Олександр Боргардт

Вид материалаДокументы

Содержание


Суспільство, скаладене зі заборон
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   57

Суспільство, скаладене зі заборон


Коли я з’явився на світ — уже відбулась небачена у світі «соціальная рєволюція», але «нового міра», який «ми построїм» — іще не було. Був, щоправда, його перший зелений росток — концтабір Мудьюг на Соловецьких островах. На них, порушуючи тишу колишньої монастирської «обітєлі» — топтався тепер зловісний СЛОН (Соловєцкій Лагєрь Особого Назначєнія) зерно та початок майбутнього ГУЛАГу. Йому він свого часу й віддасть першість, перетворившись на СТОН — Соловєцкую Тюрьму Особого Назначєнія. Початок концтаборів усього світу, в тому числі молодших паростків: Майданека, Освенціма, Тремблінки...

Країна була вкінець розореною отою їх громадянською війною вратім войну імперіалістічєскую — в войну гражданскую!», але могла би легко піднятись, якби їй з усіх боків не заважав отой «новий мір». Належало не підніматись, а прямувати до «свєтлоґо будущєґо», і тільки разом, усім, «всєм міром» — колективно. Усім, окрім них — класових ворогів — цих потрібно нищити, якщо вони не сдаються (і якщо сдються — теж, поодинці).

Колективізм — чудова справа. Неоціненне велике відкриття «нового общєства». Бо ж, подумайте самі, що він здатний дати нам хоча б у спорті. Легко уявити собі, які стрясаючі рекорди ставилися би, скажімо в бігу, де вся команда зобов’язана була би фінішувати разом, «всєм міром», секунда в секунду. Легко уявити та оцінити.

Тепер цей колективний біг до «свєтлоґо будущєґо» починав бути реальністю. Набувати її контурів.

В країні не буде всього тільки трьох речей — не так вже й необхідних: правди, краси та справедливості, а все останнє будуть час від часу «вибрасивать». Пильно слідкуючи, ясна річ, аби не зажерлися.

Це «свєтлое будущєє» буде все скуднішим від сучасного, рясним лише на різного штибу заборони та обмеження, от вони розквітнуть так воістину пишним цвітом. Заборонені будуть складні кишенькові ножики з лезом певної довжини. Селянинові буде заборонено обробляти будь-яку землю, крім тої, до якої він «прікрєплєн»; заборонено утримувати коняку. Городянину «нє положено» буде мати більше одної собаки чи кішки. Коли років так сто після закордону, автомашина з атрибуту правлячого класу почне ставати (як давно в інших) засобом пересування, — міліціонеру буде заборонено володіти автомашиною. І так далі і тому подібне.

Будуть, щоправда, не лише заборони, будуть і дозволи, хоча своєрідні, а часом і двосмислені: двом особам різної статі — можна «дать» і двохкімнатне помешкання, але двум однополим — тільки однокімнатну. Скільки статей — стільки і комнат — чим не принцип? — небачений як і прогресивний.


Несучасним і недомовленим все це було. Бо, як же — скажімо, два гомосексуалісти — акцептор і донор? — як же з ними? Або дві лесбіянки так само? Скільки ж їм усім відводиться кімнат? А, може просто — від трьох до восьми (років)?

Їх — «нових» хазяйнування, ґрунтоване на принципах ще палеолітичного хижацтва, збиральництва підкріпленого сучасною технікою,а тому в тисячі разів більше руйнівного, — від початку не буде успішним. Переважна частина награбованого у природи, цим необернено зруйнованої, буде перепаскуджена й викинута. Але надовго очистить країну від того, чим вона була традиційно багатою, з’явиться та почне товстіти «Червона Книга» вимерлих або вимираючих тварин і рослин. Але не забариться її цікавий та прогресивний брат — «Черний Список». Насправді він іменується, певно, якось інакше — красиво та ухильно, але цього я просто не знаю. Одне слово, ідеться про список продуктів, котрі не можна продавати (або «вибрасивать») населенню. Тому що вони мають бути цілковито призначені для них, благодійників наших, будівничих «нашєго», «нового міра». Саме для тих, хто в будь-якому нормальному світі був би тим, чим він воістину є від природи — нічим. А тут, — став усім.

Обидва весь час поширюються, наперекір шагреневій шкірі природи. «Червона Книга» — вона ж «Черний Список» тварин і рослнн; «Черний Список» — він же «Червона Книга» продуктів «для народа». Бо, вони — теж заборони.

Заборони, заборони, заборони...

Покінчується все на тому, що мовчки прийметься «всєм міром» плідна й як же прагматична концепція: дозволене тільки те, що дозволене. Все останнє — заборонене.

Тільки коли наступить епоха так званої «власності», численні простодухі приймуть її за чисту монету («в рамках сістеми» ясна річ) та й почнуть вибрикувати, замахуючись на святе святих: а, чи не прийняти нам — «всєрьєз і надолго», що заборонене лише те, що заборонене, а все інше — дозволене? Але «власть імущіє» на це буяння «гласності» будуть лише відмовчуватись, благо забороненого на той час буде стільки, що й дозволеного полишиться сама обмаль: дихати та відправляти природні потреби по відведених на це місцях.

Захопивши владу вони зобов’язалися зробити людину щасливою, але все наступне життя присвятили тому, аби зробити її по можливості нещасною. Але, навіть і цю свою історичну місію вони виконували нікчемно. Тут не відаєш, чому найбільше дивуватись, чи то їх тупцюванню в зупиненому часі, чи то убогістю до неподолання їх фантазії.

Сама структура цього «суспільства» («ми наш, ми новий мір построім!!) при сутичці з будь-яким боком реального життя — викривала свою повну неслушність.


То була глупота — хемічно чиста, без берегів, як той океан. Така, що позбавляє цілі виправу на край глупоти, — не було того краю.

Єдине, що було доведене з безсумнівністю, так це те, що хто був і насправді нічим — став усім. І — ще одне: нема на світі нічого такого, що не могла би понищити рука нової людини, — небаченої в історії. А за таких обставин первісна безглуздість середнього людського існування — набувала сенсу деякої затвердженості зверху.