Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материала

Документы

Содержание Теоретичні засади розробки стратегії конкурентоспроможності аграрних підприємств на зовнішньому ринку Аналіз конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах ринкової економіки Інтерпретація поняття «адаптивність» у ключових концепціях з управління підприємством в мінливих умовах середовища Міждержавна взаємодія у податковій сфері

Подобный материал:

• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ


Розробка стратегії конкурентоспроможності для аграрних підприємств може відбуватися на двох етапах:

1) на рівні підприємства в цілому;

2) на рівні кожної окремої стратегічної бізнес-одиниці (господарського підрозділу підприємства).

На першому етапі процес розробки містить кілька етапів: визначення місії підприємства (основної мети); SWОТ-аналіз; портфельний аналіз, мета якого - планування бізнес-портфеля. На рівні стратегічних бізнес одиниць процес розробки починається із визначенням місії для конкретного господарського підрозділу, формулювання цілей і стратегій їх розвитку.

Загалом, розробляючи стратегію, фірми прагнуть знайти й втілити спосіб вигідно й довгочасно конкурувати у своїй галузі. Проте, універсальної конкурентної стратегії не існує. Тільки стратегія, погоджена з умовами конкретної галузі, навичками й капіталом, якими володіє конкретне підприємство, може принести успіх. Вибір стратегії конкурентоспроможності визначають два головних мо­менти. Перший — структура галузі, у якій діє фірма. Суть кон­куренції в різних галузях сильно відрізняється, і ймовірність довгострокового одержання прибутку в різних галузях неод­накова. Другий головний момент — це позиція, яку фірма зай­має в межах галузі. Деякі позиції більше вигідні, ніж інші, по­за залежністю від середньої прибутковості галузі.

На нашу думку, кожний із цих моментів сам по собі недостатній для вибо­ру стратегії. Основою стратегічної орієнтації підприємства є базова виробнича стратегія, яка визначає його поведінку на ринку, досягнення ним переваг у конкурентній боротьбі. Вибір конкурентної стратегії підприємства відповідно до ринкової ситуації пов'язаний з оцінюванням її переваг і ризиків, аналізом її відповідності ситуації на ринку, а також рівня організації виробництва на підприємстві та управління ним. При виборі базової виробничої стратегії фірми з того, наскільки вона спроможна стимулювати адаптацію можливостей підприємства до конкретних ринкових умов. У цьому полягає суть базової стратегії як загальноеконо­мічної основи забезпечення практичних дій підприємства і формування загальної стратегії конкурентоспроможності.

Свої особливості, на нашу думку, має визначення поняття та класифікації конкурентних стратегій на зовнішньому ринку. Міжнаціональні ринки – це перш за все сукупність значно більшої кількості конкурентів, ніж на внутрішньому ринку, складніші умови проведення торгівельних операцій, „незнайомі правла гри”, сукупність національних особливостей споживачів та конкурентів та наявність значної кількості перепон з боку урядів, як батьківської, так і приймаючої країн (квоти, тарифні обмеження, ліцензування, субсидіювання і т. ін.).

Вироблення стратегії конкурентоспроможності фірми на зовнішньому ринку - це процес сканування світового ринку, визначення глобальної та локальної цілей зовніш­ньоекономічної діяльності, вибір оптимальних сегментів.


Оболенцева Лариса Володимирівна

Харківська національна академія міського господарства м. Харків


АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ


Наслідком реформування економіки України став перехід підприємств від функціонування в стабільному зовнішньому середовищі до діяльності в умовах мінливого оточення та постійної нестабільності та невизначеності. Це змушує підприємства адаптуватися до постійних та важкопередбачуваних зовнішніх змін. Особливо злободенним це завдання робить той факт, що вітчизняні підприємства не звикли діяти в таких умовах, а тому не мають відповідного досвіду щодо гнучкого реагування на зміни та виживання в конкурентному середовищі. Ще більш гнітючою здається ситуація в контексті відкритості економіки, оскільки не маючи необхідного досвіду конкурентної боротьби на внутрішньому ринку, говорити про можливість конкурувати з іноземними підприємствами, для яких висококонкурентне ринкове середовище є нормою, - на сьогодні, майже неприйнятно.

Оскільки будь-яке підприємство підвладне впливу та прояву як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, тому макросередовище може сприяти появі нових конкурентних переваг чи навпаки – усуненню вже існуючих. В зв’язку з цим і виникає нагальна, життєво необхідна потреба у здатності підприємства адаптуватися до умов середовища з метою усунення чи мінімізації його негативних проявів чи максимально можливого використання сприятливого збігу обставин. Саме від гнучкості та швидкості менеджменту підприємства, власне, і буде залежати наявність чи відсутність конкурентних переваг та рівень конкурентоспроможності підприємства взагалі, а, іноді і можливість вижити в умовах кризи та невизначеності.

За умови ускладнення зовнішнього середовища, зміни кон’юнктури ринку, появи нових цілей діяльності виникає гостра необхідність у застосуванні інструментарію та майстерності стратегічного управління конкурентоспроможністю підприємства.

Макрооточення вітчизняних підприємств характеризується чималою кількістю проблем, які потребують невідкладного вирішення, оскільки їх наявність унеможливлює формування конкурентного середовища.

Варто виділити такі проблемні місця задля їх подальшого усунення.

По-перше, не встановлено чітких та однозначних механізмів діяльності для суб’єктів господарювання, що обумовлено непослідовністю, нестабільністю та фрагментарністю проведення реформ, а також нестабільністю через недосконалість та неоднозначність законодавства.

По-друге, інерція та безініціативність керівників підприємств, що гальмує ефективний соціально-економічний розвиток. Особливо болючим це питання є для державних підприємств та структур.

По-третє, нерівність конкурентних умов діяльності суб’єктів господарювання, яка спричинена недосконалістю фінансово-банківської системи, фіскальної політики держави, особливо податкової системи, нерозвиненістю фондового ринку та інші.

Названі причини гальмують гармонійний розвиток економічних відносин і спричиняють порушення рівноваги та розбалансованість функціонування підприємств. Тобто, спостерігається ситуація, коли практично відсутні умови для існування реального конкурентного середовища.

По-четверте, низький рівень підготовки чи, навіть, непідготовленість вітчизняних фахівців у галузі стратегічного менеджменту та управління конкурентоспроможністю перешкоджає впровадженню стратегічного управління конкурентоспроможністю українських підприємств.

Практичну діяльності суб’єктів господарювання необхідно забезпечити методологічною базою та відповідним інструментарієм стратегічного управління та управління конкурентоспроможністю для чого мають бути теоретично підготовлені хоча б керівники вищої ланки, не зважаючи на затратомісткість та тривалість даного процесу.

У практичній діяльності більшості підприємств відсутнє стратегічне мислення та стратегія взагалі як основа успішного ведення бізнесу, не зважаючи на те, що стратегічне управління конкурентоспроможністю підприємства є найбільш дієвим засобом виживання в кризових умовах. Тобто, існує потреба у висококваліфікованих фахівцях, які досконало та майстерно володіють теоретичними та практичними засадами стратегічного управління та конкурентного аналізу.

Погіршення становища та конкурентного статусу підприємств обумовлене не лише відсутністю стратегічної поведінки більшості суб’єктів ринку, але і застарілою та негнучкою системою мислення управлінців, відсутністю досвіду формування конкурентноздатного підприємства та управління його конкурентоспроможністю, у тому числі стратегічним управлінням конкурентоспроможністю підприємства, низькою компетентністю, нерозумінням та небажанням застосовувати нетрадиційні для українського бізнесового середовища інструменти, методи та методики.

