В. Ф. Глушков не просто механізатор з великим досвідом

Вид материала

Документы

Содержание Тодоров, — промовив Найдовший урок Найцінніший скарб Новий метод По району Піпер Віру Іванівну — завідуючу господарським магазином Червонознам Липського Валентина Максимовича —шофера колгоспу «Дружба народів». Мабуть, найважливіша ділянка роботи в школі Під зорею Жовтня Слово про односельця Про своїх товаришів Працею здружені Розповіді про товаришів Мовою читацького абонементу Тваринництво — ударний фронт Перехідний Червоний прапор обкому Компартії України, облвиконкому, облпрофради і обкому ЛКСМ України — трудівникам Іванівського Звернення групи народного контролю колгоспу «Дружба народів» до всіх дозорців району Як виконуються соцзобов’язання Прощай, школо! Ради і життя ... Полное содержание

Подобный материал:

• Кий процес, 14.73kb.
• «Появление европейской науки в новое время», 102.2kb.
• Герберт Александер Саймон Исследователи ии: Лотфи Заде Исследователи ии: А. А ляпунов,, 9.34kb.
• План організації спільного семінару Тернопільської та Івано-Франківської міських рад, 29.63kb.
• В. М. Глушков пионер математиЧеской теории выЧислительных систем и основатель Института, 153.69kb.
• Смерть Ивана Ильича идругие рассказ, 193.53kb.
• Великой Скифии «Русы Великой Скифии», 4397.06kb.
• Внеклассное мероприятие ко Дню Победы 4 класс. Поклонимся великим тем годам, 127.97kb.
• Методика управления посредством концентрации на числах, или Создание цифровых рядов, 74.14kb.
• А. С. Кингсеп Что там, за ветхой занавеской тьмы?, 90.26kb.

Честь і шана — по праці

Організатор


Бригадир тракторної бригади № 2 Василь Федорович Глушков із корінних червонознам’янців. Землю, важку працю на ній, знає і поважає, як кажуть, не по чутках. Невідомо, чи марив він в юності іншими професіями, міським життям, але час, на який припадає довга трудова біографія, не залишив сумнівів, що покликання його — трудитись на землі, хліб ростити.

Хлібороб. Лише цим містким, теплим, мирним словом можна передати людську щирість, завзяття, відданість своїй справі ветерана. Василю Федоровичу пішов сьомий десяток. Відверто кажучи, з якимось смутком усвідомлюєш, що час і літа беруть своє, що доводиться розставатися.

Про таких у народі кажуть: «Він ще тієї «закваски». Тепер таких немає». Не хочу бути настільки категоричним, щоб приписувати зміст подібних думок людським рисам Василя Федоровича, адже й серед молодих є чимало відданих, трудолюбивих механізаторів. Однак є в цих словах і доля правди. Вік примушує багатьох залишати трудову діяльність і коли справа доходить до їх заміни, то з гіркотою усвідомлюєш, що повноцінної заміни й немає.

В. Ф. Глушков не просто механізатор з великим досвідом. Володіє ця людина природним умінням згуртувати людей, націлити на якусь мету, довести задумане до кінця, мати результат. Організатор він не призначений, не кабінетний, без візи на зразок «має задатки керувати», його задатки побачили товариші по роботі, оцінили, довірили очолити колектив тракторної. З часу, коли керує він бригадою, колектив завжди відзначався стабільністю в роботі, високими результатами. його освіта — вісім класів, а екзаменують його щороку колгоспні лани, сільськогосподарська техніка. Свій головний іспит — ростити високі врожаї, Василь Федорович витримував з честю. І хоч в нинішньому році таки потіснили, бригаду № 2 колеги з третьої, проте і тут мають хороші показники. Добрий врожай зернових, кукурудзи — найвищий у колгоспі. По 33,1 центнера зерна кукурудзи зібрали з гектара.

Добрими помічниками у Василя Федоровича є також механізатори з великим досвідом В. М. Червоногрицький, Г. П. Радов, інші. Що найпершим чином їх характеризує, так це хороший життєвий принцип: «Хто хоче щось заробити, шукає засоби, можливості». Скільки не нарікай, що не вистачає запасних частин для техніки, а справі від цього не легше, і механізаторам теж. А тому вони прагнуть виходити із становища своїми силами, продуктивно, з користю використовувати писані агрегати, машини.

Іноді і сам дивуєшся, яким чином полагодити тон чи інший причіпний інвентар, агрегат. Дійсно, що майстри на всі руки. Ось і тепер вся ґрунтообробна та посівна техніка тут відремонтована, поставлена на зберігання. Заслуга в цьому чималою мірою належить кавалере ордена Жовтневої революції, члену партії з 1954 року Василю Федоровичу Глушкову.

Шкода лише, що ветеран праці помишляє залишити свою трудову діяльність. Та як би там не було, а відпочинок він, заслужив гідно, самовідданою працею на рідній землі.

В. Іваницький,

секретар парткому колгоспу «Дружба народів».


Прапор Трудової слави


піднято на честь тваринників колгоспу «Дружба народів», які досягли найвищих добових надоїв молока на корову в районі — 9 кілограмів.


1978 — рік, март


Позивні «Червоної суботи»

В рахунок п’ятирічки


— День Ленінського суботника, — висловився на зборах працівник ремонтної майстерні Я. К. Тесов, — буде своєрідним оглядом резервів колгоспного виробництва. Отже від імені членів нашого колективу я запевняю всіх присутніх, що ознаменуємо свою «червону суботу» високопродуктивною працею, новими трудовими здобутками. А це значить: на 110-120 процентів виконати свою виробничу норму, при цьому досягти відмінної якості.

Необхідно відзначити, що для успішного проведення суботників створено спеціальний штаб, очолюваний головою колгоспу Г. М. Діордіцею. До складу його увійшли головні спеціалісти, кращі виробничники господарства. На своєму засіданні члени штабу вже затвердили заходи, які будуть виконані 22 квітня. Це і підрізання виноградників, і благоустрій території колгоспу, і ударна праця землеробів і тваринників на полях і фермах. Всі зароблені кошти будуть перераховані у фонд п’ятирічки.


В. Іваницький,

секретар парткому колгоспу «Дружба народів»


Кращі тваринники району

за підсумками трьох місяців 1978 року


Аланжій Н. А. «Дружба народів» 852


Немирська Н. С. «Дружба народів» 918


Койчев С. І. «Дружба народів» 900

Бощак Й. С. «Дружба народів» 900


Ковальова М. М. «Дружба народів» 872

Орловська М. В. «Дружба народів» 865


Казанджій А. А. «Дружба народів» 840

Стацишина А. М. «Дружба народів» 839


Наші славні орденоносці

Глибоке коріння


Десь на степовому обрії з’явилася маленька цяточка, котра, наближаючись, зростала і раптом перетворилася на гусеничний трактор із зчепкою. Ще мить — і вже добре розгледіла обличчя механізатора.

— Ось вам і Анатолій Тодоров, — промовив мій співрозмовник, бригадир С. І. Дараков.

Побачивши нас, тракторист зупинив машину. Швидко відсунувши дверці кабіни, сплигнув на землю.

— Тодоров, — вітаючись, назвав себе.

— Як? — запитливо подивився на нього бригадир.

— Закінчую це поле. Трохи пізніше приїхали б, мене вже не застали.

— А що я вам казав, — зрадів С. І. Дараков. — У мене трактористи, як метеори.

Цьому порівнянню не здивуєшся. Нині кожна хвилина працює на врожай. А закриття вологи — найважливіший момент у технології вирощування зернових. Спробуй, забарись. Одразу ж розрив у всьому весняному комплексі. А звідси — недобір хліба.

— Поспішаємо, Інакше не можемо, — вступив у розмову Анатолій Георгійович Тодоров. Трохи вище середнього росту, кремезний, обличчя заклопотане і разом з тим відверто щасливе.

— Вже двадцять шосту весну зустрічаю в степу, — додає з непідкупною гордістю.

— Так, так, — киває головою бригадир.

