Geum.ru

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 26 квітня 2006 р. Київ 2006

Вид материалаДокументы

Содержание


Рсфср. і960.-ч.2. -с. 110-125.
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Особистісний саморозвиток аплікантів в контексті позитивного ставлення до учіння


У професійній перепідготовці аплікантів пріоритетного значення набуває система психологічних знань, відображають процеси соціалізації об’єктивно існуючих соціальних відносин в суспільстві та його вплив на становлення і розвиток особистості. Врахування потреб майбутніх спеціалістів у психологічних знаннях сприяє зростанню вимог як до осмислення подій, так і до їх психологічної підготовки. Тому методи підготовки фахівців повинні бути не тільки на передавання знань і формування умінь, а повинні спиратись на рефлексію, як внутрішній механізм розвитку професійного мислення, усвідомлення моделі саморозвитку.

Діалектика соціальних перетворень у нашій країні передбачає зростання ролі людини у суспільстві, її ділової, комунікативної і організаторської активності, професійних якостей і психологічних властивостей, уміння взаємодіяти в ситуації вибору. Відбувається переорієнтація мислення особистості, формування умінь і навичок взаємодії індивіда із соціумом, що постійно змінюється. Особливого значення набуває поведінка людей у соціальних групах, регуляція механізмів взаємовпливу, взаємостосунків, самовдосконалення та самоактуалізації особистості, розв’язання конфліктів, запобігання невдач, стресів та хвилювань в екстремальних умовах. Перехід на всіх рівнях взаємодії від домінанти конфронтації до домінанти діалогу, від пріоритету сили до пріоритету переконання. Актуальним є нагромадження соціально-психологічних знань про моральний досвід, моральні почуття та уявлення, про якісно новий аспект у розумінні сутності людини як духовної істоти. Визнання за духовністю системо утворюючої якості соціальної взаємодії, що спричиняє формування якісно нових моделей людини і суспільства. У зв’язку з цим актуалізується значення формування у аплікантів позитивного ставлення до моделі саморозвитку в процесі перенавчання, усвідомлення особистістю відповідальності у прийнятті і здійсненні стратегічно життєвих рішень, конструювання особистісних виборів.

У системі ставлень особистості до діяльності ставлення до учіння є одним з основних психологічних утворень. Аналіз літератури з цієї проблеми засвідчує, що дослідженню змісту ставлення до учіння в психолого-педагогічній науці приділяється недостатня увага.

Б.Г. Ананьєв (1) О.М. Леонтьєв (7), В.М. М’ясіщев (9) та інші характеризують лише термін ставлення. Між тим, вивчення змісту ставлення до учіння набуває важливого наукового і практичного значення. Адже воно тісно пов’язане з формуванням особистості апліканта.

Об’єктом даного дослідження є зміст ставлення до учіння аплікантів. Ми розглядаємо ставлення до учіння як своєрідне психічне утворення в структурі особистості слухача. Воно є одним із особливих видів ставлення до інтелектуальної діяльності, яке формується в процесі навчання. Тобто ставлення до учіння є окремим видом ставлення до діяльності, яка визначається учінням. Саме ж учіння розглядається як специфічна форма пізнавальної діяльності слухача, спрямована на забезпечення його інтелектуальних потреб, оволодівання досвідом попередніх поколінь, зафіксованих у матеріальній і духовній культурі суспільства.

Вивчення і аналіз психологічних досліджень у яких розглядається ставлення до учіння, показують, що більшість авторів не визначають його змістовну сутність, не піддають глибокому науковому аналізу. До цього часу не вирішено питання про введення ставлення до учіння в систему категорій психологічної науки. Ні в одному з існуючих психологічних словників ставлення до учіння спеціально не розглядається. В основному в словниках подано термін «ставлення». Так, у словнику «Психологія» під загальною редакцією А.В.Петровського і М.Г. Ярошевського відмічається, що ставлення характеризується як взаємозв'язки між соціальними спільностями та їх якостями, що виникають у процесі спільної діяльності. Автори розрізняють ставлення групові /на рівні зайнятих тією чи іншою діяльністю груп/, міжособистісні /на рівні взаємозв'язків між людьми в групах/, особистісні /наприклад, емоційно-вольові установки суб 'єкта в ставленні до себе або афективне ставлення до іншої людини/ тощо /(10).

Поняття «ставлення» використовується як базова категорія в теорії ставлень, розробленої В.М.М'ясищевим (9). Дослідник розробив і сформулював теоретичні положення щодо сутності психологічних ставлень. За його твердженням психологічні ставлення людини в розгорнутому виді являють собою цілісну систему індивідуальних, вибіркових, свідомих зв'язків особистості з реальними сторонами об'єктивної дійсності. Автор включає в структуру психічної діяльності особистості психічні процеси, психічні стани, властивості і ставлення. Інші вчені, досліджуючи психічні явища, описують найрізноманітніші властивості ставлень. Наприклад О.Ф. Лазурський, С.Л. Рубінштейн, М.Д. Левітов розглядають ставлення як спрямованість особистості, В.В.Богословський аналізує ставлення з точки зору взаємозв'язку його з волею, емоціями, інтелектом. О.Г. Ковальов пов'язує ставлення з активністю особистості. В.О. Ядов розглядає ставлення як позицію, Д.М. Узнадзе - як установку (9). О.Д. Алферов (4), розглядаючи ставлення як позицію, зазначає, що воно мінливе, ситуативне, змінюється під впливом нових факторів до того часу, поки не сформується сті ставлення і закріпиться в її свідомості, як позиція.