Окрім того, значна частина менеджерів вищої ланки у процесі своєї управлінської діяльності переслідує, в основному, забезпечення конкурентоспроможності підприємства лише на оперативному рівні, нехтуючи тактичним та стратегічним рівнями, тобто управлінці зосереджені на високому прибутку підприємства за рік і не забезпечують механізму формування конкурентоспроможного підприємства, здатного адаптуватися до мінливого зовнішнього середовища та виживати за складних умов.

Наслідками нехтування управління конкурентоспроможністю підприємства та відсутністю стратегічного менеджменту є те, що підприємства планують свою діяльність вважаючи макросередовище сталим, але, як відомо, фактори як макро-, так і мікросередовища є динамічними. Більше того, при відсутності стратегічного мислення, передбачення майбутніх дій підприємства відбувається лише з урахуванням факторів мікросередовища підприємства, що робить підприємство вкрай вразливим, зважаючи на мінливість зовнішнього оточення суб’єктів господарювання.

Управлінцям необхідно, по-перше, переосмислити механізм та процедуру передбачення подій, тому необхідно відмовитися від застарілої та неефективної схеми планування минуле – теперішнє – майбутнє, оскільки за умови стратегічного управління все відбувається діаметрально протилежно – що необхідно зробити зараз, щоб досягти необхідних чи бажаних результатів у майбутньому. По-друге, не нехтувати детальним і постійним дослідженням за факторами мікро- та макросередовища, тобто необхідно систематизовано проводити моніторинг за змінами як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі підприємства.


УДК [005.21:005.525](477)

Отенко Василь Іванович, Колодіна Ольга Михайлівна

Харківський національний економічний університет, Харків


ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТТЯ «АДАПТИВНІСТЬ» У КЛЮЧОВИХ КОНЦЕПЦІЯХ З УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В МІНЛИВИХ УМОВАХ СЕРЕДОВИЩА


Ріст кількості збанкрутілих промислових підприємств України, як наслідок неефективного менеджменту, змусив керівників та вчених вдатися до пошуку оптимальних шляхів взаємодії із загрозами оточуючого середовища. Пожвавлення глобалізаційних світових процесів, учасником яких є наша країна, призвело до збільшення кількості прихованих джерел загроз для функціонування та розвитку вітчизняних підприємств. Саме тому сучасна економічна теорія управління підприємством як ніколи раніше потребує інтегрованості у підходах, зокрема інформованості щодо зарубіжного досвіду ефективного управління підприємством у мінливих умовах господарювання.

Актуалізація досліджень науковців у сфері гнучкого та адаптивного управління підприємством призвела до певної плутанини у категорійному ряді зазначених концепцій, зокрема, полемічності змістових характеристик понять адаптивність, гнучкість, маневреність, узгодженість тощо, а також до питання взаємозв’язку між ними.

Метою дослідження є аналіз інтерпретації поняття «адаптивність» згідно зарубіжних концепцій управління підприємством у нестабільних умовах середовища.

Питаннями теоретичного обґрунтування змісту категорії «адаптивність» займались такі вітчизняні вчені як Отенко І.П., Раєвнєва О.В., Кравченко С.А. та інші, а також зарубіжні науковці Акофф Р., Ансофф І., Денісон Д., Патен К. Проте адаптивність, як об’єкт управління підприємством, не досліджувалась раніше. Вищезгаданий аспект визначає актуальність наукових розробок у цьому напрямі.

Будь-який менеджер намагається керувати підприємством ефективно. В той же час, ефективність керування без адаптивності підприємства у сучасних умовах господарювання є марнотратством часу та ресурсів. Так, «ефективність без адаптивності означає вирішення вчорашніх бізнес-проблем з мінімальним рівнем витрат. Адаптивність без ефективності сприяє швидкому реагуванню, проте з необґрунтованою структурою витрат» [1]. Саме тому важливо визначити економічний зміст категорії «адаптивність».

