К. Й. Кілінська доктор географічних наук, (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича)

Вид материала

Документы

Содержание Таблиця 1 Градації стану НПС як одна із основ екологічного нормування Характеристика стану НПС X, згідно якого дещо є корисним і ствердження суб'єкта Y Перший етап K – коефіцієнт концент­рації видів рекреаційних об’єктів; S R – коефіцієнт рекреаційної різноманітності; K Особливості рекреаційної різноманітності Таблиця 2 Основні підходи просторового аналізу оцінки рекреаційної різноманітності Сутнісна характеристика Рекреаційний ландшафт Природно-господарський підхід 1.2. Нормативно-правове забезпечення туристичної діяльності – основа ефективної державної політики в україні Безпеки у туризмі Види стресів Sonne, sand, see Wald und Wanderorientiert Bildung und Besichtigung 1.4. Суспільно-географічні дослідження територіаль­но-рекреаційних систем на прикладі чернівецької області Функціонально-компонентна структура ТРС Лікувально-курортна рекреація ... Полное содержание

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Чернівецький національний університет, 479.77kb.
• Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 4781.7kb.
• Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 3398.91kb.
• Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 5658.45kb.
• Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 5355.91kb.
• Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 263.71kb.
• Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 378.93kb.
• Міністерство освіти І науки України Чернівецький національний університет імені Юрія, 765.66kb.
• Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 1404.66kb.
• Конспект лекцій Чернівці Чернівецький національний університет 2011 удк 502. 14 (477)(07), 2568.87kb.

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича


Теоретичні та прикладні аспекти рекреаційного природокористування

в Україні


Монографія


Чернівці


Чернівецький національний університет


2010


УДК

ББК

Рекомендовано до друку Вченою Радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

(протокол № …, від ………2010)


Відповідальний редактор:

К.Й. Кілінська – доктор географічних наук, (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).


Рецензенти:


Теоретичні та прикладні аспекти рекреаційного природокористування в Україні: монографія / К. Кілінська, В. Руденко, Н. Аніпко, Н. Андрусяк, Н. Коновалова та ін. – Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2010. – 250 с.


У монографії представлений аналіз теоретико-методологічних та нормативно-правових засад рекреаційно-туристичного природокористування, здійснений аналіз природно-ресурсного потенціалу рекреаційного природокористування та історико-культурних пам’яток.

Для фахівців у галузі географії, екології, працівників науково-дослідних установ, викладачів вищих навчальних закладів, аспірантів, студентів туристичних, географічних, геоекологічних, природоохоронних спеціальностей.

УДК

ББК

Автори: д. г. н. К.Й. Кілінська (1.1., 1.3., 2.1., 2.5.), к. г. н. Н.П. Аніпко (3.1., 3.2.), к. г. н. Н. І. Коновалова (1.4.), к. б. н. Н.С. Андрусяк (предмова, 2.2.), к. л. н. О.М. Данилова (2.4.), к. г. н. В.І. Костащук (1.5.,3.3.), к. г. н. В.К. Сівак (2.4.), Т.Д. Скутар (1.2.), С.В. Каланча (2.3.), А.Г. Лісовська(1.4., 2.6.), І.Д. Бойко (1.3.,1.7.), С.М. Павлюк (1.6., 2.8.), С.І. Грибюк (2.5.), О.І. Левицький (2.7.), К.В. Мельник (3.2.), І. Генцарюк (1.3.)


ISBN…. 978-966-423-123-4 © Чернівецький національний університет, 2010

ЗМІСТ	Стр.
Розділ 1. Теоретико-методологічні та нормативно-правові засади рекреаційно-туристичного природокористування в Україні..
1.1. Теоретико-методологічні засади еколого-прогнозної оцінки рекреаційної різноманітності……………………………
1.2. Нормативно-правове забезпечення туристичної діяльності – основа ефективної державної політики в Україні……………
1.3. Психологічні аспекти безпеки у туризмі (виявлення та вивчення за допомогою методу анкетування)………………..
1.4. Суспільно-географічні дослідження територіально-рекреаційних систем Чернівецької області…………………….
1.5. Дитячо-юнацький туризм та екскурсії в Україні……….…
1.6. Роль менеджменту на підприємствах туристичної індустрії (на прикладі лікувально-оздоровчого комплексу „Верховина”)…………………………………………………….
1.7. Зелена зона міста – об’єкт рекреаційно-туристичного природокористування………………………………………….
Список використаних літературних джерел до розділу 1…..
Розділ 2. Природно-ресурсний потенціал рекреаційного природокористування……….
2.1. Рекреаційно-туристична природно-гос­подарська різноманітність Карпато-Подільського регіону………………..
2.2. Водно-рекреаційні території України та їх роль в урбанізовано-компенсаційній рекреації………………………...
2.3. Вплив стічних вод міста Чернівців на екологічний стан річки Прут………………………………………………………
2.4. Перспективи розвитку екологічного туризму в межах лісового фонду Чернівецької області…………………………
2.5. Рекреаційна діяльність на території національного природного парку «Вижницький»………………………………
2.6. Природоохоронно-рекреаційна діяльність Чернівецького державного лісового господарства……………………………...
2.7. Зайнятість та безробіття населення Івано-Франківської області у контексті розвитку економічних інтересів туристично-рекреаційного комплексу………………………..
2.8. Інвестиційна привабливість Івано-Франківської області...........................................................................................
Список використаних літературних джерел до розділу 2…..
Розділ 3. Історико-культурні пам’ятки – складова рекреаційного природо­корис­тування………………………………………………….......
3.1. Розвиток фестивального туризму в середньовічних замках та фортецях України……………………………………………..
3.2. Пам’ятки сакральної архітектури Чернівецької області як складова історичних ландшафтів та потенціал розвитку туризму…………………………………………………………..
3.3. Пам’ятки архітектури як чинник формування туристичного потенціалу (на прикладі м. Чернівців)………….
Список використаних літературних джерел до розділу 3…..

ПЕРЕДМОВА


Про потреби населення в організованих рекреаційних територіях, які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, почали згадувати на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із перспективних напрямів суспільно-економічного розвитку.

Рекреація виявляється на конкретній території шляхом дії об’єктивних умов та суб’єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях.

Урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності, внаслідок розвитку туризму як масового явища, є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, основою яких є конкретні ландшафти з індивідуальним комплексом сприятливих для відпочинку природних умов. Оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцині та правильному виділенню профілю рекреаційної зони.

Повноцінна організація рекреаційної діяльності можлива у випадку, коли вихідними даними є рекреаційні потреби. Складові останніх: необхідність та бажання пізнання та активних розваг, відновлення фізичних сил організму, духовна складова тощо. Потреби суб’єкта у рекреації зафіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних й інших занять та залежать від необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів.

До питання рекреаційного попиту підходять індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам’яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом.

В умовах все більшої самостійності управління регіонами постає необхідність обґрунтування основних напрямків розвитку рекреаційних територій. При цьому вкрай важливо сформувати соціально-економічний механізм рекреаційного природокорис­тування. Альтернативою удосконалення існуючих структур управління рекреаційними ресурсами може стати створення нових корпоративних організацій, головною функцією яких є створення ефективного регіонального фінансово-економічного інвестування рекреаційних господарств.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об’єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам’ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Не менш важливе місце у розвитку рекреації в Україні займає інша група рекреаційних ресурсів: історико-культурні, які включають культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам’яток в Україні складає близько 48690 об’єктів. Їх цінність та численність у межах областей істотно різниться. Найбільше архітектурно-історичних пам’яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській, Київській та Чернігівській областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси - соціальні і природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї країни, в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об’єктів, деякі з них мають світове та європейське значення, унікальний історико-інформаційний, духовно-естстичний, інтерна­ціональний потенціал. Найголовнішим в ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність організаціонної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін.

Дослідженнями явища рекреації займаються фахівці різних галузей наукознавства - географи, біологи, психологи, екологи, медики, соціологи, економісти. У зв’язку з цим виникає проблема у визначенні понять, що відносяться до рекреації . Рекреація як така є одним з основних об’єктів дослідження таких наук і наукових напрямів, як рекреаційна географія, рекреалогія, рекреаційне природокористування і інших.

Монографія присвячена дослідженню та аналізу рекреаційно-туристичного природокористування, рекреаційного природно-ресурсного потенціалу, історико-культурних пам’яток як складової рекреаційного природокористування.

У розділі ”Теоретико-методологічні та нормативно-правові засади рекреаційно-туристичного природокористуван­ня в Україні” обгрунтовано теоретико-методологічні засади еколого-прогнозної оцінки рекреаційної різноманітності (Клавдія Кілінська), проаналізовано нормативно-правове забезпечення туристичної діяльності – основа ефективної державної політики в Україні (Тетяна Скутар), виявлено та вивчено, за допомогою методу анкетування, психологічні аспекти безпеки у туризмі (Клавдія Кілінська, Ірина Бойко, Ірина Генцарюк).

Важливими є суспільно-географічні дослідження територіально-рекреаційних систем Чернівецької області (Надія Коновалова, Алла Лісовська), характеристика зеленої зони міста ­як об’єкту рекреаційно-туристичного природокористування (Ірина Бойко). Проаналізований менеджмент у лікувально--оздоровчому комплексі „Верховина” (Світлана Павлюк), який активно використовується для організації дитячо-юнацького туризму (Володимир Костащук).

У розділі „Природно-ресурсний потенціал рекреаційного природокористування” обгрунтовано рекреаційно-туристичну природно-господарську різноманітність Карпато-Подільського регіону (Клавдія Кілінська), досліджено рекреаційну діяльність на території національного природного парку „Вижницький” (Клавдія Кілінська, Світлана Гриб’юк) та природоохоронно-рекреаційну діяльність Чернівецького державного лісового господарства (Алла Лісовська). Водно-рекреаційні терирорії відіграють важливу роль в урбокомпенсаційній рекреації (Наталія Андрусяк) за умови їх відповідного екологічного стану (Cтепан Каланча). Великої значимості набуває екологічний туризм на територіях лісового фонду (Ольга Данілова, Володимир.Сівак), що відіграє значну роль у інвестиційній привабливості регіону (Світлана Павлюк).

У туристично-рекреаційному комплексі регіону мають змогу працевлаштовуватися фахівці з туризму, однак, проблема безробіття в регіоні залишається актуальною (Олександр Левицький).

Розділ „Історико-культурні пам’ятки – складова рекреаційного природокористування” складається з аналізу діючих монастирів Чернівецької області (Наталя Андрусяк, Клавдія Кілінська), пам’яток сакральної архітектури Чернівецької області (Наталя Аніпко, Катерина Мельничук), характеристики формування туристичного потенціалу (Володимир Костащук), дослідження середньовічних замків та фортець як осередків розвитку фестивального туризму (Наталя Аніпко).

У монографії представлений авторський підхід до вивчення рекреаційно-туристичної різноманітності території України та її регіонів. Однак питання рекреації та туризму багатогранне: регіонально природно-соціально-економіко-історико-культурні та екологічні аспекти (напрями) вивчення, використання та охорони вимагають постійного удосконалення методичного апарату дослідження, виявлення нових підходів з метою прогнозування розвитку та функціонування рекреаційно-туристичної сфери діяльності.


Розділ 1. Теоретико-методологічні та нормативно-правові засади рекреаційно-туристичного природокористування в Україні


1.1. Теоретико-методологічні засади еколого-прогнозної оцінки рекреаційної різноманітності


Оцінка – складна суб’єктивна субстанція, структурована за певними со­ціально-економічними і політично-культурними критеріями. Це категорія цін­ності, що означує процес усвідомлення (позитивної чи негативної) значимості явищ природи, витворів праці, форм виробничо-трудової діяльності людини, со­ціально-політичних утворів [21].

Поняття “оцінка” (“логіка добра”, “формальна теорія цінностей”, “фор­мальна аксіологія”) добре знайомий пересічній людині [6]: перше, на що ак­центується увага – це властивість оцінки (відмінна, позитивна, задовільна, не­задовільна). Властивість оцінки визначається дослідженнями форми (струк­тури) думки, сприяє визначенню обґрунтованості (необґрунтованості) висновків і систематизацію останніх. Філософське розуміння оцінки зводиться до визнан­ня її як аксіоми сучасного суспільного буття.

Матеріалістичною основою оцінки є протиставлення теоретичних пог­лядів (дескриптивний, індикативний, деклараційний) практичним реаліям (ак­сіологічний). Теоретичне протиставлення – це форми, способи, підходи, за до­помогою яких відображаються реалії. Практичне протиставлення представлене кількісними показниками властивостей і характеристик об‘єкта, що відображає його розвиток у певному просторово-часовому відтинку.

Оцінка є свого роду “ціною цінності”, “вагою цінності”, “ціною значи­мос­ті” тощо. Цінність – це ступінь зацікавленості суб'єкта. Найчастіше цінність ви­користовується у контексті “позитивна цінність” чи “добро”. Цінність у нашому розумінні охоплює позитивні, негативні, а також і нульові атрибути об‘єкта. Цінність – це предмет оцінки.

Вибір об'єкта оцінки визначається сферою знань, логічною структурою і вводить у коло вживаної термінології специфічну термінологію типу “добро”, “зло” та ін.

Оцінка за різних суспільних епох була возвеличена до рангу найваж­ливішого методу дослідження та слугувала основним аргументом доказу. Але й відомі погляди на оцінку як таку, що (через суб’єктивний характер) є недо­пустимою у науці. Поширена тривалий час думка, що наука не повинна вмі­щувати оцінок, (бо вона має право висвітлювати те, що є, а не те, що повинно бути і те, чому краще бути) наразі терпить фіаско. Постулат про допустимість оцінок у наукових дослідженнях був обґрунтований Г. Мюр­далем. Він зазна­чив, що “для усунення пристрастей в … науках не можна запропонувати нічого, крім поради відкрито признати процес оцінювання, вводити сформульовані оцінки, … належним чином уточнювати оцінкові посилання” [25].

Оцінка і норма. Оцінка часто ототожнюється із нормою. Проблема зв'яз­ку оцінки і норми особливо суттєва для теорії і практики прогнозування. Відпо­вісти наразі на всі питання, що стосуються взаємних стосунків оцінки і норми не можливо, але внести ясність у проблему логічних зв'язків цих двох форм прак­тичного ствердження можна.

По відношенню до норм існує декілька точок зору. Перша, утилітарна: норма – це засіб для “обґрунтованої” характеристики зміни навколишнього при­родного середовища (НПС) [1]. Завдяки “жорсткості” і “пластичності” норма змінюється рівнобіжно зі суспільними запитами. „Норма – це мінімальна (чи гранична) речовинна кількість, що допускається правилами, планами, право­вими документами. Це загально визнаний в певному соціумі постулат, точка зо­ру, світогляд, поведінка людини у суспільстві, що узасаджені законом. Це пра­вило, закон у певній галузі знання” (БСЭ. 1974, т. 17, с. 123).

Норма визначається як “пересічна величина”, “встановлена міра”, “обо­в'язковий порядок”. Вона розглядається як якісна (“обов'язковий порядок”) і як кількісна міра (“гранична” величина – норматив”), що забезпечує допустимий суспільний оптимум. Суспільна норма – це узагальнена, перевірена практикою оцінка певних речей, соціального явища, виду діяльності у найтиповіших ситуа­ціях взаємостосунків людини і довкілля. У нормі згорнуті прогнозні оцінки: в нормах-заборонах втілюється негативна оцінка, у нормах-рекомендаціях – позитивна оцінка тих процесів, які підлягають аналізу.

Окремі географічні дослідження базуються на певних нормах (нор­ма­тивах), що забезпечують їх повну сутнісну системну цінність. Вони спрямовані на регулювання стосунків людини (суспільства) з природою з метою збережен­ня основних властивостей природи, здоров’я людини і генофонду. Природоохо­ронні норми мають на меті зберегти властивості компонентів природи, геоекологічні наці­лені на збереження природи як середовища життя й власне самого життя. Гео­екологічна норма обмежує, контролює, стимулює хід природних, суспільних, економічних, виробничих процесів, що протікають відповідно до встановлених часом закономірностей.

Норма – це засіб контролю, елемент управління. з юри­дичної точки зору – це гарантія захищеності. Норми слугують “нульовим відліком” для визначення допустимого впли­ву і, водночас, є об'єктами нормування: нормальний стан (допустимий), проміж­ний (передкризовий), кризовий, катастрофічний (табл. 1).

Таблиця 1

Градації стану НПС як одна із основ екологічного нормування

№ пп.	Стан НПС	Характеристика стану НПС
1.	Допус-тимий	Поділяється за ступенем строгості від більш до менш строгого: 1) еталонний (фоновий), традиційно-культурний; 2) “стра­те­гічно цільовий” допустимий стан для поточного контролю ста­ну найцінніших об'єктів і для після прогнозного контролю трен­ду зміни НПС; 3) тактичний часовий стан з рівнями еталонів у вигляді ГДК на основних природно-господарських об'єктах для моніторингу і здійснення екологічного зонування
2.	Проміж-ний (докри-зовий)	Умовно виділяють кілька проміжних станів: а) інкубаційний (ко­ли ознаки зміни не проявляються, але вже існують, генетично закладені у довкіллі); б) хворобливий(появляються перші ознаки хвороби); в) ремісійний (наступає тимчасове покращення довкілля)
3.	Кризовий	Проявляються зафіксовані ознаки суспільно небезпечних змін. Індикатором слугує динаміка захворювання, порушення пей­заж­ності довкілля, різка активізація екологічних чинників
4.	Катастрофічний	Широке поширення фіксуючих ознак незворотних змін. Мова йде про екологічну катастрофу

норма передує оцінці. За сутністю норма є суб‘єктивною категорією.

Підсумовуючи інформацію про особливості норми визнаємо, що норма – це інструмент, що визначає суб’єктно-об’єктний підхід, оператор дії до покращення, зміни, оптимізації, охорони НПС [16].

Мотиватор оцінки. Основним мотиватором оцінки є соціальні, еконо­мічні, природоохоронні та інші суспільні явища та процеси. Від їх виникнення, розвитку, прояву залежить характер оцінки. В останні роки актуальності набула інтегрована оцінка процесів природно-господарського характеру [23]. Окремі питання оцінювання стану НПС представлені у роботах Л.С. Гараніна (1975 р.), М.Д. Гродзинського (1995 р.), К.В. Зворикіна (1968 р.), Ф.А. Максютова (1984 р.), А.А. Макуніної (1982 р.), Ю.Г. Сімонова (1975 р.), П.Г. Шищенка (1984 р.) та ін. Основним підходом до оцінки НПС слугує просторово-часовий аналіз.

Оцінка стану навколишнього природного середовища. Оцінка завжди є центральною ланкою стосунків між об'єктом, що оцінюється і суб'єктом, який оцінює [13]. Її розглядають як думку суб‘єкта про середовище – сферу життя та діяльності людини [17]. У цьому підході укладена важлива особливість оцінки: оцінка – реальна форма об‘єктивного стану НПС (курсив наш, – К.К.).

Оцінка віддзеркалює ступінь змінності. Поняття змінності оцінки є істо­рично відносним: корисне в одних соціально-історичних умовах може бути оці­нено як шкідливе в інших [5].

Оцінка є просторово та історично відносною категорією [13] з елемен­тами суб’єктивізму. В процесі її формування можливі ситуації неадекватного відображення об’єктивної реальності. Суб'єктом оцінки виступає людина та окремі види її діяльності. Формує оцінку процес оцінювання – комплекс прийо­мів, який відображає реальні взаємозв'язки та взаємну обумовленість явищ і процесів НПС [17]. Об’єктом оцінки слугує наділений певними природно-господарськими властивостями фізико-географічний чи адміністративно-територіальний комплекс, на терені якого прослідковується диференціація окремих властивостей структурних складових.

Оцінкова діяльність націлена на формування процедури оцінювання об‘єкта, основою якого є алгоритм вибору критеріїв оцінки, її структурних і функціональних складових, основних предметних властивостей НПС, що власне піддані процесу оцінювання.

Структурні рівні оцінки. Звичайне формулювання ідеї оцінки не несе в собі цінності. Тому важливо окреслити структурні рівні та характерні ознаки, що доводять значимість та необхідність використання такого підходу як оцінка.

В інтерпретації концепції релятивізму істина оцінки озвучується наступним чином: мотивація суб'єкта X, згідно якого дещо є корисним і ствердження суб'єкта Y, згідно якого те, що є корисним, може бути негативним, є водночас істинною оцінкою. Очевидним є суб'єктивний підхід у кожній спробі оцінювання [6].

Сутнісними характеристиками “компонентів” (структури) оцінки є су­б'єкт, предмет, характер, узасадження (підґрунтя). При їх виявленні оцінка наділена повними правами на своє існування. Вважаємо їх за основну структуру всіх видів (якісних - вербальних і кількісних) оцінок.

Під суб'єктом (суб'єктами) оцінки розуміємо людину (групу людей), яка визначає цінність певного предмету (процесу) шляхом фіксації його у вигляді оцінки. Предметом оцінки слугують об'єкти, цінність яких зіставляється. Пред­метом оцінки виступає група чинників (а₁, а₂, а₃, ... а_n), які наділені просторово-часовими видозмінами (х₁, х₂, х₃… х_n). Окремий чинник (наприклад, а₁) може бути предметом дослідження, однак сам по собі він не є оцінкою. Це тільки один із носіїв інформації про стан НПС за окремий відтинок часу. При комплексному розгляді (а₁, ... а_n) можна визначити оцінку об’єкта дослідження.

За характер оцінки обрана її властивість: а) абсолютна, у визначенні якої використовують атрибути “позитивно–активна”, “негативно–активна”, “пози­тивно–пасивна”, “негативно–пасивна” “інертна” і б) порівняльна, що визна­чається атрибутами “рівноцінна”, “краща”, “гірша”.

Властивість абсолютної оцінки кваліфікує предмет як “позитивний” чи “негативний”. Вона встановлює пріоритетність цінності одного предмета над іншим, вказує, на те, що один із порівнюваних предметів наділений меншою цінністю ніж інший, або ж розглядає співставні предмети як рівноцінні.

Порівняльна (часові оцінки та оцінки окремих величин) властивість оцін­ки може бути водночас і абсолютною. Оцінкові порівняльні властивості, що ви­користовують для виявлення часових оцінок і оцінок величин, утворюють системи із трьох складових (триплети): “було–є–буде”; “раніше–наразі–пізні­ше”; “більше–однаково–менше”.

Узасадженням (підґрунтям) оцінки слугують докази реальної ситуації НПС, що стимулюють суб'єкта до прийняття відповідних рішень.

Значна група оцінок не відображає "відчуття" зміни. Такі оцінки прий­нято називати внутрішніми (локальними). їх основою слугує образ, форма, стандарт. Це узасаджений ідеальний стан НПС. В більшості випадків вони мо­жуть слугувати кінцевим результатом дослідження, як особливий просторово-часовий ідеал. Не виключені випадки, коли за основу оцінки обрана інша існуюча оцінка – зовнішня, функція якої притаманна другим об’єктам дос­лідження, однак може бути спроектованою у необхідному напрямі оцінювання на необхідну територію. Отже структурні рівні оцінки виокремлюють об’єкт, предмет, властивості та узасаджують погляди на оцінку стану НПС.

Оцінкові властивості формують у складно організованому НПС просто­рово-часові оцінкові ніші [9]. Просторово-часова оцінкова ніша – це вибір просторового та часового об‘єкта дослідження з чітко окресленими часовими віхами та природними межами. Просторове розміщення оцінкових ніш відображає реалії процесів природокористування. Часове розміщення оцінкових ніш враховує взаємозв’язки між духовним та соціально-екологічним розвитком НПС.

Оцінка рекреаційної різноманітності. У сучасній географічній науці існує значний досвід оцінки рекреаційної різноманітності. Найважливішими наразі є конструктивний і екологічний підходи, що виявляють “зміну – наслідки – реабілітацію – перспективу” та базуються на а) ретроспективному аналізі структури довкілля за природними і господарськими чинниками, б) визначенні параметричних показників процесів природокористування за градієнтом впливу, в) виборі критеріїв діагнозу та оцінкових коефіцієнтів, г) прогнозній характеристиці зміни природно-господарської ситуації. Оцінка рекреаційної різноманітності дозволяє виявити, проаналізувати та розрахувати існуючий та перспективний стан рекреаційного природокористування.

Структурно-логічна модель екологічної оцінки сформована трьома клас­терами. Перший – аналітичний, включає а) визначення найважливіших питань зміни природних умов під впливом рекреаційної діяльності, б) вибір кількісних та якісних оцінкових показників, в) виявлення та аналіз методів прогнозування рекреаційної різноманітності. Другий – синтезуючий націлений на визначення рекреаційної різноманітності, її рівнів дослідження за допомогою а) історико-генетичного і сучасного аналізу просторово-територіальної структури рекреа­ційної різноманітності засобами просторово-часового (етапи, форми та спосо­би) аналізу, б) визначення, відповідно сучасному стану НПС, основних видів рекреаційного навантаження, в) проведення рекреаційного районування. Третій прогнозний, узасаджений а) аналізом існуючих підходів до проведення проце­дури прогнозування, б) використанням математичних операцій, що висвітлю­ють стан рекреаційного природокористування, в) формуванням прогнозної мо­делі за допомогою сучасних ГІС технологій та рекомендаційно-прогнозної уп­равлінської інформації щодо подальшого розвитку рекреаційного природокористування.

Оцінка рекреаційної різноманітності – це комплексна (охоплює всю су­куп­ність видів рекреаційного природокористування), просторово-адаптаційна (виконується в межах фізико-географічних та адміністративно-господарських утворів), прогнозна (враховує тенденції і варіанти можливого розвитку) група показників, яка визначає рекреаційну різноманітність, створює підґрунтя до визначення узгодженості природи і господарства, та реалізується за допомо­гою аналізу ретроспективного, нинішнього і майбутнього функціонування НПС.

Концепція екологічної оцінки узасаджена на а) визначенні мети і зав­дання; б) виборі підходів, що розкривають її сутність; в) формуванні процедури її реалізації.

Оцінкові роботи (як мотивація до ведення мови про екологічну оцінку) базуються на загально наукових (історичний, просторовий, структурний, порів­няльно-географічний, статистичний, картографічний, моделювання, прогноз­ний) методах, які поступово та логічно виявляють важливі складові оцінки. Територіальні відміни НПС і процеси рекреаційного природокористування є інформаційними ресурсами оцінки. Таке бачення її структури покращує і, вод­ночас, полегшує процес збору і аналізу найважливіших показників формування екологічного стану території дослідження. Інформаційним і аналітичним джере­лом аналізу рекреаційного природокористування є матеріали польових дослід­жень, статистичні дані про переважаючі види рекреації (багатофункціональне використання території, площинні показники).

За базову операційну одиницю виявлення сучасного екологічного стану та проведення оцінкових розрахунків нами обраний: а) ландшафтний район – тло просторового розміщення об'єктів рекреаційної діяльності; б) тери­торіально-адміністративний район, що забезпечений статистичними показни­ками природокористування; в) територіально-адміністративна область – як головний об‘єкт прогнозування рекреаційного природо­корис­тування. Три блоки інформації передбачають використання фізико-геогра­фічних і соціально-еко­номічних підходів, а сама реалізація процедури оцінювання – індикаторів, індексів і інших видів кількісних показників, є формуючими складовими оцінки рекреаційної різноманітності. ЇЇ основою є реальне середовище природних і природно-антропогенних ландшафтів, що зна­ходяться у регламентованих режимах рекреаційного природокористування.

Просторовий аналіз рекреаційного природокористування. Важливим методологічним підходом до процедури оцінювання є просторовий аналіз. Він передбачає виявлення та вивчення об'єктів рекреаційного господарювання в межах ландшафтних районів. Використання математичних методів, одним із яких є картографо-математичне моделювання, дозволяє прослідкувати просто­рове розміщення головних об'єктів рекреаційної діяльності (К. Кілінська, 2007).

Визначення екологічної оцінки процесів господарювання складається з двох етапів.

Перший етап базується на чотирьох операторах дії: ₁₎ визначення загаль­ної кількості об'єктів рекреаційного природокористування, що розміщуються в межах ландшафтного району та аналіз їх просторово-територіального розмі­щення; ₂₎ визначення коефіцієнта територіальної концентрації рекреаційної різноманітності за формулою (1): , де, K – коефіцієнт концент­рації видів рекреаційних об’єктів; S – площа ландшафтного району; n – за­гальна кількість досліджуваних об’єктів рекреації в межах ландшафтних районів. Коефіцієнт концентрації характеризує насиченість території окремими об’єктами рекреаційного природокористування; 3) рекреаційна різноманітність об’єктів визначається за формулою (2): _{де, R – коефіцієнт рекреаційної різноманітності;} K – коефіцієнт концентрації видів рекреаційних об’єктів. <sub>Для зручності у подальшому оперуванні показниками та з метою кращого бачення територіальної диференціації величина (R) згрупується за наступною шкалою: дуже низька, низька, пересічна, висока і дуже висока.

Визначення рекреаційної різноманітності є ефективним підходом при аналізі об'єктів природокористування;</sub>

Методика розрахунку рекреаційної різноманітності базується на визна­ченні площинних показників різних видів рекреаційних об'єктів та їх загальної кількості (одиниць) в межах ландшафтного району.

Насамкінець зазначимо, що процедура виявлення рекреаційної різнома­нітності є трудомісткою, однак вона відображає реальну ситуацію тривалої активної рекреаційної діяльності; _{4) сумарний} коефіцієнт просторової рекреаційної різноманітності (R_pr) визначається за формулою (3): R_pr = R₁ + R₂ + R₃ + ... +R_n / S_n, де, R_n – загальна кількість досліджуваних об’єктів, що знахо­дяться в межах ландшафтного району; S_n – площа ландшафтного району. _{су­марний} коефіцієнт рекреаційної різноманітності (R_pr) дозволяє виявити сумарну рекреаційну різноманітність. Під об’єктами господарювання розуміємо рек­реаційні та туристичні комплекси, що використовуються та охороняються лю­диною.

_{Другий етап} складається з двох операторів дії – виявлення (на основі ана­лізу впливовості видів господарювання на НПС) індексу здатності ланд­шафтного району до самовідновлення та визначення _{сумарного} коефіцієнта екологічного стану території. _{Індекс здатності території до самовідновлен­ня} (S_n) дозволяє провести диференціацію між усталеними видами господа­рювання. Його діапазон коливання _– від <sub>1-го до 2-х. Одиниця (1) присвоюється ландшафтним районам, в яких переважає рекреаційне природокористування. Заклади оздоровлення та лікування (санаторії, курорти, будинки відпочинку, кемпінги, та інші) в радіусі 10-ти кілометрового впливу повністю видо­змінили НПС. Постійні потоки рекреантів ускладнюють процеси самовіднов­лення. Створення нових видів і закладів відпочинку різної часової тривалості формує стрімкий розвиток рекреаційного природокористування Наслідком такого спонтанного та інтенсивного природокористування слугує зміна НПС.

2). сумарний</sub> коефіцієнт екологічного стану території (K_est) визначаєть­ся як відношення суми рекреаційних об'єктів господарювання (S_n) та індексу здатності території до самовідновлення(I_s) до площі (S_lr) ландшафтного район_{у (1.4):} K_est = S_{n *} I_{s / Slr , (4).}

Традиційним методом, що дозволяє виявити територіальну диференціа­цію процесів рекреаційної діяльності є картографічний. Особливої актуальності він набуває при дослідженні концентрації об'єктів, виявленні видів рекреацій­ного природокористування, їх площинного розміщення.

Рекреаційна різноманітність є інформаційною основою при складенні картосхем екологічного стану. ЇЇ розраховані показники_-коефіцієнти виявляють ландшафтні комплекси з однаковими видами рекреаційного господарювання і цим дозволяють сформувати комплекс заходів, що націлений на покращення НПС.

Значимість просторового аналізу при проведенні оцінки рекреаційної різноманітності. Ефективність просторового аналізу в дослідженні проблеми взаємодії суспільства і природи підтверджена низкою наукових публікацій [2, 8, 18, 20 та ін.], в яких акцентується можливість організованого та упорядкованого вирішення еколого-географічної проблеми, зокрема, її оцінкової сутності. Просторовий аналіз базується на кількісних, вербальних і змішаних пробле­матичних аспектах-показниках НПС, які створюють підставу до роз­гляду їх як ландшафтно формуючі [24]. Кількісні показники формують строго формальну (математичну) процедуру дослідження (С.Л. Оптнер, 1969 р.). Це операційні методи дослідження. Вербальні (властивості і характеристики) не піддаються формальному опису. До них відносять показники, для яких поки що не створений адекватний математичний апарат. Тому можливе використання евристичного методу, що базується не на точних кількісних характеристиках, а на оцінках цих характеристик спеціалістами. Змішані показники об‘єднують вербальні і кількісні ознаки. При існуючій видовій різноманітності просто­рового аналізу всі три види показників займають своє вагоме місце у проведен­ні екологічної оцінки. Складові просторового аналізу потребують більшого оз­вучення. Тому представляємо увазі характеристику основних функцій просто­рового аналізу, що не зменшують важливість використання при еколого-прог­нозній оцінці (ЕПО), а навпаки, підсилюють актуальність його використання.

Основні підходи до просторового аналізу. Просторовий аналіз базується на експертному, теоретичному, інформаційному, лінгвістичному, гносеологіч­ному, логічному, діалектичному, динамічному, математичному, статистичному, комп­лексному, структурно-функціональному, топологічному підходах (табл. 2).

Насамкінець, зазначимо, що просторовий аналіз логічно об’єднує важливі теоретико-методологічні підходи конструктивного характеру, визначає функції ландшафтів, виявляє їх складні структури.

Особливості рекреаційної різноманітності. Рекреаційна різно­маніт­ність – це історично сформоване взаємо­обумовлене та взаємопов’язане речо­винно-енергетичними потоками спів­існування природних умов і господар­ських процесів, що обумовлене територіальним об’єктом, в якому поєднуються функціональні історичні, та сучасні структурні риси існуючих рекреаційних комплексів.

Рекреаційна різноманітність наділена своїми просторово-часовими влас­тивостями, якісними і кількісними характеристиками генезису, морфології, ди­наміки. Рекреаційна різноманітність – це реальна змінна властивість НПС, що "урізноманітнює стан ландшафту" [3]. В першу чергу вона обумовлена терито­ріальним об’єктом, „в якому поєднуються історичні, структурні та функціональ­ні риси існуючих і проектованих ландшафтно-антропогенних систем, ... що ви­конують природні і соціально-економічні функції” [22].

Таблиця 2

Основні підходи просторового аналізу оцінки рекреаційної різноманітності

№ пп.	Група підходів	Ознаки	Сутнісна характеристика	Об‘єкт
1.	Експертний	просторово-часовий об’єкт, предмет дослідження	математичне моделювання;	Рекреаційний ландшафт
2.	Теоретичний	філософський; дисциплінар­ний; міждисциплінарний	окреслення понятійної і аксіоматичної бази
3.	Діалектичний	відповідність постановки проблеми правилам діалек­тичної логіки	сумісне і водночас самос­тійне існування протилеж­них структур
4.	Гносеологічний	відображення реальної си­туації; змістовна інтерпре­тація	взаємне поєднання і від об­раження об‘єкта, суб‘єкта і предмета дослідження
5.	Лінгвістичний	вербальний; математичний	використання географічного аналізу і синтезу
6.	Математичний	пошук числових залеж­ностей	геометричний аналіз просто­рових закономірностей
7.	Логічний	формальний; діалектичний	відповідність висновків пос­тановці проблеми
8.	Динамічний	динаміка в просторі	перехід ознак компонента із одного стану в інший
9.	Статистичний	оцінка статистичної значи­мості	випадкові величини; події, що вирівнюються у часові і просторові ряди
10.	Комплексний	оцінка історичних і геоеко­логічних аспектів	фактографічні характеристи­ки
11.	Структурно-функціональний	причинно-наслідкові зв’язки	рекреаційне районування
12.	Інформаційний	банк даних	виявлення однорідності
13.	Топологічний	структура топологічних просторів	просторово-часова органі­зація; причинно-наслідкові зв’язки

Рекреаційна різноманітність формується на фундаменті природного ланд­шафту і наділена тими властивостями, що і ландшафт (спадковість, дина­міч­ність, тощо). Основними видами різноманітності є функціональна, еволюційна, революційна, сукцесійна, антропогенна. Власне антропогенна інтегрує всі види і проявляється у функціонуванні, розвитку, еволюції, революційних змінах [14]. Таким чином рекреаційна різноманітність це властивість НПС, існування якої обумовлено природно-господарськими процесами. Основним тлом її прояву слугує природно-рекреаційний ландшафт.

Рекреаційний ландшафт. Рекреаційний ландшафт (РЛ) – це істо­рично сформована та спеціально створена територіально стійка, просторово-часова сукупність взаємопов‘язаних модифікованих рекреаційних комплексів, що характеризуються здатністю функціонувати в НПС як єдине ціле та виконувати рекреаційні функції. РЛ характеризується постійною (у встановленому режимі) взаємодією певних груп антропогенних і природних чинників-властивостей. РЛ – це „часовий об’єкт із закономірним сполученням природних умов, ... і особливостями господарської чи іншої діяльності насе­лен­ня, що відображено у типах і видах природокористування” [4]. Природні чин­ники створюють, підтримують і генерують природний потенціал РЛ, госпо­дар­ські визначають та підтримують господарський каркас. Природний рівень обу­мовлений гідро-клімато-біотичними властивостями. Господарський складається зі служби управління, моніторингу. Людина, є складовою двох рівнів, одним із іманентних, внутрішніх властивостей природно-господарського ландшафту (Russel, Ison, 1991 р.) з характерним (привласнюючим) типом використання природних умов і природних ресурсів.

Отож рекреаційний ландшафт – це сполучення організації природних комплексів і елементів управління, що привносяться людиною.

РЛ є об’єктом користування [15]. Він поєднує природні умови і господарську діяльність, обумовлює (обирає) порядок, умови та форми використання (експлуатації) НПС. При накладанні функціональних характеристик цих складових-чинників на територіальні структури формується певний тип організації території [19].

РЛ є об'єктами складної територіальної організації НПС. їх вивчення насамперед на засадах комплексного ландшафтно-екологічного підходу дозволяє використовувати інформацію не тільки про просторовий аналіз і змістовність, але й про раціоналізацію природокористування та збереження ландшафтного ресурсу як важливого життєвого середовища. Сутність ландшафтно-екологічного підходу укладається у наступних важливих постулатах, що розкривають сучасні особливості ПГЛ:

РЛ різноманітний. Внутрішня та зовнішня різноманітності розкривають його стійкість до змін, екологічні та естетичні якості. Внутрішня різноманітність (основою якої є геолого-геоморфологічна будова) обумовлює переважно складну еколого-естетичну ситуацію НПС. Зовнішня різноманітність при чергуванні невеликих за площею земельних угідь з лісами, водоймами, населеними пунктами, заболоченими територіями з екологічної точки зору є найбільш стійкою, з виробничої – ускладнює використання РЛ і порушує естетичність НПС.

РЛ проектований. Основними „архітекторами” його слугують природні та господарські процеси.

Підходи до вивчення рекреаційних ландшафтів. Виявлення та вивчення РЛ базується на ландшафтному, природно-господарському, екологічному під­ходах, засадами яких слугує методологія просторового аналізу [10].

За ландшафтним підходом РЛ є ієрархічно внутрішньо організованим та упорядкованим множиною взаємопов’язаних елементів. Будь-яка територія, з позиції вчення про ландшафт, наділена сукупністю взаємопов’язаних комп­лексів певного таксономічного рангу зі своєю внутрішньою компонентною струк­турою.

Природно-господарський підхід передбачає визначення чинників госпо­дарського перетворення, вивчення особливого класу ландшафтів – рекреацій­них і взаємодії між “природними комплексами і природокористуванням” [17]. РЛ – це ландшафт, властивості якого обумовлені господарською діяльністю людини. РЛ вважають як заново створені людиною ландшафти, так і всі природні комплекси, в яких зазнав зміни (перебудови) будь-який компонент, в тому числі рослинний і тваринний світ [12].

У процесі природокористування рекреаційні ландшафти виконують певні господарські функції, що забезпечують речовинно-енергетичні потоки та відтворюють умови життєдіяльності. Г. Німан запропонував чотири групи ландшафтів: виробничі, в яких відбувається обмін речовини і енергії природи та суспільства; антропогенетичні, що впливають безпосередньо на стан організму людини через фізіологічні процеси; естетичні, які впливають на людину через процеси світосприйняття; ландескультурні – формують модифікований, або керуючий вплив на перші три групи (Niemann, 1977 р.).

Рекреаційне районування. Схема рекреаційного районування – це одна із форм виявлення географічної диференціації і в цій якості відображає об’єктивну і суб’єктивну єдність [7].

рекреаційне районування є універсальним методом упорядкування і систематизації територіальних комплексів. За його основу слугують окремі характеристики компонентів природи (А.Г. Ісаченко, 1991 р.), що представлені як функціонально формуючі господарські процеси та характеристики об'єктів господарювання. рекреаційне районування – це виявлення комплексів, що наділені однаковими властивостями-характеристиками природних умов та процесів господарювання. Засадами рекреаційного районування слугують знання про особливості природних умов і види рекреації.

За основу рекреаційного районування обраний кількісний аналіз об’єктів господарювання, незалежно від їх територіального розміщення та площинних показників. Такий підхід пройшов апробацію переважно в географічних дослідженнях, що базуються на використанні математичного апарату. Практично він (підхід) створює різноманітну картину контурів, що є носіями кількісної інформації. Основними таксономічними одиницями рекреаційного районування слугують рекреаційні ландшафти, що є відображенням окремої рекреаційної структури з широким радіусом дії у часі і просторі компонентів рекреаційних процесів.

Сценарій рекреаційного районування враховує низку важливих принципових чинників, власне: а) виявлення особливостей компонентної структури; б) фізико-географічний поділ території, за допомогою якого виявляються зональні та азональні комплекси НПС [11]; в) види рекреаційної діяльності людини; г) охорону природи та раціональне використання природних умов і природних ресурсів, як запорука збереження рекреаційної різноманітності.

Основними таксономічними одиницями рекреаційного районування є азональні, репрезентативні як для рівнинної так і для гірської територій рекреаційний регіон, рекреаційний край, рекреаційний область, рекреаційний район. Рекреаційний регіон – це складний територіально-просторовий утвір, що наділений рекреаційними ознаками історичного розвитку, єдністю рекреаційних процесів і узгодженістю складових екологічного стану. рекреаційний (рівнинний, гірський) край – це сукупність рекреаційних областей, районів, в межах яких переважають однакові рекреаційні процеси, рекреаційна різноманітність та показники екологічного стану. рекреаційна область об’єднує рекреаційні райони, в межах яких переважають однакові об’єкти рекреаційного господарювання, що сформували рекреаційну різноманітність. рекреаційний район виділяється як частина рекреаційної області, в якій історично переважає один усталений вид рекреаційної діяльності, однакова рекреаційна різноманітність.

Отже рекреаційне районування є завершальним етапом комплексного конструктивного дослідження рекреаційної різноманітності та слугує важливим оператором дії до виявлення екологічного стану території.