Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
вдосконалення маркетингового управління
підприємством на основі ризик-менеджменту
В сучасних умовах господарювання вітчизняних підприємств, що характеризуються невизначеністю умов функціонування та збільшенням кількості ризиків у зовнішньому та внутрішньому середовищі, ризик-менеджмент стає невід’ємною частиною маркетингового управління підприємством.
Н.В. Хохлов під ризик-менеджментом розуміє багатоступінчастий процес, що має за свою мету зменшити або компенсувати збитки для об’єкта при настанні несприятливих подій [1, с. 6]. Деякі вчені ототожнюють поняття „управління ризиком” та „ризик-менеджмент”, під якими пропонують розуміти процес прийняття і виконання управлінських рішень, що мінімізують несприятливий вплив на організацію або особу збитків, викликаних випадковими подіями [2, с. 43].
Більш доцільним є підхід В.А. Боровкової, яка розмежовує ці поняття і пропонує використовувати термін „ризик-менеджмент”, якщо мова йде про управління ризиками у широкому сенсі, яке включає весь спектр практичної діяльності з ідентифікації, оцінки і зниження ризиків, а термін „управління ризиками” використовувати у вузькому значенні, що передбачає тільки мінімізацію ризиків [3, с.171].
Впровадження ризик-менеджменту у систему маркетингового менеджменту підприємства передбачає органічну інтеграцію функцій управління ризиками до загальних управлінських функцій: планування, організація, контроль.
Планування в процесі ризик-менеджменту передбачає:
1. Вибір концепції безпеки, оскільки стратегії, оптимальні в межах однієї концепції, не достатньо придатні до використання в межах іншої концепції [4]. Розрізняють класичні концепції безпеки (концепція абсолютної безпеки, концепція прийнятного ризику) та сучасні (концепція оптимального ризику).
2. Попередній аналіз ризиків підприємства, який здійснюється з метою виявлення ризиків, що найбільш імовірно матимуть прояв у практичній діяльності підприємства та визначення можливих наслідків і можливих обсягів збитків (доподійний аналіз ризиків)
3. Визначення цілей управління ризиками з урахуванням загальних цілей підприємства та результатів попереднього аналізу ризиків.
4. Розробка стратегії і тактики управління ризиками. Стратегія ризик-менеджменту – це мистецтво управління ризиком у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і заходів його зниження [5, с. 55]. Стратегія ризик-менеджменту залежить від загальної стратегії діяльності підприємства на ринку.
Тактика ризик-менеджменту – це теорія та практика застосування конкретних методів та прийомів менеджменту для досягнення поставлених цілей у конкретних умовах. Інколи до задач тактики також відносять вибір найкращого рішення та найбільш конструктивних у даній господарській ситуації методів та прийомів управління.
5. Вибір методів управління ризиками. Тактика підприємства є основою для вибору конкретних методів управління ризиками, які можна об’єднати у дві групи: методи контролю за ризиками (до настання ризикової події – уникнення ризиків, запобігання збитків, мінімізація втрат, розділення ризику, пошук інформації) та методи відшкодування збитків (після її настання – передача ризиків, аутсорсинг, розподіл ризиків, самострахування, фінансування ризиків за рахунок інших джерел).
6. Розробка програми управління ризиками, яка повинна містити в собі інформацію щодо загальної стратегії підприємства і варіанту управління ризиком на рівні підприємства; цілей та задач управління ризиками; процедур управління ризиками та граничних значень параметрів їх вибору; принципів управління ризиками; ризиків підприємства, збитків підприємства; методів управління ризиками на рівні підприємства; принципів розробки та перегляду цієї програми; методів оцінки фінансових можливостей підприємства, економічної доцільності використання окремих методів управління, методів оцінки ефективності управління ризиками.
