Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010

Вид материала

Документы

Содержание Духовність українства і сучасний гуманітарний дискурс Філософсько-культурологічних дисциплін Коротка історія текстологічного вивчення Українські фольклористи Спільне та відмінне в образній структурі байки та казки

Подобный материал:

• Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2004. Вип., 223.59kb.
• Пазенок В. С. (голова), 3127.16kb.
• Історичні типи філософії, 171.17kb.
• М. П. Драгоманова москалик геннадій федорович удк 373 048 01: 1(043. 3) Філософські, 292.67kb.
• Шпаргалки з філософії, 2093.8kb.
• Вісті Донецького гірничого інституту. 2010. №1 С. 224-234, 84.45kb.
• Питання до кандидатського іспиту з філософії, 23.15kb.
• Пазенок В. С. (голова), 3046.08kb.
• Тецтв чернігівська спілка перекладачів філософія етнокультури та наукові стратегії, 2978.21kb.
• 2010 р. Заступник Міністра освіти І науки Є. М. Суліма, 1748.67kb.

Література


1. Білодід І.К. Мова творів Олександра Довженка. – К., Видавництво АН УРСР. – 1959. – 93 с.

2. Гирич М.М. Постать Олександра Довженка в контексті європейського модернізму // Формування полікультурної мовної особистості в контексті нової парадигми освіти // Матеріали ІІ Міжвузівської науково-практичної конференції молодих науковців (7 квітня 2008 року). – Чернігів: ЧДПУ імені Т.Г.Шевченка, 2008. – С. 120-122.

3. Гирич Я.М. Олександр Довженко та фільм «Земля» в турне країнами Західної Європи у червні-вересні 1959 року // Путивльський краєзнавчий збірник. Випуск 4. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 194-198 с.

4. Довженко О. Твори в п'яти томах. Т.1. – К.: Дніпро, 1983. – 439 с.
   
5. Довженко і світ: Творчість О.П.Довженка в контексті світ, культури: Статті. Есе. Рецензії. Спогади. Доповіді. Відгуки. Листи. Телеграми / Упор. С.П. Плачинда; Передм. О.Гончара. – К.: Рад. письм., 1984. – 221 с.
   
6. Кохан Т.Г. Експресіонізм в контексті видової специфіки мистецтва: автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства. – К., 2002. – 17 с.
   
7. Кохан Т.Г. Експресіонізм в українській хореографії: до постановки проблеми // Актуальні проблеми історії, теорії та художньої культури. – К., ДАКККІМ. – 1998. –Ч. І. – С. 159-170.
   
8. Онищенко О. Довженко та експресіонізм. До проблеми єдиних культуротворчих витоків // Сучасність. – 1996. – № 9. – С.159-160.
   
9. Українська літературна енциклопедія в 5 томах. Том 2. – К.: Українська радянська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990. – С.81-82, 142.
   

Статья посвящена исследованию особенностей киноповести «Земля» в контексте специфики экспрессионизма, а также стилевых признаков, свойственных индивидуальной авторской манере А. Довженко.

Ключевые слова: киноповесть, экспрессионизм, контраст, этнонацио­нальные черты, художественный образ.

The article is devoted to the research of the film epic ‹‹The Earth›› pecularities in the context of an expressionism art, besides, style features of the individual art manner of A. Dovzhenco.

Key words: a film epic, expressionism, contrast, antithesis, ethnic and national feature, image.


Розділ V




ДУХОВНІСТЬ УКРАЇНСТВА І СУЧАСНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ДИСКУРС


УДК 111.852. + 7.046.3

Каранда М.В.

ДУХОВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ:
ВІД ТЕОРІЇ ДО МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ
ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Стаття присвячена аналізу можливостей використання казки в методичній роботі викладача філософії та культурології. Зокрема, увага приділяється духовній семантиці української народної казки як джерелу етнонаціональних прикладів для пояснення умоглядних сентенцій студентам-гуманітаріям.

Ключові слова: духовність, народна казка, методика викладання філософії та культурології, аксіологічна складова виховання.


Серед сучасних пошуків методологічної парадигми культурології помітне місце займає точка зору М. С. Кагана, який запропонував синергійний підхід із домінантою гуманітарного дискурсу, замість природничого, як це робилося в позитивістськи орієнтованих школах. Переважання гуманітарного дискурсу дозволяє пояснювати просте, виходячи із більш складного, а не навпаки, що неминуче вело до редукціонізму. Запобігти такої похибки можливо, коли пристанемо на позицію метафоризації сучасної науки, тому що будь-яка наукова теорія є метафора, а об’єкт дослідження неминуче співпадає і не співпадає із своєю раціональною моделлю.

Так, народну казку традиційно вивчає фольклористика. Але за допомогою іншого інструментарію казку вивчає і філософія, культурологія, естетика, етика та релігієзнавство. Виникає лакунарна можливість висвітлити цікавий зворотній бік проблеми: використання результатів фольклористичних та філософсько-культурологічних досліджень для викладання світоглядно позиціонованих предметів у ВНЗ.

Сьогодні все більшого визнання здобуває етнофункціональна концепція освіти [1], [5], згідно з якою прийнятним результатом навчання і виховання є особистість, здатна до чіткої етнонаціональної ідентифікації та виразного позиціонування своєї етнічної самості з метою діалогу культур. Синтез методології української філософії та методики викладання філософських дисциплін чітко проведено в докторській дисертації Тамари Троїцької [6] та в кандидатській дисертації Ольги Прокопової [4], що уможливлює заглиблення до обраної теми статті в аспекті співпраці фольклористики і методики викладання філософсько-культурологічних дисциплін.

М
© Каранда М.В., 2010
етою статті є аналіз можливостей використання духовно-розмаїтого потенціалу української народної казки у викладанні філософсько-культурологічних дисциплін.

Коротка історія текстологічного вивчення казки необхідна для того, щоб трамплінувати в опосередковані взаємодотичні галузі методичної доцільності використання української народної казки в освітянському і виховному процесі, зокрема у ВНЗ України.

Казкознавчі студії, корисні для обраної теми, починаються із класичних загально-теоретичних фундаментальних праць Олександра Веселовського, який вивчав казковий сюжет як комплекс мотивів і вважав мотив категорією первинною, а сюжет – вторинною. Є актуальним заповіт Веселовського: "розмежувати питання про мотиви та питання про сюжети", бо мотив є неподільна одиниця, вивчення якої сприятиме скасуванню неточностей у фольклористиці.

Важко переоцінити внесок Елеазара Мелетинського, який дослідив структурні і стадіальні співвиміри трьох великих жанрово-тематичних комплексів усної словесності (міф, казка, епос) та занурився до сюжетної організації фольклорної оповіді і семантичної структури мотиву.

У витоків цілісного фольклористичного розуміня казки стояв і Володимир Пропп, у якого знайдемо концепцію морфологічного аналізу чарівної казки. В роботі «Морфологія казки» закладено початок структурно-типологічного дослідження, а в монографії «Історичне коріння чарівної казки» приваблюють систематичні висновки про спорідненість казки з тотемічним ритуалом ініціації. Ключовим і перспективним є висновок Проппа стосовно позаісторичності сенсів, закладених у казковий сюжет, змішаності культурних стадій та історичних циклів, переважання архетипових поведінкових моделей.

Українські фольклористи, у свою чергу, теж достатньо приділили уваги вивченню казки: М. Грушевський, О. Потебня, М. Сумцов заклали фундамент, який довибудовували Ю. Брiцина, П. Будівський, О. Величко, Т. Голіченко, М. Гримич, В. Давидюк, І. Денисюк, М. Дмитренко, М. Дяченко, А. Іваницький, М. Іванків, В. Івашків, В. Качкан, О. Кирилюк, С. Мишанич, О. Мишанич, О. Ницевич, М. Новикова, М. Пазяк, В. Погребенник, Г. Скрипник, В. Сокіл, О. Таланчук, М. Федченко та інші.

Естетичний аспект казки вивчали Іван Франко, та пізніше, з екстраполяцією марксистської методології на народну творчість, радянський теоретик фольклору Віктор Гусєв у праці «Естетика фольклору», який стверджував: "Естетика фольклору – це естетика колективної творчості, вона виражає колективно вироблені, широко прийняті народними масами, традиційні уявлення про прекрасне і потворне, піднесене й нице, трагічне й комічне. У фольклорі безпосередньо й активно виражається естетичний ідеал мас або точніше різних соціальних колективів, що утворюють народ на різних стадіях його історичного розвитку» [2, с.268].

Помітну спробу пробитися до естетичної сутності народної казки крізь стіну соціологізаторських стереотипів зробила у 80-90-х роках ХХ ст. Лідія Дунаєвська [3]. На естетичній функції фольклору вона наголошує у праці «Українська народна казка», для неї естетика «виявляється у яскравому, динамічному зображенні подій, розважальності, гіперболізації фізичних та духовних якостей персонажів, тому психологічному впливові на слухачів, що викликає у них відчуття співпереживання, тривоги й радості» [3, с.6].

Долучається до естетичного модусу буття української казки і сучасний львівський дослідник Михайло Чорнопиский, який наголошує на понятті «інформаційно-естетичний аспект форм індивідуального самовираження сучасної фольклорної пам'яті». Позиція автора коригується маргінально-націоналістичною інтенцією. «Там, де йдеться про феноменальний витвір духовності етносу, нації, – а таким є народна казка, – там намагання розкрити сутність мистецького явища методом космополітичних універсалій марна» [7]. Він вважає, що для осмислення сутності народної казки як жанру фольклору у світовому казкознавстві ХХ ст. компаративістська, антропологічна, психоаналітична, структуралістська теорії створили тільки каталог художньої фактури творів, тільки передумови для дальшої праці. «Догматичні політичні концепції трактування народного мистецтва, насаджувані у ХХ ст. тоталітарними режимами радянської імперії та націонал-соціалістичної Німеччини, тим більше не дозволили науковцям наблизитися до розв'язання названої проблеми» [7]. ссылка скрыта є укладачем словника-довідника «Украї́нська фольклори́стика», який побачив світ ссылка скрыта року в ссылка скрыта у видавництві «Підручники і посібники». «Українська фольклористика» – перше в ссылка скрыта довідкове видання про національні скарби усної народної словесності із поясненням фольклористичної, етнографічної, етномузикологічної і культурологічної термінології, довідками про етнографічні регіони, жанри фольклору, українознавчі наукові центри й осередки, визначні видання скарбів українського фольклору.

Інструментарієм філософської антропології та філософії культури досліджуються метафізичні аспекти української казки в докторській дисертації Володимира Ятченка [8]. Автор показує можливості казки переінтерпретувати крізь призму світоглядної опозиції «людина – Бог» український суспільний та сімейний ідеал. В дисертації проаналізовано фольклорні тексти із репрезентацією українського стихійного філософування та зародження морального знання.

На основі історії питання та сучасного казкознавства, а також вважаючи методологічно продуктивним православне антропологічне вчення про образ Божий в людині зауважимо, що українська народна казка – це максима художнього виявлення таких позитивних аксіом, як істина, софійність, розум, віра, надія, любов, креативність, сумлінність.

Безперечно, в надрах сюжетики української казки не загубилися і такі моральні складові етноментальності, як працелюбність, вірність і дружба, вдячність, милосердність, щедрість (душевна і матеріальна), краса (душевна, внутрішня і фізична, зовнішня), скромність, лицарська мужність.

Діаметральну протилежність цих та інших позитивних моральних екстрем виразно віддзеркалюють казкові персонажі-антиподи, антагоністи-добротворці і злотворці, які своєю поведінкою, вчинками дають змогу слухачеві чітко й однозначно визначитися зі своїми симпатіями й антипатіями.

Звернімо увагу на те, що діаметрально протилежні і душевно нелегкі для переживання морально-етичні екстреми казка часто виражає у найлегшій для сприймання забавно-розважальній формі. В українській казці цьому служать «до прикладу» мовлені небиличні початки і кінцівки, подібного змісту повтори за ходом оповіді і майже постійна «приправа» усього добрим гумором.

Людська немилосердність до немічних у старості домашніх тварин дістає у казці серйозний урок, але у серпанку не помсти, а щасливого повороту злих намірів. Захмелілий вовк-рятівник захотів ще й заспівати у таємній Сірковій гостині ("Сірко"), хитрість цапа і барана так перелякала голодних вовків, що вони не тільки не поласували м'ясом, а й втекли від своєї каші ("Цап і баран"), а мізерна мишка послужила прикладом того, що успіху люди досягають тільки згуртованою силою ("Ріпка"). У цьому не тільки привабливість казкової оповіді, а й душевне урівноваження настрою слухача, добрий заряд для його морально-психологічного підсилення.

Відтак виглядає методично виправданим використання у якості приладового мережива української народної казки у вузівських курсах. Все мотивне багатство народної казки у викладанні філософсько-культурологічних дисциплін зможе підсилити ефект вчування в сенси теоретичних дефініцій, які пропонуються студентам.

Філософія як гуманітарний обов’язковий предмет викладається студентам, як правило, другого курсу. Для пояснення онтологічної проблематики викладач може апелювати до змістовної форми казки «Курочка Ряба» і космогонічної казки «Яйце-Райце» – тут присутні і субстанційна проблема, і мотив квінтесенції Всесвіту в малій матеріальній оболонці-мікрокосмі за суттю.

Викладання тем з гносеології та логіки може бути прикрашено непрямими алюзіями з українських народних казок «Семилітка», «Мудра дівчина», «Розум і щастя».

Очевидною і соковитою проступає антропологічна проблематика в казках «Ох» (мандрівка людини від лежня до легеня через екзистенційні метаморфози) та «Кривенька качечка» (тут відбувається порушення етапів антропогенезу, що призводить до похибки і остаточного зооморфізму героїні).

Навчатися аксіології можливо під впливом цілої низки казкових образів. Соціум, побудований на засадах соборності, здатен зберегти просторову цілісність, як приклад – казка «Рукавичка», де апріорно мале приміщення-рукавичка не рветься від семи співмешканців. Інша аксіологічна проблема піднімається в казці «Котик та Півник»: кривавій помсті немає місця в українській ментальності, а обрано мінімальну міру усмирення зла, тому Кіт-герой легенько б’є лисенят «цок в лобок та в писану торбу» і до приходу матусі пропонує повисіти на вербі для перевиховання. Українська аксіологія має народну міру милосердя, споріднену з творчістю Ф. М. Достоєвського – це дитяча сльоза, як в казці «Кирило Кожум’яка», де тільки малі діти розчулили серце ремісника і спонукали до змієборства.

Під час читання курсу за вибором «естетика» викладач теж сміливо може спиратися на духовний потенціал української народної казки. Наприклад, при викладанні теми «Проблема творчості» доречним є звернення до контекстуального аналізу казки «Колобок». У фабулі рефреном присутня художня діяльність – це пісенька героя-теурга, яка при ближчому погляді виявляється відносним засобом порятунку. Тема «Естетичні категорії» виразно підтримується казкою «Золоті черевички», де головна героїня Ганна-панна є абсолютною красунею, прекрасне репрезентоване у бароковому ключі з архетипом дивосаду, з антиномією золота і смоли як засобів досягнення соціальної досконалості.

Використання української народної казки виглядає найбільш органічним під час викладання курсу «Історія української культури». При вивченні поняття «традиційна родина» доречним є звернення до казки «Як Іван гуси ділив», де символічно побут переображується у повчальний нарратив. Функції всіх членів панської родини герой-простолюдин вдало переніс на частини запеченої гуски, при потребі вдруге розв’язати логічну загадку герой застосовує символіку сакрального числа три, і це веде до порозуміння. При поясненні студентам особливостей української родини слід звернути увагу на її схильність до матріархальності, а отже фольклорний приклад – сватання Лисички до Пана Коцького – у такому зв’язку виглядає найтиповішим.

При методичному насиченні дисципліни «культурологія» фольклорно-казковми аналогіями, доносячи студентам тему «Сенс культури», можлива апеляція до казки «Три золотокучеряві княжичі». Пропедевтично культура тлумачиться як друга природа, одухотворена людиною. В обраній українській казці культура будується жінкою, представленою несправедливо вигнаною дружиною. Героїня вчиться і віртуозно освоює одомашнення диких тварин, побудову міста, пахотне землеробство та садівництво. Результат не забариться і зявиться чудесна яблунька, яка подарує жінці навіть гру на музичному інструменті – органі. Але найголовніше те, що героїня зростає і внутрішньо-культурно: вчиться пробачити своєму чоловіку душевну короткозорість, довірливість наклепу.

Зазначимо головні теоретико-методичні підсумки аналітичного пошуку у царині конвергенції фольклору і рафіновано-раціональних світоглядно забарвлених дисциплін з програм ВНЗ, якими є філософія, культурологія, естетика.

Українська народна казка дозволяє черпати як міфологічні, так і релігійні аспекти картини світу, що говорить про її поліадресатність.

Фольклорний і особливо казковий образ є естетико-когнітивним механізмом соціокультурної інтеграції і окремої особистості, і цілого регіону в певний культурний простір.

Етнічність в художньому єстві казки дуже рельєфна, тому світоглядні архетипи традиційної української культури у казці подані аксіоматично, що сприяє патріотичному вихованню, формуванню носія національної ментальності.

Все разом узяте дозволяє послідовно впроваджувати християнський освітянський принцип прищеплення духовного через душевне.

У якості певних висновків до методичного аспекту вищевикладеного важливо зазначити, що:

- використання сюжетики та семантики народної казки під час викладання філософсько-культурологічних дисциплін дозволить запобігти трансформації цінностей у студента як майбутнього педагога, відповідно і майбутнього інтерпретатора казки;

- вчитель є транслятором культури, тим більше це стосується вчителя-гуманітарія, саме йому культурологічне знання закласти треба із особливими стійкими домінантами;

- особливо корисним виглядає прищеплення рефлексивності й естетичної потреби через переозначення в очах студента потенціалу казки. При вдалому методичному використанні казки під час викладання філософсько-культурологічних дисциплін студент навчиться ставитися до неї не як свого інфантильного минулого, а як до позачасового колодязю мудрості і досвіду українського народу.


Література

1. Бойко Світлана Миколаївна. Становлення і розвиток національної самосвідомості українського народу: ціннісний вимір : дис... канд. філос. наук: 09.00.12 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 204 с.
   
2. Гусев  В. Эстетика фольклора. – Ленинград: Искусство, 1967. – 367 с.
   
3. Дунаєвська Лідія Францівна. Українська народна проза (легенда, казка). Еволюція епічних тради­цій: Дис... д-ра філол. наук: 10.01.07 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1998. – 447 с.
   
4. Прокопова Ольга Петрівна. Методика вивчення української казки з опорою на розкриття її космогонічного походження : дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / АПН України; Інститут педагогіки. – К., 2007. – 181арк. : іл.+ дод. – Бібліогр.: арк. 156-176.
   
5. Сухарев А. В., Калишенко В. Д., Лаврова В. А. Этнофункциональная концепция образования: опыт практического использования // ВЕСТНИК СЛАВЯНСКИХ КУЛЬТУР. Изд-во: Государственная академия славянской культуры, 2009. – Том 2. – № XII. – С. 91-98. // Научная электронная библиотека eLIBRARY. RU ссылка скрыта
   
6. Троїцька Тамара Серафимівна. Українська філософська антропологія як теоретико-методологічна основа професійної підготовки педагога. : Дис... д-ра наук: 09.00.10. – 2008. – 389 с.
   
7. Українська фольклористика [Текст] : словник-довідник / уклад., заг. ред. М. Чорнопиский. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – 448 с.
   
8. Ятченко В. Ф. Метафізичні виміри української дохристиянської міфології. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук з спеціальності 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2002. – 402 с.
   

Статья посвящена анализу возможностей использования сказки в методической роботе преподавателя философии и культурологии. В частности, внимание уделяется духовной семантике украинской народной сказки как источнику этнонациональных примеров для объяснения умозрительных сентенций студентам-гуманитариям.

Ключевые слова: духовность, народная сказка, методика преподавания философии и культурологии, аксиологическая составляющая воспитания.

The article is devoted to the analysis of the possibilities of the use of a fairy-tale in the methodic work of the teacher of philosophy and culturology. In particular the attention is paid to the spiritual semantics of the Ukrainian folk fairy-tale as a source of ethnonational examples for the explanaition of the conceptual maxims of the students studying Humanities.

Key words: spirituality, folk fairy-tale, methodics of the teaching philosophy and culturology, axiological component of the upbringing.


УДК 82: 111.852

Черниш О.Г.

СПІЛЬНЕ ТА ВІДМІННЕ В ОБРАЗНІЙ СТРУКТУРІ БАЙКИ ТА КАЗКИ

На основі порівняльного та структурно-типологічного методів автор розкриває ідею функціональної спорідненості та відмінності між фольклорною казкою та авторською байкою.

Ключові слова: байка, казка, «життєвий світ», простір, час, архетип, феноменологія.


Останнім часом надзвичайно актуальним стало вивчення різних фрагментів національно-мовної картини світу з огляду на специфіку етнокультури, етнічної свідомості мовців. Вивчається «життєвий світ» нації, що має свої витоки з давніх обрядів, вірувань, міфології, і який формувався на основі нарративних конструкцій про світобудову. Такі конструкції створювалися давнім синкретичним міфопоетичним мисленням, у фольклорі вони переосмислювалися, тобто виникали нові образи, де відбувалось їхнє взаємопроникнення, що згодом спричинило зародження художньої літератури.

Відтак, традиційно початковим етапом зародження літератури вважається міфологічний, а похідними від міфу є, перш за все, казка та байка, проблеми інтерпретації яких до цього часу залишаються заплутаними та невизначеними як у літературознавстві, так і в естетиці.

Теоретичні аспекти аналізу жанрів казки та байки в дорадянські часи висвітлювались працях видатних представників зарубіжної літературної критики і естетики XVIII – першої третини ХІХ ст. (І. Зульцер, Ж.Ф. де Лагарп, Ш. Батте). В Росії до цих жанрів звертались Н. Остолопов, А. Мерзляков, Г. Сокольський, В. Маслович, Д. Хвостов, що надрукував в 1807 р. свою дидактичну поему «Притчи». Він першим порівняв байку та казку, де зазначив, що головна відмінність між ними полягає не в характері та кількості подій, що описуються, а в їхній «натуральності».

Теза про те, що байка є похідною від міфу («баснословия») була висунута в першій половині ХІХ ст. «міфологічною» школою і розглянута в працях О.  Афанасьєва, М. Костомарова, Ф. Буслаєва, О. Веселовського, О. Потебні та ін.

Деякі питання теорії становлення та розвитку казки та байки висвітлювались у роботах С. Грушевського, О. Кирилюка В. Проппа,О. Фрейденберг. Т. Рожкової, М. Скакуна, які, зокрема, вважали, що казка з`явилась пізніше байки, і в сучасному значенні стала вживатися не раніше XVII ст. [2, с.214].

Проблеми організації жанрової моделі світу, яку створює казка, структури її чарівного образу та особливостей казково-естетичного хронотопу висвітлювали М. Азадовський, В. Анікіна, О. Величко, І. Лупанова, С. Лазутіна, Д. Медриш, Є. Мелетинський, Є. Померанцева та ін.

У фокусі уваги даної роботи постає завдання на основі порівняльного та структурно-типологічного методів розкрити ідею функціональної спорідненості та відмінності між фольклорною казкою та авторською байкою. Відтак, метою роботи є виявлення спільних і розбіжних рис казки та байки на основі констатації існування двох типів світовідчуття, що структурно задають організацію їх своєрідних «життєвих світів», як феноменологічного результату інтенції людської свідомості, в тому числі естетичної.

Феноменологічний аспект проблеми передбачає не тільки виявлення спільного та відмінного, але й аналіз естетичних актів художньої рецепції казки та байки, що стає можливим через компоративне вивчення їх текстової і жанрової структур та дією на реципієнта. Крім того, залишається актуальним і дослідження жанрів байки та казки з точки зору втілення принципів формування естетичного відношення до дійсності і феноменологічного конституювання «життєвого світу» людини.

У ході дослідження також зроблено спробу артикуляції двох дискурсів культури (міфопоетичного та літературного) в саморозвитку художнього слова у творі.

В основу феноменолого-естетичного підходу покладена подієва повнота байки та казки як художніх творів у процесі їх перцептивної інтенціалізації. В цьому аспекті визначальними стали феноменологічні ідеї Е. Гуссерля, Р. Інгардена, М. Мерло-Понті, М. Бахтіна про відношення до «Іншого», яке діалогічно об’єднує автора і читача у комунікативно-естетичній ситуації. Діалогічний потенціал текстів байки та казки апелює до активності адресата і вимагає від нього внутрішнього переходу від міфопоетичної позиції учасника вигаданих подій до естетичної позиції реципієнта-співавтора.

О
© Черниш О.Г., 2010
тже, феноменологія сприйняття тексту байки, і казки відбувається через сприйняття і аналіз сюжетів та домінуючих рослинних та зооморфних мотивів, що вибудовують образний геокультурний ландшафт її «життєвого світу». Характерно, що у байці він конституюється за допомогою незначної кількості топонімічних елементів: ліс, болото, поле, село, вулиця, оселя, і є частково наближеним до реального, впізнаваного простору.

Через інтенціональне сприйняття реципієнт «пристосовує» до себе кожний епізод, вбирає у сферу власного «життєвого світу» вигадані топоси (ліс, річка, село, оселя). Конституюючи та редукуючи образи у своїй естетичній свідомості шляхом сприймання, уявлення, оцінювання та ін., читач приходить до усвідомлення часо-просторового співрозміщення дійових осіб і подій. Ототожнюючи себе з героєм, реципієнт рухається з ним по хронотопах «життєвого світу» байки чи казки, поступово перетворюючи ілюзію в умовну «реальність». Таким чином, реципієнт, феноменологічно редукуючи сприйнятий твір, імплантує закладену в образній структурі тексту вигадку у внутрішній потік свідомості. На цьому рівні відбувається естетичне відтворення образів згідно з його ключовими або опорними структурними елементами (архетипами, хронотопами, топосами, мотивами), коли реципієнт сприймає «чужий» текст як «свій». Відбувається перенесення в «реальність» особливого типу, де переживання співтворчості сприяє розумінню міфопоетичної умовності і перетворюється на феноменологічну процедуру власного моделювання тексту та його естетичного сприйняття (аперцепції).

Природа такого сприйняття є пов’язаною з тезаурусом індивідуального досвіду, що конституює «життєвий світ» особистості. В ньому відтворюється архетиповий механізм художнього сприйняття і естетичного опанування реальності, що вибудовує актуалізуючу основу художньої рецепції як аперцепції в її феноменологічному розумінні.

Тож, через специфіку образної природи і сприйняття байки та казки як художніх форм, які утворились з міфопоетичного синкретизму, спробуємо з`ясувати їх структурні особливості та феноменологію (жанрова, часово-просторова, ментальна організація).

«Життєві світи» айки і казки переповнені давніми міфологічними архетипами, де досить широко відображені переходи буття від Хаосу до Космосу. Архетипові уявлення розкриваються через мотиви творення або народження нового тану світу шляхом упорядкування речей та образів космогонічного характеру. Наприклад, у народній казці «Царівна-жаба» та езопівській байці «Езоп на корабельній верфі», відтворені міфологічні мотиви створення дива на зразок зародження світу.

Розглянемо, відповідно, казку «Царівна-жаба», де головна героїня – жаба – співставляється як з позитивними якостями (народженням, зв'язком з родючістю, початком світу), так і негативними (дощем, хворобами та межовим статусом). За віруваннями давніх народів, жаби були дітьми або дружинами верховних богів (верхній світ), яких було вигнано з неба на землю у воду (нижній світ).

Космогонічна ідея «Царівни-жаби» виявляється в різноманітних її характеристиках, де підкреслюється не людське, а божественне начало героїні, що передається через мотиви нерукотворності, адже в її образі відобразились міфологічно-архетипові уявлення про Творця –Деміурга (її вироби «не шиті, не ткані») [6,с. 39].

Відмінності часово-просторової організації «життєвого світу» казки та байки за жанровою інтенцією та їх образним відтворенням світу подаємо у наступній таблиці: