План: План: 3 Вступ. 4 Розділ 1: Теоретико методологічні засади дослідження сепаратизму 7 1 Визначення сепаратизму 7
| Вид материала | Документы |
- Зміст перелік умовних позначень вступ розділ теоретико-методологічні засади дослідження, 1096.3kb.
- Розділ теоретико-методологічні засади стратегічного планування, 832.28kb.
- 4 Розділ Теоретико-методологічні засади державної міграційної політики, 817.42kb.
- Зміст вступ, 1122.5kb.
- З м І с т вступ, 747.21kb.
- Розвиток банківської системи україни в умовах становлення ринкового господарства (друга, 1212.96kb.
- Методика дослідження ринку морозива та ступеня його структурованості Висновки до розділу, 696.21kb.
- Розділ Місце валютної політики у валютній системі України, 539.67kb.
- 1 Методи оцінки впливу механізму регулювання на зовнішньоекономічну діяльність 32 розділ, 352.53kb.
- Академія педагогічних наук України Інститут вищої освіти, 3061.15kb.
Розділ 1: Теоретико методологічні засади дослідження сепаратизму
1.1 Визначення сепаратизму
Сепаратизм - це політичний рух, метою якого являється відділення від держави частини його території і створення на ній своєї незалежної держави або наданні частині країни широкої автономії. Проблема етнічного сепаратизму представляється проблемою, рішення якої неможливо добитися лише в рамках якоїсь військово-політичній акції. Вона носить довготривалий характер[12,7].
Сепаратизм виражає прагнення національних меншин в багатонаціональних державах до створення самостійних держав. Треба сказати, що в даний час на Землі проживає більше 3000 народів-етносів, з яких лише 300 мають свої державні утворення і автономії.
Сучасний сепаратизм як політична програма і як насильні дії ґрунтується на помилково трактуємому принципі самовизначення, коли кожна етнічна спільність повинна мати свою державно оформлену територію. Але, як відомо, такий смисл не поміщений ні в правовій теорії, ні в національних законодавчих актах, ні в міжнародних правових документах. Останні трактують право народів на самовизначення, маючи на увазі визнання тієї, що існує система держав і право територіальних співтовариств (а не етнічних груп) формувати систему управління не в збиток решті населення.
Самовизначення, особливо для етнічних груп, - це, перш за все, право на участь в ширшому суспільно-політичному процесі. Сепаратизм же - це вихід з існуючої системи або її руйнування з ціллю оформлення державності для певної етнокультурній спільності.
Як це часто буває, що виникли в результаті перемоги сепаратистських рухів, сецессий, держави тут же стикаються з сепаратизмом, направленим вже проти них[21,19]. Сепаратистські конфлікти і рухи, направлені як на досягнення повної незалежності, так і на досягнення «скромнішої» мети, - автономії або більшого ступеня автономії, - існують в актуальній або потенційній формі практично у всіх колишніх радянських республіках, що стали незалежними державами. Перерахувати всіх їх неможливо - для цього чи не довелося б перерахувати всі компактно проживаючі національні меншини. Найкривавіші - абхазький і осетинський конфлікти в Грузії, карабахський в Азербайджані, придністровський - в Молдавії, чеченський конфлікт - в Росії.
Те, що сепаратистський рух, що переміг, стикається з сепаратизмом, направленим проти нього - природно, бо «приклад заразливий», і потенційно сепаратистські меншини починають міркувати приблизно так: «якщо свою державу мали право створити і створили росіяни або грузини, то чому це не можуть зробити чеченці або абхази?» І дійсно, ніяких принципових моральних аргументів проти такого роду логіки висунути не можна. Але як це буває дуже часто, ті принципи, які використовувалися для виправдання свого сепаратизму, своєї сецессії, тут же були забуті новими державами, коли мова зайшла про сепаратизм і сецессіонізмі, направлений проти них.
1.2 Причини сепаратизму
Основними джерелами загострення етнічного екстремізму в тій чи іншій країні є тривалі періоди соціально-економічної нестабільності. Вони супроводжуються, з одного боку, соціальною диференціацією громадян, запеклою боротьбою за владу, посиленням соціальних і міжнаціональних суперечностей під впливом зростаючого бандитизму, а з іншою - низькою ефективністю роботи державного апарату і правоохоронних органів, відсутністю надійних механізмів правового захисту населення. Все це, кінець кінцем, веде до зростанню спроб вирішення виникаючих протиріч і конфліктів силовим шляхом, причому як з боку існуючої влади, так і опозиційно настроєних до неї меншин. Існує крилата фраза: «Націоналісти не можуть бути задоволені до тих пір, поки не знайдуть кого-небудь, хто їх образить» [43,3].
Аналіз воєн і конфліктів кінця ХХ століття дозволяє виділити наступні причини сепаратизму.
Взаємні територіальні домагання етносів. Вони можуть бути обумовлені історичним минулим етносів, нечіткістю або відсутністю існуючих меж, проведенням нової демаркації між етносами, поверненням на історичну батьківщину раніше депортованого етносу, довільною зміною меж, насильницьким включенням території етносу в сусідню державу, розчленовуванням етносу між різними державами.
Політичні причини:
- боротьба за владу між різними етнічними групами на місцевому, регіональному і державному рівнях;
- боротьба етносу за свій політичний статус в рамках єдиної держави;
- боротьба за повну (державну) незалежність.
Економічні причини:
- економічна відсталість багатонаціональних державних утворень і відповідно низький рівень життя національних
(релігійних) меншин усередині країни в порівнянні з іншими націями і народностями;
- небажання економічно розвинених регіонів підтримувати економічно відсталі області країни.
Демографічний чинник. Він може включати нерівномірне розміщення населення в багатонаціональних державах, а також порівняно високий приріст народонаселення певних етнічних груп, скупченість розміщення, недолік життєвого простору.
Соціокультурний чинник. Він має на увазі суперечності, пов'язані з відмінностями в мові, традиціях, звичаях, релігії, а також утиск інших цінностей етносу.
Історичні причини. Вони пов'язані з минулими образами, які держаться в пам'яті етносу на підсвідомому рівні. Самі по собі вони не являються безпосередніми причинами конфлікту, але якщо конфлікт назріває і графічно близьких конфліктів. Ця схожість визначається наступними критеріями:
- географічною близькістю;
- етнокультурною спільністю;
- єдиним цивілізаційним фундаментом (християнським, ісламським, буддистко - індуїстом і ін.);
- особливостями історичного розвитку;
- схожістю чинників розвитку сепаратизму;
- рівнем політичної стабільності;
- інтенсивністю конфліктів.