Поняття «адаптивність» в економічній літературі з’явилось одночасно із «адаптацією». Принципи безперевної адаптації підприємства до мінливих умов середовища вперше проаналізовані в книзі А.Чандлера «Стратегія і структура» (1966 р.). В той же час «гнучкість» зародилась разом із впровадженням в роботу японських машинобудівних компаній, зокрема «Toyota», концепції гнучкого виробництва близько 50-х рр. 20 ст. (lean production – гнучке, струнке виробництво, виробництво без надмірностей) [2]. Наразі в економічних дослідженнях «lean production» інтерпретується також як «бережливе виробництва» у складі однієї з основних систем японської концепції постійного вдосконалення роботи підприємств [3]. Отже, важливо звернути увагу на певні особливості ранньої інтерпретації термінів у вітчизняній економічній літературі.

[Гіпотеза 1: Leanness = стрункість /бережливість /гнучкість(Flexibility)]

Проте як зазначають деякі науковці у роботах з логістики, концепція «стрункості/бережливості/гнучкості» добре працює «…в умовах відносної стабільності й передбачваності попиту й низької невизначеності. Напроти, в умовах, де попит й потреби покупців сильно варьюють, виникає потреба у високому рівні адаптивності…». Тому з’явилась необхідність у динамічному забарвленні ключових понять концепцій управління підприємством у мінливих умовах середовища. Зокрема, в теорію управління було впроваджено більш обґрунтоване, з точки зору активного протистояння мінливості оточення, поняття. Так, адаптивність (agility) – здатність бізнесу у цілому, яка охоплює організаційну структуру, інформаційні системи, логістичні процеси й особливо свідомість. Cаме гнучкість є ключовою характеристикою адаптивності, проте не навпаки. Пізніше ідея гнучкості почала тлумачитись більш широко (Nagel та Dove, 1991 р.) й зявилась концепція адаптивності [4]. Одночасно дослідники Iacocca Institute in Lehigh University вперше презентують поняття «адаптивне виробництво» (agile manufacturing) в 1991 р. [5]. Пізніше Нейлор вже чітко відокремлює стрункість від адаптивності (1999 р.) [4].

[Гіпотеза 2: Гнучкість (Leanness) = ключова характеристика адаптивності (Agility), Leanness < Agility]

Проте науковець адаптивністю вважає швидке переналагоджування, маневреність, швидкість адаптації, адже саме такий зміст у перекладі на українську мову терміну «agile». Вже вчені К. Конбой, Б. Фицжеральд зазначають, що в основі концепції адаптивності (agile concept) знаходиться вищезгадані стрункість/ бережливість (leanness) та гнучкість (flexibility). Отже, гнучкість не ототожнюється зі стрункістю та має дещо інше змістове забарвлення.

[Гіпотеза 3: (Стрункість (Leanness); гнучкість (Flexibility) концепції адаптивності (Agile concept), flexibility leanness]

Хоча у роботі дослідників наведене визначення гнучкості, що тлумачиться як «здатність адаптуватись до змін», тобто по суті є українським варіантом адаптивності, автори приходять до висновку, що адаптивність (agile) не є гнучкістю із «організаційною орієнтацією», а насправді це - фундаментальна філософія управління всупереч думок інших, які вважають її набором певних інструментів (2003 р.) [5]. Аналіз зарубіжних джерел вказує на те, що аналогічного змістового забарвлення в дослідженнях з управління підприємством в мінливих умовах середовища набуває інша категорія – adaptability, яка з’являється у складі теорії адаптації (adaptation) підприємства. Так, деякі джерела засвідчують факт того, що саме адаптивність (adaptability) як здатність організації до швидкого переналагодження згідно вимог середовища, розглядалася у концепції організаційної амбідекстерії, яка була започаткована Дунканом у 1976 р. та Тушманом та О’Рейлі у 1996 р. [6]. Отже, можна зробити припущення щодо одночасного використання в зарубіжній літературі понять, які мають подібне значення, зокрема agility та adaptability, що у вітчизняних джерелах згадуються як одне - адаптивність.

