Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
Організація взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації об'єктів технічної інфраструктури
Авторами в процесі проведення наукового дослідження виявлено, що невід’ємною складовою створення та успішної експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС групи вантажних авіакомпаній є механізми взаєморозрахунків між вантажними авіакомпаніями чартерного типу, а саме методичні рекомендації взаєморозрахунків між авіакомпаніями. Створення методичних рекомендацій взаєморозрахунків між авіакомпаніями-учасницями ринку надважких та нестандартних перевезень в умовах спільної експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування стала можливою шляхом опрацювання запропонованих нами раніше нововведень та удосконалення стандартних методик між господарськими взаєморозрахунками за технічне обслуговування ПС та його системами.
Нами визначено, що розроблені методичні рекомендації взаєморозрахунків мають, передусім, не формувати та реалізовувати нові принципи і форми взаєморозрахунків між групою авіакомпаній, а сприяти реалізації самого процесу взаєморозрахунків. Виділення двох основних елементів методичних рекомендацій взаєморозрахунків – аналітико-розрахункового та розрахунково-оціночного сприяло реалізації самого процесу взаєморозрахунків та оцінці його ефективності.
Структурна схема методичних засад взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС передбачає побудову методології взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації цих об’єктів технічної інфраструктури, з одночасним створенням відповідної концепції взаєморозрахунків та механізмів взаєморозрахунків, що створені за теорією сценаріїв із врахуванням кризових явищ.
Авторами встановлено, що концепція взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС має бути основана на стандартних та загальноприйнятих системах взаєморозрахунків у світі, можливо на основі найбільш популярної з подібних систем – «Airlines revenue counting». Основними принципами цієї системи взаєморозрахунків є наявність юридичної відповідальності при забезпеченні взаєморозрахунків. Система взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу має діяти автономно та незалежно від різного роду спільних іноземних систем взаєморозрахунків, тобто бути локальною, проте має враховувати основні інтереси авіакомпаній, а також загальносвітові принципи створення цих систем. Основним завданням концепції взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу має бути забезпечення стійкого розвитку авіакомпаній на ринку надважких та нестандартних перевезень.
Крім цього наявність дієвої концепції взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС може також виступати у якості противаги тим негативним явищам, які виникають при здійсненні міжнародних вантажних авіаперевезень, зокрема зменшенню попиту на перевезення, негативним економічним тенденціям та процесам, посиленню конкуренції тощо.
На думку авторів, серед основних критеріїв, які мають бути враховані при формуванні методичних засад взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС є збільшення обсягів перевезень при відповідній максимізації загальної прибутковості авіакомпаній. Важливою складовою формування методичних засад взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу є якісне інформаційне забезпечення, при чому як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі авіакомпанії. Основою збільшення прибутковості вантажної авіакомпанії є збільшення обсягів перевезень, а також ефективні взаєморозрахунки з різного роду агентами. Основою ефективності методичних засад взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС є ранжирування критеріїв оцінки за рівнем їх значимості від найбільш важливих до найменш важливих.
Основу ефективності процесу взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС визначає відповідність різного роду складовим, до який, на думку авторів, слід віднести: швидкість надходження грошових коштів на рахунок системи центрів технічної підтримки та їх ефективний розподіл; ефективність спільних процесів організації продажів вантажних перевезень (здебільшого під егідою ООН та НАТО); максимізація електронного документообігу між вантажними авіакомпаніями та клієнтами; застосування зрозумілої для всіх авіакомпаній-учасниць методики взаєморозрахунків при спільному створенні та експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС, а також прозорий розподіл коштів, які направлені на ці потреби; розробка централізованих звітів щодо роботи за спільними контактами авіакомпаніями-учасницями взаєморозрахунків; створення договірних засад взаєморозрахунків на основі розробленого договору, з усіма обов’язковими атрибутами до яких слід віднести обов’язки сторін, механізми та принципи відрахувань, загальні засади розвитку системи взаєморозрахунків, загальні параметри інформаційного забезпечення.
