Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти Харків 2004
| Вид материала | Диплом |
- Типовий навчальний план І програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних, 868.73kb.
- Типовий навчальний план та програма інтернатури випускників вищих медичних закладів, 744.68kb.
- Навчальний план І програма схвалені Координаційною науково-методичною радою з післядипломної, 678.92kb.
- Чепілко Катерина Іванівна Подолюк Ольга Олександрівна Рецензент: Голова проблемної, 398.49kb.
- Міністерство освіти І науки україни управління культури І туризму харківської обласної, 44.83kb.
- Валентина Валентиновича Кришталя та 25-річчю кафедри сексології та медичної психології, 598kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківський національний університет, 200.57kb.
- В. Н. Каразіна кафедра загальной та клінічної імунології та алергології грип (антропонозний,, 687.35kb.
- Затверджено наказом ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 88.61kb.
- Національної Медичної Академії післядиплом, 176.76kb.
СЕПТИЧЕСКАЯ ФОРМА ЛИСТЕРИОЗА
Дмитровский А.М., Степанов В.М., Курмангазин М.С., Зубова Н.В., Утеулин М.Н., Мусабекова И.Н.
Казахский национальный медицинский университет, Западно-Казахстанская государственная медицинская академия, городское санитарно-эпидемиологическое управление г. Алматы
В результате широкого 5-летнего обследования различных контингентов пациентов на листериоз диагноз был бактериологически верифицирован у 572 человек. Нами разработана оригинальная клинико-патогенетическая классификация листериоза, в которой все проявления болезни в зависимости от фаз патогенеза делятся на первично-очаговые, генерализованные (первично- и вторично) и вторично-очаговые.
Листериоз протекал чаще в виде первично-очаговых и реже – в виде генерализованных и вторично-очаговых форм.
Наиболее часто в условиях Казахстана регистрируется генитальная форма – у 35,7% (204) человек. На втором месте по частоте развития стоит ангинозная (фарингеальная) форма – у 28,2% (161) больных. Редко встречается первично-очаговая кожная форма – у 0,9% (5) пациентов.
В определенный усло виях иммунодефицитного состояния первичные формы после фазы гематогенной диссеминации осложнятся развитием уже вторичных очагов: чаще всего в почках (пиелонефрит) – у 21,8% (125) больных. Достаточно часто при генерализации листериозного процесса развиваются множественные кожные поражения в виде папулезно-пустулезной сыпи – у 5,6% (32) больных. Кроме того, могли развиваться вторичные очаги в легких (пневмония)– у 0,9% (5) пациентов, печени (гепатит) – у 0,2% (1). Считающаяся типичной вторично-очаговой формой листериоза – менинго-энцефалитическая форма, в наших условиях встречалась редко – только у 3 (0,5%) больных.
Целью данной работы явилось изучение септической формы листериоза. Под нашим наблюдением находилось 35 больных (6,1%) с первично- или вторично-генерализованными формами. Наличие двух вторичных очагов мы трактовали как смешанную форму; трех и более вторичных очагов – как септическую форму. Таких больных было 13 (2,3%).
Среди заболевших септической формой преобладали мужчины (как 4: 1). Возраст их колебался от 16 до 43 лет. Вся заболеваемость имела место в зимнее-весенний период (декабрь-апрель).
Больные поздно госпитализировались (6-14 дни болезни), и длительно свыше 2 недель лечились.
Заболевание начиналось остро с повышения температуры тела, развития общей интоксикации, типично было развитие рвоты, болей в суставах.
Развивалась интермиттирующая лихорадка, достигающая своего максимума к концу первой – началу второй недели, продолжительностью от 2 до 4 недель, с последующим литическим снижением и сохранением в течение 4-6 дней субфебрилитета.
Характерным, на наш взгляд почти патогномоничным проявлением септической формы листериоза была экзантема, проходящую динамику от пятнисто-папулезной до папулезно-пустулезной, с вариациями размеров от 2-3 до 10-15 мм в диаметре. В отдельных случаях фиксировалась узловатая эритема или геморрагический компонент. Сыпь была чаще обильной, генерализованной, не обязательно мономорфной. Локализовалась как на туловище (более обильно), так и на конечностях и на лице. После обратного развития элементов некоторое время сохранялась пигментация, при значительном нагноении на коже оставались рубчики. На более нежной коже в условиях повышенной потливости (на мошонке) развивались сливающиеся эрозированные, изъязвленные поверхности. На слизистой полости рота могли формироваться афты (до 5 мм). Во всех случаях их элементов сыпи выделялись листерии, в случае нагноения, вместе с листериями изолировались стафилококки.
Характерно было развитие и полиаденита.
Кроме поражения кожи, которое мы трактовали как вторичные кожные очаги, развивались явления пневмонии –у 4 (на 9-16 дни болезни), пиелонефрита (3), менингита (3), артрита (1), миокардита (1).
Характерен был гепатолиенальный синдром.
В крови характерна была тенденция к нейтрофильному лейкоцитозу до 15-20·109; и нарастание азотистых шлаков (остаточный азот и мочевниа).
В спинномозговой жидкости – умеренный смешанный лимфоцитарно-нейтрофильный цитоз.
Listeria monocytogenes выделялись из смыва со слизистой ротоглотки, мочи, ликвора, но чаще всего из элементов высыпаний.
Больным проводилась выраженная дезинтоксикация, и еще до выделения возбудителя начиналась интенсивная антибактериальная терапия, однако лишь применение сочетанной этиотропной терапии из эффективных (in vitro) препаратов позволяло достигнуть достаточного эффекта.
На первом месте по эффективности в отношении листерий в настоящее время находятся цефалоспорины (особенно – 3 поколения), а также фторхинолоны, не достигая однако 100% эффективности. Еще менее предпочтительны аминогликозиды (гентамицин), пенициллины и нитрофураны.
Таким образом, для лечения листериоза мы рекомендуем комбинацию двух препаратов, прежде всего цефалоспоринов и фторхинолонов (в некоторых случаях аминогликозидов, пенициллинов или нитрофуранов).
Необходимо отметить, что зачастую даже длительная и интенсивная терапия эффективными (in vitro) антибиотиками не приводит к полной санации от возбудителя, поэтому большое значение в успешной терапии септического течения листериоза имеет неспецифическое и специфическое иммуностимулирующее воздействиею
Частота виявлення маркерів вірусних гепатитів серед населення Полтавської області
Дубинська Г.М.1, Шаповал В.Ф.2, Кузь Т.В.1, Байбарза І.І.2
Українська медична стоматологічна академія1, Обласна санітарно-епідеміологічна станція2, м. Полтава
Вірусні гепати В і С ( ГВ і ГС ) – є однією із найактуальніших проблем медичної науки і охорони здоров’я. Медична і соціальна значимість цієї проблеми обумовлена широким розповсюдженням, високим рівнем захворюваності, множинністю шляхів парентерального механізму передачі збудника та несприятливими наслідками хвороби. Захворюваність на ГВ в Полтавській області останніми роками перевищує середньостатистичні показники по Україні, стосовно захворюваності на ГС статистичні дані в регіоні залишаються неуточненими. Останніми роками сформувалася значна група населення прихованих джерел інфекції ГВ і ГС, яка є найнебезпечнішою з епідеміологічної точки зору.
З метою активного виявлення можливих прихованих джерел вірусів ГВ (HBV) і ГС (HCV), нами в період з 2001-2003 роки було обстежено 487,8 тисяч осіб. Активне обстеження на маркери ГВ і ГС проводилося серед різних верств населення: донорів станції переливання крові, вагітних, медичних працівників, осіб, що зверталися за допомогою в лікувально-профілактичні заклади м. Полтави і Полтавської області. Всього на HBs-антиген було обстежено 371,5 тисяч осіб, в тому числі: 82,1 тисяч донорів, 53,6 тисяч вагітних, 31,1 тисяч медпрацівників, 22,9 тисяч хворих із патологією гепатобіліарної системи, 44,8 тисяч хворих із іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту, 71,9 тисяч хворих, що часто лікуються в стаціонарах, 16,8 тисяч пацієнтів венерологічного диспансеру, 7,4 тисяч наркоманів. На анти-HCV було обстежено 116,3 тисяч осіб, із них 82,1 тисяч донорів, 14,8 тисяч вагітних, 4,5 тисяч медпрацівників, 9,4 тисяч хворих із патологією гепатобіліарної системи, 4,5 тисяч хворих із іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту, 23,4 тисячі хворих, що часто знаходяться на стаціонарному лікуванні, 661 пацієнтів венерологічного диспансеру, 467 наркоманів.
Проведені обстеження показали, що найбільша кількість осіб інфікованих HBV і HCV виявляється серед наркоманів, хворих із патологією гепатобіліарної системи і таких, що часто лікуються, та пацієнтів венерологічного диспансеру.
Так, HBs-антиген був виявлений у 8,9% наркоманів, у 3,1% хворих із патологією гепатобіліарної системи, у 2% хворих, що часто знаходяться на стаціонарному лікуванні, у 2% пацієнтів венерологічного диспансеру, у 1,6% вагітних, у 1,3% донорів, у 1% медпрацівників. Анти-HCV виявлені у 59,3% наркоманів, у 6,5% хворих, що часто знаходяться на стаціонарному лікуванні, у 4,8% пацієнтів венерологічного диспансеру, у 2,5% хворих із патологією гепатобіліарної системи, у 2,1% донорів, у 1,9% вагітних, у 1% медпрацівників.
Аналіз маркерів ГВ по роках показав, що в регіоні відмічається зростання кількості інфікованих наркоманів ( показники 2003 року перевищили дані 2002-2001 років в 2-4 рази ) та пацієнтів венерологічного диспансеру ( в 2-1,5 рази відповідно ). Занепокоєння визиває високий процент інфікованості наркоманів НСV. Цей показник по роках стійко утримується на рівні 50-70%.
Привертає увагу той факт, що в регіоні сформувалася значна група прихованих джерел HBV і HCV серед хворих із патологією гепатобіліарної системи й з іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту та хворих, що часто лікуються в стаціонарах, які є найнебезпечнішими з епідеміологічної точки зору.
Таким чином проведені дослідження свідчать про значне поширення ГВ і ГС в Полтавській області. Ефективний вплив на епідемічний процес можливий лише за умови обстеження на маркери гепатитів різних верств населення, перш за все тих, хто звертається за медичною допомогою в лікувально-профілактичні заклади, а також пацієнтів груп ризику.