[Гіпотеза 4: Agility = Adaptability]

Концепція, яка ілюструвала зразок змін у збуті, логістичних мережах, маркетингу тощо вперше формалізовано К. Гейнріхом у роботі «Адаптуйся або помри: перетворення вашої мережі постачань в адаптивну бізнес-мережу» (Adapt or Die: Transforming Your Supply Chain into an Adaptive Business Network) (2003 р.). Адаптивна бізнес-мережа (adaptive business network) – інтегрована гнучка мережа компаній, орієнтована на протреби споживачів, які відповідають вимогам реального часу та знайшли своє відображення у структурі мережі» [1]. Того ж року у вітчизняній економічній літературі вперше досліджено зміст адаптивності підприємства у роботі О.А. Нехриста «Сутність адаптивності як властивості підприємства» [7].

Деякі автори вважають, що гнучкість (flexibility) поєднує у собі три інші аспекти: узгодження (anticipation), маневреність (agility) та адаптивність (adaptability). Проте, як справедливо зазначають К. Патен, Б. Витфос та інші, саме адаптивність є найважливішою властивістю певної системи, адже по суті вона являє собою «здатність до розвитку та навчання згідно попереднього досвіду як узгодженості так і маневреності. Прикладом є дитина, яка ані узгоджує свої дії, ані маневрує, проте вона все ж таки володіє значним рівнем адаптивності та здатна навчатись» [8].

Таким чином, гнучкість є ключовою характеристикою адаптивності, яка, в свою чергу, на базі інших системних властивостей, які по суті є її критеріями, покликана реалізувати процедуру адаптації.

Поруч із адаптивністю в економічних дослідженнях згадуються інші властивості, такі як врівноваження, маневреність тощо. Проте це пояснюється концепцією організаційної амбідекстерії, що вказує на ймовірність та необхідність одночасного застосування двох ключових характеристик для досягнення певної мети, зокрема, ефективного управління підприємством.

Література:

1. Adaptive business networks: a strategy for mastering change and efficiency in manufacturing// SAP White Paper. – 2005. – Режим доступу: http: //www.sap.com/americas/solutions/business-suite/scm/pdf
   
2. Клевлин А.И., Моисеева Н.К. Организация гармоничного производства (теория и практика): Учебное пособие. – М.: Омега – Л, 2003. – 360 с.
   

Бондаренко С.С. Аналіз інструментарію концепції постійного удосконалення//Режим доступу: gov.ua

3. Martin Christofer, Denis Towill. An intergrated model for the design of agile supply chains// International Journal of Physical Distribution & Logistic Management, 2001. – Vol. 31,4 – P. 235-246
   
4. Kieran Conboy, Brian Fitzgerald. Toward a Conceptual Framework of Agile Methods: A Study of Agility In Different Disciplines. Режим доступу: edu/cse/pub/event/2004/COCOMO/files/TuesPM/Tues_PM_01_Conboy.doc
   
5. Cristina B. Gibson and Julian Birkinshaw. Contextual Determinants of Organizational Ambidexterity. – CEO Publication. – Los Angeles. – February, 2002. Режим доступу: du/pdf/T026415.pdf
   
6. Кравченко С.А. Адаптация сельскохозяйственных предприятий к условиям рынка. Моногр. – 2-е изд., испр. и доп. – К.:ННЦ ИАЭ, 2006. – 449с.
   
