План Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні. Система методів державного регулювання зовнішньої торгівлі

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Організаційна система управління зовнішньоекономічною діяльністю, 774.96kb.
• План система інститутів та інструменти регулювання зовнішньоекономічною діяльністю, 324.04kb.
• Розділ 3 Економіка підприємства та організація виробництва, 230.46kb.
• Державне управління зовнішньоекономічною діяльністю, 868.42kb.
• 1 Методи оцінки впливу механізму регулювання на зовнішньоекономічну діяльність 32 розділ, 352.53kb.
• План І. Розвиток організаційних структур та сучасні аспекти управління підприємством, 631.26kb.
• Закон україни про внутрішню торгівлю, 516.62kb.
• План Гуманітарний інститут 1 Курсова робота 1 І. Розвиток організаційних структур, 641.69kb.
• 1. Теоретичні аспекти роздрібної торгівлі на підприємствах, 641.06kb.
• 1. Назва модуля, 53.65kb.

Тема: Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

План

1. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні.
   
2. Система методів державного регулювання зовнішньої торгівлі.
   

1. Згідно закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити:

• захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
  
• створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з ціллю розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій;
  
• розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.
  

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з наступних цілей:

• забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;
  
• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
  
• створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в систему міжнародного поділу праці.
  

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

• Україною як державою в лиці її органів в межах їх компетенції;
  
• недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торгівельними палатами і ін.), які діють на основі своїх установчих документів;
  
• самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних угод, які заключаються між ними.
  

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

• законів України;
  
• передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
  
• економічних методів оперативного регулювання (валютних, фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;
  
• рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно їх установчих документів в рамках законів України;
  
• договорів, які заключаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.
  

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

1. Верховна Рада України. В компетенцію Верховної Ради України входить:

• прийняття, зміни, анулювання законів;
  
• затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;
  
• затвердження структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
  
• заключення міжнародних договорів;
  
• встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
  
• затвердження списку товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.
  

2. Кабінет Міністрів України:

• визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;
  
• здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;
  
• координує роботу торговельних представництв України та в інших державах;
  
• приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;
  
• проводить переговори і заключає міжнародні договори;
  
• виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції відносно організації системи міністерств, державних комітетів і відомств – органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
  
• забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
  
• здійснює міри для раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.
  

3. Національний банк України:

• здійснює збереження і використання золотовалютного резерву України;
  
• представляє інтереси України в відносинах з центральними банками і іншими фінансово-кредитними інститутами і заключає відповідні банківські угоди;
  
• регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових одиниць інших держав;
  
• здійснює облік і розрахунки за пред’явленими і отриманими кредитами держави, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються із державного валютного фонду України.
  

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:

• забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;
  
• здійснює контроль за дотриманням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законів України і умов міжнародних договорів України;
  
• здійснює міри нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, регістрацію окремих видів контрактів і інші функції.
  

5. Державне управління митного контролю:

• здійснює митний контроль в Україні;
  

6. Антимонопольний комітет України:

• здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
  

7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:

• місцеві Ради народних депутатів України;
  
• територіальні підрозділи (відділи) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
  

2. За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції.

Протекціоністська політика – це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики.

Можна також виділити помірну політику, яка в певних пропорціях містить елементи перших двох. Ступінь жорстокості державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу і середнього рівня інтенсивності кількісних обмежень. Відносно відкритим вважається торгівельний режим при середньому рівні мита менше 10% і кількісних обмеженнях, які покриваються 25% імпорту.

При використанні тих чи інших елементів торгівельної політики необхідно враховувати їх сукупну дію на загальний характер торгівельної політики країни і на можливі відповідні міри, які можуть здійснюватися зі сторони її торгових партнерів. Тому в залежності від цілей державного регулювання існують різні інструменти торгівельної політики.

В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:

• тарифні – напрямлені на використання митного тарифу;
  
• нетарифні – квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т.д.
  

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в свою чергу, поділяються на три групи:

• Зовнішньоторгові міри, напрямлені на пряме обмеження імпорту чи експорту: ліцензування, квотування, імпортні депозити і податки, введення мінімальних імпортних цін і т.д.
  
• Міри, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі: митні формальності технічні стандарти і норми, специфічні стандарти якості, норми безпеки, санітарні і ветеринарні норми і т.д.
  
• Міри, направлені на обмеження імпорту або стимулювання експорту, але дія яких впливає на зовнішньоекономічну діяльність. Нетарифні бар’єри дають більше можливостей діяти державі.
  

Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розділити також на:

• економічні;
  
• адміністративні.
  

Під економічними розуміють інструменти, які діють через ринковий механізм, в якійсь мірі направлені на подорожчання імпорту і здешевлення експорту, а під адміністративними – такі, які безпосередньо впливають на економічні відносини.

До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

• в межах імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити;
  
• в межах експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків.
  

Адміністративними інструментами являються: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні потреби до товару, упаковки, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур.

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв’язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, податкових і інших платежів. В межах зовнішньої торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер в такому випадку повинен отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно відбивається в цілому на зовнішній торгівлі країни.

Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і вивіз капіталу. Це направлено на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень для економіки в цілому. Регулювання потоку іноземних інвестицій носить подвійний характер. З однієї сторони, здійснюються міри по створенню в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності по відношенню пред’явлення різних податкових пільг і канікул, митних пільг, захисту від іноземної конкуренції і т.д. З іншої сторони, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни.