Реферат звіт з ндр: 60 стор., 6 додатків, 3 джерела

Вид материала

Реферат

Содержание Доповідна записка Предмет розгляду Оптимальний варіант 2) Фінансово-економічне обґрунтування 3) Ризики 4) Результати проведення консультацій 5) Позиція зацікавлених органів Обґрунтування вибору оптимального варіанту Можливі варіанти розв’язання проблеми Варіант 2. Ринкові заохочувальні механізми енергоефективності

Подобный материал:

• Реферат звіт про ндр: 90 с., 13 додатків, 1013.86kb.
• Реферат звіт про науково-дослідну роботу, 18.54kb.
• Реферат звіт про ндр, 1820.88kb.
• Реферат звіт про науково-дослідну роботу, 29.85kb.
• Реферат звіт про ндр: 84 c., 190 джерел, 985.29kb.
• Реферат звіт про науково-дослідну роботу заключний, 39.02kb.
• Укра ї нська мова, 20.84kb.
• Реферат звіт по дп: 93 с., 66 рис., 25 табл., 12 джерел, 1 додаток: 219 с., 36 рис.,, 13.71kb.
• План. Вступ. Стор. 1 Волюнтаризм як напрямок філософської думки. Стор. 2 А. Шопенгауер., 301.41kb.
• Реферат звіт з переддипломної практики містить: 21 сторінку, 17 рисунків, 3 літературних, 149.92kb.

ДОДАТОК 3

Проект

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

Кабінетові Міністрів щодо політичної пропозиції

до Концепції Закону України

«Про енергоефективність у житлово-комунальному господарстві»


І. Рекомендоване рішення

1. Предмет розгляду
   

Необхідність розробки та прийняття Закону України «Про енергоефективність у житлово-комунальному господарстві», спрямованого на удосконалення правових засад для підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів та стимулювання впровадження енергоефективних проектів в житлово-комунальному господарстві.

2. Оптимальний варіант
   

1) Шляхи і способи розв’язання проблеми

Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів та стимулювання впровадження енергоефективних проектів в житлово-комунальному господарстві може бути досягнуте за рахунок поєднання принципів державного регулювання та ринкових механізмів, а саме наступним шляхом:

• обов’язковості енергоаудиту об’єктів житлово-комунального господарства з річним рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів більше 100 тонн умовного палива;
  
• використання бюджетних коштів на реалізацію енергоефективних проектів та програм тільки при умові виконання енергоаудитів та розробки техніко-економічних обґрунтувань за встановленою формою;
  
• виконання енергоефективних проектів тільки на тих об’єктах житлово-комунального господарства, де встановлені прилади обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів;
  
• стимулювання виконання енергоефективних проектів в будинках та інших об’єктах житлово-комунального господарства за рахунок залучення банківського кредитування та інших недержавних джерел фінансування шляхом покриття державою 25% вартості енергоефективного проекту після його впровадження;
  
• створення сприятливих умов для залучення коштів третіх осіб для реалізації енергоефективних проектів і програм на основі так званих договорів енергоефективного підряду та надання гарантій повернення коштів за рахунок досягнутої економії паливно-енергетичних ресурсів;
  
• обов’язковості моніторингу фактичного рівня споживання паливно-енергетичних ресурсів на об’єктах житлово-комунального господарства та порівняння його з нормативним рівнем;
  
• обов’язковості моніторингу фактично досягнутої техніко-економічної ефективності реалізованих енергоефективних проектів;
  
• створення системи енергетичного менеджменту в житлово-комунальному господарстві;
  
• популяризації вирішення проблеми енергоефективності та енергозбереження серед споживачів, постачальників, виробників паливно-енергетичних ресурсів, представників бізнесу та влади.
  

