Я україни буковинський державний медичний університет т. В. Хмара, Б. Г. Макар методичні вказівки студентам I курсу фармацевтичного факультету освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”
| Вид материала | Документы |
- Вінниця – 2006, 184.55kb.
- М забезпеченням з курсу «Туристське країнознавство» для студентів освітньо-кваліфікаційного, 393.26kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет, 220.11kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни фінансовий аналіз для підготовки фахівців, 940.06kb.
- Фондова лекція, 458.68kb.
- Міністерство аграрної політики України, 1697.15kb.
- Програма співбесіди з фінансів для абітурієнтів, що вступають за освітньо-кваліфікаційним, 89.87kb.
- Тематичний план лекцій з менеджменту та маркетингу у фармації для студентів ІV курсу, 162.83kb.
- Програма державного комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності 050100 «Маркетинг», 357.05kb.
- Міністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет, 146.19kb.
4.1. Зміст теми:
Шкіра (cutis) – важливий орган, який підтримує безпосередній зв’язок організму з навколишнім середовищем, сприймаючи його різноманітні впливи. До похідних шкіри відносять волосся, нігті, залози шкіри та грудні залози. Шкіра виконує багато функцій, а саме: захищає організм від механічних, хімічних, термічних подразнень, регулює теплообмін та обмін води і вітамінів, виводить шкідливі продукти обміну речовин. Для виконання таких складних функцій шкіра повинна володіти механічно-захисною властивістю (міцність, еластичність, щільність), і мати високу чутливість до подразнень та здатність відповідно на них реагувати. Внаслідок таких властивостей шкіру також відносять до органів чуттів.
Загальна поверхня шкіри дорослої людини становить 1,5–2,0 м2, а товщина – кілька міліметрів. В шкірі розрізняють три шари: епідерміс, власне шкіру та підшкірну основу.
Епідерміс належить до плоского багатошарового епітелію який на різних ділянках тіла має товщину від 1 до 4 мм, а його глибокі шари утворені клітинами, що розмножуються. Вони отримали назву росткового шару. Між ростковими, або призматичними клітинами знаходяться клітини меланоцити які здатні виробляти пігмент від кількості якого і залежить колір шкіри. Внаслідок свого росту клітини названого шару наближаються до поверхні шкіри, стають плоскими і перетворюються у суцільну масу – роговий епітелій, який злущується. Між пластинками рогового шару епітелію знаходяться бульбашки повітря які сприяють збереженню тепла. Повна заміна епідермісу проходить в середньому за 35 днів. З роговим епітелієм пов’язана одна із важливих захисних особливостей шкіри, а саме її відносна непроникність.
Власне шкіра (derma) звідки і назва професіії дерматолог та захворювання дерматит, знаходиться одразу ж під епідермісом і складається з сполучної тканини, з великою кількістю колагенових та еластичних волокон. Волокна цього шару мають певну орієнтацію і здатні значно розтягуватись, що враховують хірурги при виконанні шкірних розрізів. Нехтування напрямком розрізу призводить до розходження країв рани. У дермі розрізняють два шари – сосочковий та сітчастий в яких проходять кровоносні капіляри та лімфатичні судини, а також знаходяться корені волосся та дрібні пучки гладких м’язових волокон.
Власне шкіра без чітких меж переходить у підшкірну клітковину в якій багато кровоносних судин. Тут також розташовані різні нервові закінчення, сальні та потові залози, знаходиться значна кількість жирових відкладень. У жінок такі відкладення виражені краще. В різних ділянках людського тіла жирові відкладення бувають значними, а ділянці повік, вушних раковин та статевого члена вони зовсім відсутні. Роль підшкірної жирової основи різноманітна: вона пом’якшує механічні поштовши, утримує тепло, депонує деякі корисні речовини та жири. Як шкіра так і підшкірна жирова клітковина знайшли широке використання для введеня лікарських речовин, а саме у тих місцях де відсутні кровоносні судини та нерви. Колір шкіри залежить від просвічування через неї кровоносних судин та кількості пігментів (меланіну) і він може змінюватись під впливом ультрафіолетових променів, що отримав назву загару.
Залози шкіри бувають двох видів: потові та сальні. Деякі вчені до залоз шкіри відносять грудні та молочні заплози.
Потові залози мають форму трубок, які скручені у клубочки. Вони залягають між дермою і підшкірною жировою клітковиною, а їхні протоки відкриваються на поверхні шкіри маленькими отворами. Особливо багато потових залоз на долонях, підошвах, пахвах. Секрет потових залоз – специфічного запаху, водний розчин натрію хлориду та інших продуктів метаболізму таких які зустрічаються і у сечі. Процес інтенсивного потовиділення змешує і полегшує навантаження на нирки і відіграє велику роль у терморегуляції. За добу виділяється, у залежності від пори року та фізичного навантаження, до 600 мл поту.
Сальні залози розташовані у власне шкірі за винятком долонь і підошв. Вони виробляють секрет – шкірне сало, яке через сальні протоки виводиться у волосяні мішечки. При закупорці протоків сальних залоз виникає захворювання атероматоз, яке піддається хірургічному лікуванню.
У дітей шкіра у порівнянні з масою тіла займає більшу поверхню, її видільна функція виражена краще, а теплорегуляторна нижча ніж у дорослої людини.
Необхідно підкреслити роль гігієни шкіри, та необхідності догляду за нею у важких хворих та оперованих. Накопичення злущеного епітелію, поту, шкірного сала створюють сприятливі умови для розмноження різного виду мікроорганізмів та виникнення цілого ряду захворювань. Ось чому потрібно систематично мити шкіру теплою водою з милом не менше ніж один раз на 3-4 дні, а у дітей – щоденно.
І накінець, у природі існує багато чинників здатних підвищувати опір організму до несприятливих впливів. Це такі як опромінення ультрафіолетовими проміннями, повітряні ванни, водні процедури та ін. Загартування, фізкультура і спорт, здоровий спосіб життя, а також гігієна побуту, праці, житла, одягу та раціональне збалансоване харчування являються важливими факторами для гігієни шкіри.
Похідні шкіри
Волосся вкриває значну поверхню шкіри людини окрім долонь і підошв. Розрізняють волосся довге, коротке та пушок. У волосі розрізняють стрижень, що виступає над поверхнею шкіри, і корінь, який оточений волосяним мішечком. До складу останнього входить епітелій і сполучна тканина. До мішечка кріпляться гладенькі м’язеві волокна при скороченні яких волос підіймається і виникає “гусяча шкіра”. Корінь волоса закінчується волосяною цибулиною, що вкрита епітеліальними клітинами за рахунок яких і відбувається ріст волосся. Колір волосся залежить від вмісту в них волосяного пігменту і з віком він може змінюватись. Волосся затримує тепловіддачу, виконує захисну функцію, збільшує поверхню випаровування шкіри.
У власне шкірі та підшкірній клітковині знаходяться чисельні нервові закінчення та сплетення, які сприймають та проводять різні подразнення. За функцією нервові рецептори поділяють на дотикові, больові та температурні. В деяких ділянках шкіри знаходиться до 300 чутливих точок на 1 куб см. Поряд з цим у шкірі виділяють близько 700 біологічно активних точок. Більшість яких була відома у глибокій давнині і використовується до теперішніх часів як важливий додатковий лікувальний фактор - рефлексотерапія, або голковколювання.
Нігті – тонкі та прозорі рогові пластинки які захищають чутливі кінці пальців і сприяють кращому захоплюванню предметів. Вони складаються із кореня і тіла, яке закінчується вільним краєм. За рахунок кореня ніготь росте.
Молочна залоза (mamma) за своїм походженням представляє собою значно змінену і сильно збільшену потову залозу шкіри. Вона призначеня для вигодовування немовлят і фінкціонально пов’язана із статевою системою. Форма та розміри молочної залози індивідуально варіабельні і вони з віком та вагітністю значно змінюються. На молочній залозі знаходиться сосок з навколососковим кружальцем. Посилений розвиток молочних залоз здійснюється у період статевого дозрівання. Залоза складається з 15-20 радіально розташованих часточок які мають вивідні канальці – молочні ходи. Дрібні протоки зливаються між собою і утворюють молочні протоки які відкриваються на соску. У зв’язку з овуляцією молочні залози циклічно збільшуються за рахунок розростання залозистого епітелію. Після пологів секреторна діяльність молочної залози значно посилюється і вона здатна за добу виділити до 2 літрів молока. До складу жіночого молока входить вода, органічні та мінеральні речовини. Це такі як: жирові крапельки, білок казеїн, молочний цукор лактоза, солі натрію, кальцію, форсфору, а також вітаміни та антитіла. На процес лактації (lac, lactis - молоко) впливають нервові та гуморальні фактори. Відомо як впливає психічний стан матері на кількість і якість молока та на фізіологічний стан дитини. На процес молокоутворення безпосередньо впливає лактотропний гормон, а також гормони інших залоз внутрішньої секреції.У жінок під час лактації внаслідок застою інколи виникає запалення молочної залози – мастит, яке потребує оперативного лікування.
У чоловіків існує грудна залоза, яка є рудиментарним органом, але при певних умовах вона може збільшуватись і таке збільшення супроводжується інтенсивними болями це хвороба - гінекомастія.
Шкірі належить функція сприйняття різноманітних подразнень зовнішнього середовища (дотику, тиску, температури, болю). При вивченні шкіри як аналізатора зовнішнього середовища необхідно притримуватись загальноприйнятої схеми: рецептор – провідник – кірковий кінець. За структурною організацією розрізняють два типи чутливих рецепторів:
а) вільні нервові закінчення – ці безмієлінові закінчення, що сприймають дотик, тиск, біль, зміни температури, поширені у шкірі та усіх різновидах сполучної тканини. Вільними рецепторами тактильної чутливості є диски Меркеля, що локалізовані у вкритій волоссям і позбавленій волосяного покриву шкірі. До вільних нервових закінчень відносяться також рецептори стрижня волосини, що розміщені навколо волосяних фолікулів і реагують на дотик і легкі зміщення кореня волосини.
б) інкапсульовані нервові закінчення – ці рецептори вкриті сполучнотканинною капсулою. До інкапсульованих нервових закінчень відносяться тільця Мейснера, довжиною 0,1 мм, є рецепторами тактильної чутливості. Вони наявні у дермі шкіри долонь, підошв, губ, повік, язику, зовнішніх статевих органів і сосків молочних залоз. Пластинчасті тільця Фатера-Пачіні, довжиною 2,0-3,0 мм, розміщені у глибоких шарах шкіри, а також у стінці сечового міхура, суглобах, зв’язках, м’язах, брижі. Ці великі капсульовані механорецептори реагують на вібрацію та зміни тиску. Різновидом тілець Фатера-Пачіні є суглобові тільця, розміщені у суглобовій капсулі. Дотикові тільця Руффіні реагують на дотик і тиск на шкіру та глибші тканини. Вони є також у суглобових капсулах, де вони сприймають обертальні рухи. Цибулиноподібні тільця (колби Краузе) є холодовими рецепторами та розміщені у власній основі слизової оболонки. Подібні на цибулиноподібні тільця Краузе, еліпсоподібної форми утворення в кліторі та головці статевого члена мають назву генітальних тілець.
Якісну (функціональну) характеристику шкірних відчуттів забезпечують три типи рецепторів: терморецептори, що реагують на зміни температури; механорецептори, які забезпечують відчуття дотику, тиску, вібрації; ноцирецептори, адаптовані по відношенню до факторів ушкодження, що викликають відчуття болю.
Провідниками шкірної чутливості є черепні (трійчастий і блукаючий нерви) та спинномозкові нерви. Кірковим кінцем аналізатора шкірної чутливості є зацентральна звивина тім’яної частки головного мозку.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. З яких шарів складається шкіра?
2. Послідовно перелічить шари епідерміса.
3. Які шари розрізняють у власне шкірі (дермі)?
4. Назвіть похідні шкіри.
5. Які різновиди волосся Ви знаєте?
6. Назвіть частини і структури нігтя.
7. Які є різновиди залоз?
8. Яка будова і топографія молочної залози?
9. Яке функціональне значення шкіри та її похідних?
10. Які за структурною організацією розрізняють типи чутливих рецепторів?
11. Яке функціональне значення вільних нервових закінчень шкіри?
12. Що відноситься до інкапсульованих нервових закінчень шкіри?
13. Яке функціональне значення інкапсульованих нервових закінчень шкіри?
14. Які рецептори забезпечують функціональну характеристику шкірних відчуттів?
15. Назвіть провідники та кірковий кінець аналізатора шкірної чутливості.
16. Як пальпаторно визначити тургор шкіри?
17. Як правильно визначити пульсацію поверхневих кровоносних судин?
18. Які місця найбільш сприятливі для виконання різного виду ін’єкцій?
4.3. Задачі для самоконтролю:
- Які шари розрізняють в шкірі?
А. Епідерміс і підшкірну основу.
В. Епідерміс і власне шкіру (дерму).
С. Зроговілий епітелій, дерму, підшкірну основу.
D. Роговий шар, епідерміс, дерму.
Е. Сітчастий шар, дерму.
- Які шари розрізняють в епідермісі?
А. Роговий, сосочковий, сітчастий, зернистий, базальний.
В. Роговий, блискучий, зернистий, сосочковий і сітчастий.
С. Роговий, блискучий, зернистий, остистий, базальний.
D. Роговий, блискучий, сосочковий, сітчастий, остистий.
Е. Роговий, сітчастий, зернистий, остистий, базальний.
- Які шари розрізняють в дермі?
А. Сосочковий, сітчастий.
В. Зернистий, базальний.
С. Блискучий, остистий.
D. Зернистий, сітчастий.
Е. Сосочковий, базальний.
- До похідних шкіри належать:
А. Фасції, оболонки, нігті.
В. Волоси, нігті, оболонки.
С. Волоси, нігті, залози.
