Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материала

Документы

Содержание Особенности конкурентоспособности потенциала отечественных предприятий Транснаціоналізація виробництва Напрямки підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств Мотивація праці на підприємствах аграрного сектору економіки

Подобный материал:

• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.

ОСОБЕННОСТИ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПОТЕНЦИАЛА ОТЕЧЕСТВЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ


Одной из важных проблем экономики восстановительного периода, как в теоретическом, так и практическом планах является измерение, оценка и анализ состояния потенциала предприятия, предоставляющих собой основные вопросы методологии управления сложными экономическими структурами. Поэтому в конце 1970-х, начале 1980-х г.г. вышло много публикаций по различным аспектам понятия потенциал. В большинстве работ отмечается важность изучения проблем оценки потенциала и указывается на существование значительных различий в определении самого понятия потенциал, его сущности, состава и соотношения с другими категориями.

Термин «потенциал» был введен в научный оборот 10—15 лет назад. Широкая трактовка понятия «потенциал» состоит в его рассмотрении как «источника возможностей, средств, запаса, которые могут быть приведены в действие, использованы для решения какой-либо задачи или достижения определенной цели возможности отдельного лица, общества, государства в определенной области»

В трудах Вейца В., Струмилина С.Г., Немчинова В.С., Абалкина Л.И., Репиной И.М., Алексюка А.И., Федонина А.С. и др. дано обоснование потенциала как экономической категории. Предложены трактовки понятия «потенциал», а также классификации потенциалов по различным признакам. В большинстве исследований под потенциалом понимается совокупность реальных накопленных ресурсов. Это потенциал трудовых, материальных, технических, технологических, финансовых, информационных ресурсов. Однако, в современных условиях хозяйствования, при планировании

стратегического развития предприятия, появилась необходимость учитывать возможность достижения и реализации стратегических задач. Этот потенциал включает маркетинг, инвестиционные и инновационные возможности, управление развитием предприятия, научно-технический потенциал, инфраструктурный потенциал и др.

Опыт последних лет свидетельствует про усиление конкуренции во всех сферах рыночной деятельности. Появление большого количества новых предприятий и организаций, либерализация импорта, создание рынка капитала, акционерных обществ, проникновение на украинский рынок иностранных компаний – все это значительно усложнило рыночную ситуацию. Увеличение предложений товаров и услуг, с одной стороны, и уменьшение платежеспособности спроса – с другой, создали условия, когда конкуренция стала обыденным делом. Поэтому проблема достижения конкурентоспособности потенциала предприятия, является актуальной и требует детального изучения.

Конкурентоспособность потенциала предприятия – комплексное, многопрофильное понятие, поскольку предусматривает учет взаимодействия всех его составляющих (производство, персонал, маркетинг, менеджмент, финансы и т.д.). Конкурентоспособность потенциала предприятия имеет некоторые особенности:

- конкурентоспособность не является природным, внутренним качеством предприятия. Она может быть выявлена и оценена только при наличии конкурентов;

- это понятие имеет разный уровень относительно разных конкурентов;

- конкурентоспособность потенциала предприятия определяется, на сколько продуктивно использование привлеченных ресурсов для осуществления процесса;

- уровень конкурентоспособности потенциала предприятия зависит от уровня его составляющих, а также от общей конкурентоспособности всей отрасли, в которой работает предприятия и страны в целом.

На современном этапе развития научных исследований конкурентоспособности потенциала предприятия прослеживается дуалистический подход к определению ее уровней. В зависимости от глобализации целей достижения выделают следующие семь уровней конкурентоспособности предприятий: 1) мировое лидерство, 2) мировой стандарт, 3) национальное лидерство, 4) национальный стандарт, 5) отраслевое лидерство, 6) отраслевой стандарт, 7) пороговый уровень.

Но, на мой взгляд, в сегодняшней ситуации наиболее целесообразно использовать другой подход, в котором выделено четыре уровня конкурентоспособности потенциала предприятия. Предприятия первого уровня считают лишним замену конструкций или поднятие технического уровня продукции, усовершенствования структуры и функций отдела сбыта та службы маркетинга, поскольку не принимают во внимание изменения рыночной ситуации и потребностей потребителей и рассматривают организацию аппарата управления, как внутренний нейтральный элемент потенциала. Предприятия второго уровня стремятся, чтоб потенциал предприятия полностью соответствовал стандартам установленными конкурентами. Третий уровень конкурентоспособности предприятия означает, что предприятие четко видит и оценивает конкурентные преимущества на рынке, не так как это делают его конкуренты, и стремится не ограничиваться общими стандартами производства, которые существуют в отрасли. И четвертого уровня конкурентоспособности достигают те предприятия, для которых успех в конкурентной борьбе становится функцией управления и начинает зависеть от качества, эффективности управления и организации производства, в таком случае эти предприятия оказываются впереди всех своих конкурентов на протяжении длительного времени.

На данный момент потенциал большинства отечественных предприятий можно отнести к первому уровню конкурентоспособности. Но все таки, необходимо отметить, что стали довольно заметны прогрессивные сдвиги в

деятельности некоторых предприятий, которые можно скорее отнести к третьему, а может и к четвертому уровню конкурентоспособности потенциала. Наибольшего успеха достигли предприятия пищевой промышленности, такие как: ОАО «Галактон», ЗАО «Свиточ», АО «Оболонь», ООО «Сандора», АО «Чумак» и ОАО «Славутич».

В связи с тем, что большинство предприятий можно отнести ко второму, или даже первому уровню оценки конкурентоспособности потенциала предприятия, на мой взгляд, необходимо обратить внимание на использование производственного потенциала основных фондов, производственных ресурсов. Т.к. производственные ресурсы представляют собой составляющую любого экономического цикла, и соответственно, некую часть любой хозяйствующей единицы. Основное задание производственных ресурсов заключается в максимальном обеспечении потребностей предпринимательских структур для бесперебойного их функционирования и развития. То есть, про удовлетворительную организацию производственных ресурсов любой хозяйствующей единицы можно говорить только в том случае, когда организация производственных ресурсов является комплексной, принимая во внимание технологию производства, состав и величины самих производственных ресурсов. Необходимость комплексной организации формирования и использования производственных ресурсов следует выделить особенно, в связи с тем, что это принцип не всегда выдерживается не только на практике, но и в теории. Что после грамотного и усовершенствованного формирования и использования производственных ресурсов, поведет за собой эффективное функционирование предприятия и его высокую конкурентоспособность.

В рыночных условиях интенсификация производства и, в первую очередь, производственных ресурсов, использование материало- и энергосберегающих технологий, понижение фондо- и трудозатрат на выпуск и реализацию продукции является первоочередными заданиями и дают возможность эффективного и функционирования предприятия в конкурентной среде.


ст. викл. Контурова С.М., викл. Демченко Л.І.

Кременчуцький університет економіки,

інформаційних технологій і управління, м. Кременчук


ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА


В сучасних умовах процеси транснаціоналізації виробництва та обміну стали однією з найважливіших ознак і, можна сказати, серцевиною прогресуючого процесу глобалізації економіки, який дедалі більше впливає на окремі національні господарства, в тому числі й на економіку України. Не враховуючі дані процеси неможливо сформувати оптимальну модель входження української економіки до світового господарства, а, отже, й забезпечити високі темпи довгострокового економічного зростання.

Для формування власної моделі економічного розвитку в умовах, що склалися Україна має багато передумов – вигідне географічне положення, великі природні та людські ресурси, високий науково-технічний потенціал країни. Це дозволяє Україні з часом перетворитися у рівноправного економічного партнера на глобальному і регіональному рівнях, завдяки підтримки держави відносно законодавства, формування економічної стратегії і реалізації через мобілізацію всіх продуктивних можливостей.

Необхідно зробити акцент на тому, що транснаціоналізація українських компаній – шлях вирішення проблеми реструктуризації економіки, тобто організації виробництва і збуту наукоємної продукції. Українські підприємства повинні використовуючи весь накопичений досвід інвестиційної активності найбільших транснаціональних корпорацій світу, враховувати основні регіональні, галузеві і стратегічні особливості транснаціоналізації виробництва.

Транснаціоналізація виробництва є плодом інтернаціоналізації, яка являє собою процес створення внутрішньокорпоративного ринку за допомогою організації власних філій дочірніх підприємств, а також шляхом придбання контролю над уже існуючими фірмами, що функціонують у секторах циклу «ресурс – постачання – виробництво – збут – ресурс», тобто створення та функціонування транснаціональних корпорацій.

