Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 26 квітня 2006 р. Київ 2006

Вид материала

Документы

Содержание Переваги та недоліки студентської зайнятості Розвиток відповідальності особистості в умовах навчально-професійної діяльності Відповідальність у навчально-професійного діяльності Критерії відповідальності Стадії розвитку відповідальності Суб’єкт відповідальності Об’єкт відповідальності Самооцінка особистісних якостей як чинник подолання безробіття

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Швед В. О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантич­ної спільноти:, 121.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ СТУДЕНТСЬКОЇ ЗАЙНЯТОСТІ

Молодь – особлива частина суспільства; її відмінність від інших категорій населення полягає у необхідності інтенсивного розвитку та активного формування особистості, в тому числі у професійному плані, здатності мобільно реагувати на зміни в ринковому середовищі тощо. Разом з тим молодь виступає як найбільш соціально-вразлива категорія населення, оскільки має низьку (порівняно з більш досвідченими працівниками) конкурентоспроможність, неадекватне уявлення про власне становище на ринку праці та низьку психологічну стійкість.

На сьогодні існує тенденція до зростання виходу на ринок праці освіченої молоді, що вже набула спеціальність, професію. Але „конвеєр” навчальних закладів всіх рівнів продовжує випускати дипломованих спеціалістів, багато з яких не знаходять попиту за отриманою спеціальністю на ринку праці або їх не задовольняє рівень оплати. Відсутність професійного досвіду виявляється негативним фактором у пошуках першого місця роботи. До того ж можливості ринку праці для цієї категорії молоді обмежені – нових робочих місць недостатньо, а існуючі або зайняті, або під загрозою ліквідації. В результаті випускники навчальних закладів вже займають достатньо помітне місце в структурі молодіжного безробіття і їх доля серед безробітних зростає.

Безробіття серед випускників ВНЗ виступає не тільки економічною, але й серйозною соціальною проблемою. Незатребуваність молодих спеціалістів в суспільному виробництві товарів та послуг перешкоджає повноцінній соціалізації молодого покоління, веде до деградації ще не сформованого спеціаліста.

Аналіз ситуації, що склалася в Україні у відношенні працевлаштування молодих людей, законодавчих гарантій їх трудових прав, систематизація статистичних даних, соціологічних досліджень дозволяють зробити несприятливий висновок, що проблема зайнятості та рівня безробіття молоді дуже гостра і, нажаль, далека від свого вирішення. Особливо це стосується осіб, які обрали професію і вперше вступають у трудову діяльність після завершення навчання.

Відбувається зміна вимог з боку роботодавців, які приймають випускників ВНЗ і надають їм хороші, за сучасними мірками, умови. Багато з них набирають людей з вищою освітою, доречно випускників престижних закладів, і пред’являють значні вимоги до особистісних якостей і практичному досвіду в бізнесі, не дуже звертаючи увагу не спеціальність, здобуту в навчальному закладі.

За даними соціологічних досліджень з числа безробітної молоді, що звернулась за допомогою у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, кожен шостий – це випускник закладів освіти. Якщо говорити про той контингент молодих людей, котрі отримали професійну освіту (середньо-спеціальну або вищу) і вийшли на ринок праці в пошуках першої в житті роботи, то для них характерно поєднання високого рівня теоретичної підготовки і відсутність практичних навичок і виробничого досвіду. Остання складова робить молодь мало привабливою для більшості роботодавців. В той же час усвідомлення молодою людиною своєї фахової підготовки, присутність певних професійних амбіцій і честолюбства, прагнення до успіхів у кар’єрі формують у молоді завищенні вимоги до майбутнього робочого місця як з точки зору характеру, умов і змісту праці, так і з точки зору його оплати. Зазначені протиріччя перешкоджають працевлаштуванню. Крім того, швидкі зміни багатьох аспектів економічної практики, технологій, законодавчих та нормативних документів та інше призвели до того, що вища школа не встигає давати своїм випускникам профіль та такий рівень професійної підготовки, що відповідає мінливим вимогам та росту різноманіття економічного життя. Молодь навчається на особистому досвіді. Тому на сучасному етапі стало дуже розповсюджено поняття працюючого студента, хоча студентська зайнятість зараз суттєво інша, ніж раніше. Якщо в колишні часи для більшості студентів ВНЗ постійно оплачувана робота не була життєвою необхідністю, то зараз вона стала такою, бо купувальна спроможність стипендії значно зменшилася. Для студента-старшокурсника 70 – 80-х років основними цілями роботи був додатковий (саме додатковий, а не необхідний) приробіток, та відпрацювання обов’язкової практики. У його сьогоднішніх ровесників структура цілей суттєво інша, а саме: необхідність заробити собі на життя і здобуття освіти (на першому місці); турбота про працевлаштування після закінчення навчання; бажання попрацювати, щоб здобути досвід в певній царині з наміром і далі там працювати, щоб було, що написати в „резюме” і тим самим підвищити свої шанси на одержання необхідної роботи; познайомитися за час навчання у ВНЗ з декількома видами робіт і вибрати підходящу; бажання зайнятися чимось новим тощо.

Скоротилася зайнятість студентів в науці та науково-дослідних секторах ВНЗ, в промисловості. Але в десятки разів більше студентів, порівняно з радянськими часами, працюють в торгівлі, в ресторанах швидкого харчування, зайняті маркетинговою діяльністю та послугами, особливо рекламними, комп’ютерними і фінансовими. Спостерігається все більший розрив між характером регулярної зайнятості студентів гуманітарних, технічних, фізичних факультетів ВНЗ і тією спеціальністю, яку вони здобувають в процесі навчання. В той же час економічна, менеджмент, соціологічна та психологічна освіта знаходить все більший попит і дозволяє набагато більшій частині студентства знаходити роботу за фахом.

Загальне трудове навантаження у більш-менш регулярно працюючого студента зростає, а можливість отримати вільний графік роботи для сумісництва її з регулярним навчанням – зменшується. Результат – працюючі студенти постійно пропускають учбові заняття. Відносними перевагами працюючих студентів можна вважати те, що вони:

• більш схильні до нововведень та змін (нові завдання та види діяльності, змінність технології, методів та організації роботи);
  
• мають більший потенціал і зорієнтовані на розвиток, ріст, кар’єру;
  
• більш енергійні і активні; в них часто виникають нові ідеї, які вони готові запропонувати та реалізувати;
  
• готові виконувати не престижну, фізично важку, разову роботу;
  
• готові почати роботу з нуля і розвивати, наприклад, новий напрямок;
  
• згодні працювати в режимі ненормованого робочого дня;
  
• мають більш високий рівень культури;
  
• проявляють потяг до нових знань і постійно черпають у ВНЗ свіжі ідеї та нові данні;
  
• бачать зв’язок між здобутим знанням і результатом роботи, а тому мають мотивацію до навчання і швидше набувають нові прийоми роботи і професійні навички;
  
• забезпечені житлом (дім або гуртожиток) і грішми (стипендією), що дозволяє їм в тяжких випадках якось перебитися, а фірмі – не піклуватися про житло;
  
• погоджуються на більш низьку оплату.
  

Крім того, студента-випускника легше навчити професії і особливостям роботи в фірмі, ніж перенавчати готового спеціаліста. Працюючі студенти є хорошими трансляторами реклами, послуг та вакансій. Цінним є те, що взяв студента з випускного курсу, фірма придбає готового спеціаліста без витрат на його навчання.

До недоліків працюючих студентів можна віднести:

• часто переоцінюють свої знання, вміння та можливості;
  
• стають постійними працівниками, частіше претендують на більш високу зарплатню;
  
• нерідко проявляють слабу професійну орієнтацію (якщо освіта студента не співпадає с профілем роботи, в нього робота, яку він виконує зараз буде конкурувати з можливістю знайти роботу за спеціальністю);
  
• проявляє легковажне відношення до роботи;
  
• мають нереалістичні уявлення про зміст, методи роботи і відношення в рамках формальних організацій;
  
• проявляють слабкі навики менеджменту;
  
• потребують до себе більшої уваги і постійної оцінки їх праці, що нерідко викликає невдоволеність інших працівників і посилює напруженість в колективі;
  
• гірше працюють під час сесій;
  
• менш передбачені в своєму розвитку і поведінці; в них висока мобільність, а тому зусилля, які затрачені на їх навчання, можуть виявитися марними. В пошуках нового місця роботи вони можуть перейти до конкурентів і застосувати там досвід, здобутий в даній фірмі;
  
• в момент закінчення вузу опиняються в кризовому становищі: у багатьох виникає проблема житла, у чоловіків – проблема служби в армії, різко змінюється спосіб життя і контактне середовище.
  

З метою вивчення настанов студентів ВНЗ щодо проблеми майбутнього працевлаштування та чинників, що впливають на цей процес нами було здійснено анкетне опитування студентів старших курсів АПСВ (108 осіб), яке показало, що:

1. Кожний другий студент з групи респондентів висловлює свою занепокоєність стосовно майбутнього працевлаштування та перспективи безробіття;
   
2. Не зважаючи на юний вік, переважна більшість (майже 68 %)з них вже має власний досвід роботи, який покращує їх фінансове становище, підвищує шанси в майбутньому працевлаштуванні та дозволяє розкрити свій творчий потенціал;
   
3. При майбутньому працевлаштуванні у першу чергу молодь розраховує на власні сили (49,7%), допомогу родичів та знайомих (40,1%) і лише незначна кількість (10,2%) збирається звернутися по допомогу до державної служби зайнятості;
   

4. Більшість студентів після закінчення навчання планують працювати за фахом, переважно в комерційних структурах. Віддання переваги молоддю певному секторові економіки, а саме роботі в комерційних структурах, дозволяє зробити висновок, що для молоді високий заробіток є важливим критерієм майбутньої роботи. Рівень доходів достатньо вагомо впливає на один з компонентів адаптаційного потенціалу: узгодження самооцінки та рівня домагань молоді з її можливостями та реаліями ринкового становища. З того, що ніхто з працюючих студентів після закінчення ВНЗ не планує працювати там, де він працює зараз, свідчить про те, що робота під час навчання використовується як додатковий заробіток та можливість отримати досвід роботи та взагалі, не повязаний з майбутньою процесією

5. Головними перешкодами на шляху працевлаштування за спеціальністю вважають брак досвіду роботи та мала затребуваність на ринку праці професії, яку вони обрали (мова йде про соціальних працівників).
   

Як відомо, адаптивний потенціал молоді виявляється в активній соціальній позиції, прийнятті ринкової поведінки, конкуренції, гнучкості та мобільності. На відміну від старших поколінь молодь не має стійких стереотипів, норм поведінки, характерних для тоталітарного суспільства, тому не зазнає страху перед ринковими перетвореннями в економіці, настроєна жити і працювати в цих умовах. В той же час молодь не має впевненості в завтрашньому дні, про що свідчать і відповіді наших респондентів.

УДК. 578.141.81

Татаурова Г.П.

(м. Київ)

РОЗВИТОК ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Зовнішня і внутрішня політика України, її стратегічний курс на поглиблену демократизацію всіх сфер життя і приєднання до європейської та світової спільноти ставлять нові цілі та завдання перед освітянами щодо удосконалення та покращення умов навчально-професійної діяльності особистості. Завдання українських психологів полягає у допомозі педагогам у створенні найефективніших методів навчання з чітко визначеною професійною спрямованістю. А це у свою чергу підкреслює актуальність та необхідність розвивати відповідальність особистості в умовах навчально-професійної діяльності вищих та технічних навчальних закладах України.

Одним з найяскравіших прикладів розвитку відповідальності є роботи В.О.Сухомлинського. Вчений розглядав відповідальність як похідну від обов’язку, совісті, вини і свободи.

Розвиток відповідальності особистості в умовах навчально-професійної діяльності повинно ґрунтуватись на внутрішніх властивостях самої особистості удосконалюватись її свідомими і добровільними діями в межах внутрішньої свободи. Оцінювання власних вчинків особистість повинна пропускати через власне, усвідомлення та совість, через власну відповідальність.[1, 203]

Відповідальність розвинеться тільки тоді, коли в ній гармонізуватимуть, з одного боку почуття особистої честі, гідності, усвідомлення величі людини-творця, громадянина суспільства, а з другого – почуття обов’язку, відповідальності за свою працю, поведінку, вчинки, відповідальності за свою долю, долю суспільства, за благо людей, з якими особистість вступає у складні відносини (в умовах навчально-професійної діяльності), духовного життя. Найважливіша моральна проблема – це поєднання громадського і особистого, гармонія особистого щастя і суспільного добробуту. Інстанціями відповідальності В.О.Сухомлинський вважав не тільки колектив чи суспільство, а й своїх родичів, друзів, а також саму особистість.[1, 203]

Проблемою відповідальності займалось багато вітчизняних та зарубіжних авторів. На рівні психологічного аналізу вона розглядається як одна з найбільш загальних якостей, як результат „інтеграції всіх психічних функцій особистості і суб’єктивного сприймання навколишнього світу, оцінки власних чуттєвих ресурсів, емоційного ставлення до обов’язку, волі”(К. Муздибаєв).

Абульхановою - Славською К.О., відповідальність визначається більш широко це – самостійний, добровільний, прояв необхідності в рамках і формах, які визначаються самим суб’єктом. Вона виступає як індивідуальне, уявне моделювання суб’єктом відповідальної ситуації, її меж та рівнів, а як наслідок і способу практичного здійснення.

М.В.Савчин визначає відповідальність як моральну якість людини, в якій інтегровані її духовні, психічні та психофізіологічні функції. Ця якість розглядається як смислове утворення особистості, загальний принцип співвіднесення (особистої саморегуляції) мотивів, цілей та засобів.

О.Блазі розглядає відповідальність як головну моральну інстанцію у розвитку особистості уявлення про “Я”, яка проходить певні стадії та кризові періоди в розвитку.(4,43-48)

Фельдштейн Д.І. вважав відповідальне ставлення показником розвитку особистості, а саме критерій її соціальної зрілості, що виражається як потреба в “самореалізації не себе в суспільстві, а себе для суспільства”

У Ф.Хайдера відповідальність розглядається залежно від вирішального значення зовнішніх умов, за яких відбувається дія. Автор підкреслює особливе значення впливу зовнішніх обставин як на результат вчинку, так і на міру відповідальності особистості.

Відповідальність – це цілісна моральна якість людини, в якій інтегровані її духовні, психічні та психофізіологічні функції. Вона розглядається як смислове утворення особистості, як загальний принцип співвіднесення (особистісної саморегуляції) мотивів, цілей та засобів життєдіяльності, що не зводиться до правил, або кодексу правил поведінки і не є конкретним мотивом чи їх сукупністю.

Відповідальність у навчально-професійного діяльності – це своєрідна психічна властивість для вираження і реалізації зв’язку особистості із однією із сторін об’єктивної дійсності. Дана властивість являється продуктом соціального розвитку особистості, що навчається і характеризується внутрішньою активністю, емоційністю, спрямованістю.

Критерії відповідальності:

• узгодженість належної поведінки з потребами та бажаннями особистості, тобто завдання, обов’язок набувають для неї особистісного смислу.
  
• особистісні смисли є “основними констатуючими одиницями особистості, безпосередньо визначають головні та відносно постійні ставлення людини до основних сфер життя – до світу, до інших людей, до самої себе
  

Стадії розвитку відповідальності: (за Л. Колбергом)

• Перша стадія пов’язана із специфікою пояснення своїх дій та вчинків.
  
• Друга стадія конформізму характеризується усвідомленням своєї провини і водночас неспроможністю визнати її за умов спільної діяльності та рольового спілкування.
  
• Третя стадія розвитку самосвідомості відповідальність пов’язана із самоконтролем та самодисципліною.
  
• Четверта стадія відповідальності “Я” пов’язана з оцінкою основних рис своєї особистості. (внутрішня відповідальність, завдяки якій людина відчуває себе морально зрілою). (4,43-48)
  

Основні функції відповідальності:

1. Відповідальність слугує засобом самоконтролю і саморегуляції:
   
2. Відповідальність є фактором прийняття рішень у ситуації вибору;
   
3. Відповідальність є вираженням (проявом) ініціативи суб’єкта брати зобов’язання за щось і перед кимось;
   
4. Відповідальність слугує показником зрілості особистості і фактором її розвитку.
   

Механізм відповідальності:

1. передбачення наслідків своєї поведінки (для суспільства, для себе), актуалізуючи почуття відповідальності;
   
2. самоконтроль і саморозуміння, забезпечують виконання обов’язків без нагадування зі сторони;
   
3. самооцінка, яка проявляється в сумлінні, совісті чи в задоволенні при підведенні підсумків і оцінці суспільства;
   
4. вияв ініціативи і самостійності у виконанні обов’язку.
   

Таким чином, відповідальність належить до важливих соціальних властивостей. Соціальний характер відповідальності виявляється у її структурі, функціях та формуванні, особливе значення у якому має досвід належної поведінки особистості в ситуаціях відповідальності. Схематично структуру ситуації відповідальності можна зобразити як:


Суб’єкт відповідальності Об’єкт відповідальності


Інстанція відповідальності

Отже, маючи формуючий вплив на переконання, мотивацію, ціннісні орієнтації, спрямованість, структуру і динаміку відносин особистості, відповідальність виступає коригуючим її фактором, від неї залежить кінцевий ефект модифікацій, яких особистість зазнає у тих чи інших умовах.

Література:

1. Абульханова-Славська К.А. Стратегия жизни.- М.: 1991.-229с.
   
2. Муздыбаев К. Психология ответственности. - Л.: Наука, 1983. -240с.
   
3. Мясищев Психология отношений: Изб.психол.тр. /Академии пед. и соц. наук.// Под ред. А.А.Бодалева. – М.:Педагогика. - 1995.-356с.
   
4. Савчин М.В., Татомир Л.П. Ответственность личности и ее проявление в системе поведения и общения // Психология педагогического общения: - Сб.нуач.трудов,- Т.4 – Кіровоград, 1992.-и с.43-48
   
5. Шадриков В.Д. психология деятельности и способности человека // Учебное пособие для вузов, 2-е издание.- М.: «Логос», 1996, - 318с.
   
6. Яковлев Б.С. Ответственность как фактор регуляции поведения личности.- В кн. Научное управление обществом. М.:Мысль, 1975,- вып.9,- с.107-145..
   

УДК 159.923.2:331.56

Злочевська Л.С.

(м. Київ)


САМООЦІНКА ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ ЯК ЧИННИК ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ


Сучасна ринкова економіка увійшла в життя кожної людини, руйнуючи стереотипи і традиції минулого, вражаючи своєю непередбачливістю та неадекватністю, ставлячи людину в умови жорстокої конкуренції на ринку праці. Сучасні умови і вимоги працевлаштування ставлять перед особистістю такі завдання: знайти своє місце у соціумі в нових умовах ринкових відносин, виявляючи високопрофесійні якості, обізнаність інформаційного простору, гнучкість до технологічних змін і бути високорозвиненою людиною, фізично і психічно здоровою та соціально адаптованою.

Особистість завжди перебуває в системі цінностей і оцінок. Суспільні цінності змінюються зі змінами епох, але фундаментальні цінності залишаються незмінними. Власні ціннісні підходи і самооцінка формуються у особистості в процесі виховання, навчання, праці, спілкування, соціального середовища, в якому живе людина. Для кожної особистості важливо сформувати власні (особистісні) цінності, які будуть слугувати орієнтирами упродовж усього життя.

У свідомості людини самооцінка не виникає як самостійне, незалежне утворення. Вона завжди вплетена у контекст загального оцінювання діяльності людини, і в першу чергу – оцінкою оточуючих. Самосвідомість пов’язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе немовби “збоку”. Як об’єкт самопізнання особистість - це людина, яка спостерігає, відчуває, почуває себе сама, і яку сприймають оточуючІ. Самосвідомість особистості розкриває індивідуальну реальність людини, її якості, можливості і здібності. Знання про себе, зумовлене постійними змінами у часі реальних умов життєдіяльності самої людини, поєднане з певним ставленням до себе і становить самооцінку особистості.

У сучасній психологічній науці існує кілька видів самооцінки, які відображають особливості об’єктів оцінювання, якісні і кількісні характеристики самої оцінки. Розрізняють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну недиференційовану самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

Один із видів самооцінки має таку характеристику як адекватність. Відповідно до ступеня адекватності звичайно розрізняють два види самооцінки: адекватну і неадекватну. Далі розглядають неадекватну самооцінку по відношенню до еталона, з яким вона порівнюється, як завищену або занижену.

Розглянемо вплив самооцінки на особистість, коли вона перебуває у кризовому стані – в період безробіття. Криза у перекладі з грецької – це нове рішення, поворотний пункт, вихід. В період безробіття криза слугує виходом для особистості із складного становища, тому особистісні характеристики відіграють значну роль і від їх якості залежить позитивне вирішення цієї ситуації.

Самооцінка сучасної людини формується під впливом різних чинників, таких як: порівняння образу реального “Я” з образом ідеального “Я”, привласнення оцінок і еталонів від найближчого оточення, а також, головне, від успішних дій людини, які вона відтворює реально або тільки уявляє їх собі.

Порівнюючи себе з іншими, свої дії і реакцію оточуючих на них, створюється своєрідний еталон поведінки. В залежності від співвідношення ступеню реальності з цим еталоном особистість отримує задоволення від результатів своїх дій чи незадоволена ними. Від оцінки оточуючих залежить вияв оцінного ставлення людини до себе, яке проявляється у заниженій, завищеній чи адекватній самооцінці.

У складний період безробіття загострюється ставлення особистості до себе, акцентується увага на свій рівень домагань, самооцінка суттєво впливає на психічне та фізичне благополуччя особистості.

Занижена самооцінка формує у безробітного відчуття великої невпевненості у собі і своїх діях. Люди з такою самооцінкою постійно стримують свою активність, тому що бояться непорозуміння оточуючих, не можуть реалізувати усіх своїх можливостей, не проявляють ініціативу.

Особистості з заниженою самооцінкою вважають, що до них майже усі ставляться несправедливо, що їх не розуміють, і вони більше фіксують уваги на своїх невдачах ніж на досягненнях, рахуючи свій успіх випадковістю, а невдачі - фатальною передумовою. Такі якості заниженою самооцінки спонукають особистість знижувати рівень своїх домагань, вони влаштовуються на першу ліпшу роботу, яку їм пропонують і яка не спроможна створити умови для повного розкриття творчого потенціалу, що у подальшому може призвести до внутрішнього дискомфорту, психофізичної перевтоми і до повної невіри у свої сили.

На рівень домагань у такої особистості впливають такі чинники, як успіх і невдача, коли невдача підштовхує людину знижувати свій рівень домагань, вибираючи найбільш легкий варіант вирішення проблемних ситуацій.

Для таких особистостей дуже важливі профконсультації практичного психолога, які допомагають виявити причини виникнення заниженої самооцінки, акцентують увагу на кращих особистісних якостях, які знаходять нові можливості для подолання стану безробітного, під час яких звертають особливу увагу на емоційний стан безробітного, заохочуючи його до прийняття сміливих рішень.

Зустрічається також і нестійка самооцінка: людина в залежності від конкретної ситуації нібито кидається із одної крайності в іншу, перебуваючи то у стані самовпевненості, то повністю зневажаючи себе. У людей з такою самооцінкою виникає багато особистісних протиріч, їм важко знайти професійний шлях – вони ставлять високу мету, але не спроможні досягти її. Профконсультації для таких безробітних повинні бути направлені на з’ясування цих протиріч, на подолання невпевненості у своїй поведінці та на розвиток професійних здібностей, ураховуючи реальні можливості.

Для характеристики самооцінки особистості недостатньо знати як оцінює себе сама людина, - важливо з’ясувати наскільки адекватно орієнтується вона в оцінюванні її оточуючими.

Завищена самооцінка особистості призводить до виникнення багатьох конфліктів не тільки з оточуючими, але й до внутрішньоособистісних протиріч. Така особистість переоцінює себе, свої здібності і можливості не тільки в цілому, але й в різних ситуаціях буденного життя. Стан безробіття посилює внутрішньоособистісний конфлікт особистості, такій людині важко знайти роботу, тому що бажання і оцінка своїх здібностей набагато вище ніж реальні можливості.

Людина з завищеною самооцінкою готова завжди звинувачувати оточуючих в несправедливому відношенні, в нерозумінні її, в упередженості до її дій, але сама не погоджується з тим, що вона переоцінила себе. Це призводить до агресивної поведінки, прояву підозри і злоби, особистість заперечує свої явні недоліки і не може прийняти думку оточуючих.

Профконсультування у таких безробітних особистостей має мету довести, що завищена оцінка своїх якостей не допомагає у професійному виборі, а, навпаки, - тільки заважає. Вимагаючи більше, людина неспроможна підкріпити це своїми особистісними професійними якостями і замість досягнень вона отримує розчарування у своїй роботі або зовсім не може її знайти.

Рівень самооцінки суттєво впливає на психічний стан людини. Адекватно висока самооцінка психологічно є найбільш гармонійною для особистості, висока ступінь співвідношення еталонної моделі і якостей особистості, підтримується і оточуючими її людьми. Адекватна самооцінка супроводжується почуттям впевненості у своїх думках, діях та вчинках, дозволяє досягати поставленої мети. Рівень домагань у такої людини є реалістичним, він характеризується послідовністю досягнення мети, вона проявляє високу продуктивність у своїй роботі.

У корекційній роботі для відтворення адекватної самооцінки у особистості, слід використовувати різні методи і підходи, які направлені на актуалізацію психологічних резервів через самопізнання, саморегуляцію та самоорганізацію особистістю своєї поведінки, яка буде сприяти творчому розвитку і професійному самовизначенню у складних умовах сьогодення.

Крім індивідуального консультування ми хочемо звернути увагу на таку ефективну роботу з безробітними, як тренінгові технології.

Соціально – психологічний тренінг – це форма спеціально організованої взаємодії, психологічний вплив якої засновано на активних методах групової роботи. Тренінгові форми роботи дозволяють ефективно вирішувати питання особистісного розвитку, формують комунікативні навички, дозволяють учасникам переглянути сформовані минулим стереотипи. Ні для кого не є секретом, що стан безробіття – це наслідок ситуацій і обставин у минулому і тільки від особистості залежить вирішення цієї досить складної проблеми. Компетентність у сфері спілкування є одною із головних складових високого професійного рівня не тільки таких професій як менеджер, робітник сфери обслуговування, соціальний робітник, але й практично усім іншим типам професій, тому що любий працівник входить в інформаційний обмін та взаємодію з людьми (колеги, клієнти та ін.). Працюючи у групі з іншими, учасники активно експериментують, з різними стилями спілкування, що дає можливість опрацьовувати складні життєві ситуації і знаходити різні способи виходу із них.

Для безробітних з заниженою самооцінкою такий вид роботи дає можливість багато разів спробувати вирішити свої проблеми, віднайти вихід через самопізнання свої унікальних особистісних якостей і реалізацію їх, завдяки вдало підібраним вправам, де підтримка оточуючих дозволяє сміливо приймати рішення, досягати поставленої мети, повірити у свої сили і своє професійне майбутнє.

Для безробітних із завищеною самооцінкою робота у групі приваблива можливістю з’ясувати своє ставлення до своїх особистісних якостей, змінити свою думку, завдяки зворотному зв’язку з групою, навчитись реально ставити мету і вміти її досягати.

Завдання соціально – психологічного тренінгу для безробітних полягає у тому, щоб допомогти учаснику(безробітному) навчитися виражати себе своїми індивідуальними рисами, знайти свої сильні сторони, цінити і поважати своє професійне надбання і вміти знаходити своє місці в умовах ринкових відносин через самосприйняття і розуміння себе.

Самосприйняття особистості підчас тренінгу здійснюється за п’ятьма основними направленнями:

1. Сприйняття себе через співвідношення себе з іншими, де є можливість ідентифікувати себе з іншими членами групи, під час чого проходить корекція самооцінки.

2. Сприйняття себе через сприйняття себе іншими, коли через зворотній зв’язок безробітний бачить ставлення до нього інших про свою поведінку, почуття.

3. Сприйняття себе через результати своєї діяльності – цей механізм самооцінки допомагає віднайти в собі позитивні риси характеру, повірити в себе, що так важливо і для тих у кого занижена самооцінка у кого вона завищена.

4. Сприйняття себе через сприйняття своїх внутрішніх станів, яке дає можливість навчитись виражати, обговорювати з членами групи свої емоції, почуття, зазирнути в себе, зрозуміти себе і свої бажання.

5. Сприйняття себе через сприйняття свого зовнішнього вигляду дає можливість особистості навчитись сприймати себе реального, що так необхідно людям з різним рівнем самооцінки.