К. Й. Кілінська доктор географічних наук, (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича)

Вид материала

Содержание

Таблиця 2 Найвідоміші історичні поселення та їх пам’ятки
2.2. Водно-рекреаційні території України та їх роль в урбокомпенсаційній рекреації і водному туризмі
Таблиця 1 Найбільші річки України
Площа басейну, тис. км
Таблиця 2 Ставки в басейнах основних річок України
Таблиця 3 Основні водосховища України, які придатні для водного туризму та рекреації [5]

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 20

Історичні населені пункти та давні поселення доповнюють туристичну різноманітність території КПР. На її терені збереглися залишки давніх населених пунктів та їх оборонні вали, скельні монастирі, печери з похованнями, костели, укріплення, цвинтарі, парки і палаци, та інші споруди (табл. 2). До цього додається комплекс унікальних об'єктів природного та частково господарського походження (печери, що слугують об’єктами спелеологічної туристичної діяльності).

Територія КПР відноситься до Подільсько-Буковинської та Передкарпатської карстових областей, в межах яких зосереджено більше 130 карстових печер, що наділені естетичними (зали-галереї багатоярусної будови) й лікувальними властивостями (Солотвино), використовуються як підземні спелеологічні палати, в яких проводиться лікування астми, бронхіту, інших захворювань.

Серед історико-культурної привабливості виділяються міста, що пов’язані з життям і діяльністю видатних людей, зокрема – Данила Галицького, Ярослава Осмомисла, Івана Вишенського, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Соломії Крушельницької, Ольги Кобилянської. Їх творчість слугує розвиткові літературно-меморіального туризму. На території КПР народилися, жили і працювали представники польської (А. Фредо, Г. Запольська), австрійської (К.Е. Ромер), угорської (Ш. Петефі, М. Мункачі), румунської (К. Емінеску), єврейської (Б. Шульц, Ш. Алейхем) культур, що є серйозним стимулом для розвитку іноземного туризму. До прикладу зазначимо, що в Українських Карпатах взято під облік більше 6 тис. пам’яток історії, археології, мистецтва.

Найтрадиційнішим наразі видом туризму є екскурсійно-пізнавальний туризм. Давно освоєні і найпопулярніші високогірні райони Українських Карпат щорічно приймають 40 млн. відпочиваючих і туристів та 60 млн. туристів, які здійснюють в гори одно- і дводенні поїздки та походи. У розпал сезону у горах перебуває 10 млн. туристів і 2 млн. екскурсантів вихідного дня. В межах Подільської височинної області певною атракційністю користуються унікальні в пізнавальному та науковому значенні Товтри (Медобори) [2].

Таблиця 2

Найвідоміші історичні поселення та їх пам’ятки

(за В.Л. Петранівським, М.Й. Рутинським, 2006)

Область	Район	населений пункт	Історичні поселення та їх пам’ятки
Тернопільська	Збаразький	Вишнівець	Замок ХУ ст., палац і парк ХУІІІ ст.
	Гусятинський	Гримайлів	Замок ХУІІІ ст., костел 1754р.,церква дерев‘яна ХУІІ ст.
	Зборівський	Заложці	Руїни замку 1516р., костел ХУ ст., церква й дзвіниця ХУІІ ст.
	Бучацький	Золотий Потік	Замок ХУІІІ ст., костел ХУІІ ст., парк і палац ХУІІІ - ХІХ ст.
	Борівський	Міжгір‘я	Ранньослов’янський печерний храм Х - ХУІІ ст., Вознесенська церква й келії ХУІІ ст.
	-„-	Теребовля	Руїни монастиря базиліантів ХУІ ст.
	Бережанський	Рай	Парк і мисливський палац 1760 р.
	Борівський	Скала-Подільська	Замок 1518р., костел ХУІІІ ст., парк ХУІІІ ст.
	Бучацький	Яблунівка	Замок ХУ ст., костел ХУІ ст., Миколаївська церква ХУІІ ст.
Хмельницька	Кам‘янець-Подільський	Бакота	Залишки давнього міста УІІІ - ХУІ ст., скельний монастир з фресками та похованнями.
	-„-	Жванець	Замок ХУІ ст., костел ХУІІІ ст., Троянів вал
	Віньковецький	Зіньків	Руїни фортеці ХІІІ – ХІУ ст., дерев‘яна церква 1769р., костел ХУ – ХУІІІ ст.
	Летичівський	Летичів	Залишки фортеці ХУ ст., костел 1561р.
	-„-	Меджибіж	Замок, палац, церква ХУІ ст.
	Старокостянтинів-ський	Самчики	Палац, парки і садиби ХІХ ст.
	Городоцький	Сатанів	Замок ХУ ст., рештки земляного валу, міські укріплення ХУ – ХУІІІ ст., синагога 1514 р.
	Ярмолинецький	Сутківці	Руїни замку ХУ ст., церква фортеця ХУ – ХУІ ст.
Вінницька	Томашпільський	Антопіль	Палац і парк ХУІІІ ст.
	Жмеринський	Браїлів	Троїцький монастир 1767 р.
	Ямпільський	Буша	Рештки печерного храму дохристиянських часів, фортеці ХУІІ, кладовище ХУІІ ст.
	Тростянецький	Верхівка	Палац і парк ХІХ ст.
	Вінницький	Вороновиця	Церква дерев’яна ХУІІІ ст., палац і парк ХУІІІ ст.
	Іллінецький	Дашів	Михайлівська дерев‘яна церква 1764р., городище Х ст., палац та садиба ХІХ ст.
	Томашпільський	Комаргород	Костел 1770р., палац ХІХ ст.
	Мурованокурило-вецький	Котюжани	Садиба ХІХ ст., палац, міст, дзвіниця ХІХ ст.
	-„-	Муровані Кирилівці	Палацово-парковий комплекс ХУІІІ – ХІХ ст.
	Тростянецький	Ободівка	Палац і парк ХІХ ст.
	Тульчинський	Печера	Поселення буго-дністерської, трипільської та черняхівської та кургани білогрудівської культур. Церква Різдва 1762 р.
	Жмеринський	Чернятин	Палац і парк ХУІІІ ст.
Львівська	Перемишлянський	Міжгір‘я	Унівський монастир-фортеця ХУІ – ХІХ ст.
	Бродівський	Підгірці	Городище Х – ХІІІ ст., замок ХУІІІ ст., костел 1763 р., церква 1720 р., заїжджий двір ХУІІІ ст.
	-„-	Підкамінь	Комплекс монастиря домініканців ХУ – ХУІІІ ст.
	Золочівський	Поморяни	Замок-палац ХУІ – ХУІІ ст., церква та дзвіниця 1690 р., костел 1738 р.
	Пустомитівський	Старе Село	Іванівська церква та дзвіниця 1742 р., замок ХУІІ ст.
Івано-Франківська	Богородчанський	Богородчани	Костел 1745 р., палати духовенства 1762р, укріплення й брама 1775 р.
	Городенківський	Гвіздець	Костел бернардинів 1725р., келії, надбрамна дзвіниця ХУІІІ ст.
	Надвірнянський	Делятин	Церква Різдва 1620р., дзвіниця 1785 р., костел початку ХХ ст.
	Галицький	Крилос	Залишки давньоруського міста Галича ХІ–ХІІІ ст., Успенська церква ХУІ ст., каплиця ХУ ст.
	Богородчанський	Манява	Комплекс споруд Скита Манявського ХУІІ ст.

природно-заповідний туризм в контексті розвитку туризму виконує компромісну функцію. Він поєднує інтереси туристів у активному відпочинку на територіях природоохоронного статусу, стимулює до свідомого збереження цілісності і первинності навколишнього природного середовища. Ця філософська проблема практично реалізується у природоохоронних територіях типу національний природний парк і регіональний ландшафтний парк. Така форма заповідання є на даний час соціально корисною та економічно вигідною.

природно-заповідний туризм наділений аспектами вивчення, моніторингу та охорони стану рідкісних, ендемічних і зникаючих видів біоти. На даний час до Червоної книги України занесено 455 видів рослинного покриву і тваринного світу, що перебувають під загрозою зникнення та потребують невідкладних заходів щодо їх охорони. Це складає 49,3 % від загальної кількості видів рідкісної біоти Червоної книги України. Територія КПР має найвищі показники кількості видів рослинного покриву (65–70 %), що занесені до Червоної книги України. Серед них на першому місці знаходяться судинні, на другому спорові, на третьому трав’янисті види та підлісок. За відсотковими показниками видового складу тваринного світу, що мешкає у лісах до загальної кількості видів тварин регіону, які занесені до Червоної книги України, територія КПР займає друге місце (65–75 %), (після Волинського Полісся та Малого Полісся - понад 75 %). Переважаючими є комахи, ссавці і плазуни [1].

Функціонально-правовий туризм є новим видом туризму, що дозволяє знайомитися з формами і методами співробітництва в галузі туризму держав сусідів, відображає рівень усвідомлення спільності проблем і необхідності узгодження дій щодо їх розв’язання. Міжнародні угоди базуються на спільному вирішенні питань охорони природи та моніторингу, інформативності про екологічний стан, екологічне виховання і освіту. Прикладом слугує природний заказник „Стужиця” (Закарпатська область), що для багатьох країн Європи є спільним об’єктом узгодженого вивчення та формування перспективних інфраструктурних заходів.

Українські Карпати наділені високим потенціалом туристично-рекреаційної місткості. Площа використовуваних та зарезервованих для рекреації ландшафтів складає 616,7 тис. га, а їх разова місткість при екологічно допустимих навантаженнях оцінюється у 1434,7 тис. осіб. Досягнуті показники обслуговування рекреантів наразі є оптимальними, однак залишаються приблизними, тому що можливий сервіс з врахуванням природно-ресурсного потенціалу й екологічних обмежень у 3–4 рази вищий. Наявні резерви освоєння рекреаційного потенціалу цілком достатні для забезпечення перспективного розвитку регіонального рекреаційного комплексу при умові зміни принципів його подальшого формування. За головні повинні бути виставлені а) екологічна безпека, б) інфраструктурне забезпечення, в) економічна ефективність рекреаційного освоєння.

Враховуючи світовий досвід рекреаційного сервісу важливо наразі зберегти існуючу регіональну модель туристичної різноманітності, яка є продуктом природи і вікової творчості етносу, своєрідною „пам’яттю” про матеріальну і духовну культуру соціуму, що формує національну рекреаційну природно-господарську систему, із покоління в покоління зберігає матеріальні та духовні цінності природного ландшафту, характерності та неповторності історичного середовища, сакральність, святість місцевих пам’яток архітектури, культових закладів, релігійних храмів.

2.2. Водно-рекреаційні території України та їх роль в урбокомпенсаційній рекреації і водному туризмі

В умовах сучасного урбанізованого життя великого значення набуває організація повноцінного і ефективного відпочинку, який розглядається як активна діяльність з профілактики, відновлення і підтримки необхідного рівня фізичного і психічного здоров'я. Особлива роль належить водним об'єктам. Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових ландшафтів, зміна вражень - все це в комплексі сприяє тому, що водойми цілком можна вважати природними лікувальними джерелами. Зважаючи на це, більша частина рекреаційних закладів і майже всі заклади короткочасного відпочинку населення розміщуються або безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них [19].

Акваторії України, які активно використовуються для водного туризму та рекреації представлені річками, озерами та водосховищами.

На території України налічується близько 23 тис. водотоків, з них 2938 водотоків довжиною від 10 км та більше, а також 116 довжиною понад 100 км. Річкова мережа належить до басейнів Чорного та Азовського морів і частково (4 %) до басейну Балтійського моря. Вона складається з річкових систем Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Буга, Західного Буга, Сіверського Дінця та річок чорноморського та азовського узбережь.

За величиною басейну, довжиною, водністю та гідроенергетичним потенціалом всі річки України поділяються на великі, середні та малі. До великих відносять Дніпро, Дунай, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг, Прип'ять, Десну. Всі інші належать до середніх або малих.

Розвиток річкової мережі на території України та її щільність різниться в різних частинах у зв'язку з неоднорідністю кліматичних, геологічних та інших умов. Найбільша річкова мережа в Українських Карпатах (до 1,10 км/км²) та на Донецькому кряжі (до 0,5 км/км²). В деяких районах південної частини наближається до нуля.

Зважаючи на гідрологічні чинники і характер річок, на території України виділяють гідрографічні райони:

Полісся, відводнене Дніпром (вище м. Києва) Прип'яттю, Десною і Бугом. Пересічна річна сума атмосферних опадів 500-600 мм, річний стік — від 100 до 120 мм (20 %). Похил річищ малий (бл. 0,5 м/км); течія річок повільна; долини широкі, з низькими берегами, забагнені; щороку повені на весні; час замерзання пересічно 3,5 місяці.
Волинсько-Холмська височина, відводнена річками Вепр, Бугом і правобічними притоками Прип'яті (Стохід, Стир з Іквою, Горинь із Случчю). Сума атмосферичних опадів — 500 — 700 мм, річний стік 100 — 150 мм (20 %). Похил рік на півдні понад 1 м/км — зменшується на північ; долини широкі, часто забагнені; повені на весні; час замерзання на заході З, на сході — 3,5 місяці.
Поділля, відводнене лівобічними притоками Дністра і правими Бугу. Сума атмосферних опадів на заході 700 мм спадає до 450 мм на південному сході, стік на заході 200 мм (30 %), на південному сході 40 мм (10 %). Щільність мережі річок 0,4 - 0,5 км/км². У верхніх течіях похил річок малий (бл. 1 м/км), долини широкі, місцями забагнені, річкові долини переходять у вузькі й глибокі яри (яр Дністра); у межах Українського кристалічного щита річища кам'янисті. Повені весняні, на Дністрі також літні. Час замерзання - 3 місяці.
Придніпровська височина, відводнена правобережними притоками Дніпра (Тетерів, Ірпінь, Рось, Тясмин, верхній Інгулець) і лівобережними притоками Бугу (Соб, Синюха, верхній Інгул). Сума опадів 450 - 550 мм, стік 100 мм на північному заході (18 %) зменшується до 30 мм на південному сході (6 %); похил рік бл. 2 м/км; річища у межах Українського кристалічного щита кам'янисті й порожисті; долини рік глибокі, у верхніх течіях яристі. Найвищий водостан на весні. Тривалість замерзання 3 місяці, на півдні на 1-2 тижні коротший.
Придніпровська низовина, відводнена лівобережними притоками Дніпра (Удай, Псел, Ворскла, Орель, Самара). Річна сума атмосферних опадів 450-550 мм, стік 40-120 мм. Похил рік бл. 1 м/км, річища вирівняні, долини широкі з пологими берегами. Високий водостан на весні. Час замерзання на півночі 3,5, на півдні 2 місяці.
Донецький кряж, відводнений Дінцем і його правобережними притоками, Азовського моря (Міюс і Кадміюс) та верхів'ями лівобережних приток Дніпра - Вовчої і Самари. Річна сума опадів бл. 500 мм, стоку 50 мм (10 %). Спад річища Дінця бл. 0,5 м/км, приток 1 м/км і більше, долини річки глибокі, у Дінця правий берег вищий, ніж лівий. Високий водостан на весні. Час замерзання близько 3 місяців.
Південно-західна смуга середньої височини, відводнена верхів'ями лівобережних приток Дніпра (Десни з Сеймом, Псла, Ворскла), Дінцем і його лівобережними притоками (Оскіл, Айдар, Деркул) та правобережними притоками Дону (Калитва). Річна сума опадів 400-500 мм, стік на північ близько 120 мм, скорочується до 60 мм і менше на півдні.
Причорноморська низовина, відводнена нижніми течіями Дністра, Буга, Дніпра і менших річок Чорного й Азовського морів. Річна сума опадів 270-400 мм, стік менше 25 мм (переважно на весні), тобто 6 % і менше. Влітку майже вся вода випаровується; тоді малі й середні річки, як Малий і Великий Куяльники, Тилигул, пересихають (вони закінчуються лиманами). Долини річок широкі з низькими берегами, річкові заплави порослі очеретом. Замерзання — близько 2½ місяці.
Кримські гори отримують 400-1000 мм опадів, переважно пізно восени і взимку; велика частина дощової води губиться в щілинах вапнякових порід (підземне відводнення), стік 20-200 мм. Долини річок вузькі й глибоко врізані.
Українські Карпати і Передкарпаття відводнеиі правобережними притоками Вісли (Дунаєць, Вислока, Сян), Дністром і його притоками, лівобережними (Стривігор) і правобережними (Бистриця, Стрий, Свіча, Лімниця, Солотвинська й Надвірнянська Бистриці), Тисою і її правобережними притоками (Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця, Уж, Ляборець) та лівобережними притоками Дунаю (Сірет і Прут). Сума атмосферних опадів від 700 мм на передгір'ях до 1500 мм у найвищих частинах гір; величина стоку 350-750 мм (50 % і більше), залежно від висоти. Густота річкової мережі 1,1 км/км²; спад річок 60-70 м/км у вищій, 5-10 м/км - у нижчій течії. Долини в горах відносно вузькі і глибокі (600-800 м), на передгір'ях 150-250 м. Великі літні повені, час замерзання 2½ до 4 місяців, залежно від висоти. Майже кожної зими льодостан підгірських річок переривається відлигами. Середня течія Тиси не має тривалого льодостану. Вода річок має високий твердий стік, але слабку мінералізацію [7].

Річки України протяжністю більше 80 км становлять найбільшу цінність для організації водного туризму та рекреації (табл. 1).

Таблиця 1

Найбільші річки України

Річка	Куди впадає	Довжина, км		Площа басейну, тис. км²
Річка	Куди впадає	Загальна	У межах України	Площа басейну, тис. км²
Дніпро	Чорне море	2201	981	504,0
Південний Буг	Чорне море	806	806	63,7
Псел	Дніпро	717	692	22,8
Дністер	Чорне море	1362	705	72,1
Сіверський Донець	Дон	1053	672	98,9
Горинь	Прип'ять	659	579	22,7
Десна	Дніпро	1130	591	88,9
Інгулець	Дніпро	549	549	14,87
Ворскла	Дніпро	464	452	14,7
Случ	Горинь	451	451	13,8
Стир	Прип'ять	494	445	13,1
Західний Буг	Вісла	831	401	73,5
Тетерів	Дніпро	385	385	15,3
Сула	Дніпро	365	365	19,6
Інгул	Південний Буг	354	354	9,89
Рось	Дніпро	346	346	12,6
Самара	Дніпро	320	320	22,6
Прут	Дунай	967	272	27,5
Прип'ять	Дніпро	761	261	121,0
Айдар	Сіверський Донець	264	256	7,4
Сейм	Десна	748	250	27,5
Збруч	Дністер	244	244	3,4
Сірет	Дністер	242	242	3,9
Стрий	Дністер	232	232	3,1
Тиса	Дунай	966	201	153,0
Оскіл	Сіверський Донець	472	177	14,8
Дунай	Чорне море	2900	174	817,0

Разом із річками для туристсько-рекреаційних потреб використовуються озера. Всього в Україні нараховується близько 20 тис. озер та ставків. У них зосереджені основні водні ресурси України. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 км³. Проте, тільки ті озера, які мають протяжність більше 1000 м придатні для рекреації та водного туризму. На території України такими є наступні: Авдієве озеро (Десна), Біле озеро (Рівне), Біле озеро (інше) (Рівне), Біле озеро (Волинь), Біле озеро (Херсонcька область), Біле озеро (Одеська обл.), Бихове озеро (Десна), Борове озеро (Десна), Бродинське озеро (Десна), Велике Домашнє озеро (Волинь), Велике Згоранське озеро (Волинь), Велике Піщанське озеро (Волинь), Велике Почаївське озеро (Волинь), Верхнє Солонецьке озеро (Дніпро), Волянське озеро (Волинь), Дервент (Дунай), Десняк (Десна), Дідове озеро (Житомир. обл.), Добре (Волинь), Донузлав (Крим), Кагул (Дунай), Каморет (Десна), Китай (Дунай), Климівське озеро (Шацькі озера), Картал (Дунай), Катлабуг (Дунай), Коропська Стариця (Десна), Кримне озеро (Шацькі озера), Крючок (Десна), Кугурлуй (Дунай), Лиман (Сіверський Донець), Линовець (Шацькі озера), Лука (Волинь), Озеро Луки (Шацькі озера), Люцимир (Шацькі озера), Мале Піщанське озеро (Волинь), Нобель (Рівненська обл.), Острів`янське озеро (Шацькі озера), Оструватське озеро (Рівненська обл.), Перемут (Шацькі озера), Пісочне озеро (Шацькі озера), Пулемецьке озеро (Шацькі озера), Ріпище (Десна), Саф`ян (Дунай), Світязь (Шацькі озера), Святе озеро (Волинь), Святе озеро (Черкаси), Святе озеро (Київська обл.), Синове озеро (Волинь), Сквирень (Десна), Сомине озеро (Рівненська обл.), Соминець (Шацькі озера), Супотин (Десна), Тихе озеро (Десна), Тиха Десна (Десна), Трубин (Десна), Турське озеро (Волинь), Червище (Волинь), Чорне велике озеро (Шацькі озера), Чорниш (Десна), Шацькі озера (Волинь), Ялпуг (Дунай) [5,7].

Річки, озера і ставки не можуть повністю задовольнити попит на відпочинок біля води, оскільки багато з них, особливо невеликі, сильно забруднені і маловодні. Озера часто віддалені від великих міст і промислових центрів або розміщенні в місцях, важкодоступних для масового відвідування рекреантів. Численні ставки мають, в основному, місцеве рекреаційне значення. В цих умовах особливо велике значення для розвитку рекреації мають водосховища та ставки, які є істотним, а в деяких місцях і єдиним водним рекреаційним ресурсом.

Водосховища та стави є штучними водоймами, які створені з метою регулювання річкового стоку, роботою ГЕС або іншою господарською необхідністю. Різниці між ставком і водосховищем немає. Умовно прийнято, що штучна водойма об'ємом до 1 млн. м³ є ставком, а з більшим – водосховищем.

Штучні водойми мають винятково велике господарське значення. Вони використовуються для гідроенергетики, судноплавства, промислового і побутового судноплавства, риборозведення, зрошення та обводнення. Акумулюючи воду під час повені і паводків, ставки і водосховища дозволяють використовувати її в меженний період, коли стік річок малий, а потреба у воді найбільша. Створений при цьому напір може використовуватися для виробництва електроенергії та подачі води самопливом на зрошення.

Ставки і невеликі водойми в Україні будували давно, особливо за часів заселення південних маловодних регіонів. До 1950 р. їх загальна площа не перевищувала 100 тис. га, повний об'єм – 1,4 км³. За рахунок цих водойм можна було зарегулювати не більше 3 % річкового стоку. Але вже через 10 років площа водного дзеркала ставків і малих водойм збільшилася вдвічі, а об'єм майже в 3 рази. У 1990 р. порівняно з 1950 р. площа водного дзеркала штучних водойм (без водойм на великих річках) зросла у 4,9 разів, а їх сумарний об'єм у 8,2 разів. Місткість ставків і малих водойм дає змогу зарегулювати понад 22 % середнього річкового стоку, що формується в межах України.

На початок 1990 р. в Україні налічувалося 1094 водосховища і 27579 ставків із загальним об'ємом води понад 3 км³ і площею водного дзеркала 2120 км². Їх розподіл по басейнах основних річок показано в таблиці 2 [5].

Таблиця 2

Ставки в басейнах основних річок України

Басейн	Загальна кількість ставків	Повний об'єм води, млн. м³	Площа водного дзеркала, км²
Дніпра	12653	1537	1123
Сіверського Донця	1872	172	113
Південного Бугу	6875	657	418
Дністра	2742	230	217
Дунаю	602	57	38
Вісли	511	35	23
Причорномор'я	1330	116	77
Приазов'я	994	181	110

Розрізняють водосховища 2-х типів озерні й річкові. Для водойм озерного типу (наприклад, Рибінського) характерне формування водних мас істотно відмінних за своїми фізичними властивостями від властивостей вод припливів. Течії в цих водосховищах переважно обумовлюються вітрами. Водойми річкового (руслового) типу (наприклад, Київське) мають витягнуту форму, течії в них, звичайно, стокові; водна маса за своїми характеристиками аналогічна річковим водам.

Основними параметрами водойм є обсяг, площа дзеркала й амплітуда коливання рівнів води в умовах його експлуатації.

Створення водосховищ істотно змінює ландшафт річкових долин, а регулювання ними стоку перетворює природний гідрологічний режим річки в межах підпору. Зміни гідрологічного режиму, викликані створенням водойм, відбуваються також і у нижньому б'єфі гідровузлів, іноді протягом десятків і навіть сотень кілометрів. Особливе значення має зменшення повіді, із-за чого погіршуються умови нересту риб і збільшення площі заплавних луків. Зменшення швидкості плину викликає формування наносів і замулення водойм; змінюється температурний і льодовий режим, у нижньому б'єфі утвориться не замерзаюча всю зиму ополонка.

На водосховищах висота вітрових хвиль більша, ніж на річках (до 3 м і більше). Гідробіологічний режим водойм істотно різниться від режиму річок: біомаса у водосховищі утворюється інтенсивніше, змінюється видовий склад флори й фауни.

Найбільші водосховища України зосереджені на річці Дніпро, усього - 6 водосховищ. Перелік основних водосховищ представлений у таблиці 3.

Оптимальне використання з рекреаційною метою акваторій і прибережної зони водосховищ можливе лише при задоволенні вимог рекреації до режиму рівнів, які полягають, в основному, в необхідності підтримки в літній період постійного або близького до нього рівня водосховища. Однак на багатьох водосховищах комплексного призначення ці вимоги рекреації не завжди можуть бути задоволені [1].

Таблиця 3

Основні водосховища України, які придатні для водного туризму та рекреації [5]

Назва	На якій річці створено	Час створення	Площа водного дзеркала, км²	Об'єм, км³
Київське	Дніпро	1964-66	922	3,73
Канівське	Дніпро	1972-78	582	2,48
Кременчуцьке	Дніпро	1959-61	2250	13,5
Дніпродзержинське	Дніпро	1964	567	2,45
Дніпровське	Дніпро	1932	410	3,3
Каховське	Дніпро	1952-56	2155	18,2
Дністровське	Дністер	1973-81	142	3
Печенізьке	Сіверський Донець	1962	86,2	0,38
Червонооскільське	Оскіл	1958	16,98	0,18
Ладижинське	Південний Буг	20,8	0,15	0,18

Територія України наділена великим потенціалом для розвитку водного туризму та рекреації основою якого є річки, озера, ставки та водосховища.

Водно-рекреаційні території України, також, використовуються з метою урбокомпенсаційної рекреації. Одним із найпопулярніших видів такого відпочинку є гідрорекреація та водний туризм.

Водні форми рекреації визначаються як будь-які види використання водойм (озер, річок, водосховищ, морів) для організації відпочинку і розваг (морські і річкові круїзи, дайвінг, плавання під вітрилом, пляжний відпочинок, рибалка).

Водна рекреація достатньо поширена форма відпочинку і володіє наступними особливостями:

організація водної рекреації можлива практично в будь-якій місцевості, де є джерело води, водойма, тобто має практично необмежену географію (від блакитних пляжів на півдні, до зимової рибалки в північних широтах);
як правило, відпочинок на воді завжди передбачає спілкування з природою, що в сучасному суспільстві відіграє значну роль;
практично кожна людина (незалежно від віку, соціального положення, статусу) може підібрати будь-який з видів водного відпочинку відповідно своїм уподобанням і можливостям (від простого відпочинку на пляжі, пікніка на березі ріки, прогулянки на човні до занурень під воду, сплаву по бурхливих річках, занять спортом на воді).

Водний туризм – це походи по річках, озерах і водосховищах на туристських суднах (байдарках, човнах, катамаранах, надувних суднах, плотах тощо). У водному туризмі вдало поєднуються елементи пізнання, активного відпочинку, оздоровлення, фізичної культури і спорту. Він доступний кожній практично здоровій людині незалежно від віку. Тому за численністю тих, що займаються водним туризмом ділить перше місце з найбільш масовим пішохідним [8]. Розвитку водного туризму сприяє наявність спеціальних плаваючих засобів (доступних за ціною для більшості людей), а також широкий розвиток саморобного конструювання і виготовлення даних туристських плаваючих засобів.

Існує як організований, так і неорганізований водний туризм. У неорганізованому поході туристи самі розробляють маршрут, визначають його тривалість, самостійно вирішують проблему зі спорядженням, харчуванням, розвагами. Як правило, в такі походи ідуть досвідчені туристи-водники. У організованих походах туристу пропонується повністю розроблена програма (маршрут), необхідне спорядження. Програми різноманітні за тривалістю, маршрутом, кількістю стоянок, категоріями складності. Саме категорії складності впливають на вибір маршруту.

У зв’язку із видозмінами водного туризму, категорії складності маршрутів також зазнали змін. Однак, необхідно зазначити, що у більшості випадків керуються класичною категорійністю складності маршрутів для водного туризму:

І категорія складності передбачає спокійну рівну воду з невеликими перекатами, без складних маневрів і зусиль екіпажу. Річки даної категорії можна сміливо рекомендувати новачкам на чолі із досвідченим керівником.
ІІ категорія складності. Річки, що відносяться до цієї категорії ускладнені вируючими потоками, невеликими валами і хвилями, заввишки до 0,5 м.
ІІІ категорія складності передбачає перешкоди на подолання яких необхідний високий рівень майстерності і злагодженості. Для річок даної категорії характерні швидка течія, пороги, в яких передбачаються маневри і силове навантаження екіпажу.
IV категорія складності - це спортивні річки, на яких у великій кількості представлені перешкоди з висотою хвиль і валів до 1,5 м., і великою кількістю порогів у руслі річки. На подолання цих річок необхідна злагодженість і майстерність групи, хороші тактико-технічні характеристики засобів сплаву.
V категорія складності - це річки з великою витратою води, великим ухилом річки і великою кількістю складних порогів, багато з яких необхідно пройти без розвідки. Перешкоди характеризуються висотою хвиль до 2,5 м., сильними зустрічними течіями і вирами.
VI категорія складності - вища категорія складності. Перешкоди і річки цієї категорії досить складні і небезпечні. Їх проходження можуть дозволити собі команди, які досягли певних висот у водному туризмі і розуміють всю небезпеку і складність даних маршрутів [2].

Найбільш популярні походи І-ІІІ категорії складності: це прості походи, або походи масового туризму. У них бере участь близько 88 % всіх туристів-водників (як правило, це батьки з дітьми, початківці). Походи IV - VI категорій відносяться до складних і екстремальних походів, в них щорік беруть участь близько 12 % туристів.

У програму походу може бути включений не лише сплав водоймою і відпочинок на природі, але й відвідини пам'яток природи, культури, пам'ятних місць, що розташовані за маршрутом. Також існують спокійніші і менш напружені (у сенсі фізичних навантажень) програми, що розраховані на осіб, схильних до більш розміреного відпочинку. Так, наприклад, у Великобританії популярний тур каналами, де човен тягне кінь, а ночують туристи в непоганих і затишних сільських готелях [2].

Популярна організація зльотів любителів водного туризму (зазвичай їх мета – змагання в сплаві по річці). Як правило, проводяться 1-3 дні у зв'язку з відкриттям або закриттям водного сезону. На спеціально відведеному місці розбивається наметовий табір, де туристи готують свої судна до змагань, спілкуються між собою, представляють свої команди. Безпосередньо змагання, що відрізняються особливим видовищем, збирають безліч глядачів. Після змагань організовуються вогнища, підводяться результати змагань, можливі організовані концерти, конкурси.

Вимоги рекреації до стану навколишнього середовища різноманітні, оскільки на характер рекреаційного використання акваторій і берегових зон особливо впливає сукупність природних і антропогенних чинників. Географічне положення, параметри водних об'єктів, їх гідрологічний, гідрофізикохімічний і гідробіологічний режими, економічна і транспортна освоєність території, склад учасників водогосподарського комплексу на великих і середніх водних об'єктах, об'єм скиду стічних вод, характер і масштаби забруднення оточуючого середовища, а також інші чинники визначають рекреаційну придатність і цінність акваторій загалом або окремих ділянок.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм туристсько-рекреаційного призначення з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги [11].

Згідно Водного Кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м [6].

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Однак, незважаючи на такі заходи безпеки екологічний стан акваторій залишається незадовільним.

У природні водойми разом з стічними водами потрапляє величезна кількість відходів людської діяльності, які містять високі концентрації отрутохімікатів й інших токсичних речовин, нафтовуглеводні, хлорорганічні пестициди, радіонукліди, важкі метали, аніонні синтетичні поверхнево-активні речовини. Крим, приміром, посідає перше місце в Україні щодо використання пестицидів (39,5 кг на один га землі). Відбувається нафтове забруднення великих басейнів. У різних частинах мілководдя та глибоководних частинах басейнів відбувається неконтрольоване забруднення промисловими та побутовими відходами. Прибережна частина водойм практично є зоною каналізаційних стоків міст і селищ. Винос у природні водойми стічних вод з великим вмістом азоту та фосфору сприяє евтрофікації вод, наслідки якої можуть бути катастрофічними [12].

Одним з показників антропогенного впливу на стан водного середовища може бути різка зміна оптичних характеристик води ( за 6 років прозорість води змінилась дуже швидко – зменшилась втроє). Протягом цього ж часу значно змінився колір водойми (у глибоководних районах Чорного моря колір води раніше відповідав 3-4 за стандартною шкалою кольору. В останні ж роки він відповідає номерам 6-8. В окремих випадках його просто неможливо визначити, оскільки вода має сірий або білястий колір, який не має відповідника на шкалі).

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV-V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу [17].

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду, що призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільськогосподарських угідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5-10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму [21].

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 % водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави.

Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 % її розорано, на 35 % земля дуже еродована, на 80 % - трансформовано природний ландшафт.

Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Значної шкоди екосистемі Дніпра, поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн), завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найактуальніших проблем, які потребують розв'язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих властивостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів через неупорядковане відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води із-за незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів [17].

Джерелами забруднення визнаються об’єкти, з яких здійснюється скидання або інше надходження у водні об’єкти шкідливих речовин, якості поверхневих вод, що обмежують їх використання, а також негативний вплив на стан дна і берегових водних об’єктів, що погіршуються. У зв'язку з цим постійним завданням сучасних гідрохімічних досліджень та державного екологічного моніторингу є докладне вивчення забруднювальних речовин поверхневих вод, виявлення і локалізація джерел їх надходження, дослідження просторового розподілу і часової динаміки для розробки конкретних заходів з поліпшення гідроекологічного стану всіх водних об'єктів України. Насамперед це стосується басейнів рік Дніпра, Сіверського Дінця, річок Приазов'я, окремих притоків Дністра, Західного Бугу, де спостерігається найгостріший екологічний стан, і його оздоровлення повинно бути одним із найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони і відтворення водних ресурсів.

Особливу роль акваторії відіграють в урбокомпенсаційній рекреації, а особливо ті, які розташовані неподалік міст та інших населених пунктів. Однак, як правило, екологічний стан таких акваторій є небезпечним. Урбанізація посилює вплив на річки, які протікають по територіях міст і загострюють загальну екологічну ситуацію.

Особливості урбанізації, які визначають специфічні риси водокористування, і зміни, що вносяться в гідрологічний цикл, зумовлені органічним зв'язком урбанізації з розвитком промислових комплексів, систем комунікацій, підприємств сфери обслуговування [14, 15].

Вплив урбанізації на елементи гідрологічного циклу, водні ресурси, режим та якість вод визначається трьома основними напрямами:

залученням у водообіг для задоволення потреб міського населення і промисловості значної кількості води, яка у багатьох випадках перевищує місцеві водні ресурси;
докорінною зміною і перетворенням ландшафту, що порушує природні співвідношення елементів водного балансу – опадів, стоку і випаровування;
кліматичними змінами, пов'язаними з тепловим забрудненням повітряного басейну, зміною циркуляції повітря.

Таким чином, проаналізовані чинники дають можливість стверджувати, що Україна володіє потужним потенціалом для розвитку водної рекреації та водного туризму, що є поширеними формами відпочинку на водоймах і займають важливе місце у загальній рекреаційній діяльності населення. Із збільшенням площ водно-рекреаційних територій, приведенням їх до належного екологічного стану, дотриманням рекреаційних вимог поширення водних форм відпочинку буде зростати. Також, зростає потреба у якісному сервісі, тобто у розробці нових якісних програм водної рекреації.

Blog

К. Й. Кілінська доктор географічних наук, (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича)

Содержание