниженню відсоткових ставок комерційних банків, а також обмеженню необхідності зростання бюджетного фінансування системи пільгового кредитування. Окрім того, це забезпечить доступ сільгоспвиробників до середньо- та довгострокових кредитів на прийнятних умовах, що є такими необхідними для підвищення ефективності діяльності, збільшення обсягів виробництва і покращання якості продукції.
Шимановська-Діанич Людмила Михайлівна
Полтавський університету споживчої кооперації України
м.Полтава
УПРАВЛІННЯ ТАЛАНТАМИ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В «НОВІЙ ЕКОНОМІЦІ»
Процеси і явища які відбувалися останніми десятиріччями ХХ ст. і продовжують зберігати свою тенденцію в ХХІ ст. дають можливість з абсолютною впевненістю говорити про те, що закінчується індустріальна економічна епоха, досить бурно формується нова постіндустріальна економіка, яка останнім часом отримує додаткові нові визначення. Це пов’язано з тим, що на думку одних авторів, на зміну піздньоіндустріальній економіці 80-90-х рр. прийшла економіка постіндустріального типу, яка характеризується більшою гнучкістю, диверсифікацією, здатністю чуттєво реагувати на зміни потреб населення. Інші автори віддають перевагу назві «нова економіка». Дж.Сорес назвав її «рефлексивною економікою» або «інформаційною економікою», інші автори ввели в оборот поняття «економіка знань» і «наноекономіка». Близькими до економіки знань поняттями є «інноваційна економіка», «суспільство знань», «інформаційне суспільство», «високотехнологічна цивілізація», «невагома економіка» тощо.
Але справа не в назві, а в сутності феномену, що розглядається. В основі нової економіки є інноваційний вибух в технологіях. Про це свідчить наприклад той факт, що в США з 50 супербагатіїв 31, т.т. більшість, контролює компанії у сферах фінансів, торгівлі і засобів масової інформації. Таким чином, жоден з них не пов’язаний безпосередньо з матеріальним виробництвом. Дев’ять членів цієї найбагатшої верхівки мають пряме відношення до інформатики – галузі реалізації найновіших технічних досягнень, виготовлення комп’ютерних програм для масового використання споживачами і надання інших комп’ютерних послуг. Ця сфера представлена власниками таких компаній як «Майкрософт», «Делл», «Оракл» і «Гугл», добре відомих тим, хто має справу зі світовою інформаційною павутиною.
Крім того, на думку ряду вчених, нова економіка останнього десятиріччя суттєво відрізняється не тільки від індустріальної, але і від проголошеної раніше інформаційної. По-перше «нова економіка» нова з позицій параметрів часу: її початок відносять до останньої чверті ХХ ст., що в свою чергу робить природнім і зрозумілим різноманітність її трактувань та оцінок, невідпрацьованість понять та закономірностей. По-друге, її «новизна», якщо говорити коротко, полягає у такому:
головною ознакою нової економіки є зростання і переважання в економіці сфери послуг;
виділення інформаційної революції і інформаційної економіки;
вплив і суперечлива роль глобалізації на формування взаємостосунків в умовах нової економіки;
зміна виробничої функції «нової економіки» за рахунок появи нового головного фактора – креативного інтелекту.
Все це призводить до того, що «нова економіка» вимагає нового бачення і глобальних підходів, які передбачають наявність умов, які б стимулювали створення наступного покоління знань, технологій, бізнес-моделей і систем динамічного управління. Вчені наголошують на тому, що у перспективі необхідно формувати інноваційну екосистему ХХІ ст., яка зможе успішно адаптуватися і конкурувати в глобальній економіці. Для більшості країн світу подібний амбіціозний план передбачає «перескакування» завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям через стадію індустріального суспільства. Таке перескакування буде не просто одним з можливих варіантів розвитку, а нагальною необхідністю. У перспективі інформація стане предметом всезагального споживання і доступності.
Щодо України, то на думку фахівців, одним з основних завдань яке постає перед нашою державою є поетапне її перетворення в постіндустріальну державу: на першому етапі (до 2010 року) повинно сформуватися інформаційне суспільство; на другому (до 2015 року) – перерости в суспільство знань; на третьому (до 2025 року) передбачається повністю перейти до економіки в якій головним є виробництво і споживання знань і інформації.
На жаль, наша країна ще не вписується в економіку ХХІ ст. – економіку знань, де процвітають держави, які активно розвивають виробництво середньо- і високотехнологічних товарів і послуг. Більшість з них переходять до шостого технологічного укладу, який ґрунтується на широкому використанні мікро- і наноелектроніки, генної інженерії, нетрадиційної енергетики інформаційних мереж. В цих країнах від 75 до 90% приросту ВВП забезпечується за рахунок науково-технічної сфери і інтелектуалізації виробництва товарів і послуг. Тому Україні необхідно ламати стереотипи мислення і шукати шляхи диверсифікації економічної діяльності, щоб відповідати вимогам інноваційної стратегії.
