Максименко Ірина Володимирівна

Вид материала

Содержание

Чинники стратегічності регіону для Європейського Союзу
Основні риси та напрямки реалізації європейських інтересів
Перспективи інтеграції ЄС та Чорноморського регіону

Подобный материал:

Максименко Ірина Володимирівна,

науковий співробітник

Центру міжнародних досліджень

Одеського національного

університету імені І.І. Мечникова,

роб. тел. 80482 68 72 84

e-mail: mi247@mail.ru

Перспективи інтеграції Чорноморського регіону в контексті інтересів Європейського Союзу

The Perspectives of the Black Sea Region integration in the context of the European Union’s Interests

The case of importance of the Wider Black Sea Region in the system of contemporary international relations is studied. The core issue of this article is the complex of the European Union interestes: political, economic, energy, security etc. At the same time there are numbers of challenges for the EU and its policy to be sucsessfully fullfiled in the region. The question is can the EU become the main actor in the Wider Black Sea region and intensify the process of regional integration.

Чинники стратегічності регіону для Європейського Союзу

Чорноморський регіон (ЧР) сьогодні привертає до себе стратегічну увагу провідних країн світу. Це обумовлено не тільки його важливим геостратегічним положенням та енергетичним потенціалом, але й зростанню політичного, економічного, транспортного та безпекового аспектів регіонального розвитку. Приєднання Румунії та Болгарії до Європейського Союзу та їх членство у НАТО стали важливим чинником у посиленні присутності цих організацій в регіоні та набуття Чорноморським регіоном якісно нового рівня. Важливим чинником є поєднання ЧР з Балтійським та Каспійським регіонами. Спостерігається тенденція на трактування Чорноморсько-Каспійського регіону в єдину систему під загальною назвою „Великий Чорноморський регіон” або навіть просто Чорноморський регіон. Вихід ЄС та НАТО безпосередньо в регіон свідчать про те, що розширений ЧР розглядається як міст в широкому стратегічному просторі, тобто в міжрегіональному значенні.

З точки зору міжрегіональної перспективи важливість ЧР розглядається у трьох напрямках. По-перше, це головна політична та економічна об’єднуюча ланка між Європою та Азією, на перехресті міжнародних транспортних напрямів і комунікацій „Схід-Захід” та „Північ-Південь”, на межі „азійської (мусульманської) і європейської (християнської) цивілізацій” [1, 30]. По-друге, ЧР є частиною загальноєвропейського простору безпеки, який характеризується різноманітними кризами, напругою в міждержавних відносинах та конфліктним потенціалом, а також джерелом викликів та ризиків нової та нетрадиційної безпеки: тероризм, організована злочинність, нелегальна міграція та торгівля людьми, екологічні питання. По-третє, для багатьох країн Чорноморський регіон є важливим фактором у підвищенні енергетичної безпеки. Чорноморсько-Каспійський регіон є головним центром нової енергетичної безпеки та центром переплетення інтересів країн-транзитерів та країн-експортерів енергоресурсів.

Зважаючи на посилення інтересу до Великого ЧР з боку ЄС, НАТО та Росії, а також Китаю, Індії та Ірану, очевидним є той факт, що майбутній розвиток регіону буде формуватися значною мірою під впливом трендів та політики глобальних гравців, регіональних тенденцій та у тісному зв’язку з суміжними регіонами. Аналізуючи окремі фактори регіональної динаміки можна прогнозувати, що Європейський Союз та Росія стануть ключовими гравцями в регіоні. Вже сьогодні можна спостерігати посилення позитивного впливу європейського чинника на регіональні коефіцієнти.

Слід зазначити, що Європейський Союз розглядається усіма державами ЧР як один з головних плацдармів для розвитку багатофункціональної регіональної співпраці. Не дивлячись на геостратегічну важливість ЧР для Європейського Союзу і його участь в регіональних процесах, Стратегія ЄС відносно ЧР досі відсутня. Першим кроком до концептуального оформлення політики ЄС в регіоні є ухвалення документу „Чорноморська співпраця – нова ініціатива регіонального співробітництва” („Black Sea Synergy – A New Regional Cooperation Initiative”) [2]. Наступним кроком у цьому напрямку стало розглядання в Європейському Парламенті можливості створення спільноти „Європейський Союз - Чорномор’я”.

