Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материала

Документы

Содержание Теоретичні засади пошуку внутрішніх резервів розвитку підприємств Вдосконалення механізмів ціноутворення на житлово-комунальні послуги в контексті підвищення конкурентоспроможності житлово-комун Мотивація вибору джерел фінансування діяльності філій богатонаціональної компанії

Подобный материал:

• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОШУКУ ВНУТРІШНІХ РЕЗЕРВІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ


Питання забезпечення економічного росту та розвитку підприємства відіграє ключову роль у процвітання любої держави та завжди займала центральне місто економічної науки. Передумовою дослідження проблеми розвитку підприємства є вивчення світової наукової думки стосовно економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні.

Питання пошуку зовнішніх факторів росту та розвитку безсумнівно треба вивчати, тим паче ураховуючи проблеми вітчизняної промисловості зі збутом продукції та низьким рівнем завантаження існуючого обладнання. В той же час за низького рівня завантаження виробничих потужностей вітчизняних підприємств, не можна відмовлятися від внутрішніх резервів розвитку. Саме це визначає сьогодні попит на дослідження виробничого потенціалу підприємств. Слід зазначити, що низьке завантаження виробничих потужностей не можна оцінювати однозначно негативно. Наявність недовикористаних можливостей (власне наявність виробничого потенціалу) свідчить про те, що для вітчизняних підприємств може мати місто позитивна віддача від масштабу виробництва, а це вже безсумнівна конкурентна перевага у порівнянні із закордонними виробниками. Результатом такої переваги може стати порівняно менші середні витрати на виробництво у боротьбі за національний ринок.

Існуючі моделі економічного росту та розвитку зорієнтовані у своїй більшості на макроекономічні системи та стимули розвитку, які виникають чи формуються у зовнішньому середовищі завдяки державному регулюванню. Класична економічна школа (А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус) вбачала причину росту у розмірах факторів виробництва та їх продуктивності. Головним фактором стримування економічного росту у класиків є “закон зменшення віддачі від фактора виробництва”. К. Маркс, продовжуючи песимістичний настрій класичної школи, тенденцію зменшення норми прибутку пояснював зростанням “органічної структури капіталу” (відношення постійного капіталу до змінного капіталу).

Менший інтерес к проблемам економічного росту ми бачимо у маржиналистів. Це пояснюється більшим інтересом до проблеми розподілення, ніж росту. А. Маршалл виділяє множину факторів економічного росту валового і чистого доходу держави. Й. Шумпетер пов’язував позитивну динаміку економіки із підприємницькою діяльністю щодо здійснення нових комбінацій факторів виробництва. Й. Шумпетер спробував примірити рівноважний підхід неокласиків і теорію розвитку: рівновага зберігається поки в системі не виникають вагомі інновації, завдяки чому здійснюється перехід на новий рівень рівноваги. В результаті економічний розвиток можна представити як послідовну зміну рівноважних станів.

У моделі економічного зростання Дж. Кейнса темп економічного зростання визначається величиною граничної схильності до споживання за існуючих технічних умов виробництва, а динамічна рівновага може існувати в умовах неповної зайнятості. Модель Е. Домара, у якій технологія представлена виробничою функцією Леонтьєва, розширяє умови короткострокової кейнсіанської рівноваги на більш довгий період за умов розвитку системи. Згідно моделі Е. Домара існує рівноважний темп приросту реального доходу в економіці, але така рівновага не є стійкою та порушується при відхиленні темпу зростання приватних інвестицій від заданого рівня. Держава впливаючи на обсяги інвестицій забезпечує рівноважні темпи зростання. За моделлю Р. Харрода функція інвестицій базується на принципі акселератора з урахуванням очікування споживачів і підприємців. За Р. Харродом також існує рівноважне економічне зростання і воно також є не стійким, оскільки відхилення інвестицій від умов гарантованого темпу зростання виводить систему з рівноваги. В цілому кейнсіанські моделі економічного росту відстоюють необхідність “роботи над помилками” які припускають індивіди у своїх очікуваннях. У ролі “вчителя” у Дж. Кейнса звичайно виступає держава.