Для кожної фірми і, відповідно, для кожного ринку існують свої межі ефективності та доцільності інтернаціоналізації (функціонування за допомогою злиття, поглинання фірм інших країн або відкриття власних компаній). Цей факт обумовив необхідність введення авторами «правила гри діяльності транснаціональних корпорацій».

«Правило гри діяльності транснаціональних корпорацій» являє собою процес синергізації та зростання компанії за рахунок створення нових філіалів (дочірніх компаній) доти, доки економічні вигоди від подальшої інтернаціоналізації переважатимуть витрати, пов’язані з її здійсненням.

«Правило гри діяльності транснаціональних корпорацій» та еволюція транснаціональних корпорацій дозволяють сформулювати концептуальні положення інтеграційних процесів з метою максимізації прибутку корпорації за рахунок:

• удосконалення територіальної організації міжнародного виробництва, тобто для вибору місця виробництва і реалізації продукції необхідно використовувати комплексний, системний та глобальний підхід до аналізу природних, людських, фінансових ресурсів, ступеня науково-технічної розвиненості країни де планується діяльність корпорацій;
  
• функціонально-організаційного удосконалення, в її основу покладено узгодженість цілей компанії і створення ефективних виробничо-збутових та фінансових структур, тобто, оптимальне поєднання чинників виробництва;
  
• подовження життєвого циклу товару, за рахунок виходу на ринки інших країн;
  
• конкурентних переваг, які передбачають використання удосконаленої авторами запропонованої Дж. Даннінгом OLI – моделі конкурентних переваг, що дозволяє суттєво впливати на ефективність міжнародної діяльності (рис. 1).
  

Запропонована Дж. Даннінгом модель конкурентних переваг не враховує переваги взаємодій. Наявність комплексу конкурентних переваг дозволяє корпораціям виходити на зовнішній ринок і розвивати свою міжнародну діяльність за допомогою взаємодії держави та транснаціональних корпорацій – забезпечуючи їх підтримку. Тобто конкурентні переваги є передумовою об’єднання виробництв та еволюціонування компанії від національної до транснаціональної;

• стратегічного розвитку, який передбачає розробку стратегії ТНК, яка цілеспрямована на те, що компанії повинні проникати в такі країни і регіони, де умови для виробництва і збуту залишатимуться сприятливими на перспективу, з урахуванням майбутніх змін технології, стану ринків;
  

інтенсифікації фінансових ресурсів, яка передбачає прискорення механізму оптимізації притоку інвестицій, тобто вкладання фінансових ресурсів у розвиток конкурентного потенціалу компанії. В основу даної концепції покладено сукупність та взаємодія маркетингових концепцій (концепція вдосконалення виробництва; маркетингу; соціально-етичного маркетингу);





- стратегічного менеджменту підприємства, головними завданнями якого є глобальна раціоналізація і забезпечення синергізму; забезпечення стратегічних умов успіху і розвитку; виконання принципу геоцентризму; формування та розвиток професійного та інтелектуального потенціалу, тобто не ототожнювати національну приналежність із рівнем професійної компетенції. Однак, в існуючих юридичних і політичних рамках необхідно мати фахівців, здатних розв'язувати проблеми в будь-яких країнах світу, не зважаючи на їх національну належність. Кожну філію слід розглядати не як абсолютно незалежне підприємство, а як елемент загальної корпоративної системи, що функціонує у світовому масштабі й орієнтований на досягнення глобальних і локальних цілей. При цьому, кожна філія робить свій внесок у загальний корпоративний бізнес.

Враховуючи переваги, можливості транснаціоналізації виробництва й поступовість успішних кроків у розвитку торговельно-економічних відносин України, відповідності економіки України критеріям ринкової економіки та її конкурентоспроможності у ринковому середовищі світової економіки буде наближати Україну до досягнення економічних критеріїв інтеграції у світову економіку.


Костюк Тамара Петрівна

Київський національний університет технологій та дизайну м. Київ


НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ


Україна займає на світовій економічній арені набагато нижче місце за те, яке можна було передбачити, аналізуючи стратегічне положення держави на карті світу, наявність високого рівня кадрового, наукового інтелектуального капіталу, корисних копалини і інших ресурсів. Багато в чому це відбувається внаслідок глибокого стартового відставання економіки після розвалу Радянського Союзу і колосальної кризи фінансової і соціальної системи України. Проте, дуже багато проблем пов'язано з технологічним і інтелектуальним відставанням наших підприємств від лідерів світової економіки.

Не можна не визнати, що саме інтелектуальна власність, новітні розробки, інформаційні і комп'ютерні системи, засоби зв'язку і комунікації, енергозберігаючі технології, фармакологія і хімічна промисловість, охорона здоров'я, освіта, туристична, транспортна і енергетична сфера, фінансова система – саме міра розвитку в цих галузях визначає місце держави на світовій арені. Основа конкурентоспроможності України в сучасній глобальній світовій економіці на сьогоднішній день - розвиток енергозберігаючих технологій, державної інфраструктури, зокрема доріг, засобів зв'язку, будівництва, а також сучасних інформаційних технологій, хімічної промисловості; розвиток сільського господарства, здатного забезпечити населення України якісними продуктами харчування; зростання туристичної привабливості України на світовій арені.

Основним питанням даної доповіді є розвиток інформаційних систем, комп'ютерних технологій, комунікацій, зв'язку, засобів масової інформації і туристичного бізнесу. Перевагою і передумовою швидкого і пріоритетного розвитку цих напрямів бізнесу є висока спадкоємність і впровадження існуючих розробок і готових рішень в будь-якій точці земної кулі, у тому числі в Україні, а також глобальна потреба і цінність послуги для величезного числа людей. Недоліком - висока вартість багатьох рішень, устаткування і технологічних складових, наприклад, в телекомунікаціях, туристичному бізнесі. Проте, найважливішим чинником, який може привести до успіху, або в корені розбити мрії і надії нашої країни і компаній, впроваджувальних сучасні технології, інноваційні проекти і продукти - це кадровий, інтелектуальний капітал, тобто - персонал компанії, а саме - мотивація персоналу.

Створення в співробітниках настрою і готовності не просто механічно виконувати роботу і сидіти в офісі, цеху, за комп'ютером - а створювати щось нове, то невловиме, що називається впровадженням інновацій, розбудити в них мрію. Коли компанія інвестує в новий інноваційний проект десятки, сотні, а частенько і мільйони доларів США, саме від співробітників які безпосередньо працюють в компанії, або прийдуть в неї в найближчому майбутньому, як нові працівники, залежить - чи зможуть ці проекти стати успішними, принести прибуток, а також створити нові робочі місця, включити Україну в світову економіку, підвищити престиж держави. Для співробітників компанії це - в тому числі, можливість допомогти самим собі в реалізації амбіцій, особистих і професійних прагнень і талантів. Тому, завжди, коли ми говоримо про підвищення конкурентоспроможності України в глобальному світі, ми повинні враховувати обидва аспекти - впровадження інноваційних проектів та мотивацію і розвиток персоналу. Саме нові технології, наукові розробки, інтелектуальні рішення дозволяють займати у сучасному середовищі позицію лідера, а також створювати максимальну кількість цінностей і додаткової вартості, і, як наслідок - забезпечувати найбільш високі доходи співробітників, компаній і держави загалом.

Впровадження інноваційних проектів - це високоінтелектуальна діяльність, що доступна лише висококваліфікованим, освіченим, дисциплінованим, професійним співробітникам, здатним працювати в команді, генерувати ідеї, нести відповідальність за свою діяльність. Україна має дуже великий інтелектуально кадровий потенціал, що дає нашій країні досить високі шанси вийти в найближче десятиліття в 10 найбільш успішних і розвинених країн. Значна частина, людей з вищою освітою, велике число наукових установ, досягнення фундаментальної науки радянського періоду, величезний науково-технічний потенціал фахівців технічних спеціальностей українських Вузів і професійних технічних училищ, коледжів – все це є головним козирем України в боротьбі за лідерство на світовій арені. Створення можливості застосування своїх знань з практики, привести свою компанію до успіху, прагнення до благополуччя в професійній кар'єрі - мотив і стимул-реакція для молодих людей, що вступили на дорогу становлення в останнє десятиліття - саме вони є головним капіталом України на дорозі економічного розвитку і боротьби у висококонкурентної і агресивної світової інноваційної економіки у глобальному світі.


