Geum.ru

Передмова

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


2. Процесуальна характеристика окремих суб'єктів
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   40

2. ПРОЦЕСУАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СУБ'ЄКТІВ


Окремих суб'єктів кримінальне-процесуального права буде оха­рактеризовано за такою логіко-правовою схемою:

1) визначення поняття суб'єкта;

2) підстава його участі у процесі;

3) вимоги процесуального закону, яким повинен відповідати, або обставини, що виключають участь;

4) процесуальний статус (обов'язки і права);

5) час, протягом якого перебуває в такому статусі;

6) юридична відповідальність за невиконання процесуальних обов'язків.

Розглянути в межах однієї лекції всіх суб'єктів кримінально-процесуального права неможливо. Тому досліджуватимемо основних суб'єктів: тих, що є представниками сторін, а також тих. яких найчастіше залучають до провадження у кримінальних справах у практиці діяльності органів розслідування, прокуратури і суду. Характеристику інших суб'єктів студентам неважко буде зробити самостійно, використовуючи запропоновану логіко-правову схему.

2.1. Процесуальна характеристика суб'єктів, які виконують функцію правосуддя

Процесуальна характеристика суду (судді)'.

1. Суд — це єдиний орган держави, наділений правом здійснювати правосуддя.

Особливе місце суду як головного суб'єкта кримінального про­цесу визначається тим, що він є представником однієї із гілок дер­жавної влади.

Правосуддя здійснюють професійні судді, народні засідателі та присяжні".

2. Розпорядження голови суду про прийняття кримінальної справи до свого провадження.

3. Суддя не може брати участі в розгляді кримінальної справи і підлягає відводу або самовідводу (ст. 54 КПК);

• якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним від­повідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

• якщо він брав участь у цій справі як свідок, експерт, спе­ціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обви­нувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

• якщо він під час досудового слідства у справі вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

• якщо він під час досудового слідства у справі розглядав пи­тання про усунення захисника в порядку, передбаченому ст. 61-1 КПК;

Суддя, який діє одноособове, користується правами суду і постановляє рішення віл імені держави.

" При здійсненні правосуддя у кримінальних справах професійні судді, на­родні засідателі та присяжні мають рівні права.

62

. якшо він особисто або його родичі заінтересовані в результа­тах справи;

. за наявності інших обставин, які зумовлюють сумнів у його об'єктивності.

Порядок вирішення заявленого відводу регламентовано ст. 57 КПК.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Статтею 55 КПК регламентовано обставини, за яких не допуска­ється повторна участь судді у розгляді тієї самої справи. Згідно З цією статтею:

• суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь у новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених за його участі;

• суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному по­рядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постанов­леної за його участі;

• суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному поряд­ку, не може брати участі в розгляді тієї самої справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному роз­гляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену за його участі, скасовано;

• суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в розгляді цієї справи в порядку виключного провадження.

4. Суд (суддя) зобов'язаний:

• всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідити Із додержанням принципів кримінального процесу всі обставини справи, встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин і умов, шо сприяли вчи­ненню злочину;

• при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктив­ний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

• не розголошувати відомості, що становлять державну, військо­ву, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю на-радчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які стало відомо під час розгляду справи в судовому засіданні;

63



• під час розгляду кримінальних справ не допускати вчинків та будь-яких дій, шо ганьблять звання судді та можуть зумовити сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності;

ф заявити самовідвід за наявності обставин, що є підставою для його відводу (ст. 54 КПК).

Суд (суддя) суддя має широке коло прав у всіх без винятку ста­діях кримінального процесу, тому дослідити всіх їх у межах однієї лекції неможливо. Права цього суб'єкта розглядатимемо в лекціях, спеціально присвячених окремим сталіям процесу. Тут же зазначи­мо, шо всі його права сформульовано законодавцем таким чином, щоб суд міг повною мірою здійснити функцію правосуддя.

5. Суд здійснює провадження у кримінальній справі після прий­няття її до свого провадження протягом часу (строку), відведеного законом на попередній розгляд справи, судовий розгляд, апеляцій­не та касаційне провадження, перегляд судових рішень у порядку виключного провадження та виконання вироку.

6. Щодо судді (суд як державний орган юридичній відповідаль­ності не підлягає) у зв'язку із провадженням, здійснюваним ним у кримінальній справі, може бути застосовано кримінальну відпові­дальність за вчинення злочинів, передбачених у розділах;

— XVI1 КК "Злочини у сфері службової діяльності" (статті 364— 370);

- XVIII КК "Злочини проти правосуддя" (статті 371—375; 380— 381).

2.2. Процесуальна характеристика суб'єктів, які виконують функцію кримінального переслідування

Процесуальна характеристика прокурора.

1. Прокурор — це суб'єкт кримінальне-процесуального права, який виконує функцію кримінального переслідування осіб, обви­нувачених у вчиненні злочину, шляхом давання на досудовому про­вадженні вказівок органам дізнання та досудового слідства щодо викриття винних і підтримання у суді державного обвинувачення'.

2. Підставою участі прокурора у конкретній кримінальній справі є факт перебування його на цій посаді у відповідній адміністратив­но-територіальній одиниці (районі, області).

3. Прокурор не може брати участі в розслідуванні та (або) роз­гляді кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за тих самих обставин, що і суддя (ст. 54 КПК). Проте, якщо прокурор

На досудових стадіях кримінального процесу (порушення кримінальної справи і лосудового слідства) прокурор здііїснюс нагляд за законністю в діяль­ності органів дізнання та досудового слідства.

64


брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції в апеляційному чи касаційному по­рядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу (ч. 1 ст. 58 КПК).

Питання про відвід прокурора вирішують;

— на досудовому слідстві — прокурор вищого рівня; - у суді — суд (якщо справу розглядає колегія суддів), суддя (якщо справу слухає одноособове суддя).

4. Прокурор зобов'язаний (частини І і 2 ст. 25 КПК);

• здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які про­вадять дізнання і досудове слідство, тобто на досудових стадіях кри­мінального процесу;

• в усіх стадіях процесу' своєчасно вживати передбачених зако­ном заходів до усунення будь-яких порушень закону, хто б їх не чинив;

• брати участь у судовому засіданні (винятком е випадки, коли розглядають справи приватного обвинувачення та коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення);

• змінити обвинувачення в суді за наявності до того підстав;

• відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якшо в результаті судового розгляду буде переконаний, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному об­винувачення.

Для того, аби прокурор міг виконати зазначені обов'язки, йому надано такі права":

1) на досудовому провадженні (ст. 227 КПК):

• вимагати від органів дізнання і досудового слідства для пере­вірки кримінальні справи, документи, матеріали та Інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встанов­лення осіб, які вчинили злочини;

• перевіряти не менше ніж один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідом­лень про вчинені або ті, що готуються, злочини;

• скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;

Винятком є судові стадії кримінального процесу, в яких прокурор не здій­снює функцію нагляду за дотриманням закону судом. У них прокурор є предс­тавником однієї із сторін (обвинувачення), а тому не має права вживати заходів імперативного характеру до суду (суддів]. Він має право лише оскаржити судо­ве рішення, постановлене, на його думку, І порушенням закону.

У кримінальне-процесуальному законі застосовується термін '"повнова­ження". Останні в загальній теорії права визначають як ''правообов'язки'", тобто ик поєднання прав і обов'язків Причому центр ваги у співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки. Go за їх невиконання Haciut юридична відпо­відальність (О. Ф. Скакун).

65

• давати письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчи­нили злочини;

• доручати органам дізнання виконання постанов про затриман­ня, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також давати вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття зло­чинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, шо перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

• санкціонувати проведення обшуку (за винятком обшуку житла та Іншого володіння особи), усунення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законом;

• продовжувати строк розслідування (ст. 120 КПК);

• давати згоду або подавати до суду подання про обрання запо­біжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою (статті 156, 165-2 КПК);

• повертати кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

• вилучати від органу дізнання і передавати слідчому будь-яку справу, передавати справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного й об'єктивного розслідування;

• усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від по­дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони до­пустили порушення закону при розслідуванні справи;

• порушувати кримінальні справи або відмовляти в їх порушенні;

• закривати або зупиняти провадження в кримінальних справах;

• давати згоду на закриття кримінальної справи слідчим у тих випадках, якщо це передбачено законом;

• затверджувати обвинувальні висновки (постанови);

• направляти кримінальні справи до суду;

• вирішувати питання про допущення захисника до участі в справі;

• здійснювати інші повноваження, надані йому законом; 2) у судових стадіях:

• підтримувати перед судом державне обвинувачення;

• подавати докази;

• брати участь у дослідженні доказів;

• заявляти клопотання і висловлювати свою думку щодо клопо­тань інших учасників судового розгляду;

• викладати свої міркування щодо застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного та ін.

5. Прокурор перебуває в такому статусі протягом часу, відведе­ного законом на виконання всіх завдань кримінального процесу {від його початку до закінчення).

6 Прокурора за невиконання своїх обов'язків у кримінальному процесі може бути притягнуто до таких видів юридичної відповідаль­ності'.

. кримінально-процесуальної — скасування прийнятих рішень;

визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуаль­ної форми тощо;

• кримінальної за злочини:

— у сфері службової діяльності (розділ XV11 КК);

- проти правосуддя (статті 371—374; 380—381 КК);

. дисциплінарної згідно із відомчими нормативно-правовими

актами.

Процесуальна характеристика слідчого.

1. Слідчий — це суб'єкт кримінального процесу, який самостій­но здійснює кримінальне переслідування осіб шляхом порушення кримінальних справ, викриття винних у вчиненні злочинів, обран­ня щодо них запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.

Чинний КПК не розкриває змісту поняття "слідчий", а лише обумовлює його відомчу належність. Зокрема, в п. 7 ст. 32 і ст. 102 КПК зазначено, що досудове слідство у кримінальних справах про­водять слідчі прокуратури', слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції, слідчі органів Служби безпеки України.

Питання віднесення слідчого до суб'єктів, які виконують функцію кримінального переслідування, в теорії процесу є супе­речливим. Ще з радянських часів домінує думка, шо слідчий виконує функцію розслідування злочинів, зміст якої становлять підфункції обвинувачення, захисту і вирішення справи. З позицій сучасного погляду на модель вітчизняного кримінального процесу, яка стає дедалі ближчою до змагальної, такий погляд на зміст функції слід­чого вичерпав себе.

Змагальність процесу передбачає участь у ньому протилежних за інтересами сторін. Інтерес слідчого як державного органу", покликаного боротися зі злочинністю, полягає у викритті винного, пред'явленні йому обвинувачення і направленні кримінальної справи з обвинувальним висновком прокурору для порушення ним державного обвинувачення. Поєднання в одній особі трьох проце­суальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) не­минуче зумовить домінування якоїсь однієї. Слідчий, здійснюючи

' Згідно з п. 9 розділу 15 Конституції України прокуратура продовжує ви­конувати відповідно до чинних законів функцію слідства — до сформування системи досудовога слідства І введення в дію законів, шо регулюють її функціо­нування. На сьогодні відповідні закони не ухвалено.

" Слідчий е не просто посадовою особою, а саме органом держави (див. ст. 102 КПК).

66

67

діяльність із розслідуиання злочинів, не може одночасно "сидіти на трьох стільцях".

Щодо цього відомий учений-процесуадіст XIX ст. В. П. Данев-ський (представник харківської школи права) писав: "Не кажучи вже про принципову помилку і практичну небезпеку поєднання в одній особі обов'язків судді і функцій сторін, одне ототожнення у слідчому цих останніх функцій вважається великою помилкою, яка згубно впливає иа хід попереднього слідства, на його результати, а врешті-решт, і на вирішення справи по суті. Навряд чи можливо для однієї особи бути у справі й обвинувачем, і захисником. Ці функції принципово протилежні і не узгоджені, особливо тоді, коли вони зосереджені в особі, яка брала активну участь у збиранні дока­зів, шо викривають і виправдовують. Створене законом становище слідчого — психологічно фальшиве: дуже важко у справі, досліджу­ваній стосовно певної особи, водночас зосередити увагу, рівномірно напружену, на двох різних сторонах справи; нелегко скласти собі дві протилежні точки зору, які перебували б у становищі рівноваги і які слідчий перевіряв би з однаковою ревністю, упевненістю і силою логічного мислення. Рівновага неминуче має порушитися, переважна увага й енергія дослідника мають поступово обернутися у той чи інший бік"'.

Дискусія щодо функцій слідчого спричинила в теорії процесу полеміку стосовно відомчої належності слідчого апарату. На сьогод­ні є три погляди щодо місця органів досудового слідства в системі апарату держави:

1) залишити слідчий апарат у підпорядкуванні тих відомств, що й у радянський час, де він перебуває і сьогодні;

2) підпор ял кувати суду, запровадивши посади слідчих суддів або судових слідчих (як це було за Статутом кримінального судочин­ства 1864 p.);

3) вивести його із підпорядкування окремих відомств і утворити самостійний слідчий апарат (комітет).

2. Підставою участі слідчого у кримінальному процесі є:

• порушення слідчим кримінальної справи. Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 98 КПК після порушення справи слідчий зобов'язаний розпочати у ній досудове слідство;

• доручення начальника слідчого відділу або прокурора про роз­гляд заяви чи повідомлення про злочин або про прийняття справи до свого провадження, шо формулюється у вигляді резолюції на заяві (повідомленні) чи иа кримінальній справі.

1 Дно : Даневский В. П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. - К., 2003. - С. 29-30.

3. Слідчий не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за таких обставин (ст. 60

КПК):

• якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивіль­ним відповідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем обвинуваченого;

• якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекла­дач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

• якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;

• за наявності інших обставин, що зумовлюють сумнів у його об'єктивності.

Питання про відвід слідчого вирішує протягом 24 годин прокурор.

4. Слідчий зобов 'язаний:

• у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримі­нальну справу, прийняти її до свого провадження і розпочати до­судове слідство;

• повно, всебічна й об'єктивно дослідити обставини справи у визначений законом строк;

• при провадженні слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби і свої знання для розкриття злочину;

• роз'яснити всім суб'єктам досудового слідства їхні права і за­безпечити реалізацію цих прав;

• вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди;

• вжити заходів до виявлення причин і умов, що сприяли вчи­ненню злочинів, та до їх усунення та ін,

Слідчий має право (ст. 114 КПК):

• самостійно приймати рішення про спрямування слідства і про­вадження слідчих дій (за винятком випадків, коли законом перед­бачено одержання згоди, санкції, затвердження прокурора або згоди суду), які є обов'язковими для виконання всіма юридичними і фізич­ними особами;

• у разі незгоди із вказівками прокурора, що стосуються найваж­ливіших питань кримінальної справи (ч. 2 ст. 114 КПК). подавати справу прокуророві вишого рівня з письмовим викладом своїх запе­речень;

• у межах своєї компетенції застосовувати заходи процесуаль­ного примусу;

• давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій. Слідчий не має права доручати органам дізнання пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваче­ного, а також виконання складних слідчих дій (відтворення обста­новки та обставин події, очної ставки, пред'явлення для впізнання);

68

69

• вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окре­мих слідчих дій;

• при провадженні слідчих дій використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку, відеозапис;

• провадити слідчі дії в інших слідчих районах самостійно або доручити це відповідному слідчому чи органу дізнання (ч. 1 ст. 118 КПК) та ін.

Із метою забезпечення повноти регулювання процесуального статусу слідчих Верховна Рада України 29 червня 2004 р. своєю постановою № 1903-IV прийняла за основу проект Закону України "Про статус слідчого та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України" (реєстраційний № 1903-1V).

5. Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного зако­ном для розгляду заяв і повідомлень про злочини (ч. З ст. 97 КПК), а також для досудового слідства (ст. 120 КПК). До нього зараховують час, протягом якого справа перебуває у провадженні слідчого.

6. Слідчих за невиконання їх обов'язків може бути притягнуто до таких видів юридичної відповідальності:

• кримінально-процесуальної — скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуаль­ної форми тощо;

• кримінальної за злочини:

— у сфері службової діяльності (розділ XVII КК);

— проти правосуддя (статті 371—374; 380—381);

• дисциплінарної згідно із норматив но-правовими актами відомств, у яких вони працюють.

Процесуальна характеристика особи, яка здійснює дізнання (дізна-вача).

1. ДІзнавач — це суб'єкт кримінального процесу, який за дору­ченням органу дізнання здійснює кримінальне переслідування осіб шляхом порушення кримінальних справ, викриття винних у вчи­ненні злочинів, обрання щодо них запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.

Перелік органів дізнання регламентовано ст. 101 КПК. Цією ж статтею чітко визначено і компетенцію кожного із органів дізнання в частині порушення кримінальних справ щодо певних злочинів і здійснення у них розслідування. Наприклад, податкова міліція є органом дізнання у справах про ухилення від сплати податків і зборів; митні органи — у справах про контрабанду. Серед органів, зазначених в ст. 101 КПК, є два з універсальною компетенцією: 1) міліція; 2) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

На відміну від слідчих, для органів дізнання досудове слідство не є основною діяльністю. Перед органами дізнання, насамперед, стоять завдання щодо здійснення оперативно-розшукової та адмі­ністративної діяльності.

70

2 Підставою участі дізнавача у кримінальному процесі є доручен­ня начальника органу дізнання про провадження ним досудового слідства у формі дізнання.

3. ДІзнавач не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) у тих самих випадках, що і слідчий.

4. ДІзнавач має ті самі обоє 'язки і права, що й слідчий, за винят­ком прийняття ним процесуальних рішень. Рішення дізнавача із найважливіших питань у кримінальній справі потребують затвер­дження начальником органу дізнання. Такими питаннями є:

1) про рух кримінальної справи:

• про порушення кримінальної справи (і про відмову в її пору­шенні);

• про закриття справи;

• про зупинення дізнання у справі; Ф про відновлення дізнання;

• про направлення кримінальної справи до іншого органу дізнан­ня за підслідністю;

• про направлення кримінальної справи для провадження досу­дового слідства;

2) про застосування заходів процесуального примусу:

• запобіжних заходів;

• інших заходів примусу.

5. ДІзнавач перебуває в такому статусі протягом часу, відведеного законом (ст. 108 КПК.) для здійснення дізнання.

6. ДІзнавач підлягає тій самій юридичній відповідальності, що і слідчий.

Процесуальна характеристика потерпілого.

1. Потерпілий — це фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яку визнано потерпілою постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду.

У справі про незакінчений злочин особу визнають потерпілим за умови фактичного заподіяння їй шкоди.

Потерпшим може бути визнано тільки фізичну особу. Хоча остан­нім часом у літературі обговорюють можливість надання юридичній особі статусу потерпілого у кримінальній справі.

2. Підставою участі в процесі є винесення постанови (ухвали) про визнання потерпілим.

3. Потерпілим може бути визнано:

• особу, якій безпосередньо заподіяно ту чи іншу школу;

• у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потер­пілого, — його близьких родичів (п. 11 ст. 32 КПК). Якщо надання прав потерпілого вимагають декілька осіб із числа близьких роди-[!!в особи, якій було заподіяно смерть, усіх їх може бути визнано потерпілими.

71

Обставин, які 6 виключали участь потерпілого у кримінальній справі, кримінально-процесуальним законом не передбачено.

Згідно з п, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законо­давства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" (далі -постанова Пленуму від 2 липня 2004 р. № 13) не може бути визнано потерпілими осіб, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж. Водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, якщо вчинення злочину щодо неї спровоковано її діями.

4. Потерпілий зобов 'язаний:

• з'являтися за викликом особи, яка проводить дізнання, слід­чого, прокурора і суду {ч. 1 ст. 72 КПК);

• давати правдиві показання (ч. 2 ст. І71 КПК.);

• підкорятися розпорядженням головуючого шодо дотримання порядку під час судового засідання (ч. 2 ст. 271 КПК);

» не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора даних досудового слідства (ст. 121 КПК).

Потерпілий має право (статті 49, 267 КПК):

• давати показання в справі;

• подавати докази;

• не погодитися із поміщенням до стаціонарного медичного за­кладу для проведення щодо нього судово-психіатричної експертизи;

• заявляти клопотання;

• ознайомлюватися з усіма матеріалами справи з моменту за­кінчення досудового слідства;

• висловлювати свою думку при вирішенні питання про звіль­нення особи від кримінальної відповідальності за статтями 7—11-1 КПК;

• підтримувати обвинувачення у суді в разі відмови прокурора від обвинувачення;

• брати участь у судових дебатах (ненадання слова в судових дебатах потерпшому є підставою для скасування вироку — п. 29 Постанови Пленуму від 2 липня 2004 р. № 13);

• заявляти відводи;

• подавати скарги на дії слідчого, прокурора й судді, на вирок або ухвали суду й постанови судді;

• висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;

• давати пояснення З приводу досліджуваних судом обставин справи;

• ставити питання свідкам, експертові, спеціалістові та підсудним;

• брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів;

72

• користуватися допомогою представника, яким може бути адвокат, законний представник, близький родич або інша особа, допущена до участі у справі за постановою дізнавача, слідчого, судді чи за ухвалою суду;

• на відшкодування йому витрат по явіїі за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та інші права, передбачені статтями 52-1, 87, 87-1, 88, 267, 348, 384 КПК.

З ухваленням нового ЦК України потерпілий отримав право на відшкодування майнової шкоди державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона £ неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 1207 ЦК шкоду, завдану каліцтвом, іншим уш­кодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовує потерпшому або особам, визначеним ст, 1200 ЦК (непрацездатним особам, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитині потер­пілого, народженій після його смерті), держава, якщо не вста­новлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспро­можною'.

Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну потерпілого, та шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю, встановлено ЦК (ч. 2 ст. 1177; ч. 2 ст. 1207). Відповідного закону в Україні до цього часу не ухвалено,

5. Потерпілий перебуває у такому статусі з моменту винесення постанови про визнання потерпілим і до завершення провадження у кримінальній справі.

За очевидного заподіяння злочином шкоди не можна зволікати з визнанням особи потерпілою. Чим раніше особу визнано потер­пілою (за наявності підстав до того), тим раніше вона дістає мож­ливість реалізації законних інтересів, пов'язаних із відновленням порушених злочином прав. Посадовим особам органів, які ведуть кримінальний процес, слід зважати на те, то погерпідий вимушено, не за власним бажанням залучається до участі у справі.

Цікавим у цьому плані є дослідження американського вченого М. Філей, який сформулював концепцію "процесу як покарання". Ключовою є ідея, шо для непрофесійних учасників, і, передусім, потерпілого, кримінальний процес сам по собі, незалежно від його

1 Згідно зі ст. 2 Європейської конвенції з відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 р. и разі, якшо відшкодування шкоди не може бути забезпечено з інших джерел, держава повинна взити це на себе для таких категорій: 1) для тих, кому в результаті навмисних насильниць­ких злочинів завдано серйозну шкоду фізичному стану або здоров'ю; 2) для тих. хто перебував на утриманні загиблих у результаті такого злочину. Відшкоду­вання шкоди здійснюється навіть у тому разі, якщо злочинця не може бути піддано судоаому переслідуванню або покарано

73

результатів, є тяжким тягарем — "покаранням". Уже зазнавши втрат від злочину, він страждає вдруге, коли змушений давати показання, з'являтися до правоохоронних органів та до суду, брати участь у процесуальних діях, звертатися до адвокатів тощо. 6. Юридична відповідальність потерпілого:

• кримінально-процесуальна:

— за неявку без поважних причин до органу розслідування й сулу потерпілого може бути піддано приводу (ч. З ст. 72 КПК);

— за злісне ухилення від явки до органів розслідування — штраф (ч. 4ст. 72 КПК);

— злісне ухилення потерпілого від явки до суду або непідко­рення розпорядженню головуючого чи порушення ним порядку під час судового засідання розцінюється законом як неповага до суду й карається штрафом або адміністративним арештом на строк до 15 діб (ч. 4ст. 72 КПК);

• кримінальна:

— за дачу завідомо неправдивих показань — за ст. 384 КК;

• за розголошення даних досудового слідства без дозволу слід­чого або прокурора — за ст. 387 КК;

• адміністративна:

— зз неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду або у непідкоренні розпорядженням головуючого або в по­рушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи встанов­лених у суді правил (ч. 1 ст. 185-1 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення, далі — КпАП);

— за злісне ухилення від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 185-4 КпАП).

Процесуальна характеристика цивільного позивача.

1. Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, вимогу про відшкодування збитків.

У тих випадках, коли громадянин пред'являє позов про відшко­дування спричиненої йому шкоди, його визнають одночасно по­терпілим та цивільним позивачем.

2. Підставою участі в процесі є винесення постанови (ухвали) про визнання цивільним позивачем.

3. Обставин, які б виключали участь цивільного позивача у кримінальній справі, кримінально-проііесуальним законом не передбачено.

4. Цивільний позивач зобов 'язаний:

• пред'являти на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду всі необхідні документи, пов'язані э заявленим позовом;

74

• не розголошувати без відома слідчого або прокурора дані до­судового слідства;

• додержуватися порядку під час судового засідання та підкоря­тися розпорядженням головуючого.

Цивільний позивач має право:

• подавати докази;

• заявляти клопотання;

• брати участь у судовому розгляді, заявляючи відводи і клопо­тання, висловлюючи свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, даючи пояснення, беручи участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків (ст. 268 КПК);

• просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову;

• підтримувати цивільний позов;

• ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не прово­дилось, — після призначення справи до судового розгляду;

• заявляти відводи;

• подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також на вирок або ухвалу в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності підстав — на забез­печення безпеки.

5. Цивільний позивач перебуває у такому статусі з моменту вине­сення постанови про визнання цивільним позивачем і до завер­шення провадження у кримінальній справі.

6. Юридична відповідальність цивільного позивача:

• кримінальна:

- за розголошення даних досудового слідства без дозволу слід­чого або прокурора — за ст. 387 КК;

• адміністративна:

— за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду або у непідкоренні розпорядженням головуючого або в по­рушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи вста­новлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-1 КпАП).

2.3. Процесуальна характеристика