Неокласичні моделі росту подолали ряд обмежень кейнсіанських моделей і дозволили більш точно описати особливості макроекономічних процесів. Р. Солоу показав, що нестабільність динамічної рівноваги в кейнсіанських моделях була наслідком невзаємозамінності факторів виробництва. Неокласична модель економічного зростання Р. Солоу побудована на основі виробничої функції Кобба-Дугласа, у якої труд і капітал є субститутами, що більш відповідає реальній ситуації. Основа стійкого зростання добробуту за моделлю Р. Солоу – технологічний прогрес. Але, використана Р. Солоу функція Кобба-Дугласа, знову таки, як і функція Леонтьєва описує лише один тип взаємодії факторів виробництва (субституція або комплементація).

Сучасні теорії ендогенного зростання (П. Ромер, Дж. Гросмен, Е. Хелпмен) спробували визначити темпи зростання з урахуванням різних можливих факторів: інноваційних, інституційних, ресурсних, екологічних тощо. Теорія “економіки пропозиції” стверджує що зростання за повної зайнятості можливе за рахунок зменшення регулюючого впливу на ринкову систему. Прихильники сучасної еволюційної теорії розвитку особливу увагу у процесі розвитку відводять процесу інновацій, конкуренції як процесу відбору, невизначеності і часу.

Що стосується моделей економічного росту мікросистем, то слід зазначити, що у останніх поняття розвитку зовсім відсутнє. Наприклад, мікроекономіка наслідуючи неокласичні погляди розглядає статичні ситуації рівноваги та оптимізації, при чому за єдиним критерієм – максимізація прибутку. Ріст розглядується в них, наприклад, як зростання обсягу виробництва з позицій позитивної віддачі від змінного фактору, що знаходить відображення у більшим за одиницю суму коефіцієнтів еластичності функції Кобба-Дугласа.

Курси з менеджменту і маркетингу традиційно повторюють погляди американських дослідників, які розглядають організацію і її розвиток у термінах еволюційного підходу (Дж. Гарднер, А. Даун, Г. Ліппіт, У. Шмідт, Б. Худоба, Л. Грейнер, У. Торберт, Ф. Ліден, Д. Кац, Р. Кан, І. Адізес, Дж. Кімберлі, Р. Куін, К. Камерон). Незважаючи на те, що в основі кожної з описаних цими авторами моделей лежить своя ідея, проте, у кожній з них закладено зміст, що відбиває сутність розвитку як зміну фаз життєвого циклу організації. При цьому сам механізм розвитку організацій підмінюється красивим, наочним і метафоричним представленням фаз життєвого циклу і ключових факторів розвитку. Разом з тим, традиціям вітчизняного економічного аналізу, науковій організації виробництва та праці сьогодні не приділяється достатньо уваги. При цьому, промислові підприємства в цілому унаслідували та зберігають сформовані за часи радянської влади методи управління виробництвом, планування та ціноутворення. Існуючі у світовій практиці теоретичні моделі росту та розвитку мікроекономічних систем мають ряд недоліків та залишаються у більшості випадків не зрозумілими (або, що ще гірше, не вірно зрозумілими) для практиків управління як мікро- так і макроекономічними об’єктами. Ці моделі та підходи потребують адаптації до реальних умов функціонування економічних об’єктів.

На наш погляд, головною умовою розвитку підприємства є не тільки зовнішня стратегія підприємства, але і безпосередньо внутрівиробничі процеси, які безсумнівно повинні бути зорієнтовані на можливість швидкого переключення на випуск нової продукції. Управління розвитком повинно бути націлене на динамічну сукупність взаємозалежних управлінських процесів спрямованих насамперед на пошук внутрішніх резервів економічного росту та розвитку. Як відомо ще від класиків теорій економічного циклу, одним з основних принципів, що забезпечують розвиток мікросистем, є забезпечення можливості переходу зі стадії вищого рівня розвитку в рамках одного періоду циклу (фази зрілості) на фазу становлення з якісно новими параметрами наступного рівня, минаючи фазу спаду і кризи. Забезпечення ефективного управління розвитком підприємства повинне супроводжуватися постійною діагностикою внутрішньогосподарської діяльності, що дозволяє визначити можливості підприємства у зовнішньому оточенні.

