Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Програмою діяльності Кабінету Міністрів України передбачено удосконалення організації роботи Державної санітарно-епідеміологічної служби, забезпечення проведення ефективної кадрової політики і визначення обґрунтованої потреби держави в підготовці спеціалістів відповідно до Європейських стандартів. Указ Президента України «Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 18.01.2006 року «Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами» визначає необхідність удосконалення системи епідеміологічного нагляду за поширенням інфекційних хвороб в Україні.
Організаційна структура Державної санітарно-епідеміологічної служби України, успадкована від СРСР виявилася неадекватною до нових вимог. І поряд з недосконалим управлінням персоналом належить до найбільш важливих факторів, які впливають на конкурентоспроможність служби. Тому в сучасних умовах виникла необхідність її реорганізації на основі вивчення досвіду організації санітарного та епідеміологічного нагляду в різних країнах світу, відповідності організаційної і штатної структури різних рівнів управління місії та завданням діяльності, аналізу трудового потенціалу і мотивації праці в санепідслужбі.
Одним з основних напрямків підвищення конкурентоспроможності є реформування управління, структури і функцій Державної санітарно-епідеміологічної служби. На відміну від виробничого підприємства, при неефективному менеджменті санітарно-епідеміологічна служба наносить збитки не собі, а населенню. Незважаючи на збільшення обсягу фінансування, позитивних зрушень, в санітарно-епідеміологічній службі не спостерігається, оскільки збереглася непрацююча, витратна, малоефективна організаційна структура. Велика кількість рівнів управління, наявність багаточисельних підрозділів, розгалужена мережа, призводять до витрачання коштів державного бюджету на забезпечення діяльності малоефективних установ першого рівня управління.
Проведене дослідження дало змогу виявити недоліки в організаційній структурі та можливості щодо її удосконалення. Його результати свідчать про необхідність проведення докорінних змін в організаційній структурі, спрямованих на удосконалення управління персоналом та підвищення її конкурентоспроможності. Про низьку ефективність використання наявних ресурсів та функціонування санітарно-епідеміологічної служби свідчить динаміка зміни рівнів захворюваності на інфекційні хвороби та економічних збитків від них, які за досліджуваний період збільшились майже на 79%. Відбулося зростання захворюваності населення на деякі особливо небезпечні та гострі кишкові інфекції. Показники інфекційної захворюваності в Україні за деякими нозологічними формами перевищують показники розвинутих країн Європи. За даними експертів, за роки незалежності смертність від інфекційних хвороб в Україні збільшилася більш ніж у три рази [1]. Мають місце проблеми в створенні належних санітарно-гігієнічних умов в навчально-виховних закладах, організації харчування дітей, умов праці в агропромисловому комплексі, що свідчить про недостатнє виконання місії та основних завдань санітарно-епідеміологічної служби, таких як профілактика інфекційних хвороб, запобігання шкідливому впливу на стан здоров’я і життя населення факторів середовища життєдіяльності, участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, та про низьку ефективність організаційної структури управління, неадекватність мережі служби потребам сьогодення.
Проведений системно-функціональний аналіз свідчить про відсутність у ряді випадків чіткого розподілу функцій між основними структурними підрозділами та керівниками, що призводить до дублювання окремих видів робіт або до певного їх недовиконання. Значну частину видатків на оплату праці в досліджуваному періоді становили виплати працівникам не медикам – 40%. Управління персоналом в основному здійснюється організаційними відділами та інспекторами по кадрам, які не є методичними, інформаційними, координуючими центрами з управління персоналом, структурно розрізнені з відділами заробітної плати, охорони праці та техніки безпеки, юридичним відділом та іншими підрозділами, які також мають відношення до виконання функцій управління персоналом.
Внаслідок недосконалого управління укомплектованість установ санепідслужби спеціалістами - фізичними особами становить 77%, з них 26 - особи пенсійного віку, а встановлене законодавством підвищення кваліфікації пройшли лише 79% лікарів та 68 % молодших спеціалістів з медичною освітою. В санепідзакладах 1525 посад є вакантними, а 1884 посади зайняті сумісниками. При цьому 127 лікарів, що закінчили навчання у 2007-2008 роках, не працевлаштовано [2], але до роботи в закладах СЕС залучаються іноземні громадяни, освіта яких не відповідає спрямованості медичної, що також зменшує конкурентоспроможність служби.