2) Фінансово-економічне обґрунтування

Потенціал економічно доцільного енергозбереження в житлово-комунальному господарстві України на період з 2005 по 2030 року складає близько 53 млрд. кВтг електроенергії та 110 млн. Гкал теплової енергії, що при сьогоднішніх цінах на паливно-енергетичні ресурси в грошовому виразі складає близько 50 млрд. грн. Підприємства житлово-комунального господарства щорічно споживають понад 8 млрд. кВт електроенергії та 10 млрд. м³ природного газу, що при існуючих цінах на енергоносії в грошовому виразі складає близько 14 млрд. грн., а за двадцятип’ятирічний період, що розглядається, – 350 млрд. грн. Для реалізацій наявного потенціалу енергозбереження необхідні кошти в обсязі близько 20 млрд. грн., при цьому усереднений термін окупності енергоефективних проектів складає близько 7 років. У випадку реалізації наявного потенціалу енергозбереження за двадцятип’ятирічний період, що розглядається, розрахункові витрати на паливно-енергетичні ресурси в житлово-комунальному господарстві зменшаться з 350 до 300 млрд. грн.

В умовах недостатності державного фінансування потреб житлово-комунального господарства, важливою задачею є залучення банківських кредитів, а також інших недержавних коштів для реалізації енергоефективних проектів. Це може бути досягнуто шляхом покриття державою 25% вартості витрат на енергоефективні проекти, що реалізовані за рахунок банківських кредитів, а також інших недержавних джерел фінансування. Так, при загальному об’ємі необхідних капіталовкладень 20 млрд. грн., державні кошти мають складати 5 млрд. грн., а залучені недержавні кошти – 15 млрд. грн.

Для реалізація запропонованої схеми фінансування необхідне виділення з державного бюджету 5 млрд. грн. за період 25 років. При цьому в бюджет держави у вигляді додаткових податків надійде досить велика сума, яка буде складатися з двох частин: податки на додаткові послуги та матеріали при виконанні енергоефективних проектів, а також додаткові податки на прибуток банків від кредитування енергоефективних проектів (наприклад, за кредитною ставкою близько 10%). Додаткові надходження в бюджет складатимуть близько 8 млрд. грн.

Зазначена вище сума державного фінансування має бути розподілена приблизно рівномірно на весь період, що розглядається, таким чином, річний фонд стимулювання енергоефективних проектів в житлово-комунальній сфері має складати близько 200 млн. грн. на рік.

3) Ризики

Основними ризиками запропонованого рішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальному господарстві є:

• неефективне використання бюджетних та небюджетних коштів, призначених для виконання енергоефективних проектів. Вибір неоптимальних проектів та проектних рішень, більш низькі фактичні техніко-економічні показники енергоефективних проектів у порівнянні з прогнозованими;
  
• труднощі залучення недержавних коштів для реалізації енергоефективних проектів в житлово-комунальній сфері навіть при умові компенсації з боку держави 25% витрат на їх реалізацію.
  

Для зниження першого ризику необхідно забезпечити високий рівень проведення енергоаудитів і підготовки техніко-економічних обґрунтувань енергоефективних проектів. Організація моніторингу енергоефективних проектів та впровадження систем енергетичного менеджменту на об’єктах житлово-комунального господарства також буде сприяти більш ефективному використанню коштів, що залучаються.

Рівень другого ризику в значній мірі визначається загальними процесами реформування житлово-комунальної сфери, а саме активністю формування об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Залученню банківського кредитуванню та інших недержавних коштів сприятиме створення чітких процедур фіксації економії паливно-енергетичних ресурсів, досягнутої в результаті виконання енергоефективних проектів, а також надання гарантій повернення коштів інвесторам, які вклали кошти в реалізацію цих проектів органами місцевого самоврядування.

4) Результати проведення консультацій

Консультації, проведені з українськими та зарубіжними спеціалістами, свідчать про реалістичність та ефективність запропонованого варіанту вирішення проблеми підвищення енергоефективності в житлово-комунальній сфері. Це підтверджує позитивний десятирічний досвід практичної реалізації польського закону «Про підтримку проектів з термомодернізації систем теплопостачання», який передбачає компенсацію інвестору з боку держави 25% витрат після реалізації термомодернізаційного проекту .

