В. Ф. Глушков не просто механізатор з великим досвідом
| Вид материала | Документы |
- Кий процес, 14.73kb.
- «Появление европейской науки в новое время», 102.2kb.
- Герберт Александер Саймон Исследователи ии: Лотфи Заде Исследователи ии: А. А ляпунов,, 9.34kb.
- План організації спільного семінару Тернопільської та Івано-Франківської міських рад, 29.63kb.
- В. М. Глушков пионер математиЧеской теории выЧислительных систем и основатель Института, 153.69kb.
- Смерть Ивана Ильича идругие рассказ, 193.53kb.
- Великой Скифии «Русы Великой Скифии», 4397.06kb.
- Внеклассное мероприятие ко Дню Победы 4 класс. Поклонимся великим тем годам, 127.97kb.
- Методика управления посредством концентрации на числах, или Создание цифровых рядов, 74.14kb.
- А. С. Кингсеп Что там, за ветхой занавеской тьмы?, 90.26kb.
Мабуть, найважливіша ділянка роботи в школі — початкові класи. Малюк вперше приходить в школу.
І від того, якою буде його перша вчителька, чи прищепить вона йому любов до знань, чи навчить бути чесним, справедливим, чуйним, залежить його майбутнє життя. Тику відповідальну місію виконує вже багато років Людмила Миколаївна Войникова — вчителька початкових класів Червонознам'янської середньої школи.
Відвідувати її уроки завжди приємно. Протягом усіх сорока п’яти хвилин відчувається нерозривний зв'язок вчителя з класом. Діти активні, всі беруть участь і в закріплення вивченого матеріалу, і в розгляді нового. На уроці Людмили Миколаївни багато ігрових моментів. Вона вважає їх найефективнішими. І головне на уроці — мова вчительки. Яскрава, емоційна розповідь її завжди викликає в дітей інтерес, бажання все більше і більше пізнавати навколишній світ.
Спілкування Людмили Миколаївни з вихованцями не припиняється й після уроків. Вони разом читають книги, висловлюють свої особисті думки про їх героїв. Навесні починаються прогулянки. Все це перетворює клас в дружний колектив.
Свої знання, свій досвідне тримає в секреті Людмила Миколаївна. Її поради завжди цінує молодь. Людмила Миколаївна — керівник методичного об’єднання вчителів початкових класів. Своєю наставницею називають досвідченого педагога, кавалера ордена «Знак пошани» молоді вчителі О. М. Габер, М. І. Арестова, Л. Г. Іваницька, Л. В. Єременко. О. М. Габер і Л. Г. Іваницьку обрано депутатами сільської Ради.
Відрадно, що вони активно запозичують найкраще з досвіду, їх уроки повністю відповідають потребам сьогоднішнього дня.
У Людмили Миколаївни багато випускників. І на традиційних вогниках — зустрічі в школі безліч теплих слів говорять вони своїй першій і незабутній вчительці.
М. Марков, сількор с. Червонознам'янка
На своєму місці
Десятки школярів відвідують кожного дня бібліотеку Червонознам'янської середньої школи. В різних справах забігають.
Хто книжку взяти на дозвіллі почитати, хто журнал, літературу, щоб до доповіді підготуватися. Всім допоможе, порадить бібліотекар Лілія Іванівна Раткова.
Жінка працює в шкільній бібліотеці уже не один рік. Звикли до неї школярі. І вона їм завжди рада.
Вчить їх любити книгу, прагнути до знань. Багато цікавих справ організувала вона із своїм активом. Вони випускають читацьку газету, оформили багато стендів, виставок, альбомів. Дуже цікавими були читацькі конференції по праці Володимира Ілліча Леніна «Завдання Спілок Молоді». Зараз готують конференцію по роману Олександра Фадеєва «Молода гвардія». З нетерпінням чекають в школі зустрічі з письменником І. В. Мавроді.
Поважають Лілію Іванівну і школярі, і вчителі. Чуйна вона людина. Саме про таких, як наш бібліотекар, говорять: людина на своєму місці.
М. Марков,
вчитель с. Червонознам'янка.
Щастя дитячих очей
Зал заповнили батьки. Лунає врочиста музика, входять гарно вбрані діти. На обличчях — щасливі посмішки, кожне маля нишком знаходить очима свою маму, але підкоряється тільки їй, чарівній силі танцю…
Вносять діти прапори всіх п'ятнадцяти республік, кожну націю представляю пара малюків, одягнених у відповідний костюм. Сльози радості на очах у вихователів це ж результат нашої праці!
Дуже тепло зустрічали батьки виступи малят у костюмах Російської Федерації, в українських, молдавських, в одязі народів Прибалтики, Закавказзя. Звучать пісні і вірші про дружбу радянських народів, пор партію, про мир в усьому світі. З великою ретельністю виконуються гопак, бульба, молдаваняска.
Це йде ранок в Червонознам'янському дитячому садку, присвячений Першотравню. В залі підготовча група, яку ведуть Лариса Анатоліївна Стрижено і Людмила Михайлівна Гоцуленко, музичний керівник Людмила Михайлівна Бушлинська. Скільки праці, уваги, ласки в кожного з цих людей! З яким материнським почуттям ставляться вони до кожного дітлаха!
Радісно стежить за ходом ранку завідуюча Марія Іванівна Шашоріна, бо знає кожен наступний рух, кожну нотку. З почуттям глибокої вдячності ставимось ми до свого керівника, доброго наставника, а, може бути, просто друга.
І нам від всієї душі хочеться, щоб більше було радісних дитячих усмішок, щасливих дитячих очей.
Г. Ковалів,
вихователька дитсадка.
Під зорею Жовтня
Щасливе сьогодення Червонознам’янки
«Обов’язок кожного громадянина СРСР — поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей Радянської національної держави».
(Конституція СРСР, стаття 64).
Велике, гарне село Червонознам’янка. Живуть і працюють тут люди восьми національностей — росіяни і українці, болгари і молдавани, білоруси і поляки, греки і гагаузи. Єдина дружна трудова сім’я. Навіть місцевий колгосп носить символічну назву — «Дружба народів». Це — міцне, заможне господарство. Торік, наприклад, державі продано 6,174 тонни зерна, 3,193 тонни молока, 1,041 тонни м’яса. Ще вищі рубежі намічено на нинішній рік.
З кожним днем зростає рівень культури, освіти червонознам’янців, поліпшується їх побут.
Про чудових людей багатонаціонального села і розповідається на цій сторінці.
Сербіни
З родословної
Під кінець 1895-го відгуляли в Катаржиному весілля. Негучне, скромне. Іван Сербін з бідної болгарської родини взяв собі дружиною україночку Марійку. Обоє наймитували, ледь кінці з кінцями зводили. А тут діти пішли. Один за одним — дванадцятеро, всі дрібні, мов горох…
Отак і зустріли Сербіни Велику Жовтневу соціалістичну революцію, а потім — і громадянську війну. Завойовану владу потрібно було відстоювати кров’ю. І записався комуніст Іван Сербін до першого партизанського анан’ївського загону.
В цих місцях безчинствував загін білогвардійця Пукалова. Не зважаючи ні на що, навіть на кров людську, хотіли багатії та їхні синки повернути минуле. Особливо часто наносили «візити» в будинки, де жили сім’ї комуністів, комсомольців. Невинною жертвою одного з бандитських нальотів стала дворічна донечка партизана Івана Миколайовича Сербіна.
Ні, не зламала, не підкосила смерть дівчинки батькову віру в перемогу світлого майбутнього! Навпаки, після закінчення громадянської, хоч і не зовсім ще безпечно було, Іван Сербін став одним з організаторів і керівників комуни імені Леніна в колишньому помісті Малаховського. Потім, коли комуна влилася в колгосп «Гігант», очолив тваринницьку ферму.
Трудився чесно. Самовідданою працею треба було зміцнити завойоване кров’ю.