Для розвитку підприємства необхідно створити умови для впровадження інноваційних, організаційних, економічних заходів, що дозволяють підприємству перейти на фазу становлення наступного рівня. Спроба реалізації такого підходу була почата при розробці програми розвитку підприємства. За результатами виконаного аналізу на машинобудівному підприємстві було запропоновано систему стратегічного планування, адаптовану до особливостей підприємства і його підрозділів. У системі стратегічного планування підприємства було виділено чотири основних блоки: програму стратегічного розвитку на перспективний період; стратегічний план підприємства; систему бюджетування, комплекс бізнес-планів по проектах нових продуктів і напрямків діяльності компанії.


Головач Юліана Віорелівна

Науковий керівник: Пентелейчук О.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці


ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ В КОНТЕКСТІ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ


Механізм регулювання житлово-комунальної сфери склався за часів СРСР і у спадок передався Україні, зазнавши лише незначних змін. Житлово-комунальне господарство – це галузь народного господарства, результати фінансово-господарської діяльності якої значною мірою впливають на соціально-економічні показники розвитку суспільства, зокрема на інші сфери міської економіки і через ціни й тарифи на житлово-комунальні послуги впливає на структуру грошових витрат населення, формуючи тим самим масштаби й структуру ринку споживчих товарів і послуг. У зв'язку з цим, реформування ЖКГ є однією з найбільш актуальних проблем, тому що вона стосується інтересів як населення, так і всього  народного господарства України

Розгляду питань державного регулювання житлово-комунального господарства (ЖКГ) присвячені наукові дослідження багатьох учених-економістів та практиків: Шевська О.І., Драган О.І., Логвиненко В.І, Рибак В.В. [1,2,3,4].

Після вартості продуктів харчування житлово-комунальні послуги (ЖКП) займають друге місце в структурі витрат більшості українців [5].

В розвинутих країнах оплата ЖКП не відіграє важливої ролі в бюджетах домогосподарств і складає 4-11% сукупного сімейного доходу [6].

Державне регулювання цін на Україні здійснюється шляхом встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, що належить до повноважень органів місцевого самоврядування, які затверджують тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво [7].

Система розрахунку тарифів на послуги у сфері ЖКГ ще до кінця не розвинена, саме тому калькулювання цін на ринку комунальних послуг пов'язують з розрахунком собівартості послуг у бухгалтерському обліку [8]. При цьому розрахунки представляють у вигляді формули:

   ,

де  - собівартість в системі бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

ПМ - прямі матеріальні витрати;

ПОП - прямі витрати з оплати праці;

ІП - інші прямі витрати;

ПЗ - постійні розподілені загальновиробничі витрати;

ЗЗ - змінні розподілені загальновиробничі витрати;

НПЗ - нерозподілені загальновиробничі витрати (при їх виникненні).

Але ця формула не враховуєте деяких витрат, специфічних саме для сфери ЖКГ, наприклад таких, як операційні витрати, «неявні витрати», які в економічній теорії включаються до економічної вартості виробництва послуг та ін. Саме тому існує декілька методів розрахунку тарифів саме і сфері ЖКГ.

1. Метод калькуляції собівартості + прибуток + ПДВ + спецподаток.

Для калькуляції собівартості та визначення ціни необхідне групування витрат за статтями калькулювання, яка показує, де були вироблені витрати, пов'язані з наданням послуг. При цьому для вибору остаточної ціни на товар необхідне виділення умовно-постійних та умовно-змінних витрат.