В процесі дослідження виявлена доцільність інтеграції спеціалізованих видів санітарно-епідеміологічної діяльності у відповідності з ієрархічною структурою служби. Питання про інтеграцію спеціалізованого виду санітарно-епідеміологічної діяльності необхідно вирішувати перш за все з урахуванням того, як справляються структурні підрозділи та низові СЕС із своїми функціями та чи можуть обласні СЕС повністю обслуговувати територію області всіма видами вузькоспеціалізованої діяльності. Інтеграція спеціалізованих видів діяльності повинна включати інтеграцію оперативної та лабораторної роботи.
Один з основних показників діяльності - проведення лабораторних досліджень щорічно зменшується. В досліджуваному періоді зменшення відбулося в понад 80% закладів санітарно-епідеміологічної служби. В деяких районах цей показник зменшився на 20-58%. Однією з причин низької конкурентоспроможності є незадовільна матеріально-технічна база закладів служби. Відсутній єдиний підхід до технічного оснащення санепідзакладів. Внаслідок високої зношеності обладнання часто виходить з ладу та знаходиться тривалий час в ремонті, що призводить до неефективного витрачання коштів державного бюджету. Конкурентоспроможність служби певною мірою залежить від термінів експлуатації передовсім активної частини основних фондів, подовження періоду функціонування спричиняє зниження сукупної продуктивності праці. При збільшенні видатків на державний санепіднагляд не забезпечується у повному обсязі виконання санітарного законодавства з метою попередження та зменшення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей і, відповідно, зниження захворюваності населення та має наслідком необхідність збільшення видатків на лікування захворювань. Підвищенню конкурентоспроможності служби повинно сприяти удосконалення управлінської практики, більш ефективний розподіл ресурсів, відповідна організаційна структура управління. Також для підвищення конкурентоспроможності служби необхідно удосконалити процеси управління персоналом, його підбору та відбору, забезпечити збереження її кадрового ядра.
Список літератури
- ссылка скрыта
- Фліссак Я.А., Шах Г.А. Бюлетень підготовлений за матеріалами Звіту про результати аудиту ефективності використання Міністерством охорони здоров'я України коштів державного бюджету на виконання завдань та функцій із забезпечення державного санітарно-епідеміологічного нагляду і дезинфекційних заходів. - Київ: Рахункова палата України, 2009.
Куторжевська Любов Іванівна
Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка,
м. Полтава
ВАЖЛИВІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ДЕРЖАВНОСТІ В УКРАЇНІ
Характерною ознакою сьогодення є влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, у сімейне середовище. Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива: батьки не лише відповідають за догляд і виховання, а й допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Конвенція ООН про права дитини, прийнята у 1989 році й ратифікована Україною у 1991 році, наголошує, що дитині для повного та емоційно комфортного розвитку найкраще зростати в сім'ї, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Економічна криза, яка охопила національне господарство, спричинила появу цілої низки проблем у вихованні підростаючого покоління, які виявляються на духовному, моральному, соціально-демографічному рівнях. Хибні цінності та ідеології затьмарюють свідомість людей, відбувається девальвація національної грошової одиниці, у населення стоїть питання, як забрати депозит та активно витратити його на придбання дорогих товарів через очікуване зростання цін та кричущу недовіру до банків. Складність завдань, що постають сьогодні перед суспільством у зв'язку із зубожінням народу, різким збільшенням захворюваності дітей, соціальним сирітством, безпритульністю, зростанням дитячої злочинності, вимагають від державних органів управління освітою, педагогічної науки нових, нестандартних підходів у розв'язанні проблем навчання, виховання, соціального захисту і матеріального забезпечення дітей. Суспільне виховання та повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є проявом турботливого ставлення суспільства до найболючішого явища сучасності — сирітства. В останні десять років, як зазначають дослідники, вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [4,4]. Як говориться у коментарі до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2008 року №26 “Для максимального розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт”, нині в країні діє 300 дитячих будинків сімейного типу, у яких виховується 1960 дітей, у 1617 прийомних сім’ях влаштовано 2561 дитина [3]. Але в Україні загалом налічується 65 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [3]. Альтернативою біологічній родині слугує інша сім'я — прийомна. В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. Усиновлення — прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, зазначено у Ст. 207 Сімейного кодексу України [6,77]. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років [6,91]. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [6,98]. Дійсно, спільно проживати може з п'ятьма дітьми окрема особа, але чи забезпечить вона знедолених дітей сімейним вихованням??? Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [6,96]. Виховання - соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості, - твердять науковці [6,89]. Суспільство ж як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу - катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу. Найважливішою галуззю нашого життя вважав виховання А.С.Макаренко. Процес виховання є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним та тривалим у часі [2,90]. Саме такий виховний процес може організувати підготовлений педагог - вихователь інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
У період оновлення всіх аспектів життєдіяльності суспільства і реалізації Національної доктрини розвитку освіти в Україні та законів "Про освіту", "Про сприяння соціального становлення та розвитку молоді в Україні" все більшого значення набуває професійна підготовка майбутнього педагога, рівень сформованості його професійних і особистісних якостей. Особливо це стосується вихователя інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, головною метою діяльності якого є створення умов для саморозвитку, самоствердження особистості дитини, підтримка і стимулювання її до активної життєдіяльності в майбутньому.
До проблем, пов'язаних із розбудовою державності України, стосується поява нового соціального замовлення на сучасного педагога, особистісно зорієнтованого, з високою педагогічною культурою, що передбачає сформовані уміння використовувати різноманітні засоби та методи впливу на учня, позбавленого батьківської опіки. Проблему підготовки сучасного вчителя, підвищення його педагогічної майстерності висвітлено в працях І.Д.Беха, Л.Д.Березівської, Н.М.Бібік, А.М.Богуш, В.І.Бондаря, А.Д.Бондаря, І.А.Зязюна, М.В.Гриньової, М.Б.Євтуха, В.Р.Ільченко, В.І.Лозової, В.Ф.Моргуна, В.А.Семіченко, Л.О.Хомич та ін.
В історичному плані проблеми виникнення, становлення та розвитку інтернатних закладів висвітлювались у наукових дослідженнях А.Д.Бондаря, Б.С.Кобзаря, А.С.Макаренка, В.М.Сороки-Росинського, В.П.Покася. Розробці організаційно-педагогічних принципів діяльності окремих типів інтернатних установ присвятили свої праці Ю.П.Азаров, В.П.Вугрич, В.М.Галузинський, Я.Б.Гнутель, М.В.Гриньова, І.Г.Жирицька, Б.С.Кобзар, Є.П.Пустовойтов, В.Г.Слюсаренко, Л.В.Канішевська. Специфічні особливості змісту й організації позаурочної виховної діяльності в школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, висвітлені у дослідженнях Б.С.Кобзаря, Є.П.Пустовойтова, В.Г.Слюсаренка, В.С.Яковенка. Різним аспектам діяльності навчально-виховного процесу в школі-інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, присвячені дослідження І.Б.Іванова, Л.В.Канішевської, Б.С.Кобзаря, Є.П.Пустовойтова, В.Г.Слюсаренка, Н.М.Огренич, Л.С.Дробот, В.В.Семенюк, Т.В.Шатохіна, В.С.Яковенка. У працях І.Д.Беха, Ю.О.Грицая, В.М.Оржеховської розглядаються суперечності соціальної дійсності, які характеризують негативні явища серед молоді, нестабільність її соціального статусу, прагнення адаптуватися до нових умов у новому соціумі. Тому доцільно виховувати, навчати і готувати до входження в соціум дітей, позбавлених родинного оточення, у різноманітних державних закладах освіти інтернатного типу - притулках, дитячих будинках та у загальноосвітніх школах-інтернатах з повним чи частковим утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги. Розглядаючи професійну діяльність вихователя школи-інтернату для дітей-сиріт, слід виділити суб’єкта цієї діяльності — спеціаліста-професіонала, котрий розуміється на соціальних і ситуативних труднощах дитини-сироти, здатного прийти їй на допомогу, досконало володіючого комплексом загальнотеоретичних і спеціальних знань, сукупністю необхідних умінь і навичок.
