В. Ф. Глушков не просто механізатор з великим досвідом

Вид материала

Документы

Содержание Збулася мрія Хто здолає дорогу Плюси і мінуси З відритим серцем Слід на землі Гордимся земляками Відродження сорту

Подобный материал:

• Кий процес, 14.73kb.
• «Появление европейской науки в новое время», 102.2kb.
• Герберт Александер Саймон Исследователи ии: Лотфи Заде Исследователи ии: А. А ляпунов,, 9.34kb.
• План організації спільного семінару Тернопільської та Івано-Франківської міських рад, 29.63kb.
• В. М. Глушков пионер математиЧеской теории выЧислительных систем и основатель Института, 153.69kb.
• Смерть Ивана Ильича идругие рассказ, 193.53kb.
• Великой Скифии «Русы Великой Скифии», 4397.06kb.
• Внеклассное мероприятие ко Дню Победы 4 класс. Поклонимся великим тем годам, 127.97kb.
• Методика управления посредством концентрации на числах, или Создание цифровых рядов, 74.14kb.
• А. С. Кингсеп Что там, за ветхой занавеской тьмы?, 90.26kb.

Збулася мрія


На мить повернемося в дитинство. Щоденно поспішає дитя до школи. Коли стурбоване, а коли веселе. Завжди скромне. Спостерігаючи за нею, не раз задумувалися в Червонознам’янці: «Ким станеш ти, дівчинко? Яку дорогу проторуєш собі в житті?» А Люда росла. Росла, як тисячі радянських школярів. Раділа жовтенятській зірочці, впевнено крокувала в піонерському строю з червоним галстуком на грудях. Настав час — і вступила до комсомолу.

В школі головним для неї було навчання, участь у громадській роботі. «Але що буде далі, яким добрим ділом я зможу принести найбільше користі людям, Батьківщині?», — думала вона, коли залишалися лічені тижні до останнього шкільного дзвоника.

Не раз проходила біля дитячого садка. Чула дитячий сміх — і сама мимоволі усміхалася, а бачила заплаканого малюка — хотілося підбігти до дитини, пригорнути до себе, заспокоїти.

І коли останній дзвоник малиновим передзвоном покликав у життєву дорогу випускників 1977 року, Люда твердо вирішила: «Буду вихователем у дитячому садку». Після випускних екзаменів у Червонознам’янській школі вступила до Білгород-Дністровського педагогічного училища, на факультет дошкільного виховання. За час перебування в училищі старалася навчитися якнайбільше. А коли настав час закінчувати його, то не замислювалась, куди їхати, бо твердо вирішила, що працюватиме в рідному селі.

— Прийшла вона до нас скромна, тиха, сором’язлива. І не можна було зразку сказати, як проявить себе в роботі. Ми бачили, що дівчина має знання, добре орієнтується в методиці виховання дошкільнят. Теоретично знає все, а показати на практиці не може. Як квітковий бутон відкривається по пелюсточці, так відкривалася у роботі Люда, — розповідає завідуюча Червонознам’янським яслами-садком Г. Й. Ковалів.

Здається, це було вчора — перші кроки в дитячому садку, перші вихованці, перші удачі і невдачі. А минуло вже сім років. І дарує вона щоранку своїм вихованцям неповторну усмішку, щедро ділиться теплом душі.

— Заняття, які Л. С. Гузунова проводить з вихованцями — це своєрідна школа радості. Вони завжди насичені змістом, ігровими моментами. Мажорний тон виховательки передається і дітям. Працюють вони дружно, легко, цікаво, — ділиться думками Ганна Йосипівна.

А як естетично й зі смаком оформила вона у своїй групі ігровий куточок! Всі іграшки розташовані по зонах. Перша — гараж, машини, де діти знайомляться з професією водіїв, друга — лікарня, звідки в гості до малят приходять лікарі, далі — швейна майстерня, зоопарк, школа і т.д. Все це сприяє розширенню кругозору дошкільнят.

Вміло виховує у дітей любов до природи. У них у групі — свій акваріум з рибками і календар природи, в якому малюки самі призначають зміни погоди, і вазони, за якими хлопчики і дівчатка не тільки доглядають, а й знають їхню назву.

Людмила Степанівна досконало знає обстановку в сім’ях її вихованців, тактовно підказує батькам, на що потрібно більше звернути уваги, щоб краще виховувати дитину.

— Кожен з батьків хоче, щоб його син або дочка виросли чесними, працьовитими, розумними, корисними для суспільства людьми. А завдання педагогів у тому, щоб це прагнення підкріплювалося конкретним внеском у виховання дошкільнят, щоб сім’я і дитячий садок діяли спільно. Адже сьогоднішні дошкільнята — це майбутні громадяни Країни Рад і в становлення та загартуванні їхнього характеру не може бути дрібниць, — впевнено говорить молода вихователька.

У Людмили Степанівни хороша і дружна сім’я. чоловік Ю. Гузунов — водій колгоспу «Дружба народів». Двоє дітей. Старша, Інна, — школярка, молодша — вихованка дитсадка.

Як комсомолка і вихователька Людмила бере активну участь у громадській роботі села, дитячого садка «Сонечко», співає в ансамблі «Дошкільник».

— Всюди встигає Людмила Степанівна. Знайшла себе в своїй професії, — говорить Г. Й. Ковалів.

А секрети успіху прості — працює на совість.

Сьогодні Людмила Степанівна, як і все члени дружнього колективу дитячого садка, з великим зацікавленням працює над матеріалами лютневого (1988 р.) Пленуму ЦК КПРС. Вона знайшла тут багато корисного і потрібного для своєї роботи.


С. Федевич.


* * *

Наш голова правління Михайло Васильович Окунь — добра людина, уважний керівник, прислухається до думки колгоспників. Його завжди можна побачити серед людей — на фермі, в будівельній бригаді. У голови є дні прийому, але часто приймає людей поза встановленим порядком. Бо ж питань багато.

У колгоспі «Дружба народів» організована закупівля молока від мешканців села. Справа вигідна. Я здав торік більше двох тонн продукції. А збирає її пенсіонер Микола Васильович Кичоглов. Як сам зізнається, не може сидіти без діла. Колгосп видає за молоко комбікорм. Так що позиція правління, голови колгоспу правильна.


П. Мацько,

робітник будівельної бригади.


Хто здолає дорогу

Читач продовжує розмову


«Хто йде, той здолає дорогу» — гласить народна мудрість. Істинність цього афоризму щодня підтверджується самим життям, практичними ділами людей. Про це я згадав, прочитавши в районній газеті статтю В. І. Фуштея «Гальма шкільної перебудови» (№№ 155 і 156 за минулий рік).

Дійсно, дуже повільно, складно і майже непомітно вдосконалюється робота школи. Якщо в народному господарстві району кипить життя, йде революційне оновлення, радикальна реформа економіки, то в школі нічого подібного не спостерігаємо. Інтенсивні технології, господарський розрахунок, сімейний та орендний підряд, нові методи господарювання — це все в сільському господарстві. А що в школі? Все те ж, що було і п’ять, і десять років тому…

Тому я згоден з автором статті. Дійсно, школа, вчитель виховують в дітях доброту, чесність, благородство, непримиренність до грубіянства, брехні, крадіжок, пияцтва. І правий Володимир Іванович, коли ставить запитання: «А де сім’я, де колектив, в якому працюють батьки? Де партійна, комсомольська, профспілкова організації?» Адже тут дійсно виходить — хто в ліс, хто по дрова…

Кожна сім’я має свою історію, свої традиції, від батьків дітям передаються свої цінності, від сімейного джерела беруть початок моральні принципи. Від батьків діти переймають повагу до праці, до людей, чесніть і гуманізм, в сім’ї формується особистість. Школа ж повинна подавати батькам допомогу, педагогічну допомогу в цьому складному процесі.

В нашій Червонознам’янській середній школі регулярно проводяться заняття університету педагогічних знань. Батьки їх охоче відвідують. Вчителі готуються і виступають з доповідями, лекціями. Це потрібна й дуже корисна справа. Але ж, крім учителів та лікаря, на заняттях більше ніхто не виступає — ні батьки, ні працівники райвно чи сільради, ні партійні, профспілкові, комсомольські ватажки. Ось і виходить, що школа одна повинна і вчити, і виховувати наше юне покоління.

І ще на одному питанні мені хочеться зупинитися.

Думаю, читачі погодяться зі мною: неможливо виховати дитину доброю, чесною, скромною, якщо вона не росте в атмосфері добра, чесності і скромності. Виховувати потрібно ділом, а не словом.

Немарно ж говорять у народі: «Краще один раз побачити, ніж десять разів почути». А що ж виходить насправді? Процентоманія і окозамилювання в оцінці знань учнів не сіє в дитячих душах розумного, доброго й вічного, а руйнує їх. Тому я згоден з Володимиром Івановичем, що потрібно ставити школярам заслужені оцінки і виводити в документах про освіту незадовільні оцінки, не залишаючи їх на повторний курс навчання.

Думаю, це буде правильно. Нинішнє становище, при якому тим, хто не встигає, ставляться «трійки», виховує у дітей зневіру в існування справедливості й чесності, а згодом може спричинити небажані ексцеси в поведінці молодих людей, аж до правопорушень.

І ще одне. В епоху моментального поширення інформації діти дивляться радіопередачі, слухають радіо, читають газети й журнали. Вони, принаймні більшість із них, ознайомлені з новинками. Але вони надто повільно доходять до школи, навчання відстає від науково-технічного прогресу.

Лише творчий пошук, самостійність і довіра до вчителя, спільна робота школи, сім’ї та громадськості можуть вивести школу із застійного стану. Тому з таким зацікавленням чекаємо відкриття Пленуму ЦК КПРС, який розгляне питання народної освіти. Безумовно, його документи стануть важливим поштовхом до перебудови роботи нашої школи.


М. Марков, ветеран педагогічної праці.

с. Червонознам’янка.


Плюси і мінуси


Турботи, плани, тривоги, проблеми. Як багато їх сьогодні школі! Та однією із найважливіших була, є і залишається — якість знань учнів.

Нещодавно методкабінет Іванівського райвно підбив підсумки районних учнівських предметних олімпіад. І що ж? добрі знання з російської мови і літератури продемонстрували учні Іванівської, Червонознам’янської, Радісненської десятирічок, де вчителі-філологи Г. Р. Садула, Г. П. Шевченко, В. Г. Троянська.

Сьогодні майже жодна галузь народного господарства не обходиться без хімії, біології. Хочеться назвати школи та вчителів-предметників, чиї учні здобули призові місця в районних олімпіадах. Іванівська десятирічка (Є. І. Глущенко, А. М. Яровенко), Радісненська (Г. О. Ренкас, П. І. Лебедєва), Петрівська № 2 (О. В. Страгуліна, Т. А. Станєва), Коноплянська (Л. І. Чернега, Л. М. Жебровська, Г. І. Пасниченко), Червонознам’янська (Г. Г. Трояненко), Петрівська № 1 (О. О. Тодорова).

Добре підготовленими показали себе юні фізики й математики з Радісного, Червонознам’янки, Іванівни, яких навчають педагоги В. Г. Пасечниченко, Л. П. Саранчук, Ю. М. Габер, Н. Д. Сіренька, Л. О. Киричок, Н. В. Колодяжна, А. І. Пасечниченко. Добрі знання з іноземної мови продемонстрували учні Іванівської, Калинівської, Коноплянської, Петрівської № 1 й Петрівської № 2, Радісненської десятирічок. За якісну підготовку учнів спасибі вчителям іноземної мови Г. Ф. Борисенко, Л. Ф. Ангільчевій, А. М. Жебровській, С. М. Бровик, Т. А. Сліпньовій, Л. О. Алфьоровій, Л. В. Громовій.

Протягом багатьох років призером районних та обласних предметних олімпіад виходить Олександр Троянський — учень 10 класу Радісненської школи. Глибокі знання з російської мови й літератури, хімії продемонструвала Оля Файчак із Червонознам’янської школи.

