Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
застосування збалансованої системи показників для пошуку шляхів підвищення конкурентоздатності підприємств
Постановка проблеми. Аналіз динаміки тільки фінансових показників в умовах конкуренції не дозволяє підприємству приділятиме належної уваги іншим сторонам діяльності, таким як інновації, клієнтська політика, кваліфікація персоналу та може привести до значних збитків, падінню інтересів споживачів і зрештою до краху підприємства. Це викликає необхідність пошуку універсальних та збалансованих між собою інструментів, адаптованих до розкриття стратегічно важливих аспектів розвитку підприємств.
Аналіз публікацій. Найбільш поширеними та цікавими в даному питанні є праці американських, російських і українських вчених: Каплана Р. та Нортона Д., Пана Л., Нілі Е., Пешко Н.В. та інших [1 - 4]. Вони вважають, що надмірна увага до короткострокових фінансових результатів може призвести до недостатнього інвестування у створення довгострокових цінностей, особливо у нематеріальні активи, які сприяють зростанню конкурентоспроможності. Одним із напрямів пошуку резервів її забезпечення, пропонується впровадження збалансованої системи показників, яка вміщує в себе індикатори стратегічного управління, що характеризують всі аспекти діяльності підприємства − фінансові, виробничі, маркетингові, кадрові та ін..
Формування цілей статті. Виходячи з цього, ставиться мета –визначити переваги для використання збалансованої системи показників в стратегічному управлінні підприємства щодо підвищення його конкурентоздатності.
Виклад основного матеріалу дослідження. Застосування фінансових систем и показників приводить до:
а) зневаги нематеріальним можливостям підприємства і обмеженості планування. Оскільки частка нематеріальних вкладень в порівнянні з матеріальними безперервно росте, фінансово орієнтовані показники вже не враховують всі зміни. Через орієнтування на фінансові показники діяльності, бажання отримувати прибуток у короткострокової перспективі йде відмова от довгострокових перспектив, таких як проведення модернізації устаткування, навчання співробітників, вкладень в наукові дослідження і таке інше.
б) неоднозначного трактування фінансового успіху всього підприємства або окремої області діяльності. Зміни на підприємстві і поза ним відбиваються у фінансової звітності з затримкою, що не дозволяє кількісно їх інтерпретувати.
в) врахування подій минулого. Але існують показники такі як задоволення робітників, клієнтів, конкурентоздатність і такі інше, які актуально визначити зараз, чи у майбутньому.
Всі ці недоліки показують, що всі показники повинні розглядатися у взаємозв’язку, а у процесі розробки стратегії підприємств вони мають бути взаємно – доповнюючими.
Для збільшення інформативної можливості результатів господарської діяльності підприємств рекомендується розглядати показники фінансового і нефінансового характеру у комплексу. Результати досліджень американських вчених привели до формування концепції сбалансированой системи показників, що розкладається з чотирьох позицій [3]: фінансової, організації внутрішнього процесу, навчання та розвитку, відносин з клієнтами. І будується на декількох базових концепціях:
1) у необхідності розробки системи показників вимірювання, у тому числі і важливих нематеріальних цілей, таких як задоволеність клієнтів, робітників, інноваційна активність;
2) формування обмеженої кількості. Неможливо ефективно управляти об'єктом орієнтуючись на сотні показників;
3) ув’язка цілей і показників. Підприємство зазнає фіаско, намагаючись досягти суперечливих невзаємоузв'язаних цілей;
4) необхідність донесення цілей і стратегій до всіх підрозділів і робітників, що створює розуміння того, як його повсякденна діяльність впливає на досягнення мети підприємства;
5) система оцінюючих показників повинна містити як результуючі (прибуток), так і « випереджаючі» (кількість рекламацій або звернень клієнтів) показники. Це дозволить отримати інформацію про несприятливі тенденції і вчасно приймати відповідні заходи.
Виходячи з вище зазначеного, застосування збалансованої системи показників може привести до переваг у підвищенні конкурентоздатності підприємства завдяки чотирьом основнім аспектам діяльності (споживчому, господарському, інноваційному і фінансовому) підприємств. Це дозволяє управляти підприємством на всіх його ієрархічних рівнях (рис.1). Збалансована система показників орієнтує підприємство на перспективу і приводить тактичні плани у відповідність із стратегічними; робить можливим широку орієнтацію на навчання та комунікацію по всіх рівнях управління підприємством; підтримає підсистеми управління підприємством, такі як бюджетування, управління персоналом, маркетинг і таке інше; перевертає увагу корпоративної культури на підприємстві.
Рис. 1. Переваги впровадження збалансованої системи показників щодо управління конкурентоздатністю підприємства
Висновки. Узагальнюючи викладений матеріал, можна зробити висновок, що при використання збалансованої системи показників дає підприємству абсолютно новий інструмент бачення стратегії розвитку у вигляді показників, які критично оцінюють не тільки поточні, але й майбутні перспективи. Підприємство, завдяки взаємозв’язаних показників, отримує відповіді стосовно виконання дій на шляху до стратегії розвитку на будь-яких рівнях управління.
Література
- Пан Л. Збалансована система показників як інструмент ефективного управління стратегією // Наукові записки. - 2003. – Т.21. –
- Коробков А. The Balanced Scorecard – новые возможности для эффективного управления. // http//www.labribm.ru
- Сбалансированная система показателей как средство управления предприятием. // http//www.iteam.ru
- Каплан Р., Нортон Д. Стратегические карты // http//www.iteam.ru
Прийдун Любов Мирославівна
Тернопільський національний економічний університет, м. Тернопіль
ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В УМОВАХ КРИЗИ
Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів. Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики.
Тому вартість проведення ефективної кредитної політики та організації кредитної роботи в банку, включаючи досвідчену команду кредитного аналізу та контролю, безперечно, значно нижча за витрати по управлінню проблемними кредитами та збитки, яких можна було уникнути.
Проблема виплат кредитів в умовах економічної кризи, природно, є однією з найбільш актуальних: втрачаються робочі місця, знижується попит, і, як наслідок, фізичні особи і підприємства не в змозі виплачувати згідно своїх зобов'язань. Особливо, з урахуванням девальвації гривні, оскільки підвищується ризик неповернень доларових кредитів, адже здебільшого українці отримують зарплати у гривні, при цьому більша половина кредитів населенню видана в доларах (в деяких банках заборгованість по валютних кредитах вже перетнула позначку 30% (при критичному рівні заборгованості для банку 15%).
На нашу думку найдієвішим методом збереження конструктивних відносин між банками та позичальниками є реструктуризація боргу. В цілому, реструктуризація кредитів (у будь-якому вигляді - кредитні канікули, пролонгація, конверсія) потрібна банкам, тому що на базі цього вони здобувають можливість покращити свої активи (хоча й втрачають вигоду). Та й самому позичальникові однаково потрібно враховувати, що сама процедура може виявитись дорогою для нього.
Отже основними методами управління проблемними кредитами в умовах кризи можуть бути:
Збільшення терміну кредиту та кредитні канікули. Позичальники можуть вимагати пролонгування кредиту, що надасть можливість надалі повертати кредит, але меншими сумами, аніж це зазначено в договорі. Щоб спростити позичальникові виплату кредиту, банк може, наприклад, змінити графік погашення або ввести кредитні канікули. Метод має на меті знизити короткочасне боргове навантаження на клієнта, тоді як фактичний прибуток, який одержить банк від клієнта, буде вищим, ніж передбачалося при укладанні кредитного договору. Що стосується довгостроковості цих заходів, то, наприклад, термін кредитних канікул частіше за все не перевищує шести місяців, а збільшення терміну кредиту часто складає від одного до двох років. При цьому існує один нюанс: дія кредитного договору повинна закінчитись раніше настання пенсійного віку позичальника.
Сплата лише відсотків по кредиту, а не суми кредиту, це є досить зручним інструментом як для банків, так і для клієнтів. Проте і тут слід бути обережними. На думку окремих експертів, у результаті використання такого механізму позичальнику доведеться переплатити кредит. В період кризи банки, наприклад, дозволятимуть їм платити тільки відсотки по кредиту впродовж певного періоду, а тіло позики (плюс знову-таки відсотки) — після закінчення канікул. Підсумок — істотна переплата за отриманий кредит. Особливо це стосується довгострокових позик. Переведення кредиту чи його частини в гривневий еквівалент. Хто більше хоче перейти на гривню: банк чи позичальник? У випадку переходу клієнти отримують захист від коливань валютних курсів і помітно підвищену відсоткову ставку. Між тим національна валюта швидко знецінюється, а з нею падає вартість кредитних коштів. У свою чергу банки втрачають одне з джерел регулярних надходжень готівкової валюти, але в цілому ряді випадків отримують збільшену ймовірність погашення кредитів. Однак при таких трансформаціях невідомо, на який термін буде здійснене переведення та під яку ставку. Головною проблемою для банків може стати перекошення балансу. Адже якщо частина валютних активів (кредитів) буде переведена в гривню, у фінустанови утвориться певний дисбаланс між активами та пасивами. У цьому випадку існує тільки один вихід: трансформацію частини валютних депозитів у національну валюту. Альтернативою переведення кредитів у гривню може стати надання можливості позичальникам погашати в національній валюті хоча б відсотки. Втім, це мало що вирішує: частина відсотків у загальній сумі щомісячного платежу не така велика, і в клієнта все одно залишиться необхідність купівлі валюти. Та й переведення кредиту з долара на гривню може бути невигідне позичальнику – на гривневі кредити діють більш високі ставки. Фіксація та зниження процентної ставки. У грудні 2008 р. парламент прийняв закон, яким заборонив банкам в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку по кредитах або зменшувати її розмір по депозитах, що дозволить захистити клієнтів банків від необґрунтованого підвищення кредитних ставок. Майже у всіх укладених кредитних договорах банку дається право змінювати умови договору в односторонньому порядку. Також можливий варіант зниження процентних ставок по кредитах для зниження боргового навантаження. Такий метод буде ефективним, коли шляхом зниження ставки збільшуватиметься можливість виплата кінцевої суми. Банк-кредитор може запропонувати позичальникові, наприклад, щокварталу переглядати відсоткову ставку — залежно від поточних фінансових показників компанії. У цьому випадку позичальник має регулярно надавати банку звітність, щоб фінустанова могла оцінити платоспроможність боржника й змінити умови кредитування. Якщо банк погоджується тимчасово знизити відсоткову ставку за кредитом, у майбутньому позичальникові доведеться платити за позикою значно більше, ніж до реструктуризації, — щоб відшкодувати недоотриманий банком прибуток.
Обмін боргових зобов’язань на акції. Даний метод розповсюджений, якщо здійснюються корпоративні дефолти. Боргові зобов’язання обмінюються в тому випадку, якщо кредитори згідні врахувати фактор ризику через списання боргів в обмін на акції компанії. Кредитори зазвичай стають власниками більшої частини або всіх акцій компанії. Банки, як правило, не зацікавленні мати довгострокові акції в не фінансових підприємствах, але в них може бути відсутня альтернатива. Банки також можуть звертатись до колекторських агентств для повернення боргу, що дозволить зекономити час і не відволікати спеціалістів від прямих обов’язків. Та на нашу думку головним недоліком колекторських агентств дороговизна їх послуг, зокрема 30-50% складає їхня комісійна винагорода. Якщо ж говорити про результати, то в більшості випадків колекторським агентствам вдається повернути 50-80% від суми боргу.
Також виходом із ситуації, що склалася, може стати спрощення процедури стягування заборгованості за рахунок заставного майна. Саме законодавчих змін у взаєминах кредитор-позичальник банки та колекторські агентства очікують більше за все. Зокрема, не так давно були створені декілька робочих груп із представників Асоціації українських банків, МВС, Міністерства юстиції та Прикордонної служби. Їхньою метою стане розробка нових процедур досудового стягнення застав і заборона на виїзд за кордон особам, які не погашають банківські кредити. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні.
Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру банкрутства компанії-боржника.
Банкрутство - це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення процесу банкрутства свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку. Банкрутство - досить дорогий метод управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні, але, на жаль за сучасних умов досягнути цього не вдається.
На основі вищевикладеного можна зробити певні рекомендації, які можуть допомогти банківським установам при збільшенні проблемних кредитів:
- Доцільно створити окремий підрозділ, який би працював як з проблемними кредитами, так і з проблемними активами загалом.
- Автоматизувати організацію процесу, що дозволить забезпечити строге виконання всієї послідовності необхідних дій відповідно до затвердженого графіку, знизити вимоги до кваліфікації персоналу, зменшити кількість помилок і підвищити оперативність процесу загалом. Все це знизить ціну комплексу заходів щодо повернення проблемних кредитів і підвищить їх ефективність.
- Постійно збирати, обробляти і аналізувати інформацію про платника, що сприятиме покращення якості банківського кредитного портфелю і запобіганню дефолта.
4.Своєчасно і адекватно реагувати на виникнення проблемного кредиту ( в тому числі і шляхом його реструктуризації).
Рассулова Надія Василівна, к.е.н., професор
Корнєєва Тетяна Іванівна, аспірант
Донецький національний університет
економіки і торгівлі імені
Михайла Туган-Барановського м. Донецьк
ЕВОЛЮЦІЯ ВИТРАТ НА ВУГІЛЬНИХ ШАХТАХ УКРАЇНИ
Вугільні шахти мають велике значення та грають значну роль для України. В сучасності підприємства вугільної промисловості знаходяться у критичному стані. Більшість вугільних шахт, які працювали та давали тепло країні, зараз можна побачити в жахливому становищі, а саме в процесі ліквідації або вже переданими Укргідрозахисту. Інша частина підприємств вугільної промисловості
працюють, але конкурентоспроможність вітчизняних вугільних шахт мінімальна.
Головною причиною нерентабельної праці вугільних шахт є нераціональне управління витратами (якщо взяти до уваги, що технічні та правові аспекти будуть відповідати нормам). Для раціонального управління витратами на підприємствах вугільної промисловості велике значення буде мати база знань щодо генезису витрат на вугільних шахтах України.
Близько триста років тому назад були знайдені пласти вугілля в Донецькому краї. Хто і як відкрив «сонячне каміння»? На це питання не має єдиної та остаточної відповіді, а значить не можна конкретно і точно відповісти, коли почав свій розвиток облік витрат на вугільних шахтах України. Це дискусійне питання знайшло відображення на сторінках наукових видань такими науковцями, як Костиря І.С., Соколов Я.В., Бутинець Ф.Ф., С.П. Булкін, Пушкар М.С., Остап’юк М.Я. та інші.
При вивченні літературних джерел з історії бухгалтерського обліку необхідно відмітити, що при розгляданні бухгалтерського обліку витрат на крупних промислових підприємствах мало приділяється уваги вугледобувній промисловості. Більше уваги приділяється сільському господарству, чорній металургії, будівництву, тощо. Вугледобувна промисловість також має цікаву, корисну та глибоку історію.
У зв’язку з цим метою наукового дослідження є відображення інформації про облік витрат на вугільних шахтах України з моменту їх виникнення до сучасності.
Для досягнення мети слід вирішити наступні задачі:
- розглянути еволюцію вугільної промисловості України;
- вивчити генезис обліку витрат на вугільних шахтах України з моменту їх виникнення;
- провести паралель між еволюцією вугільних шахт України та розвитком обліку витрат.
Вугілля є важливим енергетичним паливом для держави. В літературних джерелах вугілля називали по різному. Наприклад: «сонячне каміння», «хліб», «чорне золото», «огняне каміння», «вугільне каміння», «живий вогонь», «горюче каміння», «вогонь глибинний», «підземне сонце», «гірське полум’я» та багато інших виразів стосовно вугілля.
Про користь «вугільного каміння» світ знав ще у давнині. В четвертому віці до нашої ери Аристотель написав книгу під назвою «Метеорология», в якій писав про вугілля, а його ученик Теофаст доповнив свого вчителя і написав книгу «История камня» [1, с. 263]. Про зниження витрат на добування вугілля замислювались ще у давнину.