У психологічних дослідженнях (Б.Г. Ананьєва, Л.У. Божович, А.Н. Леонтьєв, А.К. Маркової, В.М. М'ясищева, С.Л. Рубінштейна, Г.І. Щукіної) виявлені властивості ставлення. Першою властивістю є взаємодія з потребами, інтересами, мотивами, емоціями, здібностями. Другою важливою властивістю ставлень є їх активність. Ставлення суттєво впливають на протікання психічних процесів, насамперед пов'язаних з пізнанням навколишнього світу: на сприймання, пам'ять, мислення, уяву.

Розглядаючи потреби в структурі ставлення, О.М. Лентьєв (7), В.М.М'ясишев (9) та інші відмічають, що ставлення впливає на виникнення якісно нової психічної форми потреб, коли людину стимулює до дії не безпосередня потреба в чомусь, а прагнення до нового переживання – до оволодіння, наприклад, новими знаннями, до досягнення , наприклад, успіху. Прагнення до оволодіння досягненням вважається формою самовираження ставлення, його активного функціонування. Із задоволенням певних потреб особистості змінюється і її ставлення. У цьому випадку потреба виступає як носій ставлення, в свою чергу, активізує задоволення потреб.

Пережите ставлення особистості до учіння проявляється в емоціях. У дослідженнях Г.С. Костюка (6), А.К. Маркової (8) та інших розглядаються питання емоційного клімату, необхідного для створення і підтримування позитивного ставлення до учіння. Вони виділяють позитивні емоції, пов'язані з навчальним закладом, емоції, обумовлені діловими взаєминами з товаришами, викладачами; емоції, пов'язані з усвідомленням особистістю своїх можливостей в досягненні успіхів у навчальній діяльності, в подоланні труднощів, у вирішенні складних завдань; емоції, що викликаються новим навчальним матеріалом; емоції, що виникають при оволодіванні прийомами самостійного добування знань, новими способами удосконалення своєї навчальної роботи, самоосвіти. Автори відмічають, що емоції і почуття, відіграючи велику роль у виникненні й закріпленні ставлення, характеризують емоційний аспект

ставлення до учіння.

Досліджуючи зв'язок ставлень і здібностей особистості, СЛ. Рубінштейн (11), Г.С. Костюк (6), В.Е.Чудновський (13) та інші приходять до висновку, що рівень здібностей залежить від характеру.їх зв'язків з ставленнями особистості. Якщо властивості особистсті суперечать її ставленням, то рівень здібностей знижується. І навпаки, коли ці суперечності долаються і досягається відповідність між властивостями індивіда, необхідними для навчальної діяльності, то позитивне ставлення до неї й рівень здібностей максимально підвищується. Отже, ставлення до учіння, зберігаючи властивість відносної самостійності, дійсно взаємодіє з важливими компонентами психічної діяльності, пов'язаної з процесом учіння.

Таким чином, психологічний аналіз наукових досліджень показує, що провідною ідеєю психологічного аналізу змісту ставлення до учення є системне відображення в свідомості особистості об'єкту відображення. Учіння-це діяльність, спрямована на оволодівання змістом наукового знання, а ставлення специфічна форма психічного відображення дійсності. У психолого-педагогічних дослідженнях однозначне визначення ставлення до учіння відсутнє. Його невизначеність привела дослідників до різної його інтерпретації (свідоме ставлення, негативне ставлення, відповідальне ставлення, позитивне ставлення тощо). Тому більшість учених (О. Д. Алферов (4), А К. Маркова (8), Г.О. Костюк (3) та інші розглядають його як складне відображення в психічних процесах і в свідомості особистості змісту й значення учіння, способів навчальної діяльності, спеціально організованих впливів і умов. Тобто, в цілому, ставлення до учіння характеризується єдністю і взаємозв'язком різних видів ставлень до найрізноманітніших аспектів навчальної діяльності. У його структурі чітко простежується мотиваційно-вольовий, змістовний, морально-вольовий емоційний компоненти, які є предметом нашого вивчення у аплікантів вузів.

Література:

І. Ананьев Б.Г. Избр. психологические труди.-М. :Наука, 1980,т.2,

-С. 16-178.

2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте.

-М. .Просвещенне. 1968.- 464 с.

3. Воспитание у учащихся ответственного отнощения к учению.Межвуз.

сб.н.тр.Подред.А.Д. Алферова. -Ростовн/Д., 1980-80с.

4. Ковалев А.Г. Психологияличности.-М.:Просвещение,і964. -258 с.

5. КостюкГ.С. Обучениеи развитиеличности. -К.:Рад.школа, 1968. -45с.

6. Леонтьєв АНП роблемы развития психики. -М.:МГХ 1981. -584с.

-М. Ледагогика, 1983. - 96 с.

7. Мясищев В.М. Основнне проблеми и современное состояние психоло-

гии отношений человека//Психологическая наука в СССР. -М. :АПН

РСФСР. І960.-Ч.2. -С. 110-125.

8. Психология. Словарь/ПодредАВ.Петровского, М.Г. Лрошевского.

-2-е изд.,испр. и доп. -М..Политиздат, 1990. -494 с. 25

9. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. -М. 1945. -706с*

10. Чудновский В. З. Воспитание способностей и формирование личности.

-М.:3нание. 1986. -80с. (Серия «Педагогика и психология», № 8).


Мельник С. В.

(м. Одеса)

Особливості динаміки соціально-психологічної адаптації аплікантів в процесі перенавчання

.

