Магістерська програма «економіка аграрного сектора» Студентка: Карпенко Ірина Володимирівна
| Вид материала | Документы |
- Програма вступних випробувань для прийому на опп магістра (Спец. 000011 «Прикладна, 95.5kb.
- Методика оценки инвестиционной привлекательности аграрного сектора экономики Оценка, 2624.68kb.
- Магістерська програма з політології, спеціалізація: Європейські студії 2008 рік Петренко, 137.22kb.
- Програма I міжнародної наукової конференції аспірантів та докторантів з державного, 174.42kb.
- Максименко Ірина Володимирівна, 175.74kb.
- Коваленко Ірина Володимирівна. Інвестиційне забезпечення переробних підприємств апк, 215.4kb.
- Програмування наскрізної самостійної роботи при вивчені дисципліни «машиновикористання, 162kb.
- Програма вступних іспитів з основ економіки магістерська програма (мба та інші спеціалізовані, 174.15kb.
- Програма "Зерно України 2015". К.: Діа, 2011., 1626.71kb.
- Магістерська програма „ Адміністративний менеджмент та маркетинг в системі антикризового, 1793.37kb.
З проведеного аналізу територіальної спеціалізації сільського господарства можна зробити такий висновок: з одного боку, спостерігається поглиблення регіональної спеціалізації, що може бути виправданим з погляду усталеної тези щодо раціонального концентрування виробництва певних видів сільськогосподарських продуктів у найбільш сприятливих для цього природно-економічних зонах, а з другого – відбувається „розмивання” регіональної спеціалізації. Насамперед, на користь цього спрацьовують комерційні інтереси, ринковий попит на ту чи іншу продукцію, зокрема соняшник, який залишається не задоволеним навіть за умови максимально можливих обсягів вирощування у найбільш сприятливих для цього зонах; хронічний дефіцит пально-мастильних матеріалів, дорожнеча транспортних послуг; переміщення значної частки виробництва сільськогосподарських продуктів у особисті селянські господарства з метою самозабезпечення сімей; до того ж досить часті заборони місцевими органами влади вивозу тієї чи іншої продукції за межі регіону диктують такий специфічний „сценарій” перебудови територіальної структури агропродовольчого господарства.
Слід зауважити, що в контексті сталого розвитку територіальна концентрація виробництва класифікується як така, що призводить до монокультуризації, а зрештою до виснаження і деградації землі та інших природних ресурсів; сприяє посиленню глобальної зміни клімату, оскільки вимагає значних транспортних перевезень; додає негативів до парникового ефекту й через необхідність охолодження, перероблення сільгосппродукції. Рівномірний розподіл сільськогосподарського виробництва по території, близькість до споживачів сприяє становленню більш сталих моделей виробництва і споживання. До речі, характеристиками більш сталої моделі споживання є переважна купівля споживачами свіжої продукції безпосередньо у товаровиробників і турбота про походження, якість і безпечність своїх харчів.
Екологодеструктивні чинники, які мають місце в аграрному виробництві, з одного боку, та з другого – істотне зменшення обсягів природоохоронної діяльності сільгоспвиробників можуть становити загрозу ресурсо-екологічній безпеці подальшого розвитку аграрного сектора. Знизившись майже до нульових відміток, спостерігається дуже слабке відновлення проведення агротехнічних і землеохоронних заходів з метою поліпшення якісного стану сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та відновлення родючості (табл. 3.6).Зокрема, такий важливий захід, як полезахисні лісові смуги в 2000-2006 рр. у середньому щорічно створювалися на площі 0,2 тис. га, що становить лише 5% порівняно з обсягами 1990 р.
Таблиця 3.6
Здійснення заходів з охорони земель у 1990-2006 рр.*
| Показник | 1990 | 1995 | 2000 | 2005 | 2006 | 2006р. до 1990р., % |
| Проведено вапнування ґрунтів, тис. га | 1407,9 | 286,6 | 23,9 | 41,7 | 43,9 | 3,1 |
| Внесено вапнякового борошна та інших вапнякових матеріалів, тис. т | 6930,7 | 1597,4 | 169,7 | 243,1 | 283,4 | 4,1 |
| Проведено гіпсування ґрунтів, тис. га | 285,4 | 18,1 | 5,1 | 2,7 | 5,7 | 1,2 |
| Внесено гіпсу та інших гіпсовмістних порід, тис. т | 1275,9 | 79,2 | 27,0 | 12,1 | 30,4 | 2,4 |
| Будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд вали, вали-канави, км | ...** | 135,2 | 9,3 | 4,4 | 3,6 | 2,7 |
| вали-тераси, км | ... | 5,4 | 10,9 | 6,6 | 2,3 | 42,6 |
| водоскидні споруди, шт. | ... | 51 | 18 | 2 | 2 | 3,9 |
| берегоукріплення, км | ... | 1,0 | 4,7 | 3,9 | 4,2 | 420 |
| Залуження сильно деградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі, га | ... | 12785 | 14974 | 6342 | 8930 | 69,8 |
* Статистичний щорічник України за 2006 рік. – Київ: Вид-во „Консультант”, 2007. – С. 507. ** Крапки (...) – відомості відсутні.
Обсяги внесення мінеральних добрив поступово збільшуються, проте співвідношення азотних, калійних і фосфорних добрив деформоване, з недостатньою часткою калійних і фосфорних добрив. Вкрай недостатніми є обсяги внесення органічних добрив (табл. 3.7).
Досить критична екологічна ситуація, що склалася в аграрному природокористуванні, особливо землекористуванні, великою мірою позначається на зниженні ефективності функціонування галузі і погіршенні загальної екологічної ситуації в державі. За офіційними оцінками збиток від деградації ґрунтів – недобору сільськогосподарської продукції, втрати якісних параметрів ґрунту, погіршення навколишнього природного середовища в Україні оцінюється на рівні 10 млрд. грн., а за іншими оцінками загальний еколого-економічний збиток зрівняний з вартістю всієї валової продукції сільського господарства в країні. Аграрне господарювання, навіть не задовольняючи потреби нинішнього покоління в достатній кількості продовольства, створює значні загрози здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби, що є недопустимим у контексті сталого розвитку.
Таблиця 3.7.
Внесення мінеральних та органічних добрив сільськогосподарськими підприємствами за 1990-2007 рр.*
| | 1990 р. | 2000 р. | 2005 р. | 2006 р. | 2007 р. |
| Внесено мінеральних добрив на 1га посівної площі, кг поживної речовини | 141 | 13 | 32 | 40 | 51 |
| Частка удобреної площі міндобривами, % | 83,5 | 21,5 | 44,9 | 54,9 | 61,8 |
| Співвідношення азотних:калійних:фосфорних мінеральних добрив | 1:0,7:0,7 | 1:0,1:0,2 | 1:0,2:0,3 | 1:0,2:0,3 | 1:0,2:0,3 |
| Внесено органічних добрив на 1 га, т - посівної площі | 8,6 | 1,3 | 0,8 | 0,7 | 0,7 |
| Частка удобреної площі оргдобривами, % | 17,9 | 3,3 | 2,7 | 2,8 | 2,6 |
* Сільське господарство України у 2007 році. Стат. зб. – К., 2008. – С. 96.
Особлива увага до проблем екологізації аграрного виробництва зумовлена ще й тим, що агроландшафти є місцем проживання значної частини українців, резерватами екологічно чистішого, ніж у містах природного середовища та збереження біологічного різноманіття для всього суспільства. Відому екологічну дискомфортність умов праці в сільському господарстві та галузеві екологічні проблеми доповнюють сьогодні незадовільні умови побуту сільського населення. Для селянських садиб як локальних соціоекосистем, де існує найтісніша взаємодія людини, виробництва та природи, характерне посилення господарської (виробничої) спрямованості, що створює відчутний екологічний дискомфорт. Зокрема, в багатьох селах загострюється проблема забезпечення населення чистою питною водою; за дослідженнями, у переважній частині сільських колодязів вода не відповідає вимогам щодо якості через нітратне забруднення (зумовлене неналежними умовами зберігання відходів тваринництва), яке у десятки разів перевищує допустимі норми. Сільська місцевість, яку звично вважають екологічно чистішою, ніж міську, не поступається останній за рівнем смертності населення, до того ж тут процвітають хвороби, які вважаються зумовленими несприятливою екологічною ситуацією.
Отже, забезпечення раціонального використання й охорони продуктивних сільськогосподарських земель та загалом екологічна безпечність аграрного виробництва не стали предметом державної турботи. Зокрема, Мінагрополітики визнано уповноваженим державою органом за раціональне використання і охорону сільськогосподарських угідь (згідно з положенням про міністерство), а Держкомзем – уповноваженим за загальне управління земельними ресурсами. Міністерство аграрної політики України практично реалізує лише окремі з покладених на нього завдань щодо земельних ресурсів (у рамках Департаменту ринків рослинництва є малочисельний відділ загального землеробства, хімізації та меліорації земель) та проводить роботу щодо моніторингу стану і агрохімічної паспортизації земель (при Міністерстві функціонує центр „Держродючість”). Цього вкрай недостатньо для забезпечення ефективної роботи у справі раціонального використання і охорони сільськогосподарських земель.
За нинішньої продовольчої кризи у світі, яка, за оцінками фахівців, посилюватиметься, появою нових ринкових можливостей слід очікувати й в Україні подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що призведе до поглиблення екологодеструктивних наслідків аграрної діяльності: відмови від сівозмін і відведення землі під пар; звуження спеціалізації аграрного виробництва, надання переваги вирощуванню бізнес-культур і витіснення кормових культур; збільшення навантаження на пасовища та загалом формування екологічно не сприятливих агроландшафтів, зі скороченням в них природних елементів; розширення застосування агрохімікатів; посилення концентрації земель, укрупнення господарств, поглиблення районування виробництва. Вкрай необхідним і нагальним стає формування дійового організаційно-економічного механізму регулювання екологічних аспектів функціонування аграрної сфери.
Екологізацію господарської діяльності визнають процесом, який призводить до „зміцнення опор сталого розвитку”. Перехід аграрного виробництва на засади сталого економічно ефективного, соціально орієнтованого та екологобезпечного розвитку вимагає, насамперед, цілеспрямованої заміни домінуючої хіміко-техногенної моделі його інтенсифікації моделлю екологозрівноваженого, адаптивного, ресурсозберігаючого та ресурсовідновлюваного функціонування. Саме в такій моделі гармонійно поєднуються продукційні і середовищеформуючі процеси в агросистемах і агроландшафтах. Цю модель розвитку агропродовольчої системи ще називають „агроекологічною”, а також багатофункціональною, регенеративною, що повніше розкриває суть трансформаційних процесів.
Екологізація аграрної сфери передбачає якнайповніше використання „сил природи” та адаптивних методів і природних механізмів агроекосистем, а саме диференційованого використання особливостей грунтово-кліматичних і погодних умов, а також адаптивного потенціалу видів тварин і рослин. Це досить наукоємна технологія, оскільки вона залежить від глибинного розуміння екологічної взаємодії в агроландшафті та вимагає від господарюючих суб’єктів відповідних знань, правильного вибору в багатоваріантних ситуаціях, мобільності. За реалізації моделі адаптивного та екологобезпечного сільського господарства можуть впроваджуватися як окремі екологічні способи та прийоми агрогосподарювання, так і здійснюватися радикальний перехід на органічне (альтернативне) господарювання на землі. Сталі методи ведення сільського господарства в переважній більшості слід вважати не лише екологобезпечними, а й економічно вигідними. Їх можна згрупувати таким чином:
- інтегрована боротьба з шкідниками (англ. абревіатура ІРМ);
- бережливий і мінімізований обробіток землі;
- раціональне управління поживними речовинами в ґрунті;
- екологобезпечна організація тваринництва.
Елементами екологізованого сільського господарства є прогресивні технології, зокрема, обробітку ґрунту – так звана, консерваційна оранка (безвідвальна, нульовий обробіток), науково обґрунтовані сівозміни, використання різних відповідних видів і сортів сільськогосподарських культур, змішані посіви; сидерація, використання компостів та органічних добрив; захист природних ворогів шкідників адекватними засобами (наприклад, огороджування виробництва, гнізда, розсіювання комах) тощо. „Безорне” сільське господарство одночасно зменшує витрати, підвищує доходи і захищає грунт.
Надто важливим заходом у рамках агроекологічного спрямування розвитку аграрного сектора є консервація деградованих малопродуктивних сільськогосподарських земель. Загалом постає принципове питання – щодо економічної доцільності активного сільськогосподарського обробітку усього обсягу 32 млн га ріллі та використання загалом 42 млн га сільськогосподарських угідь в Україні. В Україні законодавчо затверджена норма щодо відведення під консервацію 2,3 млн га деградованих, забруднених, малопродуктивних земель в рамках формування національної екологічної мережі; вченими обґрунтовується необхідність вилучення з інтенсивного обробітку значно більших площ ріллі, зосередивши наявний ресурсний потенціал на значно меншій площі, однак з більшою ефективністю (табл. 3.8).
Таблиця 3.8
Законодавчо затверджена норма і пропозиції вчених щодо вилучення сільгоспугідь з інтенсивного обробітку
| 1. Законом України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” №1989 від 21 вересня 2000 р. передбачено відвести під консервацію деградованих, забруднених, малопродуктивних сільськогосподарських земель | 2,3 млн га |
| 2. Пропозиції вчених щодо вилучення ріллі з інтенсивного обробітку | 5-12 млн га |
| 3. Необхідно вивести для забезпечення науково обґрунтованої оптимальної розораності території (на рівні 33%) | до 12 млн га |
Проте до цього часу офіційно не вилучено з обробітку жодного гектара, відбувалося лише самовільне залишення землі без обробітку власниками, при цьому частка не використовуваної ріллі була у 2007 р. досить значною – 14,6% (табл. 3.9). Самовільно покинуті землі (паї) власниками через неможливість їх обробітку не відповідають завданням їх консервації, оскільки вони захаращуються, засмічуються, на них виростають і визрівають бур’яни, у тому числі карантинні, причому вони поширюються й на ділянки, які обробляються. Зрештою вони спотворюють ландшафт, справляють гнітюче враження на селян і приїжджих гостей.
Таблиця 3.9
Динаміка не використовуваної площі ріллі в Україні за 1995-2007 рр.*
| Показник | 1990 | 1995 | 2000 | 2005 | 2007 |
| Площа ріллі, тис. га | 33833 | 32989 | 32564 | 32482 | 32434 |
| Посівна площа, тис. га | 32406 | 30963 | 27173 | 26044 | 26060 |
| Чисті пари, тис. га | 1427 | 1570 | 3213 | 2428 | 1625 |
| Не використовувана площа ріллі: тис. га % до площі ріллі | 0,0 0,0 | 456 1.4 | 2178 6,7 | 4010 12,3 | 4749 14,6 |
*Сільське господарство України в 2007 році. Стат. зб. – К., 2008. – С. 63, 66.
Доводи на користь виведення частини землі з активного сільськогосподарського обробітку можуть базуватися на наступному. Для України досить характерним є неспівпадання у багатьох випадках якості ґрунтів і кліматичних чинників, тобто існують значні агрокліматичні обмеження. За проміжними результатами спільного дослідження Міжнародного Інституту прикладного системного аналізу (Австрія) й Інституту економіки та прогнозування НАН України щодо загальної придатності земельних ресурсів України для сільськогосподарського виробництва (за двома складовими – кліматичною і едафічною: ґрунти +ландшафт) встановлено, що 28 млн га земель України є дуже високо і високо придатними для вирощування сільськогосподарських культур, за умови природного зрошення. Тобто, різниця між оброблюваними 32 млн га ріллі і встановленим обсягом придатних земель – 28 млн га вже становить 4 млн га.
При цьому при визначенні придатності землі не враховано рівень їх деградації, забруднення, продуктивності. За статистичними даними, площа сільськогосподарських угідь, проблемних за агроекологічним станом, навіть без урахування класифікованих як „слабоеродовані”, становить приблизно 25% (в абсолютному виразі 10 млн га). Відтак, резерви щодо консервації частини сільськогосподарських земель очевидні. Ще один аспект – ландшафтний підхід до використання земельної території, згідно з яким раціональною є норма, щоб у структурі третину займала оброблювана сільськогосподарська земля, теж свідчить на користь консервації частини землі. Проте передбачений сценарій ініціювання проведення робіт та практична відсутність механізму консервації земель, відповідного фінансування не сприяють просуванню цього процесу.
Дискусійним, на наш погляд, є питання щодо необхідності запровадження механізму викупу деградованих та малопродуктивних угідь у нинішніх власників. Щодо цього виникає декілька запитань: кому ці землі потрібні, якщо вони деградовані і малопродуктивні, а отже – за якою ціною їх викуплятимуть; чи ця операція викупу розв’язує проблему земель, адже навіть за зміни власника на них потрібно проводити подальшу діяльність з залісення і залуження, якщо не буде змінено напрям їх цільового використання. Ці землі, а особливо в природоохоронних зонах, наприклад поблизу водойм, є предметом особливої турботи держави, вона має їх викупляти. Інші ж деградовані і малопродуктивні землі можуть мати нових власників. При цьому може статися так, що саме віднесення земель до деградованих і малопродуктивних, в деяких випадках виявиться виправданням зниження реальної вартості земель, навіть продуктивних, з метою спекуляцій на ринку землі (по аналогії з доведенням заінтересованими особами до банкрутства міцних підприємств з подальшим їх викупом за безцінь).
При розв’язанні проблеми деградованих і малопродуктивних земель і переведення їх під заліснення і залуження доцільно скористатися світовим досвідом. А саме не вести мову про незрозумілий, спекулятивний механізм їх викупу, а запроваджувати економічний механізм стимулювання залуження, створення культурних пасовищ та залісення деградованих і малопродуктивних земель самими власниками у рамках державної цільової програми (Вікно 14). Відповідні програми функціонують тривалий час в багатьох країнах світу і засвідчили свою ефективність. При цьому важливо визначитись з напрямом і масштабами тієї чи іншої діяльності на виведених з обороту сільськогосподарських угіддях, маючи на увазі те, що заліснення змінює (трансформує) цільове використання землі. З досвіду Польщі, сільськогосподарські виробники виявили особливу заінтересованість щодо участі в програмах залісення сільськогосподарських земель. Процес наростав такими темпами, що сьогодні в Польщі постала інша проблема – висока залісеність території, що перевищує середньоєвропейський рівень – 33%, та загальне скорочення біорізноманіття, особливо тих видів, які пристосувалися до розміщення на сільськогосподарських угіддях, останні ж тепер масово засаджені лісом.
Резерви залісення в Україні ще досить значні, адже нинішній рівень залісення земельного фонду (ліси та лісовкриті площі в структурі земельного фонду) надто низький – 17,4%, порівняно з європейським рівнем - 43%. Передбачена в Законі України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” площа деградованих та забруднених земель, яку планується відвести під залісення, а саме 575 тис. га, дозволить підвищити рівень залісення території України лише до 18,4%.
Для сільськогосподарського виробництва особливо важливим є створення полезахисних лісових смуг. Вони є елементом ландшафтного землеробства, його екологічного каркасу. Нині площа полезахисних лісосмуг становить 0,45 млн. га. У відповідності до діючих нормативів кожний гектар такої смуги захищає 20 га сільськогосподарських угідь. Виходить з розрахунку, що в Україні наявними полезахисними смугами захищена лише п’ята частина сільськогосподарських угідь (21,4%). Лісові смуги захищають землі від вітрової ерозії; вартість додаткового врожаю сільськогосподарських культуру 2-2,5 раза перевищує втрати, пов’язані з вилученням земель для створення лісосмуг надто необхідний. І хоча вже декілька років передбачаються бюджетні видатки за цільовою програмою „Створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг”, розпорядником яких є Державний комітет лісового господарства, офіційна статистика констатує, що зазначені роботи проводяться в останні роки у мізерних обсягах – площа новостворених полезахисних смуг становить 3% від обсягу 1990 р. Тому, на наш погляд, потрібно закріпити чітко визначену частину бюджетного фінансування за цією програмою за Міністерством аграрної політики.
У контексті спрямування суб’єктів господарювання на агроекологічне використання сільськогосподарських земель важливим є також ще один напрям, який вимагає бюджетної підтримки, – формування культурних пасовищ і сінокосів. Як свідчить досвід інших країн, за рахунок активного використання цієї складової кормозабезпечення при вирощуванні худоби вдається знизити собівартість тваринницької продукції в декілька разів. Нині в структурі сільськогосподарських угідь в Україні сіножаті та пасовища становлять 19,1%. Для порівняння, наприклад, у Польщі і Латвії вони займають 22%, у Естонії і Болгарії – 27%, Словакії – 35, а в Словенії – 60%. Частка культурних пасовищ у структурі використовуваних сільськогосподарських угідь становить у Польщі 9%, Естонії 16%. З досвіду цих і інших країн, держава бере активну участь у їх створенні, компенсуючи фермерам до половини витрат на створення і догляд за ними.
Безперечно, для позитивних зрушень у справі консервації деградованих і малопродуктивних земель, проведення їх залуження, лісонасадження та створення культурних пасовищ, окрім відповідного Закону, мають бути унормовані механізми виведення з господарського обігу цих земель, зокрема, механізм взаємовідносин з власниками земель щодо відшкодування вартості розроблення проекту консервації земель землевпорядною організацією, компенсаційних виплат за специфічне утримання земель, за проведені роботи по їх залуженню, створенню культурних пасовищ, залісненню тощо.
Державне економічне стимулювання землевласників і землекористувачів, які проводять заходи з консервації земель, може здійснюватися шляхом звільнення їх від плати за землю за відповідні ділянки на період їх консервації, компенсування недоотриманої ними частки доходу унаслідок проведення консервації, часткове компенсування витрат на реалізацію технологій з консервації земельних ділянок. Крім зазначених важелів, власникові повинна сплачуватися орендна плата, в розмірі, який сформувався на цій території (за статистичними даними за ф. 50-сх, середній розмір орендної плати становив у 2007 р. 140 грн/га.)
За побіжними розрахунками, орієнтовна вартість відведення під консервацію передбаченого обсягу земель (2,3 млн га), які виводитимуться декілька років, становитиме приблизно 2 млрд. грн.