Вугілля добували спочатку для сім’ї, а з часом і для держави. В Україні приблизно в середині ХVІІІ століття були знайдені залежи вугільних пластів. Лондонське управління фінансувало розвідку та добування вугілля і можна тільки припускати, що облік витрат на той час мав закордонний вплив. Система обліку витрат та калькулювання собівартості готової вугільної продукції довгий час не оцінювалося бухгалтерами у повному ступені. В Україні в ті часи використовували працю Л. Пачолі «Трактат про рахунки та записи» [2, с. 137].
Спробуємо відновити інформацію про облік витрат на вугільних шахтах від моменту їх виникнення до сучасності зв’язав її паралельно з розвитком вугільної промисловості (рис.1).
У стародавні часи витрати зіставляли з доходами і таким чином визначали результати господарської діяльності. З часом масштаби виробництва збільшувалися, розвивалися галузі народного господарства. Отже до 1950 року поступово здійснювалося формування виробничого обліку витрат, але у період з 1950 року і до сучасності розвивався і розвивається саме управлінський облік. Тільки в часи існування СРСР термін «управлінський облік» не вживався.
30 – 40 роки ХІХ століття характеризуються удосконаленням обладнання, в 70 роки ХІХ століття розвивається будівництво залізниці. Все це позитивно впливає на розвиток вугільної промисловості.
В післявоєнний період обсяг видобутку вугілля значно збільшується, вугільна промисловість починає розвиватися більш високими темпами. Держава була зацікавлена в упровадженні науково-технічного прогресу в галузь вугільної промисловості. Командно-адміністративна система СРСР приділяла контролю за витратами на підприємствах вугільної промисловості як можна більше уваги. Діяли єдині для всіх Основні положення по калькулюванню собівартості в народному господарстві, а також розроблені на їх основі Типові положення по калькулюванню собівартості в галузях народного господарства. Для підгалузей промисловості порядок калькулювання регламентувався наказами міністерств і всесоюзних промислових об’єднань. Ці установки заслуговують уваги і у ХХІ столітті.
Отже, завдяки знанням генезису обліку витрат на вугільних шахтах України, можна сказати, що після того, як Україна у 1991 році стала незалежною державою, нормативно-правова база для обліку витрат, що використовувалася при СРСР застаріла. Після чого були розроблені нові рекомендації, що регулюють облік витрат на підприємствах вугільної промисловості, але контролю за витратами на вугільних шахтах вже не приділяється така увага, як це було у часи СРСР. Чому? Головна причина заключається в тому, що нормативно – правова база була прийнята в швидких темпах з відсутністю заздолегідь розробленої концепції. Наприклад: пройшло майже десять років з моменту, коли затвердили Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку 16 «Витрати», а дискусії на сторінках наукових видань невтихають, і зміни вносяться щорічно. Тільки робота облікового апарату з кожним роком ускладнюється, а не навпаки.
Вивчення еволюції бухгалтерського обліку витрат на вугільних шахтах України необхідно для того, щоб в майбутньому не повторювати помилки, які вже були допущені в минулому. Вчені ХХІ століття звертаються до стародавніх джерел і тільки тоді приймають конкретні рішення.
На сьогоднішній день в Україні управлінський облік витрат на вугільних шахтах не набув того ступеню розвитку (саме в практичному значенні), який є необхідним для усталеної роботи підприємств вугільної промисловості.
Література
1. Костыря И.С. Думы о Донбассе: в двух частях. – Донецк: издательство «УкрНТЭК», 2002. – 488с. ISBN 966-7904-48-2
2. Остап’юк М.Я., Лучко М.Р., Даньків Й.Я. Історія бухгалтерського обліку: Навч.посіб. – К.: Знання, 2005. – 276с. - (Вища освіта ХХІ століття). ISBN 966-8148-85-1
Складається система виробничих витрат. Доходи та витрати обліковуються окремо. Ведеться книга витрат.