Безробіття, яке стало одним із найбільш одіозних наслідків глибинних структурних змін в Україні, активно досліджується в різних напрямках. Один з них пов’язаний з вивченням його психологічних і ціннісних компонентів, які є важливим доповненням “середовищних” аспектів звільнення і подальшого працевлаштування.

Людина, що втратила роботу опиняється в проблемній ситуації, постає перед суперечливим вибором: починати вирішувати проблему і одночасно терпіти всі складнощі, пов'язані з особистісною перебудовою, чи залишити в своєму житті все без змін і терпіти наявність - самої проблеми. Така ситуація і невизначеності вибору є, на наш погляд, характерною для сучасного ринку праці і зумовлює поведінку не окремих індивідів, а переважної більшості людей. При цьому, як і в індивідуальних випадках, величезне значення має те, чи готові люди до вирішення своїх проблем, чи здатні вони взяти на себе відповідальність за своє життя. Безболісне вирішення тут в принципі неможливе. В залежності від дії цілої сукупності різноманітних соціальних, соціально-психологічних і психологічних факторів вихід з кризового стану може бути більш або менш успішним.

Таким чином, успішність процесів особистісної адаптації є невід'ємною складовою подолання безробіття як такого. При цьому спостерігаються різні стратегії діяльності в залежності від того, які саме адаптуючі механізми використовують люди.

Адаптацію в широкому розумінні трактують як процес придбання людьми певного соціально-психологічного статусу, оволодіння тими чи іншими соціально-психологічними рольовими функціями. В процесі соціально-психологічної адаптації людина бажає досягнути гармонії між зовнішніми і внутрішніми умовами життя та діяльності.

Тому наукове дослідження умов, причин, зовнішніх та внутрішніх факторів, що вливають на ціннісні орієнтації та соціально-психологічну адаптацію безробітних дозволить розробити адекватні і дієві заходи щодо активізації трудового потенціалу незайнятого населення на ринку праці та подальшого залучення його до активного пошуку роботи.

Вивчення соціально-психологічних чинників адаптації особистості в умовах безробіття висуває перед дослідниками досить складну проблему використання загальної теорії адаптації, особистості стосовно досить нетрадиційного предмета. По суті, сама втрата роботи в соціально-психологічному плані – це крайній вираз дезадаптованості людей, які спілкуються або здійснюють спільні дії.

У психології адаптація означає пристосування особистості до активного функціонування в психо-енерго-інформаційному середовищі відповідно до його норм і вимог , а також відповідно до потреб, устремлінь, потенційних можливостей людини. Цей термін застосовується для позначення , з одного боку, сукупних властивостей людини, що характеризують її стійкість до умов середовища, виявляючи рівень пристосованості до нього, з іншого – готовність індивіда до виконання біо-психо-соціальних функцій у групі, колективі, суспільстві (у даному разі адаптація розглядається як процес активного пристосування індивіда до мінливих умов цього середовища).

Виділяють два типи адаптації залежно від особливостей пристосування особистості:

активний – із переважанням активного впливу на середовище й оволодіння ним;

пасивний – із перевагою прийняття середовища , його цілей, і вимог, норм соціальної групи.

Ефективність адаптації значною мірою залежить від того , наскільки адекватно особистість сприймає себе й оточуючий світ, свої життєві диспозиції , потреби й потенційні можливості, наскільки ефективно конструює свої стосунки в соціальній ситуації, наскільки вона здатна до змін активності не тільки зовнішнього, але й внутрішнього світу: Я-концепції, самооцінки, життєвого самовизначення та професійної самореалізації.

В ході емпіричного дослідження була висунута математична гіпотеза, що адаптивність аплікантів покращується в процесі перенавчання.

Дослідження проводилось на базі центру зайнятості Київського району м. Одеси. Для проведення дослідження обрана група з 22 осіб, які виявили бажання отримати другу професію (”Оператор комп’ютерного набору”) і були направлені центром зайнятості на перенавчання.

Для оцінки динаміки соціально-психологічної адаптації аплікантів, направлених на перенавчання, була використана методика соціально-психологічної адаптації Д.Роджерса і Р.Раймонда( опитувальник СПА).Ця методика дозволяє визначити загальну адаптивність, як здатність суб’єкта до оптимальних змін своєї професіональної та соціальної поведінки, які є відповіддю особистості на зміни зовнішнього середовища, соціального оточення, підвищення загального рівня культури (у даній ситуації проходження профнавчання), що все в цілому може розглядатись як визначення особистого типу адаптації кожного.

Дослідження адаптивності проводилось двічі: перед початком перенавчання та наприкінці. В процесі дослідження аплікантам пропонувалось відповісти на запитання методики по 6-бальній шкалі.

Для виявлення змін (різниці між другим та першим замірами) ми використали метод статистичної обробки G –критерію знаків.

Проаналізувавши результати дослідження ми можемо сказати, що перенавчання позитивно вплинуло на показники соціально-психологічної адаптації аплікантів. Покращилась адаптивність аплікантів, показник “Прийняття себе”, “Прийняття інших”, виявлено тенденцію до підвищення інтегральних показників. Це дає змогу судити про “терапевтичний ефект” перенавчання. Підвищення показника “Прийняття себе” свідчить про те , що людина може краще оцінювати свої можливості, вибрати для себе більш зручний темп і стиль роботи. Мабудь, саме завдяки досвіду, набутому в процесі занять під час професійного перенавчання, аплікант не тільки формує властивий йому стиль діяльності, але й усвідомлює його. Оцінюючи які способи роботи виявляються для неї найбільш успішними, людина починає закріплювати й розвивати їх. Водночас розвивається і стає дедалі більш вираженою й сама індивідуальність особи.

Від того, як людина оцінює свої можливості, залежить її готовність включитися у вирішення завдань, її ставлення до завдань різного ступеня складності й успішність роботи. І в такому випадку прийняття себе виступає одним із найважливіших чинників, що детермінують діяльність апліканта. Підвищення самооцінки в процесі професійного перенавчання свідчить про зміну структури мотивації, яка стає більш адекватною майбутній професійній діяльності.

У центрі зайнятості перенавчання ведеться за професіями, які користуються попитом на ринку праці регіону, що створює соціальну схильність до перенавчання по обраній професії. Безробітним надається можливість отримання нової професії, підготовки, перепідготовки

Для покращення, підвищення соціально-психологічної адаптації в групі аплікантів , направлених на перенавчання, виникають сприятливі умови і можливості тому що колектив, в якому вони працюють переслідує однакові цілі, а саме – вдале працевлаштування після закінчення перенавчання, отримання постійного доходу, престиж отримуваної професії. Всі аплікати знаходяться в одному стані – безробіття.

Завдяки досвіду, набутому в процесі занять під час професійного перенавчання, аплікант не тільки формує властивий йому стиль діяльності, але й усвідомлює його. Оцінюючи які способи роботи виявляються для неї найбільш успішними, людина починає закріплювати й розвивати їх. Водночас розвивається і стає дедалі більш вираженою й сама індивідуальність особи. Показник адаптивності підвищується в результаті розв’язання реальних завдань і досягнення конкретних цілей(в даному випадку перенавчання).Віра в свої позитивні можливості локалізує ймовірність депресії, збільшує простір потенційного успіху. Перенавчання допомагає повірити у власні здібності та результативність поведінки діяльності.

У процесі перенавчання найбільших змін зазнає показник “Прийняття себе”( у бік підвищення). Це і виступає найважливішим фактором, що мотивує діяльність, визначає загальну активність особистості в подальшому працевлаштуванні.

В навчальний план усіх груп профнавчання вводиться цикл лекцій “Техніка пошуку роботи”, що також сприяє підвищенню адаптивності. Курс з техніки самостійного пошуку роботи є найважливішим елементом концепції самодопомоги, спрямованої на активізацію власних зусиль апліканта та посилення його відповідальності щодо влаштування свого життя. Це сприяє набуттю впевненості у власних силах, подоланню комунікативних та інших психологічних бар’єрів, оволодінню навичками щодо заповнення необхідних при прийомі на роботу документів, написання резюме, листів і т.д. Мета проведення курсу полягає в тому, щоб допомогти кожному безробітному оволодіти прийомами пошуку підходящої для нього роботи в найбільш короткі терміни.

Всі апліканти експериментальної групи перед направленням на профнавчання отримали індивідуальну поглиблену профконсультацію, що містить в собі бесіду психолога( професійна консультація : умови праці, функції які виконуються представниками тієї чи іншої професії і необхідні психологічні якості особистості), визначення професійної спрямованості шляхом проходження відповідних методик, а також самовизначення особистісних психологічних якостей, що дозволяють успішно опанувати обрану професію.

Порівнюючи отримані в ході дослідження результати можна сказати , що для аплікантів групи перенавчання характерною є адаптивна життєва активність, і незважаючи на те, що на момент першого етапу дослідження вони перебували в стадії “шоку” від втрати роботи, однак виявили бажання отримати другу професію. Тобто вони віднеслись до перенавчання як до можливості розширення своїх професійних шансів. Апліканти експериментальної групи розглядають обставини, що склалися як джерело додаткових шансів, які плануються і відкриваються самою людиною. Вони вважають перенавчання можливістю встановлення нових соціальних зв’язків і отримання нової інформації.

Набуття потрібних зв’язків сприймається ними як важлива функція у сукупності шансів на ринку праці.

Апліканти експериментальної групи здатні бачити багато сфер застосування своїх можливостей і сил. Це дозволяє їм легше переносити життєву кризу, яка не сприймається ними як катастрофа. Ця здатність ставитися до працевлаштування як до сукупності шансів належить до «сильних» способів адаптації на ринку праці і є однією з внутрішніх основ професійної мобільності .


УДК 159, 9+377 Ш-42

І. Шелест,

О. Михайлечко

(м. Київ)

Вплив ціннісних орієнтацій та інтелектуальних здібностей на успішність професійного навчання


До останнього часу в нашому суспільстві існував стереотип вибору професії один раз і назавжди. Зміна професії допускалася лише у випадку невірного професійного вибору, або з об'єктивних причин (стан здоров'я, зміна місця проживання, тощо). Традиційна ж модель професійного вибору має надто статичний характер і не передбачає можливості багаторазово вибирати професійний шлях. Ось чому проблема зміни професії в вітчизняній науці, до теперішнього часу, практично не розроблялась. Ця проблема розглядалася лише в деяких соціологічних роботах, у зв'язку з дослідженнями професійної мобільності.

Не виявлено у відповідній психологічній літературі робіт, які викривають сутність феноменів професійної переорієнтації й дослідження факторів, які впливають на цей процес, мотивів зміни професії, ціннісних орієнтацій, життєвої перспективи, особистісних якостей людини, яка професійно переорієнтується.

Про недостатню увагу психологів до питань безробіття та пов'язаної з нею професійної переорієнтації свідчить той факт, що навіть в останні роки, коли такі питання набули першорядної важливості та злободенності, в наукових журналах не з'явилося публікацій, присвячених її психологічному аналізу. Фактичним винятком стали статті австрійського психолога А. Пельцман [1], та вітчизняного психолога В. П. Петрова [2]. Актуальність проблеми зміни професії і в цьому зв'язку визначення того як життєва перспектива та інтелектуальні здібності людини впливають на успішність її професійного навчання обумовили вибір теми цієї роботи.

Було обстежено 30 безробітних (чоловіків і жінок, віком 30-45 років), які не змогли знайти роботу за своєю професією, і виявили бажання придбати іншу професію.

Вивчались термінальні цінності, складають життєву концепцію безробіттю (методика „Опитувальник термінальних цінностей - ОТеЦ)та загальні властивості інтелекту, такі як логічність, рівень аналітико-синтетичного мислення, узагальнення, здатність до систематизованої , планомірної, інтелектуальної діяльності (методика „Прогресивні матриці” Равена). Проводилась також експертна оцінка успішності у навчанні за результатами опитування викладачів курсів, на яких проходили підготовку безробітні за спеціальностями – слюсар з ремонту автомобілів, діловод, секретар – друкарка, при цьому використовувались оцінки поточної успішності за журналами обліку успішності в навчанні та оцінки випускних іспитів.

В результаті обстеження безробітних за методикою „Опитувальник термінальних цінностей” було виявлено, що:

1. Основу життєвої концепції безробітних складають такі термінальні цінності, які подаються в порядку рангових місць: “досягнення”, “високе матеріальне становище”, “збереження власної індивідуальності”, “розвиток себе”, “духовне задоволення”, “активні соціальні контакти”, “власний престиж”, “креативність”.

2. Значимість для індивіда життєвої сфери, як джерела реалізації термінальних цінностей, які подаються в порядку рангових місць: “сфера навчання й освіти”, “сфера суспільного життя”, “сфера захоплень”, “сфера професійного життя”, “сфера сімейного життя”.

3. З термінальних цінностей (цінності – цілі) для випробуваних найбільш значимі:

1) досягнення, тобто постановка і рішення визначених життєвих задач (тепер – вибір і придбання нової професії).

2) високе матеріальне становище, тобто звертання до факторів матеріального благополуччя як до головного сенсу існування.

Дані термінальні цінності можуть бути реалізовані шляхом навчання й освіти.

На рис. 1 представлені показники оцінки термінальних цінностей, одержані за методикою ОТеЦ.


Рис. 1


Де, ВП - Власний престиж (4,6); ВМС - Високе матеріальне становище (7,3); К – Креативність (4,3); АСК – Активні соціальні контакти (5); РС – Розвиток себе (5,4); Д – Досягнення (8); ДЗ – Духовне задоволення (5,3); ЗВІ – Збереження власної індивідуальності (6); СПЖ – Сфера професійного життя (5,8); СНіО – Сфера навчання й освіти (7); ССіЖ – Сфера сімейного життя (5); ССуЖ – Сфера суспільного життя (6); СЗ – Сфера захоплень (6).

Дані, які одержано за методикою “Прогресивні матриці Равена” свідчать про те, що безробітні які бажають пройти перепідготовку за спеціальностями слюсар з ремонту автомобілів, діловод, секретар-друкарка здатні оволодіти цими спеціальностями. Кількість правильних відповідей, даних безробітними знаходяться в межах від 20 до 54, що відповідає показникам IQ від 33% до 90%, тобто інтелектуальний розвиток в межах середнього інтелекту (N).

Виконання безробітними завдань тесту було розглянуто не тільки за кількісним рівнем показника (IQ), а й у контексті структурних компонентів інтелектуальної діяльності. Було встановлено, що найуспішніше безробітні виконували завдання, за допомогою яких досліджується рівень розвитку візуального розпізнання, здатності до лінійної диференціації та адекватних суджень, здатності охоплювати кількісні та якісні зміни під час упорядкування фігур. Менш успішно були виконані завдання субтестів, за допомогою яких досліджується рівень розвитку абстракції, узагальнення та динамічного синтезу.

Середні бали успішності, які були виведені за середнім арифметичним експертної оцінки викладачів курсів за спеціальностями слюсар з ремонту автомобілів, діловод, секретар друкарка, оцінками поточної успішності за журналами обліку успішності в навчанні, оцінками на випускних іспитах, знаходяться в діапазоні 3,6-10 балів.


Виявлення взаємозв’язку між термінальними цінностями, інтелектуальними здібностями та успішністю у профнавчанні методом рангового коефіцієнта кореляції Спірмена показало, що існує тенденція: успішність в профнавчанні залежить від такої термінальної цінності як досягнення (р=0,27); на успішність у профнавчанні майже не впливає сфера професійного життя (р=-0,05); успішність у профнавчанні безумовно пов’язана із спрямованістю на навчання і освіту (р=0,97); на успішність у профнавчанні майже не впливають інтелектуальні здібності (р=-0,05).

Результати досліджень дають підстави рекомендувати при направленні безробітних на професійне навчання не проводити спеціальних досліджень інтелекту, якщо він перебуває в межах норми, але обов’язково визначати ціннісні орієнтації безробітного.