D. Хрящі, волоси, залози.
Е. Волоси, залози, фасції.
5. До інкапсульованих нервових закінчень шкіри відносяться:
А. Тільця Мейснера, диски Меркеля, рецептори стрижня волосини, тільця Фатера-Пачіні.
В. Тільця Фатера-Пачіні, тільця Руффіні, колби Краузе, тільця Мейснера.
С. Диски Меркеля, тільця Руффіні, колби Краузе.
6. Функціональну характеристику шкірних відчуттів забезпечують:
А. Терморецептори, механорецептори, ноцирецептори.
В. Хеморецептори, фоторецептори, волюморецептори.
С. Терморецептори, пресорецептори, механорецептори.
4.4. Рекомендована література
4.4.1. Основна:
1. Нормальна анатомія: Матещук-Вацеба Л.Р. Навч.-метод. посібник. – Львів: Поклик сумління. 1997. – 269 с.
2. Привес М.Г., Лысенков Н.К., Бушкович В.И. Анатомия человека. – 11-е изд., испр. и доп. – СПб.: Гиппократ, 2000. – 704 с.
3. Хмара Т.В. Органи чуттів. – Чернівці: БДМА, 2001. – 48 с.
4.4.2. Додаткова:
1. Воробьёв В.П. Атлас анатомии человека. – Минск: Харвест, 2000. – 1472 с.
2. Людина. Навчальний атлас з анатомії та фізіології / За ред. Тоні Сміт: Пер. з англ. – Львів, 2000. – 240 с.
3. Синельников Р.Д., Синельников Я.Р. Атлас анатомии человека: Учеб. Пособие. В 4-х томах. Т. 4. – М.: Медицина, 1994. – 320 с.
4.Фениш К. Карманный атлас анатомии человека на основе Международной номенклатуры / При участии В. Даубера; Пер. с англ. С.Л. Кабак, В.В. Руденюк; Под ред. С.Д. Денисова. – Мн.: Выш. шк., 1996. – 464 с.
ТЕМА № 18: „ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ.”
Кількість годин – 4
1. Актуальність теми: Вивчення будови та функції вегетативної нервової системи представляє особливий інтерес для підготовки майбутнього спеціаліста, оскільки вона регулює функції внутрішніх органів, залоз внутрішньої секреції, кровоносних і лімфатичних судин, гладенької мускулатури, а також органів чуття. Крім того, ця система забезпечує гомеостаз та взаємодію внутрішніх органів з іншими системами організму. З’ясування різних аспектів анатомо-функціональних особливостей вегетативної нервової системи в значній мірі визначає розкриття патофізіологічних механізмів рефлексотерапії. Порівняно з соматичною нервовою системою багато аспектів анатомії, функції та патології вегетативної нервової системи ще недостатньо досліджені і є предметом подальшого вивчення.
2. Навчальна мета: Вивчити будову та функції вегетативної нервової системи.
2.1. Студент повинен знати:
- на які частини поділяється вегетативна нервова система;
- які відділи нервової системи виконують роль вищих вегетативних центрів;
- які є парасимпатичні і симпатичні центри, де вони розміщуються;
- чим представлений середньомозковий і бульбарний парасимпатичні центри;
- що іннервує крижовий відділ парасимпатичної частини нервової системи;
- де розміщуються центри симпатичного відділу нервової системи і чим вони представлені;
- які розрізняють відділи в симпатичних стовбурах;
- будову вегетативних сплетень грудної і черевної порожнин;
- функції вегетативної нервової системи.
2.2. Студент повинен вміти:
- показати всі морфологічні структури, які відносяться до центральних і периферійних частин симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, їх топографію і функцію;
- показати відділи мозку, де розташовані ядра краніального відділу парасимпатичної частини нервової системи;
- показати місце виходу гілок черепних нервів, які містять вегетативні компоненти із речовини мозку, а також із черепа;
- вміти правильно показати симпатичний стовбур, його зв’язки із спинномозковими нервами, вегетативний компонент у складі спинномозкового нерва;
- назвати компоненти, які беруть участь в утворенні сплетень грудної і черевної порожнин.
3. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вичення теми (міжпредметна інтеграція):
Дисципліни | Знати | Вміти |
| Біологія Фізіологія | Філогенез вегетативної нервової системи. Знати, що вегетативний відділ нервової системи, як і анімальний знаходиться під контролем кори великих півкуль мозку і є відцентровою (ефекторною) ділянкою в механізмах кірково-вісцеральної регуляції. Знати функції симпатичної і парасимпатичної частин вегетативної нервової системи, будову рефлекторної дуги. | Провести порівняльний аналіз філогенезу вегетативної нервової системи. Схематично зобразити будову рефлекторної дуги, назвати парасимпатичні і симпатичні центри та їх розміщення. |