Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

Вид материала

Закон

Содержание Проблемы профилактической работы хозяйственного суда Місцеві державні адміністрації як учасники відносин

Подобный материал:

• 1. Таможенное регулирование и таможенное законодательство России, 467.22kb.
• Статья анализирует основные принципы и особенности реализации политики Украины в отношении, 156.64kb.
• Вопросы для зачета по дисциплине «Таможенное дело и таможенные платежи», 123.53kb.
• Конкурентные преимущества экономических моделей новых индустриальных стран азии в начале, 418.19kb.
• Курс 5 Факультет: Медицинский (специальность «Лечебное дело», «Педиатрия», «Медико-профилактическое, 282.23kb.
• 11. период "открытого кризиса" в психологии и основные направления развития психологии, 515.43kb.
• Контрольные вопросы, выносимые на зачет по дисциплине «Таможенное право», 19.66kb.
• Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.88kb.
• Тематика курсовых и дипломных работ для студентов уиэу, 102.98kb.
• Конец 50 начало 60-х годов нашего столетия, 24.79kb.

Література:

1. Дет. див. Дроздов И.А. Гражданско-правовые проблемы обслуживания жилых помещений: Дис… канд. Юрид. наук: 12.00.03. – СПб., 2002. – С.114 (всего 200с.)

2. Незважаючи на те, що обидва названі закони визначають правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні і також на те, що останній закон дещо застарів, Законом України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року не було внесено жодних змін до Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 року. Вочевидь, що така ситуація породжена недосконалістю законодавчої техніки та потребує свого врегулювання.

3. Маслов В.Ф. Защита жилищных прав граждан. – Харьков: изд-во Харьковского университета, 1970. – С.40. Цит. по Сліпченко С.О., Мічурін Є.О., Соболєв О.В. Житлове право України: Науково-прктичний посібник. – Харків: Еспада, 2003. – 344с.


Бурлаченко Н. Ф.,

начальник бюро юридического управления

ОАО “Мариупольский металлургический

комбинат им. Ильича”


ПРОБЛЕМЫ ПРОФИЛАКТИЧЕСКОЙ РАБОТЫ ХОЗЯЙСТВЕННОГО СУДА

Согласно ст. 124 Конституции Украины юрисдикция судов распространяется на все правоотношения, возникающие в государстве. Правосудие в Украине осуществляется исключительно судами. Делегирование функций судов, а также присвоение этих функций другими органами или должностными лицами не допускаются.

При осуществлении правосудия хозяйственный суд должен выполнять три основные задачи: правильно и быстро рассматривать и разрешать дела, предупреждать правонарушения (споры в связи с ними) и преступления, а также воспитывать субъектов хозяйственной деятельности в духе неуклонного исполнения законов.

Поскольку в силу ст. 124 Конституции Украины выполнение указанных задач на другие органы или должностных лиц возложено быть не может, то важной задачей является постоянное совершенствование деятельности хозяйственных судов, ибо имеющиеся недостатки в организации работы влияют на эффективность борьбы с преступностью, на работу по предупреждению правонарушений.

Эффективность профилактической работы зависит от непрерывного развития и совершенствования её форм и методов, использования для предупреждения преступлений и иных правонарушений разнообразных средств воспитательного воздействия. [1, с. 11]

Улучшению работы по предупреждению правонарушений способствует исследование эффективности применяемых хозяйственным судом форм и средств профилактики. Отдельные аспекты этой проблемы изучали такие ученые - процессуалисты, как М.О. Абрамов, С.В. Васильев, М.К. Треушников и другие. Однако до настоящего времени отсутствуют комплексные теоретические исследования, посвящённые работе судебных органов по предупреждению правонарушений. Между тем, специальная разработка этого вопроса имеет определённый теоретический и практический интерес.

Вышеприведённым обусловлена актуальность настоящего доклада.

Цели доклада состоят в обосновании новых научных положений в отношении основных категорий института профилактической деятельности судебных органов на основе анализа действующего законодательства Украины и практики его применения.

Тем не менее, цель дать собственную классификацию задач, стоящих перед хозяйственным судом при осуществлении правосудия, докладчиком не ставится. Его задача – выделить основные задачи и функции правосудия при рассмотрении дел хозяйственным судом и установить их особенности. Последнее будет способствовать развитию процессуальной доктрины, а результаты исследования можно будет использовать в практике процессуальных отношений при рассмотрении дела в хозяйственном суде.

В процессуальной теории (например, Чечина Н.А., Кашепов В., Бойков А., Бабаев М. и т.д.) различают три функции правосудия: правоохранительную, предупредительную (профилактическую) и воспитательную.

Все они – как задачи, так и функции, теснейшим образом взаимосвязаны и взаимообусловлены, так как осуществляются хозяйственным судом в тесном единстве и по каждому делу. Это означает, что рассмотрение и разрешение любого дела неминуемо связано с осуществлением судом также предупредительной и воспитательной функций. Не исключено, конечно, что в том или ином случае преимущества буду принадлежать одной из функций, а другая сопутствовать ей, дополнять её и усиливать. Однако по любому делу обе они (предупредительная и воспитательная) так или иначе, будут всегда осуществляться хозяйственным судом, рассматривающим и разрешающим то или иное дело, выступая в определённых соотношениях.

В то же время, если по уголовным делам вопросам предупреждения преступлений придаётся первостепенное значение, изучением причин преступности и разработкой мер по их предупреждению занимаются самостоятельные отрасли права (например, криминология) и солидные научные учреждения, то вопросам предупреждения хозяйственных правонарушений и споров уделяется крайне мало внимания. Проблемы хозяйственной профилактики разрабатываются несистемно и эпизодически, хотя нередко общественно-опасные деяния проявляются не сразу, а начинаются с незначительных правонарушений и при отсутствии должной профилактики и борьбы с ними нередко перерастают в серьёзные преступления.

В науке хозяйственного процессуального права мало разработок, касающихся вопросов сущности и содержания профилактики по хозяйственным делам, классификации и характеристики форм и методов предупреждения хозяйственных правонарушений, споров и пр. Нередко функции предупреждения гражданских (хозяйственных) правонарушений и воспитания объединяются в одну – предупредительно-воспитательную, хотя у каждой из них свои цели и задачи; нет чёткого и ясного представления об их содержания.

Так, например, к формам и методам воспитательного воздействия судебной практики отнесены: изучение и обобщение судебной практики по отдельным категориям дел, а также причин правонарушений на отдельных предприятиях, учреждениях, организациях; вынесение частных определений и контроль за их исполнением; правовая пропаганда и др.

Профилактика – важнейшая государственная функция хозяйственного суда. Однако, как известно, в предупреждении преступлений, правонарушений и других противоправных явлений участвуют как органы государства, так и само общество.

В криминологической литературе различают следующие уровни предупреждения преступности: общесоциальный, социально-криминологический, индивидуальный. [2, с. 168; 3, с. 138-142]

В зависимости от природы и характера фактов, порождающих преступность, а также возможностей воздействия на них, профилактические мероприятия делятся на четыре группы: нейтрализующие, компенсирующие, предупреждающие и ликвидирующие.

Вся эта совокупность мероприятий с точки зрения их направленности (цели) и характера подразделяются на профилактические мероприятия общего и специального характера.

Меры общего характера, хотя непосредственно и не оказывают влияния на предупреждение преступлений и правонарушений, однако, они воздействуют на состояние преступности, её динамику и структуру. К числу общим мер относится большой комплекс экономических, политических, идеологических и иных социальных мероприятий государства.

Специальные меры предупреждения преступности и правонарушений – это меры, которые осуществляются органами государства, органами юстиции, прокуратуры, органами МВД, а также общественностью. Меры предупреждения правонарушений классифицируются и по другим признаками. Так, например, по признаку регулирования процессуальным законом меры предупреждения делятся на процессуальные и непроцессуальные.

Хозяйственные суды в своей работе используют разнообразные формы (методы) предупреждения преступлений, правонарушений и гражданско-правовых (хозяйственно-правовых) споров. Одни из них предусмотрены процессуальным законом, и поэтому их проведение входит число задач, осуществляемых судом. Другие вырабатываются практикой, и хотя их проведение действующим процессуальным законом не регулируется, они имеют большое значение и существенно дополняют первые. Исходя из этого, первая группа мер (форм) профилактики называется процессуальной, вторая - непроцессуальной.

Кроме того, в составе процессуальных мер профилактики необходимо различать также функциональную (общую) сторону профилактики и целевую (иногда их называют профилактикой в широком и узком смысле).

