Geum.ru

Дерманський Олександр

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
  1   2   3

Дерманський Олександр Степанович




Ім'я Олександра Дерманського добре відоме і малому, і дорослому читачеві. Олександр Дерманський пише для дітей, але пише так, що якщо дорослий візьметься за книгу, то не відірветься, допоки не дочитає її. Що ж тоді говорити про дитину?!

Письменник увійшов до світу сучасної української літератури нещодавно, проте вже написав понад дев'ять книг і продовжує писати...Окрім того, що письменник пише чудові книги, він головний літературний редактор дитячого журналу "Стежка", пише вірші для малят, працює за фахом у Київському технікумі електронних приладів і виховує доньку Владиславу.

Олександр Дерманський протягом декількох років здобував перемоги не на одному українському літературному конкурсі, ось, наприклад, щойно завершився І Всеукраїнського конкурс на кращі твори для дітей молодшого шкільного віку "Золотий лелека", де Олександр Дерманський здобув ІІ премію із повістю "Царство Яблукарство".

Народився Дерманський Олександр Степанович 28 листопада 1976 року в невеликому селі Гайворон Володарського району на Київщині. До школи ходив у райцентр. Навчався У Володарській середній школі №1. Вже тоді робив перші спроби писати вірші, проте спочатку не ставився до цього заняття серйозно, а тим більше не думав, що колись буде письменником. Школярем “творив” щось на зразок веселих, але не злих фейлетонів про декого з однокласників, і, коли покрадьки вивішував ту писанину на дошці оголошень, неподалік учительської, біля неї збирався добрячий натовп школярів і вчителів. Це відбувалося раз на тиждень, і всі певного дня вже чекали на чергову порцію жартів. Звісно, задля інтриги авторства не вказував, то все мало статус забави, гри.

З часом поетичні захоплення були витіснені звичайними хлопчачими забавами. Але ніколи не переставав дружити з книгою. Читав із задоволенням і багато, поринаючи у світ казок та легенд, повістей та романів. Читати любив змалку, бо у сім’ї всі читали багато: і мама-вчителька, й батько-агроном. Дуже подобались “Малий і Карлсон…”, “Пеппі Довга-Панчоха” Астрід Ліндгрен, “Водяничок” Отфріда Пройслера, , “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо… Шалене враження було від книжки “Білий мустанг” Сата Ока, нащадка загнаних до резервації американських тубільців. У тій збірці кілька повістей про красивих і мужніх людей, їхню любов до своєї землі. А з українських письменників найтепліші враження, що лишилися з письменником на все життя, в дитинстві мав від чудових казок Анатолія Костецького. "Суперклей Христофора Тюлькіна...", "Хочу літати", "Мінімакс - кишеньковий дракон" - прекрасні, світлі повісті. Він і досі їх любить, бо вони здаються найближчими, якимись аж рідними.

До віршування ж Олександр повернувся, вже коли навчався на четвертому курсі НПУ ім. М. Драгоманова, факультеті української філології, куди вступив 1994 року. Звичайна історія: закохався – написав кілька віршів, а далі – наче щось перевернулося всередині: став віршами і говорити, і плакати, й дихати… За вечір, чи якихось дві-три години ночі міг написати кілька ліричних поезій. Це було справжнє захоплення, якась одержимість. Тоді, чи не вперше за життя, виникла чітка і свідома думка про те, що хоче робити в житті – писати. Втім, навіть тоді творів для дітей у планах не було, як і прози узагалі.
 1999 року отримав диплом учителя української мови й літератури та зарубіжної літератури. Того ж року почав працювати за фахом у Київсьому технікумі електронних приладів. Працює там і дотепер.

З дитячою літературою доля звела дещо випадково, якщо випадковості взагалі бувають. Влітку 2001 року Олександр готувався стати батьком, тому сушив собі голову над тим, як покращити стан сімейного, учительського бюджету. Плідних думок було небагато, та якось, проходячи повз розкладку з пресою, звернув увагу на дитячі видання. “Воно! – подумав собі. – Напишу кілька віршиків, занесу до якогось журналу й отримаю гарні гроші”. Гарних грошей не отримав, однак віршики надрукували в журналі “Стежка”, і відтоді письменник почав топтати свою стежку до юних читачів. Згодом став одним із постійних авторів “Стежки” і донині працює в журналі літредактором.

Перші вірші для малечі опублікував саме в ньому ( № 16 2001 року). З того часу було надруковано в періодичних дитячих виданнях чимало його віршів, оповідань та казок. Дещо виходило під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва.

У жовтні 2004 року видавництво “Теза” в рамках серії “Пригодницька бібліотека” випустило в світ повість-казку “Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська”.
 В березні 2005 року Олександр Дерманський був рекомендований до вступу в НСП України. Прийнятий у спілку в травні 2006 року.
 У квітні 2005 року роман “Король буків, або таємниця Смарагдової книги” було відзначено дипломом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс “Коронація слова”.

Перші твори О. Дерманський писав без конкретного плану, сюжет значною мірою формувався в процесі свого розгортання. Тепер дотримується заздалегідь складеного плану, такого собі синопсису, що окреслює собі в голові або ж коротко записує. Майже завжди чітко знає, чим закінчиться книжка. Іноді навіть до фінальної фрази, бо, вважає письменник, важко створити щось гарне, не уявляючи, що ж це має бути. Художники ж не пишуть полотно наосліп, не бачачи, які перед ними фарби. Деякі герої з'являються в процесі, часто навіть несподівано для автора. І ця непередбачуваність - чи не найпривабливіша штука в роботі письменника. Сюрпризи - це завжди добре.

Переконаний, що для дітей потрібно писати легко й весело. Не слід переванта­жувати твори повчаннями, дидактикою та надскладними речами, про які, як дехто вважає, варто замислюватись уже в дитин­стві. Дитинство повинно бути світлим та ра­дісним і дитяча література — також.

О. Дерманський впевнений, що дітям бракує не інформації, а почуттів, тепла й доброти, бо батьки, заради дітей занадто часто "зраджують" їх же з роботою, бізнесом й іще бозна з чим. Сучасне життя диктує свої закони й часом вони досить жорсткі, несумісні з тими цінностями, на яких виховувались попередні покоління. Може тому сучасні мультфільми "перенаселені" войовничими супер-мено-вумено-монстрами, сучасні книжки не такі зворушливі й добрі. Тому, якщо говорити про дитячу книжку, то вона, на думку митця, має гріти душу, бути світлою, веселою й цікавою. Отже, гарна книжка та, котра навчає і виховує, а малий читач про це навіть не здогадується. Звісно, для дитячого видання неабияке значення має художнє оформлення книжки. Гарну книжку хочеться читати. Головне, щоб малюнки не заступали собою сам твір. Для цього так важливо писати цікаві, веселі, непересічні тексти.

Для письменника найважливіше, щоби всі його близькі були щасливими. Та­кож мріє написати ще не одну книгу, і щоб хоча б одній із них судилося бути прочита­ною багатьма поколіннями.