Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний центр академіі вв мвс україни

Вид материала

Содержание

Колесніченко О.С. Методи та засоби підвищення рівня психологічної готовності до діяльності в екстремальних умовах
Коноплицька О.В. Психологічне виснаження як проблема працівників пенітенціарної системи

Подобный материал:

1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 ... 64

Колесніченко О.С.

Методи та засоби підвищення рівня психологічної готовності до діяльності в екстремальних умовах

За останні роки відбулися найбільші стихійні лиха й технологічні катастрофи, які віднесли десятки тисяч людських життів і заподіяли величезний економічний збиток народному господарству.

Робота пожежних протікає в екстремальних умовах, високий рівень професійного ризику формується стихійно, небезпечні й шкідливі фактори багаторазово перевищують припустимі рівні і їх зниження практично неможливе. За даними Міжнародної асоціації пожежних, ця професія по ступеню небезпеки й шкідливості займає четверте місце. Значна частина пожежних гине під час бойової роботи від серцевих приступів, внутрішніх травм і тілесних ушкоджень.

Під впливом екстремальних факторів пожежні зазнають не тільки різним фізичним ушкодженням, але й травматичним стресовим розладам, розвитку дезадаптивних психічних станів, що негативно впливають на ефективність діяльності, що призводять до підвищення захворюваності, травматизму, внаслідок цього, плинності кадрів.

Серед причин негативних явищ значне місце займають фактори, пов'язані із психологічними й соціальними наслідками несприятливого впливу екстремальних умов праці на функціональний стан пожежних, внаслідок чого знижується рівень психологічної готовності до діяльності.

За рахунок рівня поточної психологічної готовності можна коректувати з урахуванням даних оперативного контролю її динаміку розвитку, яка залежить від умов, змісту праці, і, відповідно, від величини функціональних зрушень органів і систем, що забезпечують виконання працівниками професійних обов'язків.

Екстраполяція розроблених у різних галузях народного господарства методів і засобів забезпечення готовності на умови служб пожежної охорони й аварійно-рятувальних загонів без обліку особливостей контингенту, структури виникаючих у процесі роботи психічних станів, установлених режимів праці й відпочинку і т.д. не може дати очікуваних результатів.

Тому застосування даних методів і засобів ґрунтується на результатах дослідження впливу умов праці на функціональний стан особового складу, його соціально-демографічних характеристик і інших специфічних особливостей праці даного контингенту.

Запропонований комплекс методів і засобів містить у собі:

психологічний метод (аутогенне тренування, функціональна музика, колірні й візуальні відеосюжети);
фізіотерапевтичний метод (електротранквілізація, аеріоніація повітря приміщень);
фітотерапевтичний метод (коктейлі з лікарських трав, рослин і фруктів) [1].

Для посилення відбудовного й профілактичного ефекту психологічних методів з урахуванням особливостей психічних станів пожежних рекомендовано використовувати фітотерапевтичні методи, проведення електропроцедури з досить широким діапазоном дій – від антистресового до того, що відновлює працездатність. Підтримка необхідного рівня боєздатності пожежних, збереження їх здоров'я багато в чому залежать від того, наскільки адекватно оцінюється функціональний стан працівника, і ефективно застосовуються психологічні методи й засобу його регуляції [2].

Необхідно враховувати те, що робота особового складу на пожежах і аваріях відноситься до п'ятої й шостої категорій важкості праці (важка й дуже важка праця), пов'язаним з формуванням патологічного стану організму.

Таким чином, комплекс підвищення рівня психологічної готовності працівників МНС України, містить у собі програму навчання особового складу прийманням психічної саморегуляції, програми AT для профілактики стомлення й зниження емоційної напруженості, фітотерапевтичні методи й засобу.

Література.

Лебедев В.И. Личность в экстремальных ситуациях / Лебевев В.И. – М: "Новый свет". – 1989. – 543 с.
Артемьев В.А. Роль психофизической подготовленности в формировании адаптивного поведения в экстремальных ситуациях / Артемьев В.А., Назаренко О.Н. // Педагогiка, психологiя та медико-бiологiчнi проблеми фiзичного виховання i спорту. – Харкiв, ХДАДМ (ХХПI). – 2005. – № 22.

Коноплицька О.В.

Психологічне виснаження як проблема працівників пенітенціарної системи

Психологічним фундаментом особистості майбутнього, виступають такі базові характеристики, як особистісна спрямованість, поведінкова гнучкість, професійна компетентність. Професійна психологічна підготовка у навчальних закладах МВС України є складовою частиною професійної підготовки майбутніх правоохоронців. Важливим постає питання про організацію навчального процесу спрямованого на розвиток особистості, її підготовку до майбутньої діяльності.

Працівників органів внутрішніх справ варто розглядати як професіоналів у контактах з людьми. Вони контактують у різноманітних ситуаціях: від надання допомоги і підтримки до проявів притензій, обмежень, примусу; співіснування та співпраця у пенітенціарних закладах [1]. Перебіг таких стосунків залежить від особистих якостей правоохоронця який працює у пенітенціарній системі.

Люди присвятивші себе важкій та благородній роботі виховній діяльності у виправних чи виховних закладах, повинні бути вольовими, талановитими педагогами. Виховний процес поряд із взаємодією колектива є одним із головних факторів, які формують особистість засудженного. Роль вихователя полягає у використанні всіх цих факторів та комплексний вплив їх на особистість. Найчастіше від вихователя вимагається велика терплячість та праця, щоб проникнути у внутрішній світ засудженого. Досвід накращих працівників виховного, чи виправного закладу підтверджує, що антисуспільні погляди і переконання засудженного можна швидше і глибше вивчити через колектив і в колективі [2, 3, 8].

Підвищений інтерес до людини, як суб’єкта праці, обумовив увагу дослідників до змін, що відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності. Тому й досі однією з професійних проблем вихователів є проблема емоційного вигоряння, коли працівники відчувають себе знесиленими, емоційно «згаслими», постійно втомленими, такими, що втратили енергію. Щось подібне періодично переживають представники всіх професій, що потребують постійного інтенсивного спілкування з людьми [4]. Тому у період реформування кримінально-виконавчої системи однією з найважливіших проблем є попередження синдрому „вигоряння” серед працівників виправних колоній. Досі цьому питанню не надавали належної уваги ні науковці, ні керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань. Але проблема існує, отже потребує не тільки наукового вивчення, але й розробки психологічних методів і засобів збереження психічного і соматичного здоров’я працівників кримінально-виконавчої системи [6].

Вітчизняні та зарубіжні дослідники вказували тільки на позитивне значення трудової діяльності для розвитку особистості, де описувалися механізми й умови ефективної професіоналізації людини. Негативні психічні стани, що виникали під час праці (стомлення, стрес, дратівливість) також описувалися в працях, тільки в іншому контексті, а комплексний вплив професійної діяльності на психічне та фізичне здоров’я особистості лишався „за кадром”.

Уперше синдром вигоряння був описаний американським психіатром Х. Фрейденбергом у 1974 році. Розглядався він як аспект професійної деформації і визначався, як стан фізичного, психологічного виснаження з відчуттям власної марності Сьогодні він включений у Міжнародну класифікацію захворювань серед «проблем, пов'язаних з подоланням життєвих труднощів». Розробку проблеми емоційного вигоряння у зарубіжній психології можна пов`язати з роботами таких вчених, як К.Маслач, М.Лейтер, Х.Дж.Фрейденбергер, В.Б.Шауфелі, А.Пінес. Серед робіт вітчизняних авторів слід відзначити дослідження В.В.Бойко, Г.В.Ложкіна, Т.В.Форманюк, В.Є.Орла, Н.В.Грішиної [4].

Основні складові синдрома емоційного вигоряння:

емоційне виснаження, як почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою;
деперсоналізацію, як цинічне ставлення до своєї праці та її об’єктів;

Так, деперсоналізація – зміна самопізнання, для якого характерне відчуття втрати свого Я і важко переживає відсутність ємоційної зацікавленості до рідних, до роботи. В легкій формі спостерігається у психічно здорових людей при емоційних перегрузках, соматичних хворобах. Виражена, в більшій чи меньшій мірі, об`єктивна втрата індивідом можливості бути ідеально представленим у життедіяльності інших людей, здатність бути особистістю [7].

редукцію професійних досягнень, як виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху.

Робота з засудженими відзначається суперечливим характером, оскільки пов’язана, з одного боку, з перевихованням ув’язнених та їх ресоціалізацією, а з іншого – з постійним контролем їх поведінки та контактів з кримінальною субкультурою, яка сама є закритою і суворо структурованою. Виховна робота з засудженими має будуватися у рамках особистісного підходу, приймаючого, толерантного ставлення до їх особливостей, їх минулого, сьогодення та майбутнього, а також зацікавленості у їхньому розвитку і соціально-позитивній самореалізації. З іншого боку, практично у кожного працівника виправної колонії існує психологічний бар’єр, пов’язаний з толерантним ставленням до засуджених, який або ігнорується, або приховується і не знаходить адекватного вираження у професійній діяльності. Також причиною є неправильне застусування стягнень та заохочень до засуджених.[8]

Підвищене навантаження, понаднормова робота стимулюють розвиток вигоряння. Це, зокрема, підтверджують дослідження В.Орла, згідно з якими між тривалістю робочого дня та вигорянням існує достовірний кореляційний зв’язок.[5] Для визначення чи дослідження у оптанта можливості його ємоційного вигоряння допоможе методика діагностування рівня емоційного вигорання запропонована В. Бойко. Дана методика дає широкий спектр характеристик картини синдрому «емоційного вигорання», що допоможе у психологічному консультуванні.

Характер стосунків з колегами, рольовий, визначений статутом і відносинами, він не дозволяє суб’єктові задовольняти потребу в саморозкритті. Тут не допускається емоційно відкрите, довірливе спілкування. Крім того, має значення і ступінь професійної самостійності та незалежності, необхідність приймати важливі, соціально значимі рішення. Дослідження підтверджують важливість такого чинника, як зворотний зв’язок, брак якого співвідноситься з усіма трьома компонентами вигоряння, призводячи до підвищення рівня емоційного виснаження та деперсоналізації, знижуючи професійну само ефективність [5].

Т.М. Титаренко («Кризове консультування») наводить наступні компоненти синдрому: емоційне виснаження (спустошення, утома), деперсоналізацію міжособистісних відносин і редукцію професійних досягнень (відчуття власної некомпетентності, зниження рівня досягнень).

До особистісних передумов емоційного вигоряння відносяться:

схильність до інтроверсії (низька соціальна активність і адаптивність, соціальна скутість, спрямованість інтересів на внутрішній світ);
реактивність (динамічна характеристика темпераменту, що виявляється у швидкості та силі емоційного реагування);
низька або дуже висока емпатія (уміння відчути, зрозуміти емоційний стан іншої людини);
жорстокість і авторитарність стосовно інших;
низький рівень самоповаги і самооцінки.

Ті хто поглинені робочими проблемами, не вміє відпочивати, переживає надмірну відповідальність за все, що робить, найчастіше піддається так званому «трудоголізму».

Фахівці виділяють три основні види сучасних трудоголіків:

Кар’єристи. Вони стають трудоголіками внаслідок прагнення зробити кар’єру, домогтися більш високої посади. Як правило, надмірна одержимість роботою триває до одержання бажаного результату. Після чого люди заспокоюються і виробляють оптимальний режим праці та відпочинку.

Вимушені трудоголіки. Працюють надурочно не з власної ініціативи, а під тиском із боку роботодавців.

Люди, для яких занурення в роботу є способом сховатися від життєвих проблем. Це своєрідна захисна реакція на психотравмуючі обставини — розлучення, втрату близької людини тощо. Існує думка, що в такий спосіб можна відновити душевну рівновагу. Насправді ж розумові та фізичні перевантаження можуть погіршити стан здоров’я, підсилити депресію й зрештою призвести до важкого нервового зриву. У цьому разі людині нерідко потрібна допомога фахівця – медика чи психолога.

До групи ризику також включають людей, що реагують на стреси емоційно нестримано, агресивно, постійно конкурує будь з ким, намагається бути лідером у всьому, нетерпимий до будь-яких перешкод на своєму шляху до мети. Не дуже позитивним є прогноз і для тривожних, підозрілих людей, які обирають неконструктивні моделі поведінки в конфліктних ситуаціях і відрізняються комунікативною некомпетентністю.

Під психічним вигорянням розуміємо професійну кризу, пов’язану з роботою в цілому, а не тільки з міжособистісними стосунками, що видозмінило і його основні компоненти: емоційне виснаження, цинізм, професійна ефективність. Емоційне вигоряння – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту, який має форму повного чи часткового вимкнення емоцій у відповідь на певні психотравмуючі фактори. Емоційне вигоряння являє собою надбаний стереотип емоційної, найчастіше професійної, поведінки. Це частково функціональний стереотип, оскільки він дає людині змогу дозувати й економно витрачати енергетичні ресурси. Проте можуть виникнути дисфункційні наслідки вигоряння, коли воно спричиняє негативний вплив на професійну діяльності і стосунки з партнерами. Для професіонала в будь-якій сфері спілкування з людьми важливо, у якій мірі в нього сформовано психологічний захист у формі емоційного вигоряння [6].

На першому етапі розвитку синдрому вигоряння професійна діяльність стає головною цінністю та змістом усього життя. У випадку невідповідності між власним внеском та отриманою чи очікуваною винагородою з’являються перші симптоми вигоряння. Відбувається знеособлювання відносин між учасниками цього процесу, що придушує прояв гуманних форм поведінки між людьми та створює загрозу особистісному розвитку працівників виправних колоній.

Суб’єктивне значення роботи не призводить прямо і безпосередньо до вигоряння. Прагнення до якісно виконаної роботи, більшої поінформованості у професійній галузі не можна розглядати як негативний момент поведінки фахівця. Інша справа, коли значний емоційний і енергетичний вклад у роботу залишається без „відповіді”, без належної компенсації. Причину негативних наслідків варто шукати не у несприятливому поєднанні високої професійної активності індивіда з браком відповідної емоційної підтримки, а в тому, що він не має зворотного зв’язку з боку інших учасників професійної системи та не може бачити кінцевого позитивного результату своєї діяльності.

Однозначно важко визначити, у який зі стадій «емоційного вигоряння» – початковій, середній або завершальній – знаходиться кожний з нас у тій або іншій життєвій ситуації. Періодично ми всі «палаємо», періодично – відновлюємося [4].

Хоча будь-який процес має початок свого розвитку і власну динаміку, але не завжди варто відпускати все на самоплив. Це стосується і розвитку «синдрому емоційного вигоряння». Якщо на початкових стадіях він може сприйматися як звичайна виробнича втома, наслідки його останніх стадій не помітити складно. Це і все зростаючі складності повсякденної робочої взаємодії, і порушення психологічної гармонії взаємин із собою і з іншими людьми, і, як наслідок, поява проблем зі здоров'ям. Медиками і психологами давно доведена пряма залежність стану здоров'я від психологічного стану людини. Потрібно завжди пам`ятати, що всі хвороби від нервів. Емоційне вигоряння доволі сприяє розвитку тих хвороб, що «від нервів»: виразка шлунка, інфаркт, інсульт і навіть банальна застуда. Тому що людина особливо підпадає ризикові «підхопити вірус», якщо знижено її захисний енергетичний потенціал. Це може бути пов'язане як із загальними ритмами (весняний авітаміноз), так і з індивідуальними (емоційне виснаження від надмірного спілкування).

Не має сенсу говорити про необхідність чи важливість психологічних знань для курсантів, працівників ОВС і т.д. Потрібно звернути увагу на ефективні та науково обгрунтовані методики психологічної підготовки майбутніх працівників та підтримки вже працюючих.

Література.