Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 26 квітня 2006 р. Київ 2006

Вид материала

Документы

Содержание Рефлексивна культура безробітного та зміни професійної самоідентичності Как мы взаимодействуем с окружающим нас миром и куда направляем свою энергию Hа какую информацию мы прежде всего обращаем внимание Предпочитаем ли мы определенность и сразу принимаем решения или живем без оков и принимаем информацию к сведению Как пользоваться методикой. Дослідження поведінкових стратегій безробітних

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Швед В. О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантич­ної спільноти:, 121.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.

Література:

1. Державна служба зайнятості на ринку праці, що змінюється. Переклад з англ. – К.: Міленіум, 2002. – 324 с.
   
2. Савчин М.В. Відповідальність: смисловий принцип мотиваційної регуляції поведінки особистості // Педагогіка і психологія. – 1996. - №1. – С. 10-18.
   
3. Сохань Л.В., Головаха Е.А., Ануфриева Р.А. Психология жизненного успеха: Опыт социально-психологического анализа преодоления критических ситуаций. – К., 1995.
   

УДК 159.955.4

З.Л.Становських

РЕФЛЕКСИВНА КУЛЬТУРА БЕЗРОБІТНОГО ТА ЗМІНИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ

Соціально-економічні та політичні зміни в сучасному суспільстві, сприяють тому, що у людини відбувається трансформація картини світу, що складалась на протязі попередніх років. Це призводить часом до дезорієнтації, втрати ідентифікації як на індивідуальному, так і на груповому рівні. На цьому тлі актуальним стає пошук нових культурних моделей, соціальних орієнтирів та психологічних технологій надання допомоги людям, які втратили роботу.

Центральним завдання у вирішенні проблеми безробіття є необхідність пробудження, розвитку та стимуляції творчих резервів особистості, поглиблення її самосвідомості, суб’єктності та здатності до самореалізації і самостійного прийняття відповідальних рішень. Нині гостро стоїть питання визначення змісту та форм надання психологічної допомоги безробітним. Необхідність формування культури і практики професіоналізації стимулює розгортання цілого ряду спеціальних досліджень (Г.О.Балл, Є.І.Головаха, С.С.Грішпун, А.А.Деркач, В.О.Моляко, Ю.І.Машбиць, В.Г.Панок, Н.А.Побірченко, В.В.Рибалка, А.П.Ситніков, Н.І.Пов’якель та ін.).

Аналіз наукової психологічної літератури з цієї проблеми дозволяє виділити у вітчизняній психологічній науці п’ять самостійних підходів до розв’язання проблеми професійного становлення особистості (професіоналізації) 2:

• Вивчення стратегії професійного життя особистості (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, Л.В.Сохань та ін.);
  
• Акмеологічний підхід (А.А.Деркач, Н.В.Кузьмін, О.П.Ситніков, Л.М.Карнизова та ін.);
  
• Особистісний підхід (В.Д.Шадріков, Л.М.Корнєєва, О.П.Фірсова, Р.І.Круг, О.М.Борисова та ін.);
  
• Психолого-педагогічне вивчення професій (Т.В.Кудрявцева, В.Ю.Шугурова, О.Ю.Пряжнікова, Є.О.Климов, Б.О.Федоришин та ін.);
  
• Психотехнічний підхід (Ф.Б.Березін, В.Ю.Селін, Г.С.Никифорова та ін.).
  

По-різному підходячи до висвітлення цієї проблеми, дослідники підкреслюють провідну роль активності суб’єкта та самосвідомості особистості, її основних складових (самооцінки, самовідношення, саморозвитку, тощо).

Рефлексивний аспект професіоналізації не має повного відображення в розробках психологів і тому, на нашу думку, потребує додаткового спеціального вивчення. Ще менш науково розробленим є аспект свідомісних змін і перебудов в ситуації втрати людиною роботи, пошуках і визначенні нею нових професійних перспектив. Рефлексію професійного становлення особистості ми розуміємо як здатність людини виокремлювати, аналізувати, оцінювати, пізнавати, усвідомлювати свої можливості, особистісні та професійно важливі якості, різні боки своєї діяльності та розвитку як професіонала. Це універсальний спосіб утримання своєї самосвідомості, свого “Я” на складній активній діяльності – професіоналізації 2. Ситуація безробіття є, за характером, кризовою і її успішне вирішення вимагає від особистості здатності вийти за межі актуальних кризових переживань, раціонально, рефлексивно поглянути на життєві обставини і на самого себе. За рахунок такої децентрації можливим стає розкриття варіацій у шляхах професійної реалізації особистості, а можливо й зміни її професійної ідентичності. Рефлексивні характеристики самосвідомості є основою для розвитку адекватної ідентичності, виступаючи важливим фактором формування індивідуальної системи ціннісних орієнтацій. На основі структурованої індивідуальної системи ціннісних орієнтацій людина має змогу здійснити особистісне самовизначення, формувати власне Я, наближуватися до власної ідентичності.

Розглянемо детальніше роль рефлексивних компонентів самосвідомості в становленні та зміні як особистісної, так і професійної ідентичності.

Існує декілька підходів у дослідженні проблеми ідентичності:

а) теорія Е. Еріксона;

б) теорія “Я” Дж. Міда;

в) когнітивний напрямок.

Не маючи термінологічної єдності, вони по-різному визначають поняття ідентичності, доповнюючи один одного в розкритті різних сторін цього феномену. Ідентичність визначається як група психічних процесів, які детермінують поведінку; як центральний елемент свідомості; як конструкт, який забезпечує тотожність власного Я (Г.Олпорт, А.Адлер, Р.Кеттел). К.Роджерс визначає ідентичність як сутність, що організовує та суб’єктивно спрямовує. Становлення ідентичності ми розглядаємо як процес, в ході якого передусім відбувається ідентифікація з цінностями. Н.В.Антонова 1 визначає ідентичність як динамічну структуру, пов’язану з біологічним та соціальним контекстом життя людини. Елементами цієї структури являються самовизначення, тобто прийняття людиною судження стосовно себе та свого життя. Як підкреслює Н.В.Антонова, структура ідентичності розвивається за рахунок асиміляції і акомодації нових елементів чи переоцінки існуючих на протязі всього життя.

Можливе виділення двох основних станів ідентичності: дифузна ідентичність та ідентичність досягнута. Перехід від одного стану до іншого здійснюється через подолання кризи ідентичності.

Об’єктивно кризу визначають як невідповідність структури ідентичності, що вже склалася новим умовам життєдіяльності людини. Втрата роботи якраз спричинює неузгодженість суб’єктивної професійної ідентичності індивіда та нових об’єктивних умов життя. Суб’єктивно криза може переживатись як стан підвищеної активності, пошуку нових можливостей та спроб вирішення проблем (конструктивна криза) та як стан зневіри у своїх можливостях, відсутність або розмитість життєвих перспектив, підвищена тривожність, депресія (деструктивна криза). Коли в першому випадку безробітному необхідна інформаційна та психологічна підтримка в подоланні кризи, то в другому випадку він потребує вже більш серйозної психологічної, а інколи і психотерапевтичної допомоги. Таким чином, з одного боку, набуття ідентичності особистістю відбувається через її кризу, і це є природні умови її становлення. З другого боку, важливо як цей кризовий стан індивідом переживається. Рефлексивна культура особистості безробітного на поведінковому рівні виявляється саме у активному прагненні людини усвідомити свої проблеми, їх значення для свого професійного майбутнього, а також у посіданні особистістю активної відповідальної позиції у їх вирішенні.

В останніх дослідженнях з проблеми професійного становлення 2, наведена наступна структура ідентичності:

• “Я-концепція професіонала”;
  
• цінності майбутньої професійної діяльності;
  
• етапи професійної кар’єри;
  
• якості, які складають потенціал професіонала;
  
• навчально-професійні досягнення і результати;
  
• навчально-професійні дії особистості;
  
• професійні цілі, цілі, очікування
  

Можна погодитись з запропонованою структурою, підкресливши, що рефлексія є системоутворюючим компонентом структури професійно важливих якостей спеціалістів, особливо зайнятих у гуманітарних сферах.

Інтенсивність і ефективність формування та змін професійної ідентичності значною мірою залежить від зрілості самосвідомості і рівня рефлексивної культури особистості. Нині діяльність закладів, що надають різні види допомоги безробітним спрямована на інформаційну, організаційну, методичну допомогу людям, які втратили роботу. Однак, очевидно, що саме психологічна допомога, спрямована як на емоційну підтримку, так і на розвиток рефлексивного бачення власної життєвої кризи є центральним моментом в її ефективному вирішенні. В якості форм такої роботи можливе проведення індивідуального психологічного консультування, групових дискусій, семінарів, тренінгів.

Слід також зазначити, що існує нагальна необхідність проведення роботи щодо профілактики проблеми безробіття в цілому. Проведене нами дисертаційне дослідження на тему “Рефлексивні компоненти професійного самовизначення старшокласників” (2005) дозволило зробити висновки, що труднощі у виборі професії, з якими стикаються старшокласники і їх неконструктивне вирішення ще на етапі первинного вибору професії закладає проблему перспективного безробіття, ускладнює становлення професійної ідентичності молодого спеціаліста. Обираючи професію з кон’юнктурних міркувань, орієнтуючись швидше на суспільний запит чи матеріальні пріоритети, ніж на власну особистісну самореалізацію, старшокласники мало усвідомлюють і недооцінюють значення і роль майбутньої професійної діяльності для їх особистісного благополуччя.

Між тим, саме юнацький вік є сенситивним до формування і розвитку самосвідомості особистості та її психологічних механізмів. В цьому віці розвиваються такі її складові як особистісна рефлексія, зміст уявлень про Я, механізми диференціації та інтеграції індивідуального досвіду. Такі характеристики зумовлюють розвиток адекватної ідентичності в ранній юності, яка значною мірою буде визначати все подальше життя індивіда. Нові інтелектуальні можливості дають змогу сформувати індивідуальну систему ціннісних орієнтацій на основі уявлень про своє Я 6. Якщо становлення ідентичності проходить із значними труднощами, молода людина не може виробити систему цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення.

Таким чином, з одного боку, свідомість молоді спрямована на свій внутрішній світ, своє “Я”, з другого – відсутні спеціальні програми з розвитку рефлексивних дій, а навчальний процес не завжди дає можливість молодій людині замислитись над своїм “Я”. Ми вбачаємо перспективи у розробці нових спеціальних програм, які б здійснювали розвиваючу роль щодо рефлексивних можливостей майбутніх фахівців починаючи з загальноосвітньої школи, і далі – в училищі чи вузі і, таким чином, сприяли б формуванню адекватної професійної ідентичності. Необхідно створити такі психологічні умови на різних етапах неперервної професійної освіти, де б молода людина змогла б отримати досвід рефлексивного, свідомого вирішення складних життєвих ситуацій.

Ми вважаємо, що стимуляція, пробудження наявних та розвиток більш досконалих рефлексивних можливостей має стати центральною ланкою психологічної допомоги людині, що втратила роботу. Проте це завдання має вирішуватись не тільки на етапі втрати людиною роботи, а починатись з більш ранніх вікових періодів, коли перед учнями постає проблема професійного самовизначення. Успішне вирішення цих завдань залежить від налагодженої співпраці учбових закладів всіх ланок системи неперервної професійної освіти та державних центрів зайнятості.

Література:

1. Антонова Н.В. Личностная идентичность и общение современного педагога // Вопр. психол. 1997. № 6. С.23-29
   
2. Варбан М.Ю. Рефлексія професійного становлення в студентські роки: Автореф. канд. дис. К., 1999
   
3. Рибалка В.В. Проблеми розвитку психологічної культури майбутнього професіонала //Теорія і практика управління соціальними системами // Щоквартальний науково-практичний журнал. – Харків: НТУ “ХПІ” – 2002, № 2. – 128 с. – С.74-80.
   
4. Семенов И.Н., Степанов С.Ю. Рефлексия в организации творческого мышления и саморазвитии личности // Вопросы психологии. – 1983. - N2. - С.39-42
   
5. Тодорів Л.В. Психологічні умови формування життєвих перспектив у ранній юності (когнітивний аспект): Автореф. канд. дис. К., 1999
   
6. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. М., 1996
   

В.В.Рибалка

(м. Київ)

Культурно-психологічна переоцінка безробітним цінності власної особистості як чинник адекватної поведінки на ринку праці.


В умовах становлення ринкових відносин все актуальнішою постає проблема об’єктивної оцінки особистісного потенціалу працівника як визначальної цінності, особливо у випадку втрати роботи. У зв’язку з цим, в економічній психології і психології праці мають бути розгорнуті дослідження, спрямовані на глибше розуміння цінності, вартості особистості трудівника як суб’єкта праці. В цьому плані, у відомій економічній формулі “гроші-товар-гроші” міститься принципова помилка. Вона полягає у кричущому ігноруванні особистості як ключового чинника створення предметного світу людства, економіки, врешті-решт – благополуччя суспільства і самої людини. Тому вихідним положенням послідовного методологічного підходу до розуміння природи праці має виступати інша формула: “Особистість-продукт-гроші-Особистість…”, у який окремий цикл неперервної трудової й професійної діяльності починається і завершується (але ніколи не закінчується) особистістю! В контексті цієї формули стає зрозумілим, що економічні вартості породжуються особистістю як унікальною системою психологічних цінностей.

Тому такими актуальними виявляються зараз аксіологічні дослідження особистості у психології, на чому наполягав у 70-ті роки минулого століття О.М.Леонтьєв. Ще раніше про необхідність утвердження особистості як вищої цінності говорили У.Джемс, Л.С.Виготський, В.І.Вернадський, О.М.Кульчицький та інші видатні психологи. В контексті цих досліджень цінність особистості розглядалась не тільки у психологічному, але і у соціальному, економічному аспектах, про що свідчить використання автором таких понять, як володіння, власний характер, вартість психологічних цінностей особистості тощо.

Так, У.Джемс стверджував, що “емпіричне Я” особистості утворює загальна сума всього того, що вона може назвати своїм, зокрема, в межах “фізичної особистості” – тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку й дітей, домашню оселю, власність людини, витвори її праці; в межах “соціальної особистості” – свою належність до людського роду і визнання цього іншими людьми; в плані “духовної особистості” – конкретні духовні цінності і якості людини.

У культурно-історичній концепції розвитку вищих психічних функцій Л.С.Виготського основним критерієм становлення особистості визначається факт оволодіння людиною своїми психічними якостями, перетворення їх саме на властивості через самосвідомість. Для вченого провідним виступає саме “вершинна”, аксіологічна характеристика особистості як суб’єкта оволодіння своїми цінностями.

В.І. Вернадський підкреслював у своїх філософсько-психологічних працях, що “немає нічого більш цінного у світі, і нічого, що вимагає більшого збереження і поваги, ніж вільна людська особистість”. В цьому ж плані слід розуміти характеристику особистості, зроблену видатним українським психологом О.М.Кульчицьким, директором у 60-ті роки минулого століття Українського вільного університету у Мюнхені. Він стверджував, що “особистості, які творять культуру, бувають закохані, можна сказати, одержимі, певними вартостями. Завдяки вартостям немов проникає у людську історію “вищий світ” і змушує історичні особистості йти до нього на службу…” [5].

Проблема, на наш погляд, полягає в тому, що у критичних ситуаціях власного життя, до числа яких відноситься і втрата людиною своєї роботи як джерела існування, слід повернутися до цінностей власної особистості, до нового циклу оволодіння ними, і на цій основі зробити новий вибір. Це особливо актуально для особистості – через те, що у проблемній для неї ситуації відбувається саме протилежний процес – зниження почуття повноцінності особистості, наростання почуття її неповноцінності, меншовартості тощо. Для того, щоб протистояти цьому, слід усвідомлювати, які цінності слід шукати в собі, враховуючи позачуттєвий їх характер, як їх оцінити і переоцінити в новій ситуації, як ними володіти, як їх посилити, як актуалізувати і використати.

Даний екскурс у проблему визначення цінностей ставить питання про необхідність більш глибокого аналізу і синтезу уявлень про систему вартостей особистості, що утворює її вищу цінність у суспільстві. При розв’язанні цього питання мають бути визначені передусім філософсько-психологічні аспекти проблеми - складу цінностей, їх структури, взаємозв’язки і функціонування. Одна із найбільш важливих для нас особливостей цінностей полягає в тому, що вони виступають і як джерела, і як детермінанти, і як процеси, і як результати творчої діяльності особистості, які мають враховувавсь кожного разу, коли породження суспільства та його інститутів – особистість – виходить або входить в ці інститути. Це повністю стосується і безробітних, втрата якими робочого місця має розглядатись як суспільно-інституціональне явище, наслідком якого має бути переоцінка цінностей особистості без зниження його загальної значущості для суспільства і самого безробітного.

Постановка проблеми аналізу цих цінностей одразу ж відкриває гігантський за своїм масштабом процес психічного розвитку, накопичення, збереження, володіння особистісних цінностей, що триває від народження до похилого віку. До речі, усвідомлення безробітним цього явища може зберегти його емоційну рівновагу, дати йому можливість уникнути загрози появи депресії, девіантної поведінки, появи суїцидальних потягів.

Які ж цінності накопичуються, акумулюються в кожній особистості в ході психічного розвитку і житті? Ми розглядаємо їх через концепцію тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості, яка виконує функцію схеми, креслення тієї “скриньки скарбів”, в якій розкладені у певному порядку ці цінності: в одному відділі – діаманти-властивості, в іншому – золоті здібності, в третьому – перлини-якості і т.д [11].

За першим, соціально-психолого-індивідуальним, виміром розглядаються так звані термінальні, за класифікацією Рокича, цінності – базові властивості особистості – такі як спілкування, спрямованість, риси характеру, самосвідомість, інтелект, психофізіологічні властивості. Говорити про них як про термінальні, тобто змістові, цільові, можна лише умовно, адже кожна з властивостей особистості має, за думкою Г.С.Костюка, мотиваційний, змістовий та операційний аспект. Додамо до цього списку також цільовий та емоційний аспекти. В нашій концепції особистості цей термінальний момент позначений належністю кожної властивості саме до соціально-психолого-індивідуального виміру. Але водночас, кожна властивість розглядається нами і у діяльнісному вимірі, в якому вона набуває ознак інструментальної цінності, а також – і у генетичному вимірі, при контексті якого вона отримує ознаки вікової цінності.

Відповідно до цього, в теоретичному, макроструктурному аналізі, у діяльнісному вимірі кожна властивість має бути віднесена до одного з п’яти компонентів діяльності: а) потребово-мотиваційного; б) інформаційно-пізнавального; в) цілеутворюючо-планомірного; г) операційно-результативного; д) емоційно-почуттево-утверджуючого. А при наступному, мікроструктурному аналізі кожна з вказаних інструментальних цінностей має бути диференційована на ці ж п’ять діяльнісних компонентів.

Відповідно до цього, цінності кожної з підструктур особистості, тобто узагальнені термінальні цінності диференціюються на такі інструментальні цінності:

І. Спілкування:

а) потреба (афіліація) і мотиви спілкування (у безпеці, співпраці, співробітництві, інформації, престижі, авторитеті, самовираженні, самоствердженні тощо);

б) обмін інформацією (комунікація), діалог, вербальне чи невербальне, усне чи писемне спілкування, здатність до дискусії, виступу, дебатів, бесіди тощо;

в) взаєморозуміння (перцепція), ідентифікація, рефлексія, тактовність тощо;

г) взаємодія (інтеракція), співробітництво, координація, кооперація, змагання, чесна конкуренція тощо;

д) емоційне, почуттєве спілкування, емоційна регуляція спілкування, позитивне ставлення до партнера зі спілкування (атракція), симпатія, емпатія (співпереживання), антипатія.

Вже вказаний перелік компонентів спілкування підтверджує справедливість думки Антуана де Сент-Екзюпері про цінність людського спілкування, завдяки якому активно створюються усі спільноти людської цивілізації, через яке людина включається у виробничі колективи, групи і взаємодіє з їх членами.

ІІ. Якщо говорити про цінність складових спрямованості особистості, то можна виділити такі з них, як:

а) потреби, з яких починається усяка активність, поведінка і діяльність; до їх числа відносяться природні і культурні, духовні і матеріальні потреби, як стани нестачі чогось в особистості; завдяки потребам людина виокремлює у предметному світі мотиви діяльності і поведінки, які задовольняють її; це здійснюється в процесі опредмечування і розпредмечування дійсності і мотивів;

б) інтереси як пізнавальні потреби і мотиви, що мають дуже розгалужену, як сам світ, структуру, оскільки людина прагне до цього світу, залежить від нього, перетворює і засвоює зовнішній і внутрішній світ, опредмечує і розпредмечує його у діяльності;

в) цілі, плани, програми, проекти життєдіяльності, системою яких окрема людина і людство в цілому охоплюють увесь світ, тримають його у стані потенційного перетворення в Ноосферу;

г) наміри, прагнення цілеспрямовано досягти запланованих результатів, через що у планети Земля немає шансів залишитися незмінною в рої полідіяльності шестимільярдного скоординованого, цілеспрямованого, тотально перетворюючого організованого, об’єднаного, невпинного супер-суб’єкта трудової діяльності;

д) емоційно-почуттєвий регулятор цієї спрямованості, який спрямовує усі потреби, мотиви, інтереси, цілі, плани, наміри, потяги у прагматично-гуманістичному напрямі, що визначає гуманістичний радикал діяльності і перетворення дійсності.

Отже, ми бачимо, наскільки важливою і цінною є сфера спрямованості людини. Фактично в цій сфері закладаються усі інші цінності людства.

ІІІ. Якщо ж говорити про цінність рис характеру людини, то саме в ньому відображається, викристалізовується увесь блискучий багатогранний досвід громадської, міжособистісної, внутрішньоособистісної мегадіяльності особистості:

а) потребово-мотиваційні риси характеру – переконаність, ініціативність, впевненість – свідчать про властиву сильному характеру схильність продуктивно взаємодіяти з іншими у спільній діяльності;

б) інформаційно-пізнавальні риси характеру – допитливість, чесність, товариськість, надійність, поінформованість – свідчать про високу якість оперування працівника з необхідною у спільній діяльності інформацією;

в) цілеспрямованість, рішучість, планомірність, організованість, педантичність – всі ці риси характеру забезпечують ефективність формування і дії цільових, планомірних рис характеру особистості;

г) відповідальність, толерантність, як риси характеру, забезпечують якість, рівність, демократичність стосунків партнерів по діяльності.

ІV. Самосвідомість включає такі цінні регулятори, організатори самодіяльності, як самопізнання, самооцінка, саморегуляція, самоконтроль, самоорганізація, самовдосконалення, самовиховання, почуття власної гідності. Це відмітив ще дві з половиною тисячі років тому стародавній грек Сократ у своєму вислові: “Пізнай самого себе”, а в кінці ХХ століття його доповнив А.Маслоу, наполягаючи на значущості самоактуалізації особистості. Саме ця підструктура особистості забезпечує “володіння” цінностями, їх оцінку, збереження, піклування, поновлення, дбайливе використання, обмін ними, за якого вони, на відміну від матеріальних, не втрачаються, а примножуються, тощо.

V. Про цінність досвіду людини, її компетентності, мудрості, майстерності, професіоналізму годі й говорити. Адже система провідних потреб і мотивів, знань, умінь, навичок, доцільних емоційних стереотипів, що поповнюється усе життя і вочевидь свідчить про накопичувану кожною особистістю спеціалізовану рольову, статусну, професійну спроможність, потенціал, силу, що стає ще більш зрозумілим, якщо враховувати не тільки внутрішню (ідеальну), але і зовнішню (матеріальну) інструментальну оздобленість працівника. Водночас, слід усвідомлювати, що ціннісний статус має не уся система знань, умінь, навичок, а лише її центральне актуальне ядро, від якого залежить успіх трудової діяльності.

VІ. Інтелектуальні цінності особистості є найбільш зрозумілі як інструментальні цінності. Про це свідчать їх перелік: творча увага і сприйняття дійсності, спостережливість, логічне мислення, системне мислення, теоретичне мислення, творча уява, фантазія, оригінальність, нестандартність інтелекту, стратегічне мислення, практичний розум, пам’ять тощо. Саме завдяки цим цінностям у пізнавальній, дослідницькій та практичній діяльності були виявлені і збагачуються наукові цінності – закони, закономірності, науковий світогляд, фонд наукових знань людства, методи і технології, на основі яких здійснюється перетворення косної матерії у ноосферу.

VІІ. Найменше вивчені, усвідомлюються і тому правильно використовуються психофізіологічні цінності особистості, хоча вони виконують функцію її біологічного фундаменту. Складається враження, що людина начебто відірвалася від цього фундаменту і формує особистість в абстрактному повітрі. А це може призвести до відхилень і хвороб, які отримали назву психосоматичних.

Про які цінності можна говорити на цьому рівні аналізу? Передусім – про цінності конкретного типу темпераменту, але водночас – в контексті його обмежень.

Так, флегматоїди характеризуються силою нервової системи, але водночас – її повільністю, що призводить до зануреності людини у внутрішній світ, у ретроспективний аналіз в ньому подій минулого. Для цього формується потужний інтелект, для ефективного прояву якого не слід обмежувати флегматоїда у часі, у темпі роботи.

Для меланхолоїдів властива висока чутливість, витонченість інтелектуальних процесів, розвинутий внутрішній план розумових дій, але – слабкість нервової системи (у 1,5–2 рази, в порівнянні з іншими типами темпераменту), схильність до переживань, стресу, страху в екстремальних ситуаціях, що може розладнати тонкий механізм інтелектуальної діяльності. Для них слід будувати психологічно комфортні умови діяльності. Це особливо важливо для безробітних-меланхолоїдів, які потребують особливої уваги служб зайнятості.

Для сангвініків характерна висока працездатність, оперативність, продуктивність діяльності, готовність до роботи в напружених умовах. Проте, їх сила може перейти у парадоксальну слабкість, якщо вони працюють поряд із меланходоїдами і флегматоїдам – у детренованість, амбіційність, поверховість тощо.

Холероїди стрімкі, працездатні, комунікативні, але можуть вносити деструктивні тенденції у спільну діяльність, порушувати організованість, ініціювати конфлікти тощо. Однак і їх властивості можуть бути цінними в певних трудових ситуаціях, приміром, тоді, коли необхідно руйнувати соціальні й емоційні стереотипи.

За генетичним виміром – ми ще маємо розробляти віковий аспект проблеми цінностей, який співпадає з існуючою схемою провідних діяльностей для кожного віку. У немовляти це цінності тілесно-емоційного спілкування та предметно-маніпулятивного засвоєння оточуючого світу; для дошкільників – предметна, рольова, моральна гра з розвинутою уявою, сенсорною культурою; для молодших школярів – планомірне засвоєння культури в процесі навчання, що потребує розвитку уваги, пам’яті, логічного мислення і відтворюючої уяви; для підлітків – особистісне самовизначення на основі спілкування і рефлексії; для старшокласників – професійне самовизначення на основі навчального і життєвого досвіду (знання, уміння, навички, інтереси, здібності, життєві цілі і плани); для юної людини – професійна підготовка (науковий світогляд, професійна компетентність) і життєве самовизначення (пошук подружжя і створення сім’ї, коли усе попереднє начебто повторюється, але обертається вже навкруги нового покоління); для дорослої людини – професійна майстерність і життєва мудрість; для похилої людини – передача професійного і життєвого досвіду, генеративність; для старечої людини – самообслуговування.

Отже, ми маємо дуже складну систему зародження, збереження, засвоєння, накопичення, насичення, використання і трансформації цінностей в межах однієї особистості, що утворює її онтодинаміку, а у міжособистісному контексті - соціопсиходинаміку.

Звичайно, що все це має бути враховано працівниками, зокрема, практичними психологами у допомозі безробітному, що утворює дуже складну і незвичну проблему, в якій можна накреслити наступні аспекти.

По-перше, особистість безробітного, якщо ми говоримо саме про особистість, а не про індивіда або організм, до рівня якого “опускає” безробітного ситуація втрати роботи, формується як культурно-психологічний феномен, в центрі якого знаходяться ті чи ті психологічні цінності.

По-друге, особистісні цінності, так само як і індиферентні елементи досвіду, здібностей особистості, витискаються у несвідоме, приховуються в ній, що, за відсутності психологічних “ключів”, “важелів” утруднює їх усвідомлення і актуалізацію в ситуації повторного професійного самовизначення безробітного. Ця в цьому напрямку має здійснюватись психологічна допомога особистості безробітного.

По-третє, психологічні цінності можуть не усвідомлюватись як пріоритетні, оскільки часто формується викривлена шкала пріоритетів, в якій на першому місці постають в ситуації втрати роботи передусім матеріальні, економічні цінності. Тобто, необхідно працювати не з окремими цінностями, а з їх суб’єктивно сформованими цілісними шкалами – з адекватними пріоритетами значущості цінностей особистості. Мова може йти саме про певну аксіограму особистості безробітного, на основі якої може здійснюватись його уточнене професійне самовизначення.

По-четверте, треба вчитись і вчити особистість працівника керувати своїми пріоритетами, оперувати із суб’єктивними шкалами цінностей і індиферентностей. Для цього, можливо, доцільно перейти від лінійної до колової та спіралеподібної побудови шкал цінностей, які забезпечують рівність цінностей та їх ситуаційну актуальність. Слід виробити інструментальні засоби роботи з аксіограмами проблемної, конкретно, безробітної особистості.