Організація діяльності в процесі ризик-менеджменту має на увазі три елементи:
1. Організаційне забезпечення ризик-менеджменту (введення посади ризик-менеджера або створення відділу управління ризиками). Ці фахівці повинні займатися виключно проблемами управління ризиками та координувати діяльність всіх підрозділів в області регулювання ризиків та забезпечення компенсації можливих втрат та збитків. У ведені ризик-менеджерів підприємства повинні знаходитися питання забезпечення безпеки і контролю над ризиком, а також контролю і забезпечення якості продукції, що випускається або реалізується.
2. Забезпечення реалізації програми управління ризиками шляхом проведення поточних заходів. Кожний керівник розуміє, що жодну справу неможливо повністю відрегулювати зверху. Дуже багато залежить від виконавців. Найбільшого ефекту можна досягти тільки, якщо функціонування підприємства з управління ризиками ефективно організовано, тобто виконані всі необхідні умови для ефективної роботи:
- для виконання кожної конкретної функції або рішення окремої задачі виконавці підібрані найкращим чином;
- виконавцям поставлені конкретні задачі, а їх вирішення забезпечено всім необхідним: робоче місце, обладнання, інформація, час;
- виконавцям дається свобода прийняття технічних рішень в рамках делегованих їм повноважень;
- робота виконавців узгоджена та скоординована із роботою інших працівників підприємства;
- організований і здійснюється контроль за роботою;
- підготовані резерви для надання допомоги виконавцям.
3. Вдосконалення механізму ризик-менеджменту підприємства. Механізм ризик-менеджменту являє собою систему методів, важелів, форм організації ризикових відносин, за допомогою яких здійснюється аналіз, оцінка, управління ризиками і досягається вплив на сукупність і рівень виникаючих ризиків [3, с. 71]. Вдосконалення механізму ризик-менеджменту передбачає: удосконалення використання фінансових, трудових, матеріально-технічних ресурсів; удосконалення окремих важелів і методів (необхідно вводити нові й удосконалювати діючі методи аналізу, оцінки і управління ризиками); удосконалення нормативного, правового, інформаційного і програмного забезпечення; удосконалення організаційної культури.
Контроль є важливим елементом будь-якого процесу управління. При здійсненні бізнес-процесів саме контроль дозволяє керівникам різного рівня ефективно реалізовувати принцип розподілу праці на практиці, що передбачає делегування виконавцям певних повноважень. Основою ефективного контролю є достовірна інформація.
Класична форма організації контролю передбачає три стадії.
Попередній контроль: контролюється готовність ресурсів до проведення заходів з управління ризиками у підприємстві.
Поточний контроль здійснюється в процесі реалізації обраних заходів з управління ризиками. На протязі всіх підприємницьких операцій персонал відділу управління ризиками зайнятий оцінкою фактично досягнутих результатів. Їх рутинна діяльність – це контроль за процесом практичної реалізації стратегії управління ризиками та розробка тактичних рекомендацій. Саме ця кропітка робота дозволяє здійснити своєчасне інформування керівників про існування суттєвих відхилень результатів від планованих та при необхідності надати пропозиції щодо коригування виробничого/торговельного процесу.
Підсумковий контроль здійснюється після завершення бізнес-операцій шляхом оцінки фактично досягнутих результатів. Робити це повинні вищі керівники підприємства та окремих бізнес-одиниць спільно з керівництвом відділу управління ризиками.
Таким чином, впровадження ризик-менеджменту у систему маркетингового управління підприємством дозволить своєчасно виявляти потенційні та реальні ризики, що мають або можуть мати місце у діяльності підприємства, розробляти і ефективно реалізовувати заходи з їх мінімізації, враховувати ступінь ризику при прийнятті маркетингових рішень. Це, в свою чергу, сприятиме підвищенню обґрунтованості рішень, що приймаються у підприємстві, підвищенню ефективності його діяльності на ринку і зростанню конкурентоспроможності підприємства у довгостроковій перспективі.
Література:
Хохлов Н.В. Управление риском : учеб. пособие / Н.В. Хохлов. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 239 с.
- Чернова Г. В. Управление рисками : учеб. пособие / Г.В. Чернова, А.А. Кудрявцев. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 160 с.