5) Позиція зацікавлених органів

Зацікавлені органи виконавчої влади відносно Концепції Закону України «Про енергоефективність у житлово-комунальному господарстві» мають наступну позицію:

• погодження без зауважень (Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємства);
  
• потрібно доопрацювання проекту Концепції з метою його приведення у відповідність до вимог нормопроектувальної технології та встановленої практиці схвалення Кабінетом Міністрів України законів України (Міністерство Юстиції, Міністерство Фінансів, Міністерство Економіки України);
  
• розробка Концепції та Закону недоцільна (Національне агентство з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів).
  

3. Обґрунтування вибору оптимального варіанту
   

Основою альтернативного варіанту вирішення проблеми підвищення енергоефективності в житлово-комунальному господарстві є нормування споживання паливно-енергетичних ресурсів та подвійна платня за перевитрати паливно-енергетичних ресурсів. Альтернативний варіант передбачає також податкові та митні пільги для підприємств (згідно реєстру Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів), які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження» (Документ 760-16, редакція від 16.03.2007, - Набрання чинності відбудеться 01.01.2008)).

Альтернативний варіант малоефективний для вирішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальному господарстві в силу наступних особливостей цієї галузі:

• недостатність фінансування енергоефективних проектів з центрального та місцевих бюджетів, неможливість вирішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальній сфері без залучення власних коштів мешканців та коштів третьої сторони;
  
• непридатність використання штрафних санкцій для основного суб’єкту відносин в житлово-комунальному господарстві – для населення;
  
• значне фізичне та моральне зношення інженерних систем житлово-комунального господарства, насамперед систем тепло- і водопостачання;
  
• домінуючої ролі соціально-економічного фактора в житлово-комунальній сфері;
  
• необхідно враховувати взаємозв’язок проблеми енергоефективності з проблемою керування власністю багатоквартирних домів;
  
• велика кількість енергоспоживаючих об’єктів малої потужності, на яких необхідно впроваджувати енергозберігаючі заходи, що створює певні організаційні труднощі.
  

Рекомендований варіант враховує всі вищевикладені особливості вирішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальному господарстві, тому він є більш переважним.


ІІ. Аналітична частина

1. Дослідження проблеми
   

Україна є однією з найбільш енерговитратних країн у світі. Енерговитрати на одиницю ВВП в нашій країні у 2,5 рази перевищують середньосвітові. В той же час забезпеченість власними енергоресурсами складає менше 50%. Таким чином, проблема підвищення ефективності використання енергоресурсів є однією з першочергових як з економічної точки зору, так і з точки зору національної безпеки. Крім того, як відомо, вирішення проблеми енергоефективності тісно пов’язане з вирішенням проблеми зниження техногенного впливу на оточуюче середовище в містах та населених пунктах.

Питома вага енергоресурсів у витратах на утримання та експлуатацію житла сягає 60 – 80% .

На опалення житлового фонду щорічно витрачається понад 70 млн. т у.п., тобто на одного мешканця припадає 1,4 т у.п., що вдвічі більше, ніж у країнах ЄС.

Підприємства житлово-комунального господарства щорічно споживають понад 8 млрд. кВт електроенергії та 10 млрд. м³ природного газу.

Нераціональне та неефективне використання цих паливно-енергетичних ресурсів є однією з гострих проблем галузі.

Витрати енергоресурсів на одиницю виготовленої продукції та наданих комунальних послуг більш ніж у 1,5 рази перевищують зарубіжні показники.

Витрати палива на вироблення 1 Гкал тепла в комунальній енергетиці становлять у середньому по Україні близько 170 кг у.п., у розвинутих країнах – 145 - 150 кг у.п.

Питомі витрати електричної енергії на подання питної води населенню у 1,8 - 2,4 рази перевищують аналогічні показники європейських держав.

Великі обсяги споживання та втрат енергоносіїв мають місто також безпосередньо в житловому фонді країни, загальна площа якого досягла 1,031 млн. м².