7. Patten, Whitworth, et al. Leading IT Flexibility: Anticipation, Agility and Adaptability / Karen Patten, Jerry Friermestad, Brian Whitworth and Edward Mahinda // Proceedings of the Eleventh Americas Conference on Information Systems, Omaha, NE, USA August 11-14. – 2005. – P. 1-6. Режим доступу: worth.com/flex-amcis2005-final.doc
   

Педь Ірина Валеріївна

Міжнародний інститут менеджменту, м. Київ


МІЖДЕРЖАВНА ВЗАЄМОДІЯ У ПОДАТКОВІЙ СФЕРІ
І ЕФЕКТИВНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ


Глобалізаційні перетворення наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіччя призвели до зростання відкритості національних економік, посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, підвищення значимості міжнародних економічних зв’язків. Процеси глобалізації економічної діяльності відкрили перед країнами та суспільствами нові можливості, але при цьому створили і нові виклики, примушуючи національні уряди пристосовувати свою політику до вимог глобальних ринків.

Як зазначає У. Бек, в процесі глобалізації національні держави і їх суверенітет вплітаються у мережу транснаціональних акторів і підпорядковуються їх владним можливостям, їх орієнтації та ідентичності [1]. Набуття окремими економічними та соціальними процесами наднаціонального, самостійного по відношенню до національних економік характеру призвело до послаблення ефективності використання регулюючої функції держави, зменшуючи її здатність захищати національну економіку та забезпечувати очікуваний суспільством рівень добробуту. Серед іншого, глобалізаційні процеси і обумовлене ними зростання активності міждержавних економічних організацій поставили під загрозу ефективність "класичних" податкових систем у тому вигляді, якого вони набули протягом ХХ сторіччя.

В умовах посилення взаємозалежності держав під впливом глобалізації міждержавна взаємодія у податковій сфері переходить на якісно новий рівень, створюючи все більший вплив на формування національних податкових політик. Міжнародні організації поступово перебирають на себе окремі функції фіскального регулювання, і їх рішення досить часто стають обов’язковими для виконання суверенними державами. Так, на країни-учасниці Світової організації торгівлі покладається обов’язок імплементувати у національне законодавство положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка передбачають відмову держав від протекціонізму при встановленні національних податків через заборону будь-якого додаткового внутрішнього оподаткування імпортованих товарів порівняно з подібними вітчизняними товарами. Країни-члени Європейського Союзу зобов’язані виконувати директиви Ради ЄС, спрямовані на гармонізацію податкового законодавства з метою створення сприятливих умов для поглиблення інтеграційних процесів. Загальної концепції гармонізації оподаткування додержується у своїй діяльності Євразійське економічне співтовариство.

Впливовість окремих міжнародних організацій дозволяє їм створювати тиск на національні податкові політики навіть тих країн, які не є їх учасницями. Показовим прикладом є діяльність Організації економічного співробітництва та розвитку, яка протягом останнього десятиріччя під гаслами кампанії з боротьби проти "шкідливої" глобальної податкової конкуренції створює відчутний тиск на країни, податкові системи яких мають "шкідливі" преференційні податкові режими.

Активність міжнародних організацій в розробці ініціатив, спрямованих на створення наднаціонального механізму податкового регулювання, лише посилюється. Так, Організацією об’єднаних націй було оголошено наміри створити власну міжнародну податкову організацію, діяльність якої, зокрема, має включати такі заходи: розробку міжнародних норм податкової політики та податкового адміністрування: моніторинг розвитку податкових систем, напрацювання комплексу заходів, спрямованих на боротьбу з уникненням оподаткування та ухиленням оподаткування; обмеження податкової конкуренції, спрямованої на приваблення транснаціональних компаній.

Приймаючи до уваги глобальні виклики при розробці національної політики, держави вимушені поступово відмовлятися від ексклюзивного суверенітету у формуванні стратегії на їх території і переходити до політики гнучкого ("респонсивного") суверенітету [2; 3].

Висновок. Економічна політика України у сфері оподаткування потребує невідкладних заходів з адаптації податкового механізму до вимог глобальної економіки з метою підтримання ефективності національної податкової системи в умовах зростання відкритості національної економіки, підвищення ролі міждержавних економічних організацій і обумовленого цим обмеження фіскального суверенітету держави .