По-п’яте, слід вчити особистість безробітного як уходити “в себе”, у світ своїх потаємних психологічних цінностей, так і виходити “із себе” у соціально визначений світ цінностей, що пов’язане із діалектичною єдністю і врівноваженістю процесів інтеріоризації та екстеріоризації проблем і цінностей, засвоєння і використання, індивідуалізації і соціалізації, опосередкування і розопосередкування, навчання і творення, формування і самоактуалізації цінностей особистості. Треба вчити безробітного бути добрим господарем своїх особистісних цінностей, правильно володіти ними і використовувати на користь подолання екстремальної ситуації втрати роботи. Інакше кажучи, щоб знайти роботу у соціумі, треба провести попередню кропітку роботу з цінностями власної особистості!

Крім того, доцільно контролювати і розряджати гальмуючий вплив на аксіологізацію властивостей особистості безробітного таких механізмів, як психологічні захисти, акцентуації характеру, внутрішньоособистісні і міжособистісні конфлікти, дисгармонії мотиваційно-смислової сфери (мотивація приреченості), надмірна замкненість, інтелектуальна обмеженість, дистреси і депресії, стереотипи досвіду, психогенії, неадекватне використання можливостей нервової системи тощо. Особистість безробітного має отримувати допомогу у боротьбі з комплексом особистісної неповноцінності, меншовартості, у переоцінці цінностей власної особистості і актуалізації нових цінностей, щоб спиратись на нові вартості своєї особистості у повторному професійному самовизначенні.

Слід дещо переорієнтувати теорію і практику роботи психологів служб зайнятості у зазначеному вище напрямку, щоб процес особистісного і професійного пересамовизначення безробітного перетворювався у свідоме розкриття нових духовних скарбів, психологічних цінностей його особистості, більш адекватних ринковій ситуації. Водночас, слід уникати загрози надмірного необмеженого і небезпечного розкріпачення ціннісної енергії особистості працівника за зразком “Ящика Пандорри”. Справжня психологічна допомога має забезпечити таку соціопсиходинаміку особистісних цінностей безробітного, за якої він аксіологічно знайде себе у суспільній системі розподілу праці, а його особистісна цінність виступатиме джерелом подальшої творчої активності, творення нових цінностей.

Разом з тим, сучасна наукова психологія має утверджувати у суспільстві ідеї гуманізму, в умовах якого і може відбутися реальна оцінка і реалізація цінностей особистості безробітного в усіх ланках життя, в тому числі і економіці. При цьому мають бути враховані негативні і позитивні історичні прецеденти у ставленні до цінності особистості. На одному полюсі в цьому плані знаходиться реальний комунізм, з його практичним обесцінюванням особистості, через що і відбувся безпрецедентний розвал великої країни – СРСР. На іншому полюсі знаходиться церква з її увагою і піклуванням про душу, піднесенням її цінності до рівня Божества і вічності, що фактично утверджує святість, цінність людської особистості. Наукова психологія, за умов аксіологізації (поряд із саєнтивізацією, академізацією) свого головного предмету – особистості (а за терміном “психологія” – душі) може слугувати підвищенню рівня стійкості, сталості, розвитку суспільства на основі утвердження цінності його ключового чинника – особистості. Адже, перефразовуючи відомий вислів Протагора, можна стверджувати, що “Особистість – міра усіх речей, усього Світу!”.

Література:

1. Виготський Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т., Т.4. – М.: Педагогіка, 1984. – 432 с.
   
2. Джемс У. Психология. – М.: Педагогика, 1991. – 368 с.
   
3. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312 с.
   
4. Костюк Г.С. Избранные психологические труды / Под ред. Л.Н.Проколиенко. – М.: Педагогика, 1988. – 304 с.
   
5. Кульчицький О.М. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995. – 164 с.
   
6. Мазараки А.А., Ильин В.В. Философия денег: Монография. – К.: КНТЭУ, 2004. – 719 с.
   
7. Моргун В.Ф. А.С.Макаренко и психология личности // Вопросы психологии, 1988. - № 4. – С. 83-84.
   
8. Ничкало Н.Г. Теоретико-методологічні проблеми і перспективи розвитку досліджень з неперервної професійної освіти / Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Зб. наук. праць /За ред. І.А.Зязюна та Н.Г.Ничкало. – Ч.1. – К.: 2001. – 392 с.
   
9. Помиткін Е.О. Психологія духовного розвитку особистості: Монографія. – К.: Наш час, 2005. – 280 с.
   
10. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова. – 4-е вид. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.
    
11. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології (Досвід особистісно центрованої систематизації категоріально-поняттєвого апарату): Навчально-методичний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 204 с.
    
12. Рудницька О.П. Музика і культура особистості: Проблеми сучасної педагогічної освіти: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 248 с.
    
13. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня: Монографія. – К.: Поліграфкнига, 1996. – 403 с.
    
14. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2004. – 679 с.
    

розділ ІІ


методи і процедури психодіагностики активності безробітного


Лукашевич Н.П.

(г. Киев)

Методика оценки выявления темперамента работника на его рабочее поведение, в соответствии с его типом личности (по К.Юнгу)


Оценка выявления темперамента работника на его рабочее поведение основывается на определенной в ходе психологического эксперимента зависимости между кодами типа личности (по К.Юнгу) и типами темперамента этих личностей (по Тигеру) [1, 184]. Поэтому методика состоит из нескольких этапов:

1. Определение психологического типа личности работника и его кода.
   
2. Определение типа темперамента работника в соответствии с его кодом.
   
3. Оценка сильных и слабых сторон работника в соответствии с его темпераментом.
   

1. Система самооценки по методу типа личности базируется на четырех основных аспектах, или свойствах, человеческой натуры, проявляющихся в том, каким образом мы взаимодействуем с окружающим миром и куда направляем свою энергию; какого рода информацию мы воспринимаем прежде и легче всего; каким образом мы принимаем решения; предпочитаем ли мы жить в определенном, упорядоченном мире (принимая решения) или же в более свободном, произвольном (изучая возможные варианты). Эти свойства человеческой натуры называются признаками. Каждый из них может рассматриваться как некий континуум (протяженность между двумя крайними точками), что наглядно продемонстрировано на шкалах:


Как мы взаимодействуем с окружающим нас миром и куда направляем свою энергию

(Э) Экстраверсия-------------|---------------Интроверсия (И)

Hа какую информацию мы прежде всего обращаем внимание

(С) Сенсорика-------------|---------------Интуиция (H)

Как мы принимаем решения

(Р) Рациональность------------------|---------------Иррациональность (Ц)

Предпочитаем ли мы определенность и сразу принимаем решения или живем без оков и принимаем информацию к сведению

(Т) Статика-----------------|---------------Динамика (Д)

Свойства каждого человека можно отметить на той или другой стороне от центра каждой из этих четырех линий (шкал). Крайние точки этих шкал называются предпочтениями. Попадание на одну из сторон шкалы расценивается как склонность к этому признаку и определяется на основе дихотомического теста с набором альтернативного описания каждого признака типа личности. Каждый вариант сочетания этих склонностей и определяет свой тип личности. Совокупность всех возможных 16 вариантов с соответствующими буквенными обозначениями представлена в таблице, впервые составленной Изабель Майерс (табл. 1).

Таблица 1

ИСРТ (ISTJ)*	ИСЦТ (ISFJ)	ИHЦТ (INPT)	ИHРТ (INTJ)
ИСРД (ISTP)	ИСЦД (ISFP)	ИHЦД (INFP)	ИHРД (INTP)
ЭСРД (ESTP)	ЭСЦД (ESFP)	ЭHЦД (ENFP)	ЭHРД (ENTP)
ЭСРТ (ESTJ)	ЭСЦТ (ESFJ)	ЭHЦТ (ENFJ)	ЭHРТ (ENTJ)

* В скобках даны принятые международные обозначения.