Література:

  1. Пельцман Л. Стрессовые состояния у людей, потерявших работу. / Психол. журнал, 1992, Т.13, №1
  2. Петров В.П. Психологические проблемы профессиональной ориентации взрослых / Психол. журн., 1993. Т.14, №3



розділ ІV

стратегії та технології профілактики психічного здоров’я


удк 159.922.5

В.І.Панченко

(м. Київ)


Психологічна підтримка як фактор

особистісної і професійної реалізації

“груп ризику” учнівської молоді

Складність соціальних, політичних, економічних і екологічних умов при переході України до нової соціально-економічної формації вимагає особливо зваженого наукового підходу до розробки та впровадження теоретичних основ керівництвом сучасним господарством країни. Особливу роль тут мало б відігравати втілення в життя загальнодержавних психолого-педагогічних інновацій професійного вибору сучасної молоді На жаль, існуючий на сьогодні варіант “професійного підбору” всі важливі посади заповнює, а економічні, соціальні і моральні устої суспільства нагадують при цьому “досягнення” феодальної системи. Серед негативних чинників цього явища, як на наш погляд, існують:
  • відсутність і небажання впливової частини суспільства задіяти стратегічно важливі державні орієнтири, починаючи з освітянської галузі;
  • відмова, в силу складності політичних і ментальних чинників, від пошуку інтеграції, гармонії різних поглядів та підходів в суспільстві, що швидко розмежовується за рівнем матеріальних статків.
  • ігнорування первісності духовних орієнтирів особистісного і соціального розвитку для підростаючого покоління.

Завдяки цьому, генетичний індивідуалізм “первинної істоти”, що довгий час маскувалася колективістичною доктриною, нарешті вирвався на вільний простір розірваного суспільства і старанно винищує всі залишки існувавшої духовної культури в своєму бездумному пориві до “багатства”. Рівень розвитку суспільства і існуюча практика професійного вибору досить чітко показують, що за цих умов вузька спеціалізація не забезпечує необхідної “планки” кваліфікаційної підготовки. Вона і особистісно, і соціально мало ефективна. Деякі спеціалізовані заклади країни (ПТУ, ВПУ, технікуми, ліцеї, інститути тощо) вже взяли курс на більш широку професійну спеціалізацію своїх випускників. Що стосується розвинених країнах, то подібна орієнтація молоді на підприємствах різної форми власності при існуючій жорсткій конкурентній боротьбі, вже давно вважається найбільш перспективною. Крім того, більш висока загальнопрофесійна підготовка саме стратегічних напрямків допомагає і поліпшує індивідуальні можливості молоді при її працевлаштуванні, зміні місця роботи або професії.

Держава зацікавлена в ранній підготовці школяра до майбутнього вибору своєї професії, адже вже з перших спроб молодих людей видно їх спонуки, ідеали і прагнення, існуючий субстрат потреб і інтересів підростаючої особистості. І хоч цей вибір, більшою мірою, нагадує фантазії, міражі, при неупередженомку аналізові соціальних запитів, він зможе допомогти підлітку усвідомити наявність своїх здібностей і можливостей. Професійне самовизначення, як писав Г.С.Костюк, потрібно починати ще з молодшого шкільного віку, адже великим позитивним чинником в цьому випадку є спокійне, без виснажливого нервового напруження, знайомство з майбутніми професійними сферами. Це є досить значна кількість часу, яку може надати юній особистості саме шкільний період навчання для індивідуальної перевірки своїх професійних інтересів і спрямувань. При цьому рел”єфніше і ширше вимальовується спектр варіантів для психолого-педагогічної діяльності по розвитку професійного і соціального самовиховання, суттєвих можливостей покращення індивідуальної підготовки не тільки до професійного вибору, але й самого розвитку учня як молодшого члена суспільства.

Практично сучасна система освіти в державі для професійного самовизначенні молоді відіграє незначну роль. Більш важливе значення для актуалізації цього процесу мають існуючі соціальні фактори. Молодь вимушено поставлена перед досить нелегким завданням - самостійного вибору життєвого шляху та пошуку шляхів успішного розв”язання цієї складної проблеми. Існуючі варіанти досить кардинально відрізняються один від одного. Так, одній частині підлітків в процесі їх професійного самовизначення видається можливим, що є змога вибрати собі таку професію, щоб вона одночасно вирішила і всі їх життєві проблеми: матеріальне забезпечення, соціальний престиж, внутрішні запити. Іншим, до яких ми, в першу чергу, відносим так звані “групи ризику”, – що можливості їх професійного вибору суттєво знижено, а попереду – тупик і безперспективність. Існуючі подібні переконання учнівської молоді, що стосуються і досить чисельної групи юнаків, переселених із зони з підвищеним радіаційним контролем (ПРК), порушують демократизм терезів рівноправності вибору в соціумі і гармонійність розвитку державотворчого процесу України.

Всі активні чинники, що впливають на процес професійного самовизначення учнівської молоді, переселеної із зони ПРК, можна об”єднати в групи об”єктивних та суб”єктивних.

Групу суб’єктивних чинників складають ті, носієм яких є сама особистість. Це, в першу чергу, її спрямованість, комунікативні особливості, характер, інтелект, рівень розвитку самосвідомості, досвід, психофізіологічні якості. Певна сукупність узгоджених між собою чинників цієї групи забезпечує особистісну готовність до вибору майбутньої професії і оволодіння нею.

Серед об”єктивних чинників професійного самовизначення, на нашу думку, можна виділити ті, що пов”язані з соціальними та природними факторами навколишнього оточення молоді.

У частини молодих людей, що були переселені із зони радіоекологічного контролю, деякі з вищезазначених чинників під час професійного вибору набувають особливої гостроти і дієвості, переломлюючись через специфіку їх особистісних проблем. Так, у деяких з них спостерігаються серйозні емоційні проблеми у спілкуванні з однолітками-киянами та батьками, що суттєво заважає і у здійсненні повноцінного підходу до вибору професії. Аналіз проблем, характерних для учнівської молоді цієї групи, свідчить про наявність ряду психологічних ознак процесу дезадаптації. До них ми відносим показники сімейної та групової ізоляції, соціальної дезорієнтації та психологічної самоізоляції. Для багатьох молодих переселенців досить специфічною виявилась ригідність в збереженні звичних норм поведінки, ціннісних орієнтирів, способу життя. Це знайшло своє відображення в показниках ізольованості (явній або неявній) від шкільного колективу, учбової діяльності. Навіть ті підлітки, що мають позитивну мотивацію, і бажали б активно включитись в життя суспільства, але мають певні складнощі в сприйнятті сучасних соціальних норм, не завжди в змозі це зробити. Про це говорять результати проведених нами в ряді київських учбових закладів дослідженнь серед різних груп учнівсьої молоді. Психологічні дослідження показали високий рівень особистісної тривожності, песимістічного ставлення до свого майбутнього у значної частини молодих людей, що, на нашу думку, слугує каталізатором внутрішньої хронічної стресогенної ситуації, що, за відсутності вчасно проведеної психологічної допомоги, веде до руйнації підростаючого індивіда як повноцінної особистості. Проведений аналіз отриманих результатів показав наявність в середовищі учнівської молоді специфічних проблемних груп [1] :

- молоді люди із позитивною соціальною мотивацією (гр.адаптаційної норми) - добре вчаться, мають схильність до продовження освіти, але складнощі у міжособистісному спілкуванні і професійному самовизначенні. Характерним дезадаптаційним моментом у них постає індивідуальна та сімейна відстороненість;

- учні із заниженою соціальною мотивацією (гр.адаптаційного відхилення), для яких характерним є повне нерозуміння міжособистісних проблем і життєвих ситуацій, що веде до соціальної дезорієнтації і проявляється у груповій ізоляції;

- підлітки з низькою соціальною адаптацією (гр. дезадаптаційного ризику). Це фактично «група ризику» з наявністю девіантної поведінки (“важкі учні”). У декого з них виявлено серйозні сімейні і побутові проблеми. Нерідко прояви властивої для цього віку гострої форми негативізму, критичного ставлення до однолітків або батьків сприймається як норма або як ефективний шлях вирішення своїх внутрішніх психологічних проблем. Характерною ознакою дезадаптаційного синдрому є також активне або пасивне групове відокремлення, що проявляється в розподілі навколишнього оточення на “своїх” і “чужих”.

Дані медичних обстежень говорять про те, що і сьогодні багато хто з учнівської молоді, переселеної із зони ПРК, потребує також психотерапевтичної допомоги. Продовжують існувати значні ускладнення як щодо спілкуванні з однолітками, так і пасивність та формальне ставлення до соціуму, зневіра в особистісних силах і дієвій допомозі суспільства.

На думку сучасних дослідників необхідність фахової психолого-корекційної роботи існує не тільки з вказаними групами молоді, але й з членами їх родин. Взагалі, процес реадаптації “груп ризику”, в першу чергу, доцільно розглядати через поєднання широкого індивідуального спектру професійного вибору та ранньої шкільної профільної підготовки, яка несе в собі і розширені можливості ефективного вирішення проблеми професійного самовизначення як основи життєвого самоствердження людини в будь-якому суспільстві, в будь-якій соціально-економічній формації.

На жаль, тільки сьогодні наша освіта починає досить поволі повертатися до свого головного завдання – готувати молоду людину до самостійного і професійного життя. Вибір майбутньої професії визначає вибір бажаної сфери прикладання юною особистістю своїх духовних, інтелектуальних, фізичних сил і вмінь. В більшості випадків, саме завдячуючи професійній діяльності, людина залишає слід по собі в суспільстві. Через професійну майстерність молода людина перетворює свої мрії в життя, знаходить найкраще прикладання своїм інтересам, здібностям і ідеалам.

Розглядаючи це питання в особистісному плані, можна бачити, що у молодої людини, яка не задоволеної своїм життям, а особливо тієї, що не бачить перспектив свого подальшого розвитку, процес розвитку знаходить відображення, в першу чергу, у негативному спрямуванні вектора її професійної мотивації, внутрішнього ставленні до вибраної професійної діяльності, відображається на продуктивності праці, стані фізичного і духовного здоров”я. Світ, що її оточує, подібна особистість сприймає в темній тональності. Її духовний розвиток затримується і інтуітивно починається пошук “інших” шляхів прояву свого внутрішнього “Я”, інших потенцій і місць прикладання своїх здібностей. В багатьох випадках спостерігається прояв невротичних реакцій, дезадаптаційних симптомокомплексів, що може привести до особистіного зриву - життєвої кризи. У випадку, якщо це сталось, - “життя не вдалось” і це є велика особистісна і суспільна трагедія. В ній, як на наш погляд, винувата не тільки сама молода людина, але й все навколишнє її оточення і суспільство в цілому. І все ж, це в першу чергу мали б помітити і здійснити посильну допомогу батьки і педагогічний колектив того навчального закладу, де індивід здобуває свою освіту.

Коли ж професійне самовизначення формується на позитивному сприйнятті майбутнього, співпадає з внутрішньою життєстверджувальною потребою індивіда - воно формує в молодій людині позитивні якості людської особистості, фарбуючи і навколишній світ світлою і теплою тональністю.

Допомогти перебороти учнівській молоді, в тому числі і тій, що була переселена із зони ПРК, всі справляючі на неї негативне враження особистісні і соціальні фактори, знайти потенційні можливості, висвітлити складнощі соціальних негараздів під кутом зору позитивного вирішення соціально-економічних можливостей і індивідуальних здібностей кожного переселенця - головне завдання сучасного шкільного психолога, центральний напрямок всієї навчально-виховної роботи з цим контингентом. На наш погляд, саме відсутність професійних шкільних психологів, в більшості випадків, слугує показником низької якості цього процесу в загальноосвітніх і професійно-технічних закладах. Це, в свою чергу, посилює існуючий негативізм при виборі професійного і життєвого шляху вказаною групою учнівської молоді, сприяє пасивності самостійності їх професійного вибору.

Професійне самовизначення, професійний вибір – це досить складний і багатоаспектний процес для соціальної адаптації молодої людини. Ще в минулі роки кращі уми людства (Сократ, Солон, Аристотель, Авіценна, Т.Кампанелла, Г.Сковорода, Р.Бекон, Р.Оуен, Я. Каменський, М.Ломоносов, Т.Шевченко, І.Франко, К.Ушинський, М.Монтень, Ш.Руставелі, О.Хайям та ін.) пов”язували можливості просвіти з гуманістичною і професійною метою розвитку підростаючої особистості, ясно усвідомлюючи її величезну самовартість, її цінність в індивідуальному так і суспільному розвитку Людини. Відомо, що в більшості випадків залежно від успіхів індивіда в професійній діяльності, суспільство включає його в своє соціальне життя, в ті інституції, що формуються в ньому. Індивд, як особистість, отримує соціальний статус, за яким його оцінюють особисто не знайомі йому члени суспільства. Від значимості оцінки різних соціальних груп вибраного професійного напряму і перспектив діяльності більшою мірою залежить і самооцінка індивідом своєї майбутньої професійної праці.

Враховуючи все вищесказане, необхідно відмітити, що на сьогодні педагоги, психологи і профконсультанти служб зайнятості повною мірою ще не готові до дієвої практичної допомоги учнівській молоді “груп ризику” в їх особистісному і професійному виборі. На нашу думку, існує декілька головних стримуючих факторів цього явища:

по-перше – в силу об”єктивних причин більшість учнівської молоді, що була переселена із зони ПРК, виявились не готові в соціальному і духовному плані до такого стрімкого переходу, який від них вимагає сучасна “ринкова” економіка;

по-друге – відбулася значна девальвація ціннісних орієнтирів професійної праці за рахунок переорієнтації ідеалів суспільства;

по-третє - відсутня базова психолого-педгогічна модель і законодавче підгрунтя для розробки теоретичних основ професійного самовизначення вказаної групи учнівської молоді на сучасному етапі розвитку суспільства;

по-четверте – психологи-практики, соціальні представники, педагоги не забезпечені необхідними методичними матеріалами, моделюючими головні професійні проблеми сучасної молоді;

по-п”яте – в більшості освітних закладів країни відсутні професіональні психологи.

На зламі соціально-економічної формації далеко не кожний вид професійної діяльності може задовольнити потреби учнівської молоді, що була переселена із зони ПРК, особливо при вирішенні їх особистісних і соціальних проблем, розкритті наявних творчих здібностей. В той же час існує дуже велика необхідність активізації вказаної проблеми з боку державних інституцій, педагогічної громадськості, науковців, психологів-практиків, та ще не втративших духовних орієнтирів сучасних бізнесменів.

Позитивне вирішення вказаних моментів в масштабах України, могло б допомогти не тільки зменшити до мінімуму кількість болючих помилок на шляху особистісного і професійного розвитку учнівської молоді “груп ризику”, але і підвищенню статусу служб зайнятості у професійній підготовці майбутніх поколінь, престижності української психологічної науки, гуманізації і гуманітаризації її освітянського прогресу

Використана література:
  1. Бастун Н.А., Килимник О.С., Панченко В.І. Особливості стану здоров’я дітей-мігрантів зони екологічної катастрофи 1986 року народження // Медична психологія та психокорекція. Матеріали ІІ Міжнар. психол. читань. - Харків, 1995. – С. 67-68.
  2. Киричук О.В. Психологія особистості /Опорний конспект лекцій. – К.: ПІК ДСЗУ, 2003. – 47 с.
  3. Костюк Г.С. Роль професійного самовизначення в формуванні особистості. // Питання професійної орієнтації учнів. – К.: Рад.школа , 1969. – С. 3-14.
  4. Ничкало Н.Г. Профессионально-техническое образование в Украине: проблемы исследований. – К.: Наук. світ, 1999. – 28 с.
  5. Панченко В.И., Прилипко В.А. Особенности социально-психологического портрета переселенцев и жителей загрязненных территорий постЧернобыля. // Материалы межд. конф. «Актуальные и прогнозируемые нарушения психического здоровья после ядерной катастрофы в Чернобыле» – Киев: Украина, 1995. – С.150-151.
  6. Психологическая реабилитация учащихся, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы. / Под ред. С.И. Яковенко. - К.: 1995. – 177 с.;
  7. Федоришин Б.А. Система профинформационной работы со старшеклассниками. - К.: Рад. школа, 1988. – 176 с.



Сорокіна О. А.

(м. Київ)

Масюкевич І. А.