Створення саме таких методичних засад взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу при спільній експлуатації систем центрів технічної підтримки та мобільних станцій технічного обслуговування ПС конче необхідні для підвищення ефективності роботи авіакомпаній-учасниць ринку надважких та нестандартних перевезень за існуючих умов динамічного розвитку цього ринку, з одного боку, і посилення конкуренції, з іншого.
Зроблено висновок, що розробка методичних засад взаєморозрахунків між групою вантажних авіакомпаній чартерного типу сприяє вирішенню проблеми технічного забезпечення цієї групи авіакомпаній у відриві від основного місця базування та дозволить їм перейти на якісно новий рівень організації спільних взаєморозрахунків.
Логвіненко Євген Іванович, Уварова Юлія Миколаївна
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля, м. Луганськ
СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ПЕРСОНАЛУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
Сучасні структурні зміни в управлінні підприємством необхідні у зв’язку з тим, що існуюча структура управління перестає адекватно відображати потрібну сьогодні стратегію розвитку і реагувати на певну дію зовнішнього середовища. З практичної точки зору результат господарської діяльності будь-якого підприємства визначається ефективно організованим циклом „створення товару – виробництво товару – розповсюдження товару”.
Для забезпечення адекватної реакції підприємство повинне володіти відповідним внутрішнім управлінським потенціалом. Можна виділити наступні види управлінського потенціалу: виробничий, маркетинговий, інноваційний, стратегічний. Кожний з них забезпечує конкретний тип поведінки у відповідь на потреби зовнішнього середовища, але в сучасних умовах найбільшу увагу слід приділяти саме інноваційному управлінському потенціалу.
Інноваційний управлінський потенціал зосереджує увагу на активізації розробок нової продукції (товарів і послуг) і забезпеченні стратегічних позицій підприємства в межах підтримуваних видів діяльності. У зв’язку з цим, центральне місце в досягненні підприємницького успіху займає функція нових для даного підприємства розробок. Проте ефект може бути досягнутий тільки в тому випадку, якщо принципово нові товари знайдуть гідне місце на ринку. Тому інноваційна діяльність вимагає інтеграції на вищому якісному рівні і решти всіх управлінських і матеріально-речовинних функцій. Це означає, що головне завдання виробничої діяльності полягає в забезпеченні гнучкості виробничого процесу адекватною потрібним темпам оновлення номенклатури і асортименту продукції, що випускається. Це, у свою чергу, вимагає впровадження автоматизованих технологій і високої кваліфікації всього виробничого персоналу.
У сфері розробок, упор повинен бути зроблений на вистежування тенденцій розвитку нових технологій, що забезпечує розробку нової продукції, причому такої, яка б створила передумови для отримання високої прибутковості, оскільки інноваційна діяльність об’єктивно вимагає великих первинних фінансових ресурсів. У маркетинговій діяльності на перший план висувається проблема прогнозування тенденцій попиту. Одночасно потрібно відстежувати тенденції в конкурентній боротьбі і прогнозувати значущі чинники майбутнього успіху. З погляду поточної діяльності велика увага повинна приділятися розробці ефективного комплексу маркетингу, що забезпечує високу прибутковість нової для даного підприємства продукції. В області загального управління, як правило, потрібні методологічні, методичні і структурні зміни, які можуть забезпечити ефективну систему стимулювання інноваційної активності персоналу.
Інноваційна активність персоналу є важливою характеристикою його інноваційної діяльності, яка проявляється у високій активності персоналу підприємства до нових, раціоналізаторських пропозицій та їх впровадження на підприємстві. Механізм стимулювання інноваційної активності можна визначити, як систему, сприяючу активізації інтелектуальних, творчих, професійних якостей співробітників і засновану, перш за все, на внутрішній спонуці, сформовану під впливом зовнішніх стимулів. Для забезпечення інноваційної активності на підприємстві використовуються різні види, форми та методи стимулювання. До видів стимулювання інноваційної активності належать: матеріально-грошові, соціальні та моральні. До форм організації стимулювання відносять: випереджаюча та підкріплююча; індивідуальна та колективна; позитивна та негативна, безпосередня, поточна та перспективна; загальна та цільова.