2. Метод планування повної собівартості, що застосовується для обмеження непродуктивних витрат та запобігання включенню до тарифів тих витрат, які безпосередньо не пов'язані з наданням відповідних послуг

3.  Метод розрахунку за усередненими показниками, що є найбільш поширеним серед підприємств та організацій ЖКГ, які виступають як природні монополії, оскільки ефективний механізм контролю за їх діяльністю та тарифами досі не створений, плата за послуги підприємств ЖКГ не має чіткого обгрунтування. Застосування даного методу суперечить ринковим принципам та н враховує фактично наданих послуг. Зазначені вище методи використовуються по-різному в регіонах України, через що виникає неоднорідне тарифоутворення на послуги підприємств ЖКГ. Наприклад, на початок березня 2009 року, найбільше сплачуюють кияни за один квадратний метр площі більш ніж 1 грн. 50 коп., найменше - жителі Хмельницького та Полтави, від 30 до 37 копійок. За користування гарячою водою жителям Луцька доводиться платити 37 грн. за людину, а в Севастополі лише 14 [9].

Відповідно до чинного законодавства, у разі затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виробникам різницю між затвердженим розміром тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг [7]. Це створює ще один напрям витрат бюджету. Тому варто покінчити з практикою безповоротної підтримки ЖКГ та залучити приватний сектор до його реформування, зокрема на умовах оренди та концесії. Така політика здійснюється в більшості країн світу на основі кількох моделей, найбільш прийнятною серед яких для України є французька модель, що передбачає збереження муніципальної власності на інженерні та інфраструктурні об’єкти при здійсненні приватного управління на умовах оренди. Це забезпечить надійне джерело фінансування ЖКГ, можливість модернізації та підвищення ефективності через енергоощадні технології.

Слід також підкреслити, що процес підвищення тарифів до рівня фактичних витрат повинен відбуватись продумано, так як зростання тарифів призводить до зростання заборгованості населення і зменшення надходжень у рахунок сплати. Підвищувати платежі можна до межі, коли платежі за послуги не перевищують 6% середнього доходу населення або 15 % прожиткового мінімуму.

У 2008 році Міністерством з питань житлово-комунального господарства було створено необхідну структуру – Державну житлово-комунальну інспекцію, що здійснює реальний державний контроль у сфері ЖКГ [10].

Відповідно до Указу Президента від 28.12.2007 «Про концепцію ціноутворення у сфері ЖКП» одним з принципів встановлення тарифів на ЖКП є обов’язковість запровадження окремої звітності про діяльність з виробництва, передачі та постачання послуг [11].

Даний принцип знайшов підтвердження і в спільному листі Антимонопольного комітету та Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 31.03.2009 «Про удосконалення державного регулювання у сфері ЖКГ», відповідно до якого органи місцевого самоврядування, що встановлюють тарифи, повинні вимагати від підприємств-постачальників, що є суб’єктами природних монополій, інформацію про їх витрати, використання прибутку, показники ефективності діяльності [10].

Важливим аспектом реформування ЖКГ є уникнення перехресного субсидування одного виду діяльності за рахунок іншого, однієї категорії споживачів за рахунок іншої [11].

Узагальнюючи, можна зробити висновок про недосконалість механізму ціноутворення та можливість його удосконалення спираючись на запропоновані шляхи оптимізації, а саме:

• Розвиток конкурентного середовища в галузі шляхом поєднання урядових та бізнес-механізмів, що створить умови для вливання інвестицій;
  
• Зміна тактики ціноутворення: від простого підвищення тарифів до їх диференціації з урахуванням якості;
  
• Уникнення перехресного субсидування в галузі;
  
• Визначення межі підвищення тарифів з метою уникнення заборгованості;
  
• Реалізація завдань, покладених перед Державною житлово-комунальною інспекцією;
  
• Забезпечення подання підприємствами-постачальниками звітності органам місцевого самоврядування з метою забезпечення прозорості процесу прийняття рішень, обґрунтованого встановлення тарифів.
  

