Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний центр академіі вв мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание Ковальчишина Н.І., Боєва Д.В. Психологічні особливості переживання самотності у працівників ризиконебезпечних професій

Подобный материал:

• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни концепція реформування системи Міністерства внутрішніх, 526.69kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни н А К А З, 776.01kb.
• 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
• Мвс україни університет внутрішніх справ адміністративна відповідальність в україні, 1331.91kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни, 2919.27kb.

Ковальчишина Н.І., Боєва Д.В.

Психологічні особливості переживання самотності у працівників ризиконебезпечних професій

Самотність належить до числа тих понять, реальний життєвий зміст яких, приховує складний, суперечливий філософський зміст. Це не тільки складний феномен індивідуального життя людини, але і найважливіше суспільне явище, що вимагає регулярного психологічного, антропологічного та соціально-філософського осмислення. На сьогодні проблема самотності являється актуальною, особливо її прояви у працівників ризиконебезпечних професій.

Відношення до проблеми самотності в ході історичного розвитку людства визначалося різними обставинами. По-перше, соціокультурними умовами, що включають розвиток науки, домінуючий світогляд, економічні умови у той або інший період. По-друге, особистісними факторами, оскільки існує залежність розуміння самотності від індивідуальних рис авторів. У третіх, приналежністю до якого-небудь напрямку гуманітарної думки, що формує певну точку зору на самотність.

Великий внесок у розуміння сутності феномена самотності внесли роботи: Л.М. Баткіна, О.Я. Гуревича, О.О. Белика, І.С. Кона, Ю.М. Швалба, О.В. Данчевої, М.В. Хамитова, Н.Є. Покровського, С.В. Куртиян, Л.І. Старовойтової та інш.

У сучасній науці більшість досліджень самотності обмежена рамками соціальної психології та соціології. Тому її традиційно розуміють як негативне емоційне переживання у соціальній ізоляції від інших людей, що поширюється з появою мегаполісів, збільшенням соціальної мобільності населення, екстремальним характером діяльності, кризою сімейних відносин.

Слід підкреслити, що у сучасному суспільстві практично відсутнє позитивне ставлення до самотності. Суто психологічне розуміння даного явища, як хворобливого емоційного стану, призвело до нівелювання цінності самотності як індивідуального феномена, що має вирішальне значення для самосвідомості і самопізнання особистості, виявляє вплив на формування навичок конструктивної взаємодії з суспільством, впливає на розвиток здатності до щирого спілкування, до справжнього людинолюбства [1].

Негативні соціальні наслідки переживання самотності, такі як депресія, суїцид, агресія, девіантна поведінка та інші форми соціальних деформацій, мають своєю причиною не власне самотність, а нездатність її переносити і використовувати. Активна соціальна взаємодія в сучасному суспільстві не задовольняє потребу людини у близькому спілкуванні, яке необхідне для подолання негативних переживань самотності.

Всі дослідники сходяться на тому, що самотність пов'язана з переживанням людиною її відірваності від суспільства, сім'ї, історичної реальності, гармонійного природного світогляду. Сучасна людина відчуває самотність найбільш гостро у ситуаціях інтенсивного і водночас вимушеного спілкування – у міському натовпі, колі власної родини, серед друзів та колег.

На думку багатьох психологів самотність може бути як переживанням, пов'язаним з якоюсь певною ситуацією чи подією, так і властивістю особистості. Це свідчить про те, що всі зовнішні обставини втрачають своє вирішальне значення для людини й вона замикається на власному «Я», почуваючи себе комфортно. Дискомфорт для неї несе зовнішній світ. Цей тип особистості психологи називають «монадним «Я». Власне «Я» у цього типу завжди являється більш цінним та значущим, ніж «Я» будь-якої іншої людини. Якщо брати юнгівську типологію, то «монадне «Я» буде відповідати інтровертному типу в крайньому його вираженні. За К.Юнгом для цього типу характерною є орієнтація не на об'єкти зовнішнього світу, а на себе, своєму внутрішньому світі [4].

Таким чином, самотність – це переживання, що викликає комплексне й гостре почуття, що виражає певну форму самосвідомості і показує розкол основної, реальної мережі відносин та зв'язків внутрішнього миру особистості. Одна із самих відмітних рис самотності – це специфічне почуття повної заглибленості у самого себе.

Незважаючи на те, що самотність у тім або іншому ступені проявляє себе практично у всіх суспільних системах, з найбільшою гостротою вона переживається й з найбільшою глибиною осмислюється працівниками ризиконебезпечних професій. Так, життя співробітників ОВС постійно протікає у напружених умовах, характеризується наявністю екстремальних ситуацій (захоплення заручників, масові безладдя, непокора, спілкування із злочинцями тощо), що приводить до виникнення стресових станів та відчуження й ізоляції у соціумі.

Відомо, що одним з основних факторів самотності є соціальний фактор. При вивченні соціального фактора самотності поняття «соціальне» у першу чергу відноситься до особливих груп у суспільстві, а не до самого суспільства в цілому. Особливо гострі її форми позначені такими поняттями соціальної ізоляції або соціальної депривації, як вигнання, неприйняття, відставка та ін. У соціальному вимірі самотності людина дуже гостро почуває, що її відіпхнули, покинули, виключили, відіслали. Сама собі вона бачиться сторонньою, одинокою, зайвою людиною. Цей вид самотності найчастіше з'являється, коли ролі індивідів не враховані; наприклад, коли людина звільнена, виключена з команди, не прийнята до навчального закладу, на роботу у фірму; або коли людини уникають, тому що її поведінка, професійна діяльність визнані соціально небажаними.

З наукових джерел відомо, що соціальна депривація зустрічається найбільш частіше й пояснюється схильністю суспільства оцінювати якості й здатності деяких індивідів і груп вище, ніж інших, виражаючи цю оцінку в розподілі таких соціальних винагород, як престиж, влада, високий статус у суспільстві й відповідні йому можливості участі в соціальному житті [3]. Підстави для такої нерівної оцінки можуть бути найрізноманітніші: у сучасному суспільстві молодих цінують вище, ніж літніх людей; чоловіків-працівників – вище, ніж їх колег-жінок; талановитим людям надають привілеї, недоступні для інших. Соціальна депривація звичайно доповнює економічну: чим менше людина має в матеріальному плані, тим нижче її соціальний статус, і навпаки.

Аналізуючи роботи вчених (Медвєдєв В.С., Мороз Л.І., Тімченко О.В., Яковенко С.І.) щодо особливостей професійної діяльності правоохоронців, можна сказати, що їх самотність є формою соціальної депривації, яка виникає під впливом екстремальних умов служби. Але, слід враховувати, також й розвиток властивостей особистості, її комунікативні здібності. Так, на думку Е.Фромма й К.Хорні, суб'єктом, що переживає самотність, скоріше виявиться людина: із незбалансованою структурою особистості; нездатна перебороти кризи розвитку; застаріваюча на виборі однієї з можливих стратегій міжособистісних відносин; спрямовуюча своє прагнення до переваги у деструктивне русло. Але, на нашу думку, у будь-якому віці й будь-якій життєвій або професійній ситуації можлива корекція непродуктивних відносин, перехід до позитивних й розвиваючих тенденцій та способів вирішення протиріч, до можливості самореалізації особистості.

На наш погляд, ефективним засобом щодо вирішення проблем самотності працівників ОВС є система соціально-психологічних тренінгів, спрямованих на подолання дискомфорту, напруженості, тривожності та інших негативних станів і процесів [2]. Розроблюючи тренінгові програми, потрібно враховувати, що самотність, як внутрішній стан, є наслідком негативних комунікативних й особистісних процесів. Тому при їх складанні необхідно опиратися не тільки на властиво тематику вирішення проблеми самотності, а й на фактори, що передують цьому стану: дефіцит спілкування, не можливість встановлення контактів, тривожність, агресивність, закомплексованість тощо.

Таким чином, основою подібних тренінгових програм є навчання працівників навичкам саморегуляції; усвідомленню, розумінню й прийняттю свого психічного стану; витяг максимальної користі для себе й оточуючих з нього; використання самотності для саморозвитку й подальшої самореалізації.

Під час проведення тренінгових сесій потрібно акцентувати увагу учасників на поведінці й реакціях оточуючих, у цьому зв'язку необхідно використовувати вправи на підтримку, довіру, вираження реакцій і зовні емоційних проявів.

Література.

1. Адамов В.Г. Одиночество и свобода / Адамов В.Г. – М.,1992. – 276 с.
   
2. Мороз Л. Принципи організації та проведення тренінгу професійно-психологічного спрямування / Мороз Л. // Психологія і суспільство. – 2003. – №3. – С.133-140.
   
3. Швалб Ю.М. Одиночество / Швалб Ю.М., Данчева О.В. – Киев: Издательство «Украина», 1991. – 279 с.
   
4. Юнг К.Г. Психологические типы / Юнг К.Г. – М., 1996.