Методи стимулювання інноваційної активності персоналу поділяються на організаційно-|адміністративні, економічні і соціально-психологічні. Дана класифікація заснована, на стимулюючій орієнтації методів управління в інноваційній діяльності. Залежно від орієнтації на дію на ті або інші потреби методи управління поділяються на:
економічні методи обумовлені економічними стимулами. Вони припускають матеріальну мотивацію творчої праці, тобто орієнтацію на виконання певних показників або завдань, і здійснення після їх виконання економічної винагороди за результати інноваційної діяльності. Використання економічних методів пов’язане з формуванням плану роботи, контролем за його здійсненням, а також економічним стимулюванням творчої праці, тобто з раціональною системою мотивації творчої праці, що передбачає заохочення за певну кількість і якість розробок і застосування|вживання| санкцій за невідповідну його кількість і недостатню якість;
організаційно-адміністративні методи, засновані на директивних вказівках. Ці методи базуються на владній мотивації, заснованій на підпорядкуванні закону, правопорядку, старшому за посадою і т.і., і опираються вони на можливість примушення. Ці методи охоплюють організаційне планування, організаційне нормування, інструктаж, розпорядництво, контроль. В управлінні владна мотивація грає дуже істотну роль: вона припускає не тільки безумовне дотримання законів і нормативних актів, прийнятих на державному рівні, але і чітке визначення прав і обов’язків керівників і підлеглих, при яких виконання розпорядження керівництва обов'язково для підлеглих. Владна мотивація створює необхідні умови для організації інноваційної діяльності і взаємодії, а самі організаційно-розпорядливі методи покликані забезпечити ефективне управління інноваційною діяльністю будь-якого рівня на основі його наукової організації;
соціально-психологічні методи, вживані з метою підвищення соціально-інноваційної активності співробітників. За допомогою цих методів впливають переважно на свідомість працівників, на соціальні, естетичні, релігійні та інші інтереси людей і здійснюють соціальне стимулювання інноваційної діяльності. Дана група методів включає різноманітний арсенал способів і прийомів, розроблених соціологією, психологією і іншими науками, що вивчають людину. До цих методів належать анкетування, тестування, опитування, інтерв’ю і т.п.
У практиці управління інноваційною діяльністю, як правило, одночасно застосовують різні методи і їх комбінації. Для ефективного управління інноваційною активністю необхідно використовувати в управлінні підприємством всі три групи методів. Так, використання тільки владних і матеріальних мотивацій не дозволяє мобілізувати творчу активність персоналу на досягнення мети організації. Для досягнення максимальної ефективності необхідне застосування|вживання| духовної мотивації.
У сучасному менеджменті застосовуються і інші угрупування методів стимулювання. Укрупнено всі методи стимулювання можна так само згрупувати в наступні чотири види:
економічні методи. Економічні стимули всіх типів (зарплата у всіх її різновидах, включаючи контрактну, премії, пільги, страховки, безпроцентні кредити і т.п.). Успішність їх дії визначається тим, наскільки колектив розуміє ціль інновацій, визнає їх справедливими, якою мірою дотримується невідворотність заохочення (покарання) результатів роботи, їх тісний зв’язок у часі.
цільовий метод (управління по цілях). Ця система передбачає встановлення для особи або групи низки цілей, сприяючих рішенню головної задачі організації (досягнення певних кількісних або якісних рівнів, підвищення кваліфікації персоналу і т.п.). Досягнення кожної мети автоматично означає підвищення рівня зарплати або іншу форму заохочення;
метод проектування і перепроектування робіт, збагачення праці. Збагачення праці – це система більшою мірою відноситься до неекономічних методів і означає надання людям змістовнішої, перспективнішої роботи, значної самостійності у визначенні режиму праці, використанні ресурсів. У багатьох випадках до цього додається і зростання оплати праці, не говорячи вже про соціальний статус;
метод співучасті або залучення працівників. Система участі в даний час існує в багатообразних формах: від широкого залучення колективу до ухвалення рішень з найважливіших проблем виробництва і управління до співучасті у власності шляхом придбання акцій власного підприємства на пільгових умовах.
