Рекомендації для України з інституційного устрою 36 2Частина I система регулювання 43

Вид материала

Документы

Содержание 1.2Принципи передової практики Принцип 1: Визначеність і прозорість Принцип 2: Асиметричні зобов’язання взаємоз’єднання Принцип 3: Вирішення спорів Принцип 4: Публікація Тарифи що грунтуються на собівартості. Поточні витрати. Відокремлені тарифи на взаємоз’єднання. Структура взаємоз’єднання. Вкладка 4: Відмінності між концепціями бухгалтерської та економічної собівартості

Подобный материал:

• Закон україни про адміністративно-територіальний устрій України, 286.08kb.
• Методичні рекомендації "Правове регулювання надання відпусток працівникам" Полтава, 306.32kb.
• Підтримуючи курс України на інтеграцію в Європейський Союз, 39.71kb.
• Загальна характеристика роботи Актуальність теми дослідження, 646.37kb.
• Тема. Система нетарифного регулювання план, 384.38kb.
• Постанова Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року n 259 Зареєстровано, 346.95kb.
• План Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні., 64.68kb.
• Г. С. Сковороди юридичний факультет Процевський В. О. Лукь’янчиков О. М. «Правове регулювання, 378.25kb.
• Закон україни про Національну комісію регулювання транспорту України, 113.94kb.
• Наталії Михайлівни «Регулювання розвитку аквакультури у штучних водоймах України», 138.8kb.

1.2Принципи передової практики

Аналіз принципів передової практики в галузі взаємоз’єднання грунтується на оцінці правил що регулюють цю сферу, як розглядається в Реферативній Доповіді Угоди СОТ про Базові Телекомунікаційні Послуги (БТП)³³ та новій Європейській системі регулювання. Ми використовуємо ці джерела як основу нашого викладу принципів передової практики. В нашому описі ми приділяємо особливу увагу ефективним тарифам що грунтуються на собівартості. Короткий виклад принципів передової практики для взаємоз’єднання подано на Малюнок 11 нижче.

Малюнок 11: Принципи передової практики для взаємоз’єднання

Принцип 1: Визначеність і прозорість

Регулятивні рекомендації та процедури повинні бути відомі заздалегідь, щоб гарантувати визначеність на ринку та щоб сприяти переговорам між операторами. Процедури та механізми взаємоз’єднання мають бути прозорими. Мають бути встановлені чіткі часові рамки для сприяння вчасному укладення угод.

Принцип 2: Асиметричні зобов’язання взаємоз’єднання

У відповідності до принципу пропорційності корективних заходів, накладення зобов’язань має відрізнятись для домінуючих та недомінуючих операторів. Щодо визначення домінуючих та недомінуючих операторів, за системи Платить Сторона що Робить Дзвінок, оператори як правило вважаються домінуючими у наданні закінчення дзвінків їх власним абонентам. Такий підхід застосовується, оскільки оператор мережі абонент якої хоче зробити дзвінок абоненту іншої мережі (якою б невеликою вона не була) має обмежені інші варіанти окрім як закінчити дзвінок на цій мережі.

У відповідності з принципом пропорційності корективних засобів, при розробці таких засобів регулятивні органи також беруть до уваги положення операторів на роздрібному ринку. Наприклад у випадку Великобританії, оператори що не є домінуючими на фіксованому роздрібному ринку, підлягають менш жорстким вимогам в регулюванні їх власних тарифів на взаємоз’єднання.

Принцип 3: Вирішення спорів

Оскільки оператори мають зобов’язання надавати взаємоз’єднання, незалежний регулятор (чи третя сторона) мають вирішувати спори про взаємоз’єднання швидко та справедливо (розглядається детально в Розділі 2.2).

Принцип 4: Публікація

Домінуючі оператори повинні публікувати пропозиції про взаємоз’єднання (Реферативні Пропозиції Взаємоз’єднання, РПВ).

Принцип 5: Ефективні тарифи що грунтуються на собівартості

Конкретна структура тарифів на взаємоз’єднання вар’юється від країни до країни. Загальні принципи ефективних тарифів на взаємоз’єднання для домінуючих операторів, як правило, включають наступні:

• Тарифи що грунтуються на собівартості. Тарифи на взаємоз’єднання повинні грунтуватися на собівартості, включаючи вартість капіталу та обгрунтовану надбавку для покриття майбутніх поєднаних та спільних затрат, оскільки ціни що відображають собівартість ведуть до ефективного спрямування ресурсів та надають правильні сигнали для рішень «виробляти чи купляти». Віднесення затрат має відображати економічну собівартість надання послуг, яка може відрізнятися від бухгалтерських затрат облікованих компаніями. Відмінності між бухгалтерською та економічною собівартістю пояснені у Вкладці 4. При розробці рівня тарифів на взаємоз’єднання регулятивний орган повинен буде також врахувати конкретні обставини випадку що розглядається – наприклад, він може визнати за необхідне дозволити тарифи на взаємоз’єднання вищі за собівартість щоб взяти до уваги зовнішні ефекти мережі³⁴.
  
• Поточні витрати. Підрахунок ефективних витрат повинен базуватися на поточних витратах що відображають очікувані витрати в подальшому наданні послуг (на відміну від історичних бухгалтерських витрат). При цьому як задіяний капітал так і амортизація мають бути скориговані щоб відображати поточні витрати.
  
• Ефективність. Неефективні витрати операторів не повинні перекладатись через тарифи на операторів що працюють в режимі взаємоз’єднання. Це є особливо у випадку взаємоз’єднання з домінуючим фіксованим оператором, котрий може намагатися покрити неефективно понесені затрати через плату за взаємоз’єднання.
  
• Недискримінаційність. Умови взаємоз’єднання не повинні безпідставно дискримінувати між операторами чи між власними операціями домінуючої компанії та операціями конкурентів що працюють з нею в режимі взаємоз’єднання³⁵.
  
• Відокремлені тарифи на взаємоз’єднання. Тарифи на взаємоз’єднання повинні бути достатньо відокремлені щоб оператор який просить взаємоз’єднання мав платити лише за компоненти послуг які він дійсно запитує.
  
• Структура взаємоз’єднання. Структура тарифів за взаємоз’єднання повинна бути орієнтована на відображення відповідних витрат, тобто пікові та позапікові тарифи повинні бути встановлені у випадках де є суттєва різниця в затратах.
  

Ці зобов’язання повинні бути обмежені домінуючими операторами. Щоб сприяти розрахунку ефективних тарифів що грунтуються на собівартості, від домінуючих операторів, як правило, вимагається вести окремі рахунки їх мережі та інших операцій. Така ситуація існує у Великобританії, де BT підлягає вимозі роздільного обліку між її гуртовими та роздрібними операціями. Крім того, BT підлягає вимозі вести, окрім звичайних рахунків, спеціально сконстуйовані регулятивні рахунки, які повинні щорічно надаватись регулятору і повинні містити інформацію що сприяє розрахунку тарифів що грунтуються на собівартості. Така ж ситуація існує і в Ірландії, де Ericom підлягає схожим вимогам.

Вкладка 4: Відмінності між концепціями бухгалтерської та економічної собівартості Тарифи на взаємоз’єднання домінуючих операторів, як правило, встановлюються на підставі собівартості. Розробляючи тарифи з урахуванням собівартості, важливо брати до уваги справжні економічні затрати надання послуг, які можуть відрізнятися від затрат облікованих в рахунках компанії. Існує дві головні причини розбіжності між економічними та бухгалтерськими затратами: Традиційні рахунки включають історичні затрати на амортизацію для всіх активів, які не обов’язково відображають справжню альтернативну вартість цих активів (opportunity cost). Традиційні рахунки включають історичну амортизацію навіть для активів які зростають у вартості, таких як нематеріальні активи на зразок вартості бренду чи досліджень і розвитку (R&D). Якщо вартість активів зростає, включення витрат на амортизацію заважає відобразити справжню альтернативну вартість надання послуги. Насправді, в таких ситуаціях активи що зростають у вартості зазнають «негативної амортизації». Ця зміна альтернативної вартості активів була б належно врахована в концепції економічних затрат. Спосіб у який загальні витрати росподіляються між різними видами діяльності в традиційній системі звітності не обов’язково відображає справжній внесок активів до різних видів діяльності. Традиційні системи звітності, як правило, застосовують «інтуїтивні» правила розподілу спільних затрат до різних видів діяльності, такі як пропорційний розподіл затрат у пропорції до доходів які генеруються кожним видом діяльності. Хоча цей спосіб є простим у застосуванні, він не відображає справжні затрати понесені у здійсненні кожної діяльності. Щоб обрахувати справжні економічні затрати різних видів діяльності, розподіл спільних витрат вимагає розуміння затрат і видів діяльності, щоб могти встановити причинно-наслідковий зв’язок між ними. Ці фактори мають бути взяті до уваги при розробці оцінки економічної собівартості тарифів за взаємоз’єднання, чи будь-яких інших тарифів що відображають собівартість. Слід пам’ятати що впроваждення методів економічної собівартості вимагає значного часу та зусиль з боку регулятора та учасників ринку.