Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського, кандидат педагогічних наук
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- План роботи, 1824.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 667.89kb.
- Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
- Програми з російської мови загальноосвітніх навчальних закладів для розумово відсталих, 2117.07kb.
- План роботи кафедри педагогіки І психології на 2012 рік ухвалено, 1468.56kb.
- Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека, 2022.42kb.
- Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека, 2145.15kb.
- Попова Ольга Іванівна, доцент кафедри української мови Інституту філології Бердянського, 70.97kb.
- Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
- Протокол засідання журі III етапу Всеукраїнської олімпіади з педагогіки І психології, 40.39kb.
Психодіагностика як напрями діяльності психолога освіти.
План.
- Психологічна діагностика
- Стадії психодіагностики
- Засоби психодіагностичної роботи.
- Види діагностичної роботи.
- Спадкоємність психодіагностики і психокорекції
1. Психологічна діагностика
Розрізняють психодіагностику як науку (сферу знань) і психодіагностику як практичну діяльність. Психодіагностика як сфера практики спирається на психодіагностику як науку. Л.Ф. Бурлачук, автор підручника по даній дисципліні, визначає психодіагностику як галузь психологічної науки, що розробляє теорію, принципи і інструменти оцінки і виміру індивідуально-психологічних особливостей особи (с.104). Він же констатує, що у міру розвитку психодіагностики склалися основні сфери застосування психологічних методик. Які можуть бути позначені як галузі спільної психодіагностики (освітня, медична, професійна психодіагностика і так далі). Психодіагностику як психологічну практику визначають як постановку психологічного діагнозу. Діагноз - це розпізнавання. Отже, психодіагностика - галузь практичної психології, метою якої є розпізнавання психологічного (соціально-психологічного) стану конкретного психологічного (соціально-психологічного) об'єкту (індивіда, групи, організації) або відхилення його від деякого нормативного стану.
Існує подвійне ставлення до практичної психодіагностики, з одного боку, її вважають допоміжною, а з іншої - їй відводять місце фундаменту практичної психології. На основі результатів психодіагностики будуються такі напрями роботи, як психокорекція, психологічне консультування, психотерапія і так далі. Психодіагностика набуває своє значення тільки як частка власне психологічної практики, для організації якої вона і потрібна як один з чинників. Психодіагностика, що проводиться сама по собі, вже набуває іншого статусу. Вона може бути часткою наукового дослідження (але не практичній діяльності), може бути розвагою (за типом гороскопу, надрукованого в розважальному журналі). Вона також може набувати рис психологічної практики в тому випадку, якщо її дані надають якусь психотерапевтичну дію, наприклад, на обстежуваний об'єкт.
2. Стадіями психодіагностики як напряму психологічної практики є:
- аналіз психологічного запиту і формулювання психологічної проблеми;
- вивчення ситуації клієнта;
- вибирання засобів психодіагностичної роботи;
- власне психодіагностичне обстеження
- написання психодіагностичного висновку.
Розглянемо детальніше зміст цих стадій на прикладі психодіагностичної роботи з дітьми (використовуємо матеріали Д. Лубовського).
1. Аналіз психологічного запиту і формулювання психологічної проблеми. Одна з найбільших складнощів із запитом полягає в тому, що він, як правило, неоднозначний і має декілька рівнів. Можливо, що клієнт, який звернувся за допомогою усвідомлює лише поверхневий рівень своєї проблеми (наприклад, явні труднощі у взаєминах з близькими), а глибинний рівень (наприклад, це можуть бути його особистісні особливості) не усвідомлюються. Глибинний рівень запиту є по суті проблемою, з якою належить працювати.
2. Вивчення ситуації клієнта. Цей етап діагностики включає збір даних про соціальну ситуацію розвитку і життєдіяльності клієнта (групи). Наприклад, при індивідуальній роботі з дітьми слід з'ясувати досить багато:
- відомості про сім'ю (Cклад сім'ї, вік батьків. Сферу занять. Особливості взаємин в сім'ї, прийняту батьками тактику виховання дитини, захоплення і можливо шкідливі звички батьків);
- відомості про розвиток дитини (чи була вона бажаною), як протікали вагітність і пологи, які вона перенесла захворювання в дитинстві, основні події в її фізичному розвитку: коли пішла, коли заговорила; які у неї улюблені заняття, інтереси тощо).