2. Для оценки влияния на ваше рабочее поведение степени проявления свойственного вам темперамента воспользуемся методикой ТАРТ. Основанием для этого являются выводы психолога Д. Кэйрси о наличии связи между типом личности и темпераментом. Оказалось, что четыре сочетания предпочтений типа личности соответствуют четырем типам темперамента, которые отмечались у людей на протяжении веков. Вот эти четыре сочетания:

1. СТ (SJ) сенсорные статики (флегматики).

2. СД (SP) сенсорные динамики (холерики).

3. НЦ (NF) интуитивные иррационалы (меланхолики).

4. НР (NT) интуитивные рационалы (сангвиники).

Каждый из 16 типов личности попадает под одно из этих сочетаний. Одним из способов определения вашего темперамента является сверка этих сочетаний с буквенным кодом вашего типа личности.

У людей типа СТ и СД это вторая и четвертая буквы. У людей типа НЦ и НР это средние буквы (табл. 2).

Таблица 2

1	2	3			4
СТ	СД	НЦ			НР
ЭСРТ	ЭСРД		ЭСЦТ	ЭНРТ
ИСРТ	ИСРД		ИНЦТ	ИНРТ
ЭНЦТ	ЭСЦД		ЭНЦД	ЭНРД
ИСЦТ	ИСЦД		ИНЦД	ИНРД

Содержание методики: описание каждого из четырех темпераментов человека через раскрытие их сильных и слабых сторон, которые могут проявиться в процессе работы.

Как пользоваться методикой.

Обратитесь еще раз к коду вашего типа личности. Найдите его в табл. 8 и подчеркните.

Определите код вашего темперамента.

Если код вашего типа личности находится в графе 1 или 2, то выпишите из его буквенного изображения 2-ю и 4-ю буквы. Это и будет код вашего темперамента: СТ (флегматик) или СД (холерик).

Если же код вашего типа личности находится в графе 3 или 4, то выпишите из его буквенного обозначения 2-ю и 3-ю буквы. Это и будет код вашего темперамента: НЦ (меланхолик) или НР (сангвиник).

3. Ознакомьтесь с общим описанием проявлений черт вашего темперамента. Оцените, насколько вы отмечали их проявление у себя. Даже если вы не сомневаетесь, к какому типу личности принадлежите, советуем прочитать описания всех четырех темпераментов, прежде чем делать вывод, какой из них наиболее полно соответствует вашему характеру. Пусть вас не беспокоит, совпадает ли буквенный код выбранного вами описания с типом личности, который вы уже определили для себя. Скорее всего, буквы совпадут, но не исключена возможность расхождений.

Ознакомьтесь с описанием сильных и слабых сторон вашего темперамента, которые могут проявиться в работе. “Примерьте” их на себя. Отметьте те из них, в проявлении которых вы не сомневаетесь.


Тип темперамента СТ: сенсорные статики (флегматики)

ЭСРТ, ИСРТ, ЭСЦТ, ИСЦТ


Как вы уже знаете, сенсорики верят только фактам, достоверной информации, прошлому опыту и тем сведениям, которые они получают с помощью пяти органов чувств. Статики предпочитают жить в организованном, упорядоченном мире, ими движет желание принимать решения. В сочетании эти два предпочтения дают сенсорного статика, то есть тип человека сугубо прагматичного и решительного.

Из всех четырех темпераментов тип СТ наиболее привержен традициям. Система ценностей людей типа СТ включает в себя закон и порядок, надежность, соблюдение правил поведения в обществе, послушание. Их поведение мотивировано сильным желанием приносить пользу обществу. Люди типа СТ уважают авторитет, иерархию, порядок и, как правило, склонны к консерватизму. Они повинуются чувству долга, стараются поступать так, как считается правильным, на них всегда можно положиться. Они надежны и, что очень важно, обладают чувством ответственности.

На работе люди типа СТ испытывают потребность в том, чтобы в них нуждались. Они стремятся служить обществу и делать то, что считается правильным. Они ценят стабильность, порядок, взаимопомощь, логичность поступков и чувство ответственности. Как правило, они серьезны и трудолюбивы. СТ предъявляют к себе и другим высокие требования.

Сильные стороны. СТ практичны, организованны, дотошны, в работе любят систему. Они придают большое значение документам, инструкциям, контрактам, расписаниям. Они прекрасно справляются с работой, где необходимы контроль и регламент. СТ предпочитают иметь дело только с достоверными фактами, используют свои способности на благо той организации, где работают. Они гордятся тем, что делают только то, что считают правильным. Они очень хорошо видят, чему надо уделить первоочередное внимание, и выполняют поставленные задачи имеющимися в их распоряжении средствами с максимальной эффективностью. Если СТ берутся за дело, они обязательно доводят его до конца. В своих лучших проявлениях СТ положительны, надежны, достойны доверия, никогда не подводят.

Потенциально слабые стороны. Людей типа СТ не слишком интересуют теории и абстрактные идеи. Они ориентированы не столько на будущее, сколько на настоящее. Долгосрочное планирование, как правило, не по их части. Порой СТ слишком спешат с принятием решений. Они склонны видеть мир черно-белым и не принимают во внимание все многообразие оттенков. Они бывают негибкими, с трудом приспосабливаются к изменившимся условиям, склонны сопротивляться новым, необычным или неопробованным подходам к той или иной проблеме. Они, скорее, будут требовать доказательств, что новый способ решения задачи сработает, чем постараются сами разобраться в нем. Крайние проявления недостатков СТ негибкость, догматизм, отсутствие фантазии.


Тип темперамента СД: сенсорные динамики (холерики)

ЭСРД, ИСРД, ЭСЦД, ИСЦД


Как вы уже знаете, сенсорики сосредоточены на том, что можно увидеть, услышать, осязать, обонять и пробовать на вкус, и доверяют только тому, что можно измерить или обосновать. Динамики любят, чтобы перед ними оставались открытыми все возможности, предпочитают жить без оков. В сочетании эти два предпочтения дают сенсорного динамика, тип личности увлекающейся и непосредственной. Девизом для людей типа СД может стать призыв: “Ешь, пей и веселись!”

Из всех типов темперамента наибольшое количество искателей приключений приходится на тип СД. Эти люди живут действием, порывом. Они сосредоточивают свое внимание на сиюминутных делах и способны давать оценки только на данный момент. Поскольку приоритетами СД являются свобода и стихийность (непредсказуемость), они очень редко выбирают себе ту область деятельности, которая предполагает жесткую структуру, где слишком много ограничений. Эти люди любят идти на риск, хорошо приспосабливаются к изменяющимся обстоятельствам, прагматичны, у них легкий характер. СД ценят высокий уровень профессионализма в любой области деятельности. В них часто видят искателей приключений, живущих на грани риска.

На работе люди типа СД стремятся к активным и свободным действиям, повинуясь внутреннему импульсу. Они концентрируют свое внимание на том, чего можно добиться здесь и сейчас. СД ценят героические поступки и высокое мастерство. Идеал СД это герои и мастера своего дела. Они любят часто переходить от одной задачи к другой.

Сильные стороны. Люди типа СД имеют ясное представление о том, что происходит вокруг, и быстро улавливают открывающиеся возможности. Они отлично проявляют себя в решении практических задач, подходят к ним гибко, смело, изобретательно. СД не боятся идти на риск или при необходимости на импровизацию. Не будучи приверженцами традиций, как, например, СТ, люди типа СД с удовольствием вносят коррективы в свои действия в ответ на возникшую необходимость или в кризисных обстоятельствах. Однако так же, как и СТ, они предпочитают иметь дело с фактами и конкретными проблемами, а не с теориями или идеями. СД хорошо разбираются в людях благодаря своей наблюдательности и проницательности и могут хорошо проявить себя в качестве посредников на переговорах. Они действуют эффективно, не растрачивают усилий зря. Многие (но не все) СД умеют обращаться с инструментами и механизмами, с тем, чем можно управлять физически и что требует высокой точности. В самых лучших своих проявлениях СД люди изобретательные, веселые, привлекающие к себе интерес и внимание.

Потенциально слабые стороны. СД часто бывают непредсказуемы для окружающих и порой не продумывают заблаговременно и тщательно свои действия. Они не интересуются теоретическими, абстрактными или концептуальными построениями, и от их внимания могут ускользнуть связи между событиями или закономерности явлений. Когда критическая точка в той или иной ситуации пройдена, у людей типа СД часто угасает энтузиазм. Поскольку они предпочитают иметь перед собой максимальное количество вариантов и возможностей, то не всегда следуют общепринятым правилам и порой уклоняются от взятых на себя обязательств или нарушают свои и чужие планы. В самых худших своих проявлениях это люди ненадежные, безответственные, инфантильные и импульсивные.


Тип темперамента НЦ: интуитивные иррационалы (меланхолики)

ЭНЦТ, ИНЦТ, ЭНЦД, ИНЦД


Как вы уже знаете, для интуитивов важны смысл, взаимосвязи, вероятности. Иррационалы, принимая решения, руководствуются личными, субъективными ценностями. В сочетании эти два предпочтения дают интуитивного иррационала человека, стремящегося к духовному самосовершенствованию, к наиболее полному взаимопониманию. Из всех четырех темпераментов НЦ наиболее философски настроены. Они как будто постоянно ищут смысл жизни. Они очень высоко ценят цельность и неповторимость людей, а также их взаимоотношения. Они склонны идеализировать других. Люди типа НЦ концентрируют свое внимание на потенциале человеческой личности и часто используют свой дар, чтобы помогать другим развивать в себе духовное самосознание, что приносит им огромное удовлетворение. НЦ прекрасные собеседники, могут быть катализаторами позитивных перемен.

На работе НЦ любят использовать свою врожденную способность понимать других людей, находить с ними общий язык. Они обладают естественным даром сопереживать. Их внимание направлено на нужды людей, работающих вместе с ними, например сослуживцев, коллег, пациентов или клиентов.

Сильные стороны. НЦ знают, как выявить лучшие качества других людей, и понимают, что нужно сделать, чтобы они проявили себя на работе с наилучшей стороны. НЦ умеют предотвращать потенциальные конфликтные ситуации и способствуют тому, чтобы коллектив работал с большей эффективностью. НЦ обладают даром создавать комфортную психологическую обстановку и способствуют тому, чтобы работники получали удовлетворение от своего участия в проектах. Когда люди типа НЦ хвалят кого-то за хорошую работу, они обычно высоко оценивают личность, а не само достижение. НЦ творчески подходят к решению проблем. Они красноречивы и, как правило, неплохо владеют пером. Их идеи и поступки могут вызвать в людях энтузиазм. В своих лучших проявлениях НЦ это люди, обладающие “харизмой”, внимательные и понимающие.

Потенциально слабые стороны. НЦ склонны принимать решение исключительно на основе своих личных пристрастий. Им трудно проявить объективность. Они принимают чужие трудности слишком близко к сердцу и в результате оказываются погруженными с головой в проблемы других людей. Они не любят ни критиковать кого бы то ни было, ни воспитывать, однако к себе чрезвычайно строги, во всем склонны винить самих себя. Иногда они готовы поступиться своим мнением ради достижения гармонии в отношениях. Порой они проявляют слишком большой идеализм, чужды практичности. В своих худших проявлениях люди типа НЦ бывают угрюмы, непредсказуемы и чересчур поддаются эмоциям.


Тип темперамента НР: интуитивные рационалы (сангвиники)

ЭНРТ, ИНРТ, ЭНРД, ИНРД


Вы уже знаете о том, что интуитивы концентрируют свое внимание на поисках скрытого смысла. Помните вы и о том, что рационалы подходят к решению проблем с объективных позиций и руководствуются логикой. В сочетании эти два предпочтения создают интуитивного рационала человека интеллектуального и компетентного. Из всех четырех темпераментов тип НР наиболее независимый. Движущая сила людей типа НР стремление к знанию. Их требования к себе и окружающим чрезвычайно высоки. Любознательные от природы НР обычно рассматривают проблемы во всех их проявлениях, многогранно. НР отлично видят разные варианты, разбираются в сложных вопросах и находят пути решения как практических, так и теоретических (гипотетических) проблем. Часто они играют роль “архитекторов перемен”.

В работе НР с удовольствием применяют свои способности для просчитывания разных вариантов, логического анализа и поисков путей решения проблем. Они заинтересованы в постоянном повышении своего образовательного уровня как просто ради самих знаний, так и ради более отдаленных (стратегических) целей.

Сильные стороны. НР обладают даром воображения, среди них встречаются прекрасные новаторы. Разнообразные возможности и варианты видны им так же хорошо, как и полная картина. Они способны выработать концепцию, наметить план изменений внутри организации. Им нет равных (и это доставляет им огромное удовольствие) в разработке стратегических планов, они системно подходят к достижению своих целей. НР разбираются в сложных теоретических идеях и умеют выделять из процесса общие принципы и закономерности. Чем сложнее поставленная перед ними задача, тем лучше для них. Они требуют большого напряжения сил как от себя, так и от окружающих. НР хорошо воспринимают конструктивную критику и не относят ее на свой личный счет. В своих лучших проявлениях это люди, внушающие доверие, отличающиеся острым умом и богатым воображением.

Потенциально слабые стороны. У людей типа НР настолько сложный характер, что окружающие часто не понимают их. НР иногда склонны не замечать очевидных вещей. НР могут проявлять себя отчаянными скептиками, они часто бросают вызов общепринятым правилам, установившимся мнениям или обычаям. Иногда у них бывают конфликты с руководством, их часто обвиняют в склонности к снобизму. НР часто не замечают, как чувствуют себя рядом с ними другие люди, гармония во взаимоотношениях их не волнует, они не придают значения эмоциям. В людях типа НР силен дух соперничества, они стремятся везде и во всем быть первыми. Они даже могут отказаться от участия в каком-либо проекте и палец о палец не ударят, если не уверены в успехе. В своих худших проявлениях НР самонадеянны, держатся холодно, отчужденно, замыкаются в своем внутреннем мире.

В завершение обратим ваше внимание на то, что процесс идентификации своего типа темперамента весьма сложен и не всегда дает ожидаемый результат на основе применения только одной методики [2, 80-86]; [3, 27-33].

Литература:

1. Лукашевич Н.П. Теория и практика самоменеджмента. – К.: МАУП, 2002. – с. 184.
   
2. Обозов Н.Н., Щекин Г.В. Психология работы с людьми. – К.: МАУП, 1998.
   
3. Литвинцева Н.А. Психологический автопортрет. – М.: Управление персоналом, 1996.
   

Коляденко Н.В.,

Півень Л.М.,

Шароварська С.В.

(м. Київ)

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВЕДІНКОВИХ СТРАТЕГІЙ БЕЗРОБІТНИХ


Однією з важливих психологічних характеристик особистості є її активність [5, 9], яка виявляється у формі поведінки та діяльності. Поведінка – це сукупність дій, спрямованих на вдоволення базових потреб [1, 5, 6, 13].

В психології термін “поведінка” в загальному вигляді визначається як “процес взаємодії живих істот із навколишнім середовищем, опосередкований їхньою зовнішньою та внутрішньою активністю [1, 3, 11, 12, 13]. Виходячи з цього “поведінка окремої людини” розуміється як її вчинки та події, тобто зовнішні прояви діяльності, або як видима система певних цілеспрямованих дій, завдяки яким реалізується її внутрішні спонукання [6, 11].

Для більш ретельного з’ясування сутності та змісту поведінкових стратегій безробітних необхідно визначити рівні й типи соціальної поведінки особистості.

В соціологічній науці прийнято виділяти чотири основні рівні соціальної поведінки: поведінкові акти (реакція суб’єкта на актуальну предметну ситуацію), звичайні дії або вчинки людини, що виступають як елементи її поведінки або як цілеспрямовані акти цілеспрямована послідовність вчинків особистості або соціальних дій у тій чи іншій сфері життєдіяльності, за допомогою яких людина реалізує суттєві, більш віддаленні стратегічні цілі, досягнення яких забезпечується системою вчинків, та рівень реалізації життєво важливих для індивіда цілей, який пов’язаний із перетворенням ідеального у реальне, тобто стратегічної мети в конкретні дії [8]. На всіх чотирьох рівнях поведінка будь-якої особистості, в тому числі безробітного, реалізується її диспозиційною системою (системою установок), однак у кожній конкретній ситуації та залежно від стратегічної мети провідна роль належить певному рівню диспозицій (установок). Водночас поведінкові стратегії безробітних залежать як від зовнішніх, так і від внутрішніх факторів, що впливають на реалізацію їхньої діяльності. Детермінація поведінкових стратегій безробітних зовнішніми чинниками визначається також і внутрішніми факторами (психологічними особливостями) - потребами, мотивами, нахилами, якостями, засвоєними цінностями, статусами, ролями тощо.

Важливим чинником формування поведінкових стратегій (моделей) безробітних є соціальний статус, який визначається як положення чи становище людини в суспільстві (у певній соціальній групі) пов’язується специфічна система норм та очікувань, які значною мірою і визначають види (стратегії) поведінки безробітних [7, 8]. Таким чином, сформовані моделі трудової поведінки, які апробовані безробітними на практиці, стають їхніми установками і визначають майбутню їхню поведінкову стратегію у схожих життєвих ситуаціях на ринку праці, а також сприймають її реалізації через активізацію власних зусиль у пошуках підходящої роботи та працевлаштуванні.

Дослідження особливості поведінки безробітного на ринку праці в залежності від типу його нервової системи і темпераменту [7, 10, 14] було проведено за допомогою методики Г.Айзенка з трьома групами безробітних: перша група - 30 безробітних, які перебували на обліку центру зайнятості більше 6 місяців, і відмовилися від отримання другої професії за направлення служби зайнятості, друга група - 30 безробітних, які перебували на обліку центру зайнятості більше 6 місяців, і виявили бажання отримати другу професію за направленням служби зайнятості, третя група -30 безробітних, які перебували на обліку в центрі зайнятості і протягом 1-3 місяців організували власну справу. У кожній виборці безробітні до реєстрації в центрі зайнятості працювали та були звільнені з роботи, вік – від 25 до 45 років, за час перебування на обліку не працевлаштувалися у зв’язку з відсутністю підходящої роботи. Одночасно з цим було проведено тестування у всіх трьох групах безробітних таких рис особистості як передумови досягнення успіху та ступінь готовності до ризику за методикою діагностики передумов досягнення успіху та методикою діагностики схильності до ризику .

Аналіз результатів досліджень, отриманих за методикою Г.Айзенка, показав, що: у першій групі (30 безробітних, які перебували на обліку центру зайнятості більше 6 місяців, і відмовилися від отримання другої професії за направлення служби зайнятості) переважна кількість меланхоліків – 36,7%; флегматиків – 30,0%; сангвініків – 23,3%; холериків – 10,0%; у другій групі (30 безробітних, які перебували на обліку центру зайнятості більше 6 місяців, і виявили бажання отримати другу професію за направленням служби зайнятості) переважна частина сангвініків – 36,7%; меланхоліків – 30,0%; флегматиків – 20,0%; холериків – 13,3%; у третій групі (30 безробітних, які перебували на обліку в центрі зайнятості і протягом 1-3 місяців організували власну справу, переважна частина сангвініків – 40,0%; меланхоліків – 23,3%; холериків – 20,0%; флегматиків – 16,7%. Значно вище показники щодо передумов досягнення успіху (норма і вище норми), схильності до ризику (норма і вище), в третій групі, якщо зрівняти з першою. Таким чином, результати проведеного емпіричного дослідження трьох груп безробітних та їх статистична обробка показали, що існує достовірний зв’язок між передумовами досягнення успіху, схильністю до ризику та темпераментом, а також, що існує статистично достовірний зв’язок між трьома групами безробітних за темпераментом та їх поведінкою на ринку праці.

Результати емпіричного дослідження, виконаного за допомогою методики малюнкової асоціації Розенцвейга та теста Асінгера (у тестуванні брали участь 30 чоловік різного терміну перебування на обліку в центрі зайнятості: від 0,5 року до року, від року до 2-х років, та від 2-х років та вище), показали, що з 16 досліджуваних 14 чоловік помірковано агресивні, їх супроводжує успіх у житті, до критики відносяться доброзичливо; 2 чоловік є надмірно агресивними і неврівноваженими, нерідко бувають надмірно жорстокі стосовно інших людей, критику зверху приймають, а критику знизу переслідують. Стан фрустрації, зумовлений незадоволеністю тих чи інших бажань, викликає агресію. Отже, цілераціональність агресивної поведінки безробітних [4] пояснюється захисною реакцією на критику, брехню, зневажливе ставлення з боку оточення, а також фрустрацією певних потреб, пов’язаних з відсутністю можливості реалізувати свої бажання. Функціональність агресивної поведінки пов’язана із фрустрацією актуальних потреб, із відчуттям тривожності й непевності, що супроводжують процеси самовизначення безробітних.

Список використаної літератури:

1. Абрамова Г.С. Практическая психология: Учебник для студентов вузов. – М.: Академический Проект, 2003.
   
2. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике – СПб.: Издательство «Питер», 2000.
   
3. Бэрон Р, Ричардсон Д. Агрессия – СПб, 2000, – 590с.
   
4. Волочков А.А. Активність суб”єкта як фактор психічного розвитку (гіпотези, моделі, факти), Психологічний журнал, № 3, т.24.
   
5. Киричук О.В. Психологія особистості (Опорний конспект лекцій) – К.: ІПК ДСЗУ, 2003.
   
6. Кречер О., Тьюсон Дж. М. Типы людей и бизнес: Как 16 типов личности определяют ваши успехи на работе. М., 1995.
   
7. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000.
   
8. Ларцев В.С. Социальные и культурные детерминанты формирования личности. Монография. – К.: „Рент-Экспрес”, 2002.
   
9. Методи психодіагностики в системі професійної консультації безробітних. Методичний посібник (кн..1. – К.: ІПК ДСЗУ, 2000; кн..2 - К.: ІПК ДСЗУ, 2001).
   
10. Основи психології: Підручник/За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця, - К.: Либідь, 2002.
    
11. Основи практичної психології/ В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін.: Підручник. – К.: Либідь, 2001.
    
12. Психологія: Підручник / за ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2003.
    
13. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом «БАХРАХ-М», 2002.