Вихователь у школі-інтернаті для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є центральною, головною, організуючою особою позаурочної діяльності вихованців. Вихователь співпрацює з учителями, колегами-вихователями, шефами, обслуговуючим персоналом, позашкільними установами, іншими особами, а найголовніше – співпрацює з учнями і спирається на них. Для цього вихователь формує актив класу, визначає “роль” кожного учня, організовує їхню діяльність. Організовуючи навчально-виховний процес у школі-інтернаті для дітей-сиріт, виховання потрібно будувати так, щоб учень став добровільним і зацікавленим співробітником, однодумцем вихователя в розв’язанні спільного завдання. Тому перенесення виховання в центр навчально-виховного процесу сприятиме формуванню особистості гуманної, щирої, людяної, доброзичливої і милосердної. Особистісно зорієнтований виховний процес будується на ставленні до вихованців як до особистостей, як до відповідальних і свідомих суб’єктів педагогічної діяльності [1]. У педагогіці загальновизнаним є положення про визначальну роль впливу особистості педагога на дитину. У дітей досить сильно розвинене почуття наслідування, і найперший, кого наслідує дитина в умовах школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – це вихователь, який постає у дитячих очах, як втілення всіх чеснот, як людина ерудована, досвідчена, мудра і водночас добра, як найвищий авторитет. Усе це вимагає наявності у вихователя високих особистісних якостей. Передусім це має бути патріот рідної землі, людина з високим рівнем національної свідомості, яка добре знає психологію і характер свого народу, його історію, культуру, традиції, звичаї і сучасне буття, втілює у собі кращі риси українського народу (морально-етичну чистоту, працьовитість, духовність), всебічно фізично й інтелектуально розвинена, бездоганно володіє рідною мовою.
Підготовка майбутніх педагогів до виховної роботи в школі-інтернаті для дітей-сиріт передбачає поєднання підготовки двох позицій: теоретичної та практичної. Теоретичній позиції відповідає інформаційний критерій і такі його показники: знання особливостей навчально-виховного процесу в школі-інтернаті для дітей-сиріт; усвідомлення значення співдружності вчителів та вихователів інтернатного закладу освіти в навчально-виховному процесі; знання особливостей морального, трудового, фізичного, сімейного, естетичного виховання в умовах інтернатного закладу, а також розуміння важливості позаурочної виховної роботи в школі-інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Практичній підготовці відповідають операційний критерій та критерій особистісної причетності. Операційний критерій – володіння комунікативно орієнтованими та організаційно діяльнісними вміннями.
Комунікативно орієнтовані вміння – це сукупність умінь, що характеризують професійну здатність педагога до самопрезентації, вміння керувати увагою вихованців, спонукаючи їх до співпраці (вміння керувати собою, гідно зарекомендувати себе перед вихованцями, щоб викликати установку на співробітництво; забезпечувати активне сприймання слова; вміння надавати інформаційно наповненого і педагогічно доцільного змісту кожній фразі, щоб викликати співроздуми і співпереживання вихованців, володіння виразним мовленням).
Організаційно діяльнісні вміння – це сукупність умінь, які характеризують професійну здатність педагога до реалізації своїх функцій (вміння реалізувати цілевизначальні функції: трансформувати загальні цілі і завдання інтернату у конкретні завдання кожного вихованця; знання індивідуальних особливостей дітей; вміння організувати практичну реалізацію розвивальної, виховної та освітньої діяльності вихованців; вміння організувати побут вихованців: забезпечення учнів одягом і взуттям, інвентарем, організація харчування, оздоровчі і профілактичні заходи; вміння здійснювати оцінно-аналітичну роботу щодо виховного процесу, проектувати результат і планувати систему педагогічного впливу на колектив і особу).
