Навчальний-методичний посібник з питань мовної політики й міжнаціональних відносин для студентів, розрахований на поглиблене вивчення курсу "Політологія"

Вид материала

Содержание

Феномен відродження івриту
Мовні спільноти сучасного Ізраїлю

Подобный материал:

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Феномен відродження івриту

Відродження івриту призводить до значного розширення сфери вживання мови. Протягом менш ніж чверті століття іврит перетворився з літературної мови нечисленної еліти в мову сучасної нації, яка живе у своїй державі. У тім, що це можливо, багато хто – навіть у самому сіоністському русі – мав значні сумніви.

Феномену відродження івриту сприяли такі фактори:

безкомпромісна ідеологія івритського монолінгвізму, що забезпечила безпрецедентний успіх процесу відродження івриту

сіоністська мовна політика, яка була націлена на встановлення й зміцнення статусу івриту і як офіційної мови, і як мови повсякденного спілкування

відновлення передачі івриту в сім'ях

обумовлення вибору мови спілкування в родині як прагматичними, так і духовними настановами

спрямованість відродження івриту, насамперед, на дітей (створення івритських дитячих садків і шкіл)

створення умов для використання мови не тільки в навчальних закладах, але й у повсякденному житті

офіційне визнання івриту мовою суспільного життя в Палестині (поряд з англійською і арабською) [12, с.28].

Завдяки феномену відродження івриту ізраїльський досвід розглядається соціолінгвістами як безпрецедентний успіх практичного втілення ідеології мовного відродження у життя.

Дж. Фішман зробив висновок, що найскладнішим і найважливішим у цьому процесі було відновлення природної передачі рідної мови в родині.

Іврит здобув перемогу над своїми могутніми суперниками, насамперед німецькою (що грала у ті роки центральну роль у сфері науки та освіти) і англійською (необхідною для соціального просування) мовами.

Закон про державну мову – нагальне питання. Держава Ізраїль була створена в 1948 році як демократична держава згідно з Декларацією Незалежності Ізраїлю, прийнятою 14 травня 1948 року. Проте з моменту проголошення й донині Ізраїль не має формального тексту Конституції як єдиного правового документа, що регулює основи державного устрою. Спроби виробити остаточний проект конституції виявилися безуспішними через нестабільне положення в країні й побоювання викликати розкол у суспільстві. Кнесетом у різний час було прийнято кілька законодавчих актів, Основних (конституційних) законів, які визначають структуру державного керування й основні права й обов'язки громадян. Основними конституційними законами в Ізраїлі є закони: "Про Кнесет" (1958), "Про землі Ізраїлю" (1960), "Про президента держави" (ред. 1964, 1969, 1996, 1999 та 2002), "Про уряд" (ред. 1968, 1992, 2001), "Про державну економіку" (1975), "Про армію" (1976), "Про Єрусалим, столицю Ізраїлю" (1980), "Про судочинство" (1984), "Про державного контролера" (1988), "Про людську гідність і волю" (1992) та "Про свободу діяльності" (ред. 1992, 1994). Крім цих одинадцяти конституційних законів, у країні діють ряд інших законодавчих актів, які також установлюють структуру, функції державних установ і регулюють їхню діяльність.

У багатьох країнах світу законодавством передбачено вільне використання декількох державних мов. Виключенням з цього питання на сьогоднішній день є Ізраїль, в Основних законах якого немає закону "Про державну мову". Саме із цієї причини 21 березня 2007 року депутат Кнесету, голова парламентської комісії з питань алії, абсорбції та діаспори професор Михайло Нудельман подав на розгляд парламенту країни проект закону "Про державну мову Ізраїлю" .

Ось як обґрунтовує прийняття цього життєво необхідного документу професор М. Нудельман: "Державна мова – це, як правило, мова більшості населення країни. Переважна більшість населення Ізраїлю – євреї. З цієї причини в діючому законі під державною мовою мається на увазі іврит, що виконує консолідуючу роль у політичній, соціально-економічнш і культурній сферах".

Також у законопроекті депутат пропонує поняття "робочі мови", статус яких набуватимуть арабська, англійська, російська і амхарська мови. Як відомо, сьогодні статус державної має ще й арабська мова .

Державна мова підлягає обов'язковому використанню в діяльності органів державної влади; при офіційному опублікуванні міжнародних договорів держави Ізраїль, а також законів й інших нормативних і правових актів; при підготовці й проведенні виборів і референдумів; у всіх державних органах юстиції; під час офіційних виступів керівників держави Ізраїль і його представників у ході міждержавних зустрічей й у міжнародних організаціях, як на території своєї країни, так і за кордоном. Права громадян Ізраїлю гарантуються незалежно від знання державної мови .

Мовні спільноти сучасного Ізраїлю

Мови Ізраїлю сьогодні

Сьогодні змінилася загальна атмосфера, що стосується ставлення до проблеми культурних розходжень. Іноді івритомовні уродженці країни – нащадки вихідців з Росії починають вивчати російську, щоб повернутися до загубленого коріння. Змінилося також ставлення до ідишу, і сьогодні в ньому вже більше не вбачають ворога івриту. Популярність ідишу росте й серед секулярной молоді, його вивчають як іноземну мову в деяких школах. В 1995 році Єврейське Агентство субсидіювало тримісячне стажування в Ізраїлі групи вивчаючий ідиш студентів з Москви. Недавно в Ієрусалимському культурному центрі при муніципалітеті відбувся перший спектакль на ідиші поставлений молодіжною трупою "Ідиш-лзнд". На державному першому каналі телебачення з'явилася суботня передача, на якій обговорюються проблеми історії мови ідиш і пов'язаного з ним культурної спадщини, багато артистів виступають і співають на ідиші. Все це свідчить про пожвавлення інтересу суспільства до мови ідиш [4, с.8].

Представляється, що це явище потрібно розглядати в контексті загальної зміни поглядів на культурні розходження — у принципі, толерантність і навіть інтерес до всього "іншого" характерні для культури кінця XX століття, коли вже стала очевидна марність спроб штучного формування нових націй при ігноруванні етнічної ідентичності кожної з них. Війни на Кавказі, визнання прав етнічних меншостей у США, збереження відносної відособленості сефардської і ашкеназської громад в Ізраїлі — всі ці явища свідчать про значну стійкість етнокультурних розходжень, традицій і переваг.

Розвинені в результаті дискусій сучасні підходи до проблем культурного плюралізму засновані на фактичному визнанні культурно-етнічної прихильності як інтегральної частини психології особистості. Більше того, все більшу популярність здобуває ідея про можливості взаємного збагачення культур. Підтримування зв'язків з родиною, з культурою в якій людина виросла допомагає зберегти особистісну цілісність і ідентичність. Відкидання власної культури й знецінювання особистого минулого досвіду може бути руйнівним для особистості. Сьогодні вже ясно, що набагато більше ефективним шляхом є не механічне відкидання колишньої культури й самоідентифікації, а спроба адаптувати, реконструювати культурно обумовлені звички й звичаї, щоб вписати їх у нові умови життя. Ідеологія "плавильного казана" не спрацювала й сьогодні вже відкинута [10, с.279].

Якщо раніше войовничий захист івриту диктувалася страхом перед вавилонським товпотворенням, то тепер, коли іврит міцно зміцнився як домінантна загальна мова, суспільство більше побоюється левантизації –середземноморського провінціалізму як наслідку недостатньої комунікації з мінливим сучасним світом. Тому сьогодні ізраїльтяни набагато більше, ніж раніше терпимі до багатомовності. Відзначається також позитивне відношення до проблеми збереження мов країн виходу.

Мовна ситуація в Ізраїлі сьогодні істотно відрізняється від тієї, що існувала до проголошення держави Ізраїль і на ранніх етапах її розвитку. Насамперед, істотно знизилася тривога із приводу того, що іврит може бути витиснутий якою-небудь іншою мовою. Іврит сьогодні домінує і як офіційна мова, і як мова повсякденного спілкування; його викладають не тільки в Ізраїлі, але й в інших країнах, включаючи й Росію, усім, хто хоче його вивчати. Кожний дорослий репатріант, а іноді й підлітки старше дванадцяти років по приїзду в Ізраїль одержують можливість протягом п'яти місяців безкоштовно вивчати іврит на інтенсивних курсах ("ульпанах"). Для дітей, що недавно приїхали, організоване навчання івриту безпосередньо в школах.

За останнє десятиліття в мовній ситуації в Ізраїлі відбулися істотні зміни. По-перше, уродженці Ізраїлю, що вважають іврит своєю рідною мовою, сьогодні становлять більшість населення. По-друге, англійська мова сьогодні вже не асоціюється із британським колоніалізмом. По-третє, у зв'язку із загальносвітовими геополітичними змінами викликаними розпадом СРСР, в Ізраїль переселилися біля мільйона російськомовних репатріантів. Ці євреї зуміли зберегти свою національну ідентичність всупереч спробам асимілювати їх у загальну культуру. Для них характерне чітке почуття особистої й культурної ідентичності, і, як результат, вони пручаються спробам насильно асимілювати їх і в ізраїльську культуру .

За даними досліджень, для більшості молодих репатріантів рідна для них російська мова являє значну цінність незалежно від їхньої мотивації опанувати івритом. Для них характерна установка на двомовність. Це багато читаюча публіка – численні російські книгарні процвітають, важко порахувати газети й інші періодичні видання російською мовою, але із упевненістю можна сказати, що це число близько до того, що виходить на івриті й точно більш того, що друкується в Ізраїлі іншими мовами, включаючи англійську. В останнє десятиліття саме зміна в мовній практиці Ізраїлю у зв'язку із припливом російськомовних репатріантів привело й до зміни язикової ідеології убік більшої толерантності до багатомовності.

З радіостанції РІКА, орієнтована на репатріантів, що віщає переважно російською мовою. Крім того, що завдяки кабельному телебаченню російськомовним ізраїльтянам доступні три російських телеканали (ГРТ, РТР і НТВ), є й ряд регулярних передач ізраїльського телебачення російською мовою й ряд івритських передач із російськими субтитрами.

Внаслідок масового припливу російськомовних репатріантів навіть і без прийняття яких-небудь формальних рішень на багатьох товарах широкого вжитку з'явилися ярлики й пояснення російською мовою; в 1995 році міністерство транспорту початок широку кампанію за безпеку руху, і всі гасла в засобах масової інформації й плакати на автобусних зупинках також переводяться на російську мову. У періоди виборчих кампаній у боротьбі за електорат не тільки партії, що представляють переважно інтереси репатріантів, але й всі інші політичні об'єднання в країні поширюють свої матеріали російською мовою. На думку Л. Глинерта, саме відсутність централізованої політики призвела до такого унікального проникнення мови іммігрантів у його різних функціях у різні сфери громадського життя.

В університетах студенти завжди могли вільно вибирати, яку іноземну мову вивчати крім англійської, котра є обов'язковою уже в середній школі. Як правило, популярність різних мов визначалася соціально-політичною ситуацією. Так, російська мова як іноземна завжди була популярна в Ізраїлі, особливо в Єврейському університеті в Єрусалимі: з 1950 по 1967 рік щорічно 150 – 200 студентів вивчали російську, однак у результаті розриву Радянським Союзом дипломатичних відносин з Ізраїлем після Шестиденної війни кількість студентів, що вивчають російську мову, різко знизилася. У наші дні, в епоху масового припливу російськомовних репатріантів, тільки 50 – 60 студентів в Ієрусалимському університеті вивчають російську як іноземну, що пояснюється тим, що вони навряд чи зможуть конкурувати в професійному плані з тими, для кого російська мова є рідною.

Відповідно до циркуляра Міністерства Освіти, мовами шкільного навчання в Ізраїлі є іврит (у єврейському секторі) і арабська (в арабському секторі). Як факт визнання потреби кожного сектора в мові іншого, недавно був доданий рік вивчення арабської в єврейських школах. Був підтверджений також статус англійської як першої іноземної мови й дозволене викладання її із третього класу (за існуючим положенням, викладання англійської обов'язкове з п'ятого класу) . Для єврейських школярів, крім обов’язкового вивчення арабської протягом чотирьох років з 7 по 10 клас, її можливе вивчення його на вибір в 5, 6, 11 і 12 класах, однак, в окремих школах можуть замінити її французькою мовою. Для нових репатріантів вивчення другої іноземної мови не є обов'язковим; крім того, вихідці із країн СНД можуть замінити її на російську і вивчати її або як рідну, або як іноземну мову. Існує також угода між Росією й Ізраїлем про взаємну підтримку вивчення національних мов, що зобов'язує Ізраїль сприяти збереженню російської мови.

Арабська та англійська мови. Особливе місце в мовній ситуації Ізраїлю займають арабська і англійська мови [11, с.72].

Динаміка розвитку арабської мови в Ізраїлі діаметрально протилежна всьому сказаному про статус і поширення англійської. Жорстока реальність арабо-ізраїльського конфлікту привела до того, що в колективній свідомості ізраїльтян арабська однозначно асоціюється з мовою країн, військове протистояння з якими забрало життя майже двадцяти тисяч євреїв. Арабська не сприймається в сьогоднішньому Ізраїлі як одна з основних мов єврейської діаспори. Дослідження, проведене Е. Бенем-Рафаелем і X. Брошем, показало, що ізраїльські араби краще знають іврит, ніж більшість євреїв арабську; мотивація арабів до вивчення івриту вище, ніж мотивація євреїв до вивчення арабської. На думку Е. Рафаеля, арабська має в Ізраїлі низький статус – як у суспільстві в цілому, так і серед вихідців з арабомовних країн, для яких з високим соціальним станом традиційно асоціювалася французька.

Вивчення й викладання арабської мови в Ізраїлі відбувається в трохи в незвичайній ситуації. Арабська є офіційною мовою країни, нею говорять араби — громадяни Ізраїлю, не говорячи вже про те, що це домінуюча мова на всім Близькому Сході. Однак, всупереч більшим потенційним можливостям спілкування з носіями арабської мови поза рамками формального вивчення, реально контакти ці досить мінімальні. Тому арабська вивчається як іноземна, а не як друга мова. Тривалий політичний конфлікт існує над ізраїльським суспільством і впливає на мовну ситуацію в країні. Арабська мова характеризується диглоссією: усна арабська відрізняється значною варіативністю навіть у межах однієї країни, у той час як письмова мова збереглася в класичній формі, заснованої на Корані, і однаковій у різних країнах. Ця обставина ускладнює викладання арабської мови. Ізраїльські школярі вивчають письмову літературну мову, але після двох-трьох років навчання починають випробовувати розчарування, тому що усе ще не можуть спілкуватися арабською й погано розуміють усне мовлення. Разом з тим, у багатьох школярів єврейських шкіл відзначається позитивна мотивація до вивчення арабського (тобто вони за розвиток арабо-єврейських контактів, рівноправність і оптимістичні стосовно мирного процесу) і вони переконані, що знання арабського важливо для полегшення контактів з живучими в країні й сусідніх країнах носіями мовами (інтегративна орієнтація). В ізраїльському контексті вивчення арабської протікає більш успішно в тих, для кого знання цієї мови має відношення до системи життєвих цілей (у галузі освіти, у професійній кар'єрі або у зв'язку із проблемою національної безпеки й оборони Ізраїлю).

Хоча арабська мова є другою офіційною мовою в Ізраїлі, реальні статуси арабської й івриту аж ніяк не рівні. В окремих випадках були потрібні спеціальні рішення Верховного суду, щоб увести написи на арабській на дорожніх покажчиках і в назвах вулиць у містах або щоб дозволити суперечку бізнесмена з муніципалітетом міста Верхній Назарет і захистити його право на рекламу арабською й не підкорятися вимозі інструкції муніципалітету, що регламентує домінування на дві третини івриту в рекламі.

Ідеологія івритського монолінгвізму не витримала випробування часом. Глобалізаційні процеси, що набирають силу в останні десятиліття в політичній, економічній і культурній сферах, співробітництво між Ізраїлем і СІЛА, що дедалі поглиблюється, забезпечили англійській мові високий статус в Ізраїлі. Процес переосмислення форм колективної ідентифікації призвів до повсюдної відмови від об'єднання різних етносів, забезпечивши легітимацію прагнення іммігрантів зберегти мову країн, з яких вони імігрували, та сприяв певному ренесансу тих єврейських мов, збереження й розвиток яких не передбачалося ідеологами гегемонії івриту.

Хоча кількість вихідців з англомовних країн в Ізраїлі відносно невелика, проте їх вплив у поширенні англійської мови досить значний [12, с.30]. Високий рівень знання англійської став "маркером" приналежності до освіченого середнього класу. Англійська мова стала першою, що похитнула підвалини беззаперечної гегемонії івриту. Ця ситуація створила всі передумови для зміни статусу англійської мови в мовній політиці країни [12, с.28].

Інтеграція Ізраїлю в глобалізаційні процеси, усе більш тісні політичні, економічні, військові й культурні зв'язки з американським урядом – головним союзником Ізраїлю – і єврейською діаспорою СІЛА не тільки зберегли, а й ще більш підкреслили високий статус англійської мови у країні.

Як показали дослідження Е. Рафаеля, у свідомості ізраїльтян англійська менше, ніж будь-яка інша мова, пов'язана з параметрами "етнічності" й "укорінення", але домінує в сферах "практичної цінності" й "соціальної потреби". Р.Нір відзначає, що "англійська мова займає особливе положення з двох причин: через вплив американської культури й через те, що вона стає засобом міжнародного спілкування" [12, с.26]

Після скасування британського мандата й державотворення Ізраїль, англійська мова вже не є офіційною мовою, однак вона присутня на поштових марках, грошових знаках, на дорожніх покажчиках і оголошеннях – поряд з івритом і арабською. Часто можна зустріти тільки івритські й англійські написи, без арабського, наприклад, адреси на бланках фірм і державних установ. Ізраїльський суд приймає до розгляду власноручні письмові заповіти англійською мовою.

Англійська сьогодні є мовою міжнародного спілкування в сфері туризму, бізнесу, науки й технології, і тому володіння їм відкриває більше широкі можливості [11, с.71] . Крім того, на думку Бернарда Спольского, англійська мова має особливе значення для Ізраїлю ще й тому, що вона є мовою великої єврейської діаспори в США, Канаді, Англії й Австралії. Крім того, після численної англомовної репатріації після 1968 року у викладанні англійського в Ізраїлі склалася унікальна ситуація: для 40% учителів англійської в єврейських школах ця мова є рідною; лише 60% самі вчили її колись як іноземну. За словами Спольского, Ізраїль посідає перше місце у світі серед неангломовних країн по числу носіїв мови серед викладачів англійської в системі середньої освіти. За даними, що приводять Доніца-Шмидт і Шохами, івритомовні школярі вважають англійську тією мовою, що їм найбільше необхідно вчити, араби й російськомовні євреї ставлять її на друге місце після івриту.

Амхарська мова. У результаті двох хвиль репатріації в Ізраїль прибуло близько 75 тисяч євреїв з Ефіопії. Для більшості з них рідною мовою є амхарський мова, але біля десяти тисяч із них говорять мовою тигрин. Амхарська мова не одержала настільки широкого поширення в Ізраїлі як російська мова не тільки через меншу чисельність репатріантів, але й через те, що багато дорослих вихідців з Ефіопії були неписьменними й уперше сіли за парту в ізраїльських ульпанах. Тільки в місцях високої концентрації репатріантів з Ефіопії можна побачити оголошення на амхарською. За підтримкою Міністерства Освіти виходять дві газети на амхарською: одна з них – щомісяця, друга — раз у два місяці .

Незважаючи на успіх монолінгвістичної ідеології, на практиці повна гебраїзація Ізраїлю була недосяжна. У першому поколінні іммігрантів завжди залишалися літні члени родин, що не могли опанувати новий код спілкування, і це породжувало пасивний білінгвізм у наступному поколінні. І все ж таки саме 850 тисяч переселенців з СРСР/СНД у 90-х роках XX століття стали першою мовною та етнокультурною групою, яка категорично відхилила принципи івритського монолінгвізму [5, с.64]. Для більшості молодих репатріантів рідна мова має значну цінність незалежно від їхньої мотивації опанувати іврит. Для них характерна установка на двомовність.

Російськомовна єврейська інтелігенція прагне до язикової рівноправності й багатомовності, але продовжує вважати свою власну культурну і мовну самосвідомість домінуючою, при цьому вірно оцінюючи беззаперечну важливість володіння англійською для власної соціальної інтеграції в ізраїльський середній клас.

На думку Л. Глінерта "відсутність централізованої політики привела до унікального проникнення мови іммігрантів у сфери суспільного життя й зміни мовної ідеології убік толерантності до багатомовності у країні" [6, с.192].

У наші дні мовна політика Ізраїлю перебуває в стані переходу від сталої монолінгвістичної ідеології до мультилінгвізму. Зміни, що відбулися в ізраїльському суспільстві на межі тисячоліть, не могли не позначитися і на статусі різних мов. У часи розквіту сіоністської ідеології адепти відродження івриту проголосили необхідність досягнення національної й культурної незалежності, поступилися власним культурним й мовним надбанням, накопиченим у країнах діаспори, що і уможливило відродження усного івриту.

Проте нині маятник історії качнувся в протилежну сторону, і під сумнівом опинилося збереження монолінгвізму в Ізраїлі. Ідеологія відмежування від інших культур змінилася прагненням влитися в загальний потік глобалізації. Сьогодні Ізраїль повертається до традиційного мультилінгвізму, однак саме стародавня мова народу об'єднала його у молоду незалежну державу. З цих причин прийняття закону "Про державну мову" сприятиме налагодженню відносин між етнічними групами населення Ізраїлю.

Висновок

Формальна мовна політика не має вирішального значення у формуванні мовної ситуації Ізраїлю. Так, хоча англійська виключена зі списку офіційних мов, вона присутня у різних сферах життя Ізраїлю більшою мірою чим арабська, офіційна мова; статус російської мови не зафіксований в офіційних документах, однак, у результаті демографічних змін російська одержала значне поширення.

Проблема відродження й модернізації івриту як загальної мови для репатріантів з різних країн розсіювання займала істотне місце в ідеології сіонізму й була важливого складового процесу боротьби за становлення єдиного народу в державі Ізраїль. Сьогодні домінування івриту в Ізраїлі є вже безсумнівним фактом. Сучасна мовна ситуація в Ізраїлі характеризується політичною толерантністю (вибір, використання й поширення мов регулюється скоріше об'єктивною ситуацією, чим структурами влади), індивідуальним плюралінгвалізмом (більшість ізраїльтян володіють декількома мовами) і суспільним мультилінгвалізмом (у країні співіснують і вживаються в різних сферах життя різні мови). Ця ситуація збережеться й у майбутньому.

Доля націотворення значною мірою залежить від релігії. Неспроста чимало дослідників уважають релігію одним із атрибутів нації і включають її як компонент визначення нації. Релігійне почуття має багато спільного з національним – і це і те являє собою потужну силу ідентифікації в межах релігійного чи, відповідно, національного МИ. Якщо ці дві сили мають однаковий вектор, то релігійно-національне МИ виявляє велику життєздатність. За приклад можуть слугувати євреї, англійці, поляки з іудаїзмом перших, англіканством других і католицизмом третіх.

Варто зазначити, що закріпленню івриту послугував релігійний фактор. Саме іудаїзм, як національна релігія, спонукав до того, щоб об'єднати народ у духовному та ментальному аспекті, а спільна мова – у практичному.

Що стосується української мови… Дайте рідну українську мову в Церкву — і Дух Святий огорне її, як мати дитину, і Церква оживе й розцвіте, немов та троянда травнева, і стане живою та милою!

Запитання i завдання

Чому в Iзраiлi вiдновлена “мертва” мова як державна.

Мовне розмаïття в краïнi.

Стан арбськоï мови.

Реферати

Досвiд мовноï полiтики в Iзраïлi для Украïни.

Література

1. Ачпатов В. М. Что такое языковая политика? // Мир русского слова. – П., 2003. – № 2.

2. Возняк Т. Відродження івриту та української мови. // Тексти та переклади. – Харків: Фоліо, 1998.

3. Дешериев Ю. Д. Языковая политика. // Лингвистический энциклопеический словарь. – М., 1990

4. Конституція України (із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-ІV від 8 грудня 2004 року).

5. Копелиович Ш., Хеймец Н.Г., Эпштейн А.Д. Языковая политика и дилеммы идентичности в Израиле. // Общество и политика современного Израиля. – Москва / Иерусалим: Мосты культури, 2002.

6. Котик-Фридгут Б. С. Динамика языковой ситуации и языковой политики в Израиле. // Миграционные процессы и их влияние на израильское общество: Сборник статей под редакцией А. Д. Эпштейна и А. В. Федорченко. – М., 2000.

7. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. Ред. В. Ярцева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990.

8. Політологічний енциклопедичний словник / Під ред. Ю. С. Шемчушенка – К.: Генеза, 1997.

9. Хеймец К Г., Эпштейн А. Д. Языковая палитра современного Израиля. // Евреи Евразии. – К., 2003. – № 3 (4) Октябрь – Декабрь.

10. Эпштейн А. Д., Федорченко А. В. Общество и политика современного Израиля. – Москва / Иерусалим: Мосты культуры, 2002.

11. Бен-Рафазль Э. Самоидентификация различных социальных групп в современном израильском обществе // Общество и политика современного Израиля, под ред. А.Д. Эпштейна и А.В. Федорченко. Москва/Иерусалим: «Мосты культури», 2002.

12. Алек Д. Эпштейн Государство еврейских диаспор: этнолингвистическое многообразие израильских СМИ

13. Конституція Ізраїлю.

14. Куць О.М., Заблоцький В.В. Мовна полiтика в Українi: аналiз та впровадження (етнополiтологiчний аспект) : . - Х. : Видавництво ХНУ iм. В.Н. Каразiна, 2007 . - 300 с.

15. Шагаль В.А. Языковый аспект национальных процесов в арабских странах. - Наука, 1987. – 248 с.

Blog

Навчальний-методичний посібник з питань мовної політики й міжнаціональних відносин для студентів, розрахований на поглиблене вивчення курсу "Політологія"

Содержание