Geum.ru

Магістерська програма «економіка аграрного сектора» Студентка: Карпенко Ірина Володимирівна

Вид материалаДокументы

Содержание


3.3. Зменшення екологодеструктивного впливу сільського господарства на навколишнє середовище
Динаміка частки основних сільськогосподарських культур в структурі посівних площ в Україні за 1990-2008 рр.
Кормові культури
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

3.3. Зменшення екологодеструктивного впливу сільського господарства на навколишнє середовище


У сферу господарської діяльності національного аграрного виробництва залучено потужний територіально розосереджений природно-ресурсний потенціал: понад 2/3 земельного фонду держави знаходиться в сільськогосподарському обороті, більше половини його розорано; використовується майже половина загального обсягу спожитої в народному господарстві води. Таким чином, ця діяльність справляє активний екологодеструктивний вплив на переважну частину території України.

Значний вплив аграрного виробництва на навколишнє середовище зумовлений притаманними цьому виду економічної діяльності особливостями, насамперед, органічною зв’язаністю з природою і її ресурсами, необхідністю значних перетворень останніх, досить високою ефективністю, на перший погляд, застосування чисельних агрохімічних засобів, каталізацією прискорення негативних природно-антропогенних процесів у оброблюваних землях тощо.

Тенденції посилення екологонебезпечних процесів при аграрному виробництві були закладені раніше, за реалізації домінуючої хіміко-техногенної стратегії його інтенсифікації, яка ґрунтувалася на широкомасштабному зростаючому використанні невідновлюваних природних ресурсів, природоантагоністичних хімічних засобів підвищення родючості ґрунту, захисту рослин від шкідників та хвороб, нераціональній організації тваринництва, невиважених масштабах меліорації земель тощо. Тому ця стратегія була надто природоруйнівною, а стан землеробства за В.В. Докучаєвим можна охарактеризувати як „надірване землеробство”.

Екологічні засади сталого агрогосподарювання, а саме забезпечення раціонального використання природних ресурсів і зменшення забруднення навколишнього середовища, на жаль, не стали елементом аграрного реформування, слабо вони враховувались при проведенні приватизації землі. Відтак, земельна та аграрна реформи не дали позитивних результатів з точки зору забезпечення екологічно зрівноваженого і безпечного використання природних ресурсів, насамперед, найбільш цінного національного багатства – родючих українських чорноземів.

За роки ринкових трансформацій, які супроводжувалися затяжною економічною рецесією, фінансово-економічною кризою, що змушувала економити на виробничих витратах, зокрема на агрохімічних засобах, екологічна ситуація в аграрному секторі дещо поліпшилася. Можна констатувати зменшення хімічного пресингу на сільськогосподарські угіддя внаслідок значного скорочення використання мінеральних добрив (з 141 кг поживної речовини на 1 га посівної площі в 1990 р. до 21 кг у 2002 р., тоді почалося зростання і досягло 51 кг у 2007 р, що становить 35,2% порівняно з 1990 р.). Скоротилося споживання свіжої води на сільськогосподарські потреби і зрошення (майже на 80%), значно меншим стало забруднення довкілля тваринницькими фермами, оскільки скоротилося поголів’я худоби, тощо. Разом з тим, збільшилося скидання суб’єктами аграрного господарювання забруднених зворотних вод без очищення в поверхневі водойми, в понад 2 рази викиди в атмосферне повітря шкідливих речовин стаціонарними джерелами забруднення.

Однак слід визнати, що ці позитивні екологічні наслідки зумовлені не цілеспрямованою екологізацією галузі, а масштабним скороченням обсягів виробництва продукції. Подальший розвиток вітчизняного сільського господарства на основі застарілих, надто природо-, енерго- і ресурсомістких, а відтак екологонебезпечних технологій може призвести до погіршення екологічної ситуації, якщо не буде вжито радикальних природоохоронних заходів з метою усунення основних екологодеструктивних чинників. Останні виокремлені нами з урахуванням інтегрованих екологічних індикаторів оцінки аграрної діяльності, рекомендованих ОЕСР.

До основних екологодеструктивних чинників при веденні аграрного виробництва нині належать такі:
  • сформовані екологічно несприятливі і нестійкі агроландшафти з надто високими рівнями сільськогосподарської освоєності території та залучення земель до інтенсивного обробітку. Значне перевищення науково обгрунтованого співвідношення антропогенно змінених елементів агроландшафтів за рахунок скорочення частки природних елементів (лісів, полезахисних лісових смуг, водойм, боліт, природних пасовищ тощо) зумовлює падіння продуктивності та падіння відтворювального й асиміляційного потенціалів природного середовища, його деградацію, а також загрожує збереженню і збагаченню агроландшафтних комплексів;
  • нераціональна та екологічно незбалансована структура посівів, перенасичення сівозмін просапними культурами, зокрема комерційно привабливими нині культурами – соняшником, ріпаком, соєю;
  • загострення екологічної ситуації на меліорованих землях;
  • недосконалі агротехнічні прийоми (традиційні форми оранки і обробітку землі), засоби (важка і потужна, фізично й морально застаріла сільськогосподарська техніка), технології і системи утримання тварин, загалом техніко-технологічна та організаційна відсталість аграрного виробництва.

Негативним наслідком порушення стійкості територіальних екосистем й агроландшафтів є деградація та виснаження сільськогосподарських земель – площі еродованих земель за останні 35 років зросли в 1,5 раза і досягли майже третини загальної площі ріллі; зниження їх родючості – дефіцит гумусу зріс до 50%; посилення забруднення ґрунтів і водних ресурсів шкідливими речовинами. Сільськогосподарські землі перебувають у критичному стані, їх якість погіршується. За характеристиками, які впливають на родючість ґрунтів, 26% сільськогосподарських угідь – кислі, 7% – солонцюваті та з солонцевими комплексами, 4% – засолені, 8,5% – перезволожені і заболочені; близько третини площі сільськогосподарських угідь піддані водній ерозії (змиті), 4% – вітровій ерозії. З продуктами ерозії з земель виносяться гумус і мінеральні речовини, які є чинниками формування родючості ґрунтів. Вміст гумусу в орних ґрунтах України активно знижується, гумусність ґрунтів за такого стану справ може бути втрачена протягом наступних 100 років. Надто гострою продовжує залишатися проблема радіоактивного забруднення сільськогосподарських земель (понад 8 млн га, що становить 14% їх загальної площі, у т.ч. 3 млн га ріллі).

Значна комерціалізація землеробства з переходом до ринкових відносин за відсутності дійового контролю з боку держави призводить до хижацького ставлення до землі тимчасових орендарів, надто виснажливого землеробства, екологонебезпечного вичерпання природної родючості. Загалом нинішнє ставлення до землі можна охарактеризувати як террацид – знищення землі, що спостерігалося й раніше, можливо, в дещо інших масштабах. Орендарі, порушуючи вимоги плодозміни, раціональної структури посівів, з року в рік вирощують найбільш прибуткові культури – зернові (переважно пшеницю і ячмінь), соняшник, сою, ріпак. Особливо стрімко розширилися посіви ріпаку у порівнянні з 1990 р. – у 10 разів, сої – у понад 7 разів, соняшнику – у 2,6 раза. Частка соняшнику в структурі загальної посівної площі досягає в середньому 15%, у сільськогосподарських підприємствах загалом – 17%, а в спеціалізованих на цій культурі – понад третину, тоді як раціональною є норма приблизно на рівні 10% (означає, що соняшник можна повертати на те ж саме поле тільки на 8-10-й рік) (табл. 3.4). Очевидним є те, що розширення площ комерційно привабливих культур відбулося переважно за рахунок скорочення кормових культур. У 2008 р. соняшник посіяно на площі 4,2 млн га (на 17% більше, ніж у 2007 р.), ріпак – 1,4 млн га (на 59% більше). Слід згадати, що у 1990 р., коли ще структура посівів жорстко відслідковувалася адміністраціями усіх рівнів, соняшник вирощувався на площі 1,6 млн га.

Таблиця 3.4.

Динаміка частки основних сільськогосподарських культур в структурі посівних площ в Україні за 1990-2008 рр., %*

1990

2000

2005


2006


2007


2008
С-г підпри-ємства
Господ-дарства населення

Вся посівна площа

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Зернові
40,6
48,7
56,0
54,4
56,2
58,0
62,8
45,8

Пшениця і ячмінь

31,8

35,3

42,9

42,0

43,2

42,0

45,3

33,8

Технічні

11,6
15,4
20,2
23,6
22,7
24,8
29,2
13,9

Соняшник
5,0
10,8
14,4
15,3
13,8
15,6
17,1
12,1

Соя
0,3
0,2
1,7
2,9
2,6
2,1
2,8
0,3

Ріпак
0,3
0,8
0,8
1,6
3,4
5,2
6,8
0,6

Кормові культури

37,0

26,0

14,4

12,6

11,6

9,9

7,5

15,9

*Сільське господарство України у 2007 році. Стат. зб. – К., 2008. – С. 67; Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2008 року. Стат. бюлетень. – К., 2009.


Крупні сільськогосподарські підприємства зазвичай ведуть високоінтенсивне й високомеханізоване виробництво, для них характерні монокультура, досить високий рівень агрохімізації, застосування надважких засобів механізації виробничих процесів, що створює екологічний пресинг на земельні та інші природні ресурси й навколишнє середовище. Принаймні, в них чотири комерційні культури – пшениця, ячмінь, соняшник і ріпак становили майже 70% у структурі посівів, що у 1,5 раза більше, ніж у господарствах населення.

Вищеназвані комерційні культури займають 80-90% у структурі посівів сільськогосподарських підприємств під урожай 2008 р. у АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях (рис. 3.4). Рис. 3.4. Частка комерційно привабливих культур (пшениці, ячменю, соняшнику і ріпаку) в структурі посівів сільськогосподарських підприємств у 2008 р., %


Частка соняшнику у посівній площі висока у Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Миколаївській областях – 20-28% та ще вища в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській і Запорізькій – 32-36%. Економічна привабливість цієї культури сьогодні привертає й господарства населення зазначених регіонів до масштабного її вирощування, нехтуючи вимогами щодо охорони землі: частка соняшнику у посівній площі в них також становить від 17 до 35% (табл. 3.5).


Таблиця 3.5.


Частка пшениці та ячменю, соняшнику і ріпаку в структурі посівів сільськогосподарських підприємств у 2008 р., %


Регіони, області
Частка в структурі посівів
До відома, частка соняшнику в господарствах населення

пшениці та ячменю
соняшнику
ріпаку

1
2
3
4
6

Україна
45,3
17,1
7,1
12,1

Автономна республіка Крим
71,4
4,5
5,2
2,4

Вінницька
44,8
9,4
11,6
2,5

Волинська
40,7
0,2
6,3
-

Дніпропетровська
47,9
32,1
4,6
16,9

Донецька
46,8
31,9
0,2
28,3

Житомирська
27,1
1,1
6,9
0,0

Закарпатська
55,8
1,0
-
0,8

Запорізька
49,4
36,5
3,0
34,7

Івано-Франківська
41,0
0,7
11,5
0,0

Київська
39,7
5,0
7,3
0,6

Кіровоградська
42,9
25,4
11,4
25,9

Луганська
42,1
34,7
1,2
25,5

Львівська
45,2
0,1
10,6
-

Миколаївська
52,0
28,5
10,3
26,4

Одеська
57,7
13,3
12,9
11,5

Полтавська
36,4
14,0
2,9
7,0

Рівненська
37,6
0,5
11,2
-

Сумська
41,4
7,5
3,1
0,9

Тернопільська
52,2
1,3
14,2
0,1

Харківська
49,6
20,8
1,2
17,3

Херсонська
47,7
22,8
9,6
24,3

Хмельницька
45,1
2,0
15,4
0,1

Черкаська
38,3
11,6
10,3
4,4

Чернівецька
33,9
2,8
8,8
1,4

Чернігівська
27,0
2,8
3,3
0,2