- відомості про положення дитини в групі (чи є друзі, чи охоче встановлює стосунки з іншими дітьми, які стосунки з педагогами).
3. Вибирання засобів діагностичної роботи. Вибирання діагностичних засобів залежить від змісту запиту, з яким звернулися до психолога. При виборі діагностичних методик не слід прагнути до використання дуже великого їх числа, оскільки для їх освоєння знадобиться дуже багато часу і сил.
Підбираючи методики для практичного застосування, слід уникати однобокості, коли всі діагностичні методи одного типа. Бажано використовувати і тести, і проективні техніки. Володіння різними типами методик дасть можливість практичному психологові можливість різностороннього діагностичного підходу до дитини.
4. Власне психодіагностичне обстеження.
Вибрані психологом адекватні запиту методи застосовуються ним для отримання об'єктивних даних.
5. Психодіагностичний висновок.
Інколи від психолога вимагається докладний висновок про особливості психічного і особистісного розвитку дитини. Такий висновок вимагає дуже докладного обстеження, що дозволяє зробити висновок про всі основні характеристики розвитку. Як правило, подібні висновки потребується складати про важких дітей, які викликають найбільші нарікання педагогів.
У висновку мають бути максимально розкриті сильні сторони індивідуальності дитини, перш за все для ефективнішої допомоги їй та подолання можливого негативного бачення дитини дорослими.
При написанні тексту висновку психолог зазвичай користується алгоритмами, що склалися в клінічній психології для складання подібних текстів. Вони носять універсальний характер і прийнятні для роботи практичних психологів.
Висновок починається коротким описом поведінки дитини під час обстеження - чи зацікавлено ставиться до діагностичної процедури, чи контактна тощо. Потім слід зазначити психофізіологічні особливості, що впливають на навчання. Далі перераховують особливості вищих психічних функцій дитини (довільна пам'ять, увага, мислення і так далі). Потім характеризують особистісні якості. Завершується висновок коротким виводом, в якому психолог називає найбільш яскраву особливість дитини - здатність, особову характеристику (таку, спираючись на яку краще будувати подальші взаємини з дитиною). Весь текст висновку має у результаті готувати розкриття цієї особливості. Складений таким чином висновок може надати істотну допомогу у розумінні дитини і виробленні адекватного підходу до неї.
3. Далі розгледимо вживані в практичній психології засоби психодіагностичної роботи.
При проведенні психодіагностики застосовують загально- психологічні методи: спостереження, тести, опитувальники, інтерв'ю, аналіз продуктів і результатів діяльності.
Спостереження.
Важливим засобом діагностичної роботи є спостереження. Залежно від положення спостерігача розрізняють включене і не включене (стороннє) спостереження. Включеним є спостереження, коли психолог виступає як учасник ситуації (наприклад, під час розвиваючих занять, психологічного тренінгу і так далі). Прикладом не включеного спостереження може служити спостереження за поведінкою якого-небудь школяра під час прибирання або гри чи навчання.
Залежно від способу аналізу спостережуваної поведінки і фіксації результатів виділяють формалізоване і неформалізоване спостереження. У формалізованому спостереженні існують заздалегідь задана стандартизована схема, в якій виділені легко спостережувані фрагменти поведінки. При цьому відповіді фіксуються на спеціальному бланку, що дає можливість кількісно представити ступінь наявності у дитини тих або інших проблем.
При неформалізованому спостереженні психолог заздалегідь визначає, на що варто звернути увагу, але не обов'язково строго додержується цього попереднього орієнтування. Спостережувані дані в даному випадку фіксуються у вільній формі.
Бесіда.
Даний метод є найважливішим психологічним інструментом, одним з необхідних навиків психолога-практика. Бесіда включена у всі форми роботи психолога. Вона складає основу психологічного консультування, психопрофілактики, є невід'ємною формою в роботі, як з дорослими, так і дітьми.
У психодіагностиці до початку застосування методик бесіда застосовується для знайомства з учнем, для орієнтації на його духовному світі, встановлення з ним партнерських, довірчих стосунків. Бесіду використовують для вивчення ситуації клієнта очима його самого, пошуку тих його особливостей, які можуть бути використані в подальшій розвиваючій і коректувальній роботі.
