До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 27-28 листопада 2008 Київ
| Вид материала | Документы |
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
- В. Д. Косенко © Авторські права, 5389.02kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
| Олейник В. М. (г. Киев) НА ЭПОХУ ВПЕРЕДИ ВРЕМЕНИ Сложная финансовая ситуация в мире, которая коснулась и Украины, политический хаос, потеря рычагов управления страной из-за массовой приватизации стратегически-важных промышленных предприятий и объектов, постоянный рост инфляции, сокращение рабочих мест, перепроизводство все больше вынуждают мыслящих людей обращаться к материалистическому учению К. Маркса и Ф. Энгельса, которое всегда подвергается нападкам со стороны идеалистов. Будучи их последователем, Владимир Ильич выступил мощным апологетом марксисткой теории, непримиримым противником попытки её подмены идеалистической философией эмпириокритицизма (махизма). В своем основном философском труде «Материализм и эмпириокритицизм. Критические заметки об одной реакционной философии» он подверг глубокой критике махизм, неокантианство, прагматизм, развивая диалектический и исторический материализм. Он также обобщил достижения науки того периода, утвердил новую ступень в развитии марксистской философии. Будучи на эпоху впереди времени, он понимал необходимость разработки учения, которое есть базис нового знания, нового подхода к построению общества с человеческим лицом. «Можете представить, что в свое время Ленин уже ощутил без малейшего материального основания непреложность нового строения. И невидимые лодочки подвезли провиант к его одинокому кораблю. Монолитность мышления бесстрашия создала Ленину ореол слева и справа. Даже в болезни не покинуло его твердое мышление. Его сознание, как в пещеру, сосредоточилось, и вместо недовольства и жалоб он удивительно использовал последнее время. И много молчаливой эманации воли посылал он на укрепление дела. Его последние часы были хороши. Даже последний вздох он послал народу. Видя несовершенства России, можно многое принять ради Ленина, ибо не было другого, кто ради общего блага мог бы принять большую тяготу», - так говорится в Учении Живой этики, так Восток почитает «Великого Махатму Ленина». Огромное значение имела дальнейшая разработка Лениным ссылка скрыта и определение философского понятия ссылка скрыта. Последняя «…есть философская категория для обозначения объективной реальности, которая дана человеку в ощущениях его, которая копируется, фотографируется, отображается нашими ощущениями, существуя независимо от них». Данное понятие не связано с признанием наличия у материи каких-либо конкретных свойств изучаемых естествознанием (массы, инертности, непроницаемости, пластичности и т.п.) в качестве универсальных и всеобщих. Поэтому данное понятие обладает той гибкостью, благодаря которой любое открытие неизвестных ранее свойств и качеств материи не может войти в противоречие с принципиальными основами диалектического материализма. Рассматривая так же вопрос о познаваемости мира, Ленин утверждает, что каждый материалист должен признавать безусловную и бесконечную познаваемость материи. При решении основного вопроса философии, – о соотношении материи и сознания, – он указывает на противоположность этих категорий только в пределах очень ограниченной области: в данном случае «исключительно в пределах основного гносеологического вопроса, что признать первичным и что вторичным, за этими пределами относительность данного противоположения несомненна». Но вместе с тем Ленин решительно предостерегает от стирания этой противоположности вообще. Он раскрыл основные черты материи, её всеобщие и фундаментальные свойства, развил марксистское учение об истине, раскрыв соотношения объективной, относительной и абсолютной истины, при этом показав метафизический характер её трактовки в домарксистском материализме и философском релятивизме, который утверждает, что относительное в познании совершенно исключает объективное. Он указал, что на деле объективная истина выступает в форме относительной и содержит в себе элементы абсолютной. В «Материализме и эмпириокритицизме», подчеркнуто важнейшее значение теоретического мышления в познании, сформулировано положение о неразрывной связи диалектико-материалистической теории познания с практикой: «точка зрения жизни, практики должна быть первой и основной точкой зрения теории познания». Тем самым Ленин подверг критике извращение критерия практики, допускаемое в прагматизме. В данной работе Ленин разработал ряд основных категорий диалектического материализма: рассматривая движение, он указал на неотрывность его от материи. Анализируя категории пространства и времени, он подчеркнул, что движение материи не может происходить иначе как в пространстве и времени, анализируя категорию причинности, показал, что с развитием науки представления о ней изменяются, уточняются и углубляются. Но эта изменчивость, относительность наших представлений не означает, что причинность не коренится в объективной природе вещей. Рассматривая достижения науки, Ленин дает их материалистическое обобщение. Новейшие открытия опрокинули старые метафизические представления о неделимости атома, о неизменяемости химических элементов, о постоянстве массы тел и т. д. Крушение старых принципов науки и открытие новых свойств материального мира часть физиков восприняла как кризис, «исчезновение материи» и отказалась от материализма. «Кризис физики», по характеристике Ленина, состоит в повороте части учёных-физиков к идеализму, который он охарактеризовал как физический, корнем которого и есть сам капиталистический строй общества, а, следовательно, актуальность работы Ленина в наше время неопровержима. Завершить хочется словами о Ленине из той же Живой Этики: «Лучше прочитать жизнь Ленина. Никогда не жаловался, никогда не считал себя ущемленным, говорил как про непреложную свою веру. Появление Ленина примите как знак чуткости Космоса. Мало последователей Ленина, много легче быть его почитателем. У последнего лентяя будет портрет Ленина. У последнего болтуна будет книга о Ленине. Но Иван Стотысячный собирает жатву Ленинских зерен. Нужно приложить новые семена к новым людям». Орехов А.М. (г. Москва, Российская Федерация) «НАУЧНАЯ МОДА» И ЕЕ КРИТИКА В.И.ЛЕНИНЫМ В «МАТЕРИАЛИЗМЕ И ЭМПИРИОКРИТИЦИЗМЕ» Работа В.И.Ленина «Материализм и эмпириокритицизм» представляет собой одно из самых интересных философских произведений начала XX века, причем с самых разных сторон. Оно соединяет в себя как позитивную, так и критическую сторону, и, несмотря на порой излишний эмоциональный пафос автора (надо учитывать, что данная работа писалась в условиях острой внутрипартийной и межпартийной борьбы), имеет мощный рациональный заряд, и как представляется с нашей точки зрения, точки зрения начала XXI века, заряд, по-своему логичный и оправданный. В своей критике махизма и эмпириокритицизма В.И.Ленин оказался прав примерно на 99%, если один оставшийся процент учесть за общие неточности, вполне характерные для развития науки того периода. Одним из самых интересных социологических и методологических моментов работы нам представляется критика им феномена «научной моды» той самой моды, которой тесно следовали махисты и эмпириокритицисты. Научная мода есть социальный феномен, в котором одни ученые слепо подражают, копируют других ученых, чьи работы являются наиболее популярными и известными в данный отрезок времени. Но мода, как известно, проходит и уходит, и чаще всего в науке результат дает как раз те ученые, которые ей не следуют, а идут собственным, оригинальным путем. Именно они, в первую очередь и выступают против «модных течений» в той или иной науке. Заслуга В.И.Ленина как раз в том и состоит, что он не поддался эмпириокритицистской и махистской моде в философии (как не склоняли его на это тесно общавшиеся с ним Луначарский, Богданов и Валентинов), а сумел обрести собственную, жесткую и непримиримую позицию в отношении этих учений. Приведем наиболее известный пассаж из «Материализма и эмпириокритицизма» по этому поводу: «Вот этого и не сумели наши махисты, рабски следующие за реакционной профессорской философией. …. Не вы ищете, а вас ищут, вот в чем беда! Не вы подходите с вашей, т.е. марксисткой (ибо вы желаете быть марксистами) к каждому повороту буржуазно-философской моды, а к вам подходит эта мода, вам навязывает свои новые подделки во вкусе идеализма, сегодня á la Оствальд, завтра á la Мах, послезавтра á la Пуанкаре. То глупенькие «теоретические» ухищрения (с «энергетикой», с «элементами», с «интроекцией» и т.п.), которым вы наивно верите, остаются в пределах узенькой, миниатюрной школки, а идейная и общественная тенденция этих ухищрений улавливается сразу Уордами, неокритицистами, имманентами, Лопатиными, прагматистами и служит свою службу. Увлечение эмпириокритицизмом и «физическим» идеализмом так же быстро проходит, как увлечение неокантианством и «физиологическим» идеализмом, а фидеизм с каждого такого увлечения берет себе добычу, на тысячи ладов видоизменяя свои ухищрения в пользу философского идеализма» [1]. Таким образом, изучение социальной позиции В.И.Ленина в период написания «Материализма и эмпириокритицизма» показывает, что помимо всех прочих причин, ученые и философы, постоянно меняющие свою научную и философскую позицию, ориентирующиеся на самые известные и популярные школы и направления, и не пытающиеся обрести свою собственную научную и философскую «глубину», всегда оказываются в проигрыше, в противоположность тем, кто не подражает моде, а находит в науке и философии свое собственное концептуальное «зерно», выдвигая новые гипотезы и теории. Литература: 1. Ленин В.И. Материализм и эмпириокритицизм, М.. Политиздат, 1986, С.368. Остапчук В.Ф. (г. Киев) МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИЙ ПОТЕНЦИАЛ «МАТЕРИАЛИЗМА И ЭМПИРИОКРИТИЦИЗМА» В КОНТЕКСТЕ СОВРЕМЕННОСТИ За истекшие 100 лет со времени выхода книги В.И. Ленина «Материализм и эмпириокритицизм» произошло много событий. Победа рабочего класса в революции и поражение социализма в СССР. Откат до капитализма и сегодняшний мировой кризис капитализма. После временного поражения социализма прошло 17 лет, выросло целое поколение. И естественно задаешься вопросом, почему в стране, где 70 лет рабочий класс был властвующим, за коммунистов голосует 5-10%. Неужели в стране работает и эксплуатируется только 5-10%? Конечно, можно сказать, что средства массовой информации у буржуазии. Но ведь в 1991 г. средства массовой информации были у коммунистов, а проиграли они. Значит, есть вещи, которые коммунистами не поняты. Значит, есть повод для учебы и масса материала для анализа и выводов. И начинать надо с самых азов. Лучше конечно на примере. Таким прекрасным примером и есть работа В.И. Ленина «Материализм и эмпириокритицизм». Работа написана в 1908 году, во время реакции после поражения революции в 1905-1907 гг. Время идентично сегодняшнему, но на ином витке спирали развития. Сейчас очень важно уяснить и вспомнить ленинские подходы к значению теоретической работы. Уже после смерти Владимира Ильича, М.Н. Покровский вспоминал: «Когда начался спор Ильича с Богдановым по поводу эмпириомонизма, мы руками разводили... Момент критический. Революция идет на убыль. Стоит вопрос о какой-то крутой перемене тактики, а в это время Ильич погрузился в Национальную библиотеку, сидит там целыми днями и в результате пишет философскую книгу... В конце концов, Ильич оказался прав» (из книги Э.В.Ильенкова «Ленинская диалектика и метафизика позитивизма» М.1980). Выходом книги «Материализм и эмпириокритицизм» был положен конец «одной реакционной философии» и ее претензиям на роль «философии современного естествознания» и всей «современной науки». Но для теоретической работы важно и то обстоятельство, что в ходе полемики Ленин четко обрисовал свое, позитивное понимание проблем, поставленных перед философией грандиозными событиями во всех сферах человеческой жизни – и в экономике, и в политике, и в науке, и в технике, и в искусстве, сформулировав фундаментальные принципы решения этих проблем, обрисовав логику их решения. Дав, таким образом, образец работы будущим философам. Понимание значения и важности философии и размышления (думания) как воздух нужны сегодня в просоциалистических партиях. В обязательном порядке нужно переформировать идеологические отделы в теоретические. Сегодня надо обязательно вспомнить слова Маркса, что идеология есть искривленное сознание. По сути обман, манипуляция. И развивать теоретические основы современного социализма. А сегодняшняя конференция – прекрасный повод для старта постоянно действующего теоретического семинара. Хотя бы раз в месяц, а то и раз в неделю. Цену досконального понимания сущности вопроса понимал В.И.Ленин. С того времени теоретические битвы не стали ни менее напряженными, ни менее значимыми для судеб людей, чем и в начале предыдущего столетия. Меняются имена и названия, совершенствуется, становясь все более изощренной, стратегия и тактика борьбы, но суть ее остается той же. Вопрос сегодня стоит так, как поставил его в 1908 году Ленин: либо последовательный (диалектический) материализм – либо беспомощные плутания в теории, плутания, чреватые печальными и трагическими последствиями. Начинаются эти плутания в теории и заканчиваются поражением в борьбе за власть. Потому что взять власть можно и купив выборы, но удержать власть рабочим классом в современных без основ современного социализма невозможно. И это подтвердили события 1991 г. Недавно на встрече киевских и ровенских предпринимателей, руководитель ровенского клуба предпринимателей высказал мысль, что одна минута размышлений заменяет 1 год молитвы. Предприниматели знают цену времени, а также цену понимания сути дела. Дальше не думать нельзя. Дальнейшее недумание в теории, в философии пойдет только на пользу буржуазии. В условиях мирового кризиса капитализма, есть возможность перехватить инициативу в буржуазии. В крайнем случае, не постараться сделать это – неразумно. Возможности для этого есть. Осталось только желание и организация. Надо только учитывать, что необходимо соединить технологии прежние – семинары, круглые столы и современные: интернет-форумы и блоги. Одних Интернет технологий недостаточно, а семинары и круглые столы прекрасно можно дополнить Интернетом. Тогда В. И.Ленину приходилось работать в условиях безграмотности большинства и низким уровнем развития коммуникаций. Сейчас же всеобщая грамотность и город в большинстве компьютизирован и Интернетизирован. Осталось дело за малым – решить вопрос современного социализма. Павлов В.Л. (м. Київ) ЦІННІСТЬ ФІЛОСОФСЬКОЇ МЕТОДОЛОГІЇ У буденному житті при вирішенні малих і великих питань та проблем люди, як правило, не задумуються над тим, чи мають їх дії якесь теоретичне підґрунтя. Знання, якими вони володіють, особистий досвід і досвід інших, помножені на здоровий глузд та інтуїцію, дозволяють з більшою чи меншою результативністю досягати бажаних результатів. Зовсім інша ситуація у сфері інтелектуального пошуку, особливо філософського. Тут не обійтись без серйозної теоретичної підготовки, глибокого осмислення помилок і здобутків минулого, критичної рефлексії щодо усталених позицій і підходів, формування базових принципів дослідження, визначення оптимальних методів пізнання. Перелік означених позицій складає ядро того, що в літературі називається методологією. Історія науки і філософії знає безліч прикладів, коли, маючи один і той же об'єкт пізнання, але використовуючи різну методологію, дослідники отримували різні результати. Справа в тому, що методологія задає кут бачення проблеми, визначає вузлові моменти дослідження, зумовлює використання відповідного понятійного апарату, “підштовхує” до формулювання певних висновків. Вона виступає своєрідним фундаментом пізнавального процесу. Чим він “міцніший”, тим комфортніше почуває себе дослідник. Слабка, бідна, недостатньо обґрунтована методологія негативно впливає на пізнавальний процес, породжуючи, час від часу, непередбачувані труднощі, продукує пізнавальні тупіки, не дозволяє адекватно інтерпретувати отримані результати. Блискучим зразком буття серйозної філософської методології і вмілого застосування її при дослідженні широкого спектру питань, що належать до різних сфер буття дійсності, є робота В. І. Леніна “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. До речі, марксизм в цілому вирізняється серед інших економічних, соціально-політичних і філософських вчень відповідальним ставленням до своїх методологічних засад. Ним можна захоплюватись, можна аргументовано критикувати, але і у першому, і у другому випадках ця система знань є благодатним полем формування гарного смаку до формоутворень методологічного спрямування. Саме завдяки своїй методологічній чіткості дана теорія спродукувала низку ідей та висновків, що мають високий рівень обґрунтованості і зберігають актуальність в теоретичній і практичній скарбниці людства. Критика марксизму, в тому числі його філософії, особливо та, що розвернулась на пострадянському просторі після 1991 року, є непрофесійною, поверховою, неконструктивною. В ній домінує метафізичне заперечення і зовсім відсутня концептуальність. Займаються нею, як правило, люди, котрі глибоких знань у царині марксизму не мають. Зустріти ж роботу, присв'ячену аргументованій критиці методології марксизму, майже неможливо. Чим же методологічно вирізняється ленінський “Матеріалізм і емпіріокритицизм”? Виділю лише декілька, на мій погляд, найважливіших моментів: Послідовне відстоювання автором принципу матеріалістичного монізму, особливо в контексті осмислення суспільно-політичних процесів, новітніх досягнень фізичної науки і критики суб’єктивного ідеалізму. Робить це В.І. Ленін зі знанням справи, полемічно гостро, часто звертаючись до конкретних прикладів, виділяючи сильні і слабкі сторони заяв політичних діячів, праць філософів, висновків вчених. Правда, чому саме матеріалістичний монізм є “єдино правильним” підходом до дійсності, з тексту зрозуміти не можна. Аргументи на користь такої позиції зовсім не приводяться. Та й сформулювати їх однозначно неможливо, адже матеріалізм, ідеалізм та дуалізм – це світоглядні самовизначення, позиції, що формуються в процесі духовно-практичного, а не гносеологічного освоєння людьми дійсності. Апелювання як до теорії, так і до практики, не дозволяють стовідсотково аргументувати істинність однієї з них і хибність інших. При всій важливості знання, інформації, ведуча роль тут належить таким утворенням як переконання та віра. Найбільш вдало розвертання принципу матеріалістичного монізму представлено, на мій погляд, у тій частині роботи, де йдеться про ситуацію, що склалась у фізиці на рубежі XIX і ХХ століть. Варто пам’ятати, що повна назва праці – “Матеріалізм і емпіріокритицизм. Критичні замітки про одну реакційну філософію” (курсив мій – В. Павлов). Тобто емпіріокритицизм (= перша історична форма позитивізму) з позицій матеріалістичного монізму розглядається як реакційне філософське вчення, що має хибні методологічні засади і не може адекватно пояснювати дійсність. Ленінська критика цього вчення здійснюється, передусім, саме на рівні методології. Для філософів та представників інших форм знання, яким небайдужі ці питання, робота В. І. Леніна – своєрідний підручник оперування змістовними блоками, що мають методологічний характер, порівняння різних філософських методологій, критики однієї методології з позицій іншої. Яскраво виражений класовий, партійний підхід, особливо при оцінці явищ суспільного життя. Задекларований К. Марксом і Ф. Енгельсом, у В І. Леніна він набуває статусу не лише світоглядної установки, методологічної засади, а й життєвої позиції. В тексті роботи партійність реалізує себе у двох проявах: як погляд на суспільні процеси (і не тільки) з позицій інтересів робітничого класу і як констатування буття матеріалізму та ідеалізму – філософських напрямів, течій (партій), котрі з моменту виникнення знаходяться у стані боротьби. Хочу звернути увагу передусім на прояв перший. Намагання все робити по-партійному, зберігати завжди вірність інтересам робітничого класу і трудящих взагалі, активно боротись проти щонайменших відхилень від стратегічної лінії цього класу і його політичної партії, бути ідеологічно “чистим” – у цьому весь В. І. Ленін. У марксистській філософській літературі “Матеріалізм і емпіріокритицизм” розглядається як зразок більшовицької партійності, приклад втілення органічної єдності партійності і науковості, класової революційності і об’єктивності, ідеологічної послідовності і критики різноманітних проявів контрреволюції. Щодо можливості поєднання у філософській критиці названих параметрів, тим паче на засадах органічної єдності, то це зовсім непросте питання. Воно варто окремої серйозної розмови. Блискуче застосування і розвиток діалектики як філософського методу. “Матеріалізм і емпіріокритицизм”, з одного боку – це розгорнута критика філософського ідеалізму, в першу чергу суб’єктивного, особливо такого його прояву як махізм. З другого – глибокий аналіз комплексу політичних, ідеологічних, історико-філософських, наукових та інших питань і проблем. В роботі вдало поєднуються історична ретроспекція і проблематика, що була актуальною у суспільстві на рубежі ХІХ-ХХ століть. Махізм постає у праці В. І. Леніна як своєрідне філософське поле, точка перетину силових ліній, що мають різну природу, стосуються різних сфер дійсності і потребують філософської інтерпретації. Об’єкт ленінської уваги – обширний і різноплановий. Осмислення його з позицій діалектики дозволило відділити головне від другорядного, розглянути події і процеси у динаміці, показати співвідношення відносного і абсолютного (особливо у сфері пізнання), зробити чіткі філософські дефініції, продемонструвати методологічну роль філософського знання. Саме завдяки вмілому застосуванню діалектики в “Матеріалізмі і емпіріокритицизмі” феномен матерії отримав не лише серйозне філософське трактування, а й визначення. Яке філософія використовує і нині. В цій роботі В. І. Ленін робить низку інших важливих висновків, що відіграли значну роль у розвитку діалектико-матеріалістичної філософської традиції: абсолютна протилежність матерії і свідомості обмежується лише рамками основного філософського питання, відображення є атрибутивною характеристикою матерії, діалектика – це теорія пізнання, критерієм істини є практика, а сама істина – це процес та ін. |