Критерій особистісної причетності передбачає особистісно зорієнтовану позицію педагога у розв'язанні педагогічних ситуацій, допомогу вихованцям в адаптації до нового середовища, формування системи виховуючих стосунків, що робить вихованця суб’єктом свого розвитку і самовдосконалення.
Упровадження в практику навчально-виховного процесу університету навчальних дисциплін “Теорія та історія соціального виховання”, “Соціально-педагогічна робота в загальноосвітніх закладах”, “Основи педагогічної майстерності”, “Методика виховної роботи в закладах інтернатного типу”, а також проходження навчальної психолого-педагогічної практики у загальноосвітніх закладах інтернатного типу, програма якої розкриває перед студентами специфіку професійної діяльності, допомагають усвідомити й оцінити себе в ролі майбутнього педагога, а також формують педагогічну спрямованість і потребу в постійному педагогічному самовдосконаленні. Під час опрацювання названих дисциплін на лекціях студенти одержують теоретичні знання з проблеми підготовки вихователя сирітського інтернату, на лабораторних та практичних заняттях навчаються діяти відповідно до ситуації як у навчальному закладі, так і безпосередньо в школі-інтернаті в період педагогічної практики.
Розроблені навчальні дисципліни включають теоретичний і практичний блоки і мають за мету надання майбутнім вихователям школи-інтернату необхідного мінімуму знань з теорії і практики навчально-виховної роботи в школі-інтернаті для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. У ході реалізації основних програмних установок вище названих дисциплін головним є не просто засвоєння студентами комплексу теоретичних знань, а переосмислення і відпрацювання јх на практиці в школі-інтернаті для дітей-сиріт.
Враховуючи особливості навчально-виховного процесу в школі-інтернаті, ненормативний психічний розвиток знедолених дітей [5], велику увагу приділяємо підготовці особистісного компоненту готовності педагога до роботи з дітьми-сиротами. Студенти знайомляться з такими проблемами: сирітство як соціальне явище та його вплив на формування особистості; компоненти готовності вихователя до роботи з дітьми-сиротами; службові обов’язки вчителя і вихователя школи-інтернату для дітей-сиріт; ненормативний психічний розвиток вихованців школи-інтернату для дітей-сиріт; особливості навчально-виховного процесу в навчальному закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; вихователь школи-інтернату для дітей-сиріт – центральна особа позаурочної діяльності вихованців навчального закладу; ситуація успіху у навчально-виховній роботі педагогів школи-інтернату для дітей-сиріт; творча співдружність учителів та вихователів школи-інтернату у навчально-виховному процесі; збереження і зміцнення здоров’я дітей; подолання і попередження шкідливих звичок вихованців; естетичне та сімейне виховання в умовах школи-інтернату для дітей-сиріт; трудове виховання; підготовка дітей-сиріт до життя і праці; особливості морального виховання; формування в учнів національної свідомості, патріотизму.
Таким чином, упровадження дисциплін “Теорія та історія соціального виховання”, “Соціально-педагогічна робота в загальноосвітніх закладах”, “Основи педагогічној майстерності”, “Методика виховної роботи в закладах інтернатного типу”, а також проходження навчальної психолого-педагогічної практики у загальноосвітніх закладах інтернатного типу у практику навчально-виховного процесу університету поліпшують професійну підготовку майбутнього педагога-вихователя до роботи з дітьми-сиротами в інтернатних закладах освіти.
Література
1.Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: шляхи реалізаціј // Рідна школа. – 2000. – №1. – С. 10-13.
2.Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. К., 2001. 576с.
3.Коментар до постанови Кабінету Міністрів Украјни від 30 січня 2008 року №26 “Для максимального розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт”.
4. Комарова Н.М., Пєша І.В. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сіьей та дитячих будинків сімейного типу. ? К.,2006. 120с.
5. .Мясоед П.А. Ненормативное психическое развитие в практике психологической службы школы // Практическая психология в школе. – СПб, 1996.
6.Сімейний кодекс Украјни. Харків.: ТОВ”Одіссей”, 2008. 112с.
Дєєва Наталія Едуардівна
Донецький національний технічний університет, м. Донецьк