На сьогоднішній день ЄС залучений у ЧКР за наступними напрямами:

розширення, в сферу якого потрапили Румунія та Болгарія, а також країна-кандидат Туреччина;
Європейська політика сусідства (European Neighborhood Policy), що охоплює Україну, Молдову і країни Кавказу, метою якої є демократизація політик та інститутів, трансформація суспільства, демократичний контроль над економікою;
Європейська політика сусідства плюс (European Neighborhood Policy plus) та механізм „Європейський інструмент сусідства і партнерства” (European Neigbourhood and Partnership Instrument), які повинні наповнити регіон регіональною складовою, тобто підсилити взаємодію всіх країн ЧКР з ЄС в рамках регіональної співпраці. Одним з істотних доповнень стало ухвалення рішення про створення механізму «Європейського інструменту сусідства і партнерства», однією з складових якого є окрема програма для країн Чорноморського басейну. Інший важливий момент цього інструменту – прийняття Національних індикативних програм на 2007-2010 рр.;
стратегічне партнерство з Росією;
формування європейського економічного простору з метою вільного пересування капіталів, товарів послуг і кваліфікованих працівників на периферії ЄС;
взаємодія з існуючими регіональними ініціативами.

З метою забезпечення стратегічних інтересів ЄС передбачає свою участь у більш ніж 12 площинах взаємодії, які у повній сукупності окреслені в документі Резолюція Європейського Парламенту щодо регіональної політики в Чорноморському регіоні (European Parliament Resolution on a Black Sea Regional Policy Approach) [3, 24-30]. Ці інтереси Європейського Союзу в Чорноморсько-Каспійському регіоні можна класифікувати за такими напрямками:

- політичні інтереси,

- економічні інтереси,

- енергетичні, - транспортні,

- безпекові,

- геополітичні та геоекономічні.

Основні риси та напрямки реалізації європейських інтересів

До політичних інтересів в першу чергу належать встановлення демократії та розвиток інститутів влади, стабільність внутрішньополітичних систем країн, посилення міжпарламентських та міждержавних зв’язків, поглиблення регіонального співробітництва за для вироблення взаємної довіри та мирного розв’язання протиріч. Важливим моментом в цьому контексті є також намагання ЄС протидіяти деструктивним тенденціям в регіоні та формуванню або „посиленню протистояння по лініям Росія-Вірменія-Іран та Україна-Туреччина-Азербайджан-Центральна Азія” [1, 16]. На подальшу перспективу ЄС розглядає ЧКР як трансферт демократичних та цивілізаційних цінностей з Європи до Азії.

Інтерес Євросоюзу в розвитку економічної співпраці базується як на суто економічних перевагах такого співробітництва, так і на засадах посилення своєї політичної ваги в регіоні і зміцненні внутрішньої та зовнішньої безпеки. Одним з завдань економічного співробітництва є пом’якшення негативних тенденцій, які пов’язані з існуванням різноманітних економічних режимів в ЧКР (Греція, Болгарія та Румунія є членами ЄС, Туреччина має особливі зв’язки з ЄС як країна-кандидат, Україна, Росія, Грузія та інші країни пов’язані двосторонніми договорами в рамках СНД) і створення сприятливих умов для розвитку регіонального економічного співробітництва та привабливого інвестиційного клімату.

Останнім часом особливої уваги з боку ЄС набувають енергетичні питання. Невпевненість у відносинах з Росією та застосування енергетичного чинника як зовнішньополітичного інструменту примусило ЄС розробляти власні проекти щодо забезпечення енергетичної безпеки. Прогнозується, що до 2020 р. споживання Євросоюзом нафти зросте на 20%, а газу – на 40% [4, 49]. Отже, стратегічно важливим для ЄС є безпосередній вихід до енергоресурсів Каспійського регіону та Центральної Азії, а також реалізація енергетичних проектів у ЧКР.

Європейські країни прагнуть отримати доступ до центрально-азійських джерел нафти і газу, тоді як країни регіону зацікавлені в розширенні кола торгових партнерів і маршрутів поставок. Розглядаючи питання про енергоносії та транспортні маршрути, Європейський Союз концентрує увагу на енергетично-транспортному коридорі Каспійське море – Чорне море – ЄС, який дозволить сторонам реалізувати мету: зменшити залежність від російських енергоносіїв як для ЄС, так і для країн Центральної Азії, а також отримати доступ до перспективних ринків.

Важливо відзначити, що в прийнятій ЄС «Стратегії енергетичної безпеки», Україна називається стратегічним партнером і транзитером енергоресурсів до Європи [5, 15-16]. Це стало офіційним визнанням об'єктивно вигідного і перспективнішого положення України як основного маршруту для енергопотоків до Європи.

З метою забезпечення своїх інтересів ЄС приймає низку важливих документів: Комунікація Європейської Комісії „Енергетична політика для Європи” (Communication of Commission to the European Council and the European Parliament) як доповнення до Зеленої книги „Європейська Стратегія щодо стабільної, конкурентноздатної та безпечної енергії” (A European Strategy for Sustainable, Competitive and Secure Energy), Зовнішня політика для захисту енергетичних інтересів Європи (An External Policy to Serve Europe’s Energy Interests. Paper from Commission/SG/HR for the European Council), „Стратегія ЄС щодо нового співробітництва з Центральною Азією” (The EU and Central Asia: Strategy for a New Partnership) та ін. [5; 6; 7; 8]. Головним завданням, окресленим ЄС у цих документах, є вироблення спільного підходу до енергетичної політики, який має базуватися на посиленні діалогу та співробітництві у форматі „споживач – виробник”, „споживач - споживач” та „споживач - транзитер”, а також залучати міжнародні структури та організації (ОПЕК, ООН). Для цього ЄС передбачає наступні елементи:

обговорення та врегулювання пост-партнерських угод співробітництва з Росією у питання енергетиці;
інтенсифікація відносин з країнами ЧКР та Центральної Азії з метою диверсифікації джерел та шляхів постачання енергоресурсів;
посилення співробітництва зі США, Китаєм, Індією;
забезпечити реалізацію Хартії Енергетичного Співтовариства (The Energy Community Treaty) з урахуванням його можливого розширення за рахунок Норвегії, Туреччини, України та Молдови;
повноцінне використання інструментів Європейської політики сусідства.

Також ЄС співпрацює з іншими учасниками над модернізацією енергетичної інфраструктури. Були виконані значні проекти, у тому числі будівництво нафтопроводів Баку-Супса та Баку-Тбілісі-Джейхан, а також газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум. Крім того, зараз обговорюється низка проектів нової енергетичної інфраструктури. Одним з них є зміна напряму використання трубопроводу Броди-Одеса та його продовження до міст Плоцьк та Гданськ у Польщі, а також будівництво нафтопроводів Констанца-Омішаль-Трієст, Бургас-Влоре та Бургас-Александрополіс.

Серед основних аспектів диверсифікації шляхів і джерел енергозабезпечення Європи розглядаються такі варіанти: каспійсько-турецький, ірано-турецький, чорноморсько-румунський (Грузія – Румунія – Євросоюз або GREU), чорноморсько-український (Грузія – Україна – Євросоюз або GUEU-White Stream). В рамках ЄС зараз розглядають два проекти газопроводів, які передбачають постачання туркменського газу через Азербайджан, Грузію та Україну (GUEU-White Stream) або Румунію (GREU) до Європи в обхід Туреччини. У реалізації українського проекту є свої переваги: розвинута інфраструктура Південного Кавказу та України, менші економічні затрати. Але румунський проект також може бути реалізованим завдяки членству Румунії в ЄС та НАТО, політичній стабільності та сильної підтримки з боку США. В той же час можуть виникнути проблеми з боку Росії, яка фінансує власні енергетичні проекти та має наміри купувати центрально-азійський газ за європейськими цінами. До того ж ЄС підтримав будівництво „Набукко” і навряд чи стане обмежувати інтереси Туреччини в цьому питанні. Тільки за умов створення єдиної трансєвропейської енергетичної мережі, захищеної від російського тиску, та українського пріоритету для ЄС в питаннях стабільності центрально- та східноєвропейського регіону можна розраховувати на включення України до енергосистеми ЄС.

ЄС також виступає як каталізатор укладання угоди між Грецією та Туреччиною щодо завершення будівництва газопроводу, який з’єднає дві країни, з можливим його продовженням до Італії. Наразі ЄС тісно працює з регіональними партнерами у питаннях підвищення стабільності енергопостачання через модернізацію існуючої та будівництво нової енергетичної інфраструктури. В цьому контексті Європейська Комісія розробляє новий транскаспійський-трансчорноморський енергетичний коридор, який буде передбачати різні технічні варіанти додаткового експорту газу з Центральної Азії через Чорноморський регіон до ЄС.

Серед проектів, що розвиваються в ЧКР за підтримки ЄС, велике значення мають транспортні та комунікативно-транспортні. Згідно Білій книзі „Європейська транспортна політика на 2010: час приймати рішення” (White Paper “European Transport Policy for 2010: Time to Decide”) транспортна система розглядається як головний чинник сучасної економіки [9]. Її розвиток та оптимізація має допомогти розв’язати виклики розширення та сталого розвитку. ЄС при цьому планує використовувати досвід всіх різноманітних ініціатив в галузі транспорту, що стосуються чорноморської зони (Програми ТРАСЕСА та INOGATE).

Програма "Транспортний коридор Європа-Кавказ-Середня Азія" (ТРАСЕСА), який був започаткований ЄС у 1993 р. та підтриманий 12 країнами Великого Чорноморського регіону (Азербайджан, Вірменія, Болгарія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Румунія, Таджикистан, Туреччина та Україна, Узбекистан), передбачає надання технічної допомоги для розвитку автодорожній, залізничний, авіаційний та морський транспортний зв’язок від Європи до Середньої Азії. Прийнята Стратегія ТРАСЕСА до 2015 року буде і надалі слугувати важливим підґрунтям для розвитку регіонального транспорту.

Міждержавна програма транспортування нафти та газу до Європи (INOGATE) спрямована на підвищення надійності постачання енергоресурсів за допомогою багаторічних програм технічної допомоги. Програма проводиться за підтримки Секретаріату з енергетичної співпраці між ЄС та ЧКР та його країнами-сусідами.

З метою посилення співпраці в транспортній галузі у 2004 році Європейська Комісія призначила Групу високого рівня з питань продовження основних транс’європейських транспортних осей до сусідніх країн та регіонів, яка підготувала Повідомлення „Принципові положення щодо транспорту в Європі та сусідніх регіонах”. Документ окреслює перші кроки у напрямку тіснішої інтеграції транспортної системи ЄС з транспортними системами сусідніх країн.

Не залишається без уваги ЄС і будівництво кільцевої автомобільної магістральної дороги навколо Чорного моря для розвитку транспортної інфраструктури, розвитку туризму, торгівлі тощо та транспортного коридору „Північ-Південь”, що може пройти по території Індії, Ірану, країн Центральної Азії і Росії. За оцінками експертів, після введення в дію вказаного транспортного коридору, в два-три рази скоротиться час перевезення вантажів з Середнього Сходу, Індії, а також Південно-Східної Азії до Європи.

Важливим завданням для розвитку транспортної політики є робота з регуляторного зближення, що сприятиме досягненню уніфікованого та узгодженого застосування належних інструментів і стандартів. Конкуренція, можливості залучення транспортних потоків, підвищення надійності, безпеки, здатності до взаємодії та спільного функціонування – все це є конкретними інтересами ЄС в транспортній сфері та вирішальними факторами для окреслення подальшої співпраці. До важливих цілей належить авіаційна безпека та розширення спільного авіа простору.

Беручи до уваги зростаючі потреби в транспортуванні вуглеводнів, чільне місце в порядку денному займе питання безпеки морських перевезень та транзиту енергоресурсів. В цьому контексті важливе значення мають такі проекти як Бакинська законодавча ініціатива та INOGATE.

Питання забезпечення безпеки для об’єднаної Європи займає ключове місце в інтересах ЄС та охоплює майже усі напрямки. Згідно вищезгаданим документам та ініціативам ЄС, пріоритети віддаються співробітництву в площині соціальної, екологічної, транспортної та енергетичної безпеки, мирне врегулювання „заморожених” конфліктів, які є джерелами викликів безпеці, а також протидія та боротьба з тероризмом, сепаратизмом, контрабандою, нелегальною міграцією та торгівлею людьми і зброєю масового ураження.

Слід зазначити, що протягом тривалого часу позиція ЄС щодо врегулювання конфліктів в Чорноморському регіоні фактично була відсутня, окрім заяв про необхідність розв’язати всі питання виключно в мирному руслі. Тільки в „Чорноморській сінергії” було зазначено, що Євросоюз розглядає посилення регіональної співпраці, що сприятиме виробленню взаємної довіри та усуненню перешкод, які стоять на шляху до компромісу. Також Європейська Комісія вважає, що необхідно підсилити роль ЄС в питаннях проведення моніторингу за процесами врегулювання і безпеки кордонів та надавати допомогу в проведенні економічних реформ, поліпшення системи державного управління, а також в реалізації заходів щодо зміцнення довіри та діалогу між сторонами конфліктів.

Наприклад, в процесі врегулювання придністровського конфлікту, у якому ЄС має статус спостерігача, Євросоюз виступає з позицій територіальної цілісності Молдови, демократичного розвитку єдиної держави. Всі дії ЄС спираються на принцип довгострокової реалізації певних заходів щодо поліпшення політичної обстановки (призначення спеціального представника ЄС в Молдові), контролю процесу реформування відповідно до Плану дій Молдова-ЄС в рамках Європейської політики сусідства. Сьогодні як на експертному, так і на вищому рівні представники Кишинева і Брюсселя обговорюють конкретні документи, наприклад, Індивідуальний план дій Молдова-ЄС і перспективи підписання наступної угоди, виконання якої зробить європейські перспективи країни чіткішими. До кроків ЄС по посиленню впливи на Республіку Молдова і невизнану Придністровську молдавську республіку відносяться: робота прикордонної місії на молдавсько-українському кордоні, відкриття єдиного візового центру при угорському посольстві, підписання і ратифікація угоди про полегшення візового режиму для громадян Молдавії, надання значних торгових і митних преференцій молдавським товаровиробникам, а також ухвалення рішення про виділення Молдові безпрецедентної за своїми розмірами фінансової допомоги у розмірі 210 мільйонів євро.

Розглядається також питання про участь сил ЄС в інтернаціоналізації миротворчого контингенту на території ПМР. Участь міжнародних миротворчих (або мирогарантійних) сил в ПМР за участю ЄС матиме мандат ООН, основним компонентом якого є демілітаризація. Таким чином, Росія зможе зберегти свою присутність в регіоні, але її вплив буде ослаблений, що стане важливим важелем для того, щоб зрушити переговорний процес.

Важливим аспектом безпекового інтересу ЄС є розвиток транскордонного співробітництва з метою зміцнення стабільності та безпеки в регіоні, а також підвищення можливостей Координаційного та інформаційного центру чорноморських кордонів (Тhe Black Sea Border Coordination and Information Centre) в м. Бургас, Національних прикордонних координаційних центрів чорноморських країн, залучаючи фінансові кошти з програми European Neighbourhood Policy Instrument Cross Border Cooperation (ENPI CBC), румунської Ініціативи чорноморської прикордонної безпеки (Тhe Black Sea Border Security Initiative) в Бухаресті, започаткованої у 2004 р..

Геополітичні та геоекономічні інтереси ЄС в ЧКР походять від комплексного поєднання політичних, економічних, енергетичних та безпекових інтересів. Успішна реалізація політичних інтересів посилить позиції ЄС в регіоні та слугуватиме підвищенню ролі ЄС як одного з ведучих міжнародних гравців. ЧКР виступає як величезний ринок для європейських товарів та відкриє шлях до азійських ринків. Незалежність від російських постачальників енергоресурсів та розвиток власної системи безпеки в ЧКР дозволить ЄС запобігти формуванню нових ліній протистояння чи стратегічних альянсів та протидіяти викликам „м’якої безпеки” без посилення протистояння з Росією.

Перспективи інтеграції ЄС та Чорноморського регіону

Важливими структурно-формуючими аспектами сучасної європейської стратегії відносно ЧКР, на які розраховують більшість країн басейну Чорного моря та які можуть позитивно вплинути на динаміку регіонального співробітництва, є наступними. По-перше, посилення співробітництва з існуючими регіональними організаціями з метою реалізації спільних проектів та поглиблення регіональної єдності (ОЧЕС, ОДЕР-ГУАМ, СДВ) та активна співпраця з регіональними інститутами (DABLAS, Black Sea and Danube Commissions, Black Sea Strategic Action Plan) з питань захисту навколишнього середовища. Слід підкреслити, особливе значення ОЧЕС в контексті європейських інтересів в регіоні. У 2007 р. Європейська Комісія одержала статус спостерігача в ОЧЕС. Цей крок став основою для розвитку інституційної співпраці між регіональною організацією і ЄС, а також базисом для глибокого залучення ОЧЕС в проекти Євросоюзу. Таким чином, ОЧЕС стає поки єдиною регіональною організацією, яку Європа офіційно вибрала як основного партнера для роботи в регіоні.

По-друге, формою реалізації інтересів ЄС є залучання до імплементації приоритетних чорноморських програм за допомогою фінансової підтримки ЄБРР, Європейського інвестиційного банку та приватних фондів. Серед актуальних проектів слід назвати розвиток транспортної, енергетичної та телекомунікаційної інфраструктури (TACIS, TRACEСA, INOGATE, BlackSea PETra, Baku Process).

Головними формами практичного співробітництва з цих напрямках повинні статі наступні вектори: - надання технічної допомоги для поглиблення співробітництва; - розробка регіональних програм; - проведення спільних акцій і заходів; - спільне фінансування проектів; - координація з регіональними програмами і проектами ЄС, які вже реалізуються в Чорноморському регіоні; - залучення міжнародних фінансових структур ЄБРР, ЧБТР, Європейського інвестиційного банку; - розвиток міжпарламентської взаємодії; - залучення бізнес і науково-дослідних структур, що працюють в регіоні.

Таким чином, комплекс інтересів ЄС в ЧКР полягає в трансформації регіону у форматі розширеної Європи, який об'єднує в собі значну кількість держав. Серед них – країни-кандидати на вступ в ЄС, країни-партнери і країни, які не є членами ЄС. Такий підхід дасть можливість об'єднаній Європі успішніше вирішувати як проблеми свого розширення, так і ті, що виникнуть після нього в регіоні від Південно-Східної Європи і до Каспійського моря. З іншого боку, реалізація проектів ЄС спрямована на зменшення регіональних протиріч та негативних тенденцій у багатьох важливих сферах сталого розвитку Великого Чорноморського регіону.

В той же час успіх політики ЄС в регіоні можливий тільки за умови подолання тих негативних тенденцій, які все ще зберігаються в регіоні і усередині ЄС.

1. Збереження завуальованості дій ЄС, що приводить до слабкості як самого ЄС, так і тих проектів, які покликані підсилити регіональну співпрацю.

2. Неузгодженість усередині Європейського Союзу відносно політики в регіоні, що дуже контрастує із ступенем залученої ЄС в регіональні процеси і навпаки – країн регіону в загальноєвропейські процеси. Найяскравішим прикладом на доказ цього факту є послідовно сильне небажання ряду країн-членів ЄС залучатися до проблем чорноморського регіону, з якими чорноморські країни не здатні справитися самостійно.

3. Відсутність чіткого формулювання щодо Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС в регіоні.

4. Перспективи розвитку „чорноморського вектору” політики ЄС на тлі нових європейськи ініціатив (пропозиція Президента Франції Н. Саркозі про створення Середземноморського Союзу).

5. Позиція Росії в регіоні, яка негативно сприймає окремі політики ЄС, а також відсутність узгодженої політики ЄС і НАТО відносно РФ і спільного обговорення проблем «Великого Чорноморського регіону».

6. Розширення ЄС як і раніше залишається актуальною та болючою темою для ЄС та країн ЧР. Наслідки попередніх розширень ще довго стримуватимуть політику ЄС, а питання про перспективи України. Молдови ін. держав будуть якорем в розвитку відносин з регіоном.

7. в цьому контексті велике значення буде мати напрямок, який Євросоюз обере в майбутньому для подальшого діалогу з ЧР – регіональне співробітництво або двосторонні відносини.

В той же час процес взаємного переплетення «ЄС – Чорноморський регіон» розвиватиметься, оскільки в результаті вже існуючих механізмів взаємодії зворотний хід просто неможливий. По-перше, це відразу негативно відобразитися на іміджі Євросоюзу і відкрито суперечитиме тим задачам, які ЄС озвучив в 2003 р. та досягнення яких повинне звести ЄС в ранг одного з ключових гравців нового світового порядку. По-друге, інтереси ЄС дуже тісно пов'язані з регіоном в широкому його розумінні – Великим Чорноморським регіоном, який характеризується наявністю багатьох енергетичних і транспортних європейських проектів. По-третє, співпраця з ЄС розглядається деякими державами ЧР як цементуючий чинник для запобігання розколу в регіоні, виділення однієї агресивно домінуючої держави і активізації конфліктної обстановки.

Джерела інформації

Перспективи співробітництва між ЄС та регіональними організаціями Чорноморського регіону. Матеріали міжнародної конференції (Київ, 7 квітня 2007 р.) / Національний інститут проблем міжнародної безпеки. – К.: НІПМБ, 2007. – 182 с.
Communication of Commission to the European Council and the European Parliament „Black Sea Synergy – A New Regional Cooperation Initiative”. – Brussels, 11.04.2007. – COM(2007) 160 final.
European Parliament Resolution on a Black Sea Regional Policy Approach. – Brussels, 17 January 2008//See in: ICBSS Black Sea Monitor. – No 7. – 2008, April.
Перспективи співробітництва між ЄС та регіональними організаціями Чорноморського регіону.
Green Paper. A European Strategy for Sustainable, Competitive and Secure Energy. – Brussels, 8.3.2006. – COM(2006) 105 final.
Communication of Commission to the European Council and the European Parliament. An Energy Policy for Europe. – Brussels, 10.1.2007. – COM(2007) 1 final.
An External Policy to Serve Europe’s Energy Interests. Paper from Commission/SG/HR for the European Council. – Brussels. – S 160/06.
The EU and Central Asia: Strategy for a New Partnership. – Brussels, 2007. – June.
White Paper “European Transport Policy for 2010: Time to Decide”. – Brussels, 12.9.2001. – COM(2001) 370 final.

Надруковано: Максименко І.В. Перспективи інтеграції Чорноморського регіону в контексті інтересів Європейського Союзу//Чорноморська безпека. – 2008. - № 2 (8). – с. 33-37.

Blog

Максименко Ірина Володимирівна

Содержание

Чинники стратегічності регіону для Європейського Союзу