Geum.ru

Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материалаДокументы

Содержание


Функції та принципи модернізації підприємств в сучасних умовах господарювання
Компетентнісний підхід до активізації сприйняття персоналом інноваційних змін
Розробка системи управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів
Рис. 1 Система управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів
Узгодження конкурентної і інноваційної стратегії підприємства
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Функції та принципи модернізації підприємств в сучасних умовах господарювання


Модернізація вітчизняних підприємств є актуальною і важливою задачею, рішення якої неможливо без розробки нових теоретико-методологічних та практично-методичних підходів до її організації, реалізації та оцінювання в сучасних швидко плинних ринкових умовах господарювання. Розробку нових підходів до модернізації підприємств необхідно починати з визначення та узагальнення функцій, які вона повинна виконувати, та принципів, яким цей процес має відповідати в ринкових умовах господарювання.

Слід зазначити, що під модернізацією ми розуміємо системний та цілеспрямований процес удосконалення, поліпшення, оновлення на інноваційній основі існуючих об’єктів модернізації, створення нових об’єктів з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств до сучасних світових стандартів.

Функція (від лат. functio – виконання, здійснення) – діяльність, обов’язок, робота; зовнішній прояв властивостей будь-якого об’єкту в даній системі відносин (наприклад, функція деталі у механізмі, функція механізму, функція грошей, функція індивіду в суспільстві тощо). Через функції розкривається роль та призначення об’єкта дослідження.

Ми виділяємо наступні основні функції модернізації підприємств:
  • модернізація виступає основним засобом підвищення конкурентоспроможності підприємства – ця функція розкриває основну мету процесу модернізації;
  • системотворча функція виявляється у тому, що модернізація підприємств є складовою системи соціально-економічного розвитку регіонів і країни в цілому та являється системним процесом розвитку підприємства;
  • практично-прикладна функція полягає у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, теоретико-методологічних розробок, методик, положень і висновків, напрацьованих економічними науками, у господарську діяльність підприємств;
  • мотиваційна функція – за допомогою процесу модернізації повинна підвищуватися економічна ефективність використання всіх складових сукупного потенціалу підприємства;
  • оптимізаційна функція – в процесі модернізації має реалізовуватися найкращій з допустимих варіантів розвитку підприємства;
  • навчально-виховна функція – процес модернізації передбачає розвиток персоналу підприємства, а також взаємовідносин між окремим групами та особами, що вимагає підвищення кваліфікації персоналу та покращення клімату в колективі.

На основі виділених функцій можна визначити основні принципи модернізації підприємств.

Принципи (від лат. principium – основа, початок) – 1) основні, вихідні положення теорії, основні правила діяльності; 2) встановлені, загальноприйняті, поширені правила господарських дій і властивостей економічних процесів.

До основних принципів (правил) модернізації ми відносимо:
  • принцип інноваційності – всі процеси модернізації на підприємстві мають відбуватися на інноваційній основі;
  • принцип системності – модернізаційні процеси на підприємстві повинні мати одну загальну мету, не суперечити, а взаємодіяти один з одним , задіяти всі наявні ресурси, відбуватися у всіх підрозділах тощо;
  • принцип безперервності – для забезпечення постійного підвищення конкурентоспроможності в швидко змінному навколишньому середовищі процес модернізації має відбуватися на підприємстві постійно;
  • принцип гнучкості – характеристики процесу модернізації можуть змінюватися (об’єкт, предмет, ресурси, тривалість) у зв’язку із зміною ситуації у зовнішньому та внутрішньому середовищах;
  • принцип участі передбачає залучення працівників підприємства до всіх етапів модернізаційного процесу від складання програми модернізації до оцінювання її результатів;
  • принцип холізму – модернізаційний процес повинен охоплювати як всі структурні одиниці одного рівня (принцип координації), так і всі рівні підприємства (принцип інтеграції);
  • принцип науковості передбачає використання найновітніших наукових досягнень та методичних розробок в організації та реалізації модернізації підприємства;
  • принцип обґрунтованості – рішення щодо проведення модернізації має бути обґрунтованим з позицій ринкових тенденцій, технічного прогнозування, наявного ресурсного потенціалу тощо;
  • принцип комплексності – процеси модернізації мають охоплювати всі сфери і напрямки діяльності підприємства, всі складові сукупного потенціалу підприємства, а також процеси його реалізації та відтворення;
  • принцип ефективності – при існуючих ресурсних обмеженнях обраний варіант модернізації має забезпечити максимальний економічний ефект;
  • принцип оптимальності передбачає вибір найкращого з альтернативних варіантів модернізації підприємства;
  • принцип ситуативності – найкращим варіантом модернізаційного процесу у конкретній ситуації буде той, якій більше всього відповідає даній ситуації;
  • принцип зворотного зв’язку – результати реалізації модернізації необхідно використовувати для обґрунтування програми модернізації на наступний період;
  • принцип індивідуалізації – кожен підприємство розробляє власну програму модернізації, яка відповідає конкретним умовам внутрішнього середовища і є адаптованою до зовнішнього;
  • принцип синергізму передбачає реалізацію комплексного процесу модернізації підприємства, в якій задіяні всі структурні підрозділи і сумарний ефект від якої більший за арифметичну суму ефектів від модернізації кожного підрозділу;
  • принцип раціональної ієрархії – модернізаційні процеси на підприємстві мають знаходиться у певній ієрархічній підпорядкованості за пріоритетністю;
  • принцип участі у загальному розвитку – модернізація кожного окремого підприємства має бути складовою реалізації державних та регіональних програм економічно-соціального розвитку;
  • принцип соціальної орієнтації передбачає забезпечення в результаті модернізації соціального розвитку трудового колективу, підвищення доходів його членів тощо.

Цей перелік є далеко невичерпаним, але дотримання вказаних принципів є необхідною умовою здійснення успішної інноваційно-технологічної модернізації підприємств, запорукою зростання конкурентоспроможності України до рівня розвинутих країн світу і саме ці принципи складають зміст концепції модернізації підприємств.


Бурмака Тетяна Миколаївна

Харківська національна академія міського господарства


КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО АКТИВІЗАЦІЇ СПРИЙНЯТТЯ ПЕРСОНАЛОМ ІННОВАЦІЙНИХ ЗМІН


Вивчення основних обмежень процесів розвитку вітчизняних підприємств свідчить про те, що саме кадрові недоліки є головним чинником неефективного сприйняття нововведень і як наслідок недостатньої конкурентоспроможності більшості з них. При цьому причина не в низькому освітньому рівні персоналу, а занадто високій швидкості змін технологій і відповідно професійних знань у сфері інноваційного розвитку. У результаті регулярно виникають ситуації, коли персоналу не вистачає професіоналізму, не зважаючи на те, що зовсім недавно у вирішенні аналогічних завдань його було цілком достатньо.

Найбільш ефективною методичною основою підвищення професійної підготовки персоналу на сьогоднішній є компетентнісний підхід. Він сформувався протягом останніх трьох десятилітть й слідом за Великобританією й США швидко поширився в багатьох країнах.

Відповідно до традиційної методології спочатку проводиться роздільний аналіз роботи й людини, потім здійснюється спроба їх сполучення й у завершенні визначаються якості, необхідні для успішного виконання даної роботи. Результатом є визначення особистих якостей, знань і навичок як факторів успішності певного виду діяльності. При цьому виділені фактори часто виявляються досить універсальними, тому підходять для різних видів роботи.

Компетентнісний підхід починається з аналізу " людини-в-роботі", без попередніх висновків про те, які характеристики потрібні для ефективного виконання цієї роботи. Результат застосування компетентнісного підходу полягає у визначенні якостей і вмінь, що забезпечують ефективну діяльність і відсутні у некваліфікованого виконавця. Тому на основі оцінок компетенцій можна отримати більш точний прогноз успішності нововведень, особливо в складних видах діяльності, у тому числі в системах управління.

В якості основного інструменту управління професіоналізмом персоналу з метою активізації сприйняття персоналом інноваційних змін можна використовувати матрицю компетенцій, що являє собою структуровану сукупність професійних компетенцій персоналу, що займається конкретним видом діяльності. Її застосування дозволяє вдосконалювати практично всі види й технології кадрової роботи (рис. 1).



Рис. 1. Можливості використання матриці компетенцій для активізації сприйняття персоналом інноваційних змін


Найбільший ефект від використання матриці професійних компетенцій досягається в корпоративному навчанні. У результаті діагностики компетенцій персоналу визначаються потреби працівників у навчанні, на основі яких розробляються індивідуальні програми підвищення кваліфікації. У результаті аналізу змісту окремих кластерів компетенцій і їх взаємозв'язків формуються корпоративні стандарти практичної підготовки менеджерів і фахівців у вигляді конкретних модулів формуючого й підтримуючого навчання.

У цілому застосування матриці компетенцій є основою підбора оптимального складу проектних команд для швидкого і якісного виконання договірних робіт; підвищує якість відбору нового персоналу; визначає зміст корпоративної підготовки й підвищення кваліфікації персоналу; підвищує ефективність роботи з кадровим резервом; стимулює професійний саморозвиток менеджерів і фахівців; забезпечує ріст мотивації персоналу за рахунок створення комфортних умов для професійного й кар'єрного росту; створює сприятливі умови для виховання нових лідерів в межах підприємства.

Головний ефект досягається за рахунок того, що компетентнісний підхід виконує функцію інтегратора всіх процесів, необхідних для розвитку професіоналізму персоналу. Завдяки цьому з'являється більше взаємозв'язків між методами й технологіями, а отримані з їх допомогою результати доповнюють один одного.

Використання матриці професійних компетенцій персоналу не лише підвищує ефективність методів і технологій кадрового менеджменту, але також фокусує його на активізації застосування інновацій, завдяки чому росте ефективність витрат на розвиток персоналу. Таким чином, матриця компетенцій є інструментом широкого діапазону дій, що забезпечує зростання професіоналізму персоналу й конкурентоспроможності підприємств.


Василенко Ігор Володимирович

Національний авіаційний університет, Київ


Розробка системи управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів


Існує певна подібність організаційно-економічних механізмів обслуговування різних економічних об’єднань через сталі теоретико-методологічні основи та принципи побудови механізмів, проте основні елементи, які наповнюють механізм є різними, в цьому і заключається новизна та унікальність того чи іншого механізму. Обов’язковими елементами організаційно-економічного механізму є зокрема його економічна та організаційна складові. Загальні проблеми обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів автором розглянуто у попередніх наукових публікаціях [1-3], в той же час розробці організаційно-економічного механізму обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів присвячено наукова робота автора [3].

Організаційна складова організаційно-економічного механізму обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів, на нашу думку, має складатися з методичних підходів до вдосконалення процесу обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів, системи управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів та методичних рекомендацій обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів за категоріями. Саме формуванню системи управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів і присвячена ця наукова публікація автора.

Система управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів наведена автором на рис. 1 та представляє собою сукупність стандартних складових управління – керуючу, функціональну та цільову підсистему, підсистему забезпечення, а також підсистему методичного забезпечення та моделювання.

На «вході» у систему має вивчатися та проводитися оцінка рівня забезпеченості ресурсами та методичним забезпеченням процесів обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів, також мають бути вироблені загальні принципи обслуговування цих категорій вантажів. В той же час на «виході» має бути досягнутий ефект синергії щодо організації процесу обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів.

Керуюча підсистема передбачає планування, організацію та контроль процесів обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів, а також мотивування учасників процесів обслуговування цих категорій вантажів, яке має бути направлене на виконання поставлених задач. Підсистема забезпечення передбачає ресурсне, методичне, інформаційне та правове забезпечення процесів обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів. Від рівня забезпеченості ресурсами, методичними рекомендаціями, інформаційними системами та правовими важелями залежить успішність всього управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів. Підсистема методичного забезпечення та моделювання включає в себе розроблені автором принципи, методи, інструменти, методичні підходи та рекомендації до вдосконалення процесу обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів. Та є тією складовою, яка забезпечує взаємодію між керуючою та функціональної підсистемами та яка забезпечує досягнення ефекту синергії.

Цільова підсистема має забезпечити підвищення якості та безпеки обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів, підвищення рівня прибутковості та конкурентоспроможності авіаційних перевізників спеціальних вантажів, а також збереження ресурсів та впровадження інноваційних технологій в процес авіаційних перевезень спеціальних вантажів.

Функціональна підсистема забезпечує роботу системи за допомогою транспортних об’єктів, що приймають участь у процесі обслуговування спеціальних вантажів та процеси обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів.

Зроблено висновок, що реалізація цієї системи управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів дозволить вирішити одну із складових наукової задачі формування організаційно-економічного механізму обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів в її управлінському аспекті.


Рис. 1 Система управління процесами обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів


Література
  1. Габріелова Т. Ю. Сучасні тенденції ринків авіаційних вантажних перевезень [Текст.] / Т. Ю. Габріелова, І. В. Василенко // Збірник наукових праць Державного економіко-технологічного університету транспорту: серія економіка і управління. – № 13. – К., 2009. – С. 153-158.
  2. Василенко І. В. Теоретичні основи організації обслужування авіаційних вантажних перевезень [Текст.] / І. В. Василенко // Збірник доповідей 11 Міжнародної науково-практичної конференції «Ринок послуг комплексних транспортних систем та прикладні проблеми логістики». – К., 2009. – С. 99-102.
  3. Василенко І. В. Теоретичні засади та технологія реалізації організаційно-економічного механізму обслуговування авіаційних перевезень спеціальних вантажів [Текст.] / І. В. Василенко // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності». – Сімферополь-Ялта, 2009. – С. 36-38.



Величко Наталія Михайлівна, Андрєєв Андрій Васильович

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, м. Луганськ


УЗГОДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ І ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА


Розвиток вітчизняного бізнесу наряду з проникненням на ринок закордонних виробників веде до зростання інтенсивності конкуренції на внутрішньому ринку, що потребує розробки та впровадження виробничих, організаційних та управлінських інновацій стратегічного характеру. Можливість підприємства конкурувати на визначеному товарному ринку знаходиться в прямої залежності. від конкурентноздатності продукції, а також економічних методів управління, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби. Незважаючи на конкурентні переваги підприємства йому необхідно мати в своєму розпорядженні ефективну інноваційну стратегію, що дозволить забезпечити успіх у майбутньому. Від її раціонального вибору залежать усі наступні управлінські дії.

Теоретичну основу управління інноваційною діяльністю підприємств складають праці вітчизняних учених: А. Амоші, А. Воронкової, В. Геєця, В. Гриньової, М. Іванова, С. Ілляшенка, Т. Калінеску, Г. Козаченко, О. Козирєвої, Б. Кліяненка, П. Орлова, О. Осики, П. Перерви, Л. Піддубної. В роботах цих та інших авторів висвітлена велика кількість питань з економіки, організації та управління інноваційною діяльністю підприємства, але, слід зазначити, що недостатньо уваги приділяється розробці та реалізації стратегій інноваційної діяльності підприємства, яка повинна узгоджуватися з конкурентною стратегією підприємства. Мета публікації полягає у визначені підходів щодо узгодження конкурентної стратегії і стратегії інноваційної діяльності підприємства.

Будь яке підприємство для виживання в умовах кризи повинне використовувати сучасні досягнення стратегічного менеджменту, в основі якого лежить ряд теоретичних положень про необхідність застосування комплексу узгоджених дій (стратегій) для досягнення цілей діяльності. Питання розробки та реалізації стратегії інноваційної діяльності повинне узгоджуватися з вимогами конкурентного середовища, тобто із стратегіями конкурентними. Слід зазначити, що конкурентна стратегія і стратегія інноваційної діяльності можуть мати однакові цілі, засоби ж їх досягнення будуть різними, але ці засоби без сумніву повинні між собою узгоджуватися.

Конкурентна стратегія – це сукупність дій по відношенню до конкурентів. Існує декілька варіантів базових стратегії конкуренції. На практиці є різні підходи до вибору базової стратегії конкуренції, але кожний з них несе в собі визначені недоліки, на які необхідно вказати. Так, деякі підприємства, володіючи визначеною конкурентною перевагою, не роблять ніяких зусиль для того, щоб не втратити їх. Необхідно постійно вишукувати всі нові конкурентні переваги. З іншого боку, прагнення бути лідером у всіх сферах конкурентної боротьби часто змушує підприємства відмовлятися від раніше розробленої стратеги конкуренції, що не дозволяє їм зосередитися на довгострокових цілях в області конкурентної боротьби. Питання, де конкурувати, на якому ринку отримувати значний прибуток, завжди є ключовим у маркетинговій орієнтації підприємства. Однак, як показує практика, надмірна концентрація на ньому на шкоду іншим важливим параметрам стратегії конкуренції часто приводить до негативних наслідків.

Стратегія інноваційної діяльності – це сукупність дій з розробки, виробництва та реалізації інновацій. Інноваційна стратегія повинна ґрунтуватися на визначені впливу зовнішнього середовища. Оцінка впливу зовнішнього середовища господарюючого суб'єкта на результати його інноваційної діяльності, перш за все, повинна сприяти обґрунтуванню різних допустимих модифікацій (видів) стратегій при висновку на ринок конкретного інноваційного продукту. Виділяють зовнішню та внутрішню інноваційну стратегію. При цьому саме зовнішня інноваційна стратегія повинна корелювати із конкурентною стратегією підприємства. Зовнішня інноваційна стратегія визначає ступінь активності господарюючого суб'єкта при виведенні інноваційного продукту на ринок, що і диктується тим або іншим станом зовнішнього середовища.

Аналіз наукової літератури з даної проблеми показує, що, зазвичай кажучи про стратегічну позицію підприємства в інноваційній сфері, виділяють такі альтернативні стратегії [1]: стратегія технологічного і ринкового лідерства; стратегія „проходження за лідером”; стратегія імітації; стратегія залежності; стратегія ринкової ниши. При уважному розгляді змісту приведених стратегій можна відмітити одну загальну для них властивість. Всі ці стратегії зосереджені лише на одній (нехай навіть дуже важливій) стороні інноваційної діяльності підприємства. По суті, в кожній стратегії в тій або іншій формі визначається предмет інновації – чи нова технологія, чи модифікований продукт або щось ще.

Проте результативність інноваційної діяльності підприємства багато в чому залежить від часу початку і темпів виведення інноваційного продукту на ринок. Крім того, ці два параметри можуть бути використані для раціонального планування етапів НДДКР і управління інвестиціями підприємства.

Своєчасне виведення інноваційного продукту на ринок повинне визначатися не стільки внутрішньою готовністю підприємства-виробника (коли інноваційний продукт створений і виготовлена перша його партія для тестування ринку), скільки станом зовнішнього середовища бізнесу. Оскільки зовнішнє середовище будь-якого підприємства складається з безлічі різнорідних і відособлених, але взаємозв'язаних елементів (постачальники, конкуренти, посередники, клієнти), то в кожен момент часу їх сукупна дія може робити як благотворний вплив на інноваційну активність даного підприємства, так і негативне. Враховуючи це положення, при управлінні інноваційною діяльністю підприємства доречно розглядатиме наступні альтернативні стратегії:

швидко і зараз – бізнес характеризується високою економічною привабливістю, а стан зовнішнього середовища свідчить про те, що потрібне і можна прямо зараз виводити цей інноваційний продукт на ринок, швидко завойовуючи там конкурентну перевагу;

швидко, але потім – по суті стратегія аналогічна попередньої, але або відсутня повна інформація про стан зовнішнього середовища, або зовнішнє середовище в даний час недостатньо сприятливе (хоча надалі ситуація зміниться). Тому слід витратити якийсь час на проведення заходів щодо додаткового вивчення і/або регулювання елементів зовнішнього середовища, а потім вивести інноваційний продукт на ринок і швидко завоювати там конкурентну перевагу;

поволі і зараз – з одного боку, економічна привабливість даного виду діяльності в даний час недостатньо велика, але дослідження показують, що є хороші перспективи зростання, а з іншого – сучасний стан зовнішнього середовища таке, що інновації господарюючого суб'єкта у вибраній сфері будуть сприйняті позитивно (у гіршому разі нейтрально), тому прямо зараз необхідно почати освоювати цей ринок поступово укріплюючи там свої позиції;

поволі і потім – інформація про ступінь привабливості і стан зовнішнього середовища по даному інноваційному продукту недостатня, або високий рівень нестабільності і на даному ринку, і в плані динаміки елементів зовнішнього середовища, тому слідує, перш за все, встановити спостереження за цим сектором економіки і у разі прояснення ситуації (появи позитивних, сприятливих для даного господарюючого суб'єкта і його інноваційних починів, тенденцій) поступово розгортати ринкову активність;

відмова – якщо навіть економічні перспективи даного інноваційного продукту високі, але зовнішнє середовище дуже агресивне (наприклад, дуже висока інтенсивність конкуренції), то, ймовірно, слід відмовитися від спроб виведення цього продукту протягом досліджуваного періоду, а значить і не починати інноваційну діяльність в цьому напрямі.

Спираючись на змістовну характеристику альтернативних стратегій відносно інвестиційного продукту, слід виробити механізм однозначного вибору тієї або іншої стратегії залежно від стану елементів зовнішнього середовища.

Усі перераховані фактори реально присутні в практиці конкуренції і в практиці інноваційної діяльності. Розуміння їх негативних наслідків повинне уберегти від неправильних дій при виборі схем конкурентної поведінки під час реалізації інноваційної стратегії. Головний критерій вибору інноваційної стратегії підприємства – адаптація своїх можливостей до конкретних умов ринку. І в цьому змісті базові стратегії конкуренції є принциповою, загальноекономічною основою, на якій будуються практичні дії конкурентів.

Література
  1. Управление современной компанией. Учебник / Под ред. Б. Мильнера и Ф. Лииса. - М.: ИНФРА-М, 2001. – 586 с.



Вініченко Ігор Іванович

Дніпропетровський державний аграрний університет, м. Дніпропетровськ