В умовах ринку економічні методи стимулювання інноваційної активності неминуче одержать подальший розвиток, підвищиться дієвість і результативність економічних стимулів, що дозволить поставити кожного працівника і колектив в такі економічні умови, при яких з’явиться можливість якнайповніше поєднувати особисті інтереси з метою інноваційної діяльності. Проте, акцентування уваги на економічних методів стимулювання, часто призводить до зниження уваги до соціально-психологічних аспектів мотивації, що визначають внутрішню мотивацію персоналу.
Лошенюк Ірина Романівна
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м.Чернівці
ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ
Важливою особливістю сучасного вітчизняного ринку роздрібної торгівлі є функціонування на ньому різних форматів торговельних підприємств, які, насамперед, обумовлені пошуком ефективних інституційних структур у період фінансової нестабільності економіки та процесами ринкового реформування сфери товарного обігу. Водночас це супроводжується модифікацією конкурентного середовища діяльності торговельних підприємств і має як позитивні, так і негативні наслідки.
Сьогодні дослідженню ринку роздрібної торгівлі приділяється достатньо велика увага як зарубіжними, так і вітчизняними вченими. Разом з тим, незважаючи на актуальність, сфера конкурентних відносин у торговельній діяльності є недостатньо дослідженою. Наукові публікації висвітлюють лише окремі аспекти даної проблеми. Проте, стан конкуренції багато в чому визначає ефективність функціонування і самої галузі, і національного господарства в цілому, оскільки внутрішня торгівля завдяки своїм функціям може виступати як каталізатором, так і гальмом інноваційних процесів на мікро-, мезо- і макрорівнях.
Невирішені складові проблеми пов'язані з недостатньо дослідженими питаннями формування конкурентного середовища на ринку роздрібної торгівлі. Це, у свою чергу, стримує створення інструментів державного впливу на розвиток конкуренції у внутрішній торгівлі, а також ефективних конкурентних стратегій суб'єктів торговельного процесу. Формування сучасної моделі економічних відносин супроводжується функціонуванням нових організаційних структур в усіх сегментах національної економіки, зокрема у роздрібній торгівлі.
Функціонування торговельних мереж в Україні пов'язані з процесами, які відбуваються на різних рівнях економіки: трансформацією суб'єктів торговельного процесу; інституційними перетвореннями на макрорівні, реформуванням відносин власності, загостренням конкурентного середовища тощо.
Подальше функціонування сучасних організаційних структур відбувається під дією багатьох чинників і характеризується певними тенденціями, які, у свою чергу, виступають чинниками конкуренції на ринку роздрібної торгівлі. До них належать інституційні, організаційно-правові та фінансово-економічні умови діяльності учасників торговельного процесу, від яких безпосередньо залежать можливості нагромадження торговельного капіталу, зміцнення фінансової, матеріально-технічної, технологічної та інформаційної бази роздрібної торгівлі. Це, у свою чергу, вимагає ефективної податкової, фінансової та банківсько-кредитної систем, інвестиційного клімату, розвитку інфраструктури, кількості і якості суб'єктів ринку роздрібної торгівлі, відповідного рівню професіоналізму торговельних операторів тощо. Важливими є політична та соціально-економічна стабільність, а також рівень життя (рівень доходів) населення, його споживча поведінка, особливості менталітету тощо.
Щодо загострення конкурентного середовища на ринку роздрібної торгівлі найважливішими тенденціями сьогодні є: посилення процесів диверсифікації та концентрації у торговельній діяльності, перехід до мультиформатності, поширення електронної комерції тощо. Взагалі світовий ринок ритейлу представлений такими сучасними форматами, як мінімаркети, супермаркети, „м'які” і „жорсткі” дискаунтери, гіпермаркети, універмаги, саsh & саггу, спеціалізовані магазини, торговельні центри тошо. Найпопулярнішими форматами в Україні є супермаркети, „саsh & саггу”, гіпермаркети, а також мінімаркети. Проте кількість сучасних форматів і здійснення покупок споживачами через мережу стаціонарної торгівлі в Україні значно відстає від аналогічних європейських показників. Чинниками, які стримують активізацію їхньої діяльності, виступають: недосконалість вітчизняного законодавства, непрозорі умови конкуренції, корупція, нестабільність політичної ситуації, недостатнє знання умов роботи на місцевому ринку тощо.