Щаслива доля
Дев’ятеро синів Івана Миколайовича справою свого життя обрали техніку. Найстарший, Павло, був першим шофером «Гіганта» інші теж — шоферами, трактористами, механіками. Ще невеликими були достатки в сім’ї, щоб вчитися. А один, Георгій, таки став вчителем. В рідному селі в школі працює. Ну, а вже внуки й правнуки, яких не перелічити, позакінчували хто технікум, хто вуз.
Є в родині Сербіних, яка нині нараховує лише кровної рідні 56 чоловік, моряки й хлібороби, вчителі й інженери. Є і школярі, і студенти.
А якою багатонаціональною стала ця родина! Якби дожив до цього часу Іван Миколайович, тільки радів би за своїх дітей, внуків, правнуків. Буває зберуться на свято всі разом в Червонознам’янці, і кожен з гордістю розповідає про свою сім’ю, про улюблену роботу і, говорячи про світле сьогодення, обов’язково згадають батька великої і дружної родини, тих, хто разом з ним подарував їм цю долю — щасливу, всміхнену.
В різних куточках нашої країни живуть члени цієї великої сім’ї. Десятеро з них — в Червонознам’янці.
Вулиця його імені.
Свято бережуть сільчани пам'ять про тих, хто боровся за утвердження Радянської влади. Кожен з них добре знає і те, що був серед них і Іван Миколайович Сербін. Тому й вирішили його ім’я присвоїти одній з вулиць Червонознам’янки.
Живуть на цій вулиці чудові, роботящі люди єдиною багатонаціональною сім’єю. З гордістю називають у колгоспі імена болгарів — бригадира тракторної бригади, кавалера орденів Трудового Червоного Прапора і Жовтневої Революції Василя Федоровича Глушкова, бригадира комплексної бригади Володимира Ілліча Чумакова, українців — пташниці Ольги Катюр, нагородженої торік Грамотою міністерства сільського господарства і профради УРСР, механізаторів Франка Дуди та Уляна Шевченка.
І ростуть на вулиці Івана Сербіна щасливі малюки — продовжувачі славних бойових і трудових традицій старшого покоління.
В. Дацюк
* * *
З самого початку функціонування дитсадка колгоспу «Дружба народів» тут працює Римма Григорівна Гладуш. Досвідченого вихователя поважають члени колективу, батьки. Вона — член КПРС з 1960 року.
Поруч з ветераном дошкільного виховання доглядає наймолодших дев’ятнадцятирічна комсомолка Марина Чеботько, яка працює тут після успішного закінчення однорічних курсів. Малюки полюбили Марину за ласкаву усмішку, за цікаві казки, з чуйне серце.
На знімках: вгорі — Р. Г. Гладун, внизу — М. Чеботько з дітьми.
Фото В.Єріна
Слово про односельця
Мені завжди приємно розповідати на сторінках районки про своїх односільчан. Тим більше, про таких, які самовідданою працею заслужили авторитет і шану земляків.
Усіх, хто заходить в червонознам’янську чайну, ласкавою посмішкою зустрічає буфетниця Лідія Степанівна Перчеклій. Сільчани звикли до цієї добродушної жінки. Адже тут Лідія Степанівна працює сімнадцять років. Кожний рік її трудової біографії був кроком до нарощування досвіду. Його тепер не позичати. Молодим є чому повчитися у неї.
За культуру обслуговування борються Лідія Степанівна та її напарниця Ганна Григорівна Балакерова. Жінки негайно реагують на критичні зауваження відвідувачів. Хоч таке трапляється нечасто, вони прагнуть врахувати їх в дальшій організації своєї роботи.
Справ у Лідії Степанівни завжди досить і на роботі, і вдома. Дітям слід належну увагу приділити. Двоє їх у Лідії Степанівни — сини. Старшого нещодавно до лав Радянської Армії провела, молодший у другий клас ходить. Хороші сини. З дитинства привчали їх батьки цінувати трудові досягнення, поважати людей праці. Таких, як мати, як батько, що в колгоспі місцевому працює.
А. Славов, сількор
Про своїх товаришів
Ветеран
Хто в нашій Червонознам’янці не знає депутата сільської Ради, голову комісії по соціалістичній законності Миколу Прокоповича Кірова! Тут він народився, тут виріс, звідси пішов воювати з фашистами. Сюди ж повернувся після великої Перемоги.
За фахом він — технік-будівельник. Але не тільки з будівництвом доводилося мати справу. Працював і бухгалтером, і секретарем, завідуючим відділом кадрів, і нормувальником. А в 1961 році знайшов заняття за професією. Добросовісному майстру своєї справи довірили завідувати ковальським і деревообробним цехом колгоспу «Дружба народів».
— Руки в нашого Миколи Прокоповича золоті, — шанобливо говорять про ветерана односільчани.
Як депутатові, йому часто доводиться зустрічатися з виборцями, цікавитися їхнім життям і працею, запитами й потребами. До його порад прислухаються, його допомоги потребують.
Микола Прокопович стежить за тим, щоб не порушувалась соціалістична законність, менше було ледарів і хапуг. Веде непримиренну боротьбу з розкрадачами громадської власності.
Кіров — відомий у селі книголюб.
— Для мене стало законом, — говорить він, — вихідні дні, вільний час присвячувати книжкам. Допомагають вони мені і в труді, і в громадській роботі.
Він регулярно поповнює власну бібліотеку. А в ній уже нараховується понад 900 томів. Чимало передплачує ветеран і періодики.
П. Славов, сількор.
Працею здружені
У соціалістичному змаганні тваринницьких колективів колгоспу наша ферма утримує першість. При річному зобов’язанні надоїти по 2550 кілограмів молока на 10 червня вже маємо 1460. Причому, 96 процентів продукції від нас надить першим сортом.
Такий результат — вагомий успіх всього дружного колективу тваринників. Пліч-о-пліч працюють на нашій фермі українці, болгари, молдавани. Всіх їх єднає любов і відданість загальній справі.
Очолюють змагання доярки Ганна Михайлівна Стацишина, яка вже має по 1665 кілограмів молока на корову своєї групи, і Ганна Антонівна Казанджій.
А скільки добрих слів можна сказати на адресу нашого ветерана праці телятниці Олександри Георгіївни Карадимової та її дочки — доярки Валентини! Яка чудова, роботяща сім’я у Варвари Миколаївни Каранфіл! Судіть самі: на фермі доять корів її дочка, невістка, зять, скотарем працює син, охоронником — чоловік. Серед тих, про кого я розповідаю, є люди різних національностей.
Буває, коли зберуться всі разом, далеко чути гарні пісні, які виконуються чотирма мовами — російською, українською, молдавською, болгарською.
Ну, а коли потрібно допомогти комусь — теж всі разом. А як же — однією щасливою трудовою сім’єю живемо.
В Казанджій,
завідуючий четвертою молочнотоварною фермою.
Розповіді про товаришів
На передовій
Кожен день приносить у життя, працю і побут сільських трударів щось нове. Здається, ще зовсім недавно мало хто міг пояснити, що це за професія — газозаправник. А тепер про це навіть учні молодших класів розкажуть.
У 1962 році. Коли в колгосп завезли перші двадцять газових плиток, Євгену Степановичу Тодорову — одному з кращих механізаторів, добросовісному, сумлінному, — вирішили доручити контроль над цим господарством. Погодився. Аякже — справа потрібна для людей. Тепер в Червонознам’янці вже 1200 газових плиток. Євгену Степановичу лише встигай заправляти балони. За цей час скарг на його роботу газо заправника не було, і за цей час не відвик він від комбайна.
Дев’ятнадцяті жнива зустрічатимете на комбайні Є. С. Тодоров. Узимку відремонтує, поставить на лінійку готовності свого степового корабля, а коли повновагі достиглі колоски вклоняться хліборобам, запрошуючи завести в загінки комбайни, Євген Степанович завжди там — на передовій боротьби за врожай.
Його комбайнерську майстерність високо оцінюють в господарстві. Інакше як би можна було розуміти те, що молодь працювати штурвальними посилають саме до нього, що йому дали перший «Колос», який прийшов у колгосп.
Свої трудові нагороди — ордени Леніна і «Знак пошани» — Тодоров надягає рідко. Хіба що — на свято. Але кожен в селі, вітаючись із ним, вклоняється. Це вияв найвищої шани.
Г. Карадимов, шофер
Невтомна
Коли я завітала до Малагіних, Ксенія Степанівна тільки-но прийшла від сусідки, котрій допомагала чепурити недавно куплений будинок. Можливо, дехто і здивувався б — у самої п’ятеро дітей, тож потрібно всюди встигнути, а вона ще й сусідам допомагає.
Особисто для мене це не новина. Знаю Ксенію Степанівну вже давно, і завжди невтомною, готовою будь-якої хвилини допомогти товаришам.
Вісім років працює вона ланковою на вирощуванні цукрових буряків. І весь час ланка її — передова. Торік, наприклад, з кожного з 23 гектарів по 413 центнерів солодких коренів зібрали. А ще пам’ятаю, як одна з членів ланки потрапила до лікарні і кілька місяців не виходила на роботу. Малагіна поговорила з подругами і вирішили: норму хворої виконуватимуть разом, а гроші віддаватимуть їй — сім’ю ж бо має.
Поважають сільчани Ксенію Степанівну і за працелюбність, і за щирість душевну. Сама поділиться радощами, в скрутну годину, допоможе, добрим словом заспокоїть. І люди вірять їй, прислухаються до її слів.
Не випадково Ксенію Степанівну Малагіну вже втретє обрали депутатом районної Ради народних депутатів. Таке ж високе довір’я виявили і мені, тому можу говорити про те, що виконує вона свої обов’язки бездоганно.
Ще хочу додати: четверо старших дітей Ксенії Степанівни — школярі, і всі вчаться тільки на «4» і «5». Така вона, наша Малагіна — мати, трудівниця, активістка.
М. Єгорова,
депутат районної Ради.
Мовою читацького абонементу
Про високий рівень культури наших односельців свідчить хоча б такий факт: постійними читачами бібліотеки нині є 1559 колгоспників, школярів, сільська інтелігенція. Торік прочитано 30 458 книжок. Це твори радянських і зарубіжних авторів, науково-популярна і політична література.
Відкриймо читацькі абонементи колгоспного шофера Валентина Максимовича Липського, будівельника Михайла Юрійовича Бачинського, доярки Людмили Козик, тракториста Івана Миколайовича Братанова, вчительки Людмили Миколаївни Постоєнко, пасічника Федора Георгійовича Друмова та багатьох інших читачів — і по тому, яку літературу найчастіше люди беруть, можна визначити їхні вподобання, захоплення.
Цікавить наших читачів майже все. З однаковим інтересом беруть вони до рук томики Пушкіна і Межелайтіса, Гончара і Шолохова, Стендаля і Хемінгуея. Все прекрасне високо оцінюється людьми.
Часто у нас проходять читацькі конференції по обговоренню тієї чи іншої книжки. Недавно тематичні вечори «Союз нерушимый республик свободных» і «Наш колгосп носить ім’я «Дружба народів», книжковий огляд «Люби і знай свій край».
Кожний, хто відвідує бібліотеку, із зацікавленням розглядає стенд «Заради миру на землі».
Н. Друмова,
завідуюча бібліотекою
Тваринництво — ударний фронт
Внесок у план
Не так давно в 113 номері районної газети «Степові зорі» було надруковано матеріал під назвою «Дбати про прирости» — це наслідки розмови з керівниками, спеціалістами та рядовими тваринниками за круглим столом редакції.
Недаремно відбулася ця розмова. Адже мова йшла не тільки про те, як виконати свій річний план продажу м’яса державі, а й взяти на контроль ті резерви, використання яких дасть можливість значно підвищити середньодобові прирости на відгодівлі худоби. І забігаючи наперед, зазначу, що в серпні працівники ферми по відгодівлі великої рогатої худоби на кожну голову тварин одержали по 824 грами середньодобового приросту. А тваринники В. М. Карий, М. Ф. Картичак — по 854-850 грамів. Перевершили вісімсотграмовий рубіж і їхні колеги С. Ф. Хахін, Г. Ю. Ковалів та багато інших. Цей приклад ще раз свідчить про те, що у тваринницькому містечку кожен відгодівельник усвідомлює велику відповідальність за доручену справу.
Приємно відзначити і той факт, що за всім місяців господарство здало 238 голів худоби найвищими кондиціями (тобто вагою кожної голови 400 і вище кілограмів). За реалізацію цих тварин одержано 74.969 карбованців додаткової оплати. А всього за продаж високо кондиційних, враховуючи і тварин, що пішли вагою 350-400 кілограмів, було колгоспу нараховано 164.363 карбованці. Навіть і ці дані говорять про те, що відгодівлі великої рогатої худоби приділяється серйозна увага.
Нас поки що частенько критикують за повільне виконання річного плану п продажу м’яса державі. Дійсно, поки що хвалитися нічим. Адже здано тільки 556 тонн з плану 1100. залишилося ще 544 тонни. А часу вже лишилося не так багато — близько трьох з половиною місяців.
Що ж буде зроблено для виконання виробничої програми? По-перше, у нас є 1306 голів худоби, які протягом цього періоду будуть здані. Це, вважайте, вже 531 тонна м’яса. Крім того, в колгоспі є качки, а також кури, яких ми теж реалізуємо. А це теж 22,6 тонни м’яса. Отже, як свідчать ці підрахунки, ми свій план по продажу м’яса державі виконаємо. До того ж, маємо непоганий фундамент і на майбутнє, — понад 700 голів — це близько 200 тонн м’яса.
Незабаром розпочнеться зимово-стійлове утримання худоби. До цього важливого періоду трудового року ми підготувалися добре.
Торік, коли в нашому господарстві проходив районний семінар, ми показали його учасникам кормоцех по приготуванню грубих кормів. І люди впевнилися, що нічого складного немає. Працюватимуть ці об’єкти і в цьогорічну зимівлю. І я думаю, що експлуатація кормокухонь, де подрібнюються і змішуються всі компоненти кормів, обов’язково додається сольовий розчин, мінеральні домішки, не тільки виправдає себе, а й дасть можливість ощадливо й раціонально використовувати кожен грам кормів.
Д. Гладуш,
головний зоотехнік колгоспу «Дружба народів»
Депутат
Вже не один рік я живу в Червонознам’янці. Тому добре знаю сільчан, кожний день з ними спілкуюсь. Але, звичайно, найкраще знаєш людей, з якими працюєш. Моя розповідь — про депутата сільської Ради Володимира Перчеклія.
Знаю його ще хлопчиною. Закінчив місцеву десятирічку. За направленням колгоспу вступив до Петрівського сільськогосподарського технікуму.
Потім, уже з дипломом агронома, повернувся в село. За молодим спеціалістом слідкували уважні очі його колег, наставників, односільчан: яким покаже себе в роботі, які стосунки складуться у нього з колективом?
А Володимир з бажанням взявся до роботи в перші ж дні. З часом прийшов до нього авторитет хорошого спеціаліста, ініціативного організатора. Комуністи третьої комплексної бригади колгоспу «Дружба народів» обрали Володимира своїм ватажком.
Тридцяти шість членів КПРС у бригаді. Тут є люди і з більшим партійним стажем, і з багаторічним досвідом. Але на звітно-виборчих одностайно вирішили: Володимиру ватажком бути. Високе довір’я виявили йому односільчани, обравши депутатом сільської Ради. Володимир — член сільськогосподарської комісії. Всі накази виборців добросовісно виконує.
Ось приклад. Оголосили боротьбу з бур’янами. Володимир відразу активно включився в неї. Тут ще раз виявилися його чудові організаторські здібності. На забур’янені площі Володимир направив косарки, у ліквідації бур’янів взяли участь багато колгоспників, навіть пенсіонери.
Зараз зранку і до вечора Володимир біля сівалок. Перевіряє якість посівного матеріалу, слідкує за нормою висіву, дбає про відпочинок, організацію харчування сівачів.
Невтомний, він завжди зайнятий справами. І все встигає зробити. Зробити так, як слід гідному сину партії.
С. Друмов,
голова сільської Ради.