Розробники теорії «нової економіки» - Дж.Гелбрейт, Дж.Гідденс, Дж.Белом, В.Іноземцев та інші говорять про те, що нова економіка все активніше витісняє з перших позицій такі вже звичні для нас фактори виробництва, як капітал, праця і земля, висуваючи на перше місце людський фактор, і в першу чергу – інтелект.
А це у свою чергу призводить до того, що виникає необхідність як пошуку та формування нових підходів та теорій управління, нової методології, так і переосмислення вже звичних положень, а іноді навіть і цілих теорій, які б стосувалися питань підвищення конкурентоспроможності підприємств і в першу чергу за рахунок удосконалення управління їх людськими ресурсами - персоналом, тому що управління персоналом останнім часом перетворилося на цілісну і досить складну систему, а продукти праці у багатьох випадках не мають матеріального характеру, але цінність їх може бути у десятки, а то і сотні разів більшою. Саме цим зумовлюється актуальність досліджень у даному напряму.
Пошук нових підходів і нової методології пов’язаний з тим, що зміна факторів виробництва призводить до необхідності знаходження відповіді на досить слушне запитання: що ж буде головним джерелом багатства в «новій економіці»? І якщо спробувати побачити цю «першопричину», то виявляється, що це – талановито-інтелекутальна людина. Саме людина, яка володіє особливим креативним інтелектом складає основу нової економіки і її багатства. Можна навіть сказати більше. За даними ряду спеціальних досліджень які проводились поетапно в 1997 р., 2000 та 2001 р. і охоплювали понад 100 різноманітних американських компаній, а також інших спостережень новій економіці потрібен не просто інтелект, а талановитий інтелект. Тобто економіка на сьогоднішній день гостро потребує талантів.
На прикінці ХХ ст., компанією «Mckinsey» були проведені дослідження, які довели, що в новій економіці саме талант є головним фактором успіху компанії, її головною конкурентною перевагою і, що з кінця 1990-х років йде і поширюється «війна за таланти», яка на думку дослідників буде продовжуватися ще декілька десятиріч.
Традиційно вважається, що талант – це найвища ступінь обдарованості людини, її видатні здібності. Але з точки зору управління талант буде помітним тільки тоді, коли він буде ефективно розвиватися і використовуватися. Інакше кажучи, талант – найвища, унікальна ступінь реалізації особистісного потенціалу, а талановитість людини проявляється тільки в справах та її творіннях. Це в свою чергу вимагає формування нових підходів до розвитку людини зокрема і людських ресурсів організації, її персоналу в цілому, як сукупного носія таланту. Талант – досить дефіцитний і особливо ефективний вид потенціалу. Від того, як швидко це зрозуміють і перейдуть до такої орієнтації в практичній діяльності залежить сучасний успіх підприємств та організацій і країни в цілому.
Саме тому, формуючи або удосконалюючи систему управління розвитком персоналу, керівництву підприємства особливу увагу слід приділяти проблемам управління талантами, що в свою чергу потребує переходу до більш сучасних підходів у цьому питанні. На відміну від старих підходів (які зосереджували увагу на тому, що «кадри вирішують все»; управління співробітниками – справа спеціального відділу кадрів (служби з управління персоналом); директор (дирекція, керівництво) зайняті суто виробничим управлінням, його завданнями та проблемами), нові підходи ґрунтуються на тому, що таланти визначають «прорив» і «запалюють», активізують інших; всі управлінські працівники мають справу з людьми і тому повинні надихати і організовувати їх на успіх, спираючись при цьому на таланти; пошук і управління талантами – головне завдання керівництва, а таланти талановито вирішують виробничі і інші проблеми.
Отже підводячи підсумки, слід зазначити, що для розуміння і вмілого використання ролі нової конкурентної переваги – унікальної енергії праці талановитих людей – підприємствам необхідно змінювати майже все в питаннях управління його людськими ресурсами: від методології, пріоритетів, стратегій до нової системи заробітної плати і особливого управління розвитком її персоналу. А ці питання потребують ще спеціальних досліджень, методологічних і методичних напрацювань.
Шокалюк Наталія Євгенівна
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
м. Івано-Франківськ
МОДЕЛЬ ОПТИМАЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРОГРАМИ З ВІДКРИТОЮ КРЕДИТНОЮ ЛІНІЄЮ
Нехай Кл є ліміт відкритої кредитної лінії, тобто протягом визначеного терміну (протягом m розрахункових періодів) кредит може бути отриманий довільну кількість разів за умови погашення попереднього кредиту.
Для кредитної лінії задані терміни, не пізніше яких повинен бути повернутий черговий w-й отриманий кредит – m
; w=1,2,...,k.У цьому випадку чистий дисконтований дохід інвестиційної програми визначиться наступним чином:
ЧДД=
,де
– потреба в фінансуванні j-го інвестиційного проекту в k-й розрахунковий період від початку реалізації інвестиційної програми, за умови, що він буде розпочатий в s – му розрахунковому періоді;
– величина доходу в k-му розрахунковому періоді від початку реалізації інвестиційної програми, за умови, що проект започатковано в s-му розрахунковому періоді; 
– власні кошти підприємства, які виділяються для фінансування інвестиційної програми.У даному виразі крім підсумовування величин чистих дисконтованих доходів по всіх включених в інвестиційну програму інвестиційних проектах зі знаком мінус входять сумарна величина виплат відсотків за кредит, власні кошти підприємства, виділені для фінансування програми.
Замість обмеження на розмір кредиту
в даному випадку слід врахувати кілька обмежень: 
,У підсумку, приходимо до наступної економіко-математичної постановки моделі розробки оптимальної за критерієм максимуму чистого дисконтованого доходу інвестиційної програми підприємства за найбільшими обсягами фінансування: необхідно із заданої множини Р інвестиційних проектів вибрати таку підмножину Р
реалізованих інвестиційних проектів, моменти початку реалізації кожного із яких, обсяги фінансування в кожному розрахунковому періоді з урахуванням власних, позикових коштів і ліміту кредитної лінії, при якій досягався б максимум чистого дисконтованого доходу ЧДД інвестиційної програми, тобто знайти такі множини Y=(
щоб
Сформульоване завдання розробки оптимальної інвестиційної програми з відкритою кредитною лінією, яке визначається цим співвідношенням, відноситься до класу задач змішаного лінійного програмування і може бути вирішене за допомогою стандартних пакетів програм.
Юхименко Катерина Андріївна
Миколаївський державний аграрний університет, м. Миколаїв
НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Успішність функціонування будь-якої організації залежить від рівня її конкурентоспроможності. Тим самим доводиться визнати необхідність удосконалення існуючих методик оцінки і управління конкурентоспроможністю підприємства, яка заснована на тісному взаємозв`язку загальновизнаних законів економіки і менеджменту, психології і соціології, статистики і теорії ймовірностей, інших наук.
Успіх підприємства, що працює на ринку, багато в чому обумовлений його здатністю відповідати вимогам, пред’явленим діловим середовищем. Процес прийняття підприємством управлінських рішень є процесом перетворення інформації про ділове середовище в дію. Підприємство саме створює основу власного успіху або невдачі, ухвалюючи рішення щодо того, які джерела інформації і методи її обробки воно буде використовувати, а які ігнорувати.
Теоретичні основи розробки проблем конкуренції і ринкових відносин, форм і методів конкурентної боротьби були закладені в роботах А. Сміта, А. Маршалла, К. Маркса, Дж. Робінсона, Дж. К. Гэлбрайта, А. Чемберлена, К. Макконела, С. Брю, Л. Балабанова, Борисової Т.О й інших. Сьогодні вчені визначають конкурентоспроможність підприємства як узагальнюючу оцінку його конкурентних переваг у питаннях формування ресурсного потенціалу, якості задоволення споживчого попиту та досягнутої за рахунок цього ефективності функціонування господарської системи на момент чи протягом періоду оцінювання. І. Ансофф трактує поняття "конкурентного статусу фірми" як своєрідне мірило її положення на ринку та позиції в конкуренції. При цьому, як зазначає X. Фасхієв, висока конкурентоспроможність підприємства зумовлюється наявністю трьох ознак: задоволеності споживачів та їх бажання зробити повторну покупку; відсутності претензій до підприємства з боку суспільства, акціонерів та партнерів; відчуття гордості працівників підприємства за діяльність у ньому та бажання сторонніх отримати роботу саме в цьому підприємстві. Іншими словами, конкурентоспроможність підприємства - це результат "конкурентних переваг за всім спектром проблем управління компанією". Слушність такого підходу в порівнянні з попереднім полягає у тому, що він розглядає підприємство як систему, конкурентоспроможність якої залежить: від конкурентоспроможності її входу, тобто ресурсного потенціалу; від конкурентоспроможності кожної підсистеми підприємства та їх взаємодії; від конкурентоспроможності виходу, тобто товару. Таким чином, при входженні на новий ринок, прийнятті рішень щодо зміни обсягів виробництва, здійсненні інвестицій з метою модернізації обладнання або продуктових чи процесових інновацій необхідна оцінка підприємства в цілому .
Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності і забезпечення прибутковості в умовах конкурентного ринку.
Виробництво й реалізація конкурентоспроможних товарів - обов'язкова умова конкурентоспроможності підприємства. Критерій конкурентоспроможності - рівень продаж і стабільне місце на ринку. Поняття конкурентоспроможності містить у собі великий комплекс економічних характеристик, що визначають положення підприємства на галузевому ринку. Конкурентоспроможність товару відображає його здатність більш повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями; з іншого боку - цінами, установлюваними продавцями товарів.
Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в рекламі, іміджі виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва й можливості вигідного продажу. Конкурентоспроможність продукції й конкурентоспроможність підприємства-виробника співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість підприємств конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю підприємства, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби.
Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно стає більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів і послуг та її продукція користується постійним попитом. Однак у житті цей стан не є незмінним. Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.
Одним з напрямків підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є зростання обсягів реалізації його продукції (товарів, робіт чи послуг) на ринку. Однак зростання обсягів реалізації саме по собі не дасть бажаних результатів, тому що при цьому не враховуються такі важливі результативні показники, як прибуток підприємства, величина витрат на реалізацію (яка зі збільшенням обсягів реалізації далеко не завжди зменшується) тощо.
Для планування обсягів реалізації, які б дозволили не лише відшкодувати операційні витрати, але й одержати прибуток (а він є основним джерелом коштів для розширеного відтворення підприємства), доцільно застосувати систему взаємозв’язку, яка одержала назву “взаємозв’язок витрат, обсягів реалізації та прибутку ” (Cost-Volume-Profit Relationships або CVP). Вона дозволяє виявити роль окремих чинників у формуванні прибутку від реалізації продукції (послуг) та забезпечити ефективне управління цим процесом. У процесі управління обсягами діяльності за даним методом підприємство вирішує низку задач. Однією з перших є визначення обсягу реалізації послуг, при якому забезпечується беззбиткова діяльність підприємства.
Кінцевою метою підвищення конкурентоздатності підприємства є збільшення прибутку та прибутковості розширення ринку його збуту та забезпечення стійкості роботи підприємства. Покращення фінансового стану підприємства можна досягти за рахунок підвищення якості продукту, що пропонується (чим вища якість, тим вища ціна), реалізації політики ресурсозбереження, організаційно-технічного та соціального розвитку підприємства. Будь-які заходи з покращення цих сторін діяльності відображаються на зростанні прибутку підприємства і, відповідно, її конкурентоспроможності.
Отже, конкурентоспроможність підприємства можна підвищити за рахунок наступних заходів:
- підвищення частки власних коштів в структурі капіталу підприємства;
- збільшити обсяг реалізації до розрахованого рівня беззбитковості (на початкових етапах з подальшим підвищенням);
- скоротити частку позикових коштів відносно власних;
- збільшити обсяг рентабельних активів, за рахунок яких можна покрити короткострокові зобов’язання;
- після досягнення точки беззбитковості реалізації досягти планових обсягів прибутку, тим самим підвищити показники рентабельності.
- для кожного виду послуг на підприємстві доцільно визначити приблизний етап життєвого циклу з метою формування ефективної цінової та асортиментної політики, які тісно пов’язані з рівнем конкурентоспроможності і впливають на основні результативні показники підприємства.
Саме ці моменти мають бути визначальними і на них мають бути направлені зусилля стратегічного управління підприємством паралельно з підвищенням кількісних показників фінансового стану, ефективності використання ресурсного потенціалу, рентабельності як основних показників його конкурентоспроможності.
До організаційних заходів, що підвищують рівень конкурентоспроможності підприємства, відносять: забезпечення пріоритетності продукції; зміну якості виробу і його технічних параметрів з метою обліку вимог споживача та його конкретних запитів; виявлення переваг товару порівняно із замінниками; виявлення недоліків товарів-аналогів, які випускають конкуренти; вивчення заходів конкурентів з удосконалення аналогічних товарів; виявлення й використання цінових факторів підвищення конкурентоспроможності продукції; нові пріоритетні сфери використання продукції; диференціація продукції, що забезпечує відносно стійкі переваги споживачів, які віддаються певним видам взаємозамінних товарів; вплив безпосередньо на споживача, шляхом штучного обмеження надходження на ринок нових товарів, проведення реклами, надання грошового або товарного кредиту.
Губар Ольга Володимирівна
Міжрегіональна Академія управління персоналом, м.Київ