Кому, кому, а йому, керівникові, добре відомо, як нетерпляче чекали виходу в поле його механізатори. Особливо в ці передостанні дні. На польовому стані тільки й розмов про весну, про посівну кампанію, про врожай. Не винятком був і Анатолій Тодоров.

В Червонознам’янці рід Тодорових — рідних, двоюрідних, троюрідних — добре відомий. Глибоке коріння пустила ця механізаторська трудова династія. Є і комбайнери, і трактористи. У самого Анатолія Георгійовича брати з технікою на «ти», Один з них постійним місцем роботи обрав ферму. Другий мідником став (є така професія в селі).

А він, Анатолій Георгійович, зв’язав своє життя навічно з полем. Трудова біографія починалася з п’ятидесятих років, коли ще у моді була спеціальність причіплювача. Працював напару з досвідченими трактористами, котрі допомогли йому стати справжнім механізатором. Одного з них завжди згадує теплим словом. Це Іван Дем’янович Желязков. Хоч зараз і зустрічаються (той нині в четвертій бригаді працює) як рівний з рівним, але все одно вважає його своїм вчителем, бо багато чому навчився у нього. Саме Іван Дем’янович допоміг йому як слід освоїти трактор «НАТІ».

— Машина малопотужна, — згадує Анатолій Георгійович, — проте досить вередливою була. Особливо коли її треба було завести. А тепер, — пожвавішав трудівник. — Техніка першокласна. Тільки розумій її.

Говорить і обережно торкається пальцями свого сталевого коня. Яку тільки роботу не виконує на ньому: боронує, культивує, сіє. Робота буденна, звичайна, І так з року в рік.

Рік на рік не схожий. Не завжди буває щедрою нива. Однак в їх бригаді, де трудиться Анатолій Георгійович, ось вже кілька років підряд вирощують стабільні врожаї зернових, навіть за складних погодніх умов. Торік по врожайності колоскових вийшли на перше місце в господарстві. І в цьому році планують одержати на кожному гектарі не менше 32 центнерів.

А щоб одержати його, весняний комплекс вирішили проводити за іпатовським методом. І це добре. В колгоспі чітко діє лінійний графік, під контролем — організація праці кожного механізатора.

Пошкодував Тодоров, що не було його доброго друга Михайла Зуба. Він якраз працював на вивезенні добрив — гній навантажував. У них тягач і мехлопата. Отже, один одного підміняють. А в роботі найцінніше — погодженість, згуртованість. Разом закрили вологу на площі понад 200 гектарів. Обидва в числі передовиків.

До речі, в бригаді першим з’явився він. Трохи пізніше прийшов Михайло Васильович Зуб. Подружили, і вже 16 років підряд нерозлучні.

Сюди ж слід додати: і висококваліфіковані. Он, приміром, Анатолій Георгійович — тракторист-машиніст першого класу.

— Хороші механізатори, — пригадуються мені слова бригадира.

У нього багато щасливих днів: народження дітей, перший самостійний виїзд на тракторі в степ та багато інших. День, коли вручили орден «Знак пошани» залишився святковим назавжди в його пам’яті. І будьте впевнені, що в трудовому житті Анатолія Георгійовича такі дні не останні. Обов’язково будуть ще нові виробничі перемоги.


С. Кінзбурська.


Найцінніший скарб


З чого почати розповідь? Мабуть із спогадів. Згадати той далекий 1947 рік, коли С. П. Воронов, демобілізувавшись, привіз з війни декілька книжок, зачитаних, трохи протріпаних. Бо в передишці між боями він та його друзі не раз перечитували безсмертні романи Л. М. Толстого «Война и мир», М. О. Островського «Як гартувалась сталь» та багато інших.

І саме на фронті і зародилася у Селифона Павловича думка про створення власної домашньої бібліотеки. Ніколи не забуде і його дружина той пам’ятний день — зустріч після тривалої розлуки, коли чоловік акуратно витягнув з валізи книжки.

31 рік минув з тих пір...

Сьогодні Селифон Павлович, запрошуючи до своєї хатини, як завжди, звично говорить: «Знаєте, я дуже люблю книжки».

Уважно оглядаю бібліотеку. Понад 900 книжок на полицях. Ось «Граф Монте-Крісто» Александра Дюма. Трохи далі «Тайна войны» Юрія Королькова

— Та хіба тільки це? — з гордістю говорить дружина Селифона Павловича. — Подивіться, ось розділ, присвячений громадянській тематиці, далі книжки про Велику Вітчизняну війну.

— Так, так, — задоволено додає господар бібліотеки, — Жуков, Яковлев, Баграмян.

Спогади полководців посіли найпочесніше місце в бібліотеці. Я не дивуюся, що Селифон Павлович так поважає воєнну тематику. Адже йому довелося самому пройти тисячі кілометрів фронтового шляху, бути в самому пеклі бойових подій.

Хоч вже багато років минуло, але війна завжди нагадує про себе. То кулею, що навічно засіла в тілі, то переможним передзвоном бойових нагород на святкових піджаках колишніх фронтовиків, то задушевною піснею ансамбля Александрова. І в непогодні дні, коли рана, дошкуляє найбільше, Селифон Павлович бере книжку віршів Костянтина Симонова: «Жди меня, и я вернусь. Только очень жди...

Цей вірш колишній фронтовик любить більше за все. Любить тому, що в грізні роки війни ці полум’яні слова кликали вперед, народжували в кожному бійці віру в перемогу, в мирне небо...

Був такий випадок. У 1947 році Воронови відклали 100 карбованців, на той час дуже великі гроші, на придбання будівельних матеріалів.

— А Селифон, — посміхається дружина, — замість цегли та дощок — дві книги «Графа Монте-Крісто» купив.

В голосі не відчуваєш ноток незадоволення. Навпаки. — Нічим не виміряна гордість за чоловіка.

— В книжках наша душа, — додає вона.

Я розумію її. І безмежно щаслива тим, що ближче познайомилася з людьми, для яких книжки — найперше джерело знань, багатогранний духовний світ. Не тільки для нього а й для дружини, дітей.

На третій фермі колгоспу «Дружба народів», яку очолює Селифон Павлович, у нього знайшлося багато послідовників... Частенько бере книжки доярка Надія Панчошенко. Як би не була завантажена роботою, завжди знайде вільну годину для читання. І Селифон Павлович з радістю дає їй літературу. Гордиться керівник тому, що його люди тягнуться до знань, що прагнуть духовно зростати. Як тільки надходить посилка з Ленінградського магазину Книга — поштою, одразу ж поспішає до завідуючого і обліковець М. Ю. Панчошенко, і зоотехнік Ф. П. Файчак і багато інших. Щедро ділиться Селифон Павлович книжками...

Читайте!..

— Розумієте, — звертається захоплено до мене. — Це ж еліксир здоров’я. Бо прочитана книжка інколи діє набагато ефективніше, ніж будь-які ліки.

Увечері, звільнившись після робочого дня, Селифон Павлович сідає за стіл, щоб написати листівку в Ленінградський посилторг. В ній єдине прохання: «Прошу надіслати книги...»


С. Кінзбурзька


Новий метод


З кожним роком поліпшується медичне обслуговування. Все більше і більше нових ефективних заходів лікування використовується нині. Одним із таких заходів є грязелікування. Воно застосовується на багатьох курортах. Але є люди з супроводжуючими захворюваннями серцево-судинної та інших систем, яким лікування такого типу протипоказано. В таких випадках слід обрати захід терапії, дії якого були б схожі з діями грязелікування і водночас не губив своєї ефективності.

Таким заходом є різні форми електрогрязелікування. Цінний він тим, що його можна використовувати в умовах дільничної лікарні.

В Червонознам’янському відділенні реабілітації використовується цей вид фізичного лікування. Реконструювати електрогрязевий кабінет і придбати фізіотерапевтичну апаратуру допоміг колгосп «Дружба народів». У застосуванні цього методу допоміг Олеський науково-дослідний інститут курортології. Метод дуже простий, зима гає мінімальної кількості грязі.

Лікувальна грязь з Куяльницького лиману привозиться з спеціальних ємкостях. Використовувати її можна не один раз. Курс лікування складається з десяти грязевих процедур.

В нашому відділенні лікуються хворі з усього району. За останній час курс лікування пройшло більше як 50 чоловік. Всі вони оцінили ефективні дії цього методу. Подякувати лікарям приходять люди, які наче зовсім недавно почували себе погано. — І. Клопша. П. Маркова, І. Райков, М. Перчеклій, Д. Дармостук та інші. Процедури у відділенні проводять медсестра Л. І. Лемешева і санітарка В. А. Старик.

Простота, доступність і висока ефективність методу дозволяє застосовувати його в умовах дільничної лікарні.


Л. Лемешев,

завідуючий відділенням.




Позивні «Червоної суботи»

Вийдемо дружно


200 колгоспників і 400 учнів Червонознам’янської середньої школи вийдуть 22 квітня на Всесоюзний комуністичний суботник. Механізатори і доярки працюватимуть безпосередньо на своїх робочих місцях, всі інші учасники свята праці — на обрізанні і побілці дерев у саду, на обрізанні винограднику, на впорядкуванні села. В цей день на вулицях села, на фермських подвір’ях і польових станах з’являться понад 3 тисячі саджанців декоративних дерев.

У фонд десятої п’ятирічки буде перераховано 3800 карбованців зароблених на комуністичному суботнику.


С. Друмов,

голова Червонознам’янської сільради.


Позивні «Червоної суботи»

На зекономленому пальному


Дружний, трудолюбивий народ — наші шофери. Кожний душею вболіває не лише за результати своєї роботи, а й за справу всього колективу.

Успішно справився колектив з виконанням планів першого кварталу. Вантажів перевезено 8.747 тонн, що значно більше наміченого, при плані 357 тисяч вироблено 385.130 тоннокілометрів. Заощаджено 180 цнт. пального.

Готуючись до Всесоюзного комуністичного суботника, з ініціативи комуністів — передовиків виробництва Георгія Миколайовича Карадимова і Валентина Максимовича Липського, комсомольця Володимира Іванищева, котрому за підсумками роботи на збиранні і перевезенні врожаю зернових і буряків, вручено перехідний вимпел обкому комсомолу, всі шофери автогаража вирішили: машини в цей день працюватимуть на зекономленому пальному. Правління, партійна організація колгоспу підтримали почин.

Зараз колектив автопарку на чолі із завідуючим Володимиром Михайловичем Войниковим визначає конкретні ділянки роботи, розробляє маршрути руху автомашин на 22 квітня, щоб цього дня можна було раціонально використати кожну хвилину і домогтися найвищих показників. Зароблені на суботнику гроші будуть перераховані у фонд п’ятирічки.


Д. Габер,

економіст колгоспу «Дружба народів».


По району

46,4


* * *

В районі вже почався важливий етап робіт на соняшникових плантаціях. Першим приступив до міжрядного обробітку посівів олійної культури колгосп «Дружба народів», обробивши на вчорашній день 300 гектарів.


«Я не знаю іншої країни…»

Трудівники колгоспу «Дружба народів» обговорюють проект Конституції Української РСР


...Мелодійна українська мова переплітається з російським говором, частенько чується м’який болгарський акцент. Тваринники колгоспу «Дружба народів» обговорюють проект Конституції УРСР. Зовсім молоді і літні, з великим досвідом роботи доярки, скотарі зосереджено вслухаються в кожне слово голови Червонознам’янської сільради Степана Георгійовича Друмова:

— Понад сорок років жили і працювали ми за Основним Законом республіки, затвердженим у 1937 році. Невпізнанно змінився за цей час наш край, наше рідне село...

З історії с. Червонознам’янки, колись Катаржине:

В 1937 році великий колгосп «Гігант» був розукрупнений і на його базі створено п’ять колгоспів.

Війна і тимчасова окупація села німецько-фашистськими загарбниками завдали великої шкоди.

550 чоловік — українців, болгарів, росіян проводжало село на фронт. Повернулись 333.

Після звільнення сільчани включилися в нелегку роботу по відбудові зруйнованого господарства.

В 1950 році колгосп прийняв у свої члени 250 переселенців із Західної України. Нові колгоспники одержали спеціально для них зведені з допомогою держави добротні будинки. Трохи пізніше з’явилися в селі чудовий Будинок культури, велика бібліотека, лікарня, дитячий садок. Колгосп назвали «Дружба» (з 1969 року — «Дружба народів»).

Зараз це одне з найзаможніших господарств району.

— Лише в минулому році колгосп продав 6174 тонни зерна, 3193 тонни молока, 1041 тонну м’яса. Ще вищі рубежі накреслено на третій рік десятої п’ятирічки.

Є ким гордитися нашим землякам, є на кого рівнятися. Двох орденів Леніна удостоєний колишній голова колгоспу Микола Дмитрович Степанов, ордена Леніна — комбайнер Євген Степанович Тодоров і нинішній голова колгоспу Григорій Макарович Діордіца, ордена Жовтневої Революції — бригадир другої тракторної бригади Василь Федорович Глушков, ордена Трудового Червоного Прапора — доярка Надія Степанівна Не мирська… «За працю — і честь», — так говорять в народі. Всього 60 колгоспників нині мають високі нагороди Вітчизни за доблесть трудову. Маленькими сонечками сяють ордени і медалі на грудях червонознам’янців, людей різних національностей, людей, які працею уславлюють своє село, свій колгосп.

Про плани розвитку народного господарства, про соціально культурні зміни, які мають відбутися в Іванівському районі, безпосередньо в Червонознам’янці, про виконання своїх депутатських обов’язків і наказів виборців розповідає депутат районної Ради народних депутатів Володимир Іванович Фуштей.

Один за одним піднімаються колгоспники. Кожен хоче висловити своє схвалення, свої думки, щодо проекту Основного Закону республіки, бо кожний знає, що до голосу його прислухаються, пропозиції його врахують, адже у нас, в Країні Рад, як говориться у статтях 34 і 62 проекту Конституції СРСР, громадяни УРСР різних рас і національностей мають рівні права, обов’язок кожного громадянина республіки — поважати національну гордість інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей Радянської державу

Іван Іванович Каравелков член КПРС, скотар, так і говорить:

— Я цілком і повністю підтримую і схвалюю проект Конституції республіки, оснований на Конституції СРСР, адже таких прав, свобод, можливостей для гармонійного розвитку особи немає в жодній іншій країні світу.

Турботою про рідну землю сповнений виступ головного ветлікаря колгоспу, комуніста Миколи Петровича Саєнка:

— Земля. Її щедрість, її раціональне використання — турбота кожного колгоспника. Погляньте лише, який сад, які виноградники ростуть на колишніх невдобах, дзеркалом сяє 200-гектарне плесо ставка. Нині чимало схилів, ярів ми засаджуємо декоративними деревами — нехай шумлять гаї на радість нам і нашим дітям.

Уважно прочитавши проект Конституції УРСР, пропоную до статті 65 внести корективу і читати її так:

Громадяни Української РСР зобов’язані берегти природу, охороняти і примножувати ЇЇ багатства.

З пропозицією внести в Законодавство УРСР про пенсії пункт «зрівняти мінімальний розмір пенсії колгоспників, які мають присадибну ділянку меншу дозволеної Статутом колгоспу з мінімальною пенсією робітників і службовців» виступила доярка, ветеран праці Юзефа Михайлівна Дорош.

Активно виступають тваринники, Кожне слово проекту Конституції республіки їм близьке, зрозуміле, наче мовлене власними вустами.

«У багатоплановому творі Івана Мавроді розповідається про болгарських поселенців на території Причорномор’я, які втекли від турецького рабства. Спільна боротьба росіян, українців, болгар проти жорстокої експлуатації поміщиків і капіталістів загартували дружбу братніх народів.

Болгарське село Катаржі, про яке йде мова в романі, стає центром багатьох напружених подій.

(З анотації до першої книги трилогії І. В. Мавроді «Катаржі»).

Мимоволі замислююсь, подумки порівнюючи Катаржине початку ХІХ століття, яке описує у своєму романі «Катаржі» Іван Мавроді, із світлим, щасливим сьогоденням Червонознам’янки. До речі, автор роману народився і виріс у Червонознам’янці і роботу над твором розпочинав у рідному селі, використовуючи документи місцевого архіву, історію рідного краю, розповіді старожилів. Уявляю Червонознам’янку в біло пінному кипінні садів, у гарячу жнивну пору, в золотому осінньому вбранні, причепурену першим сніжком, і роблю висновок: гарна. Уявляю, як поспішають прозорими ранками на роботу колгоспники, як їхня дзвінкоголоса малеча заповнює світлі, просторі шкільні класи, як у вихідні і в свята всі разом збираються в Будинку культури, зі сцени якого линуть пісні болгарською, російською, українською мовами, наче бачу їхні привітні, радісні обличчя і погоджуюся з думкою: щасливі.

«Схвалюємо!», «Підтримуємо!» звучить на трьох братніх мовах з вуст тваринників першої і другої ферми. І гордість по вінця сповнює серце. Гордість за нашу Вітчизну, за її людей, за тих, хто зараз тут, в червоному кутку ферми, так гаряче обговорюють проект Основного Закону прекрасної і сильної, між рівними рівної, між вільними вільної України, яка в Радянськім Союзі щастя знайшла.


В. Бондаренко.

1.04.1978


Кращі тваринники району

за підсумками чотирьох місяців 1978 року

Павліва А. І. «Дружба народів» 1090

Поліщук І. В. «Дружба народів» 1082


Немирська Н. С. «Дружба народів» 1166


Казанджій О. Л. «Дружба народів» 1104

Гузунова М. С. «Дружба народів» 1103


Чоботар М. І. «Дружба народів» 1122


Скотарі Середньодобовий приріст (гр..)

Койчев С. І. «Дружба народів» 1000

Бащак Й. С. «Дружба народів» 1000


Стасишина Г. М. «Дружба народів» 1192


Переможці передтравневого змагання


Комплексну бригаду № 3 колгоспу «Дружба народів» (бригадир С. І. Дараков, секретер парторганізації В. Г. Перчеклій, бригадир тракторної бригади І. І. Нейченко). За перший квартал тут проведено дворазове боронування на площі 1800 гектарів, закультивовано 400 гектарів; посіяно 170 гектарів ранніх ярих культур, 75 гектарів цукрових буряків, підживлені озимі на площі 220 гектарів. Бригада на 118 процентів виконала план продажу державі молока, на 100 процентів — м’яса.

Молочнотоварну ферму № 4 колгоспу «Дружба народів» (завідуючий В. А. Казанджій, партгрупорг М. П. Єрмоленко). В першому кварталі на корову надоєно 749 кілограмів молока, валовий надій — 261 тонна.

Червоногрицького Степана Миколайовича — колгоспника колгоспу «Дружба народів».

Піпер Віру Іванівну — завідуючу господарським магазином Червонознам’янського сільського споживчого товариства.

Джаврова Василя Миколайовича — електрослюсаря колгоспу «Дружба народів».

Даракова Степана Івановича — бригадира комплексної бригади № 3 колгоспу «Дружба народів».

Липського Валентина Максимовича —шофера колгоспу «Дружба народів».

Коваліва Василя Дмитровича — скотаря колгоспу «Дружба народів».

Немирську Надію Семенівну — доярку колгоспу «Дружба народів».


У ініціаторів змагання

Випереджаючи графік


У нас вже так повелося: до збиральної кампанії всю техніку ремонтувати заздалегідь. Отже, наприкінці минулого року, підтримуючи почин михайлопільських механізаторів про достроковий ремонт комбайнового парку, хлібороби нашого господарства дали слово до першого травня поставити на лінійку готовності всі зернозбиральні комбайни, а також підготувати до роботи в степу інші спецмашини. І, як свідчать цифрові дані, слова вони свого дотримали. Сьогодні всі комбайни, рядкові жниварки в спромозі розпочати як перші, так і другі жнива.

Що ж сприяло успіху? Насамперед, правильна організація праці ремонтників, особливо в зимовий період. Ще до початку ремонтних робіт я разом з працівниками інженерно-технічного відділу господарства відвідав кожну тракторну бригаду. Цікавилися не тільки дефектними відомостями на кожен трактор чи комбайн, а й наявністю запасних частин. Організували ремонтні ланки, котрі взяли на себе основний обсяг ремонтних робіт. Велику допомогу у виконанні цієї важливої справи подали і працівники ремонтної майстерні — слюсар-електрик Василь Джавров, токар Іван Полавієв, слюсар Микола Войников, котрі стали переможцями змагання. Не можна не згадати і комбайнерів Василя Войникова, Івана Арабаджія, Бориса Тодорова, Георгія Арнаутова, Ярослава Ковалева, котрі одними з перших поставили на лінійку готовності свої комбайни.

Великим фактором у боротьбі за прискорення темпів ремонту були взаємоперевірки між бригадами. Вони проводилися щомісячно. Підсумки кожної такої взаємоперевірки обов’язково обговорювалися на зборах, одразу ж вживалися термінові заходи по усуненню виявлених хиб.

У трудовому суперництві між виробничими підрозділами, зайняв почесне перше місце колектив бригади № 3, який одним з перших рапортував про завершення ремонту комбайнового парку та сільгоспінвентаря. І в цьому велика заслуга бригадира тракторної І. І. Нейченка та ланкового ремонтної ланки В. І. Миська. За трудові досягнення колектив нагороджений заохочувальною премією — новеньким трактором ЮМЗ-6.

Що ж, знак «Д-78» на комбайнах проставлений. Але на цьому підготовка до жнив не завершується. Сьогодні і правлінці, і спеціалісти інженерно-технічного відділу, і механізатори ретельно вивчають іпатовський метод комплексного використання техніки на жнивах. Торік перевагу цієї нової технології праці на жнивах побачив не тільки спеціаліст, керівник середньої ланки, а й сам хлібороб. У цьому році ми теж працюватимемо за досвідом іпатовських механізаторів.

Комбайновий парк розподілимо на дві групи (щоправда, відтепер машини марки СК-4, «Нива» та «Колос» працюватимуть окремо). Тобто, на кожну групу комбайнів призначимо ланкового — досвідченого механізатора. Ланкою «Колосів» керуватиме Георгій Петрович Радов, «Нивами» — Борис Петрович Тодоров. Маємо шість навісних та п'ять причіпних жниварок, які теж братимуть активну участь у збиранні хлібів. Кожному жниварю доведемо завдання косовиці на звал, буде складено і маршрут руху. Нова технологія експлуатації техніки перш за все забезпечить темпи польових робіт, прискорить жнива, дасть можливість на повну потужність і раціонально використати комбайни. Тим більш ми не забуваємо, що кожному нашому степовому велетню доведеться зібрати не менше 263 гектари поля. І, мабуть, тому саме зараз вже вкотре визначаються масштаби робіт, уточнюється їх структура, конкретно займаємося розстановкою людей.

Комплексне використання техніки — це насамперед правильний підбір кадрів. В колгоспі багато досвідчених механізаторів, справжніх знавців своєї справи. Але ми дбаємо про те, щоб ефективно діяла двозмінка. З цією метою організували колгоспні курси трактористів, де незабаром 30 чоловік одержать посвідчення. Контингент слухачів був різний — і бригадири, і економісти. Словом, усі ті, хто виявив бажання допомогти під час жнив (підмінити основних трактористів).

Діятиме двозмінка і у водіїв. Як бачите, розмах механізаторського всеобучу в господарстві дасть можливість повністю вирішити проблему комплексного використання техніки під час кожного виду польових робіт, а це значить — назавжди позбутися ручної праці в степу.

Говорячи про жнива, не можна не обминути такого питання, як технічне обслуговування агрегатів. Ним буде займатися спеціальна група під моїм безпосереднім керівництвом. Дві літучки, два зварювальних апарати, дві спецмашини по технічному обслуговуванню тощо. Безпосередньо в загінках заправлятимуться пальним агрегати. Все це, звичайно, допоможе зекономити час.

Д І. Харлакевич,

головний інженер колгоспу

«Дружба народів»


Перша і незабутня