На жаль, ще не в усіх школах району педагоги вболівають за якість знань своїх вихованців. Низькі знання з математики продемонстрували учні з Благоєвого (вчитель О. Г. Іванова), Гудевічевської восьмирічки (вчитель І. В. Тищенко), фізики — Білчанської середньої (вчитель Г. Г. Євченко), Калинівської (вчитель М. І. Лехкар), Михайлопільської восьмирічки (вчитель Т. С. Гнатюк).

Сьогодні, коли перебудова торкнулася всіх галузей нашого життя, зрушила з застою явища, які ще зовсім недавно були непорушними, ми, педагоги, повинні відмовитися від всякої процентоманії, формальності.

У такій справі, як виховання, не може бути таких дрібничок, як «не хочу», «не можу», «не буду», «як-небудь». Цей старий стиль треба ламати негайно. Хто не хоче — треба захотіти, хто не може — треба вчитися. Вчитися ніколи не пізно. А вчитель повинен вчитися все життя.


Т. Панасюк.


Кожен, хто відвідав червонознам’янський магазин «Галантерея», неодмінно відзначить високу культуру обслуговування покупців. Крім того, Людмила Миколаївна Тринча й Людмила Петрівна Конопельська, які працюють в магазині по сім років, щомісяця й щороку виконують плани товарообороту.

На знімку: Л. М. Тринча і Л. П. Конопельська.


Фото В. Єріна


Заслуженим авторитетом в автопарку колгоспу «Дружба народів» користуються слюсар-моторист Микола Перчеклій та ветеран праці — водій Іван Дмитрович Габер. Справжні майстри завжди діляться досвідом з товаришами, а І. Д. Габер став добрим наставником молодих колгоспних шоферів.

На знімку: І. Д. Габер і М. Перчеклій.


Фото В. Єріна


Після повернення з армійської служби Йосип Бринза прийшов в будівельну бригаду колгоспу «Дружба народів». З роками набув досвіду, тому сьогодні його називають в числі кращих будівельників господарства.

На знімку: Йосип Бринза.


Фото В. Єріна


З відритим серцем


Літній день. Жарко. Звертаю до старих верб, що ростуть біля річки, вслухаюсь у шепіт зелених листочків, що ледь-ледь тріпочуть-гойдаються під вітерцем. За кілька метрів од верб стоїть артезіанська криниця. Хвилястою стежиною наближаюсь до неї. А назустріч мені іде високий білявий солдат. Здалека і не впізнати, хто це, адже два роки не бачила юнака. Підійшов, привітався і попросив накати йому води.

Ще не встигла вода потекти, бачу: засяяли його карі очі, заграла радісна усмішка на обличчі солдата. Тепер впізнала: це ж Саня Писарський прийшов! А він радісно вигукнув: «Та це ж сусідка моя!» І тут холодна вода потекла. Саня почав її жадібно пити, примовляючи: «Рідна, солодка, а яка холодна! Батьківська вода. Два роки чекав, щоб її напитись».

Не зрозумілі були спочатку ці слова мені. Я знала, що Саша виконував військовий обов’язок в Афганістані. Повертаю додому, — нам з Сашею по дорозі — дізналася від нього багато цікавого.

Він не просто служив, а разом зі своїми друзями боровся за щастя іншого народу, захищаючи його від жорстоких душманів. Нелегко доводилося на чужій землі, де навколо гриміли гармати, дивилась в очі смерть, яка могла в будь-яку хвилину забрати його з собою. Але він переміг все, і тепер чесним героєм іде по своїй рідній землі, вірний син своєї Вітчизни.

Іде і всьому радіє — і знайомим обличчям, і рідним вулицям, і стежинам. Здійснилося його довгождане бажання — прийти на Батьківщину і напитися досхочу своєї рідної води. Бо там, в Афганістані, такої немає — солодкої і смачної.

Зараз Сашко повернувся до мирної праці: шоферує в рідному колгоспі, готується до вступу в Київський автодорожний інститут. Відвідує шкільні вечори, зустрічається з друзями, живе повнокровним життям. Розповідаючи школярам про службу радянських воїнів-інтернаціоналістів, співаючи зі сцени сільського Будинку культури пісні, складені в Афганістані. Саша зі своїми друзями закликає всіх нас бути пильними, берегти мир, любити всім серцем нашу Батьківщину.

І знову пригадується літній день, коли юнак повернувся додому. Дійсно, яка дорога кожному своя маленька батьківщина — село, в якому народились і виросли!


В. Перчеклій, учениця 10-а класу

Червонознам’янської середньої школи.


Доглядаючи 40 свиноматок, Катерина Степанівна Райкова за минулий час від початку нового року одержала по 6,7 поросяти від кожної. Зобов’язання трудівниці колгоспу «Дружба народів» — третьому році дванадцятої п’ятирічки мати по 14 поросят.

На знімку: К. С. Райкова.


Фото Т. Арсенькіної.


Ветеран колгоспної праці Валентина Олексіївна Витичак разом зі своєю подругою по роботі Таїсією Пимонівною Бащак, доглядаючи 1200 свиней, в минулому місяці добилися щодобового приросту кожної тварини по 430 грамів — значно вище від запланованого.

На знімку: В. О. Витичак — свинарка колгоспу «Дружба народів».


Фото Т. Арсенькіної.


Слід на землі

Ковальови


Цілі трудові династії живуть в Червонознам’янці. І серед них — сім’я тракториста Я. І. Ковальова. Так, того самого, чий фотопортрет прикрашає районну дошку пошани. Вміщено його напередодні Травневих свят. Коли в господарстві підбивали підсумки роботи тваринників, механізаторів, водіїв, одним з перших назвали прізвище Ярослава Івановича.

Нічого надзвичайного в його роботі немає. Працює рядовим трактористом, обслуговує першу молочнотоварну ферму, підвозить корми, роздає їх худобі. Все буденно, все звично. Та трудиться Ярослав Іванович добросовісно. Ще не було такого випадку, щоб він залишив худобу голодною або не виконав якогось розпорядження бригадира чи завідуючої.

Взагалі в механізації він давно. Кваліфікований фахівець — має посвідчення тракториста-машиніста другого класу. Деякий час трудився в степу, разом з хліборобами вирощував хліб. А з 1960 року — на фермі. Вважає, що й тут не менш відповідальна ділянка роботи. Он колектив тваринників, який очолює Г. М. Пермінова, теж напередодні Травневих свят занесений на районну Дошку пошани. І в цьому, вважайте, чимала заслуга і його, механізатора Ярослава Івановича Ковальова.

— Добросовісний працівник! — кажуть доярки.

На нашу дамку, кращої характеристики й н треба. А він, у свою чергу, теж завжди радіє успіхам працівників молочнотоварного цеху господарства.

Та і чому дояркам не трудитися добросовісно, з віддачею? Он 29 років тому не те що проїхати, а й пройти по території містечка неможливо було. А зараз до всіх корпусів прокладено під’їзні дороги, що з’єднують з центральною. Споруджено прекрасний санпропускник — з магазином, червоним куточком, медпрофілакторієм. Раніше про це тваринники тільки мріяли. Ведеться в господарстві і житлове будівництво.

Словом дбають у колгоспі «Дружба народів» про людей, не забувають їх. І за добросовісну працю вагомо відзначають.

Он йому, Ярославу Івановичу Ковальову, торік вручили грошову премію. Має він і почесне звання ударника комуністичної праці.

— Живеться нам зараз дуже добре, — говорить дружина Ярослава Івановича Ганна Федорівна, колгоспна свинарка.

І дійсно, побувавши в їх подвір’ї, відчуваєш, що тут справжні господарі. Все догляджено, все має своє місце. В день нашого приїзду робота по домашньому господарству не припинялася ні на мить. Молодший син Ковальових Віктор засипав в’їзд до воріт щебенем. Від матері дізналися, що юнак ітиме в армію. Від батька юнак перейняв любов до техніки. Закінчив водійські курси. Середній син, Володимир, взагалі пішов батьківською стежиною — став трактористом. Працює в садо-виноградній бригаді. А найстарший живе в Житомирі.

Щоранку подружжя Ковальових вирушає на роботу. Ярослав Іванович — на молочнотоварну ферму, Ганна Федорівна — до своїх свиноматок. Обидва завжди зустрічають перші промені сонця. І кожен з них залишає глибокий слід на землі своєю невтомністю, добросовісністю, щоденним бажанням принести господарству вагому віддачу.


С. Кінзбурська.


24.05.1988 р.


Багато років трудиться на другій тракторній бригаді колгоспу «Дружба народів» В. К. Кесов. Механізатор з великим практичним стажем роботи, він по праву вважається у підрозділі висококваліфікованим спеціалістом. І за що не візьметься — все виконає на совість. Приміром, відзначився тракторист В. К. Кесов на цьогорічній сівбі просапних. І завдання успішно виконував, і якість була відмінною.

На знімку: В. К. Кесов.


Гордимся земляками


Наша богатая краснознаменская земля щедро родит не только хлеб, она вскормила и взрастила множество настоящих граждан Украины. Есть среди них люди, которыми гордится и село, и школа, где они получили знания, где приобрели черты характера, которые помогли им достичь успеха.

Николай Степанович Стоянов нынче — заместитель областного прокурора. А начинал простым рабочим в колхозе. Потом уехал в город, был водителем. Без отрыва от производства закончил юридический факультет…

Хочется сказать большое спасибо его родителям за воспитание сына. Кстати, мать и отец (участник Великой Отечественной войны) Николая были колхозниками. Именно они привили сыну скромность, доброту, умение понимать людей. Совсем недавно Стояновы отметили золотую свадьбу, на которую собрались дети, внуки и внучки.

Закончил нашу школу и Вадим Александрович Олейник, командир полка МЧС в селе Краснознаменка. Он — требовательный командир, но, одновременно, скромный, добрый человек, всегда готовый прийти на помощь.

Из прессы я узнал, что бывшая наша землячка Анна Степановна Войникова руководит Раздельнянской районной газетой, в которой много лет проработала корреспондентом. Ну, чем не гордость для нас?

Все названные — люди большой души. У всех хорошие семьи. Наши воспитанники стали заботливыми родителями, надежной опорой для своих матерей и отцов. В преддверии новогодних праздников желаю всем выпускникам нашей школы и членам их семей здоровья, добра, творческих удач.


Виктор Иваницкий.

Преподаватель этики Червонознаменской средней школы.


Відродження сорту


Скільки вже не експериментував я за роки своєї агрономічної діяльності з різними сортами кукурудзи, а все ж таки переконався, що «одеська-10» найбільш підходить для вирощування на силос. В цьому році ми вирішили відродити новий сорт на землях нашого колгоспу «Дружба народів». Довелося багато поїздити, що придбати насіння на 15 гектарів. Зараз в першій бригаді закладаємо ділянку для насіння супереліти.

Підібрали площу з грунтом високого агрофону. Сподіваємося, що при наших умовах зможемо забезпечити збір насіння качанистої в кількості, якої вистачить нам на наступний рік майже на 100 гектарів.

А поки що все приготували, і тільки-но будуть сприятливі погодні умови, насіння «одеської-10» загорнемо в добре зволожений грунт. Роститимемо і відроджуватимемо славу високоврожайної кормової та зернової кульутри.


В. Пиндик, головний агроном

колгоспу «Дружба народів».


Колектив ланки Наталії Михайлівни Ковальової з третьої молочнотоварної ферми колгоспу «Дружба народів» за чотири місяці 1988 року надоїв по 1607 кілограмів молока від корови. Серед членів ланки трудовою вдачею відзначається доярка Марія Франківна Хахін.

На знімку: М. Ф. Хахін.


Фото Т. Арсенькіної.


Після служби в рядах Радянської Армії комсомолець Микола Читаков повернувся до Червонознам’янки. В колективі автопарку колгоспу «Дружба народів», де він зараз працює водієм, відзначають Миколині добросовісність, ініціативність. Його автомашина завжди в зразковому стані і готова до будь-якого рейсу.

На знімку: Микола Читаков.


Фото В. Єріна