Функциональная профилактика тесно связана со всей деятельностью хозяйственного суда по отправлению правосудия. Это, собственно, сама процессуальная деятельность хозяйственного суда по рассмотрению и разрешению хозяйственных дел. Сам процесс по конкретному делу, если он даже проходит в зале суда, распорядительные действия председательствующего в судебном заседании, судебные акты и пр. так или иначе выполняют предупредительную (и воспитательную) роль, если они осуществляются в строгом соответствии с законом.

В состав функциональной профилактики входят:

1. строжайшее соблюдение хозяйственным судом норм и принципов хозяйственного процессуального права на протяжении всего процесса;
   
2. неукоснительное соблюдение хозяйственным судом, и председательствующим судьёй в частности, процессуальных прав всех участников процесса: объективное, одинаково внимательное отношение хозяйственного суда к представляемым сторонами доказательствам и заявляемым ими ходатайствам;
   
3. неотвратимость ответственности для лиц, действительно виновных в совершении противоправных поступков;
   
4. законность и обоснованность всех без исключения судебных актов;
   
5. недопустимость фактов волокиты, бюрократизма, неполноты и односторонности;
   
6. квалифицированное, объективное, экономное и тактичное ведение процесса председательствующим по делу и др.
   

Соблюдение всех этих требований хозяйственным судом, председательствующим по делу способствует высокому уровню правосудия, профилактическому и воспитательному воздействию судебной деятельности, повышению и укреплению режима законности в государстве. Это общие требования, которым должен отвечать современный хозяйственный судебный процесс, чтобы быть способным выполнить стоящие перед хозяйственным судом задачи. Соблюдение указанных требований по каждому делу независимо от его сложности и важности является непреложным и обязательным для хозяйственного суда и составляет общую, функциональную сторону профилактики, достаточно подробно регламентированную действующим хозяйственно - процессуальным законодательством (в особенности для хозяйственного суда первой инстанции).

Целевая профилактика имеет специальное значение и применяется в предусмотренных законом формах для достижения строго определённых целей. В соответствии с процессуальным законодательством в деятельности хозяйственного суда первой инстанции применяются следующие формы (меры) целевой профилактики: например, постановление хозяйственным судом частных определений (ст. 90 ХПК Украины).

Характерные особенности целевой профилактики:

1. все формы (меры) предусмотрены действующим процессуальным законодательством;
   
2. порядок их применения хозяйственным судом строго регламентирован, они осуществляются в условиях процессуальной формы, обеспечивающей наиболее полное и надёжное соблюдение прав и обязанностей субъектов, гарантирующей надёжное соблюдение законности;
   
3. применяются меры целевой профилактики при рассмотрении конкретных судебных дел;
   
4. их применение входит в исключительную компетенцию хозяйственного суда, наделённого государством властными полномочиями и выступающего от его имени, поэтому акты профилактики носят обязательный характер;
   
5. формы профилактики, как и её акты, должны соответствовать требованиям законности и обоснованности;
   
6. они осуществляются на основе доказательств, добытых хозяйственным судом в порядке, предусмотренном законом, а сами факты и обстоятельства входят в предмет доказывания по хозяйственному делу в качестве его составного элемента (ст. 32 ХПК Украины);
   
7. меры целевой профилактики носят не только предупредительный, но и воспитательный характер;
   
8. осуществляются они непрерывно, начиная с момента возбуждения производства по делу хозяйственным судом и заканчивая вступлением решения, определения хозяйственного суда в законную силу и их исполнением.
   

К непроцессуальным формам (мерам) профилактики относятся: обобщение судебной практики; обсуждение решений и частных определений в трудовых коллективах; вечер вопросов и ответов на правовые темы; выступления судей хозяйственного суда на страницах печати, по радио, на телевидении, а также их участие в различных семинарах, конференциях и др.

Данная форма профилактики имеет также большое воспитательное значение и должна отвечать определённым требованиям, а именно:

1. регулярность, целенаправленность и постоянное совершенствование;
   
2. планирование, координирование и согласованность с другими ведомствами (юстицией, прокуратурой, МВД и др.) и учреждениями;
   
3. базирование на местном материале, конкретность и доходчивость;
   
4. объективность, острота, высокий профессиональный уровень;
   
5. умелое сочетание с процессуальными иными формами профилактики.
   