Водночас наявність торговельних мереж супроводжується модифікацією конкурентних відносин на вітчизняному ринку роздрібної торгівлі. Оскільки інтенсифікується конкурентна боротьба між форматами і всередині них на основі реалізації їхніх конкурентних переваг. Це призводить до того, що активізується прихована цінова форма конкуренції за якістю і умовами продажу та нецінова форма за рекламування товару і самого підприємства, диференціація товарів, надання додаткових послуг, розширення товарного асортименту тощо. Разом з тим відбувається перехід конкуренції з цінової площини у сферу сервісу. Такі обставини посилюють конкуренцію між національними та іноземними компаніями. При цьому вітчизняні підприємства поступово адаптуються до умов міжнародної конкуренції і намагаються протистояти міжнародним торговельним операторам. При цьому видозмінюються конкурентні відносини між виробниками і продавцями, через суперечність інтересів між ними посилюється змагання за споживача, спостерігається зміцнення позицій роздрібної торгівлі і навіть деяке домінування, підвищуються вимоги до постачальника щодо якості товару, ритмічності обсягів і виконання строків постачання товарів, виникнення і поширення продажу товарів торговельною мережею під власною маркою тощо.
В умовах загострення конкуренції посилюється крупноформатність торговельних мереж, що є виявом концентрації торговельної діяльності. Вони на основі використання зарубіжного досвіду, фінансово-економічних та організаційно-управлінських можливостей, запровадження прогресивних технологій та різноманітних новацій, сприяють цивілізованій торгівлі і конкуренції, пропонують споживачеві якісний товар, покращують умови обслуговування, тощо. Проте вони й потіснюють дрібного продавця і створюють умови для свого домінування на ринку. А це напрацьовані технології організації торгівлі, оптимізація діяльності, що веде до зниження витрат; наявність власної торговельної марки (бренду), що значно полегшує проведення рекламної кампанії і приваблення покупців тощо.
Серйозну конкуренцію торговельним мережам сьогодні складають Інтернет-магазини, які забезпечують значне підвищення ефективності комерційної діяльності, зниження трансакційних витрат, краще задоволення потреб споживачів на основі їхньої більшої поінформованості, застосування індивідуального підходу, надання додаткових видів сервісу без збільшення витрат на обслуговування тощо. З іншого боку, розвиток електронної торгівлі може мати негативний вплив на конкурентне середовище, виявом чого є зростання рівня концентрації, підвищення, а не зниженням цін, що пов'язано, наприклад, з великими витратами на рекламу, особливо на етапі становлення Інтернет-фірми; цінова дискримінація, цінова змова тощо. При цьому діяльність торговельних мереж також базується на основі активного використання сучасних інформаційних технологій і глобальної мережі Інтернет.
Таким чином, сучасні торговельні мережі забезпечують розвиток цивілізованих форм взаємодії суб'єктів торговельного процесу, підвищення якості конкуренції, краще задоволення потреб населення. Однак недобросовісна конкуренція, зловживання ринковою владою, антиконкурентні дії, дискримінація, у тому числі і з боку органів державної влади, інші негативні явища обумовлюють необхідність адекватного реагування державних структур шляхом застосування імперативних, у тому числі репресивних інструментів до порушників законодавства, посилення контролю за процесами концентрації в торговельній діяльності з метою недопущення проявів диктату і зловживання. Необхідно створювати потужні конкурентоспроможні національні компанії у вигляді вертикально-інтегрованих та горизонтально-інтегрованих компаній, холдингів зі своєю активною торговельною політикою. Саме вони здатні створити основу для прогресивних зрушень і посилення конкурентних позицій підприємств на вітчизняному ринку роздрібної торгівлі.
Луполенко Анна Володимирівна
Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці