Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание І. поняття кримінального процесу як галузі права і його співвідношення з іншими галузями права Висновки з питання ] 2. Предмет і методи кримінально-процесуального права Висновки з питання 2 3. Способи і типи правового регулювання у кримінальному процесі Висновки з питання 3 4. Особливості норм кримінально-процесуального права Висновки з питання 4 5. Кримінал ьно-процесуальний закон. його чинність у просторі, у часі та щодо осіб Висновки з питання 5 Висновки з теми Рекомендована література до теми

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

ЛЕКЦІЯ 2. СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА

1. Поняття кримінального процесу як галузі права і його співвідношення з іншими галузями права.

2. Предмет і методи кримінально-процесуального права.

3. Способи і типи правового регулювання у кримінальному процесі.

4. Особливості норм кримінальне-процесуального права.

5. Кримінальне-процесуальний закон. Його чинність у просторі, у часі та щодо осіб.

І. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА І ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРАВА

Кримінальне-процесу а льне право — це одна із галузей права Укра­їни, яка становить сукупність правових норм, що регулюють діяль­ність суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства під час провадження у кримінальних справах.

Право покликане слугувати задоволенню інтересів громадян, їх об'єднань, держави і суспільства в цілому. В цьому полягає його цінність, що виявляється в таких вимірах:

• соціальна цінність цієї галузі права полягає в тому, що вона втілює інтереси громадян у вільному від злочинності суспільному сере до виші;

• інструментальна цінність кримінально-процесуального права — один із проявів його загальносоціальної цінності — полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину; інструментом розв'язання кримі­нальне-правових конфліктів у державі.

Як самостійна галузь права України, кримінально-процесуальне право має специфічні предмет та метод правового регулювання. Однак, як елемент системи права України, воно тісно пов'язане з іншими галузями права та галузями знань. Найтіснішим є зв'язок кримінально-процесуального права із загальною теорією права, конституційним правом, кримінальним правом, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю.

Загмьна теорія права аіліграс щодо всіх галузей права методоло­гічну роль. Вона розробляє теоретичні положення щодо загального розуміння понять, норм права, механізму правового регулювання,

тлумачення норм права тощо, які є вихідними для окремих галузей права, в тому числі й кримінально-процесуального.

Конституційне право регулює найголовніші питання суспільного життя, зокрема визначення засад кримінально-проііесуадьної діяль­ності. Майже 40 статей Конституції України (понад 20%) можна віднести до таких, що прямо чи опосередковано регулюють відно­сини у сфері кримінального процесу. Основні з них зосереджено у розділі 2 "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" та у ст. 129.

Кримінальне-процесуальне право не може існувати без кримі­нального права, і навпаки, норми останнього не можна реалізовувати без першого. Зв'язок цих галузей права є настільки тісним, що в деяких державах до цього часу їх не поділяють на окремі галузі.

Норми кримінального права можуть містити найсуворіші санкції, однак без процесуальних норм вони будуть "мертвими". Норми процесуального права приводять у дію норми кримінально­го права. Якщо кримінальне-правові норми — це "тіло", то проце­суальні — це їхня "душа". Автор баварського кодексу А, Фейербах' визначав кримінальний процес як "прагматичну частину криміналь­ного права".

У загальній теорії права всі галузі права поділяють на: 1) галузі матеріального права; 2) галузі процесуального (формального) права". Кримінальне право належить до першої групи, а кримінально-процесуальне — до другої. Кримінальне право визначає поняття злочину, кримінальної відповідальності, покарання, а кримінально-процесуальне — встановлює форму реалізації норм кримінального права (тому є формальним).

Зв'язок цих двох галузей права полягає у такому:

• вони е галузями публічного права;

• термін "кримінально-проііесуальне право" походить від тер­міна "кримінальне право";

• кримінально-процесуальне право містить низку бланкетних норм, які відсилають до положень кримінального;

' Ансельм Фейербах — визначний німецький криміналіст (батько філософа • Іюдвіга Фейербаха).

Професор В. М. Горшеньов (м. Харків) започаткував юридичну теорію, яка має лпжгалузевий процесуальний характер, — теорію юридичного процесу 'Див.¹ Теория юридического процесса / Пол обш. ред. В. М. Горшенева. -Харьков. 19Я5. — 193 с.). Пізніше до досліджень у цій сфері долучилися й інші ^цчені (див.: Протасов В. И. Основы общеправовой процессуальной теории. — 'Ч-. 1991. — 184 с.; Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права. — М., 2003. — 240 с.]. Доцільність створення цієі теорії і провадження наукових дослід­жень зумовлено наявністю у всіх видів юридичного процесу (кримінального. Цивільного, господарського, адміністративного тошо) спільних рис.

22

23

• кримінальний процес розпочинається при виявленні відомостей про злочин (поняття ж злочину визначається кримінальним правом);

• деякі зазначені в ст. 6 КПК підстави до відмови в порушенні кримінальної справи (закриття справи) пов'язані з кримінально-правовими поняттями: відсутність події злочину — п. І ч. 1, відсут­ність складу злочину — п- 2 ч. 1;

• переважна більшість питань, що їх вирішує суд при постанов-ленні вироку, мають кримінальне-правовий характер:

• чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачують під­судного;

• чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримі­нального закону його передбачено;

— чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

• чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

• чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме, та інші питання, передбачені ст. 324 КПК;

• кримінальне право встановлює перелік обставин, що пом'як­шують та обтяжують покарання (статті 66 та 67 Кримінального кодексу України, далі — КК);

• кримінальним правом регламентовано види, підстави і порядок застосування примусових заходів медичного характеру (статті 92— 96 КК), підстави застосування і види примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) та багато інших питань, безпосередньо пов'язаних із кримінально-процесуальним правом;

• санкції норм кримінального права в деяких випадках гаран­тують реалізацію норм кримінально-процесуального права (статті 371-390 КК).

Кр и мінальн о-процесуальне право перебуває у взаємному зв'язку не тільки з іншими галузями права України, а й з іншими галузями знань, здобутки яких використовують органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду при розкритті, розслідуванні злочинів, а також при розгляді справ у суді. Це такі галузі знань: криміналіс­тика, оперативно-розшукова діяльність, судова медицина, судова психологія, судова психіатрія, кримінологія та ін.

Зв'язок кримінально-процесуального права \ криміналістики полягає в тому, що криміналістика розробляє рекомендації щодо тактики провадження окремих слідчих дій і методики розслідування окремих видів злочинів, а також шодо найбільш ефективного застосування науково-технічних засобів для пошуку, виявлення і фіксації слідів злочину. Використання рекомендацій криміналістики не є обов'яз­ковою вимогою для слідчого, однак воно сприяє якісному та ефек­тивному застосуванню норм кримінальне-процесуального права.

Досягнення природничих І технічних наук у кримінальному про­цесі використовують:

• у ході провадження у кримінальних справах експертиз із питань, шо потребують спеціальних знань;

• шляхом залучення спеціалістів до участі у слідчих діях з метою надання допомоги у пошуку, виявленні та фіксації слідів злочину;

• самостійно слідчий під час провадження ним слідчих дій. Кримінально-процесуальн і норми регламентують підстави та

процесуальний порядок застосування спеціальних знань під час до­судового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Зв'язок кримтальпо-процесуальиого права та оперативно-розшу-кової діяльності (ОРД) виявляється в тому, шо дані, здобуті під час ОРД, допомагають слідчому та особі, яка провадить дізнання, ви­сунути версії, швидко встановити і затримати злочинця тощо.

На зв'язок кримінального процесу і ОРД є пряма вказівка у кри­мінальне-процесуальному законі: "На органи дізнання покладається вжиття необхідних опсративно-розшукових заходів з метою вияв­лення ознак злочину і осіб, що його вчинили" (ст. 103 КПК).

Щодо співвідношення кримінального процесу і ОРД слід зазна­чити таке:

1) ОРД, хоча і має ті самі цілі, шо й кримінальний процес (вста­новлення обставин злочину), до структури останнього не входить;

2) кримінально-процесуальнідіїта оперативно-розшукові заходи врегульовано різними джерелами права;

3) кримінальний процес гарантує вищий, ніж ОРД, рівень забез­печення прав і законних інтересів громадян;

4) на відміну від кримінального процесу, ОРД може мати неглас­ний характер.

Оперативний працівник і слідчий діють у різних правових режимах, що зумовлює такі відмінності в їх діяльності.

/. Різні засоби й методи здійснення діяльності. Слідчий здійснює свою діяльність засобами і методами, передбаченими кримінально-процесуальним законом, шо мають процесуальний характер. Опера­тивний працівник — засобами і методами, регламентованими За­коном України від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову Діяльність" та іншими законами, які передбачають використання Для боротьби із злочинністю спеціальних, в тому числі й негласних, методів і засобів_і

2- Різні права в застосуванні засобів і методів. Слідчий за жодних обставин не має права застосовувати засоби і методи, які викорис­товує оперативний працівник. Він може провадити лише слідчі та 'Нші процесуальні дії, передбачені кримінально-процесуальним ^аконом. Оперативний працівник вправі провадити, окрім опера-Ивно-розшукових, ще й слідчі дії, бо він має процесуальний статус особи, яка провадить дізнання.

* Різні межі застосування процесуальних І непроцесуальних засобів ' методів. Якщо майже всі слідчі дії можуть провадитись тільки після

24

25

порушення кримінальної справи і до закінчення досудового роз­слідування, то оперативно-розшукові заходи — до порушення кри­мінальної слрави, протягом слідства, а іноді й після закінчення ! провадження у кримінальній справі,

4. Різні результати діяльності. Якшо в результаті кримінально-процесуальної діяльності слідчий отримує судові докази, то опера­тивний працівник під час ОРД — тільки дані про факти, джерела таких фактів, які тільки шляхом наступного проведення слідчих дій можуть стати доказами у кримінальній справі.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ ];

1. Кримінальне-процесуальне право є органічним елементом системи вітчизняного права.

2. Зв'язок кримінальне-процесуального права з іншими галузями права є двостороннім.

3. Кримінальне-процесуальне право походить від кримінального права і є визначальним для криміналістики, оиеративно-розшукової діяльності та інших юридичних наук, досягнення яких використо­вують під час провадження у кримінальних справах.

2. ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Крим і нальн о -процесуальне право здійснює свій регулятивний вплив через систему кримінальне-процесуальних відносин, учасники котрих діють у межах наданих їм прав і покладених на них обов'язків. Кримінально-процесуальні відносини є предметом правового регу­лювання'.

Кримінальне-процесуальні відносини мають юридичний і фак­тичний зміст.

Юридичним змістом цих відносин є зафіксовані у нормах кримї-нально-процесуального права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників,

Фактичний зміст процесуальних відносин — це реально здійсню­вані їх учасниками дії, спрямовані на реалізацію своїх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що визначаються інтересами у кри­мінальній справі (публічними чи приватними).

Кримінально-процесуальні відносини:

• за функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають, є охоронними, бо завжди виникають з факту вчинен­ня злочину (суспільне небезпечного діяння);

. за рівнем індивідуалізації суб'єктів можуть бути тільки віднос­ними (права й обов'язки учасників всіх правовідносин у криміналь­ній справі € точно визначеними);

• за кількістю суб'єктів як прості (відносини, що виникають між слідчим і допитуваним), так і складні (відносини між слідчим, прокурором, суддею і обвинуваченим при вирішенні питання про взяття останнього під варту);

• за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами завжди Є дво­сторонніми, бо кожна сторона правовідносин має як права, так і обов'язки;

• за характером дій зобов'язаного суб'єкта — активні (слідчий зобов'язаний призначити експертизу у випадках, передбачених ст. 76 КПК) і пасивні (слідчий зобов'язаний утриматися від допиту свідка, який дає показання під псевдонімом, щодо дійсних даних про його особу — п. 4 ч, 1 ст. 69 КПК);

Ф за волевиявленням -- управлінські, для виникнення яких достатньо лише бажання уповноваженої сторони (накладення судом грошового стягнення на поручителя в разі ухилення обвинуваче­ного від явки до органів дізнання чи слідства — ст. 153 КПК), дого­вірні, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) сторін пра­вовідносин (примирення потерпілого з обвинуваченим — ст. 8 КПК)'.

Метод кримінальне-процесуального права — це категорія права, завдяки якій здійснюється юридичний вплив держаои на суб'єктів правовідносин, шо виникають, розвиваються і припиняються у кри­мінальній справі, а також їх взаємодія один з одним.

Більшість кримінальне-процесуальних відносин врегульовано із застосуванням імперативного методу правового регулювання (методу влади і підкорення), що має примусовий характер. Відносини сто­рін правовідносин при ньому будуються "по вертикалі" (слідчий -обвинувачений). Метод використовують за схемою "обов'язок + відповідальність".

Останнім часом для врегулювання кримінальне-процесуальних відносин все ширше (особливо після "малої" судової реформи 2001 р.) застосовують диспозитивний метод правового регулювання. У його межах суб'єкт кримінально-процесуальних правовідносин має повну свободу у розпорядженні своїми процесуальними, а іноді й матеріальними, правами. Відносини сторін будуються "по гори­зонталі" (потерпілий — обвинувачений, у межах дії корми права, викладеної в ст. 8 КПК).

З огляду на Інтерес українських юристів до положень антропологічної школи права а юридичній літературі обговорюють питання про визнання прав людини самостійним предметом правового регулювання.

26

¹ Кримінальне-процесуальні відносини класифіковано відповідно до загальних положень (лив.: Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. — К., 1998. -С. 191-192).

27

При застосуванні цього методу відносини регулюються за схемою "право + гарантія".

Деякі кримінальне-процесуальні відносини врегулювати з допо­могою цих двох методів неможливо, зокрема тристоронні право­відносини. Наприклад, слідчий для того, аби вирішити питання про взяття обвинуваченого під варту, повинен звернутися до арбітра — суду. Тут слідчий діє щодо обвинуваченого не прямо, а немов би по дузі. Цей метод дістав у літературі назву змагального (судового, арбіт-рального)¹.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Предметом кримінальне-процесуального права є суспільні від­носини, що виникають, розвиваються і припиняються у зв'язку із вчиненням злочину і можуть існувати тільки в межах криміналь­ного процесу.

2. Регулювання кримінальне-процесуальних відносин здійсню­ється Із використанням трьох методів: імперативного, диспозитив­ного і змагального.

3. У кримінальному процесі домінує імперативний метод право­вого регулювання.

3. СПОСОБИ І ТИПИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Способи правового регулювання в кримінальному процесі — це складові елементи впорядкованих кримінальне-процесуальних від­носин:

• дозволяння — надання учасникам відносин суб'єктивних прав (ч. 2 ст. 43 КПК надає права обвинуваченому; ст. 69-1 КПК — свід­кові);

• іооов 'язування — покладання на учасника відносин юридич­ного обов'язку вчинити якусь дію (ч. І ст. 135 КПК — обов'язок обвинуваченого з'явитися за викликом слідчого у призначений строк; ч, 1 ст. 70 КПК — свідка — з'явитися в зазначені місце і час та дати правдиві показання про відомі обставини у справі);

• заборона — покладання на учасника правовідносин обов'язку утримуватися від вчинення певних дій (заборона домагатись пока-

¹ Див.: Вандышев В. В., Дербенев А. П., Смирнов А В. Уголовный процесе; Часть 1. Общая часть уголовного процесса и досудебные стадии. — СПб., 1996. — С. 9 — 10; Либойко Л. М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-процесуального права // Вісник Верховного Суду Ук­раїни — 2004 — № 9; Смирное А. В. Молели уголовного процесса — СПб., 2000 - С. 20-25, 50—52.

28

зань обвинуваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів — ч. З ст. 22 КПК; заборона ставити навідні запитання обвинуваченому — ч. 6 ст. 143, свідкові — ч, 4 ст. 167 КПК, потерпілому — ч. 2 ст. 171 КПК).

Способи правового регулювання у кримінальному процесі по­єднують, чим досягають найбільшої ефективності регулювання.

Надання прав особам, які беруть участь у кримінальній справі (статті 43, 49, 50, 5} та ін. — дозволяння), застосовується у поєд­нанні Із обов'язком суду, прокурора, слідчого, особи, яка прова­дить дізнання, роз'яснити і забезпечити можливість їх здійснення (зобов'язування) — ст. 53 КПК.

Обов'язку суду, прокурора, слідчого та органу дізнання вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину (ст. 4 КПК — зобов'язування) кореспондує право учасників процесу оскаржувати дії цих посадових осіб — статті 99-1, 234, 236, 236-1, 236-2, 236-5, 236-6, 348, 384 КПК (дозволяння), а забороні домага­тися показань (ч. З ст. 22 КПК) — право на оскарження, передба­чене статтями 234 та 236 КПК.

Тип правового регулювання у кримінальному процесі — це загальний порядок регулювання відносин між суб'єктами, які беруть участь у кримінальній справі, що полягає у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон).

У загальній теорії права розглядають два типи правового регу­лювання;

1) загальнодозвільний, що грунтується на загальному дозволянні, у межах якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних Дій ("дозволено все, крім прямо забороненого законом");

2) слещально-дозвільний, шо грунтується на загальній забороні, у межах якої закон встановлює конкретні дозволи ("заборонено все, крім прямо дозволеного законом")'.

У кримінальне-процесуальному праві домінує другий тип право­вого регулювання, Особливо це позначається на діяльності дер­жавних органів і їх посадових осіб, які ведуть кримінальний процес. Вони можуть здійснювати тільки ті дії і приймати тільки ті рішення, Що прямо передбачені законом. Особи, які провадять дізнання, слідчі, прокурори і судді не мають дискреційних повноважень'.

Використання у вітчизняному кримінально-процесуальному праві загальнодозвільного типу правового регулювання ё проблем-

' Див.: Скакун О. Ф. Теорія держави І права: Підручник. — Харків, 2001. — С. 497-49S.

" На відміну від французького кримінальне-процесуального права, де голову­ючий у судовому засіданні наділений "дискреційними повноваженнями, в силу яких він може за власним сумлінням і честю вживати будь-яких заходів, які він ^Еаажає корисними для встановлення істини¹' (ст. 310 КПК Франції)

29

ним. Хоча, зважаючи на те, що згідно з принципом верховенства права (а не закону) права людини не вичерпуються тими, що зазначе­ні в законі, можна вести мову про застосування цього типу регулю­вання поведінки заінтересованих суб'єктів кримінального процесу.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Ефективність правового регулювання кримінально-про-цесуальних відносин забезпечується поєднанням різних способів (дозволяння, зобов'язування, заборона).

2. У кримінальне-процесуальному праві домінує спеціально-дозвільний тип правового регулювання.

4. ОСОБЛИВОСТІ НОРМ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Загальні положення щодо норм права розглядають у межах навчальної дисципліни "Теорія держави і права". Для норм кримі­нальне-процесуального права притаманні всі ознаки правових норм. Однак, оскільки вони регламентують специфічні суспільні відно­сини, то слід зважати й на їх особливості.

Загальні особливості кри.мінально-процесуальних норм:

1) вони є похідними від норм кримінального (матеріального) права (останні в субординації норм посідають провідне становище);

2) вони регламентують, головним чином, процедуру здійснення кримінальне-процесуальної діяльності, а тому відображають дина­мічні характеристики процесуальних відносин;

3) адресатами кримінально-процесуальних норм переважно є посадові особи органів дізнання, слідчі, прокурори та судді;

4) процесуальні норми мають специфічну структуру. Особливості структури норм крІІміна/Іьно-процесуа.Іь/юго права:

1) у них не завжди чітко в межах однієї статті закону сформу­льовано гіпотезу, диспозицію і санкцію; часто ці елементи норм розосереджено в межах кількох_статей;

2) оскільки вони є формою реалізації норм кримінального права, то останні завжди ніби "присутні" в гіпотезі процесуальної норми;

3) гіпотеза крішінально-проііесуальної норми, як правило, містить підстави до провадження процесуальної дії або прийняття процесуального рішення;

4) у диспозиції — власне правилі поведінки — найчастіше відображаються процедурні (здійснювані в певній послідовності) елементи діяльності, тому диспозиції не можуть бути відсильними до норм матеріальних галузей права;

5) санкції не завжди чітко формулюються в нормі кримінально-процесуального права; найчастіше вони містяться в нормах інших

ЗО

галузей права (кримінального, адміністративного, цивільного та ін.). Санкції, закріплені в нормі кримінальне- процесуального права, є кримінально-процесуальними. Санкції, шо передбачають відпо­відальність за порушення приписів норм процесуального права, але містяться в нормах інших галузей права, називають санкціями норм кримінальне-процесуального права;

6) санкції норм кримінальне-процесуального права встанов­люють відповідальність за порушення не тільки приписів, сформу­льованих у їх диспозиції, а й тих, що викладено у гіпотезі,

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Норми кримінальне-процесуального права мають всі ознаки правових норм, а також тричленну структуру: гіпотеза, диспозиція, санкція.

2. Особливості норм кримінально-процесуального права визна­чаються специфікою предмета правового регулювання.

3. Загальні особливості цих норм зумовлено тим, що вони, по-перше, є похідними від норм кримінального права; по-друге, адресо­вані переважно посадовим особам, які ведуть процес.

5. КРИМІНАЛ ЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАКОН. ЙОГО ЧИННІСТЬ У ПРОСТОРІ, У ЧАСІ ТА ЩОДО ОСІБ

Кримінально-процесуальний закон — це нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади — Верховної Ради України, — який регулює порядок порушення кримінальних справ і здійснення у них провадження.

Дія закону у просторі може бути територіальною та екстери­торіальною. Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кримінально-процесуального кодексу України - незалежно від місця вчинення злочину.

Територіальна дія кримінально-процесуального закону ок­реслена територією держави Україна і визначається державним суве­ренітетом.

Екстериторіальна дія закону регулюється міжнародними догово­рами і передбачає поширення законодавства певної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, шо перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що перебувають на власній національній території і підвладні законам та юрисдикції власної держави.

Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування перебувають на Ті терито-

31

рії, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків. Наприклад, згідно зі ст. 101 КП К дізнання за межами України за кримінально-процесуальним законом України здійснюють командири кораблів — у справах про злочини, вчинені підлеглими ї'м військовослужбовцями, а також про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України (п. 3-1); капітани морських суден, шо перебувають у далекому плаванні (п. 8).

Право екстериторіальності завжди використовують для обґрун­тування дипломатичних привілеїв, якими наділено дипломатів і членів їх сімей. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 182 КПК у приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у примі­щеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника.

При провадженні в кримінальній справі застосовують кримі­нально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Загальним є правило: закон зворотної сшіи не має (ст. 58 Конституції України). Це правило надає визначеності та стабільності кримінальне-про­цесуальним правовідносинам, бо учасники кримінального процесу орієнтуються у своїй діяльності на чинний кримінальне-проце­суальний закон. Однак із нього є виняток: має зворотну силу кримінал ьн о-процесуальний закон, згідно з яким покращується ста­новище учасників процесу {надаються нові права, скасовуються левні запобіжні заходи тощо). Правило зворотної дії закону має гуманістичну спрямованість.

Окремими законами може бути встановлено спеціальні правила їх дії в часі. Наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 1 жовтня 1996 р. "Про застосування амністії в Україні" дія закону про ам­ністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на ті, шо тривають або про­довжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. У виняткових випадках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, чинність ам­ністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Статтею 8 зазначеного Закону особи, які відповідно до нього під­лягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опубліку­вання закону про амністію,

32

На порядок дії кримінально-процесуального закону за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє щодо всіх осіб, які перебувають на території його дії та є суб'єктами відносин, на які він розрахований. Дія процесуального закону поширюється на всіх громадян України, Згідно зі ст, 5 Закону України від 18 січня 2001 р, "Про громадянств України" документами, що підтвер­джують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини; 6) дипломатич­ний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення

в Україну'.

Згаданим Законом України не допускається вихід із громадян­ства України, якщо особу, яка подала клопотання про це, в Україні притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або щодо якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності та під­лягає виконанню (ч. 13 ст. 18 Закону).

Окрім того, згідно з ч. З ст. З К.ПК норми закону застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недо­торканності (імунітету), і в справах про злочини осіб без грома­дянства.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 5:

1. Кримінальне-процесуальний закон — це акт вищого законо­давчого органу — Верховної Ради України.

2. Дія процесуального закону у просторі може бути територіаль­ною і екстериторіальною; у часі — прямою і зворотною.

3. При провадженні у кримінальних справах дія кримінально-процесуального закону поширюється на громадян України, інозем­них громадян (за винятком тих, що мають дипломатичний імунітет), а також на осіб без громадянства.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про вибори Президента України" (а редакції Закону віл 18 березня 2004 р.) та ч. 2 ст. 2 Закону України від 24 березня 2004 р. ''Про вибори народних депутатів України" документами, шо підтверджують громадянство України, окрім зазначених в Законі України '"Про громадянство України", також є. 1| військовий квиток для військовослуж­бовців строкової служби; 2) картка (довідка] установи кримінал ьно-виконав-чої системи, шо повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печат­ку установи, — для осіб, які перебувають и установах кримінально-виконавчої системи.

33

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Кримінальне-процесуальне право пов'язане з іншими галузями права. Найтіснішим є зв'язок з кримінальним правом, яке за субор­динацією в правовій системі є вищим за процесуальне.

2. У кримінально-лроцесуальному праві застосовуються імпера­тивний, диспозитивний і змагальний методи правового регулювання, перший з них має перевагу.

3. Кримінально-лроцесуальні норми мають певні особливості, як у загальному плані, так і на рівні структурних елементів — гіпо­тези, диспозиції та санкції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акт

1. Закон України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № ІЗ. — Ст. 65.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від І листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За эаг. ред. В. Т. Мапяренка. -К., 2004.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Вандышев В. В., Дербенев А. П., Смирнов А. В. Уголовный процесе: Часть і. Общая часть уголовного процесса и досудебные сталий. — СПб., 1996.

2. Громов Н. А., Полунин С- А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России. — М., 199S.

3. Дроздов О- М. Джерела кримінальне-процесуального права. — Хар­ків, 2004.

4. Зусь Л. Б. Правовое регулирование в сфере уголовного судопроиз­водства. — Владивосток, 1984.

5. Лобойко Л- М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-проиесуального права // Вісник Верховного Суду України. — 2004. - № 9.

6. Лобойко Л. М. Метода і предмет кримінальне-процесуального права // Прокуратура. Людина. Держава — 2004. — № 7.

7. Лобойко Л. М. Співвідношення імперативного і диспозитивного мето­дів правового регулювання у кримінальному процесі // Проблеми ме­тодології сучасного правознавства. — Харків, 2003.

8. Лобойко Л. М. Функціональне призначення диспозитивного методу кримінально-процесуального права // Юридична Україна. — 2004. -№ 12-

9. Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права. — М., 2003.

10. Малютін І. Правові проблеми вдосконалення кримінально-процє-суального законодавства України // Право України. — 2004. — № 10.

11. Мияицин С. Д. Предмет регулирования советского уголовно-про­цессуального права. — Свердловск, 1991.

34

12. Ольков С. Г. Уголовно-процессуальные правонарушения. — Тю­мень, 1996.

13. Пасенюк О. Процес пішов? Правові "ритми" процесуального зако­нодавства // Юрид. вісник України. — 2002. — № 23. — 8—14 червня.

14. Погорецький М. А. Кримінальне-процесуальні відносини: структура і система. — Харків, 2002.

15. Савонюк Р. Щодо термінів і понять Крим і нал ьно-процесуального кодексу України // Право України. — 2004. — № 2.

16. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса. — СПб., 2000.

17. Столмаков А. И. Санкции в уголовном судопроизводстве // Пра­воведение. — 1982. — № 3.

18. Тсртишник В. Концептуальна модель КПК України і проблеми реалізації ідей правової держави у сфері правосуддя // Право України. — 2003. — № II.

19. Тєртишник В. М. Концепція Кримінально-процесуального кодексу України. — Дніпропетровськ, 2003.

20. Філа/лов В. М., Солодкий С. А. Застосування норм міжнародних договорів і рішень Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 7.

21. Элькинд П. С. Сущность советского уголовно-процессуального права. — Л., 1963.

22. Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процес­суального права. — М., 1967.


35