- Боровкова В.А. Управление рисками в торговле / В.А. Боровкова – СПб. : Питер, 2004. – 288 с.
- Резниченко В.Ю. Риск-менеджмент : учеб. пособие / В.Ю. Резниченко. – М. : Моск. гос. ун-т экономики, статистики и информатики, 2004. – 100 с.
- Балабанов И.Т. Риск-менеджмент / И.Т. Балабанов. – М. : Финансы и статистика, 1996. – 192 с.
Халилов А.Э., аспирант
РВНЗ «Крымский инженерно-педагогический университет» (г. Симферополь)
ИНВЕСТИЦИОННО-ИННОВАЦИОННЫЙ ПОТЕНЦИАЛ
Инновационные процессы во всем мире набирают обороты, от сегодняшнего исследования инновации зависит процесс формирования завтрашнего экономического положения страны, развитие новых и модернизация отстающих отраслей национального хозяйства. Мировой опыт определяет направление развития инновационных систем, которые являются актуальным и необходимым фактором, определяющим положение страны в экономическом пространстве. Национальная экономика оказывает новое направление в теории развития государства и поддержку в финансовом плане и на государственном уровне (рис.1).
Рис. 1 Образование инновационного потенциала населения
Как показано на рис. 1 выделение инновационного потенциала начинается с формирования кадров с института, которые в последствии перетекают в социальное общество и передают полученный опыт для создания и распространения инноваций для широкого применения. Дальнейшие предприятия создают так называемую среду, которая привлекает инвестиции в регион. В этот момент используется потенциал региона для формирования инновационного потенциала региона.
Образование инвестиционно-инновационного потенциала в свою очередь задевает другие виды потенциалов, которые осуществляют существенное влияние на него (рис. 2)
Рис.2 Структура инвестиционно-инновационного потенциала региона в системе национального хозяйства.
Как показано на рис. 2 формирование инвестиционно-инновационного потенциала образуется главным образом при пересечении инвестиционного потенциала с инновационным, формируется новый потенциальный образ.
В результате исследования возникает необходимость формирования системы факторов, необходимых для трансформации теории инновационного потенциала в практическую сторону. Формирование экономического анализа инвестиционно-инновационной деятельности строится на основе теоретических подходов. Теоретические материалы исследования потенциалов и взаимодействия между собой изучены на сегодня слабо. А практическое применение требует досконального формирования и классификации их взаимодействий.
Харко Володимир Юрійович
Мельничук Ірина Олексіївна
Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів
ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Енерговитрати залишаються критично значними у собівартості українських товарів. Основною причиною низької конкурентоспроможності вітчизняних товарів та суттєвим бар’єром на шляху ефективної інтеграції української економіки до світової системи господарювання є вагома частка енерговитрат в їх собівартості. Окрім того, ще однією проблемою є дуже низька ефективність використання енергоносіїв та відсутність диверсифікації джерел їхнього імпорту, а також низька ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів та відсутність їх диверсифікації на рівні окремих юридичних та фізичних споживачів.
В Україні законодавчі механізми державної політики енергозбереження були запроваджені ще в 1994 році однак на практиці майже не реалізовувалися через занижені ціни на енергоресурси, тож на сьогодні вони застаріли й не відповідають ні сучасному рівню розвитку ринкових відносин в нашій країні, ні міжнародній практиці. Варто відзначити, що у розвинутих країнах енергозбереження є інструментом впровадження ефективної економічної та екологічної політики, але в Україні досі не вирішено проблеми збалансованості та платоспроможності споживання енергоресурсів та їх імпорту, а також ліквідації критичної зовнішньої енергозалежності. Натомість конкурентоспроможність вітчизняної продукції (особливо енергомісткої) досягається тільки за рахунок значного зниження витрат на оплату праці; поступово руйнується інфраструктура паливно-енергетичного комплексу.
Отже, енергоємність продукції українських підприємств на багато вища, ніж в економічно розвинутих державах. І це є наслідком деформованої структури виробництва та енергоспоживання, використання застарілих виробничих фондів енергетики, повільного впровадження енергозберігаючих технологій та ін. А причини цієї проблеми закладені ще за часів СРСР, коли Україна була форпостом індустріалізації на основі дешевих енергоресурсів, а енергоємність її ВВП на 25% перевищувала середній рівень по СРСР. Зі середини 70-х років, коли після ізраїльсько-арабських воєн та пов’язаної з ними світової енергетичної кризи людство вперше серйозно перейнялося проблемами енергозбереження, нами не було зроблено належних висновків і не усвідомлено важливості цієї проблеми й пошуку системних способів її розв’язання.
На сьогоднішній день, яскравим показником ефективності державної енергозберігаючої політики є енергоємність валового внутрішнього продукту, яка є індикатором ефективності економіки і визначає обсяги споживання енергоресурсів для задоволення енергетичних виробничих та невиробничих потреб. В Україні цей показник у 3-5 разів вищий у порівнянні з розвинутими країнами, що об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку, стаючи ще більш небезпечним в умовах зовнішньої енергетичної залежності України.
Можна із впевненістю сказати, що аналіз тенденцій та змін у поведінці споживачів енергоресурсів (вагому частку яких становлять вітчизняні підприємства) дає можливість оперативно реагувати на зміни ринкового середовища та коригувати процес державної політики енергозберігання. Ефективним є запровадження державних стандартів на виробництво нових будівельних конструкцій та техніки. Для виведення з експлуатації застарілих енергоємних технологій та обладнання доцільно запроваджувати нові стандарти, які стимулюватимуть прискорення розвитку техніки і технологій, підвищення їх енергоефективності.
Так, у державах ЄС широко використовувалася практика закупівлі нового енергоефективного обладнання для державних установ. Поширюючи нові технології серед населення, стимулюючи суб’єкти ринку до виробництва енергозберігаючої продукції та підвищуючи конкуренцію серед таких виробників, держава водночас повинна сама подавати приклад дотримання політики енергозбереження і демонструвати суспільству цілеспрямованість і послідовність щодо її впровадження.
На зразок країн ЄС в Україні доцільно запровадити систему енергетичного менеджменту серед споживачів енергоресурсів, який має стати складовою частиною механізму планування розвитку енергетичної галузі на загальнодержавному і регіональному рівнях та орієнтуватися на потреби і споживачів, і виробників паливно-енергетичних ресурсів.
Серед основних напрямків виходу із ситуації, яка склалася, є , по-перше, запровадження системи державних закупівель енергозберігаючого обладнання; по-друге, державна підтримка розроблення і впровадження енергозберігаючої техніки і обладнання; по-третє, проведення консультацій, семінарів і навчань з питань енергозбереження; по-четверте, запровадження перформанс-контрактів та створення енергообслуговуючих компаній та впровадження практики проведення експертиз з енергозбереження; по-п’яте, залучення фахівців з енергозбереження для надання консультацій та реалізації енергозберігаючих проектів централізованого й цільового характеру. І нарешті – посилення міжнародного співробітництва та обміну кращим досвідом.
Контраверсійними виглядають дії влади в умовах фінансової кризи. Так, у 2009 р. Україна отримала найвищу ціну газу в Європі, і водночас за попередні роки найактивніше впроваджувала програму газифікації населених пунктів. З одної сторони найвища ціна на енергоресурс найкраще сприяє впровадженню енергоощадних технологій, але як тоді пояснити законтрактовані обсяги постачання газу, що передбачають не лише не зниження обсягів споживання природного газу, але і зростання такого споживання. Закладені у контракті штрафні санкції за недобір газу зводять нанівець економічний ефект від енергозбереження.
Проблемою є також невідповідність балансів енергоспоживання та енерговитрачання. Так, Україна виробляє з надлишком електроенергію, але не стимулює зміну балансу енергоспоживання на користь електроенергії.
Таким чином, в Україні виникає необхідність встановлення балансу між постачанням енергоресурсів та їх ефективним використанням, формування єдиної національної політики, що базуватиметься на засадах енергозбереження та екологічної безпеки.
Гострою постає також необхідність формування свідомості енергозбереження, коли кожен громадянин буде розуміти і застосовувати принципи енергозбереження навіть на побутовому рівні.
Чистяков Вячеслав Иванович
Национальный горный университет, г. Днепропетровск
КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬ ПРОМЫШЛЕННЫХ ТОВАРОВ
Годы становления рыночных отношений на Украине дали потребителю товара возможность не просто определять его наличие, но и возможность выбора его по множеству критериев, основными из которых являются удовлетворяющие потребителя качество, цена и функциональное назначение.
Поэтому можно сказать, что конкурентоспособность определяется совокупными свойствами товара, дающими ему преимущество перед другими аналогичными товарами, представленными на рынке другими производителями. При этом необходимо создать такие условия, чтобы потребитель был информирован о преимуществах и отличительных свойствах данного товара.
Потребитель, приобретая товары массового потребления хотел бы, чтобы во вновь приобретаемых им товарах было больше новизны в дизайне, товар был достаточно престижным, он обладал высокими потребительскими свойствами, которые соответствовали бы новым стандартам безопасности, а также было то разнообразие товаров, к которому он уже привык. Кроме того, большое значение покупатель придает дальнейшей судьбе товара при непосредственном его потреблении и/или эксплуатации, а это наличие набора новых качественных услуг послепродажного обслуживания и гарантийного ремонта.
Безусловно, в конкурентной борьбе выигрывает товар высокого качества и с низкой ценой. Ценой, удовлетворяющей потребителя, так как приобретение товара в конечном результате зависит от его покупательной способности.
С другой стороны, потребительский рынок, разнообразие товаров и их доступность в главной степени зависят от производителя. От применяемых им технологий изготовления, сырья, квалификации работников и многих других факторов, которые и определяют конкурентоспособность производимого ими товара.
Следовательно, конкурентоспособность должна быть связана не только с сегодняшними конкурентными преимуществами товара, но и существовать в течение всего его жизненного цикла.
Производитель является одним из основных лиц в конкурентной борьбе, а его производственная составяющая – одна из главных в конкурентной борьбе.
Что касается производителя промышленного или производственного товара то, в первую очередь, он должен ориентироваться в растущем многобразии востребованных на рынке товаров и предвидеть какое оборудование будет востребовано для его производства.
Поэтому планировать выпуск нового товара или его усовершенствование и модернизацию необходимо с учетом изменения как номенклатуры, так и ассортимента выпускаемой продукции. Нужно учесть и тщательно изучить условия эксплуатации изделий, а также совокупность свойств товаров, которая позволяет их успешно продать.
Перед производством товаров промышленного назначения стоят очень сложные задачи, которые можно определить следующим образом:
- для производства продукции широкого потребления – это производить продукцию (оборудование) производственного предназначения, которая отличается высокой производительностью и несет в себе все требуемые фукциональные особенности;
- принимая во внимание, что номенклатура современного рынка стремительно меняется, продукция производственного предназначения должна иметь достаточно высокую динамику к изменению первоначальных функций за счет ее модернизации;
- обеспечить высокую степень автоматизации и гибкость продукции производственного предназначения, необходимую не только для повышения производительности труда, но и повышения качества выпускаемой продукции, что в современном производстве должно иметь приоритетное значение;
- выпукаемая продукция производственного предназначения должна разрабатываться под современные технологические процессы и методы производства, а также в значительной степени базироваться на энергосберегающих технологиях.
Таким образом, при наличии гибкости и автоматизации производственного процесса, использовании современных технологий, современных методов обработки, а также использовании высокопроизводительного инструмента и качественного материала в производственной составляющей, предприятию будет обеспечен необходимый успех на рынке, а следовательно и конкурентоспособность.
Чопко Наталія Степанівна
Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів