Навчальний-методичний посібник з питань мовної політики й міжнаціональних відносин для студентів, розрахований на поглиблене вивчення курсу "Політологія"

Вид материала

Содержание

Основні законодавчі акти про мову у Франції
Основні законодавчі акти про мови за межами Франції
Саміти Франкофонії
Таблиця 5. Саміти Франкофонії [20]. Країни-члени Франкофонії

Подобный материал:

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Основні законодавчі акти про мову у Франції

№	Дата	Назва закону	Суть закону	Діє чи не діє на сучасному етапі
1	1539	Закон Віллер-Коттре	всі офіційні документи в діловому листування будуть складатися французькою мовою. Французька – державна мова.	Діє.
2	11. 01. 1951	Закон N 51-46	Стосується формування мови із місцевих діалектів.	Не діє.
3	31. 12. 1975	закон Bas-Lauriol (N 75-1349)	Стосується сфери використання французької мови.	Діє.
4	1986 (змінено 2001)	закон Léotard	Стосується свободи спілкування.	Діє.
5	4.08. 1994	Закон Тубона	Стосується сфери використання французької мови.	Діє.
6	1994-2004		Тексти-додатки до закону Тубона	Діє.
7	6.03. 1995	Циркуляр	Стосується сфери використання французької мови.	Діє.
8	2000	Кодекс виховання	Стосується мови викладання у навчальних закладах.	Діє.
9	31.07. 2001	Декрет №2001-733	Створення Академічної ради регіональних мов.	Діє.
10	19.04. 2001	Постанова «Регіональні мови»	Впровадження двомовної освіти з нахилом до вивчення регіональних мов у школах, коледжах, ліцеях.	Діє.
11	2002	«Регіональні мови»	Впровадження двомовної освіти з нахилом до вивчення регіональних мов у школах, коледжах, ліцеях.	Діє.
12	14.02. 2002	Циркуляр	Про вживання французької мови.	Діє.
13	2005	Закон Фійон	Програмний закон, який розкриває принципи дії школи у майбутньому.	Діє.
14	11.01 2007	Циркуляр	Про використання програм початкових шкіл.	Діє.

Таблиця 2. Основні законодавчі акти про мову у Франції [31]

Основні законодавчі акти про мови за межами Франції

№	Дата	Назва закону	Суть закону	Місце діє	Діє/не діє
1	1980	Рішення №2036	Надає право гаїтянській мові право офіційної.	Французька Полінезія	Діє.
2	1984	Закон №84-747	Компетенція регіонів Гваделупи, Гайани, Мартініки.	Гваделупа, Гайана, Мартініка	Діє.
3	1986	N 1266 СМ	Організація служби перекладу.	Французька Полінезія	Діє.
4	26.06 1992	Пропозиція	Пропозиція про офіційне визнання корсиканської мови.	Асамблея Корсики	Діє.
5	12.04. 1996	Закон №96-312	Проголошує самостійність Полінезії.	Французька Полінезія	Діє.
6	15.06 1999	Рішення Конституційної ради №99-412 DC	Європейський Статут мов регіональних. Або таких, що стосуються до меншості.		Діє.
7	2000	Розвиток культури за морем	Розглядає основні принципи розвитку культури за межами Франції.		Діє.
8	22.01 2002	Закон №2002-92		Корсика	Діє.
9	17.01 2002	Рішення Конституційної ради №2001-454 DC		Корсика	Діє.
10	2004	Закон №2004-192	Проголошує самостійність французької Полінезії.	Французька Полінезія	Діє.
11	2006	Закон, прийнятий Сенатом.	Дозволяє апробацію європейського Статуту місцевого самоврядування.		Діє.

Таблиця 3. Основні законодавчі акти про мови за межами Франції [31].

Національна мова асоціюється не лише зі статусом країни, але і з її політичним впливом у світі. Мовне питання є актуальним на міжнародній політичній арені сьогодні як один із важелів ствердження своєї ідентичності.

Показово, що французький уряд тривалий час був єдиною країною Західної Європи, що не підписувала Хартію про регіональні мови та мови меншин (Charter on Regional and Minority Languages), прийняту Радою Європи у 1992 році. І навіть зараз, коли Франція нарешті підписала деякі статті Хартії, ще не відбулася її остаточна ратифікація.

В інформаційному просторі, за винятком рідкісних рекламних оголошень, які не перекладаються з англійської, труднощів, пов’язаних з текстом у деяких спортивних передачах, та перепон, на які наражається введення в дію квот франкомовних пісень на радіостанціях (40%), Вища рада телерадіомовлення, за згаданим звітом, «не спостерегла жодних інших порушень», а «квоти поширення франкомовних і європейських творів на телевізії – дотримуються» [15].

З метою збереження своєї мови громадські організації складають численні листи протесту та заохочення. Вони проводять спільні заходи разом з іншими організаціями у Франції, в інших франкомовних країнах та звертаються до політиків і кандидатів у депутати стосовно порушень, скоєних у державному секторі Франції та в європейських установах. З їхньої ініціативи розпочинають судові справи проти приватних або державних підприємств, які, ігноруючи французьку, порушують права споживачів. Саме від них іде заклик до споживачів не купувати виробів підприємств, що не використовують французької мови у своєму виробничому процесі, продажу та пропаганді товарів. Ці організації розробляють засоби відстеження порушень, помічених їхніми членами, з метою випуску періодичного видання і відбору тих порушень, проти яких необхідно розпочати судову справу.

Вони активно вимагають показових санкцій проти французьких службовців у разі «мовного дезертирства», зокрема тих, хто представляє Францію у міжнародних організаціях, з’їздах, та на зустрічах у верхах. Саме ці громадські організації виступають проти знімання фільмів англійською мовою, що фінансуються бюджетними коштами [15].

У лютому 2007-го французькі профспілки прийшли до парламенту. Їх обурило, що людей, які не володіють іноземними мовами, можуть не взяти на роботу. Представники профспілок запевняли, що французької цілком достатньо для будь-якої посади, тож працедавці не мають права вимагати знання ще й англійської. Закликали також змусити всі іноземні компанії у Франції використовувати в роботі лише французьку [8].

Основним законом про мову у Франції є Закон Тубона [6, 32].

Закон Тубона (фр. Loi Toubon), повна офіційна назва — закон 94-665 від 4 серпня 1994 року стосовно використання французької мови. Закон, виданий французьким урядом для закріплення статусу французької мови як основного в урядових документах, робочому місці, вивісках так маркуванні товарів, комерційних контрактів, ділових комунікаціях та деяких інших контекстах. Дія закону не розповсюджується на мережі та електронні засоби інформації, приватні та комерційні структури [7].

Приводом для запровадження закону стало поступове збільшення англійської мови у всіх сферах життя французького суспільства, що схвилювало французьку інтелігенцію, особливо Французьку академію.

Закон має другу іронічну назву – «закон Оллгуда» - loi Allgood («переклад» прізвища Toubon, осмислюється як tout + bon — «все + добрий» — англійською).

Автором закону став консервативний міністр культури Жак Тубон. Закон був сприйнятий негативно, дуже часто не об’єктивно інтерпретований британською та американською пресою. Французька влада навіть розпочала справу з приводу адміністративного правопорушення з боку одного з вузів США, а саме Політехнічний університет Атланти, у якого була філія у французькому місті Мец, у якій навчалося близько 200 студентів, але він не надавав інформацію про французьку мову. Справа була закрита, а сам Університет перевів інформацію на французьку і німецьку мову.

Закон Тубона критикують через його наслідки для мовних меншин Франції. Відповідно до закону, держава не фінансує викладання в школах мовами національних меншин. Тим самим відчутно обмежується сфера функціонування таких мов, як бретонський, провансальський та інші мови.

Особлива стаття цього закону призначена для боротьби із засиллям іноземних слів та виразів, що проникли до французької мови. Звичайно, були і критики цього закону, проте сам факт того, що він був прийнятим одним із перших, свідчить про його важливість для французів та їхнє занепокоєння майбутнім французької мови.

Закон Тубона передбачає значні штрафи за цілу низку порушень.

Так, для порушників він передбачає покарання від 5 000 до 25 000 французьких франків (тобто від 1 000 до 5 000 американських доларів). Ці останні заходи стали можливими лише завдяки спільній дії різних осіб, об’єднаних загальною прихильністю до французької мови. Певна кількість з них згуртувалася в асоціації такі як: «Франкомовна асоціація товариських зв’язків», «Право зрозуміти», «Майбутнє французької мови», «Інститут з питань культури, економіки та управління», «Захист французької мови», «Асоціація на захист та поширення французької мови», «Музика Франс плюс», «Опір рекламній агресії», «Альянс Шамплєна», «Заклик Європейського комітету поважати культури та мови Європи». I вже у 2000-у році — через шість років від початку дії «закону Тубона» – Звіт до французького парламенту стверджує, що цей «закон добре виконується», що «суспільство дуже чутливе до французькомовного питання», а тому й «мобілізується, коли становище мови йому видається під загрозою». Однак, говориться там, «влада мусить виявляти пильність, волюнтаризм і уяву», оскільки французький закон усе частіше стикається з рішенням європейської судової практики та розвитком інформаційних технологій. Наприклад, стосовно інформування споживача, за даними цього звіту, Генеральна дирекція конкуренції, споживання та припинення обману 1999-го року в порівнянні з 1998-м підсилила свою активність – і, відповідно, відсоток правопорушень у сфері мови знизився на 1% до 11%, а судові наслідки порідшали зі 124 до 98 [3]. Стосовно захисту працівника, то тут справи гірші: щораз більше великих фірм роблять англійську мову робочою. Продовжуються також деякі правопорушення на міжнародних виставках та колоквіумах, де виступи, програми, матеріали французькою мовою зустрічають перепони.

ФРАНКОФОНІЯ

Франкофонія (фр. La Francophonie) — міжнародна організація співробітництва франкомовних країн світу. До її складу зараховано 56 членів, що є державами, або частинами держав світу, а також 14 спостерігачів. Головним критерієм для вступу до організації вважають не ступінь володіння французькою мовою населення тої чи іншої країни, а, скоріше, культурні зв’язки із Францією, що склалися протягом десятиліть, або навіть століть. Зокрема Україна є спостерігачем франкофонії [20]. У сучасному вигляді франкофонія існує з 1970 року. Девізом країни є французький вираз «Рівність, доповнення, солідарність» (фр. «égalité, complémentarité, solidarité»).

Впреше термін «франкофонія» було використано у 1880 році французьким географом Онезісом Руклю. Близько 100 років це визначення стосувалося географічних територій, де вживається французька мова, або сукупність людей, які говорять французькою.

У 1958-1960 році Франція надала незалежність більшій частині своїх африканських колоній. Ідеї лідерів африканських країн (Л. С. Сенгор (Сенегал), А. Діорі (Нігер), Х. Бургіба (Туніс), Н. Сіанук (Камбоджа) стосовно проектів збереження солідарності та міцних зв’язків з колишньою метрополією, втіляться в життя на першому Саміті Франкофонії у 1986 році.

Варто зазначити, що французька мова, не дивлячись на офіційний статус в більшості колишніх африканських колоній, мало поширена там у щоденному спілкуванні, але все ж вона відіграє там надзвичайно важливу роль. Ця мова використовується у сфері адміністративного управління, в освіті, є мовою політичних еліт, інтелігенції, більша частина преси виходила і виходить французькою. Крім того, ця мова є мовби засобом об’єднання значної кількості дрібних етнічних та племінних груп в середині країн. Французька мова – мова міжнародного спілкування у цих африканських країн. Але найважливіше те, що, розвиваючи співробітництво із Францією та іншими багатьма франкофонними країнами Півночі (Швейцарія, Бельгія, Канада), країни Африки хотіли вирішити свої економічні проблеми, отримати доступ до «модернізації».

Вона базується на спільності мовного та культурного спадку, а не на факті приналежності до колишньої колоніальної імперії. Франкофонія задумувалась не як економічне об’єднання.

На початковому етапі в співробітництві франкофонних країн привалював культурний фактор. Так, 1960 року була створена Конференція міністрів національної освіти франкофонних держав (CONFEMEN), перший із офіційних інститутів франкофонії. Він і зараз тісно співпрацює з МОФ. 1961 року була створена Асоціація університетів, що використовують повністю чи частково французьку мову (AUPELF), зараз має статус Агентства університетів Франкофонії. У 1967 році була створена Міжнародна асоціація депутатів французької мови (AIPLF), яка зараз є Парламентською асамблеєю Франкофонії (APF).

Відбулася суттєва політизація цієї організації. У 1969 році була створена Конференція міністрів молоді та спорту, яка з 1985 року організує Ігри Франкофонії у формі зустрічі спортсменів.

Протягом останніх років розвитку Франкофонії створювались і інші культурні організації. Наприклад, з 1984 року функціонує TV5, супутниковий канал, який працює 24 години на добу і транслюється по всьому світу, сьогодні має статус оператора Франкофонії. У 1989 році було створено Міжнародний університет французької мови для розвитку Африки (Університет Сенгора та Александрії). Він має величезне значення для підготовки високопрофесійних спеціалістів в галузі розвитку (що має і політичне, і економічне значення).

З 1970 року починається якісно новий етап розвитку Франкофонії. У 1960 році проведена перша конференція франкофонних держав в Ніамі (Нігер). З 20 березня 1970 року починається історія інституційної Франкофонії, тобто принципово новий рівень координаційних зусиль держав-членів: було створено Агентство з культурної та технічної співпраці (АССТ), його проект був розроблений Загальною Афро-Малагасійською Організацією (ОСАМ), Хартія АССТ була підписана в Ніамі 21 державою.

З 1986 року проводяться Саміті Франкофонії, на яких присутні всі держави-члени, на яких торкаються найважливіших політичних та економічних питань, приймаються програми зі співпраці, вирішуються питання про приєднання нових членів. У роботі Самітів приймають участь держави з 4 статусами: повноправні члени, регіони, асоціативні держави, спостерігачі; передбачено також статус «спеціального гостя» для територія, які не мають державного статусу

Саміти Франкофонії

№	Дата проведення:	Місце проведення	Рішення
1.	1986	Париж (Франція)	28 практичних рішень у рамках трьох стратегічних напрямків: 1. «Постійна домовленість у діях, що дозволить відігравати реальну роль у світовій рівновазі». 2. «Французька мова, спосіб прогресу та модернізації». 3. «Запровадження конкретних та активних програм».
2.	1987	Квебек (Канада)	Посилення економічної ролі Франкофонії. Створено Діловий форум Франкофонії (Forum francophone des affaires).
3.	1989	Дакар (Сенегал)	Пропозиція Ф. Міттерана списати борг в 16 млрд. франків 35 африканським країнам.
4.	1991	Париж (Франція)
5.	1993	Маврикія	Політичні рішення у сфері «Права людини і розвиток», «єдність в різноманітті».
6.	1995	Котону (Бенін)	Прийнято низку політичних резолюцій. Введено посаду Генерального секретаря.
7.	1997	Ханоя (Вьєтнам)	Збільшується значення Франкофонії у міжнародному масштабі.
8.	1999	Монктон (Канада)	Заходи щодо укріплення демократії у державах Франкофонії. Прийняття Бейрутської декларації, яка стосувалася найважливіших світових політичних подій.
9.	2002	Бейрут (Ліван)
10.	2004	Уагадугу (Буркина Фасо)	Декларація Уагадугу (основна ідея – «єдиний простір для тривалого розвитку»), «Стратегічний десятилітній план». Прийнято ряд політичних рішень стосовно ситуації у Кот-д’Івуарі та на Близькому Сході.
11.	2006	Бухарест (Румунія)	Низка рішень з питання «Освіта та нові інформаційні технології»
12.	2008	Квебек (провинція Квебек, Канада)
13.	Пройде 22-24.10. 2010	Монтре (Швейцарія)

Таблиця 5. Саміти Франкофонії [20].

Країни-члени Франкофонії

№	Країна	Рік прийняття	№	Країна	Рік прийняття
1	Албанія	1999	28	Лаос	1991
2	Андорра	2004	29	Латвія	2008
3	Бельгія	1970	30	Ліван	1973
4	Бенін	1970	31	Люксембург	1970
5	Болгарія	1993	32	Маврикій	1970
6	Буркіно Фасо	1970	33	Мавританія	1980
7	Бурунди	1970	34	Мадагаскар	1989
8	Вануату	1979	35	Малі	1970
9	Вірменія	2008	36	Марокко	1981
10	Вьєтнам	1970	37	Молдова	1996
11	Габон	1970	38	Монако	1970
12	Гаїті	1970	39	Нігер	1970
13	Гана	2006	40	Республіка Конго	1981
14	Гвінея	1981	41	Республика Македонія	2001
15	Гвінея-Бісау	1979	42	Руанда	1970
16	Греція	2004	43	Румунія	1993
17	Демократична республіка Конго	1977	44	Сан-Томе і Принсипі	1999
18	Джибуті	1977	45	Сейшели	1976
19	Домініка	1979	46	Сенегал	1970
20	Єгипет	1983	47	Сент-Люсія	1981
21	Кабо-Верде	1996	48	Того	1970
22	Камбоджа	1993	49	Туніс	1970
23	Камерун	1991	50	Україна	2008
24	Канада	1970	51	Франція	1970
25	Кіпр	2006	52	Центральноафриканська Республіка	1973
26	Коморські острови	1977	53	Чад	1970
27	Кот-д’ИІвуар		54	Швейцарія	1996
			55	Екваторіальна Гвінея	1989

Таблиця 6. Країни-члени Франкофонії [20].

На саміті Франкофонії в Бухаресті у 2006 році Україна набула статусу держави-спостерігача і вперше у цій якості взяла участь у саміті в Квебеку (Канада) у 2008 році.

Питання мовної політики будь-якої країни завжди буде актуальним доти, доки живе і розвивається країна, а разом із нею її національна мова, доти, доки розвивається саме людство. В контексті сьогоднішньої масової глобалізації жодна країна не може бути спокійна за свою мову, оскільки вона перебуває під постійним тиском більш впливових мов, зокрема таких як англійська у світовому масштабі, та російська – для української мови. Франція не стала винятком, не дивлячись на досить потужну законодавчу базу, яка захищає національну мову.

Французький досвід корисний Україні за умови врахуванням сьогоденних реалій. Першочерговим нашим завданням у мовній сфері повинно бути відверте визнання важливості пропаганди української мови – насамперед на внутрішньодержавному рівні. Враховуючи складний період утисків української мови, ганебну політику русифікації, взагалі непросту мовну ситуацію в Україні та наявність значної російської меншини, не можна обійтися без протекціонізму щодо українськомовних книги і преси, телебачення і радіо.

Питання до розділу:

1. Чим зумовлена необхідність радикальної мовної політики у Франції?

2. Розкрийте основні положення Закону Тубона.

3. Розкрийте роль організації Франкофонії.

Завдання до розділу:

Складіть таблицю історії розвитку мовного законодавства Франції.
Поміркуйте, чи змінюється активність поборників чистоти французької мови в залежності від географії розташування франкомовного населення? Свою відповідь обґрунтуйте.

Теми для рефератів:

1. Особливості співпраці України та Франкофонії.

2. Чи варто українській мовній політиці прагнути до радикальних методів французької? СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Белл Р. Социолингвистика: цели, методы и проблемы. — М., 1980. — 320 с.
Вовк В. Україні потрібен свій “закон Тубона”. Режим доступу : ссылка скрыта.
Вовк В. Україні потрібен свій “закон Тубона”. Режим доступу : ссылка скрыта.
Загальні відомості про Францію. – Режим доступу : ссылка скрыта.
Закон Тубона. Режим доступу : ссылка скрыта
Ковальова Т. Особливості формування категорійно-поняттєвого апарату мовної політики. Режим доступу : ссылка скрыта.
Конституція Французької республіки. Режим доступу : ссылка скрыта.
Кочерган М. П. Загальне мовознавство / М. П. Кочерган. – К : ВЦ Академія, 2003. – 464 с. .
Куць О.М., Заблоцький В.В. Мовна політика в Україні. – Х. : ХНУ ім. В. Каразіна, 2007. – 297 с.
Лисак Н. Мовна ситуація і мовна політика в Республіці Ірландія та Північній Ірландії / Всесвіт. Режим доступу : ссылка скрыта.
Луб'янов І., Грезда С. «Ми боїмося, що нашу мову задавлять і нас не стане». Режим доступу: ссылка скрыта.
Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К. : Довіра ; Ґенеза, 1996. – 942 с.
Масенко, Лариса Терентіївна. Мова і політика / Лариса Масенко. – Вид. 2-е, доповнене. – Київ : Соняшник, 2004. — 119 с.
Міжнародний день Франкофонії. Режим доступу : ссылка скрыта.
Мітрофанова О. Політика Франції у сфері мови / Оксана Мітрофанова // Мовні конфлікти і гармонізація суспільства : матер. наук. конф., 28-29 травня 2001 року. – К., 2002. – С. 118-120.
Мова-безпека нації. Режим доступу : ссылка скрыта.
Нагорна Л. Політична мова і мова політики. – К. : Світогляд, 2005. – 315 с.
Никольский Л.Б. Язык в политике и идеологии стран зарубежного Востока. – М. : Наука, 1986. – 196 с.
Смирнова О. А. Французский язик в современном мире. Режим доступу : ссылка скрыта.
Стріха М. Мовна політика й мовне законодавство України. Режим доступу : ссылка скрыта.
Українська мова. Енциклопедія. – К. : Укр. енцикл., 2000. – 752 с.
Франкофония: обмены и солидарность. Режим доступу : ссылка скрыта.
Франкофония. Режим доступу: ссылка скрыта
Французский язик. Режим доступу: ссылка скрыта.
Французский язык как государственный. Режим доступу : ссылка скрыта.
Французька мова. Режим доступу : ссылка скрыта.
Шайкевич А.Я. Введение в социолингвистику. – М. : Росс. открытый ун-т (РОУ), 1995. – 304 с.
Шевчук Ж. Інтелігенція України у формуванні національної самосвідомості, духовності, розвитку української мови. – Камянець-Подільський : Аксіома, 2006. – 245 с.
Knowledge French EU map.svg. Режим доступу : ссылка скрыта.
Législation linguistique. Режим доступу - ссылка скрыта.
Loi Toubon. Режим доступу : ссылка скрыта.

Blog

Навчальний-методичний посібник з питань мовної політики й міжнаціональних відносин для студентів, розрахований на поглиблене вивчення курсу "Політологія"

Содержание