Cols=2 gutter=24> 2005/№4 Засновники
| Вид материала | Диплом |
- Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники, 2193.94kb.
- Cols=2 gutter=24> 2004/№2 Засновники, 2407.74kb.
- Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники, 2007.95kb.
- Cols=2 gutter=24> 2004/№3 Засновники, 3012.42kb.
- Cols=2 gutter=24> 2006/№2 Засновники, 2232.08kb.
- Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники, 2183.65kb.
- Cols=2 gutter=24> 2007/№2 Засновники, 1975.25kb.
- Cols=2 gutter=24> 2006/№4 Засновники, 2613.23kb.
- Cols=2 gutter=47> пбоюл кошмак, 159.62kb.
- Cols=2 gutter=19> Академия наук о Земле Международный форум по проблемам науки, техники, 105.68kb.
СЕМИЛІТКА
Мудрість дитинства – в його умінні бути щасливим.
Найбільший дар людини в її земному житті – це відкрите і повноцінне щастя бути самим собою. Цим даром володіють діти до семи років. І дорослі батьки, дідусі, сторонні люди, зустрічаючись із ясним довірливим поглядом маленької дитини, мимоволі наче освітлюються із середини тихим світлом власного дитинства. Хоч на мить стають собою, віддаючись радощам дитячої забави, закликаючи сонечко, розбризкуючи навколо себе дощові калюжі.
Народна культура виховання не поз-бавляла дитину радощів дитинства, не намагалась передчасно зробити її “дорос-лою” вона все земне життя вводила у свідомість дитини як радісну гру.
“ Сорока-ворона на припічку сиділа,
діткам кашку варила,
на порозі студила:
Цьому дам, цьому дам,
А цьому не дам,–
Бо цей буцман,
Дров не носив…”
Так жартівливо мати посмикувала і пог-ладжувала дитині пальчики і змальовувала словом смішну картину із суворою матінкою-вороною, котра навчала дітей працювати. Цей образ воронячої сім’ї дитині уже “змалю-вався”, хоча вона ще й не вміє говорити. Зате все розуміє. І пустотливо тягнеться до котика, коли мама приспівує:
“ Не вчись, коте, красти,
а вчись, коте, роботу робити,
Бери ціп, іди на тік жито молотити…”
Котика “повчали”, співаючи колискові, забавляючи дитину, а коли вона уже почина-ла вимовляти перші слова, їй розповідали казочки. І втягували у спільну гру-співанку – ось хоча б таку:
Два півники, два півники
горох молотили,
дві курочки-чубарочки до млина носили.
Цап меле, цап меле, коза засипає,
А маленьке козенятко на скрипочці грає.
Який радісний і щасливий образ пра-цьовитої громадки вже побачила дитина!
І слово “праця”, “робота” вже запам’я-талось дитині як щось дуже важливе і приє-мне, щось таке, чого і їй хочеться навчитись.
Дитину навчали та виховували не примусом, а прикладом.
Адже не Івасеві чи Ганусі вказували на те, що треба раненько вставати, гарненько вмиватися, брати віничка і вимітати сіни, вносити до хати дров та ходити до криниці по воду. Всьому цьому “навчали” котика. Це дитині страшенно подобалось, і коли вона тільки спиналася на ніжки, уже намагалась стати “вихователькою” кота чи своєї ляльки. Спершу вона засвоювала закони “дорослого” життя лише теоретично, як необхідність для своїх маленьких “друзів”. Оскільки мати “повчала” котика чи ледачих мишенят жарто-ма, не сердячись, а лагідно посміхаючись, – то дитина сприймала все радісно: і мамина робота по хаті, і батькова у дворі чи в клуні у дитячому серці супроводжувалися козенятко-вою грою на скрипці.
Дитині подобається світ, у якому все усміхнене і ніщо не пригнічує її власної волі.
З певного моменту дитя захоче взяти участь у цій “грі”. Воно потягнеться до віничка, щоб позамітати хату, до миски, щоб зварити кашку, – і мати дозволяла спробувати свої сили.
Дитині не варто забороняти – бо найперші її спроби зробити щось самій є найважливішими уроками вияву власної волі до самореалізації. Раз зупинена ініціа-тива може закласти у ній страх перед тим чи іншим видом діяльності, і потім її, як кажуть у народі, “до роботи палицею не заженеш”.
Для заборон чи застережень існували котики, мишки, півники чи інші домашні тваринки.
“Не йди, кицю, по водицю, бо упадеш у криницю”, – застерігали сіреньку пустунку, а коли вона не послухалась застороги – до неї брали прутика.
Вся застережлива педагогіка ранньо-го дитинства, як і повчальна, основана на цьому принципі непрямого втручання в ініціативу дитини.
Чому це було так важливо?
Тому, що люди знали силу слова. Слова-заборони особливо шкідливі для здо-ров’я дитини, розвитку її активної волі до життя. Тому руйнівна сила слова відводилась від дитини, їй адресувалися слова-заохочен-ня: “А ось наша Галя – слухняна та роботя-ща”, “Та ніхто в світі не вміє так гарно спі-вати чи долоньками плескати, як наш Івасик”.
Виховання словом – найбільше мистец-тво прояву любові у людських взаєминах.
Вік до трьох років – найактивніший у плеканні мовного дерева дитини. Оскільки мова в людині, як уже говорилось, “записана” ще до її народження, то система формування мовленнєвих навиків дитини, розвитку її вестибулярного апарату була дуже послідов-ною і продуманою. Вона ґрунтувалась на відтворенні звуків – спершу голосних, потім приголосних.
Якщо поспостерігати уважно за послі-довністю звуків, котрі найперше вимовляє дитина, то можна вловити закономірності у звукотворенні, словотворенні. Саме дитяча фонетика вказує на космогонічну роль кожного звука.
Найбільш відкритим у мові є звук “А”. Перший крик дитини – це потужне привітан-ня життя цим звуком-променем, який несе у собі “найрозгорненішу” енергію подиху. То-му матері не поспішали зацитькувати дитину, коли вона плакала, не будучи голодною чи мокрою. Голосний крик на перших місяцях життя розвивав легені дитини, регулював дихальну систему. “Нехай поспіває”, – гово-рили про “безпричинний” крик немовляти. Про дуже голосистих казали, що добре співатимуть, як виростуть. І в цьому була правда життєвого досвіду.
Звук “А” розгорнено виспівувала мати на різних тонах, колишучи дитину. Послі-довно колискові пісні починались то звуком “А”, то “У”, то “Е”.
А-а-а
А-а-а, коточок,
Спи, мій синочок,
Спи сном-дрімотою,
добром-охотою,–
А-а-а
*
Е-е-е, котку,
Чи вчинив ти шкодку?
А бігме, це не я, – це кицуня моя.
По коморах ходить, людям шкоду робить.
Дитину вчили вимовляти звуки, наслі-дуючи “мову” звірят і пташат, яких вона ба-чила чи просто уявляла собі. “Як каже телят-ко?” – запитували дитя, і воно старанно виво-дило: “Му-у-у!”. “А гусочка?” – “Га-га-га!”.
Забавлянки словом “відпрацьовували” дитяче мовлення від голосного звука до двозвуків: “та-та”, “ма-ма”, “ба-ба”, “го-го”, “га-га”, “гу-гу”, “ту-ту”. Дитя не може ви-мовляти самі приголосні так легко, як голосні, але воно дуже хоче говорити: за старанно вимовленими приголосними ”Ґ”, “Б” вловлюються цілі слова, фрази, які ди-тина виразно підсилює рухами. Вона “виго-ворює” їх всередині, чує їх у підсвідомості, але величезними потугами видобуває лише ці два вибухові звуки.
Дуже важливим інструментом відпра-цювання мовних навиків дитини були скоро-мовки, у яких домінував якийсь ключовий приголосний звук, – саме цей незвичайний звукопис захоплював дитину, смішив і забавляв її.
Подобались дітям і вірші-безконечники, бо вони нагадували чарівний клубок, який можна було “розмотувати”, скільки кому заманеться.
Як тільки дитя спиналося на ніжки і починало бігати, йому уже доручались серйозні домашні роботи: гусенят випасати, заганяти квочку з курчатами на сідало. На пасовищі старші пастушки навчали малих попасичів різним забавам.
“ ДРІБУ, ДРІБУ, ДРІБУШЕЧКИ”
Є таке народне прислів’я: “Знайся во-рон з вороном, а віл з волом”. Про те, як важко порозумітися чаплі з журавлем, а лисичці з паном Коцьким – розповідають казки. Завжди діти краще розуміються самі між собою, ніж з розумними дорослими.
Іноді доводиться спостерігати, як малі діти лепечуть якоюсь лише їм зрозумілою мовою, інколи просто подають декілька звуків – і повне розуміння. Наш розум, настроєний на логічне сприйняття мови як певної сигнальної системи, вважає дитяче мовлення фрагментарним, неповним, а тому позбавленим змісту. Але це зовсім не так. За невиразними дитячими звукосполученнями заховані, можливо, незрівнянно повніші, образніші поняття, ніж за “дорослими”, бо світ дитячої уяви і комунікативної здатності незрівнянно глибший, ніж у дорослих людей.
Уже ніхто сьогодні не зможе сказати, як творилися дитячі ігри, хто був автором текстів, сюжетів, мелодій, танцювальних рухів – дорослі люди чи діти?
А питання це таке ж непросте, як і дитячі забави. Якщо б системно укласти все, що збережено і записано, то ми побачили б велику закономірність і глибокий зміст в ігрищах дітей.
Коли поглянути загально на їхній зміст, то помітимо, що діти постійно перевтілюю-ться у різних тварин, які мають у казках та ритуальних дійствах символічне значення: зайчик, коза, кінь, корова, котик, мишка, лисичка, вовк, кабан, ведмідь, квочка, рибка, ворон, сорока, горобець – майже весь довко-лишній тваринний світ, яким заповнені наро-дні казки. І “характери” героїв подібні. Але якщо казки зовні дуже простенькі і зрозумілі, то забави дитячі дуже часто такі “закручені” за змістом, що диву даєшся, як дітям вдається їх запам’ятати і який інтерес у забавах, котрі більше схожі своїми діалогами на якісь паролі, ніж на змістовну гру.
Ось приклад колись дуже поширеної в Україні дитячої гри “У дзвона”:
“ Кому ж бути дзвоном? А полічімо:
Ішла піна із-за моря,
Стала бить, колотить,
У дзвіночки дзвонить.
Цар, цариця,
Вийди вон, королиця!
І медок, сахарок,
Вийди вон, корольок!
Цок!
Після цього всі стають у коло та беруться за руки. А “дзвін” посередині. Ходить навхрест сюди-туди і питає:
- Чиї ворота?
- Одудові!
- А це чиї, такі високі?
- Лелечині.
- А тут?
- Сиворакшині.
- А ці, маленькі?
- Перепелишині!
- Пустіть мене!
- Не пустимо!
Він відступить і крикне:
- Бий, дзвоне, бий, хмару розбий!
Та й кинеться з розгону, щоб прорвати коло. Як вискочить, то всі його ловлять. Хто спіймає, той стає “дзвоном”.
Здавалось би, модель гри дуже проста: звичайні “лови”. Але ж який непростий діа-лог, скільки мовних загадок у цій грі!
Не берусь їх розгадувати – бо й ми уже діти іншого часу. Але зауважу те, що для нас є видимим: діти, забавляючись подібними іграми, детально знайомились з багатьма поняттями, використовуючи їх у споріднених рядах, у певному контексті. У попередній грі ішлося про пташині гнізда, перелічуючи котрі, дитина вивчала своїх крилатих друзів. Так вивчались масті коней, звички тварин, а найчастіше діти засвоювали професійні на-вички, імітуючи у грі різні види праці, як наприклад, у грі в коваля.
Гра в коваля
Вхопившись за руки, діти йдуть по колу. Посередині – хлопчик. Всі промовляють, а він показує, як і що “коваль” робить:
- Хочеш знати, як коваль вогонь роздуває?
- Ой так, ой так коваль вогонь роздуває!
- Хочеш знати, як коваль вугілля кропить?
- Ой так, ой так коваль вугілля кропить!
- Хочеш знати, як коваль із горна гаряче бере?
І так далі запитувалось: як коваль молотом б’є, як по ковадлу стукає, як обруч набиває, як залізо гартує, як косу клепле, як коня кує? Аналогічна гра “Просо”, “Мак”.
У забавах було багато лічилок, загадок, скоромовок, довільних діалогів, у яких ди-тина мала швидко зорієнтуватись і знайти ло-гічне продовження. Все розвивало мислення дитини, збагачувало її понятійне коло.
Не менш цікавими у дитячих забавах були самі “ключі” гри: по суті, це все – магіч-ні ритуальні танки, в яких діти замикали, закручували і розкручували енергетичні поля.
Взяти хоча б таку найпростішу, на перший погляд, гру на двох, яка називається “Дрібу, дрібу, дрібушечки”. Двоє дітей, взявшись за руки, найчастіше – навхрест, тво-рили “вісімку”, або “безкінечник” – символ, що випікався на короваях, на пасках, ви-мальовувався на писанках, – і розкручувались то в один, то в другий бік. Або ж дитина, розставивши руки, як пташеня у польоті, розкручувалась, спираючись на одну ногу, а другою відштовхуючись. Цей рух у магічних танцях називають енергетичним вихором, який вводить людину в якийсь особливий стан. Замикання енергії в колі і концентрація її почергово на котрійсь одній дитині теж має магічне значення.
А що вже говорити про виховну роль дитячих забав! Тут, на пасовиськах, була ціла школа “соціальної адаптації”, кажучи сучас-ною термінологією. Діти творили своє ма-леньке суспільство, в якому навчались това-риськості, взаємодопомоги, толерантності, вміння виживати.
Колись люди вірили у чудодійну силу дитячого слова. Вони знали, що коли діти закликають сонечко, дощик, перелітних пташок, то їхні прохання збуваються.
Виховуємо спільно
Галина Занік
Одним із пріоритетів завдань освіти на сучасному етапі, як зазначив у своєму виступі міністр освіти і науки України п. С. Ніколаєнко, має стати виховання моральності і і духовності юних громадян нашої держави, що, на нашу думку, стає можливим, коли до процесу вихо-вання молоді активно прилучається церква та громадськість.
Вивчення досвіду роботи шкіл області засвідчує, що така співпраця існує у багатьох районах та містах Львівщини. Сьогодення вимагає узагальнення досвіду роботи у цьому напрямку та широкого впровадження резуль-татів педагогічного досвіду у виховний про-цес школи, одним із прикладів такої роботи є досвід інформаційно-методичного центру освіти Жовківщини з проблем виховання школярів спільними зусиллями школи, церк-ви, громадськості. Знайомство з цим досві-дом, на нашу думку, допоможе освітянам організувати виховну роботу з шкільною мо-лоддю у співпраці з державними, релігій-ними, громадськими та іншими організаціями та об’єднаннями.
Уся робота в інформаційно-методично-му центрі Жовківського районного відділу освіти планується і проводиться згідно з основними положеннями Національної док-трини розвитку освіти України у XXI століт-ті, Програмою національно-патріотичного виховання і духовного становлення молоді Львівщини. Центр працює за планом, в якому відображені перспективні напрямки методич-ної роботи виховного спрямування, підбиті підсумки за попередні роки, проаналізовані здобутки та враховані можливості професій-ного росту педагогів. Зміст роботи спря-мований на реалізацію актуальних завдань національного виховання, забезпечення його надбаннями вітчизняної педагогічної думки, національно-духовної культури, новими педа-гогічними технологіями. Центр прикладає чимало зусиль для координації роботи різних методичних об’єднань (класних керівників, педагогів-організаторів, заступників директо-рів з виховної роботи, директорів шкіл), на засіданнях яких велика увага приділяється розгляду питань співпраці школи, церкви, громадськості та місцевого самоврядування у справі навчання і виховання учнівської молоді. Центр працює творчо і цікаво. Тут використовують як традиційні, так і нові, дієві форми методичної роботи, зокрема, методисти ІМЦО організовують і проводять:
- спільні постійні семінари заступників ди-ректорів з виховної роботи, педагогів-організаторів, керівників методоб’єднань класних керівників, вчителів християнсь-кої етики, на яких розглядаються такі актуальні питання: “Співпраця школи, церкви і громадських організацій у поза-класній виховній роботі з учнями” (лютий 2003 р.), ”Сучасні педагогічні інновації у виховній позакласній роботі” (березень 2003 р.), “Місце і роль краєзнавства і туризму в системі навчально-виховної роботи школи” (жовтень 2002 р.) тощо;
- семінари-практикуми для представників вищеназваних категорій та директорів шкіл на теми: “Формування національної самосвідомості і патріотизму в процесі позакласної виховної роботи” (листопад 2001р.), “Спільна робота позашкільного закладу та школи у виявленні та розвитку обдарованих дітей” (листопад 2001р.);
- засідання круглого столу з резервом керів-ного педагогічного складу, дискусії, на яких розглядаються такі питання, як: “Директор школи: співпраця з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями” (травень 2003 р.), “Учнівсь-ке самоврядування, його місце у розвитку активності школярів” (листопад 2002 р.).
Належна увага приділяється організації і проведенню виховної роботи у школах району. Так, у 2001-2002 навчальному році всі школи району працювали за спільними планами: школа – громадськість – церковна громада – сільська (міська) рада. Згідно з цими планами найпоширенішими заходами були:
1. Проведення урочистих лінійок, мі-тингів, зборів, вечорів, присвячених держав-ним, національним і релігійним святам укра-їнського народу (День Знань, свято Миколая, День Незалежності, День Конституції, День Матері – “А жінка в світ приходить для любові”, свято Івана Купала, День працівника сільського господарства, свято Різдва Христо-вого – театралізоване дійство ”Українським миром колядуймо щиро і Христа славімо!”, “Відчинімо двері свої для Христа”;
2. Спільна участь у богослужіннях, хра-мових святах (Перше причастя першокласни-ків, День пам’яті Героїв, Хресна дорога, акція “Передача Вифлеємського вогню”);
3. Спільне проведення господарських робіт, природоохоронних заходів, акцій бла-гоустрою (ремонт школи, ремонт Будинку “Просвіти”, передвеликодня толока, догляд за пам’ятниками та могилами загиблих воїнів, насадження дерев, очищення русла річки, виготовлення інвентарю для потреб церкви на заняттях гуртків технічної творчості);
4. Спільне проведення лекцій, бесід, вечорів, педагогічних читань, читацьких кон-ференцій на релігійно-етичну тематику: круглий стіл “Гуманістичне виховання шко-лярів” (Сопошинська ЗСШ І-ІІІ ст.), бесіда “Про сутність людського життя та моральну поведінку християнина” (Передримихівська ЗСШ І-ІІ ст.), засідання інтелектуального клубу “Всьому початок є любов” (Турин-ківська ЗСШ І-ІІІ ст.), вечір “Я світло для світу” (Равська ЗСШ І-ІІ ст.), вечори “Через Хрест до світла”, “Під покровом Богородиці”, “Страсті Христові” (Зашківська ЗСШ І-ІІІ ст.), випуск стінгазети “Дорогою до Бога” (Зашківська ЗСШ І-ІІІ ст.);
5. Спільне проведення лекцій, бесід, вечорів на правову тематику: “Ми і закон” (Великогрибовицька ЗСШ І-ІІІ ст.), “Мораль і закон” (Любельська ЗСШ І-ІІІ ст.);
6. Організація виставок, фестивалів: виставка “Розмалюю писанку, розмалюю” (Замочківська ЗСШ І-ІІ ст.), фестиваль родинної пісні “Мелодія двох сердець” (Туринківська ЗСШ І-ІІІ ст., Новоскварявська ЗСШ І-ІІІ ст., Стронятинська ЗСШ І-ІІ ст.);
7. Спільні засідання батьківських комі-тетів, виконкомів місцевих Рад, церковних комітетів, громад з питань виховної роботи із шкільною молоддю.
Традиційними у школах району є проведення зустрічей з випускниками школи, спільне проведення свята вручення атестатів, привітання односельчан зі святами (виступи Вертепів, колядування, щедрування), творчі звіти шкіл перед громадськістю, проведення урочистостей на тему “Село моє, для мене ти єдине”. Учні району беруть активну участь у проведенні акції “Милосердя”, зокрема, товариства “Милосердя” працюють при Куликівській ЗСШ І-ІІІ ст. (задіяні учні 5-11 класів), при Жовківській ЗСШ І-ІІІ ст. №3; клуб “Милосердя”, що діє при Дублянській ЗСШ І-ІІІ ст., спільно з місцевою владою надає допомогу людям похилого віку.
Цікавим у співпраці школи і громадсь-кості є проведення відкритих уроків мужно-сті, уроків-реквіємів, уроків-мітингів (напр., урок-мітинг ”Біля стрілецької могили” – Гря-дівська ЗСШ І-ІІІ ст.), на які запрошуються ветерани, учасники національно-визвольних змагань.
Тісно співпрацюють учні з релігійними організаціями, що діють при церквах Жовків-щини. Учні Жовківської ЗСШ І-ІІІ ст. №3 є членами “Марійської дружини” та “Вівтарної дружини”. Учасниками цих гуртків спільно з церковними комітетами було проведено низ-ку загальноміських заходів: вечір “Десять Заповідей Божих”, бесіда “Молитва до Бога”, Свято Матері. Участь у святкових урочисто-стях парохів церков, сестер-служебниць, монахів Василіанського Чину допомагають духовно єднати шкільну молодь, виховувати її на засадах християнства.
Результатом співпраці шкіл району, громадських, державних та релігійних органі-зацій, міських та сільських громад є активна участь учнів у роботі Всеукраїнського руху “Моя земля – земля моїх батьків”. Так, учні Жовківщини беруть участь в історико-крає-знавчих пошукових експедиціях “Сто чудес України”, “Поклик сумління”. Відповідний досвід нагромаджений у Зашківській ЗСШ І-ІІІ ст., Куликівській ЗСШ І-ІІІст., Замківській ЗСШ І-ІІІ ст., Мокротинській ЗСШ І-ІІІ ст., Лавриківській ЗСШ І-ІІІ ст., Туринківській ЗСШ І-ІІІ ст. У рамках експедиції “Поклик сумління” колективні роботи учнів Мокро-тинської та Лавриківської ЗСШ І-ІІ ст. на обласних змаганнях здобули призові місця, пошукова робота учениці 10 класу, члена експедиційного загону “Пошук” Павелко Надії “Справа їх була недаремна” на обла-сних змаганнях з туристично-краєзнавчої роботи відзначена першою премією.
Активна співпраця єднає педагогів району з молодіжними громадськими това-риствами, осередки яких діють при школах району. Найчисельнішими є організації “Молода Просвіта” – 28 осередків, “Козачата” – 12 осередків, “Пласт” – 7 осередків, “Галицька Січ” – 5 осередків, “Українська Молодь Христові”– 3 осередки, Товариства СУМ, “Добре серце”, “Національне відрод-ження” представлені в районі одними осеред-ками. Співпраця з цими організаціями вили-лася у велику кількість спільно проведених виховних заходів. Спільно з товариством “Молода Просвіта” та організацією “Пласт” районний методичний центр освіти прово-дить щорічне свято “День ЗУНР”, що прохо-дить традиційно у формі історико-спортивної гри “День листопадового чину” в містах Жовква та Рава-Руська.
У співпраці з громадськими товариства-ми, сільськими радами учні Зашківської ЗСШ, Зіболківської ЗСШ, Сулимівської ЗСШ, Грядівської ЗСШ, Н. Кам’янської ЗСШ, В. Грибовецької ЗСШ, Стронятинської ЗСШ, Добросинської ЗСШ, Дублянської ЗСШ, Лавриківської ЗСШ, Гійченської ЗСШ ведуть літописи сіл. У співпраці з членами това-риства “Меморіал” учні Мокротинської ЗСШ І-ІІ ст. під керівництвом вчителя історії М. Балабан займаються пошуковими дослід-женнями: зібрали історично-краєзнавчий ма-теріал, що висвітлює історію національно-визвольних змагань 1945-1950 рр. Матеріали цієї роботи під назвою “Полянська трагедія” готуються до публікації в збірнику “УПА та її діяльність на теренах Жовківщини”. Крім цього дослідження, у збірнику будуть помі-щені історичні розвідки вчителів Жовківщини.
Співпраця шкіл з місцевими радами, громадськими товариствами, районною держ-адміністрацією допомагає у роботі музеїв, що діють у с. Волиця (музей етнографії), с. Дуб-ляни (Філія музею С. Бандери), с. Куликів (музей Агати Турчинської), с. Гійче (музей етнографії), с. Зашків (музей Є. Коновальця), с. Лавриків (музей історії краю).
Заслуговує на увагу організація і прове-дення спільно з районною адміністрацією та районною радою учнівських конкурсів, зльо-тів, змагань. Так, районний конкурс юних художників “Минуле і сьогодення Жовківщи-ни”, присвячений 110-тій річниці з дня народ-ження полковника Є. Коновальця, був прове-дений 14.06.2001 р. спільно з Жовківською районною Радою, Жовківською районною держадміністрацією, Львівським державним аграрним університетом, Зашківською сільсь-кою радою, Жовківським районним відділом освіти, Зашківською ЗСШ, СНГ “Світанок”. Конкурс дитячої та юнацької творчості “Слі-дами митрополита”, присвячений пам’яті Митрополита Андрея Шептицького, був про-ведений 14 лиспопада 2001 р. спільно з гро-мадськими та релігійними організаціями Жовківщини, благодійним фондом Михайла Максимка.
Традиційним вже стало в районі про-ведення щорічного конкурсу молодих поетів і читців “Іду до тебе я, Тарасе..”, присвяченого річниці з дня народження Т. Шевченка, що проходить у межах міжнародного літератур-ного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій…”. За матеріалами конкурсу видано три збірки поезій учасників конкурсу “Жовківський первоцвіт”.
Методичний центр освіти вивчає досвід роботи низки шкіл, що стосується співпраці школи, церкви, громадськості та місцевого самоврядування, спрямованої на виховання учнівської молоді. Це Лавриківська, Заш-ківська, Новокам’янська, Гійченська, Турин-ківська середні школи. Досвід роботи цих шкіл розглядався на семінарі-практикумі, що відбувся 19 лютого 2002 р. в Новокам’янській ЗСШ І-ІІІ ст. на тему: “Співпраця школи, церкви, громадських організацій у позаклас-ній виховній роботі з учнями”. У роботі семінару-практикуму, крім заступників ди-ректорів з виховної роботи, взяли участь голова Новокам’янської сільської ради І. Фуц, парох місцевої церкви о. Володимир, завіду-вачка народним домом “Просвіта” Н. Кобрин, керівник учнівського об’єднання “Людина і природа” М. Стадницький.
Робота ІМЦО та освітніх закладів з цієї проблеми широко висвітлюється у матеріалах місцевої преси. Щоб привернути увагу гро-мадськості до проблем школи, традиційно, напередодні серпневої конференції педагогіч-них працівників, часопис Жовківщини “Від-родження” друкує короткий виклад звіту начальника відділу освіти за минулий нав-чальний рік та перспективи розвитку освітніх закладів району. Відгуки, пропозиції, що надходять у редакцію, враховуються при складанні перспективного плану роботи освітян на наступний навчальний рік.
Головними досягненнями роботи мето-дичного центру з вищезгаданих проблем є: прогнозування науково-методичної роботи, ви-ходячи з аналізу підсумків навчально-вихов-ного процесу; налагодження співпраці між за-гальноосвітніми навчальними закладами, дер-жавними, громадськими організаціями та цер-квою у справі виховання учнівської молоді; учні-переможці обласних конкурсів та змагань з краєзнавства, історії, туризму та ін.; впровад-ження активних форм методичної роботи з пе-дагогічними кадрами з залученням представ-ників державних релігійних та громадських організацій; активна участь учнів Жовківщини у житті та діяльності місцевих громад.
Як підсумок важливо зазначити, що головною метою такої співпраці освітяни Жовківщини вважають виховання активних громадян, патріотів своєї держави, свідомих своєї ролі у житті України. Цей процес є важким і тривалим, він потребує активної участі кожного члена нашої громади у справі виховання сучасної молоді. Лише в єдності нашого суспільства шлях до подолання морально-духовної кризи в Україні.
Методика. практика. досвід
1-2 листопада 2005 року у Києві відбулася науково-практична конференція “Шкільна географічна освіта: проблеми і перспективи”. Цією конференцією Інститут педагогіки АПН України започаткував обговорення проблем і перспектив шкільної освіти науковцями, методистами та вчителями України.
Лабораторія географічної освіти (організатор конференції), за словами її керівника Т. Назаренко, повинна стати центром науково-методичної думки. Значна частина доповідей стосувалася перспектив розвитку змісту географічної освіти, методики вивчення географії у школі. Автори підручників, методисти та вчителі-практики наголошували на проблемах вивчення географії рідного краю та загальної географії за програмами для 12-річної школи.
Подана нижче стаття виголошена на пленарному засіданні конференції.
Формування базових природничо-наукових знань учнів засобами географії