У діагностичній роботі використовують: діагностичне інтерв'ю, яке має на меті отримання різноманітних даних про властивості особи і особливості психічного розвитку, тому для такого інтерв'ю характерне органічне включення в структуру тестових прийомів обстеження. Використовується, перш за все, для перевірки дослідницьких гіпотез.
Психотерапевтична бесіда (клінічне інтерв'ю) використовується в цілях надання психологічної допомоги. Це найскладніший вид бесіди, за допомогою якого психолог допомагає людині усвідомити внутрішні проблеми, пов'язані з ними переживання, конфлікти, виявити їх причини.
Залежно від цілей бесіди, її змісту, переваг самого дослідника виділяють структуровану (із заздалегідь підготовленими питаннями) і неструктуровану бесіду, яка носить вільніший, імпровізаційний характер.
Тестування.
Тестом називають "коротке, стандартизоване, обмежене в часі психологічне випробування, призначене для встановлення в порівнюваних величинах міжіндивідуальних відмінностей". Тести повинні відповідати вимогам надійності і валідності.
Валідність тесту − його адекватність поставленим завданням і здатності діагностувати саме те, що необхідне. (Наприклад, при дослідженні пам'яті, необхідні методи, що діагностують саме пам'ять і так далі). Надійність тесту характеризує його здатність отримувати стійкі результати після певного часу.
Проектні методики.
Проектні методи користуються великою популярністю у практико-ориєнтованих психологів. Розрізняють декілька груп проектних методик, серед них:
- методики інтерпретації (ТАТ − Тематичний апперцептивний тест — проектна психодіагностична методика, розроблена 1930-х в Гарварді Генрі Мюррєєм і Кристиною Морган. Метою методики було дослідження рушійних сил людини — внутрішніх конфліктів, драйвів, інтересів і мотивів. Після другої світової війни тест почав широко застосовуватися психоаналітиками і клініцистами для роботи з порушеннями в емоційній сфері пацієнтів.
Сам Генрі Мюррей визначає ТАТ таким чином: «Thematic Apperception Test», відоміший як ТАТ, це метод за допомогою якого можна виявити домінантні спонуки, емоції, стосунки, комплекси і конфлікти особи і який сприяє визначенню рівня прихованих тенденцій, які суб'єкт, або пацієнт, приховує або не може показати унаслідок їх неусвідомленості.
Його дитячий варіант - САТ Тест дитячої апперцепції (САТ) розроблений відомими американськими фахівцями в області ego-психології, псиіхатрами-психоаналітиками Л. Беллаком і З. Беллак. CAT є проектною методикою, призначеною для психологічної діагностики емоційного стану, потреб особистості дитини у віці від 3 до 10 років. САТ дозволяє досліджувати фантазії дитини, в яких відбиваються стосунки із значущими людьми, захисні механізми і адаптаційні можливості дитини, несвідомі переживання і конфлікти, наявність яких-небудь психічних порушень. Тест складається з 10 картинок, що змальовують тварин в різних ситуаціях. Призначення методики:
САТ може використовуватися в: консультуванні — для виявлення стосунків дитини з найбільш значущими для неї людьми, переважаючих мотивів;
тест фрустрації Розенцвейга),
- методики доповнення (незакінчені речення, незакінчені розповіді);
- методики катарсису (психодрама, проектна гра);
- методики вивчення експресії (аналіз почерку, особливостей мовного спілкування);
- методики вивчення продуктів творчості (тест малювання фігури людини, малюнок "Будинок - дерево - людина", малюнок сім'ї і його модифікації, малюнок неіснуючої тварини).
Відмітними ознаками проектних методик є невизначеність інструкції або стимульного матеріалу, завдяки чому випробовуваний володіє відносною свободою у виборі відповіді або тактики поведінки, атмосфера доброзичливості, в якій протікає діяльність випробовуваного при повній відсутності оцінного відношення з боку експериментатора, і діагностична спрямованість не на ту або іншу психічну функцію, а на модус особи у взаємодії з її соціальним оточенням.
До проектних методів не можна застосувати повною мірою вимоги валідності і надійності. До цього слід додати, що при інтерпретації всіх проектних методів, що мають якісну обробку даних, не можна проводити однозначний зв'язок між окремою діагностичною ознакою і особливістю особистості випробовуваного. Будь-який висновок на основі діагностики за допомогою проектних методів можна вважати за правомірний тільки в тому випадку, якщо він підтверджується іншими діагностичними даними.
Опитувальники і анкети.
В дитячій практичної психології широко застосовуються опитувальники і анкети. Їх використовують в основному для вивчення інтересів, схильностей, інших особистісних якостей молодших і старших підлітків, в профорієнтації, для проведення соціально-психологічних обстежень. У роботі з учнями початкових класів анкети і опитувальники використовуються надзвичайно рідко. Анкети бувають із закритими питаннями, що передбачають відповіді "так", "ні", "не знаю"; з відкритими питаннями, відповіді на яких можна побудувати самостійно. У формі анкет із закритими питаннями створено багато особових опитувальників (наприклад, MMPI і його чисельні модифікації). Не дивлячись на велику популярність у ряді галузей практичної психології, в роботі з дітьми і підлітками багатофакторні опитувальники застосовуються не дуже широко.
4. Види діагностичної роботи.
а) Одному з найтиповіших діагностичних завдань є вивчення різних форм мислення дитини. Як приклад можна назвати добре відомий тест Векслера [9], розроблений для визначення "коефіцієнта інтелекту" (IQ). Якісна інтерпретація результатів тестування дозволяє будувати розвиваючу роботу з учнями.
б) Іншим важливим діагностичним завданням є вивчення соціально-психологічної ситуації в дитячих групах. З цією метою застосовують різні соціометричні методики, які дозволяють визначити структуру колективу, соціальний статус кожного школяра. Результати соціометричних обстежень необхідно доповнити вивченням особливостей комунікації дітей один з одним, насамперед, що опинилися в ізоляції від однолітків, а також дій педагогів, в яких виявляється ставлення до дитини. Все це дозволяє зрозуміти причини неблагополучних міжособових стосунків і намітити шляхи поліпшення психологічного клімату в групі.
в) Діагностика психофізіологічних особливостей дітей. Психофізіологічні методики застосовуються для вивчення основних властивостей нервової системи (НС) (сили - слабкості, рухливості - інертності, врівноваженості - неврівноваженості). Наприклад, для діагностики рухливості НС існує методика, розроблена В.Т. Козловою, для оцінки сили нервової системи - В.А. Даніловим [11].
Для індивідуальної діагностики може бути застосовна будь-яка з психофізіологічних методик, згаданих вище. Якщо виникає необхідність обстеження цілого класу (наприклад, для виявлення учнів, причина низької успішності яких міститься в неадекватному використанні ними своїх психофізіологічних особливостей), зручно використовувати теппінг - тест, який легко проводиться в групі. Для учнів середніх і старших класів розуміння завдання і його виконання в групі не складає труднощів. Учні 8-11 класів можуть виконувати самостійно і первинну обробку даних - підрахунок кількості крапок і побудова графіків. Це дозволить безпосередньо після проведення завдання дати дітям рекомендації по ефективнішому використанню своїх психофізіологічних можливостей в навчанні і подолання обмежень, властивих своєму типові НС.
г) Діагностика якостей особистості. Перерахуємо деякі типові діагностичні завдання, що виникають при цьому.
Вивчення самооцінки дитини. Найбільш поширеною технікою є методика самооцінки Дембо-Рубінштейн. Як показує практика, якщо завдання пояснене дитині просто і доступно, воно може бути застосовне в роботі з дітьми навіть семирічного віку.
Для вивчення спільних уявлень про себе і рівня самопрезентації використовують вільні само описи, інколи за типом творів, інколи - як 10-15-20 відповідей на питання "Хто я? ", або будь-яка кількість відповідей за певний час. Такі само описи можуть бути застосовні вже в роботі з молодшими підлітками і є не лише діагностичним, але і розвиваючим засобом для розширення уявлень про себе.
Широке застосування знайшли в діагностиці особистісних якостей проектні методи. Для вивчення уявлень про себе через уявлення про своє фізичному "Я" застосовують малюнок людини. Та ж властивість, але в метафоричній формі, вивчається за допомогою техніки малюнка неіснуючої тварини. Неусвідомлювані мотиви і потреби, переживання, інтереси вивчаються за допомогою тесту незакінчених речень у його чисельних модифікаціях. Нарешті, для вивчення мотивації особистості, значущих переживань застосовується апперцептивна техніка, і, перш за все, ТАТ і його "дитячі" варіанти.
Вищеописані діагностичні сфери є незалежними од віку, проте, разом із спільними зустрічаються і специфічні для віку діагностичні завдання. Наприклад, для виявлення професійних інтересів учнів 9-11 класів використовуються опитувальники професійних схильностей. Вивчення ціннісних орієнтації проводиться за допомогою методики Рокича і її модифікацій.
Діагностика особових особливостей повинна давати психологові по можливості повніше уявлення про людину. Підбір методик грає тут важливу роль. Поєднання діагностичних засобів різних типів, комбінування стандартизованих методик і діагностичних засобів без жорсткого алгоритму, подібних до бесіди і спостереження, допоможуть дитячому психологу - практику скласти різностороннє уявлення про особу дитини.
5. Психологічна корекція, як наслідок психодіагностики.
Інший напрям практико-ориєнтованої психології - психологічна корекція.
Психокорекція - це направлена дія на ті або інші структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування особи. Психокорекція визначається як обґрунтована дія психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу клієнта. (Психологический словарь/ Под ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського).
Загальними завданнями психокорекції є:
- · корекція відхилень в розвитку на основі створення оптимальних можливостей для розвитку особи і інтелектуального потенціалу;
- · профілактика негативних тенденцій особистісного і інтелектуального розвитку:
- · корекція розвитку особистості;
- · корекція розумового розвитку;
- · корекція негативних психічних станів (тривожності, агресивності, страхів);
- · корекція і психопрофілактика невротичних станів;
- · корекція взаємин тощо;
Д.Б. Ельконін виділяв 2 форми корекції:
- направлену на симптоми;
- на джерела і причини відхилень.
Характеризуючи специфіку психокорекції, деякі автори відзначають, що зміст поняття "психокорекція" по суті "збігається з психотерапією". Термін "психологічна корекція" широко застосовується з 1970-х років, коли психологи почали активно займатися психотерапією, але згідно із законом нею мали право займатися тільки особи, що мають вищу медичну освіту. Ця колізія була вирішена таким чином: лікар − займається психотерапією, психолог - психологічною корекцією, хоча в змістовному відношенні і те і інше є однією і тією ж діяльністю.
Характеризуючи зміст психодіагностичної роботи психолога, Г.С. Абрамова описує її етапи таким чином:
- що є?
- що має бути?
- що треба зробити, щоб стало належне?
Фактично перший етап - це проведення психодіагностичного обстеження (що підкреслює спадкоємність психодіагностики і психокорекції). На другому етапі психолог зіставляє дані психодіагностичного обстеження з вимогами вікової норми. В разі невідповідності індивідуальних особливостей нормативним вимогам, психолог розробляє корекційну програму, покликану забезпечити конструктивну зміну, розвиток відповідної особливості, або функції, що власне і складає основний зміст третього етапу. Безумовно, що здійснення коректувальної роботи передбачає проведення контролю за змінами тієї психологічної особливості, на корекцію якої воно спрямоване. Відповідно, можна констатувати, що завершення психокорекційної роботи також передбачає проведення психодіагностичного обстеження.
Контрольні питання:
1. Охарактеризуйте напрямки психологічної діагностики.
2. Які стадії психодіагностики як напряму психологічної практики Вам відомі?
3. Дайте характеристику стадіям практичної психодіагностичної роботи.
4. Які засоби психодіагностичної роботи Вам відомі?
5. Які види спостережень виділяють залежно від способу аналізу спостережуваної поведінки і фіксації результатів?
6. Перерахуйте та дайте стислу характеристику видів діагностичної роботи.
7. Що таке психокорекція?
8. Як Ви розумієте спадкоємність психодіагностики і психокорекції.
9. Які 2 форми корекції виділяв Д.Б. Ельконін?
10. Розкрийте зміст методики ТАТ.
Тема 18
Психокорекція – один з основних напрямів роботи практичного психолога.
План.
- Психологічна корекція та її види.
- Теоретичні моделі психокорекційної практики.
- Вимоги до психолога, що здійснює психокорекцію.