Geum.ru

План: План: 3 Вступ. 4 Розділ 1: Теоретико методологічні засади дослідження сепаратизму 7 1 Визначення сепаратизму 7

Вид материалаДокументы
Розділ 3: 3.1 Сепаратиські рухи в Україні
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Розділ 3:

3.1 Сепаратиські рухи в Україні



Упродовж усього часу існування незалежної Української держави зовсім не бракувало прогнозів про можливість її розпаду. Територіально нинішня Українська держава сформувалася порівняно недавно: цей процес тривав століттями і завершився тільки у 1954 році, коли до складу УРСР було передано Кримську область. То ж не дивно, що на початку 90-х у новонародженій державі існували серйозні проблеми, пов'язані з сепаратистськими інтенціями регіонів, які найгостріше проявилися у Криму[45,12].

Серед найголовніших чинників сепаратизму в Україні можемо виділити наступні:

1. Історико-культурні. Ментальність, спосіб життя, звичаї, історична пам'ять населення Криму, Києва, Донбасу, Галичини, Закарпаття, Буковини є надзвичайно різними. Наприклад, якщо порівняти результати двох турів президентських виборів 2004 року, то бачимо, що голосування за Ющенка чи Януковича на карті виглядає як протиставлення етнічних українських територій тим українським територіям, які були приєднані до Росії наприкінці ХVIII століття.

А скажімо, Галичина і Слобожанщина настільки довго перебували у складі різних держав, відповідно, Австро-Угорщини та Росії і це наклало настільки незгладимий відбиток на ментальність населення цих регіонів, що, наприклад, американський учений Самюель Гантінгтон переконаний, що кордон між Західною та Східно-православною цивілізацією проходить саме по Збручу.

2. Політико-юридичні. В історичній пам'яті галичан не стерся той факт, що з листопада 1918 по червень 1919 року існувала Західноукраїнська народна республіка.

В 1918 році короткий час існувала Донецько-Криворізька республіка. В сучасного населення Криму немає історичної пам'яті про незалежне державне існування півострова, але існує пам'ять про перебування його у складі Росії. Крім того, Україна в нинішніх кордонах існує не так давно, тому у більшості населення на підсвідомому рівні її кордони не можуть вважатися чимось священним і непорушним. А за 13 років свого існування українська держава так і не спромоглася де лімітувати та де маркувати повністю свої кордони і деякі політичні сили сусідніх держав, як-от Росії і Румунії, висувають до неї територіальні претензії

3. Соціально-психологічні. Регіонів України відрізняються ступенем поширення української мови, ступенем релігійності, а також конфесійною приналежністю вірних, політико-ідеологічними пріоритетами. Скажімо, політичний психолог В. Васютинський вважає, що стосовно донеччан сьогодні є всі підстави говорити про те, що у них по-суті, сформувалася нова, неукраїнська ідентичність. "Вони (донеччани - авт.) поводяться не по-українськи, але я не можу сказати, що вони поводяться по-російськи. Якщо говорити про донецьких як про субетнічну групу, то їх можна порівняти з великим котлом, в якому було перетравлено дуже велику кількість народу. Такі регіони існують по цілому світі, регіони, куди з'їжджаються люди з різних сторін і починають жити по-новому. Для таких регіонів характерною є відмова від традиції, втрата відчуття прив'язаності до певної землі і певних звичаїв... Коли йде процес руйнування зв'язків між людьми і відмова від звичаїв та традицій, породжує новий стан психологічної активності - люди шукають себе, вони прагнуть самореалізації, вони активні, діяльні, вони орієнтовані на самих себе. Окрім того Донецький регіон багатий, люди здобули певні фінансові можливості, проте відчувають тиск з боку Києва, так як колись відчували тиск з боку Москви. Ще одним важливим чинником є етнолінгвістиний аспект справи, йдеться про протистояння російської і української мови. Проте мова, якою говорять донецькі є не російською і, безумовно, не українською. Період радянської влади зумів сформувати у них негативне ставлення до всього, що є українським, на відміну від Харкова чи Одеси, де антиукраїнські настрої є значно поміркованішими"

4. Соціально-економічні. Регіони України дуже відрізняються за рівнем економічного розвитку. Західні регіони України є переважно дотаційними, а регіони-донори зосереджені на Сході. Економічні диспропорції регіональні еліти використовують із політичною метою. Наприклад, у Дніпропетровській області сьогодні сконцентровано 613 потужних промислових підприємств п'ятнадцяти галузей з обсягом до 16% від усього загальнодержавного виробництва, а Донбас можна назвати справжнім "індустріальним серцем" України, яке виробляє більш ніж чверть всієї промислової продукції. Саме на Донеччині знаходиться п'ята частина основних промислово-виробничих фондів України, які забезпечують 20 відсотків загальнодержавного обсягу промислової продукції. Відтак у жодному регіоні України регіональний патріотизм не спрацьовує настільки ефективно, як на Донеччині, де гасло "За Донбас!" дійсно знаходить реальну підтримку виборців на відміну від гасел за "якусь" Україну

Андрій Бондарчук, керівник відділу Донецької обласної державної адміністрації, аналізуючи результати парламентських виборів 2002 року, підкреслював, що головною темою виборів на Донеччині була тема "регіон-донор". ЇЇ суть полягала у тому, що влада протиставляла трудовий регіон і забираючий та витрачаючий центр. Агітаційна кампанія базувалася на тезі про ігнорування Центром потреб Донецького регіону, незважаючи на цілий букет нагальних проблем регіону: велике індустріальне навантаження, високий рівень смертності, безліч екологічних катастроф. Ключовий контраст теми полягав у тім, що регіон заробляє вдвічі більше, ніж для його потреб перерозподіляє влада".

5. Геополітичний фактор. Потенційна небезпека сепарації від України Південних та Східних регіонів, проросійського за своєю суттю, суттєво зростає завдяки наявності потужного зовнішнього джерела його підтримки. Факт розпаду радянської імперії і проголошення незалежної Української держави та ще й на тлі інтеграційних процесів у Європі перетворився у надзвичайно болючий комплекс для російської національної самосвідомості. Багато російських т. зв. націонал-патріотів заохочують поширення ідей, а навіть і прямі дії, спрямовані на підрив територіальної цілісності Української держави.