Тому першочерговими для економії енергоресурсів у житловому фонді мають бути заходи щодо покращення експлуатаційних характеристик будинків, проведення їх теплової санації, модернізації інженерного обладнання тощо.

Потреба у розробленні проекту Закону України «Про енергоефективність у житлово-комунальному господарстві» зумовлена нагальною необхідністю змінити існуючий стан справ з невідповідно низькими щодо сучасних можливостей показниками ефективності використання палива, енергії та питної води і невиправдано високими їх втратами у всіх секторах житлово-комунального господарства України. При цьому, положення Закону повинні ґрунтуватися на обов’язковості забезпечення належного рівня комфортності умов проживання для громадян України відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

В зв’язку з рядом притаманних комунальній галузі та житловій сфері відмінностей, проблема раціонального використання енергетичних і водних ресурсів у житлово-комунальному господарстві повинна стати об’єктом регуляторного впливу спеціалізованого, окремо визначеного нормативно-правового акту. Спеціалізований характер Закону дозволить приділити належну увагу факторам економічної та соціальної природи, які відрізняють житлово-комунальне господарство в цілому і житловий фонд зокрема, а саме наступним особливостям:

• сектор виробництва комунального господарства України функціонує в умовах природного монополізму та державного регулювання цін на товари (послуги), що виробляються. Внаслідок цього, інвестиційні дії, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, які мають вплив на величину та структуру тарифів у комунальному господарстві, та їх очікувані наслідки повинні бути окремо визначеним об’єктом регуляторного впливу;
  
• висока соціальна значимість сфери житлово-комунальних послуг не дозволяє у питаннях економічного регулювання цієї сфери покладатися виключно на дію механізмів ринкової природи і, таким чином, вимагає спеціального нормативно-правового врегулювання відповідальності та ролі органів місцевого самоврядування у питаннях підвищення ефективності використання паливно-енергетичних та водних ресурсів на об’єктах житлово-комунальної сфери всіх форм власності;
  
• природний монополізм у сфері постачання комунальних послуг, подолання якого на сьогодні є вкрай складним з технічної точки зору завданням, має своїм наслідком відсутність у постачальників послуг регульованих ринком економічних потреб у фінансуванні в рамках конкурентної боротьби заходів зі зниження енергоємності комунального господарства і житлового фонду;
  
• використання енергії та питної води у житловому фонді призначене виключно для кінцевого споживання і не призводить до створення доданої вартості, - єдиного економічно забезпеченого внутрішнього джерела фінансування капітальних вкладень. Таким чином, питання створення і функціонування власних фінансових джерел для підвищення енергетичної ефективності житла потребують окремого правового регулювання;
  
• підвищення ефективності використання енергетичних і водних ресурсів у житловому фонді можливе лише за умови здійснення капітальних вкладень в оновлення майна спільної сумісної власності, яке, в свою чергу, характеризується неліквідністю і не може слугувати основою для надання кредитний гарантій. Внаслідок цього, залучення зовнішніх фінансових джерел для оновлення житла можливе лише за умови створення правових засад функціонування спеціально призначеної для житлової сфери системи забезпечення економічних інтересів потенційних кредиторів;
  
• система управління майном спільної сумісної власності у багатоквартирних житлових будинках, що побудована на принципі одностайності позицій всіх співвласників, є, за своєю природою, неефективною в частині прийняття та реалізації інвестиційних рішень. Внаслідок цього, діяльність з фінансування капітальних вкладень у підвищення енергетичної ефективності житлового фонду вимагає зовнішнього фахового управління;
  
• в зв’язку зі значним фізичним зношуванням конструкцій, мереж та інженерного обладнання житлових будинків, підвищення енергетичної ефективності будинку не є можливим без одночасного проведення ремонтних робіт, не пов’язаних зі зменшенням енергоємності будівлі. Це значно збільшує обсяги потреб у фінансових ресурсах, знижує показники економічної привабливості та окупності інвестицій у порівнянні з іншими секторами економіки.
  

Розроблення проекту Закону в значній мірі пов’язано з нагальною потребою впровадження прогресивних форм фінансування капітальних вкладень у підвищення енергетичної ефективності житлово-комунального господарства в цілому та з питанням удосконалення відносин власності для суб’єктів цивільного права України в частині створення ефективних власників багатоквартирного житлового фонду, які повинні передбачати здійснення витрат на реалізацію енергозберігаючих заходів і нести за це відповідальність.

Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на об’єктах житлово-комунального господарства може досягатися шляхом впровадження наступних енергоефективних технологій, обладнання і систем: котлів і насосів з високим ККД, попередньо ізольованих труб, енергозберігаючих фасадних систем та вікон, систем погодного и програмного регулювання теплоспоживання будівель, регульованого електроприводу насосів, акумульованих систем електрообігріву, заміщення природного газу місцевими, нетрадиційними та відновлювальними джерелами енергії та цілого ряду інших енергозберігаючих заходів.

2. Можливі варіанти розв’язання проблеми
   

Слід розглянути два варіанти вирішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальному господарстві:

• нормування, штрафні санкції, податкові та митні пільги;
  
• ринкові заохочувальні механізми енергоефективності.
  

Варіант 1. Нормування, штрафні санкції, податкові та митні пільги


Основою цього варіанту вирішення проблеми підвищення енергоефективності в житлово-комунальному господарстві є нормування споживання паливно-енергетичних ресурсів, подвійна платня та застосування штрафних санкцій до керівників підприємств та організацій за перевитрату паливно-енергетичних ресурсів. Цей варіант передбачає також податкові та митні пільги для підприємств (згідно реєстру), які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження» (Документ 760-16, редакція від 16.03.2007, - Набрання чинності відбудеться 01.01.2008)).

В частині фіскальних методів цей варіант спрямований насамперед на великих промислових споживачів паливно-енергетичних ресурсів, а в частині стимулювання енергоефективності – на виробників та продавців енергоефективного обладнання.

Таким чином, можна відмітити, що цей варіант не є сфокусованим на населенні та об’єктах житлово-комунального господарства. Він не враховує наступних особливостей вирішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальному господарстві:

• непридатність використання штрафних санкцій для основного суб’єкту відносин в житлово-комунальному господарстві – для населення;
  
• значне фізичне та моральне зношення інженерних систем житлово-комунального господарства, насамперед систем тепло- і водопостачання;
  
• домінуючої ролі соціально-економічного фактора в житлово-комунальній сфері;
  
• неможливості вирішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальному господарстві без залучення власних коштів мешканців та коштів третьої сторони;
  
• необхідно враховувати взаємозв’язок проблеми енергоефективності з проблемою керування власністю багатоквартирних домів;
  
• наявність великої кількості енергоспоживаючих об’єктів малої потужності, на яких необхідно впроваджувати енергозберігаючі проекти, що створює певні організаційні труднощі складання об’єктивного реєстру підприємств, які підпадають (або не підпадають) під умови пільгового оподаткування.
  

До числа недоліків варіанту, що розглядається, слід віднести також відсутність гармонізації з європейським законодавством.


Варіант 2. Ринкові заохочувальні механізми енергоефективності


Цей варіант передбачає поєднання ринкових механізмів стимулювання енергоефективності та деяких елементів державного регулювання. Передбачаються наступні шляхи та засоби вирішення проблеми підвищення енергоефективності в житлово-комунальному господарстві:

• обов’язковість енергоаудиту об’єктів житлово-комунального господарства з річним рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів більше 100 тонн умовного палива на рік;
  
• використання бюджетних коштів на реалізацію енергоефективних проектів та програм тільки при умові виконання енергоаудитів та розробки техніко-економічних обґрунтувань за встановленою формою;
  
• стимулювання робіт зі встановлення приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів. Виконання енергоефективних проектів тільки на тих об’єктах житлово-комунального господарства, де встановлені прилади обліку в об’ємі, достатньому для оцінки фактичної економії паливно-енергетичних ресурсів;
  
• стимулювання залучення інвестицій для виконання енергоефективних проектів в будинках та інших об’єктах житлово-комунального господарства за рахунок залучення банківського кредитування та коштів власників енергоспоживаючих об’єктів шляхом покриття державою 25% вартості реалізованого проекту;
  
• створення сприятливих умов для залучення коштів третіх осіб для реалізації енергоефективних проектів і програм на основі так званих договорів енергоефективного підряду та надання гарантій повернення коштів інвесторам за рахунок досягнутої економії паливно-енергетичних ресурсів з боку органів місцевого самоврядування та виконавчої влади;
  
• обов’язковість моніторингу фактичного рівня споживання паливно-енергетичних ресурсів на об’єктах житлово-комунального господарства та порівняння його з нормативним рівнем;
  
• обов’язковість моніторингу фактичної техніко-економічної ефективності реалізованих енергоефективних проектів;
  
• створення системи енергетичного менеджменту в житлово-комунальному господарстві;
  
• популяризація вирішення проблеми енергоефективності та енергозбереження серед споживачів, постачальників, виробників паливно-енергетичних ресурсів, представників бізнесу та влади.
  

Відповідно до Енергетичної стратегії України на період з 2005 по 2030 року потенціал економічно доцільного енергозбереження в житлово-комунальному господарстві складає близько 53 млрд. кВтг електроенергії та 110 млн. Гкал теплової енергії, що при сьогоднішніх цінах на паливно-енергетичні ресурси в грошовому виразі складає близько 50 млрд. грн. Підприємства житлово-комунального господарства щорічно споживають понад 8 млрд. кВт електроенергії та 10 млрд. м³ природного газу, що при існуючих цінах на енергоносії в грошовому виразі складає близько 14 млрд. грн. При існуючих на сьогоднішній день об’ємах споживання та цінах за двадцятип’ятирічний період, що розглядається, витрати на паливно-енергетичні ресурси в житлово-комунальному господарстві складатимуть близько 350 млрд. грн. Таким чином, запланований на період, що розглядається, рівень зниження витрат на паливно-енергетичні ресурси в житлово-комунальному господарстві складає близько 15%.

Термін окупності капітальних витрат на реалізацію енергоефективних проектів, в залежності від виду заходів, що впроваджуються, може коливатися в широкому діапазоні від 3 до 10 років. Середній розрахунковий період окупності капітальних витрат на реалізацію енергоефективних проектів може бути прийнятий дорівнюючим 7 рокам. Для реалізації цього потенціалу необхідні кошти в обсязі приблизно 20 млрд. грн. У випадку реалізації наявного потенціалу енергозбереження за двадцятип’ятирічний період, що розглядається, розрахункові витрати на паливно-енергетичні ресурси в житлово-комунальному господарстві зменшаться з 350 до 300 млрд. грн.

Очевидно, що основною проблемою реалізації наявного потенціалу енергозбереження в житлово-комунальному господарстві є недостатність державного фінансування. З метою залучення недержавних коштів для реалізації проектів з енергоефективності слід підвищити інвестиційну привабливість цих проектів. Покриття державою 25% витрат на енергоефективні проекти, що реалізовані за рахунок банківських кредитів та власних коштів громадян та підприємств, має забезпечити приток недержавних коштів для вирішення проблеми, що розглядається. Так, при загальному об’ємі необхідних капіталовкладень 20 млрд. грн., державні кошти мають складати 5 млрд. грн., а залучені недержавні кошти – 15 млрд. грн.

Для реалізації запропонованої схеми фінансування необхідне виділення з державного бюджету 5 млрд. грн. на протязі 25 років. При цьому в бюджет держави у вигляді додаткових податків надійде досить велика сума, яка буде складатися з двох частин: податки на додаткові послуги та матеріали при виконанні енергоефективних проектів, а також додаткові податки на прибуток банків від кредитування енергоефективних проектів (наприклад, з кредитною ставкою близько 10%). Додаткові надходження в бюджет складатимуть близько 8 млрд. грн.

Зазначена вище сума державного фінансування має бути розподілена приблизно рівномірно на весь період, що розглядається, таким чином, річний фонд стимулювання енергоефективних проектів в житлово-комунальній сфері має складати близько 200 млн. грн. на рік.

Наведені розрахунки мають наближений характер, так як вартість паливно-енергетичних ресурсів постійно збільшується. Беручи до уваги цю тенденцію, можна відмітити, що актуальність та інвестиційна привабливість запропонованої схеми фінансування енергоефективних проектів буде зростати.

Життєздатність та ефективність запропонованої схеми фінансування енергоефективних проектів підтверджується позитивним десятирічним досвідом практичної реалізації польського закону «Про підтримку проектів з термомодернізації систем теплопостачання», який передбачає компенсацію інвестору з боку держави 25% витрат після реалізації термомодернізаційного проекту.

Основними ризиками запропонованого рішення проблеми енергоефективності в житлово-комунальному господарстві є:

• неефективне використання бюджетних та небюджетних коштів, призначених для виконання енергоефективних проектів. Вибір неоптимальних проектів та проектних рішень, більш низькі фактичні техніко-економічні показники енергоефективних проектів у порівнянні з прогнозованими;
  
• труднощі залучення недержавних коштів для реалізації енергоефективних проектів в житлово-комунальній сфері навіть при умові компенсації з боку держави 25% витрат на їх реалізацію.
  

Для зниження першого ризику необхідно забезпечити високий рівень проведення енергоаудитів і підготовки техніко-економічних обґрунтувань енергоефективних проектів. Організація моніторингу енергоефективних проектів та впровадження систем енергетичного менеджменту на об’єктах житлово-комунального господарства також буде сприяти більш ефективному використанню коштів, що залучаються.

Рівень другого ризику в значній мірі визначається загальними процесами реформування житлово-комунальної сфери, а саме активністю формування об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Залученню банківського кредитуванню та інших недержавних коштів сприятиме створення чітких процедур фіксації економії паливно-енергетичних ресурсів, досягнутої в результаті виконання енергоефективних проектів, а також надання гарантій повернення коштів інвесторам, які вклали кошти в реалізацію проектів, місцевими органами самоврядування та державної влади.

Прийняття Закону дозволить значно підвищити рівень ефективного використання паливо-енергетичних ресурсів у житлово-комунальному господарстві України, наблизити цей рівень до рівня розвинених країн світу, збільшити частку альтернативних джерел енергії та видів палива, що, в свою чергу, матиме наслідком скорочення обсягів імпорту енергоносіїв і надасть можливість за рахунок економії коштів, які витрачаються на закупівлю енергоресурсів за кордоном, здійснити оновлення основних житлових фондів та впровадити нові прогресивні енергоефективні технології.

Економічна ефективність від дії Закону полягає в тому, що повинні запрацювати ринкові механізми у житлово-комунальному господарстві в сфері енергоефективного споживання та постачання (надання) енергії, води та послуг, що в свою чергу дозволить оптимізувати структуру та обсяги енергоспоживання в галузі. Одночасно з цим виконання Закону дасть змогу чітко визначити суб’єкта, який буде нести усю відповідальність за неефективну експлуатацію житлового фонду та дозволить створити систему фінансування та ефективні механізми стимулювання впровадження енергозберігаючих заходів населенням та підприємствами житлово-комунального господарства усіх форм власності та відомчого підпорядкування

Також відбудеться покращення екологічних показників за рахунок наступних факторів:

• зменшення викидів шкідливих речовин в результаті оптимізації структури та обсягів енергоспоживання;
  
• зменшення використання ресурсів довкілля (використання води, надр, повітря та ін.) через зменшення обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів.
  

В результаті дії Закону значно підвищиться рівень надійності енергопостачання, що має позитивно позначитися на добробуті та комфортності життя громадян України та зменшенні соціальної напруги у суспільстві.

Зменшення споживання паливо-енергетичних ресурсів у житлово-комунальному господарстві сприятиме підвищенню енергетичної незалежності нашої країни.