Література:

1. Шевська О.І. Механізми фінансового оздоровлення житлово-комунального господарства України // Економіка та держава. – 2009.-№2.-ст.94-97
   
2. Драган І.О. Державне управління розвитком житлово-комунального господарства й принципи його реформування // Економіка та держава. – 2009.-№4.-ст.87-90
   
3. Логвиненко В.І. Ефективність взаємовідносин споживачів та постачальників теплової енергії – один із напрямків удосконалення механізмів реалізації загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖГК // Економіка та держава. – 2008.-№7.-ст.68-70
   
4. Рибак В.В Проблеми реформування житлово-комунального господарства України // Економіка та держава. – 2008.-№12.-ст.5-6
   
5. Мельник І. Г. Реформування житлово-комунального господарства та регулювання цін і тарифів на житлово-комунальні послуги населенню //Автореф.дисертації кандидата економічних наук: 08.02.03. Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2005. – ст.24
   
6. Українці стали більше платити за комунальні послуги // korespondent.net
   
7. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» // Міське господарство України.-2004.-№3.- ст.19-27
   
8. Бабак А. В., Лисенко Н. М. Собівартість комунальних послуг у бухгалтерському обліку та в ціноутворенні // Аспекти тарифної реформи. - 2003. - № 1. - ст. 13 - 21
   
9. Стан та перспективи реформування житлово-комунального господарства України // Аналітичне дослідження. - К.: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2004. – ст.100
   
10. minjkg.gov.ua
    
11. Указу Президента «Про концепцію ціноутворення у сфері ЖКП» від 28.12.2007 // www.zakon.nau.ua
    
12. Лист Антимонопольного комітету та Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 31.03.2009 «Про удосконалення державного регулювання у сфері ЖКГ»
    

Господінова Олександра Іванівна

Буковинська державна фінансова академія. м. Чернівці


МОТИВАЦІЯ ВИБОРУ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІЛІЙ БОГАТОНАЦІОНАЛЬНОЇ КОМПАНІЇ


Однією з основних ознак сучасного розвитку світового госпо­дарства є розгортання процесів глобалізації, які чинять суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визнача­ють тенденції розвитку національних економік. Одним з головних чинників прискорення розвитку світової економіки є приплив прямих іноземних інвестицій. Поглиблення міжнародного поділу праці під впливом транснаціоналізації процесу виробницт­ва призвело до зростання ролі богатонаціональних компаній. Інтернаціоналізація процесів світової економіки і фор­мування на цій основі економічних просторів, спільних ринків, не тільки стимулюють приплив прямих іноземних інвестицій, але й розподіляють, і перерозподіляють їх, координують чи визначають вектор спрямованості з урахуванням зростання конку­рентної боротьби.

Закордонний досвід наочно свідчить, що в перехідний період становлення ринкової економіки інвестиції стають найважливішим чинником не тільки реконструкції і відновлення, але й створення нових виробництв і підприємств. В постсоціалістичних країнах, де відбуваються помітні економічні й полі­тичні зміни, значна частина населення залишається неохопленою різноманітними послугами, а тому вони є досить привабливими для діяльності багатонаціональних компаній. Богатонаціональні компанії виступають головним засобом здійснення закордонних прямих інвестицій.

Щоб фінансувати інвестиції за кордоном, богатонаціональна компанія повинна прийняти рішення, отримувати кошти у своїй країні чи в іншій, з внутрішніх дже­рел (в межах своєї системи) чи із зовнішніх.

Однак, чимало факторів як у країні базування, так і за кордоном діють обме­жуюче на вибір джерел капіталу для материнської компанії. Остаточний вибір джерела капіталу залежить від стратегічних пріоритетів материнської компанії та різноманітних обмежень. Рішення про прямі інвестиції за кордоном приймаються керівництвом багатонаціо­нальних компаній. У функціональному плані закордонні прямі ін­вестиції охоплюють всю діяльність багатонаціональних компаній щодо заснування та керів­ництва своїми філіями у різних країнах.

Особливість цих процесів в сучасних умо­вах полягає в тому, що, іноземні засновники прагнуть не залучати місцевих партнерів до створення дочір­нього підприємства, а вважають за краще повністю контролювати його. Це пов’язано з тим, що в деяких країнах досить повільно проходять реформи, пов'язані зі стабіліза­цією рівня цін, валютного курсу, державного бюджету тощо. Повільно створюється життєздатність ринкового середовища шляхом приватизації державних підприємств, лібералізація цін, підвищення відкритості економіки. Недосконало реформується інституціональна структура економіки. Тому прийнят­тя необхідних змін до законодавства, забезпечення ефективного механіз­му державного регулювання економіки досить суперечливе.

Разом з цим діяльність у постсоціалістичних країнах дає змогу дещо диверсифікувати джерела прибутків завдяки тому, що їх економіка не встигла за­знати примусової глобалізації і тому розвивається своїм ритмом, який нині може бути противагою циклу світової економіки. І хоча нові філії залежать набагато більше від коштів материн­ської компанії, засновані дочірні підприємства майже завжди змушені добиватися значного обсягу свого фінансування з місцевих джерел. Діяльність багатонаціональної компанії, спричинена прямими інвестиціями, ініціює рух цілого набору товарів і послуг у межах багатонаціональної системи, маючи за мету розширення їх у майбутньому. Тому залучення місцевого капіталу виступає гарантією для подальшого функціонування новостворених філій.

Валютний контроль у приймаючій країні може також більше заохочувати материнську ком­панію до використання місцевих джерел фінансування філій внаслі­док недоцільності переведення коштів у неконвертовану валюту. Високий рівень інфляції, великий валютний чи політичний ризик (наприклад, загроза експропріації) також сприяють місцевому фінан­суванню за інших рівних умов. Одначе дуже часто материнська компанія стикається з такими умовами, коли країна, яка приймає капітал, не в стані здійснювати місцеве фінансування, дотримуючись усіх вимог.

Деякі країни обмежують також доступ філій з іноземною власністю до місцевих джерел капіталу. Ці ж країни можуть також обмежувати частку власності материнської компанії у місцевій філії до певної величини (як правило, 49%). Це обмеження на власність може викликати серйозну фінансову проблему для фі­лій спільних підприємств, тому що замість інвестування в підпри­ємство (збільшення частки в капіталі) материнська компанія може не захотіти надати філії позики. Як правило висловлюється стурбованість у зв'язку з макроекономічною си­туацією у цих країнах, оскільки кредити використовуються здебільшого для купівлі імпортних товарів, а це призводить до зростання поточного платіжного дефіциту. Крім того, у цих країнах відсутня надійна система управління ризиками, а це може призвести до масового неповернення і кризи.

Оподаткування як у вітчизняній, так і приймаючій країні також може впливати на джерело фінансування в системі багатонаціональних компаній, а також і на його тип (власний капітал чи позика). Материнська компанія може здійснювати прямі інвестиції за кордоном без залучення своїх власних коштів або навіть без будь-якого руху капіталу зі своєї країни в приймаючу. Міжнародний рух капіталу не є обов'язковим елементом закордонних прямих інвестицій. Таким елементом є радше міжнародна передача управлінського досвіду.

Сьогодні успішній діяльності новостворених філій заважає низка факторів: тягар старих проблем, що збереглися ще з часів планової економіки; нові проблеми, що виникли на першому етапі ринкових перетво­рень; недосконалість законодавства та ін.

Для збільшення входження зовнішніх інвестицій в економіку України необхідно знайти рівновагу між нестачею внутрішніх заощаджень для розвитку економіки держави і критичною масою залучених іноземних інвестицій. Залучення й використання іноземного капіталу в економіці України представляється істотною законо­мірністю інвестиційного процесу на сучасному етапі. Питання розширення присутності в економіці іноземного капіталу має підпорядковуватися стратегічним цілям розвитку, підвищенню національної конкурентоспроможності. Процес експансії іноземного капіталу неминучий , незворотний та зумовлений об’єктивними потребами глобалізації національної економіки.


Довбня Светлана Борисовна, Найдовская Ангелина Алексеевна,

Разгоняева Татьяна Михайловна

Национальная металлургическая академия Украины, г. Днепропетровск