Вікторія Олександрівна Куцел

Миколаївський державний аграрний університет, Миколаїв


МОТИВАЦІЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ


Найважливішою передумовою ефективного функціонування підприємств аграрного сектору в сучасних умовах є підтримання на високому рівні їх конкурентоспроможності. В свою чергу конкурентоспроможність неможлива без ефективного управління підприємствами. Однією із функцій якого є мотивація працівників підприємства. Так як аграрна сфера є найбільш трудоємною галуззю економіки, то постає питання пошуку шляхів підвищення використання праці у сільськогосподарському виробництві та визначення особливостей мотивації праці в аграрному секторі. Мотивація до праці являється системою стимулів, що забезпечують бажання займатися трудовою діяльністю. Це поняття в аграрному секторі визначається, перш за все, особливостями сільськогосподарського виробництва: сезонністю та залежністю від природно-кліматичних умов в рослинництві, роботою з живими тваринами в тваринництві; високими витратами на організацію виробництва, низькими цінами на вироблену продукцію та відповідно низькою заробітною платою.

Вивченню природи мотивації праці в аграрному секторі присвячено багато робіт вітчизняних вчених та закордонних зокрема О.А.Бугуцького, В.С.Дієсперова, Г.А.Дмитренка, Й.С.Завадського, К.О.Замфіра, А.М.Колота, Г.І.Купалової, М.Мескона, Л.І.Михайлової, Ф.Хедоурі, І.В. Шепеля та інших.

Мотивацію до праці в аграрній сфері можна охарактеризувати двома крайнощами: безвихіддю та фанатичністю. Перша крайність полягає у тому, що сільське населення просто змушене працювати в сільському господарстві, так як можливості докладання праці в інших сферах є дуже малими. З іншого боку, якщо навіть людина дуже прагне працювати в аграрній сфері, то на її мотивацію до праці значно впливатиме той факт, що місцем її проживання буде село, яке на даний час значно поступається місту в можливостях задоволення соціальних потреб.

Сутність мотивації та її ефективність в управлінні аграрними підприємствами підлягає детальному вивченню. Від того, як розуміє та чи інша людина свою трудову діяльність і якими мотивами вона керується, зале­жить її ставлення до роботи. Що вищим є інтелект людини та рівень її професійної підготовки, повнішим уявлення про навколишнє середовище, то різноманітнішими є потреби цієї людини, її інтереси та мотиваційні настанови. Мотивація це процес спонукання кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації [2].

До задач мотивації в підприємствах аграрного сектора належать:

• формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;
  
• навчання персоналу і керівного складу психологічним основам внутрифірменного спілкування;
  
• формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом із використанням сучасних методів мотивації.
  

Мотивація трудової діяльності на аграрних підприємствах не може бути дієвою без застосування сучасних форм і методів матеріального стимулювання персоналу. Продумані до дрібниць системи матеріальних стимулів ґрунтуються на всебічному моніторингу економічних інтересів працівників, урахуванні умов їхньої праці і життя, трудо­вих навичок і є ефективним механізмом поєднання матеріальної заінтересованості персоналу і продуктивності його праці [3].

Провідна роль у процесі мотивації належить потребам людини, які можуть розглядатися як сукупність трьох основних груп: матеріальних, трудових і статусних. Тому й мотивацію правомірно розподіляти на матеріальну, трудову і статусну.

Під матеріальною мотивацією слід розуміти прагнення достатку людини до поліпшення свого добробуту, це зумовлює необхідність збільшення трудового внеску, а отже, і збільшення кількості, якості та результативності праці.

Матеріальну мотивацію трудової діяльності на аграрних підприємствах слід розглядати на основі певних чинників, а саме: рівня заробітної плати та її динаміки; наявності прямої залежності рівня заробітної пла­ти від результатів праці; диференціації заробітної плати на підприємстві та в суспільстві; структури особистого доходу.

Велика роль належить статусній мотивації. Вона є внутрішньою рушійною силою поведінки, пов'язаної з прагненням людини посісти вищу посаду, викону­вати складнішу, відповідальнішу роботу, працювати в сфері діяльності (організації), яка вважається престижною [1].

Отже, розвиток сільського господарства першочергово пов’язаний з розвитком системи мотивації праці, ефективним використанням її матеріальної основи. Які б не були найсприятливіші зовнішні умови без добре підготовленого та мотивованого персоналу не можливо досягти високої ефективності роботи. Вкладення у трудові ресурси стають довгостроковим чинником конкурентоспроможності та стійкого функціонування підприємства.