Так, например, вынесение частных определений должно сочетаться не только с постоянным контролем за их исполнением, но с их обсуждением в коллективах. Совершенно очевидно, что проведение подобных мероприятий должно тщательно готовиться и осуществляться в комплексе. [4, с. 111]

Таким образом, осуществление хозяйственным судом указанных выше функций при отправлении правосудия способствует выполнению поставленных перед ним согласно ст. 2 Закона Украины «О судоустройстве Украины» № 3018-III от 07.02.02 задач по защите гарантированных Конституций Украины и законами прав и свобод человека и гражданина, прав и законных интересов юридических лиц, интересов общества и государства.


Использованная литература

1. Макарова Н.П., Москвин С.С. Организация работы народного суда: Научное издание. – М.: Юрид. лит., 1974

2. См. Філонов В.П. Причини злочинності. – Дніпропетровськ: Січ, 1996.

3. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. Ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

4. Чуйков Ю.Н. Профилактическая работа суда: Учебное издание. – Х.: Б.и., 1977.


Захарченко А.М.

начальник відділу нормопроектування

Донецької обласної громадської організації

“Центр законодавчих ініціатив”


МІСЦЕВІ ДЕРЖАВНІ АДМІНІСТРАЦІЇ ЯК УЧАСНИКИ ВІДНОСИН

У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Господарський кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, уперше на законодавчому рівні визначив коло учасників відносин у сфері господарювання [1]. При цьому учасниками таких відносин поряд із суб’єктами господарювання та особами, що виступають їх засновниками чи здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо суб’єктів господарювання, визнані органи місцевого самоврядування та органи державної влади, наділені господарською компетенцією.

Особливе місце у системі органів державної влади, які беруть участь у сфері господарювання, посідають місцеві державні адміністрації – органи, що здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Виконуючи покладені на них повноваження, місцеві державні адміністрації не лише здійснюють політико-адміністративні державні функції, але й реалізують господарські функції, виступаючи як суб’єкти господарських правовідносин.

Аналіз наукових джерел, присвячених дослідженню правового статусу місцевих державних адміністрацій, дозволяє констатувати, що такі дослідження здійснюються, як правило, через призму конституційного та адміністративного права [2, 3]. Питання участі місцевих державних адміністрацій у сфері господарювання лише частково висвітлюються у деяких учбових посібниках з господарського права [4, 5], а також в окремих роботах вчених економістів та юристів [6, 7]. Наукові праці, які були б присвячені спеціальному системному дослідженню статусу місцевих державних адміністрацій як учасників відносин у сфері господарювання, у даний час відсутні. Проте, у зв’язку з необхідністю підвищення ефективності організації господарської діяльності на регіональному рівні, здійснення перерозподілу повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у сфері господарювання, дослідження окресленого питання набуло особливої актуальності.

У даний час загальні основи правового статусу місцевих державних адміністрацій визначені в Конституції України [8] та у Законі України “Про місцеві державні адміністрації” [9]. Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. В свою чергу систему місцевих державних адміністрацій складають обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Необхідність участі місцевих державних адміністрацій у сфері господарювання випливає із змісту Закону України “Про місцеві державні адміністрації”. Так, відповідно до ст. 13 цього Закону до відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань, які прямо або опосередковано належать до сфери господарювання (питання забезпечення соціально-економічного розвитку територій, управління майном, приватизації та підприємництва, промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку, зовнішньоекономічної діяльності та інші). Потреба у спеціалізованому вирішенні зазначених господарських питань визначає наявність у місцевих державних адміністрацій особливої внутрішньої структури, яка побудована за галузевою ознакою та включає відповідні управління, відділи та інші структурні підрозділи, окремі з яких наділені правами юридичної особи. Зокрема, до структури обласних державних адміністрацій входять головні управління агропромислового розвитку, головні управління економіки, головні управління промисловості та розвитку інфраструктури, управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства та інші підрозділи [10].

Покладення на місцеві державні адміністрації завдань у сфері господарювання обумовлює одночасне надання їм господарських прав і обов’язків (повноважень), що необхідні їм для виконання таких завдань. Сукупність відповідних прав і обов’язків, визначена у законодавстві, становить господарську компетенцію місцевих державних адміністрацій. Саме наявність господарської компетенції є необхідною та визначальною ознакою місцевих державних адміністрацій як учасників відносин у сфері господарювання, що підтверджується вищенаведеними нормами Господарського кодексу України.

Узагальнений аналіз прав і обов’язків (повноважень) місцевих державних адміністрацій, що утворюють їх господарську компетенцію, дозволяє дійти висновку, що переважна більшість цих повноважень мають організаційно-господарський характер. Тобто зазначені повноваження є такими, що дозволяють місцевим державним адміністраціям організовувати (регулювати) діяльність суб’єктів господарювання. Серед найбільш важливих складових господарської компетенції місцевих державних адміністрацій слід відзначити:

право створювати суб’єктів господарювання, що належать до державного або комунального (за умови делегування такого права органами місцевого самоврядування) секторів економіки;

повноваження щодо управління діяльністю створених суб’єктів господарювання, а також суб’єктів господарювання, переданих до сфери управління місцевих державних адміністрацій органами місцевого самоврядування або вищестоящими органами державної влади;

повноваження щодо організації діяльності суб’єктів господарювання на відповідній території шляхом визначення відповідних показників та заходів у прогнозах і програмах соціально-економічного розвитку, застосування засобів регулювання господарської діяльності, передбачених законодавством (державне і регіональне замовлення, ліцензування, регулювання цін і тарифів, сертифікація та стандартизація, надання інвестиційних, податкових та інших пільг тощо).

Таким чином господарська компетенція місцевих державних адміністрацій розповсюджується на суб’єктів господарювання, що безпосередньо перебувають у сфері їх управління, а також на інших суб’єктів, що здійснюють господарювання на відповідній території.

Особливий характер господарської компетенції місцевих державних адміністрацій обумовлює їх особливе місце у системі учасників відносин у сфері господарювання. А саме, відповідно до характеру господарської компетенції місцеві державні адміністрації можна віднести до окремої групи суб’єктів господарського права – органів господарського керівництва (управління) або органів, що організують господарювання. “Діяльністю цих органів визначаються “загальні правила гри” у сфері господарювання, умови функціонування численних суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності та різноманітних організаційно-правових форм” [4, с. 372].

Поряд з особливою господарською компетенцією статус місцевих державних адміністрацій як органів, що організують господарювання, характеризується наявністю певних інших ознак, що властиві всім суб’єктам господарського права даного виду. Серед цих ознак виокремлюються такі:

ці органи виконують господарсько-управлінську функцію щодо підприємств, що безпосередньо займаються виробничо-господарською діяльністю або щодо інших органів господарського управління;

структурно орган господарського управління являє собою самостійну організацію, наділену правами юридичної особи;

майно, що належить органу господарського управління на праві оперативного управління або на праві власності, слугує не провадженню виробництва, а головним чином забезпеченню виконання організаційно-управлінських функцій [11, с. 179-180].

Водночас особливістю статусу місцевих державних адміністрацій як учасників відносин у сфері господарювання є територіальний характер їх компетенції, тобто місцеві державні адміністрації виконують роль організаторів господарювання лише в межах відповідної території. При цьому специфіка правового статусу місцевих державних адміністрацій вимагає здійснення ними організації господарювання на засадах органічного узгодження державних, місцевих та галузевих інтересів. Адже місцеві державні адміністрації є органами державної влади, що здійснюють управління (у тому числі господарське) на місцевому рівні і мають особливу внутрішню структуру, що складається з підрозділів, наділених спеціальною галузевою компетенцією.

Останнім часом у контексті проведення адміністративно-територіальної реформи у деяких джерелах наголошується на необхідності перегляду правового статусу місцевих державних адміністрацій, у тому числі передачі значної частини їх організаційно-господарських повноважень спеціально створеним виконавчим органами обласних і районних рад. Зокрема, вищевикладене випливає із змісту проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, підготовленого робочою групою при Кабінеті Міністрів України [12]. Не заперечуючи доцільності законодавчого перерозподілу повноважень у сфері господарювання між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування на користь останніх, слід відзначити, що такий перерозподіл доцільно було б здійснювати одночасно з передачею місцевим державним адміністраціям деяких організаційно-господарських повноважень вищестоящих органів виконавчої влади, що можуть бути успішно реалізовані на місцевому рівні. Це відповідало б загальновизнаним принципам децентралізації та субсидіарності при визначенні компетенції органів управління. Пошук шляхів оптимального вирішення окресленої проблеми має стати предметом подальших наукових досліджень.